Контрольна робота

з господарського законодавства

1. Господарське право як галузь права, проблеми його становлення

Господарське право можна розглядати в декількох аспектах:

· як галузь права;

· як галузь законодавства;

· як науку;

· як навчальну дисципліну.

І якщо з приводу визначення господарського законодавства, а також науки господарського права і відповідної навчальної дисципліни в особливих розбіжностей серед вчених останнім часом не було, то питання про господарське право як окремої галузі права було і залишається до цього часу суперечливим.

Одні вчені визначили господарське право, виходячи з розуміння його предмета як господарських відносин, що виникають у зщвіязку зі здійсненням господарської діяльності  (відносини по горизонталі) та керівництвом нею  (відносини по вертикалі - господарсько-управлінської відносини) між організаціями, а також між їхніми підрозділами і організацією в цілому (внутрішньо-господарські відносини). Це точка зору прихильників розуміння господарського права як самостійної галузі права.

Було висунуто і концепцію права як комплексної галузі права. Дехто з вчених, не визначаючи господарське право як комплексну галузь, вважають, що нормативні акти , які регулюють господарські вщносини, складають комплексну галузь законодавства  (Яковлев В.Ф., Якушев В.С. Свердловський університет).

3 переходом економіки країни до ринку, концепція господарського права, як вже зазначалось вище, змінюється. Окремі вчені визначають його предмет як відносини господарювання, тобто відносини, що виникають при організації та здійсненні господарської діяльності. Заперечення проти такого підходу до визначення предмету господарського права висувались ще за існування командно-адміністративної діяльності. Розглянемо коротко ці заперечення. Це правовідносини в сфері організації господарства можуть бути поділені , на думку В.А. Рахмиловича, на дві великі групи :

1. По вертикалі, тобто владовідносини, в яких один із учасників наділений компетенцією з владного управління іншим учасником цих відносин.

2. По горизонтальні, позбавлені ознак влади і підкорення, в яких взаємні права і обов’язки, здебільшого мають майновий характер, виникають із договорів, правопорушень та інших юридичних фактів.

Важко погодитися , що перехід від планово-адміністративної до ринкової економіки господарська діяльність стає діяльністю підприємницькою, що визначає зміст господарського права, яке стає предметом підприємницької діяльності.

Як справедливо зазначається у спеціальній літературі, лише на перший погляд здається, що ринкова економіка має складатися з одних тільки комерційно орієнтованих ланок, а соціальні пріоритети слід реалізовувати виключно через перерозподіл і фінансування державних програм. Таке уявлення суперечить реаліям сучасного ринкового господарства. Невід^ємну частину такого господарства на сьогодні складає некомерційний сектор, який дозволяє компенсувати так звані недоскональності ринку. Некомерційне господарство відрізняється від комерційного, підприємницького. Останнє орієнтоване на одержання прибутку, який залежить від попиту на ту чи іншу продукцію. Некомерційний ринок повинен стабільно задовольняти потреби, які не повинні залежати від ринкової кон^юктури (охорона здоров’я, освіта, наука і т.і.). Отже, господарська діяльність, охоплюючи підприємницьку , до неї не зводиться. Тобто підприємницьке право є лише часткою господарського права.

Негативні процеси в економіці є наслідком роздрібного і суперечливого правового регулювання суспільно-економічних процесів, в тому числі господарської  діяльності.   Подальше   безсистемне   прийняття   дрібних законодавчих актів, в тому числі і паралельного з Цивільним - Господарського кодексу, не зніме існуючих протиріч і дублювання норм різних галузей права, які виникли з прийняттям в останні роки масиву різнопланового нормативного матеріалу з питань підприємницької діяльності. Тому на сьогодні ми ведемо розмову про необхідність виділення з цивільно-правової науки такої юридичної галузі як "Господарське право". Напрацьована в останні десятиріччя концепція господарського права потребує відповідного вивчення з урахуванням нових умов підприємництва. В межах такого вивчення повинно бути визначено співвідношення, питому вага та обсяги цивільно, адміністративного, фінансового та інших галузей права в регулюванні господарської діяльності, а також вирішено ряд питань до цього законотворчого процесу.

Основною метою господарського права є:

· систематизація всього нормативного матеріалу з питань підприємницької діяльності;

·  вивчення можливостей інтеграції цього конгломерату норм в існуючи правову систему;

· трансформація останньої відповідно завданням її розвитку;

·  створення передумов по виходу країни з економічної кризи та припинення подальшої криміналізації суспільно-економічних відносин.

Основними принципами господарського права є :

1. Застосування комплексності нормативних актів.

Преважна більшість нормативних активів господарського права включає в себе норми двох або більше галузей права. Так наприклад, Закон "Про підприємства в Україні" включає в себе норми господарського, цивільного, адміністративного, фінансового та інших галузей права.

2. Використання для вирішення господарських питань одногалузевих нормативних актів.

До таких відноситься “Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення”, “Положення про поставки товарів народного споживання”.

3. Регулювання діяльності множинності галузей економіки України  (промисловість, будівництво, транспорт, торгівля і ін.).

4. Поєднання господарських питань з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами. Воно здійснюється шляхом використання права суб'єктів господарської діяльності вибирати право країни з якою укладається міжнародна угода.

Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин.

Методи господарського права базуються на двох принципах:

1. Загальнодозвільний.

За цим принципом діють підприємства та підприємці, які самі вибирають напрямки своєю підприємницької діяльності та максимальному використанні власних можливостей із використанням державних.

2. Зобов'язуючий.

Відповідно до цього принципу підприємства повинні виконувати те, що на них покладено законом. Він, в основному, стосується таких суб^єктів, як органи державного управління економікою.

Оскільки господарські правовідносини включають в себе організаційні та майнові елементи, то в господарському праві діють три основі методи правового регулювання:

І-й - автономних рішень суб'єктів господарської діяльності.

Він грунтується на тому, що підприємства чи підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України, тобто вони можуть самостійно:

а/ планувати свою діяльність;

б/ вільно обирати предмети господарських договорів.

2-й- владних приписів (вимог та вказівок).

У відповідності до цього методу діяльність суб’єктів підприємництва підпорядковується обов’язковим моделям правовідносин визначених законодавством: це обов’язковість дотримання законів здійснення господарської діяльності, тобто ліцензій, квот, інших спеціальних режимів, а також обов’язково , при необхідності, укладати з державою контракти.

З-й - рекомендаційний.

Держава регулює поведінку суб’єктів господарських правовідносин шляхом рекомендування певних моделей. Наприклад, надає зразкові форми договорів щодо окремих видів правовідносин, методичні рекомендації відносно окремих видів діяльності у сфері господарювання.

Як видно з вище викладеного, наукові спори довкола господарського права продовжуються і в умовах переходи до ринкової економіки. І в цьому не має нічого дивного. Навпаки, в суперечках, як кажуть, народжується істина. Але спори не повинні переростати в заклики до заборон у науці. Так, Г.К. Матвеєв, торкаюсь проблем економічних реформ пропонує заборонити науку господарського права, оскільки, на його думку, основні положення господарського права вивчаються в курсі цивільного права. Справа в тому, що, в цьому курсі вони розглядаються лише з позицій регулювання відносин рівноправних сторін, в курсі ж господарського права ці питання пов 'язуються з господарсько-управлінськими відносинами, тобто охоплюють весь комплекс правового регулювання госпо-дарської та підприємницької діяльності.

Поряд з цим, система курсу господарського права має спиратися на традиційний поділ систем галузей права та їх навчальних курсів на загальну і особливу частину, в залежності від загального чи галузевого характеру певних норм чи інститутів, тобто стосуються вони будь-якої господарської діяльності чи окремих її видів. Зрозуміло, що, в залежності від того, йдеться про господарське право як галузь права, галузь законодавства, галузь юридичної науки чи навчальної дисципліни. система буде ширшою чи вужчою.

В цілому система господарського права визначається як множинність правових положень господарської діяльності, які знаходяться у взаємопов’язаних відносинах, доповнюють та роз’яснюють одна одну, регулюючи нормативно граничну їх діяльність.

Не торкаючись системи господарського права як галузі права зупинимось на системі господарського права як навчальної дисципліни. До її загальної частини слід віднести: понятгя господарського права, державне регулювання господарської діяльності, правовий режим підприємницької діяльності, антимонопольне законодавство, банкрутство, господарські договори, відповідальність за їх порушення, захист прав суб'єктів господарської діяльності.

До особливої частини відноситься правове регулювання окремих видів господарської діяльності. Зокрема , це правове регулювання орендних відносин, ціноутворення, кредитно-розрахункових відносин, зовнішньоекономічної інвестиційної діяльності .

2. Порядок припинення діяльності підприємств

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні» ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або господарського суду. Реорганізація підприємства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватись також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому законодавством.

Підприємство ліквідується також у випадках:

• визнання його банкрутом;

• якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності;

• якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;

• на Інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло в результаті злиття.

При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства.

У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.

Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом. За їх рішенням ліквідація може проводитись самим підприємством в особі його органу управління.

Власник, суд, господарський суд або орган, уповноважений створювати підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

У разі визнання підприємства банкрутом його ліквідація проводиться згідно з ліквідаційною процедурою, передбаченою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію підприємства, вміщує в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію і про порядок та строк заяви кредиторами претензій. Поряд з цією публікацією ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) зобов'язана провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, які повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства

задовольняються з майна цього підприємства. При цьому в

. першочерговому порядку задовольняються борги перед

бюджетами і компенсуються витрати на відновлення природного

середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство.

Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, виявлених претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також за умови, якщо кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть позови до суду або господарського суду про задоволення 'їх вимог.

У разі визнання підприємства банкрутом черговість задоволення вимог кредиторів визначається відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

У разі ліквідації підприємства здійснюється капіталізація почасових платежів, належних з цього підприємства у зв'язку із заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або із смертю громадянина.

У разі ліквідації підприємства вклад члена трудового колективу видається йому в грошовій формі або цінними паперами після задоволення претензій кредиторів.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника.

У разі реорганізації підприємства його права і обов'язки переходять до правонаступників.

3. Види господарсько-правової відповідальності

Поняття відповідальності в господарському праві.

Господарсько-правова відповідальність – це різновидність юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань суб’єктами господарської діяльності. Відповідальність у господарському праві має особливий предмет регулювання - господарські правопорушення. Господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає нормам господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушуючи суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб.

Відповідальність можна визначити, як граничну величину  майново-примусового впливу на правопорушника, який може застосовувати до нього кредитор, господарський суд чи суд загальної юрисдикції.

Основними формами господарсько-правової відповідальності є:

· Економічна – це негативний економічний вплив на правопорушника з метою стимулювання його до виконання взятих зобов’язань.

· Майнова – це вплив на правопорушника шляхом безпосереднього застосування майнових санкцій.

Види господарсько-правової відповідальності розрізняються залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм в теорії права розрізняються наступні види господарсько-правової відповідальності:

· Відшкодування збитків – відповідальність юридичної підставою якої є застосування у випадку невиконання або нена­лежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, що передбачено ст. 203 Цивільного кодексу України. Збитки не є майновою санкцією заздалегідь ви­значеного розміру. Саме в цьому полягає універсальність їхнього застосування. Проте труднощі в обрахуванні їхнього розміру зумовлюють складність застосування зазначеної санкції.

Відшкодування збитків як майнова санкція застосовується:

• у відносинах купівлі-продажу між господарю­ючими суб'єктами. Так, продавець зобов'язаний повідо­мити покупця про всі права третіх осіб на продану річ: право орендаря, право застави тощо. Невиконання цього правила дає право покупцеві на розірвання договору і відшкодування збитків (ст. 229 ЦК). Якщо продавець продав річ, але на порушення договору не передає її по­купцеві, останній має право вимагати передачі проданої речі і відшкодування збитків, викликаних простроченням виконання (ст. 231 ЦК), або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків. Подібні права має продавець у разі відмови покупця прийняти продану річ або заплатити за неї встановлену ціну (ст. 232 ЦК). Якщо продана річ неналежної якості, покупець як один з аль­тернативних варіантів може вимагати

• у відносинах поставки постачальник відшкодовує покупцеві збитки, завдані поставкою продукції неналеж­ної якості або некомплектної (ч. 2 ст. 253 ЦК);

• відповідно до умов договору підряду на капітальне будів­ництво відповідальна за невиконання або неналежне виконання обов'язків сторона сплачує встановлену неус­тойку (пеню), а також відшкодовує збитки в сумі, не по­критій неустойкою (ч. 1 ст. 356 ЦК);

• у перевезеннях вантажів вантажовідправник і ван­тажоодержувач зобов'язані відшкодувати перевізникові збитки, завдані з їх вини внаслідок перевантаження транспортних засобів, пошкодження рухомого складу при навантаженні або розвантаженні, неправильних наванта­ження, пакування, кріплення вантажу;

• у випадках господарських деліктів (заподіяння шкоди) збитки відшкодовуються господарюючими суб'­єктами відповідно до ст. 440—442, 450—453 ЦК.

· Штрафні санкції. Штрафна господарсько-правова відпо­відальність відрізняється від відшкодування збитків насампе­ред тим, що вона виконує каральну або дисциплінуючу функцію. Господарське законодавство встановлює штрафну відповідальність до тих видів господарських правопору­шень, за вчинення яких до суб'єктів господарських відносин доцільно застосовувати штрафні санкції. Розмір цієї відповідальності залежить від ступеня серйозності господарського правопорушення, а не від суми завданого кредиторові збитку.

Штрафна відповідальність застосовується згідно із законо­давством у вигляді штрафних економічних санкцій, що встановлені нормативними актами, що регулю­ють окремі види господарських відносин (положення про по­ставки продукції і товарів, транспортні кодекси і статути та ін.). Згідно із ст. 179 Цивільного кодексу штрафом визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Закон розрізняє три види штрафних економічних санкцій

- штраф. Його розмір як економічної санкції регулюється законо­давством трьома способами:

• штраф у твердій сумі. Прикладом цього виду штрафу є штрафи, які сплачують перевізник і відправник за неви­конання плану вантажних перевезень (ст. 359 ЦК), їх розміри визначають транспортні статути і кодекси окре­мо стосовно кожного виду транспорту;

• штраф у процентному відношенні до суми всього зо­бов'язання або невиконаної частини зобов'язання. Його прикладом є поставлена продукція не відповідає за якістю стандартам чи умовам договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 % вартості продукції неналежної якості;

• штраф у кратному розмірі до вартості того предмета, який захищається штрафом. Застосовується, як правило, за пошкодження вагонів або контейнерів відправником чи одержувачем вантажу під час навантаження або розвантаження ван­тажів їхніми засобами ці суб'єкти сплачують залізниці штраф у розмірі п'ятикратної вартості пошкодженого майна.

· Неустойка. Це різновид штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом або договором у процентно­му відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання. Вона застосовується, в основному, як штрафна санкція в разі прострочення виконання майнових зобов'язань (поставка, купівля-продаж, міна тощо). Розмір неустойки за прострочен­ня виконання зобов'язань не залежить від терміну прострочення виконання. Так, за прострочення або недопоставку продукції поставщик сплачує покупцеві неустой­ку в розмірі 8 відсотків вартості непоставленої у строк продукції за кожною окремою позицією номенклатури.

· Пеня. Вона застосовується в ос­новному в разі прострочення виконання грошових зобов'язань суб'єктами господарської діяльності. Особливістю пені є те, що вона встановлюється у процент­ному відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконане (ст. 214 ЦК). Залежністю суми пені від кількості днів  прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське право­порушення.

· Оперативно-господарські санкції. Це передбачені законодав­ством або договором засоби оперативного впливу на правопо­рушника, спрямовані на попередження господарського право­порушення чи зменшення його шкідливих наслідків. Вони застосовуються безпосередньо самими суб'єк­тами господарських правовідносин в оперативному порядку. За своєю спрямованістю оперативно-господарські санкції поділяються на два види:

1. Санкції, спря­мовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушено. Такі санкції можуть виражатися у вигляді односторонньої повної чи часткової відмови від виконання договору, а також у відмові від прий­няття виконання та від зустрічного виконання.

2.  Санкцій спрямовані на зміну правовідносин. Найбільш пощиреним на практиці видом таких санкцій є  переведення несправного платника на акреди­тивну форму розрахунків чи на попередню оплату продукції.

· Оцінні санкції. До цього виду належать еко­номічні санкції, що впливають на розмір фондів матеріального заохочення державних підприємств. Зокрема, фонди матері­ального заохочення державних підприємств зменшуються внаслідок:

• виготовлення  продукції  з  відхиленням  від  стандартів, технічних умов;

• повернення покупцем підприємству-виробнику недобро­якісної продукції;

• порушення підприємством державної дисципліни цін тощо.

Основними підставами господарсько-правової відповідальності є:

1. Правова. Це су­купність норм права про відповідальність суб'єктів госпо­дарських відносин.

2. Господарсь­ка правосуб'єктність правопорушника і по­терпілого. Сторонами правовідносин щодо засто­сування відповідальності цього виду можуть бути підпри­ємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, що мають право звертатися до арбітражного суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоро-нюваних законом інтересів.

3.  Юридико-фактична. Це протиправні дія або бездіяльність особи — господарського правопорушника, що порушують права і за­конні інтереси потерпілої особи чи заважають їх реалізації. Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:

• факт господарського порушення, тобто порушення нор­ми закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого завдаються збитки або інша шкода майно­вим правам та інтересам потерпілого (кредитора);

• протиправність поведінки господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві в широ­кому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, Що порушують правову норму, планове завдання, умови договору і т. ін.;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою по­рушника і завданими потерпілому збитками. Цей зв'язок необхідно доводити відповідними документальними доказами;

• вина господарського правопорушника. Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав і закон­них інтересів потерпілого. Вина у господарській практиці — це наявність двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності:

- наявність в особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання;

- невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, за­побігання збиткам (шкоді) потерпілого.

Формою вини може бути:

- умисел правопорушника;

-  необережність правопорушника.

При цьому діє принцип презумпції вини, тобто "відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання", що передбачено ст. 209 Цивільного кодексу України. Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконан­ня або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, судовий орган (суд, господарський суд, тре­тейський суд) відповідно зменшує розмір відповідальності боржника. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів до їх зменшення (ст. 211 ЦК).

Вина господарюючого суб'єкта — це вина його працівників. Отже, принцип відповідальності за вину ви­магає визначення конкретних працівників, дія або бездіяль­ність яких спричинили невиконання зобов'язань чи за­подіяння шкоди.

Сукупність чотирьох умов утворює юридико-фактичні підстави господарсько-правової відповідаль­ності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки, штрафу чи пені до­сить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника

Література

1. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право, К.:- Вентурі, 1996.

2. Пилипенко АЛ., Щербина В.С. Господарське право.-К: Вентурі, 1996.

3. Шавкун В.І. Правові основи підприємницької діяльності.-К.: Правові джерела, 1997.