Психолого - тактичні аспекти розслідування злочинів, вчинених організованими угрупованнями

Розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, завжди представляють собою велику складність як за обсягом слідчої роботи, так і в психологічному аспекті.

Організована злочинність в Україні за 10 років незалежності держави пройшла певний шлях реорганізації. Вона має властивість створювати свої нелегальні і легальні структури, використовуючи при цьому їх можливості з метою максимального та швидкого вилучення надприбутків за умов мінімального ризику в період низької ефективності діяльності законодавчої та виконавчої влади.

На відміну від загальнокримінальної злочинності, у тому числі її групових форм, організована злочинність великий обсяг здобутих злочинним шляхом матеріальних цінностей та коштів інвестує для встановлення і підтримання корупційних зв’язків і врешті-решт для проникнення у владні структури і використання їх заради групових інтересів. Стратегічною метою найбільш відомих організованих злочинних угруповань, як свідчать матеріали, є боротьба за реальну владу у суспільстві й оволодіння головними цінностями, створеними сучасним та попереднім поколіннями українського народу.

Організована злочинність в Україні, можливо, ще не дісталася до вищого керівного складу, хоча спроби були досить реальними, наприклад, в особі колишнього прем’єр-міністра П. Лазаренка. Поки існує шанс вжити рішучих заходів для нейтралізації та певної локалізації організованої злочинності, зволікання з цього приводу можуть призвести до політичної дестабілізації, перетворення держави на кримінально-кланову або тоталітарну.

Багато вчених і фахівців, аналізуючи виникнення і розвиток організованих злочинних об’єднань, приходять до висновку, що вони виникають із простих малих неформальних антисоціальних груп на основі добровільного об’єднання з метою вчинення злочину. У подальшому вони поступово, набуваючи злочинний досвід, ускладнюють свою функціональну структуру, визначають лідерів, розподіляють ролі й функції учасників. Таким чином, прості або так звані ситуативні злочинні групи трансформуються на більш організовані злочинні об’єднання. Учасники злочинних угруповань працюють у комерційних і державних структурах, використовуючи легальні форми існування і надані їм можливості.

Слід пам’ятати, що учасники організованих злочинних об’єднань завжди надають один одному психологічну допомогу і підтримку, і тому кожен з них під час слідства почуває себе впевнено. Опинившись під слідством, одержують як моральну, так і матеріальну допомогу.

Необхідно зазначити, що у напрямах злочинної діяльності організованих злочинних об’єднань протидія по суті відноситься до засобу вчинення злочинної діяльності. При цьому протидія носить запобіжний характер, керується заздалегідь розробленими засобами, що застосовуються під час вчинення злочинних діянь, або після їх завершення, а також у разі виникнення будь-яких ексцесів.

Коли діяльність організованого злочинного угруповання привертає увагу правоохоронних органів, або порушується кримінальна справа, застосовується цілий комплекс протидій.

Протидія розслідуванню – це умисна діяльність, яку спрямовано на всіляку перешкоду процесу розслідування злочинної діяльності і встановлення істини. Протидія може бути безпосередньою або опосередкованою, коли вплив на правоохоронні органи здійснюється через інших осіб. Переважно, протидія реалізується завдяки “механізму” міжособистісного спілкування.

До попереджувальних заходів протидії розкриттю та розслідуванню злочинів відносяться такі:

ретельна конспірація злочинної діяльності;

встановлення корумпованих зв’язків з числа посадових осіб правоохоронних органів;

ретельна розвідка майбутніх об’єктів злочинної діяльності;

створення служб безпеки;

контррозвідувальна діяльність і охорона злочинного співтовариства;

введення “своїх” осіб до правоохоронних органів, до органів влади та управління;

усунення осіб, які здатні розкрити злочинну діяльність;

відпрацювання поведінки членів злочинних груп у разі викриття;

налагодження каналів зв’язку із СІзо, здійснення в майбутньому керівництва діями заарештованих;

забезпечення захисту під час провадження слідства професійними адвокатами.

У ході злочинної діяльності можуть застосовуватися заходи для приховування інформації про злочини шляхом знищення, маскування, фальсифікації (підробка документів, їх знищення, підміна об’єктів, а також слідів. Економічні злочини здійснюються багатьма способами і кожний з них є своєрідною формою протидії.

Складність розслідування кримінальних справ цієї категорії полягає і в тому, що злочини, вчинені злочинними угрупованнями, часто виходять за межі одного району, міста або регіону, а у деяких випадках – мають міжрегіональний характер. Розслідування таких справ потребує багато часу, значних сил і засобів.

Саме тому розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, вимагає наявності у слідчих і оперативних працівників правоохоронних органів високих моральних якостей, професіоналізму, відданості інтересам суспільства та психологічної стійкості.

Однією з проблем діяльності слідчого та оперативних працівників при розслідуванні економічних злочинів є інтелектуальне протиборство з “білокомірцевою” злочинністю. Проблема протидії розслідуванню набуває сьогодні особливої актуальності і гостроти. Слідча та оперативно-розшукова практика все частіше стикається з цілеспрямованою протидією, що пов’язане з розширенням організованих форм злочинності, процесами корумпованості робітників органів влади і управління, в тому числі безпосередньо у правоохоронних органах.

Злочинні угруповання з метою створення перешкод розслідуванню використовують різні провокаційні дії, шантаж, погрози, наклепи. Мета протидії одна – уникнення відповідальності за вчинення злочинів, збереження своїх позицій та привілей.

Відомо багато фактів створення негативної, спекулятивно-ажіотажної суспільної атмосфери навколо розслідування. Для цього замовляються у засобах масової інформації відповідні публікації, що збільшують помилки слідства, у той самий час подається інформація, яка позитивно характеризує підозрюваних.

Часто поширюються неправдиві чутки навколо розслідуваної події, організуються пікетування, демонстрації і навіть голодування. Одночасно “включаються” корумповані зв’язки на різноманітних рівнях. Внаслідок цього справа ставиться на “особливий контроль”. Слідчий перебуває під тиском, матеріали справи стають відомими загалу. Подальший жорсткий контроль через корумповані зв’язки призводить до отримання злочинцями необхідної інформації про хід розслідування, консультацій про попереджувальні засоби протидії. Широко використовуються підкуп, шантаж, насильство, а при необхідності – фізичне усунення свідків, потерпілих і підозрюваних, які дають правдиві показання на слідстві.

Залучення захисників як учасників процесу розслідування, пов’язаних з організованим злочинним об’єднанням, які виконують не тільки процесуальні функції, але й грають роль “зв’язкового” для обміну інформацією між заарештованими і його співучасниками. Захисник використовується також за “канал інформації” про стан розслідування, за суб’єкт, який безпосередньо протидіє своїми засобами і методами ефективному проведенню слідчих дій.

Застосовуються заходи з відведення розслідування від основної частини організованого злочинного угруповання. Для цього надається значна матеріальна підтримка заарештованим, їх сім’ям з одночасним схилянням їх узяти провину на себе, не видавати спільників, організаторів. З цією метою слідство “наводять” на нових спеціально підготовлених свідків, потерпілих, підкидаються “нові” докази, що підтверджують версію про обмежену кількість осіб, які вчинили злочин.

З боку корумпованих посадових осіб можуть застосовуватися такі заходи:

створення некваліфікованих слідчо-оперативних груп (далі – СОГ), несвоєчасне створення таких груп, невиправдана заміна членів СОГ;

“тяганина” кримінальної справи;

зайва “опіка” ходу розслідування з нерозмірною обставинам суворістю по відношенню до осіб, які ведуть розслідування, що спричиняє непевність цих осіб у своїх діях, позбавлення ініціативи, самостійності;

схиляння слідчих до обмеження обсягу слідства, до “відрубування хвостів”;

психічний і фізичний вплив на слідчого, намагання його відсторонення від розслідування.

З урахуванням вищенаведених труднощів, правоохоронці повинні володіти тактико-психологічною методикою розслідування таких злочинів, яка має включати організацію і планування, тактико-психологічні рекомендації з проведення оперативно-слідчих операцій і комбінацій.

Починати розслідування справ цієї категорії необхідно з ретельного вивчення всіх матеріалів і створення СОГ. Після створення СОГ необхідно розробити план спільних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів як загального характеру, так і по кожному конкретному періоду й епізоду.

Враховуючи те, що злочинні угруповання мають блоки захисту серед корумпованих працівників держапарату і правоохоронних органів, планування повинно здійснюватися з дотриманням максимальної конспірації.

Важливим організаційним заходом при розслідуванні багатоепізодних справ є, наприклад, своєчасний виїзд членів слідчо-оперативних груп до інших міст чи регіонів в умовах збереження таємниці (не повідомляти місцеві правоохоронні органи про виїзд, не виписувати проїзні документи до місця призначення і т. ін.).

Організаційні заходи при плануванні розслідування визначаються криміналістичною характеристикою вчинених злочинів і конкретних ситуацій.

У багатоепізодних і групових справах рекомендується виділити спеціального слідчого, який має здібності до аналітичної роботи. Цьому слідчому-аналітику доручається вивчення всіх протоколів слідчих дій та інших матеріалів справи, на підставі яких він складає картки на кожного учасника організованого злочинного об’єднання з його індивідуально-психологічною характеристикою, стислих викладень його свідчень на слідстві, а також свідчень відносно нього іншими учасниками злочинної групи, свідків і потерпілих, перелік доказів стосовно його участі у вчинених злочинах. Такий постійний аналіз надає цілеспрямованого характеру слідству, допомагає всім учасникам слідчо-оперативної групи в якісному проведенні слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, у складанні основних процесуальних документів, (зокрема, постанови про пред’явлення обвинувачення, обвинувального висновку), у визначенні мотиваційно-цільової установки злочинного угруповання та вольових, емоційно-вольових якостей їх учасників.

З метою всебічного і повного розслідування всієї злочинної діяльності організованої групи чи організації доцільно визначити соціально-психологічну характеристику угруповання, яка містить:

мотивоутворюючу роль угруповання, її спрямованість і ступінь кримінального “зараження”;

наявність ієрархічної структури і регламентованого управління злочинною діяльністю з боку керівника (організатора) або керуючої ланки;

особливості стосунків та структуру комунікативних зв’язків;

наявність між членами злочинної групи протиріч, конфліктних стосунків, їх характер;

ступінь захищеності злочинної групи, наявність спеціальних блоків захисту, груп прикриття;

характеристику групових установок, встановлених правил поведінки злочинної групи;

політичні, економічні, соціально-психологічні, моральні, правові та інші причини й умови, що сприяють формуванню та становленню злочинної групи;

соціально-психологічну характеристику групової думки, настрою, традиції та спосіб спілкування співучасників.

У процесі розслідування таких справ можна рекомендувати вивчення організованого злочинного об’єднання за такою схемою:

1. Коли, ким і з якою метою було створено організоване злочинне угруповання, хто був ініціатором його формування?

2. На якій основі відбулося об’єднання учасників ОЗУ (хто з них увійшов до нього добровільно, а хто був втягнений і яким чином)?

3. Термін існування злочинного об’єднання, територія його діяльності, на яких видах злочинної діяльності спеціалізується?

4. Функціональна і психологічна структура в ОЗУ, яким чином відбувався розподіл ролей? Хто і за що відповідав і які питання вирішував? (зброя, транспорт, зв’язки, пошук об’єктів посягань, створення алібі, приховування та реалізація краденого та ін.).

5. Чисельний склад ОЗУ, які зміни відбувалися у ньому і з яких причин?

6. Хто був лідером ОЗУ (організатором, керівником, визнаним авторитетом)?

7. Хто з учасників організованих злочинних угруповань здійснював наведене нижче:

розробляв плани та деталі вчинення злочинів, проводив розподіл ролей при їх здійсненні;

проявляв ініціативу в підготовці і вчиненні злочинів, вносив корективи до плану;

виробляв лінію поведінки у разі непередбачених обставин і провалу;

володіє злочинним досвідом, організаторськими здібностями, має твердий характер і рішучу волю;

товаришував в минулому з лідером, є його родичем, був співучасником по колишній злочинній діяльності;

користувався довірою у лідера, заміняв його у разі відсутності;

мав слабкий характер, виконував прості дії із забезпечення злочинної діяльності ОЗУ і одержував найменшу частку злочинних доходів;

брав участь менше за всіх членів ОЗУ у злочинній діяльності.

9. Які злочини були вчинені ОЗУ за час існування, хто брав в них участь і яку безпосередньо?

10. Яким був розподіл доходів, отриманих злочинним шляхом?

11. Як здійснювався зв’язок між членами ОЗУ?

12. Якими транспортними засобами, засобами зв’язку та зброєю користувалися ОЗУ, якими є джерела їх надходження і де вони знаходяться після викриття?

11. Які застосовувалися заходи захисту від правоохоронних органів?

12. Чи існували зв’язки з працівниками правоохоронних, контролюючих органів і органів державної влади і управління, з ким конкретно, в чому зазначені зв’язки реалізовувалися. На якій основі виникли ці зв’язки?

13. Що відомо про наявність конфліктів серед учасників ОЗУ і самого угруповання з іншими організованими об’єднаннями, їх причини, засоби і результати розв’язання?

14. Випадки виходу зі складу ОЗУ, з яких причин, їх місцезнаходження?

15. Яка дисципліна існувала у складі ОЗУ і поза нього. Які застосовувалися санкції стосовно учасників, яких порушень припускалися?

На особливу психологічну складність діяльності слідчого з виявлення та викриття організатора злочинного об’єднання вказують багато вчених. Дослідження демонструє далі наведене: якщо у ході розслідування своєчасно не виявлено і не затримано організатора злочинного об’єднання, то розслідування кримінальної справи затягується, а якщо його взагалі не буде виявлено, то злочинна група не припинить подальшу злочинну діяльність.

З метою виявлення та викриття керівника (організатора) ОЗУ перш за все необхідно вивчити функціональну та психологічну структуру злочинного об’єднання, міжособисті і міжгрупові стосунки, наявність протиріч і конфліктів у злочинному середовищі.

Практика свідчить, що складність виявлення організаторів злочинної групи полягає в тому, що ці особи, як правило, не залишають матеріальних слідів злочину. Вони тільки очолюють злочинну діяльність і керують ОЗУ. З цієї ж причини слідчі інколи не можуть встановити їх особисту вину, тому організатори злочинних груп залишаються за межами діяльності слідчих. Це пояснюється тим, що організатори мають великий досвід злочинної діяльності, як правило, є раніше судимими або небезпечними рецидивістами. Такі особи старанно маскують свою злочинну діяльність і керівну роль у групі.

Тому після викриття та арешту організатора злочинної групи бажано ізолювати його від усіх співучасників, встановиши за ним суворий контроль.

З психологічної точки зору, недоцільно у ході розслідування групового злочину міняти членів слідчої групи, тому що передача матеріалів справи іншим особам тягне за собою не тільки втрату установленого психологічного контакту з підслідним, але й загального соціально-психологічного клімату у бригаді слідчих. Крім того, необхідно пам’ятати, що створені злочинною групою блоки захисту будуть задіяні повністю, щоб протидіяти доведенню розслідування до суду. Самі ж блоки захисту при розслідуванні групових злочинів, як правило, залишаються нерозкритими і застосовуються стосовно легального прикриття членів групи.

Керівнику слідчо-оперативної групи рекомендується постійно вивчати всі матеріали, здобуті слідчою групою, корегувати план розслідування, періодично збирати всю групу, організовувати обмін інформацією у межах обсягу, необхідного кожному для виконання поставлених завдань.

Як зазначає В.М. Биков: “Наведені обставини створюють процес розкриття групових злочинів, вчинених злочинною організацією, більш складним та трудоємким, які потребують проведення правоохоронними органами більш глибоких заходів” [1].

У зв’язку з цим виникає необхідність проведення низки слідчих дій. Найбільш ефективним є одночасне проведення обшуків у всіх членів злочинної групи з їх наступним затриманням і ретельним допитом. Цього вимагають не тільки тактичні роздуми, але й психологічні, тому що у даному разі використовується фактор миттєвості. Він є правомірним, психологічним тиском на допитуваних осіб з метою отримання від них найбільш повних і об’єктивних свідчень. Миттєвість – фактор несподіваності для членів злочинного угруповання, і, особливо, для блоку захисту, та для осіб, зацікавлених у наслідках справи.

В юридичній та психологічній літературі щодо застосування фактору миттєвості у розслідуванні злочинів є різні думки. Деякі автори, у тому числі І.Ф. Пантелєєв, вважають, що фактор миттєвості є неправомірне психологічне діяння, примушування, яке протирічить закону [2].

З такою точкою зору навряд чи можна погодитися, тому що процес розслідування групових злочинів має характер змагання. Крім того, при розслідуванні групових злочинів дуже часто застосовуються заходи, спрямовані на протистояння розслідуванню з боку різних корумпованих осіб. Тому несвоєчасне проведення такого процесуального діяння, як обшук, дає можливість членам злочинної групи знищити інформацію як доказ, а матеріальні цінності переховати або передати родині чи знайомим на збереження.

Як зазначає А.П. Самонов, фактор миттєвості не є порушенням закону. Було б легковажним попереджувати підозрілих про проведення у них обшуку, а потім шукати докази, які б мали значення для викриття їх вини.

Зрозуміло, що фактор миттєвості повинен грунтуватися на реальних даних, не пов’язаних з обманом чи фальсифікацією. Миттєве проведення обшуку при наявності достатніх підстав правомірне, тому що йдеться про вибір моменту законного проведення слідчого діяння у цілях забезпечення його результативності. Подібно до цього миттєво може бути здійснене і будь-яке інше слідче діяння або тактичний захід, якщо для цього є фактичні і правові основи [3].

Допустимість психічного діяння на допитуваних осіб, з точки зору А.Р. Ратінова, має відповідати слідчим критеріям:

а) юридичному (відповідність закону, збереження прав громадян і виконання обов’язків);

б) етичному (моральна відповідність, з точки зору моралі та норм професійної етики);

в) гносеологічному (пізнавальна надійність та наукова обґрунтованість використаних заходів);

г) психологічному (врахування психологічних особливостей ситуації спілкування та індивідуальних особливостей її учасників).

Всі зазначені критерії знаходяться у взаємозв’язку і супідрядності [4].

Діяльність щодо розслідування злочинів – цілеспрямований процес, метою якого є відтворення дійсної картини події, швидке і повне розкриття злочинів, притягнення винних до відповідальності.

Психологічна структура слідчої діяльності складається із сукупності основних різновидів діяльності: організаційної, конструктивної, пізнавальної, комунікативної та допоміжних –  профілактичної та засвідчувальної.

Дослідження психологічної структури слідчої діяльності дозволяє визначити професійно необхідні психологічні якості осіб, які беруть участь у цій роботі. До них відносять: творче мислення; комунікабельність; вольові якості; організаторські здібності, здатність протистояти негативним емоціям.

Пізнавальна діяльність – пошук, сприйняття, аналіз та узагальнення інформації, за допомогою якої встановлюється істинне знання щодо конкретної кримінальної справи; конструктивна – складається з відбирання та композиції зібраного доказового матеріалу (відновлення події злочину за матеріалами та ідеальними слідами) і планування розслідування (планування змісту майбутньої діяльності); комунікативна – процес встановлення та підтримання психологічного контакту з різними категоріями учасників процесу розслідування, а також здійснення на них психологічного впливу з метою одержання необхідної інформації; організаційна – реалізація системи слідчих дій та оперативно-розшукових заходів для отримання доказової інформації; координація осіб, що беруть участь у процесі розслідування злочину; профілактична – полягає у виявленні причин та умов, що сприяють злочинності; здійсненні психологічного впливу на різні категорії учасників розслідування з метою корекції їх небажаної позиції чи поведінки; засвідчувальна – надання всій одержаній інформації спеціальних, передбачених законом форм (складання протоколів, постанов і т. ін).

Організаційно-психологічна структура слідчої діяльності представлена: інформаційно-пошуковими, комунікативними та інформаційно-комунікативними слідчими діями.

Інформаційно-пошукові – це дії, основу яких складає інформаційний пошук та оперування інформацією щодо події злочину (огляд місця події, впізнання); комунікативні – група слідчих дій, в основі яких лежить комунікативна діяльність, тобто здійснюються в умовах постійного контакту та діалогу між учасниками процесу розслідування (допит, очна ставка); інформаційно-комунікативні – група слідчих дій, значне місце серед яких належить як пізнавальній, конструктивній, так і комунікативній діяльності слідчого (обшук, перевірка свідчень на місці, затримання).

Безсумнівно, що будь-яка слідча дія спрямована на одержання інформації про злочин. Разом з тим, деякі слідчі дії орієнтовано як на інформаційний пошук, так і на здійснення психологічного впливу на різні категорії учасників слідства. До таких дій належать так звані комунікативні, тобто ті, в основі яких – безпосереднє спілкування (допит та очна ставка, які провадяться в умовах постійного контакту та діалогу між учасниками). Інформаційний обмін тут поєднується з психологічним впливом.

Розслідування – це результат роздумів, життєвого і професійного досвіду, інтуїції і таланту. Формування особистості слідчого – дуже складний процес перетворювання вимог діючого законодавства, відповідних відомчих положень на переконання, звичаї, особисті якості, навички і вміння.

Від правильного застосування позиції слідчим у складній ситуації значно залежить успіх розкриття і розслідування злочину.

Взаємодія слідчого з суб’єктами розслідування завжди є складним організаційно-психологічним явищем, а тому ефективність вирішення конкретних завдань цілком і повністю залежить від успішного оволодіння ним не тільки психологічними знаннями про чинники цієї взаємодії, але й набуття досвіду, навичок та стереотипів використання засобів впливу на суб’єкти спілкування.

1. Биков В.М. Криминалистическая характеристика. – Ташкент, 1986. – С. 39.

2. Пантелеев И.Ф. Ошибочные рекомендации в теории уголовного процесса и криминалистики // Соц. законность. – 1974. – № 7. – С. 54.

3. Самонов А.П. Психология преступных групп. – Пермь, 1991. – С. 118.

4. Ратинов А.Р. Методические вопросы юридической психологии // Психол. журн. – 1983. – № 4. – С. 115.