По правознавству

На тему:

“Характеристика

галузей права у Київській Русі”

Право доби Київської Русі у цілому, то необхідно зазначити його досить розвинену систему, його самобутність і навіть його прогресивність у порівнянні із тогочасним західноєвропейським правом. Так, зокрема, сервітурне право передбачало, що коли майно корабля, що потерпів аварію, буде хвилями виненесене на берег, то воно має охоронятись доки з’явиться його власник. А у тогочасній Західній Європі майно розтрощеного і навіть того корабля, що сів на мілину, належало власникові землі.

Досить високим було становище і жінки у тогочасному українському суспільстві. Якщо за римським та старонімецьким правом жінка завжди перебувала під опікою чоловіка і не була дієздатною, то за “Руською Правдою” становище жінки-дружини, матері було в окремих випадках вищим, ніж чоловіка. Дружина зберігала своє окреме майно, а після смерті чоловіка одержувала частину спадщини і ставала главою сім’ї. У відповідності з “Руською Правдою” батько мав розподілити своє майно серед синів, а боярин – ще й серед дочок. Майно ж матері-вдови не було родовим, а тому вона мала право вільно розпоряджатися ним. Як опікунка вона не відповідала за втрати, їй не належало право, коли розділити синів. Якщо удова одружувалася, то діти мали опікуна, який після закінчення опікунства мав повернути все майно, а коли щось було втрачено, то й відшкодувати втрати.

Право захищало матір, коли діти не хотіли їй коритися: ”дітям волі не

давали ”. Покарання за вбивство жінки було таким же, як і за вбивство чоловіка.

Низький техно-юридичний рівень доби Київської Русі нен породив спеціального терміну про право власності. Проте право власності і право володіння розрізнялися. У Правді Ярослава говориться про право власності на нерухомі речі (коня, зброю, одежу), а у Правді Ярославовичів ми знаходимо згадку про право власності на землю: встановлено кару за порчу межі і “перетеса”, засіченого на дереві. Власник речі міг вимагати повернення її володіючим невласником з виплатою компенсації за користування.

Форми земельної власності у добу Київської Русі були різноманітні: князівський домен, боярська і монастирська вотчини, земля громади.

Власність громадян на землю базувалася на природному праві: князівська – на освоєнні пустопорожніх земель та захоплених громадських, а боярська і монастирська – на основі дарування з боку князя.

Успадковувати власність можна було по заповіту і по закону. Вотчину успадковували не тільки сини, але й дочки. Ми уже згадували про високе становище жінки у Київській Русі, про її право розпоряджатися власним майном і успадковувати майно після смерті чоловіка. Майно смерда, який не мав синів, переходило до князя. Коли у нього були дочки, то вони успадковували лише частину майна.

Існування права приватної власності сприяло високому рівню розвитку зобов’язального права. Зобов’язання, перш за все, виникали із спричинення шкоди: “А коли у пана буде закуп і він погубить свого коня, то він не платить; а коли пан дав йому плуг або борону, і від нього копу має, то за втрачене платити. Якщо із хліва або із за загорожі виведуть, то за купу не платити; але якщо він згубить у полі або не зажене у двір і не запре там, де йому пан звелів, чи знаряддя своє втратить, то йому платити”.

Зобов’язання витікали також із договорів: купівлі-продажу, позики, поклажі. У “Руській Правді” ми зустрічаємо договори купівлі-продажу челядини чи різних рухомих речей. Коли продавець продавав чужу річ, то договір вважався недійсним. Річ переходила до власника, а покупець звертався до продавця з вимогою відшкодувати збитки.

Договір позики не обов’язково укладався при свідках: “якщо якийсь покупець дасть іншому купцеві куни для купівлі або як позичку, то купець не обов’язково має мати свідків; він може піти на роту, якщо той кому дано куни, буде заперечувати”.

У відомості з ст. 53 Поширеної Правди лихвар, який дав гроші у ріст з розрахунку 50%, міг стягти з боржника зазначений процент два рази. Коли ж він стягував тричі тричі по 50%, то потім повністю втрачав право на стягнення боргу.

“Руська Правда” встановлює порядок сплати боргу:» якщо хтось буде багато винен іншим, а купець прибуде з іншого міста або чужої землі і не буде знати про борги і віддасть товар, а боржник знову не віддасть купцеві куги, а перші позич карі почнуть вимагати свій борг, то боржника треба ввести на торг і продати, і спочатку віддати куги купцеві, а місцевим – що залишиться, те і віддали; якщо ж куги будуть князівські, то спершу взяти князівські куни4 той же, хто мав багато процентів, то не отримує”.