Реферат

Реферат Класифікація договорів

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 22.11.2024


Курсова робота

з дисципліни зобов’язальне і договірне право

на тему: “Класифікація договорів”

Київ 2004

Зміст

Вступ 3

І Поняття “договір” у цивільному праві 5

ІІ Класифікація договорів за різними ознаками: 6

за поділом прав та обов’язків між сторонами 8

за правилами формування змісту договори 10

залежно від наявності вказівки на строк 11

залежно від способу виникнення 12

залежно від основ укладення 13

залежно від зазначення підстави укладання 14

основні і додаткові договори 15

типові договори 16

залежно від наявності або відсутності матеріального відшкодування 19

залежно від послідовності (етапності) досягнення цілей 21

залежно на чию користь обумовлено виконання зобов’язань 22

класифікація за О.С. Іоффе 24

класифікація за М. Брагінським і В. Вітрянським 25

за правовими наслідками 26

Господарські договори 28

ІІІ Класифікація договорів у закордонному цивільному праві 31

Висновок 33

Список використаної літератури 35

Вступ

Договір - одна з найбільш древніх правових конструкцій. Раніше його в історії зобов'язального права, що складалося, виникли лише делікти.

Розвиток різних форм спілкування між людьми висунуло потребу в наданні їм можливості за погодженої сторонами волі використовувати запропоновані законодавцем або самим створити правові моделі. Такими моделями і стали договори (контракти).

У нашій країні аж до недавнього часу основна маса договорів – це ті, котрі з'єднували між собою головних учасників тодішнього економічного обороту - державні, а також кооперативні й інші громадські організації, - полягала у виконанні або для виконання планових актів. Воля контрагентів у таких договорах складалася під прямим або непрямим впливом вихідних від державних органів завдань. Тим самим договір утрачав свою основну ознаку: він лише з великою часткою умовності міг вважатися результатом досягнутого контрагентами згоди. Іншого і бути не могло, якщо врахувати, що плановий акт визначав у виді загального правила, які саме організації, про що, коли й у якому обсязі повинні були укладати договори на передачу товарів, виконання робіт або надання послуг.

Тенденція до підвищення ролі договору, характерна для всього сучасного цивільного права, стала виявлятися в останні роки в усе зростаючому обсязі й в сучасній Україні. Ця тенденція в першу чергу пов'язана з визнанням приватної власності і поступовим заняттям нею командних висот в економіці, звуженням до необхідних меж державного регулювання господарської сфери, установленням волі вибору контрагентів. Новий ЦК України не тільки проголосив "волю договорів", але і створив необхідні гарантії для її здійснення.

Різноманітність цивільних відносин обумовлює широке коло цивільних договорів. Кожному цивільному договорові властиві як загальні ознаки, так і ознаки притаманні саме цьому виду цивільних договорів.

Проблеми, що пов’язанні із класифікацією договорів відносяться до числа давніх проблем цивілістики. Наявність в усіх договорів загальних ознак – співпадання волі та волевиявлення, правомірність дії, дія принципу допустимості й свободи договору не виключає можливість їх класифікації. Класифікація договорів дозволяє вирішити ряд важливих завдань. Виявлення загальних типових рис договорів та різниць між ними полегшує для суб’єктів правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту діяльності, що регулюється, створює можливість на науковій основі систематизувати законодавство про договори.

І Поняття “договір” у цивільному праві

Зобов’язальне право є основним розділом римського (і будь-якого іншого) приватного права. Воно регулює майнові відносини в сфері виробництва і цивільного обороту. Предметом зобов’язального права є певна поведінка зобов’язальної особи, її позитивні чи негативні дії. Однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов’язань не тільки в римському, а й в сучасному цивільному праві є договір. Римське договірне право - перше всесвітнє право суспільства товаровиробників. Договори були основною правовою формою, за якою здійснювався величезний товарний і господарський обіг Стародавнього Риму. Римляни створили розгалужену систему договорів, яка забезпечувала надійну правову основу ділових відносин. Багато договорів, розроблених римськими юристами були рацифіцировані середньовіковими економічними формаціями, а будучи пристосованими до нових умов, збереглися і в сучасному праві.

Однією з поширеніших підстав виникнення зобов’язань закон називає договір (ст. 11, 509 ЦК України). Поняття договору розкривається через поняття правочину, оскільки договір є одним з видів правочинів. Договором є домовленість двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків (п. 1 ст. 626 ЦК України).

Договору властиві ознаки: 1) в договорі виявляється воля двох чи декількох осіб, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному; 2) договір – це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права, набуваючи там певних специфічних рис.

ІІ Класифікація договорів за різними ознаками:

Класифікація будь-якого поняття припускає його поділ на кілька видів (типів). Як відзначає М. И. Брагінский, такий поділ може бути зроблено двома способами:

  1. дихотомія, або інакше "поділ надвоє". За її допомогою, використовуючи послідовно визначену підставу (критерій), ділять поняття на дві групи, одна з яких характеризується наявністю цієї підстави, а інша – її відсутністю. Подібний розподіл може бути застосовано до одного і того самого поняття використано багаторазово за умови, що кожен раз використовується інша підстава.

  2. за допомогою визначених основ створюється в принципі необмежене число груп. У кожній з них зазначені підстави відповідним чином індивідуалізуються.

Дихотомія, застосовуючи к договорам, має двояке значення. Відповідний розподіл допомагає виявити головні особливості окремих договорів, але одночасно і шляхи формування нових договорів.

Класифікація договорів має не лише теоретичне, а й важливе практичне значення. Так, виявлення загальних типових рис договорів та різниць між ними полегшує суб’єктам правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регулюємої діяльності. Наукову класифікацію договорів можна проводити за різними ознаками (критеріями) залежно від цілей, які при цьому ставляться. Класифікація договорів має сприяти з’ясуванню їх природи і змісту, виявленню властивих їм спільних рис та особливостей, дальшому вдосконаленню законодавства про договір.

Оскільки договір є різновидом угоди, то класифікація договорів може проводитись за тими ж критеріями, що й класифікація угод (консенсуальні й реальні, оплатні й безоплатні, абстрактні й казуальні тощо). Але договорам властиві й певні особливості, що зумовлюють зустрічним характером волевиявлення учасників, тому в основу поділу договорів можна покласти нові критерії. Мал. 1. Класифікація договорів за різними критеріями

за поділом прав та обов’язків між сторонами

За ознакою поділу прав та обов’язків між сторонами у зобов’язанні розрізняють односторонні та двосторонні договори. Односторонній договір – це коли одна сторона (особа) бере на себе обов’язок перед другою стороною (особою) вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони. До односторонніх договорів належать переважно так звані реальні договори. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) має право вимагати повернення переданих другій стороні (позичальнику) у власність грошей або речей, визнаних родовими ознаками, а позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві таку саму суму або рівну кількість речей того самого роду і якості (ст. 1046 ЦК України). Односторонніми є договори дарування, позики, безоплатного користування майном тощо. Отже, в односторонньому договорі одна сторона є лише кредитором, а інша – лише боржником.

Більшість цивільно-правових договорів є двосторонніми. Двосторонній договір – це договір за яким права та обов’язки покладено на обидві сторони зобов’язання, що виникло з цього договору. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцю

Переважна більшість договорів у цивільному праві є двосторонніми (купівля-продаж, поставка, оренда, комісія тощо). так, наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцю певну річ і має право вимагати від покупця сплати покупної ціни, а покупець, навпаки, зобов’язаний сплатити продавцю визначену договором грошову суму і вимагати від нього передання речі. Таким чином, у двосторонніх договорах кожна із сторін є водночас і кредитором і боржником: кредитором - відносно того, що вона має право вимагати від другої сторони, і боржником – відносно того, що вона зобов’язана вчити на користь другої сторони. Права і обов’язки сторін у двосторонніх договорах завжди взаємопов’язані між собою. Отже, поки одна сторона не виконає свій обов’язок, інша сторона не може реалізувати своє право.

за правилами формування змісту договори

Так, за правилами формування змісту договори поділяються на іменні й безіменні. Іменні це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦК України або в інших нормативних актах, що визначають їх поняття, коло прав та обов’язків сторін (Закон “Про лізинг”, Закон “Про оренду державного та комунального майна”). Безіменні договори безпосередньо законодавством не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (агентний договір, франчайзинг, інжиніринг тощо).

залежно від наявності вказівки на строк

Залежно від наявності вказівки на строк договори бувають строковими і безстроковими.

У безстрокових договорах не визначається ні момент вступу їх у дію, ні момент припинення. Така угода, як правило, негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї із сторін (наприклад, договір майнового найму, укладений на невизначений термін).

Строковими є договори, у яких визначено момент виникнення у їх сторін прав і обов'язків, тривалість існування зобов'язання, момент припинення тощо.

Від строкових необхідно відрізняти умовні договори, у яких виникнення, зміна або припинення цивільних прав і обов'язків пов'язується з настанням певної обставини. Для того, щоб договір був визнаним умовним, ця обставина мусить мати місце в майбутньому, і до того ж невідомо, настане вона чи ні.

Отже, умовні договори відрізняються від строкових тим, що строк настає завжди, а от умова може настати, а може і не настати.

залежно від способу виникнення

Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, реальні і консенсуальні договори.

Консенсуальні договори (від лат. консенсус - угода ) - це такі, які виникають у момент намірів сторін, виражених словами або конклюдентними діями, тобто достатньо досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов. З моменту досягнення згоди договір вважається укладеним, у його сторін виникають відповідні права і обов'язки. Так, досягнення сторонами договору купівлі-продажу згоди щодо предмета й ціни породжує обов'язок продавця передати річ у власність покупця і зустрічний обов'язок покупця сплатити певну грошову суму (ст.662, 692 ЦК України).

Для укладання реального договору (від лат. геs - річ) необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі - об'єкта договору. Поки передача речі не відбудеться, договір не вважається укладеним. Наприклад, реальною угодою є договір позики (ст. 827 ЦК України доки гроші не передані позичальнику, права і обов'язки у сторін не виникають). Отже, обіцянка дати гроші у позику не означає, що потенційний позичальник набуває права вимагати виконання цієї обіцянки.

Для укладання формального договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній формі, що визначена законом (наприклад, рента ст. 732 ЦК України, дарування ч. 2-4 ст. 719 ЦК України). Форма договорів письмова або нотаріальна, причому здебільшого регулюється імперативними нормами. Як консенсуальний, так і реальний договір може бути формальним .

залежно від основ укладення

По підставах укладення усі договори діляться на вільні та обов'язкові. Вільні - це такі договори, укладення яких цілком залежить від розсуду сторін. Укладення же обов'язкових договорів, як це випливає із самої назви, є обов'язковим для однієї або обох сторін. Більшість договорів носить вільний характер. Вони укладаються за бажанням обох сторін, що цілком відповідає потребам ринкової економіки.

Однак в умовах економічно розвитого суспільства зустрічаються й обов'язкові договори. Хоча в законі і проголошено свободу договорів, але реально, якщо аналізувати законодавство, що регулює різні відносини, ми побачимо безліч випадків, коли укладення договорів є обов’язковим для однієї із сторін. Обов'язок укладання договору може випливати із самого нормативного акта. Наприклад, у силу прямої вказівки закону у випадках створення юридичної особи укладання договору банківського рахунка стає обов'язковим як для банківської установи, розташованого по місцю реєстрації юридичної особи, так і для створеної юридичної особи. Юридичний обов'язок укласти договір може випливати і з адміністративного акта. Так, видача місцевою адміністрацією ордера на житлове приміщення ставить за обов'язок житлово-експлуатаційній організації укласти договір житлового наймання з тим громадянином, якому виданий ордер.

залежно від зазначення підстави укладання

Залежно від зазначення підстави (цілі) договору для його дійсності, угоди поділяються на абстрактні й каузальні.

Договори, в яких чітко визначено підстави їх укладення, називаються каузальними (від лат. causa - причина). Дійсність такого договору залежить від законності і досяжності мети. До них належить більша частина цивільно-правових договорів (купівля-продаж, доручення, зберігання тощо).

Абстрактними вважаються договори, у яких не визначено підстави їх здійснення. Абстрактний договір є дійсний у будь-якому випадку, якщо дотримано його форму. Найбільш яскравим прикладом абстрактного договору є видача векселя. Вексель містить зобов'язання однієї особи сплатити певну грошову суму іншій особі, але при цьому не мають значення підстави, з яких було видано вексель: чи була позика, чи купівля-продаж, чи ще щось.

основні і додаткові договори

Особливість відміни зазначених договорів заключається у тому, що судьба кожного з договорів, віднесених до групи додаткових, похідна від судьби основних. І навпаки, основні договори незалежні, а отже, визнання додаткового договору недійсним на юридичну силу основного договору не впливає. Найбільш розповсюдженим різновидом додаткових договорів є ті, що виникають у зв’язку з вказаними в Цивільному кодексі способами забезпечення виконання зобов’язань – неустойка, порука, завдаток, застава.

Додатковий договір володіє відносною самостійністю, котра, проявляється у тому, що він визнається укладеним з моменту, коли сторони досягнуть згоди за його умовами. З відносної самостійності додаткового договору витікає відсутність необхідності придати йому особу форму. Мається на увазі, що умови додаткового договору можуть бути включені у текст основного. І все рівно навіть при такому варіанті мова йдеться про два договори.

типові договори

У визначенні змісту договорів, які укладаються між організаціями і громадянами, важлива роль належить типовим, або зразковим, договорам. Типові договори є передусім уніфікованим засобом (взірцем), що забезпечує однакове оформлення конкретних договірних відносин. Крім того, типовий договір – це своєрідний нормативно-правовий акт, який заповнює правове регулювання певної сфери господарських відносин через недостатнє врегулювання їх актами вищої юридичної сили. Типові договори часто використовують при укладанні так званих публічних договорів і договорів про приєднання.

Публічний договір є узагальненим поняттям договорів, що укладаються у різних сферах обслуговування громадян і юридичних осіб (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Публічним визнається договір, у якому однією із сторін є підприємець, що взяв на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається. Наприклад, якщо організація, що займається готельним обслуговуванням, не має право при наявності вільних місць відмовити громадянину в наданні готельних послуг. При цьому ціна товарів (робіт, послуг) та інші умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім випадків, коли законодавчими актами допускається надання пільг для окремих категорій споживачів. Підприємець не повинен надавати переваги одній особі над іншою щодо укладання публічного договору, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Відмова підприємця від укладання публічного договору за наявності у нього можливостей надати споживачеві відповідні товари або послуги не допускається (ст. 633 ЦК України), у випадку необґрунтованого ухилення від укладання договору споживач має право також вимагати відшкодування спричинених збитків. Єдиною можливою основою для звільнення підприємця від укладення публічного договору є відсутність у нього можливості надати споживачу відповідні товари, послуги, виконати для нього відповідні роботи. Наприклад, організація, що займається готельним обслуговуванням, відмовляє громадянину в наданні готельних послуг через відсутність вільних місць. При цьому тягар доказування відсутності можливості для укладення договору закон покладає на підприємця.

Договором про приєднання визнається договір, умови якого визначені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Наприклад, договором приєднання може бути договір перевезення, де у якості форми договору виступає транспортна накладна (коносамент або інший документ на вантаж, що передбачено статутом або кодексом). Договір приєднання також застосовується при взаємодії з масовим споживанням, де неможливо кожен раз домовлятися про умови договору (наприклад, договір банківського вкладу, договір побутового прокату). Наприклад, важко собі представити, що робітник побутового прокату кожен раз буде садитися за стіл переговорів з кожним громадянином розробляти індивідуальні умови побутового прокату. Сторона, яка приєдналась до договору, може вимагати розірвання або зміни договору, якщо договір про приєднання, хоч і не суперечить законодавчим актам, але позбавляє цю сторону звично надаваних їй прав, включає або обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов’язань або містить інші явно обтяжливі умови для сторони, яка приєдналася, виходячи зі своїх розумних інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимоги щодо зміни або розірвання договору виявила сторона, що приєдналась у зв’язку зі здійсненням своєї підприємницької діяльності, сторона яка надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналась, знала або повинна була знати, на яких умовах укладає договір (ст. 643 ЦК України).

залежно від наявності або відсутності матеріального відшкодування

Залежно від наявності або відсутності обов'язку сторін надавати зустрічне матеріальне відшкодування договори поділяють на оплатні й безоплатні.

У безоплатних договорах обов'язок здійснити матеріальні витрати має лише одна із сторін. Інша сторона не обтяжена будь-якими обов'язками. Прикладом може бути договір дарування, в якому одна сторона безоплатно передає майно у власність іншій.

Оплатні договори характерні наявністю зустрічного еквівалентного надання матеріальних чи нематеріальних благ. Платність у договорі може виражатися у передачі грошей, речей, наданні зустрічних послуг. Наприклад, в договорі купівлі-продажу одна сторона передає майно, але замість нього отримує його вартість у грошах.

Більшість договорів носять оплатний характер, що відповідає природі суспільних відносин, регульованих цивільним правом.

Оплатні договори поділяють на комутативні і алеаторні.

Комутативні договори (від лат. commutare - змінювати, переміняти) – це договори, при укладанні яких сторонам заздалегідь відоме співвідношення та обсяг прав і обов’язків сторін. Більшість сторін у цивільному праві – комутативні. Так при укладанні договору купівлі-продажу, покупець передбачає, що за передачу продавцю конкретну суму грошей він набуде у власність передану договором річ. А продавець відповідно розуміє, що замість майна яке він втратить, він отримає певну суму грошей.

Алеаторні договори (від лат. аlleator - азартний гравець) – це договори на ризик, тобто при укладанні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов’язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежить від випадку. Алеаторний договір містить у собі умову, яка робить неможливим точне обчислення на момент укладання договору вигоди і можливих збитків у разі виконання договору. Скажімо, при укладанні договору довічного утримання не можна визначитися, для кого він вигідний, оскільки смерть відчужувача може припинити договір через день, а може і через 30 років. До алеаторних можна віднести договір страхування, оскільки настання страхового випадку і, відповідно, сплата страхової суми від сторін не залежить.

залежно від послідовності (етапності) досягнення цілей

Залежно від послідовності (етапності) досягнення цілей, які ставлять перед собою сторони, вступаючи у договірні зв’язки, договори можна поділити на попередні й основні. У практиці ділового спілкування часто ведуться переговори або листування між суб’єктами господарювання з приводу створення у майбутньому нових ринкових структур або проведення якихось спільних господарських заходів. Такі ділові стосунки нерідко оформлюються попереднім договором. За попереднім договором сторони зобов’язуються у певний строк укласти у майбутньому договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють встановити предмет договору, а також інші суттєві умови договору. Так, сторони можуть заключити договір, за яким власник житлового будинку зобов’язується продати його покупцю, а покупець купити його на початку літнього сезону. У вказаному попередньому договорі обов’язково повинно міститися умови, що дозволяють визначити той жилий будинок , який у майбутньому буде проданий, а також його продажну ціну. Основним договором вважається такий договір, укладення якого передбачено попереднім договором. Хоч істотні умови основного договору названі у попередньому договорі, але вони мають бути узгоджені сторонами при укладанні основного договору. Сторона, яка обґрунтовано ухиляється від укладання основного договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки, зумовлені простроченням, якщо інше не передбачено попереднім договором або законодавчими актами. Зобов’язання, передбачені попереднім договором, припиняються, якщо до закінчення строку, протягом якого має бути укладений основний договір, цей договір не буде укладений або жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Договір (протокол) про наміри, в якому не виявлено прямо волі сторін надати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків (п. 2 ст. ЦК України).

залежно на чию користь обумовлено виконання зобов’язань

Залежно на чию користь обумовлено виконання зобов’язань за договором, вони, як правило, укладають на користь їхніх учасників (двох сторін або однієї із сторін) і право вимагати виконання таких договорів належить тільки їх учасникам. Разом з тим зустрічаються і договори на користь осіб, що не приймали участі в їхньому висновку , тобто договори на користь третіх осіб. Договори на користь третьої особи – коли особа, яка уклала договір, обумовила виконання зобов’язання, що виникло з договору, третій особі, то, якщо інше не передбачено в договорі і не випливає з його змісту, виконання може вимагати як сторона за договором, так і третя особа, на користь якої оговорено виконання. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй за договором, то особа, що уклала договір, може скористатися цим правом, коли це не суперечить змістові договору. У п. 3 ст. 636 ЦК України передбачено також, що з моменту вираження третьою стороною наміру скористатися своїм правом сторони, якщо інше не передбачено законодавством чи договором, не можуть розірвати або змінити укладений договір без згоди третьої сторони.

Наприклад, якщо орендар уклав договір страхування орендованого майна на користь його власника (орендодавця), то право вимоги виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку належить орендодавцеві, на користь якого й укладений договір страхування. І тільки в тому випадку, коли третя особа відмовилася від права, наданого йому за договором, кредитор може скористатися цим правом, якщо це не суперечить законові, іншим правовим актам і договорові. Так, у приведеному прикладі орендар, що уклав договір страхування на користь орендодавця, тільки в першому випадку вправі вимагати виплати йому страхового відшкодування, коли останній відмовився від права на його одержання. Разом з тим у самому договорі можуть бути передбачені інші наслідки відмовлення третьої особи від приналежних йому права вимоги. Наприклад, у приведеному вище прикладі в договорі страхування може бути передбачено, що у випадку відмовлення орендодавця від одержання страхового відшкодування, останнє орендареві не виплачується. Прикладом також є договір змішаного страхування життя, за яким у випадку смерті застрахованого, страхова сума виплачується вигоданабувачеві – зазначеній в договорі третій особі.

класифікація за О.С. Іоффе

Класифікацію цивільно-правових договорів можна здійснювати за належністю їх до певного типу, виду (різновиду) договору або змішаного договору.

На думку О. С. Іоффе, договірний тип виділяється за специфікою матеріальних відносин, що опосередковуються договором, або колом юридичних умов, об’єктивно необхідних для утворення даного договірного зобов’язання. Коли ж договори подібні як за покладеними в їх основу матеріальними відносинами, так і за істотними умовами, вони співвідносяться між собою як різновиди одного і того ж договірного типу.

Якщо ж укладений договір опосередковує два або кілька різнорідних відносин та об’єднує умови, об’єктивно необхідні для формування зобов’язань різних типів, він стає змішаним договором. Так, договори побутового підряду і на виконання проектно-розвідувальних робіт об’єднуються як різновиди одним підрядним типом договору, бо спрямовуються на передачу результатів робіт. Змішаним договором, у якому містяться елементи договорів різних типів, є, зокрема, договір оренди майна з правом його викупу. До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах законодавчі акти про договори, елементи яких є у змішаному договорі, якщо інше не випливає з угоди сторін або суті змішаного договору (п. 2 ст. 627 ЦК України).

класифікація за М. Брагінським і В. Вітрянським

М. Брагінський і В. Вітрянський пропонують багатоступінчасту класифікацію – договори, об’єднані у певні групи, на кожному наступному рівні відображають особливості попередніх. На їх думку, система цивільно-правових договорів повинна виглядати в такий спосіб:

На першому рівні залежно від спрямованості правового результату всі договори поділяють на чотири групи, які спрямовані на 1) передачу майна; 2) виконання робіт; 3) надання послуг; 4) заснування різноманітних утворень.

На другому рівні першу групу договорів залежно від підстави передачі майна поділяють на договори оплатної і безоплатної передачі майна. Другу групу договорів залежно від того, на кому лежить ризик випадкового неотримання результату, поділяють на договори, де ризик несе підрядчик, і на договори, де ризик несе замовник. Третю групу договорів на другому рівні, як і першу групу, поділяють на договори оплатні і безоплатні, а четверту залежно від цілей об’єднання – на договори зі створення юридичної особи і договори зі спільною господарською діяльністю.

Третій рівень поділу має тільки перша група договорів: залежно від обсягу переданих прав виділяють договори з оплатної передачі майна у власність, господарське відання або оперативне управління; оплатної передачі майна у користування; передачі безоплатного майна у власність господарське відання або оперативне управління; передачі майна в безоплатне користування.

за правовими наслідками

Групування договорів можливе і за тими правовими наслідками, створення яких домагаються учасники відносин. Якщо проаналізувати систему ЦК України, то можна зробити висновок, що договірні інститути у ньому розміщено за ознаками, які характеризують юридичні наслідки укладення окремих договорів. Поклавши в основу зазначений критерій, можна виділити такі групи цивільно-правових договорів:

  1. договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління:

  • купівля-продаж,

  • поставка,

  • контрактація,

  • позика,

  • міна,

  • дарування,

  • постачання енергетичних ресурсів;

  1. договори про передачу майна у тимчасове користування:

  • майновий найм,

  • оренда,

  • житловий найм,

  • побутовий прокат,

  • безоплатне користування майном,

  • лізинг тощо;

  1. договори про виконання робіт:

  • побутовий підряд,

  • підряд на капітальне будівництво,

  • підряд на виконання проектних і розвідувальних робіт,

  • на виконання аудиторських робіт ;

  1. договори про передачу результатів творчої діяльності:

  • авторські,

  • ліцензійні договори,

  • договори про передачу науково-технічної продукції ;

  1. договори про надання послуг:

  • перевезення,

  • страхування,

  • доручення,

  • комісія,

  • схов про посередницькі послуги,

  • довічне утримання,

  • кредитний договір;

  1. договори про спільну діяльність:

  • установчий договір,

  • угоди про науково-технічне співробітництво.

Зрозуміло, що навіть у межах кожної окремої групи договорів дається лише приблизний перелік деяких видів договорів, бо відповідно до п. 2 ст. 11, п. 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають як з договорів, передбачених законом, так і договорів, які хоч і не передбачені законом, але йому не суперечать.

Господарські договори

Здійснення підприємництва як безпосередньої самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик діяльності підприємця по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку неминуче пов’язано з використанням договору як правової форми, якою опосередковується реалізація на еквівалентних засадах результатів цієї діяльності. Суб’єктам підприємництва доводиться укладати різні за своїм характером договори, які регулюються як нормами ЦК України, так і інших нормативних актів (купівлі-продажу, поставки, перевезення, лізингу, консигнації, банківського кредиту тощо).

Господарським (підприємницьким) договором вважають такий цивільно-правовий договір, в якому обома сторонами або хоч би однією з них є юридичні чи фізичні особи – підприємці і за якими передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов’язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням.

Господарському договорі поєднуються як загальні ознаки, властиві всякому цивільно-правовому договору, так і особливі риси, які можна звести до таких:

По-перше, суб’єктами цього договору є юридичні або фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності.

По-друге, зміст господарського договору становлять умови, за якими передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або з іншою метою, не пов’язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням.

По-третє, для деяких видів підприємницьких договорів, зокрема зовнішньоекономічних контрактів або біржових угод, може встановлюватися окремий порядок їх укладання (підписання), обліку та реєстрації.

По-четверте, певні особливості можуть характеризувати порядок виконання або умови відповідальності сторін за підприємницьким договором (наприклад, відповідальність підприємця як професійного зберігача незалежно від його вини).

Серед господарських договорів окремо можна виділити біржові угоди (договори). Відповідно до ст.. 15 Закону Україна “Про товарні біржі” біржовою угодою визнається угода, яка відповідає таким умовам: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку або обмін товарів, допущених до обороту на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за її вчиненням дня.

Правилами біржової торгівлі, які приймаються загальним зборами членів біржі або біржовим комітетом, можуть бути передбачені різні види біржових угод. Розрізняють, зокрема, форвардні, ф’ючерсні контракти та опціони.

Форвардний контракт – це двостороння угода за стандартною (типовою) формою, яка засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) базовий актив (товари, цінні папери тощо) у певний час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін під час укладання форвардного контракту.

Ф’ючерсний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) базовий актив у певний час і на певних умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

Опціон – стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на певних умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладання такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

На біржах укладаються й інші господарські договори.

Угода з гарантією, за якими один контрагент виплачує другому в момент їх укладання наперед визначену суму, що гарантує виконання ним своїх обов’язків. Якщо суму, що гарантує угода, вносить покупець, вона оформляється як “угода з гарантією на покупку”, а якщо суму вносить продавець, - як “угода з гарантією на продаж”.

Угоди з кредитом – це угоди, за якими товар набувається брокером (брокерською конторою) за рахунок банківського кредиту з наступною реалізацією його в порядку біржового торгу.

Угоди з премією – це угоди, за якими сторони наперед обумовлюють доплату до купівельної ціни або знижки з продажної ціни.

Угоди з правом продавця або покупця змінити кількість товару, який продається (поставляється), тобто вдвічі або в кілька разів збільшити обсяг порівняно з кількістю, зазначеною в угоді, тощо.

ІІІ Класифікація договорів у закордонному цивільному праві

Під договором у праві країн континентальної Європи розуміється угода, спрямоване на встановлення, припинення або зміну прав і обов'язків (ст. 1101 Французького ЦК, параграф 305 Німецького ЦУ). У різних закордонних правових системах розрізняють договори односторонні і двосторонні; договори алеаторні (ризикові), договори казуальні й абстрактні. В Французькому ЦК міститься ще спеціальна вказівка на різницю договорів оплатних і безоплатних, або благодійних (ст. 1105, 1106). В англійському праві та у праві США договори розділяються на формальні, або договори "за печаткою" (contracts under seal), і договори прості (sіmple contracts).

Алеаторними договорами вважаються договори, у яких втрата або вигода кожної зі сторін залежить від настання того або іншого випадку (наприклад, договір страхування, договір парі). В Французькому ЦК алеаторним договорам протистоять комутативні договори, котрі не засновані на ризику.

Казуальними обов'язковими договорами визнаються такі, з яких видні "підстави" створюваних договором зобов'язань, наприклад, договір купівлі-продажу. У ньому "підставою" зобов'язання покупця є передача йому проданої речі у власність, а "підставою" зобов'язання продавця - одержання покупної ціни. Договори, у яких не виражені "підстави" створюваних ними зобов'язань, є абстрактними договорами, як наприклад, вексель. Зазначена різниця між казуальними й абстрактними договорами проводиться в цивільному праві континентальних європейських країн, зокрема у французькому праві.

У праві Англії і США проводиться розподіл договорів на договори "формальні", що не вимагають для своєї юридичної чинності існування зустрічного задоволення на користь особи, що зобов'язується (consіderatіon), і договори прості, котрі недійсні при відсутності зазначеного зустрічного задоволення.

Висновок

Прийняття нового Цивільного кодексу України ознаменувало новий етап у правовому регулюванні договірних відносин учасників цивільного обороту.

При переході українського суспільства до ринкової економіки неухильно підсилюється значення цивільно-правового договору. Договір виступає найважливішим засобом індивідуального правового регулювання майнових і немайнових відносин.

Ще в Древній Русі було слово "домовленість", що перетворилася згодом у "договір", і його синонім "ряду". Ці слова дотепер збереглися в приказках: "Договір дорожче грошей", "Не було би рядові, не було б і суперечки". Самі того не відаючи, ми укладаємо договори буквально щодня. Якщо вірно, що різні науки мають різне представлення про життя, мабуть, юрист міг би з повною твердістю сказати: "Життя людини – безперервне укладення незліченної кількості договорів".

Договір являє собою одне із самих унікальних правових засобів, у рамках якого, у багатьох випадках, інтерес кожної сторони, може бути вдоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони. Це і породжує загальний інтерес сторін в укладанні договору і його належному виконанні. Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатний забезпечити таку організованість, порядок і стабільність в економічному обороті, яких неможливо домогтися за допомогою самих твердих адміністративно-правових засобів.

З поняттям та умовами договору тісно пов’язане питання з їх класифікацією. У теорії зобов’язального права існує безліч класифікацій договорів, більшість яких будується або за економічним, або за юридичним критерієм, або за різними варіантами поєднання того й іншого критерію. Першочергове значення договорів у цивільному обороті обумовило включення у Цивільний кодекс України безліч норм, які відносяться до нього. Серед таких норм необхідно виділити по меншій мірі дві групи: по-перше, загальні положення, котрі визначають зміст окремих договорів, і, по-друге правила о типових договорах. Класифікація договорів полегшує застосування окремих норм саме до того чи до іншого типу договору. Крім того, вона дає можливість виявляти риси подібності і відмінності правового регулювання тих чи інших суспільних відносин, сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства.



Список використаної літератури

  1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року №435-ІV зі змінами і доповненнями.

  2. Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. – К.:

  3. И.С. Перетерский / Римское частное право/ - М., 1994.

  4. К. Дудорова Алеаторні (ризикові) договори: деякі питання законодавчого регулювання// Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №3.

  5. О. Герасимчук Місце договорів за участю суб’єктів підприємницької діяльності в системі цивільно-правових угод// Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №9.

  6. Харитонов Е.О. Гражданское право: Учебное пособие. / Е.О. Харитонов, Н.А. Саниахметова. –К.: АСК, 2002.

  7. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн./ О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн.1.

  8. Цивільний кодекс України: Коментар – Х.: “Одісеей”, 2003.


1. Реферат на тему AnYang Essay Research Paper AnYang
2. Реферат на тему The Hanging Gardens Of Babylon Essay Research
3. Реферат на тему Yellow Wallpaper Essay Research Paper Nicole Walker
4. Реферат Бюрократическое управление
5. Статья Тюнинг роутеров
6. Реферат Симлекс-метод
7. Реферат Историограф
8. Реферат на тему Mississippi Burning Essay Research Paper Mississippi burningThe
9. Сочинение Анализ стихотворения Мандельштама Отравлен хлеб и воздух выпит
10. Биография Ржевская, Александра Федотовна