Курсова робота

На тему :

“Зупинення та закінчення досудового слідства”

План :

1. Підстави та процесуальний порядок зупинення досудового слідства.

2. Форми закінчення досудового слідства.

3. Підстави та процесуальний порядок закриття кримінальної справи.

4. Процесуальний порядок закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку та направлення справи до суду.

5. Дії та рішення прокурора у справі, яка надійшла до нього з обви­нувальним висновком.

1. ПІДСТАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЗУПИНЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА.

Досудове слідство не завжди здійснюється безперервно. В ряді ви­падків виникають обставини, які перешкоджають закінченню розсліду­вання і кличуть за собою зупинення провадження у кримінальній спра­ві.

Зупинення досудового розслідування - це вимушене тимчасове при­пинення слідчим процесуальної діяльності у кримінальній справі, викликане наявністю у справі обставин, які перешкоджають подальшо­му провадженню і закінченню досудового розслідування. Досудове слід­ство у кримінальній справі зупиняється за наявності однієї з під­став, зазначених у ст. 206 КПК України, а саме:

1) коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме;

2) коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження в справі;

З) коли не встановлено особу, яка вчинила злочин.

Наведений перелік обставин, які є підставою для зупинення роз­слідування, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Тому незаконним буде зупинення провадження досудового слідства у зв’язку з тим, що обвинувачений перебуває в тривалому відрядженні або поміщений до медичного закладу для проведення судово-медичної чи судово-психіатричної експертизи; потрібен тривалий час для доставлення обвинуваченого етапом до місця провадження досудового слідства; у невідомому напрямі виїхав свідок-очевидець злочину або потерпілий, без яких неможливе подальше розслідування, та ін­ше.

Якщо ці підстави є причиною затримки розслідування і неможливо закінчити його у встановлений законом строк, то необхідно порушу­вати клопотання про продовження строку досудового слідства.

Розглянемо кожну з обставин зупинення досудового слідства.

1) Зупинення досудового слідства у зв’язку з тим, що місцезна­ходження обвинуваченого невідоме, проводиться за таких процесуаль­них умов:

а) у справі зібрані достатні та неспростовані докази, які вка­зують на те, що злочин вчинений певною особою;

б) щодо такої особи винесено постанову про притягнення як обви­нуваченого;

в) виконано всі слідчі дії, провадження яких можливе за відсут­ності обвинуваченого, вжито всіх можливих заходів до знайдення, от­римання та збереження всіх доказів у справі;

г) обвинувачений приховався, а вжитими заходами встановити його місцезнаходження в процесі розслідування не вдалося.

Про зупинення досудового слідства слідчий виносить мотивовану постанову, копія якої направляється прокурору. Постанова складаєть­ся у відповідності з загальними вимогами ст. 130 КПК України.

Зупинення досудового слідства є юридичним фактом, який припиняє хід строку слідства і кримінальний процес в цілому. За зупиненою справою не можна проводити будь-які слідчі або інші процесуальні дії.

Якщо, незважаючи на вжиття необхідних заходів самим слідчим (шляхом допитів родичів, знайомих обвинуваченого, накладення ареш­ту на поштово-телеграфну кореспонденцію тощо), виконання за його дорученням органами дізнання оперативно-розшукових заходів, місце перебування обвинуваченого залишилось невстановленим, слідчий, ке­руючись ст. 138, 207 КПК України, одночасно із зупиненням провад­ження досудового слідства або й до цього оголошує розшук обвинува­ченого. Згідно зі ст. 139 КПК про оголошення розшуку слідчий скла­дає постанову, в якій зазначає необхідні відомості про особу роз­шукуваного. За наявності підстав, передбачених ст. 155 КПК, він може також обирати щодо розшукуваного обвинуваченого запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Спільна постанова про розшук і обрання цього запобіжного заходу направляється до відповідних орга­нів розшуку.

У відповідності з ч. З ст. 139 КПК України при затриманні об­винуваченого, якого розшукували і щодо якого обрано як запобіжний захід тримання під вартою, орган розшуку негайно доповідає про це прокуророві за місцем затримання. Прокурор протягом двадцяти чотирьох годин зобов’язаний перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яка розшукується, і у упевнившись в наявності закон­них підстав для арешту, дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства.

З цього випливає, що за зупиненою кримінальною справою орган дізнання має право, на виконання постанови про розшук, затримати і в необхідних випадках допитати затриманого обвинуваченого. Слід­чий, отримавши повідомлення про затримання або про знайдення роз­шукуваного обвинуваченого, виносить постанову про відновлення досудового слідства та провадить необхідні слідчі дії, забезпечуючи право обвинуваченого на захист.

Досудове слідство може бути відновлено у разі необхідності (для провадження обшуку, впізнання за фотографією тощо) і без факту затримання обвинуваченого.

Якщо у справі притягуються два або декілька обвинувачених, а підстави для зупинення справи відносяться не до всіх обвинуваче­них, слідчий може зупинити провадження тільки щодо осіб, місцезна­ходження яких невідоме. Для цього щодо таких обвинувачених кримі­нальна справа виділяється в окреме провадження та зупиняється, а щодо інших провадження закінчується на загальних засадах. Інший підхід неприйнятний, бо зупинення всієї справи ущемляє інтереси тих обвинувачених, які від слідства не переховуються, позбавляє їх права на гласний розгляд справи в суді та здійснення правосуд­дя. Тим більш нереальним є зупинення всієї кримінальної справи, коли ряд обвинувачених перебувають під вартою. В цьому разі пере­рвати процес просто неможливо, бо правовідносини слідчого і обви­нуваченого не зупиняються і мають інтенсивний характер (арешто­ваний заявляє відвод експерту, подає клопотання про призначення повторної або додаткової експертизи, вимагає очної ставки, вис­ловлює бажання дати показання тощо), а з іншого боку, - продовжує спливати строк тримання під вартою. Тому питання вирішується одно­значно: у відповідності з правилами ст. 26 КПК України кримінальна справа щодо обвинувачених, які переховуються від слідства і суду, виділяється в окреме провадження. Якщо ж після виділення справи розшукувані обвинувачені будуть знайдені, справа може бути, якщо це можливо, знову об’єднана в одне провадження.

Відновлення слідства такого зупинення можуть повторюватися. Головне - щоб було забезпечено вирішення завдань досудового слід­ства і додержувалася процесуальна форма.

2) Право на зупинення досудового слідства у разі коли психічна або інша тяжка хвороба обвинуваченого перешкоджає закінченню про­вадження у справі, виникає за наявності таких же умов, як і в разі невстановлення місцезнаходження обвинуваченого, з тією лише різницею, що тут відомо, де знаходиться обвинувачений, однак тяж­ка його хвороба позбавляє слідчого можливості провадити за його участю необхідні слідчі дії та перешкоджає закінченню провадження у справі.

Хвороба обвинуваченого є підставою для зупинення досудового слідства тоді, коли вона є тимчасовою, а її тяжкість не дозволяє здійснити допит, очну ставку або ознайомити обвинуваченого з ма­теріалами справи, тобто виключає можливість провадження слідчих дій за участю обвинуваченого. Якщо хвороба невиліковна - ставить­ся питання про закриття справи за зміною обстановки.

Слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого до оду­жання обвинуваченого. Обраний щодо нього запобіжний захід може бути відмінено або змінено за наявності до того підстав та вихо­дячи з доцільності. Зміна або відміна запобіжного заходу не по­винні ставити під загрозу вирішення завдань кримінального проце­су.

Якщо ж запобіжний захід у вигляді взяття під варту залишився в силі - необхідно враховувати, що в цьому випадку плин строків слідства зупинений, а строки тримання під вартою продовжують спливати і в необхідних випадках мають бути подовжені. Якщо зах­ворів один обвинувачений, а у справі притягаються як обвинуваче­ні декілька осіб, слідчий повинен визначитися щодо доцільності виділення справи в окреме провадження щодо обвинуваченого, який захворів психічною або іншою тяжкою хворобою.

Слід враховувати й те, що якщо обвинувачений захворів тяж­кою психічною хворобою, то в такому разі виникає необхідність проведення судово-психіатричної експертизи, суд за поданням слід­чого, погодженого з прокурором може направити обвинуваченого у відповідну медичну установу для дослідження, нагляду та лікування. Цей захід не є запобіжним заходом і не впливає на плин стро­ків тримання під вартою.

3) Коли не встановлено особи, яка вчинила злочин, слідчий по­винен провести всі необхідні слідчі дії для встановлення об'єкти­вної істини у справі, які можливо здійснити за відсутності підоз­рюваного, вжити заходів до знайдення, отримання, закріплення та збереження всіх доказів у справі та встановлення особи, яка вчи­нила злочин. У разі необхідності він може дати окреме доручення органам дізнання про проведення оперативно-розшукових дій.

У відповідності із ст. 104 КПК України у разі передачі кримі­нальної справи, порушеної органом дізнання, слідчому та незнай­дення особи, яка вчинила злочин, орган дізнання продовжує вживати оперативно-розшукових заходів до розкриття злочину, не очікуючи вказівок слідчого, але повідомляючи про отримані результати.

Протягом десяти днів органи дізнання зобов’язані виконати дору­чення слідчого та проінформувати його про отримані результати.

Зупинення розслідування за підставою, що розглядається, певною мірою має умовний та формальний характер, оскільки строки слідства у відповідності із ст. 120 КПК України починають спливати з момен­ту встановлення особи, яка вчинила злочин. Зупинення справи впли­ває на правовідносини слідчого і потерпілого, який має бути про­інформований, що справа зупинена за невстановленням особи, яка вчинила злочин. В даному випадку він може заявити клопотання, від­води, скарги тощо.

Якщо протягом передбачених ст. 49 КК України строків давнос­ті особу, яка вчинила злочин, так і не встановлено, кримінальна справа підлягає закриттю. В ст. 11-1 КПК України вказано, що якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, заз­начених у частині першій статті 49 Кримінального кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішен­ня питання про її закриття за підставою, передбаченою частиною другою цієї статті.

2. Форми закінчення досудового слідства

Закінчити досудове слідство можна лише тоді, коли його зав­дання виконані. Для цього слідчий повинен всебічно, повно й об'є­ктивно у встановленому законом порядку дослідити всі обставини, що складають предмет доказування у кримінальній справі. Порушен­ня цієї вимоги ст. 22 КПК України тягне за собою повернення спра­ви на додаткове розслідування прокурором, а при неможливості усу­нення неповноти або неправильності розслідування в судовому засі­данні - також судом (ст. 229. 246, 281 КПК ). Оцінка зібраних у справі доказів слідчим має визначити, яке саме підсумкове рішення належить прийняти.

Досудове слідство закінчується тоді, коли вирішено всі його завдання:

а) всебічно, повно та об’єктивно досліджено всі обставини, які входять в предмет доказування;

б) встановлено об’єктивну істину у справі;

в) виявлено та усунено причини і умови, які сприяли вчиненню злочину;

г) вжито заходів до захисту прав і законних інтересів грома­дян та юридичних осіб, відшкодування матеріальної та моральної шкоди;

д) забезпечено правильне застосування закону.

Відповідно до ст. 212 КПК України досудове слідство закінчу­ється винесенням слідчим одного з трьох можливих рішень:

1) обвинувального висновку для віддання обвинуваченого до суду;

2) постанови про закриття кримінальної справи;

З) постанови про направлення справи до суду для вирішення пи­тання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Дізнання, як правило, закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка зат­верджується прокурором. Постанова складається особою, яка прово­дить дізнання, і затверджується начальником органу дізнання або виноситься останнім і разом із справою передається прокурору, який здійснює нагляд за дізнанням, для наступної передачі за під­слідністю. У постанові, крім загальних даних, передбачених ст. 130 КПК зазначається:

а) які невідкладні та інші слідчі дії були виконані органом дізнання;

б) які обставини вчинення злочину були встановлені;

в) його кваліфікація;

г) які докази зібрано;

д) які предмети та документи вилучено і де вони знаходяться;

е) хто і коли був затриманий за підозрою у вчиненні злочину, де він знаходиться.

За наявності обставин, що виключають провадження у справі (ст. 6 КПК), орган дізнання закриває кримінальну справу своєю мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокурору (ст. 109 КПК).

Закінчуючи досудове розслідування, слідчий повинен систематизу­вати матеріали і технічно оформити справу. Практикою вироблено дві основні форми систематизації матеріалів кримінальної справи, тобто послідовності їх розташування: хронологічну і тематичну.

При хронологічній систематизації послідовність розташування доку­ментів у справі визначається датою їх складання або одержання слід­чим. Ця форма найбільш поширена у невеликих за обсягом і кількістю епізодів справах.

Тематична систематизація означає групування матеріалів за обви­нуваченими або за епізодами злочинної діяльності у багатотомних і багатоепізодних справах. У межах кожної такої групи документи мо­жуть розташовуватись у хронологічному порядку, тобто можливе таким чином поєднання обох форм систематизації.

Систематизувавши документи, слідчий підшиває їх в обкладинку стандартного зразка, пронумеровує аркуші справи. На перших аркушах справи складається опис документів, які в ній містяться. На титуль­ному аркуші обкладинки зазначається відомство, до якого належить орган розслідування, найменування цього органу, повна назва справи із зазначенням прізвищ обвинувачених і відповідних статей (частин, пунктів статей) КК України, дати початку і закінчення провадження.

За технічними правилами в одному томі справи зосереджується не більше 250 аркушів.

Вдало систематизовані матеріали і правильно оформлена справа створюють зручність для вивчення і користування ними як самим слід­чим, зокрема при складанні підсумкового документа, так і обвинува­ченим та іншими учасниками процесу, прокурором, суддями і народними засідателями.

3. Підстави та процесуальний порядок закриття кримінальної справи.

Законне й обгрунтоване закриття кримінальної справи слідчим забезпечує:

а) виконання завдання кримінального процесу, яке полягає в тому, щоб жодна невинна особа не була притягнута до кримі­нальної відповідальності і засуджена;

б) незастосування кримінального покарання до тих осіб, які винні у вчиненні злочинів, що не являють великої суспільної небезпеки, і можуть бути виправлені і перевиховані шляхом застосування до них підстав звільнення від кримінальної відповідаль­ності у зв’язку:

- з дійовим каяттям;

- з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим;

- із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру в порядку, передбаченому статтею 447 КПК України;

- з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації;

- із закінченням строків давності;

- із зміною обстановки.

відповідно до вимог ст. ст. 45-49 КК України та ст.ст. 7, 7-1, 7-2, 7-3, 8, 9,10, 11-1 КПК України.

Закриття кримінальної справи - юридичний акт, в силу якого припиняється досудове слідство та процесуальне провадження у кримінальній справі, вирішуєтеся доля зібраних по кримінальній справі речових доказів та майна, на яке був накладений арешт, відміняються обрані запобіжні заходи, а правовідносини учасни­ків процесу після оскарження прийнятого рішення переводяться в русло цивільних правовідносин.

Кримінальна справа може бути закрита:

1) за недоказаністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п.2 ст. 213 КПК України);

2) за наявності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України);

З) за наявністю обставин, які дають право слідчому не під­давати обвинуваченого кримінальному покаранню, а обмежитися застосуванням щодо нього заходів адміністративного, громадсь­кого впливу чи в зв’язку із закінченням строків давності (ст. 7, 7-1, 7-2, 7-3, 8, 9, 10, 11-1 КПК України ).

1) Закриття кримінальної справи за недоказаністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину може мати місце за умов, коли:

а) у справі однозначно встановлено наявність події злочину (інакше справа закривається за відсутністю складу злочину);

б) конкретній особі було пред’явлено обвинувачення;

в) у ході розслідування отримані дані, які викликають сумніви у винності обвинуваченого, а сукупність зібраних доказів, яка є, не дозволяє їх спростувати та зробити однозначний висновок про доказаність участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

г) вичерпані всі можливості для усунення сумнівів, які є.

Згідно з конституційним принципом презумпції невинуватості всі сумніви у справі, якщо вичерпані всі можливості їх усунути. мають тлумачитися та розв'язуватися на користь обвинуваченого (ст. 62 Конституції України).

Недоказана винність дорівнює доказаній невинності (ч.5 ст. 327 КПК України). Невинність обвинуваченого обумовлює припинення щодо нього кримінальної справи за відсутністю складу злочину, тобто за п. 2 ст. 6 КПК України.

2) Закриття кримінальної справи за наявності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України), може бути застосоване за таких ситуацій:

а) за відсутністю події злочину. Це той випадок, коли діяння, у зв’язку з яким порушено кримінальну справу, або взагалі не мало місця, або не є кримінально карним.

В силу ч. 2 ст. 11 КК України не є злочином дія чи бездіяль­ність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, пе­редбаченого КК, але через малозначимість не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шко­ди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі;

б) за відсутністю в діянні складу злочину. Під складом зло­чину розуміється як сукупність встановлених законом елементів та ознак злочину взагалі (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона), так і ознак, характерних для конкретних злочинів, передбачених Загальною частиною Кримінального кодексу України. За даною підставою кримінальна справа закривається тоді, коли в дійсності було вчинено суспільно небезпечне діяння, яке потягло за собою шкідливі наслідки, але відсутній один з елемен­тів складу злочину. Наприклад, відсутність корисливої мети у справі порушеній за ознаками крадіжки: відсутність причинного зв’язку між діями обвинуваченого та наслідками, які настали у справі про автодорожну подію: дії були вчинені обвинуваченим у стані необхідної оборони (ст. 36 КК України), уявної оборони (ст. 37 КК України), крайньої необхідності (ст. 39 КК України) тощо;

в) внаслідок акту амністії, якщо він усував застосування по­карання за вчинене діяння, а також у зв’язку з помилуванням окремих осіб. Амністія є повне або часткове звільнення від кримі­нальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, вин­них у вчиненні злочинів. Вона оголошується Законом про амністію (ч. 3 ст. 92 Конституції України), яким може бути передбачено пов­не звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відпові­дальності чи відбування покарання (повна амністія); часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Помилування здійснює Президент України ( п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції) своїм Указом, який звільняє від відбування покарання окремих засуджених осіб або пом’якшує їм покарання;

г) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно не­безпечного діяння одинадцятирічного віку. Згідно із ст. 7-3 КПК України, якщо злочин вчинено особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку у з якого можлива кримінальна відповідальність (14 або 16 років залежно від складу злочину), слідчий виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до не­повнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа в такому разі направляється прокурору, а перед тим неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами самостійно або за допомогою захисника. Щодо осіб, які не досягли одинадцяти років, справа закривається на загальних під­ставах;

д) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених ч. 2 та 3 ст. 27 КПК України;

е) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли проку­ророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (ч. 3 ст. 27 КПК України);

є) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами. Щодо по­мерлого обвинуваченого, а також особи, яка підлягала притягненню до кримінальної відповідальності, але померла до винесення поста­нови про притягнення її як обвинуваченого, закриття справи на підставі п. 8 ч. 1 ст. 6 можливе в усіх стадіях кримінального процесу.

На прохання близьких родичів або громадських організацій, заінтересованих у реабілітації померлого, тобто у відновленні його честі, репутації, провадження в справі продовжується (ч. 3 ст. 215 КПК). Згодом за наявності до того підстав воно може бути закрите органом дізнання, слідчим, прокурором за п. 1 чи п. 2 ст. 6 за відсутністю події злочину або складу злочину в діянні померлого, а також за п. 2 ст. 213, якщо померлого було притягнуто як обвинуваченого. У таких випадках померлий повністю реабілітований.

Справа щодо померлого не підлягає закриттю і тоді, коли провадження в ній є необхідним для відновлення іншої справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами, передбаченими ст. 400-5 КПК України;

ж) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави.

У тих випадках, коли в процесі розслідування виявиться, що особа, яка вчинила злочин, вже була колись засуджена за цей зло­чин і вирок набрав законної сили, провадження у справі продовжу­ватися не може і справа підлягає закриттю;

з) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу діз­нання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвину­ваченню.

За цією підставою постанова прокурора, слідчого, органу діз­нання про закриття кримінальної справи стає обставиною, яка вик­лючає провадження у кримінальній справі, лише за наявності таких умов:

- якщо вона не скасована в установленому законом порядку;

- якщо вона винесена щодо тієї ж самої особи, яка притяга­ється до відповідальності;

- якщо вона винесена по тому ж самому обвинуваченню, яке є предметом розслідування у цій справі;

- якщо немає обставин, які зумовлюють відміну раніше прий­нятого рішення;

і) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, крім випадку порушення кримінальної справи судом за новим об­винуваченням або щодо нової особи.

3) Закриття кримінальної справи за обставинами, які дають слідчому право не притягати обвинуваченого до кримінального покарання:

а) звільнення від кримінальної відповідальності і від пока­рання внаслідок зміни обстановки. В ч. 2 ст. 7 КПК вказано, що прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, складає мотивовану постанову про звільнення особи від криміна­льної відповідальності. Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин, невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільне небезпечною (ч. 5 ст. 7 КПК);

б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

В ст. 7-2 КПК вказано, що прокурор, а також слідчий за зго­дою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 45 Кри­мінального кодексу України, вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 45 Кримінального кодексу України (особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, ак­тивно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду), у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи;

в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим.

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за на­явності підстав, зазначених у статті 46 КК України (особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, примирилася з потерпі­лим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду), винести мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності ( ч. 1 ст. 8 КПК);

г) звільнення від кримінальної відповідальності із застосу­ванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій частиною першою статті 97 Кримінального кодексу України, виносить мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. У цьому разі неповнолітньому, з додержанням вимог статей 438 і 440 КПК, пред’являється обвину­вачення і після винесення постанови пред’являються всі матеріали справи. Справа із списком осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається до суду прокурором (ч. 1 ст. 9 КПК України).

За наявності підстав, зазначених у частині першій статті 97 КК України (неповнолітній, який вперше вчинив злочин невели­кої тяжкості і якщо його виправлення можливе без застосування покарання), у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про зак­риття справи.

д) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі за на­явності підстав, зазначених у статті 47 Кримінального кодексу України, своєю вмотивованою постановою направити справу в суд для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримі­нальної відповідальності з передачею його на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням про це, прийнятим на загальних зборах. Протокол загальних зборів додається до справи;

е) звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Відповідно до ст. 11-1 КПК України прокурор, а також слідчий за згодою прокурора на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 49 КК Ук­раїни, виносять мотивовану постанову про направлення криміналь­ної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвину­ваченого від кримінальної відповідальності.

Суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, закриває кримінальну справу у зв’язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком.

Якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у ч. 1 ст. 49 КК України, не встановлено особу, яка вчинила злочину прокурор або слідчий за згодою прокурора напра­вляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття у зв’язку із закінченням строків давності.

4) Закриття справи у зв’язку із застосуванням примусових заходів медичного характеру.

У розділі ХІV КК України (ст.ст. 92-96) мова йде про при­мусові заходи медичного характеру та примусове лікування.

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосова­ні судом до осіб:

а) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

б) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

в) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі при­мусові заходи медичного характеру:

- надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусово­му порядку;

• госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

• госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

- госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Застосування примусових заходів медичного характеру проводиться за ухвалою суду або постановою судді.

Відповідно до ст. 417 КПК України досудове слідство в справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосуд­ності або обмеженої осудності, а також про злочини осіб, які вчи­нили його у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, проводиться органами досудового слідства за правилами, передбаченими статтями 111-130, 148-222 КПК.

При досудовому слідстві провадяться всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з’ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння і особи того, хто його вчинив, а також об­ставин, які характеризують цю особу та її психічне захворювання.

У відповідності з ч. 3 ст. 417 КПК України по закінченні до­судового слідства, якщо буде встановлено неосудність або обме­жену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирі­шення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова разом зі справою надсилається про­куророві.

Інші заходи примусового медичного характеру, які застосову­ються до наркоманів, осіб, які вчинили злочин у стані сп’яніння або в результаті вживання одурманюючих речовин у ситуації, коли дані особи визнаються осудними, не дають підстави для закриття справи у відповідності зі ст. 212 КПК України. Справа щодо таких осіб направляється в суд у загальному порядку.

Стаття 232-1 КПК України передбачає дії прокурора у справах, які надійшли до нього від слідчого щодо направлення в суд для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Одержавши від слідчого кримінальну справу, що надійшла в поряд­ку, передбаченому статтями 7, 7-1, 7-2, 7-3, 8, 9, 10 і 11-1 КПК, прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і приймає одне з таких рішень:

- дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду;

- скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками;

- змінює постанову слідчого або виносить нову постанову.

Всі підстави для закриття кримінальної справи можуть бути поділені на реабілітуючі та нереабілітуючі.

Реабілітуючі підстави - це такі, в силу яких особа визнаєть­ся невинною у вчиненні злочину, повністю добропорядною та реабілітованою: відсутність події злочину; відсутність складу зло­чину, в тому числі й за наявності необхідної оборони, уявної оборони або крайньої необхідності; недосягнення віку з якого можлива кримінальна відповідальність.

Нереабілітуючі підстави - це такі, які звільняють від відпо­відальності та покарання особу, визнану винною у вчиненні злочи­ну: амністія, скінчення строку давності та всі інші підстави, крім вказаних у п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 6 КПК України.

Закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами можливе лише за рішенням суду.

Порядок закриття справи передбачено ст. 214 КПК України. Закриваючи справу, слідчий складає мотивовану постанову з до­держанням вимог ст. 130 та 214 КПК.

У вводній частині постанови вказуються такі дані:

- місце і час складання;

- ким складена;

- за якою справою винесена ця постанова.

В описово-мотивувальній частині вказуються:

- всі юридично значимі факти і обставини, які встановлені в процесі слідства;

- особливості події злочину або розслідуваного діяння та ким воно вчинене;

- кваліфікація або інша юридична оцінка діяння, у зв’язку з яким проводилося розслідування;

- фактичні та юридичні підстави і мотиви закриття справи;

- процесуальні норми права, якими керувався при цьому слід­чий.

Резолютивна частина постанови має логічно випливати з її описово-мотивувальної частини. Тут мають бути вказані:

- суть прийнятих рішень про закриття справи із зазначенням підстав закриття та відомостей про особу, щодо якої справа закри­вається, або відомостей про подію, у зв’язку з якою справу було порушено;

- рішення про долю речових доказів і майна, на яке накладено арешт;

- рішення про відміну запобіжного заходу;

- рішення про відміну арешту на поштово-телеграфну кореспон­денцію;

• рішення про відміну арешту на вклади;

- рішення про повідомлення зацікавлених осіб про закриття справи, про роз’яснення їм права на оскарження прийнятого рішення, а також про роз’яснення права на реабілітацію особі, яка була незаконно притягнута до відповідальності.

Стаття 215 КПК України передбачає можливість оскарження поста­нови про закриття справи. Постанова слідчого про закриття справи може бути оскаржена прокуророві в семиденний строк з дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закриття криміналь­ної справи.

Особа, щодо якої проводилося слідство, має право оскаржити цю постанову в частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи.

В разі закриття справи через смерть обвинуваченого близькі ро­дичі і громадські організації вправі з метою реабілітації померло­го просити про доведення досудового слідства до кінця.

В разі оскарження постанови слідчого про закриття справи про­курор знайомиться із справою і не пізніше тридцяти днів з дня над­ходження скарги скасовує постанову про закриття справи і відновлює досудове слідство або залишає скаргу без задоволення, про що пові­домляє особі, яка подавала скаргу.

Відповідно до ст. 216 КПК України досудове слідство в закритій справі може бути відновлене у межах встановлених строків давності притягнення до кримінальної відповідальності постановою прокурора, начальника слідчого відділу, а у випадках, передбачених ч. 3 ст. 236-6 КПК, - постановою судді.

4. Процесуальний порядок закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку та направлення справи до суду.

Слідчий закінчує досудове розслідування кримінальної справи складанням обвинувального висновку тоді, коли він всебічно, повно й об’єктивно дослідив всі обставини справи, зібрав докази, які пе­реконують його у винності обвинуваченого у вчиненні злочину, і пе­ресвідчився у відсутності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України).

Визнавши досудове слідство у справі, яка підлягає направленню для віддання обвинуваченого до суду, закінченим, слідчий, перш ніж скласти обвинувальний висновок, зобов’язаний виконати ряд процесу­альних дій:

а) повідомити про закінчення досудового слідства учасникам процесу;

б) роз’яснити їм право на ознайомлення з усіма матеріалами справи;

в) ознайомити їх з матеріалами, якщо вони побажають скориста­тися цим правом;

г) вислухати і вирішити клопотання, заявлені учасниками про­цесу після ознайомлення з матеріалами справи.

Слідчий насамперед має виконати вимоги ст. 217 та 218 КПК. Спочатку він повідомляє про закінчення досудового слідства потер­пілому і його представнику, цивільному позивачу і цивільному від­повідачу або їх представникам і роз’яснює їм право ознайомитися з матеріалами справи. Про це слідчий складає протокол або при­єднує до справи копію письмового повідомлення. У разі надходження від цих осіб усного або письмового клопотання про ознайомлення їх з матеріалами справи слідчий зобов’язаний надати їм таку мож­ливість. Цивільний відповідач або його представник може ознайомитися з матеріалами, що стосуються цивільного позову. Під час ознайомлення з матеріалами справи ці особи мають право робити виписки із справи і заявляти клопотання про доповнення досудово­го слідства, які слідчий повинен розглянути в трьохдобовий строк і задовольнити їх своєю постановою, коли обставини, про встанов­лення яких заявлені клопотання, мають значення для справи (ст. 129 КПК України). Про ознайомлення цих осіб з матеріалами справи та про заявлені ними клопотання складаються протоколи.

Виконавши вимоги ст. 217 КПК, слідчий зобов’язаний оголосити обвинуваченому, що слідство у його справі закінчено і що він має право на ознайомлення з матеріалами справи як особисто, так і за допомогою захисника, а також може заявити клопотання про доповнення досудового слідства. Якщо обвинувачений не виявив бажання знайомитися з матеріалами справи з участю захисника, йому пред’являються для ознайомлення всі матеріали справи. Під час ознайомлення з матеріалами справи обвинувачений має право робити з них виписки, заявляти клопотання.

Якщо у справі притягнуто кілька обвинувачених, слідчий зо­бов'язаний пред’явити всі матеріали справи кожному з них.

При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчен­ня досудового слідства і пред’явлення йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній законний представник непов­нолітнього (ч. 2 ст. 440 КПК ).

Якщо у справі бере участь захисник, слідчий надає можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи і захисникові, про що складає окремий протокол. При цьому пред’явлення матеріалів справи має бути відкладене до явки захисника, але не більше як на три дні. При неможливості для обраного обвинуваченим захисника з’явитися в цей строк слідчий вживає заходів, передбачених ч. ч. 4, 6 ст. 47 КПК.

При ознайомленні з матеріалами справи захисник обвинуваченого має право: робити виписки з матеріалів справи, мати побачення з об­винуваченим віч-на-віч, роз’яснювати обвинуваченому зміст обвинува­чення, обмірковувати з обвинуваченим питання про заявлення клопо­тань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії та рішен­ня слідчого і прокурора (ст. 219 КПК).

Обвинуваченого і його захисника не можна обмежувати в часі, по­трібному їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами справи. Однак, якщо обвинувачений і його захисник явно намагатимуться затягнути закінчення справи, слідчий вправі своєю мотивованою постановою визна­чити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така пос­танова підлягає затвердженню прокурором.

Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріала­ми кримінальної справи при обчисленні строку досудового слідства та строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховуєть­ся (ч. 1 ст. 120 та ч. 5 ст. 156 КПК).

Якщо при провадженні досудового розслідування застосовувався звукозапис, кінозйомка, відеозапис, то при пред’явленні учасникам процесу матеріалів справи для ознайомлення звукозапис відтворюється, а кінострічки і відеострічки демонструються обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання - іншим учасникам процесу. Фоногра­ма, кінострічки чи відеострічки в опечатаному вигляді зберігаються при справі (ч. 4 ст. 85-1. ч. 3 ст. 85-2 КПК).

При ознайомленні з матеріалами справи обвинувачений і його за­хисник мають право заявляти клопотання про доповнення досудового слідства, зміну кваліфікації злочину і закриття справи. Відмовляю­чи в задоволенні клопотання, слідчий складає мотивовану постанову, яку оголошує обвинуваченому і його захиснику. Якщо ж обставини, для з’ясування яких заявлено клопотання, мають значення для справи, слідчий зобов’язаний його задовольнити. Захисник може брати участь при провадженні додаткових слідчих дій (ст. 221 КПК).

Про оголошення потерпілому і його представнику, цивільному позивачу, цивільному відповідачу або їх представникам, обвинува­ченому і його захиснику про закінчення досудового слідства і пре­д'явлення їм матеріалів справи для ознайомлення слідчий складає протоколи. У протоколі згідно зі ст. 220 КПК зазначається, які саме матеріали (кількість томів і аркушів) були пред’явлені для ознайомлення, чи ознайомилися відповідні учасники досудового слід­ства з матеріалами справи, протягом якого часу відбувалось озна­йомлення із справою і які клопотання були заявлені. При цьому усні клопотання заносяться до протоколу, письмові додаються до нього. Протокол підписує особа, яка знайомилася з матеріалами, і слідчий.

Після виконання додаткових слідчих дій слідчий зобов'язаний ознайомити обвинуваченого і його захисника, а також надати можли­вість потерпілому і його представнику, цивільному позивачу і ци­вільному відповідачу або їх представникам ознайомитися з усіма додатковими матеріалами, а в разі їх клопотання - з усією справою (ст. 222 КПК).

Згідно з ч. 2 ст. 17 КПК кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив кло­потання про такий розгляд. Для того, щоб обвинувачений мав змогу заздалегідь визначитися в цьому питанні, законодавець зобов’язує слідчого вже під час ознайомлення обвинуваченого з матеріалами досудового слідства роз'яснити йому право заявити клопотання про розгляд його справи в суді першої інстанції одноособово суддею чи колегіально у складі трьох осіб (ч. 1 ст. 218 КПК).

Закінчивши досудове слідство і виконавши розглянуті вище вимо­ги закону, слідчий складає обвинувальний висновок.

Обвинувальний висновок - це процесуальний документ, у якому слідчий підводить підсумок досудового розслідування у справі і формулює обвинувачення певної особи у вчиненні злочину з наведен­ням конкретних доказів. Якщо у справі є кілька обвинувачених, то складається один спільний обвинувальний висновок з чітким визна­ченням ролі кожного обвинуваченого у вчиненні злочину (злочинів).

Формулювання обвинувачення, викладене в обвинувальному виснов­ку, не може істотно відрізнятися від формулювання, що міститься в постанові про притягнення як обвинуваченого, погіршувати станови­ще обвинуваченого порівняно з пред'явленим обвинуваченням внаслідок доповнення обвинувачення обтяжуючими обставинами, перекваліфікацією на закон про більш тяжкий злочин або на додаткові статті Кримінального кодексу.

Значення обвинувального висновку полягає в тому, що він є процесуальним документом, який оголошується на початку судового слідства і визначає його предмет (ст. 297 КПК).

У стадії попереднього розгляду справи суддею за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя може повернути справу на додаткове розслідування і у випадках наявності підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального ко­дексу, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред’явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пре­д'явлено.

З обвинувальним висновком обвинувачений після закінчення досудового розслідування не знайомиться. Тому для забезпечення обви­нуваченому (підсудному) права на захист у судовому засіданні копія обвинувального висновку вручається йому, а якщо він є непов­нолітнім, то і його законному представникові не пізніше, як за три доби до дня розгляду справи в суді (ст. 254 КПК).

Обвинувальний висновок, згідно зі ст. 223 КПК, складається з двох частин: описової і резолютивної.

В описовій частині зазначаються: дані, які стали приводом до порушення кримінальної справи, обставини справи, як їх встановле­но на досудовому слідстві, місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрані у справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред’явленого йому обвинувачення; доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують і пом’якшують його відповідальність. При посиланні на докази обов'язково зазначаються аркуші справи.

Описова частина, як правило, починається з викладу всього об­сягу вчинених обвинуваченим злочинів та їх юридичної оцінки. По­тім викладаються окремі епізоди в хронологічному або системному порядку.

Кожний епізод описується окремо та повністю із зазначенням усіх обставин предмета доказування. Потім викладаються докази.

У багатоепізодних справах можливе поєднання хронологічного та системного методів при оформленні описової частини висновку.

В резолютивній частині обвинувального висновку наводяться ві­домості про особу кожного з обвинувачених, дається стисле формулю­вання пред’явленого обвинувачення із зазначенням його суті та юри­дичної кваліфікації.

Формулювання пред’явленого обвинувачення повинне відповідати хоча б трьом вимогам:

- в ньому мають бути викладені всі факти злочину і дана оцін­ка ролі кожного з обвинувачених;

- воно має фактично та юридично співпадати з тим, що сказано про злочин в описовій частині;

- воно має відповідати висновкам постанови про притягнення особи як обвинуваченого і не виходити за її межі.

Обвинувальний висновок підписує слідчий, а якщо слідство про­водилось декількома слідчими, - старший слідчої групи (ст. 119 КПК), із зазначенням місця і часу його складання.

Якщо обвинувачений не володіє мовою, якою складено обвинуваль­ний висновок, то слідчий повинен забезпечити його переклад на рід­ну мову обвинуваченого або іншу мову, якою він володіє. Переклад у кількох примірниках приєднується до справи.

До обвинувального висновку додаються документи, які мають на меті полегшити вивчення справи прокурором, суддями, іншими учасника­ми процесу. Зокрема до обвинувального висновку додаються:

- список осіб, що підлягають виклику в судове засідання, з заз­наченням їх адреси і аркушів справи, де викладені їх показання або висновки;

- довідка про рух справи та про застосування запобіжного захо­ду з зазначенням часу і місця тримання під вартою кожного з обвину­вачених, якщо вони заарештовані;

- довідки про речові докази, про цивільний позов, про заходи, вжиті до забезпечення цивільного позову і можливості конфіскації майна;

• довідки про судові витрати в справі за час досудового слідст­ва з посиланням на відповідні аркуші справи.

У списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, з метою нерозголошення відомостей про осіб, щодо яких у порядку, пе­редбаченому статтями 52-1 та 52-3 КПК, застосовані заходи безпеки, замість їх справжніх прізвища, ім’я і по батькові зазначається псевдонім, а замість адреси - назва органу, який здійснює заходи без­пеки, та його адреса.

Крім обвинувального висновку, за результатами розслідування слідчий може внести також подання про усунення причин та умов, які сприяли вчинення злочину.

Склавши обвинувальний висновок, слідчий направляє справу проку­ророві.

5. Дії та рішення прокурора у справі, яка надійшла до нього з обви­нувальним висновком.

Обвинувальний висновок складає слідчий. Однак юридичної сили цей процесуальний документ набуває тільки після затвердження його прокурором. Якщо в суді виявиться, що обвинувальний висновок не зат­верджено прокурором або його заступником, кримінальна справа у всіх випадках підлягає поверненню для додаткового розслідування.

Таке значення Факту затвердження обвинувального висновку про­курором пояснюється тим, що з обвинувальним висновком у прокурора пов’язано виконання двох функцій:

- функції здійснення нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та;

- функції державного обвинувачення, яку він виконує в суді (ст. 121 Конституції України).

Прокурор повинен:

- перевірити, наскільки всебічно, повно й об’єктивно було про­ведено досудове слідство, чи не було допущено при цьому істотних по­рушень кримінально-процесуального закону, чи доведено винність обви­нуваченого у вчиненні злочину зібраними слідчим доказами;

- переконатися, що досудове розслідування було проведено належ­ним чином і зібраних доказів достатньо для віддання обвинуваченого до суду, він затверджує обвинувальний висновок і передає справу до суду.

Обвинувальний висновок слідчого стає, таким чином, процесуаль­ним актом, що виходить вже від органу державного обвинувачення.

Відповідно до ст. 228 КПК України, прокурор, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, зобов’язаний перевірити:

1) чи мали місце подія злочину;

2) чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину;

З) чи були додержані під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного і обви­нуваченого на захист;

4) чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно з статтею 213 КПК;

5) чи пред’явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого;

6) чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону;

7) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчи­ненні злочину;

8) чи додержано вимог закону при складанні обвинувального вис­новку;

9) чи правильно обрано запобіжний захід;

10) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, за­подіяних злочином, і можливої конфіскації майна;

11) чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочи­ну, і чи вжито заходів до їх усунення;

12) чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог КПК.

Якщо прокурор або його заступник, ознайомившись з матеріалами справи, знайшов там позитивні відповіді на всі ці питання, він зат­верджує обвинувальний висновок і передає справу до суду.

У випадку коли досудове розслідування було проведено належним чином, але обвинувальний висновок не відповідає матеріалам справи або вимогам, що ставляться до його оформлення, то прокурор або його заступник має право скласти новий обвинувальний висновок від свого імені, а раніше складений вилучити зі справи (ст. 230 КПК). Такий обвинувальний висновок затвердження вищестоящим прокурором не пот­ребує.

Прокурор або його заступник, перевіривши справу з обвинувальним висновком приймає одне з таких рішень:

1) затверджує обвинувальний висновок або складає новий;

2) повертає справу органові дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування;

3) закриває справу, склавши про це постанову.

Прокурор або його заступник вправі змінити складений слідчим список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також ска­сувати чи змінити раніше обраний запобіжний захід або обрати запо­біжний захід, якщо його не було обрано, чи поставити у випадках, пе­редбачених КПК, перед судом питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

У разі необхідності змінити обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред’явлене обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник повертає справу слідчому для додаткового розслідування і пред’явлення нового обвинувачення.

Якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за собою застосуван­ня статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не зв’язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник складає постанову, в якій зазначає зміни, що вно­сяться до обвинувального висновку (ч. 2 ст. 231 КПК).

Прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направ­ляє справу до суду, якому вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

Одночасно з цим прокурор або його заступник повідомляє обвинува­ченого, до якого суду направлена справа.

У виняткових випадках в разі особливої складності або важливості справи, що підсудна районному (міському), міжрайонному (окружному), військовому суду гарнізону, прокурор АРК, області, міст Києва чи Сева­стополя, військовий прокурор (на правах прокурора області) та їх заступники можуть направити її на розгляд відповідно Верховному суду АРК, обласному, Київському чи Севастопольському міським судам, вій­ськовому суду регіону, Військово-Морських Сил.

Генеральний прокурор України, прокурори АРК, областей, міста Києва ї прирівняні до них прокурори, їх заступники, районні, міські та прирівняні до них прокурори мають право відкликати із суду кримі­нальну справу, по якій попередній розгляд ще не відбувся.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України. К., 1996.

2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. - К.; Юрінком Інтер, 2001. - 240 с.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України / за станом законодавс­тва на 20 вересня 2001 року /-К.; Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2001.-268 с. - / Кодекси України.

4. Безлепкин Б.Т. Возмещение вреда, причиненного гражданину судебно-следственными органами. -М.. 1979.

5. Быков В.М.. Ломовский В.Д. Приостановление производства по уголовному делу. -М.. 1978.

6. Дубинский А.Н. Исполнение процессуальних решений следователя: правовые й организационные проблемы. -К.. 1984.

7. Дубинский А.Я. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования. - К.. 1975.

8. Ефимичев С.П. Правовые и организационные вопросы окончания предварительного расследования с обвинительным заключением. -Волго­град. 1977.

9. Жуков А.М. Предупредительная деятельность следователя по уголовному делу. Саратов. 1990.

10. Зеленецкий В.С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе. Харьков. 1979.

11. Каретников А.С. Процесуальные основания возвращения уголовного дела к доследованию. Саратов. 1978.

12. Лопушанский Ф.А. Следственная профилактика преступлений, -К.. 1980.

ІЗ. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес Украї­ни: Підручник.- 2-ге вид., перероб. і доп.-К.; Либідь. 1999.- 536 с.

14. Статкус В.Ф.. Веселый В.З. Обвинительное заключение.-М.. 1976.

15. Тертишник З.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч.посіб.-К.: Юрінком Інтер, 1999. -576 с.