Реферат на тему:

Азійсько-Тихоокеанський регіон

Загальна обстановка в АТР характеризується суперечливими процесами перегрупування різних сил у період після закінчення "холодної війни", доволі складними взаємовідносинами країн регіону, які на перше місце у своїх стратегіях висувають економічні інтереси та багатостороннє співробітництво. Національні інтереси країн АТР загалом переважають регіональне прагнення до стабільності. Зберігаються проблеми у взаєминах країн регіону, в тому числі й з територіальних питань. Зміни стратегічного характеру значною мірою пов'язані зі зростанням могутності Китаю, а також побоюваннями з приводу можливого послаблення військового впливу США в регіоні.

Політика США спрямована на протидію тим країнам АТР, що прагнуть посісти провідне становище в регіоні, запобігання будь-яким конфліктам, рішуче припинення розповсюдження ядерної зброї, залучення колишніх соціалістичних країн до світової економіки. Вирішенню цих питань сприяє збереження воєнних союзів з Японією, Південною Кореєю та розвиток військових зв'язків з країнами АСЕАН. Вашингтон прагне використати у своїх інтересах процес формування регіональних економічних структур.

Президент США Б. Клінтон неодноразово наголошував, що національна безпека США залежить від їхньої економічної сили, і жоден регіон у світі не є таким важливим для США, як АТР, з точки зору перспективи ХХI століття. Для США країни цього регіону становлять найбільший ринок, на них припадає 54% зовнішньої торгівлі США.

З точки зору американської адміністрації перспективи розвитку економіки та інтереси безпеки США вимагають довгострокової військової присутності в АТР. Нині збройні сили США в регіоні складають 5,6% загальної кількості. Планується збільшити цю пропорцію до 7,1%, а також забезпечити війська новими видами зброї та бойової техніки.

Розвиваються торгово-економічні зв'язки США з країнами регіону. За підсумками 1997 року обсяг торгівлі між США та державами АТР наблизився до півмільярдної позначки. Водночас слід зазначити, що темпи збільшення обсягів торгівлі країн АТР та Європи є вищими (при їхніх менших абсолютних показниках: 220 млрд дол. у 1996 році).

Керівництво Китаю вбачає у США єдину в світі наддержаву та свого головного зовнішньополітичного суперника, але водночас докладає зусиль для розвитку багатогалузевого економічного співробітництва з цією країною. Пекін намагається використати зміни в загальносвітовій розстановці сил для стимулювання інтересу Вашингтона до стратегічного значення Китаю, підштовхнути США до покращання та розвитку двосторонніх відносин на більш високому рівні.

Головною проблемою Росії в АТР на сьогодні є те, що неминуче зменшення її військової присутності на Далекому Сході дуже важко компенсувати нарощуванням економічної взаємодії, політичного та іншого співробітництва з країнами АТР. Важливо зазначити, що фактичний військовий вихід Росії з регіону сприйнятий країнами АТР неоднозначно, оскільки вакуум, що створився, заповнюється Китаєм (і навіть Японія намагається активніше брати участь у цьому процесі).

Зростаюче значення економічної складової відповідає загальній тенденції формування в АТР системи регіональної безпеки. Створення економічного співтовариства у межах регіону сприятиме її забезпеченню не стільки військовими засобами, скільки завдяки зацікавленості кожної країни в благополуччі своїх економічних партнерів.

Україна і Китай. Китайська Народна Республіка є одним із загальновизнаних світових політичних та економічних лідерів, роль і значення якого й надалі невпинно зростатиме в усіх сферах міжнародного життя. На сучасному етапі Китай є найактивнішим партнером України в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Пріоритетність китайського напрямку для зовнішньої політики нашої держави визначається передусім:

Ї великою політичною й економічною вагою Китаю у світі, і передусім в АТР;

Ї можливістю впливу КНР на міжнародні події в глобальному та регіональному масштабах;

Ї певною сумісністю економік і технічних стандартів обох країн у багатьох галузях народного господарства;

Ї перспективністю китайського ринку для широкого асортименту вітчизняних товарів.

Слід відзначити, що КНР традиційно здійснює прагматичну зовнішню політику з добре відпрацьованими методами гри на протилежності інтересів інших держав. Визнаючи зростаючий розрив між розвинутими країнами і тими, що розвиваються, Китай домагається консолідації на своїй платформі країн так званого "третього світу", зокрема тих, що раніше орієнтувались на Радянський Союз.

Підвищеному інтересу китайської сторони до України сприяють:

Ї виважена позаблокова зовнішня політика України, а, отже, зростання політичної ваги нашої держави в Європі та у світі;

Ї перманентні протиріччя між Сходом і Заходом, що примушують Пекін шукати союзників у Європі, які мають змогу зменшити ступінь протистояння;

Ї можливість координації дій у міжнародних організаціях і зокрема в ООН з метою досягнення спільних зовнішньополітич них цілей;

Ї намір Пекіну мати під руками "українську карту" в двосторонніх відносинах з Росією. Існування суверенної України розглядається Пекіном як перешкода реставрації Російської імперії, а також як можливість здійснювати певний політичний тиск на Москву;

Ї перспектива ефективного використання значного економічного потенціалу України, насамперед у таких важливих галузях як машинобудування, військово-промисловий комплекс, високі технології, зокрема космічна техніка, матеріалознавство, радіаційна безпека тощо;

Ї пошуки нових ринків збуту продукції китайських підприємств, яка поки що не знаходить достатнього попиту в економічно розвинених країнах.

Нині Китай залишається одним з найбільших зовнішньоекономіч них партнерів України. Ми об'єктивно зацікавлені в розширенні торгово-економічного співробітництва з КНР, що зумовлено наявністю в Китаї великого ринку збуту продукції машинобудування, металургійної, хімічної, авіа-, суднобудівної та інших галузей.

Зі свого боку, Китай також вбачає в Україні перспективного й важливого економічного партнера. Пекін виходить з тези про взаємодоповнюваність економічних інтересів Китаю та України, що дає можливість, з одного боку, заповнити український ринок товарами народного споживання китайського виробництва, а з другого - використати українські передові технології відповідно до тих програм, які сьогодні розробляються в Китаї (ракетно-космічна, авіа- та суднобудівна тощо).

Україна розглядається Пекіном як важлива європейська держава, яка не прагнутиме до домінування або до військово-стратегічної переваги в регіоні. Китай планує використати співробітництво з Україною для забезпечення економічного й політичного проникнення КНР до регіону Східної та Центральної Європи.

Водночас українська сторона при розбудові стосунків з КНР додержується положень Комюніке про встановлення дипломатичних відносин (січень 1992 року), Спільної Київської декларації (вересень 1994 року) та Пекінської декларації про поглиблення відносин дружби і співробітництва (грудень 1995 року), у яких закладені основні принципи двосторонніх відносин у політичній, економічній та гуманітарній сферах.

Керівництвами двох країн неодноразово відзначався високий рівень і динамічний розвиток українсько-китайських відносин, яким притаманний характер взаємної довіри. Прикладом такої довіри може бути підтримка Україною позиції КНР в Комісії ООН з прав людини в 1996 році. Незважаючи на тиск з боку США та деяких країн ЄС, при вирішенні цього питання наша країна виходила з інтересів довгостро кового українсько-китайського співробітництва, що відповідає національним інтересам Української держави.

Китайська сторона також вдячна Україні за розуміння й тверде додержання принципу "одного Китаю" та визнання уряду КНР єдиним законним урядом Китаю.

Слід зазначити, що ми мали нагоду переконатися у принциповій підтримці України урядом Китаю. Зокрема йдеться про підтримку територіальної цілісності України (так зване "кримське питання"), підтримку зусиль України в міжнародних організаціях. У 1996 р. КНР підтримала переведення України з групи країн В до групи С по миротворчих операціях ООН, що значною мірою полегшило фінансовий тягар для нашої держави. Принципове значення має надання Китайською Народною Республікою гарантій ядерної безпеки Україні в грудні 1994 року.

Втім, важливо звернути увагу на те, що розвиток українсько -китайського торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва останнім часом викликає помітне незадоволення двох сторін. Триває спад обсягів двосторонньої торгівлі (за даними китайської сторони, у 1994 р. - 837 млн ам. дол., 1995 р. - 613 млн ам. дол., 1996 р. - 566 млн ам. дол., за перший квартал 1997 р. - 105,8 млн ам. дол.).

Високий рівень політичних взаємин керівництва двох країн, грунтовна договірно-правова база, атмосфера взаємодовіри та взаємного тяжіння двох народів дедалі більше вступають у протиріччя з нереалізованими можливостями взаємовигідного українсько-китайського співробітництва у багатьох галузях. Реалії сьогодення є такими, що розвиток співробітництва здебільшого декларується, а прибуток від існуючого між двома країнами товарообігу одержується третіми країнами, що виступають у ролі зайвих посередників.

Українському експорту до КНР притаманний яскраво виражений напівсировинний характер. У 1996 р. він був таким:

Ї продукція металургії та металообробки - 66%;

Ї продукція хімічної промисловості (міндобрива) - 28%.

Китайська сторона експортує в Україну в основному товари народного споживання. На сьогодні в наших економічних зв'язках переважають прості форми торгівлі за значної частки бартеру (30-50%). Виробнича кооперація практично відсутня.

Слід зазначити, що останнім часом Китай помітно скоротив закупки за кордоном таких товарів як сталевий прокат та хімічні добрива, які складають основну статтю українського експорту до КНР, і передбачається, що тенденція зменшення імпорту української металопродукції спостерігатиметься й далі. Директивами поточного IХ п'ятирічного плану розвитку Китаю визначається необхідність запобігання "перегріву" економіки шляхом зменшення обсягів промислового будівництва (зменшення імпорту будівельних конструкційних металовиробів, арматури, катанки тощо), орієнтації на використання власних можливостей, максимального залучення іноземних інвестицій та негласна заборона експорту капіталів за кордон.

Таким чином, на подальше нарощування експорту української продукції до КНР можна розраховувати лише за рахунок збільшення експорту продукції машинобудування та надання послуг, особливо транспортних.

Китай, маючи непогане уявлення про можливість українських машинобудівних підприємств, неодноразово висловлював наміри встановити прямі зв'язки з українськими підприємствами, обминаючи посередництво Росії, і придбати гідроенергетичне устаткування, технології електрозварювання, нафтопереробки, металообробки, машинобудування, хімічної продукції та інше.

Разом з тим слід враховувати, що досить часто китайська сторона обмежується закупками декількох зразків високотехнологічної або передової машинобудівної продукції та технологій, використовуючи відпрацьовану практику копіювання та налагодження власного випуску цієї продукції (серед українських виробів: літаки АН, верстати з числовим програмним управлінням, вагони, військова техніка тощо).

За даними китайських аналітиків, значний попит мають вироби українських підприємств, що виробляються на основі незапатентова них передових розробок "ноу-хау". Інтерес також виявляється до досягнень у галузі надтвердих і композитних матеріалів, електрозва рювання та порошкової металургії. Перспективи отримання розробок українських учених - чи не найголовніший запобіжник згортання Китаєм економічних відносин з Україною.

Водночас слід зазначити, що резерви нарощування двосторонньої співпраці є у т. зв. чутливих галузях - ракетно-космічній, авіаційній, суднобудівній, нових матеріалів, високих технологій, у т. ч. подвійного використання, а також у галузі військово-технічного співробітництва (ВТС). Розвиток українсько-китайського співробітництва саме на цих напрямках викликає найбільший опір зацікавлених третіх країн, які використовують всі можливості для обмеження або нереалізації досягнутих на найвищому рівні домовленостей про взаємодію у цих сферах.

Загалом стратегія розвитку торговельно-економічних зв'язків між Україною і КНР має будуватися таким чином, щоб забезпечувати їхню високу економічну ефективність, реалізацію інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності на китайському ринку товарів, послуг і капіталів.

Сьогодні ми маємо реальний шанс використати можливості для якісного і кількісного покращення взаємовигідного широкомасштаб ного співробітництва з Китаєм, яке повинне базуватись на взаємному доповненні економічних структур і врахуванні національних інтересів обох країн.

Україна та Японія. Останніми роками зовнішньополітична стратегія Японії зазнала суттєвих змін. Ускладнення відносин з європейсь кими країнами та зі Сполученими Штатами привели до перегляду пріоритетів японської економіки та дипломатії.

Слід відзначити парадокс, що вже давно сформувався, але аж до сьогодні залишається поза увагою українських дослідників-полі тологів. Японія - одна з найрозвинутіших в економічному плані країн - посідає зовсім невідповідне місце як суб'єкт міжнародних відносин у суто дипломатичному плані. Існуюче становище аж ніяк не може задовольнити Японію, і вона докладатиме дедалі більше зусиль для зміцнення своєї політичної ваги у міжнародному співтоваристві.

Саме цією метою продиктовані дипломатичні зусилля Японії домогтися постійного місця в Раді Безпеки ООН. На сьогодні це є провідною метою японської дипломатичної машини. Можливо, саме це й зумовило поступки, на які змушена була піти Японія під час останніх японо-російських переговорів щодо укладання мирної угоди. Японія відмовилася від тези, що тільки повернення південної частини Курильських островів може бути базою для розробки й подальшого укладання мирної угоди між Японією та Росією. Можна припустити, що взамін Японія отримала від Росії певні обіцянки, якщо не гарантії, про підтримку позиції Японії у Раді безпеки ООН. Можливо обговорювалися також варіанти, за яких Росія спробує вплинути на позицію Китаю, який, безумовно, є провідним опонентом постійного японського членства в Раді Безпеки ООН.

Саме тому нинішній історичний період можна вважати найсприят ливішим для активізації українсько-японських відносин. Це набуває ще більшої ваги у світлі досить помітної позиції України як одного із засновників ООН. Слід також взяти до уваги такий суто дипломатичний нюанс: Україна у складі СРСР також вела війну проти Японії (до речі, бойові дії Радянська Армія розпочала всупереч існуючій угоді про нейтралітет) і теж досі не має з нею мирної угоди.

В економічному плані японська політика зазнає істотної корекції, яка дуже тісно пов'язана з політичною. Для висвітлення цієї проблеми треба звернутися до загальної економічної обстановки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Зараз все більше і більше політологів звертаються до тези про протистояння "Схід - Захід" та "Південь - Північ". І це небезпідставно, бо традиційні економіко-торговельні регіони планети все істотніше відчувають вплив, а часом і тиск, нових - тих, що починають лише формуватися, але дуже швидко захоплюють території та капітал. Одним із провідних таких регіонів є Азійсько-Тихоокеанський.

Слід зазначити, що остання економічна криза, яка спіткала провідні індустріальні країни регіону і яка, як вважають японські економічні експерти, в Японії ще попереду, розглядається спеціалістами країн АТР як штучно спровокована західними країнами. Ця версія розвитку подій має своїх прихильників і в Європі та США. При детальному розгляді ситуації ця думка вважається не такою вже й химерною.

За цих умов Японія повинна вжити заходів для зменшення наслідків можливої економічної кризи. Тому потрібні пошуки альтернативних ринків збуту, альтернативних джерел сировини та альтернативних партнерів у сумісному виробництві. Саме цією ситуацією повинна скористатися Україна. Слід згадати, що єдиною значною пропозицією про інвестування за минулий час була пропозиція від концерну "Міцуї" - одного з наймогутніших у Японії. До речі, подібну економічну політику японський уряд почав давно. Японія вкладає величезні кошти в економіку країн Південно-Східної Азії, Китаю і навіть, хоча це не афішується і робиться дуже складним шляхом, - Північної Кореї. Тим самим японці, по-перше, поширюють, а в разі кризи забезпечують запасні позиції для власної економічної машини, а по-друге, посилюють свою політичну вагу в регіоні, яка була дуже серйозно підірвана під час Другої світової війни.

Все це підтверджує дуже сприятливі умови і для економічного співробітництва між Україною та Японією. Однак слід зазначити, що японське економічне партнерство можливе тільки за умов сучасної та ефективної правничої бази, хоча б такої, як у Китаї та В'єтнамі.

Україна та Корея. Останнім часом ситуація на Корейському півострові характеризується економічними та політичними кризами, які, слід зазначити, керівникам цього району вдається долати досить вдало. Як на Півночі, так і на Півдні дала себе знати економічна криза. На Півночі - голод, що виник через погані природні умови та економічні прорахунки керівництва країни. На Півдні криза була, на думку корейських експертів, спровокована західними країнами, але офіційний Сеул цієї тези не декларував. Обидві частини Корейського півострова долають кризу за допомогою міжнародного співтовари ства. Цікаво, що цього разу як КНДР, так і Корейська Республіка не використовували економічні проблеми у пропагандистських кампаніях одна проти одної. Навпаки, Південна Корея надала істотну допомогу Півночі. КНДР у свою чергу пішла на поступки політичного характеру - кораблям з гуманітарною допомогою дозволено заходити до портів Північної Кореї під прапором Республіки Корея. Пхеньян також офіційно заявив, що сприятиме пошуку родичів сімей, які були роз'єднані.

Все вищезазначене наочно ілюструє перспективність міжкорейсь кого діалогу. Уряди обох частин Корейського півострова одним із своїх політичних пріоритетів проголосили об'єднання країни. До речі, саме це й зумовило досить спокійне правління Кім Чен Іра після смерті влітку 1994 року лідера КНДР Кім Ір Сена. Президент Республіки Корея Кім Те Чжун також одним із своїх передвиборчих аргументів назвав зусилля для мирного об'єднання батьківщини.

При формуванні зовнішньополітичної концепції щодо Корейсько го півострова Україні слід враховувати відносини між його частинами. Потрібно постійно підкреслювати підтримку політики мирного об'єднання Кореї. Слід пам'ятати, що критика уряду КНДР дуже часто сприймається Південною Кореєю як втручання у внутрішні справи корейського народу.

Говорячи про економічну кризу в Корейській республіці, треба відзначити, що на відміну від минулих подібних випадків вона не спричинила значних політичних заворушень. Можливо, корейські економічні експерти передбачали такий розвиток подій і вжили заходів, що пом'якшили загальну ситуацію в економіці. Далася взнаки і допомога МФВ. Але всі ці події змушуватимуть Південну Корею шукати нові вектори для власної економічної активності. Це повинні бути альтернативні існуючим на сьогодні ринки збуту, інвестиційні проекти та економічні партнери у широкому розумінні. Це і повинна використовувати Україна. Вже є позитивний приклад практичної співпраці - проект "АвтоЗАЗ-ДЕУ" (можливо, саме передбачаючи економічну кризу, корейські підприємці були так зацікавлені якнайшвидше реалізувати цей проект).

Країни АТР як потенційні торгово-економічні партнери України. Одним з найважливіших завдань у подоланні кризи і наступному розвитку економіки України є її інтеграція в систему міжнародного поділу праці, включаючи АТР. Значною перешкодою на цьому шляху залишається автаркія, фактична окремішність української економіки від міжнародних ринків товарів, послуг, капіталів і технологій, що вже склалися в АТР.

Сучасний переважно сировинний чи напівсировинний характер експорту України до АТР не може дати відчутного результату, оскільки тут скорочується питома вага торгівлі сировиною та традиційними товарами, а натомість зростає частка торгівлі послугами та технологіями.

Потрібно також враховувати, що з багатьох видів ресурсів країни регіону, особливо Японія, вже досягли високого ступеня забезпече ності. Це відбулося, зокрема, за рахунок інтенсифікації розробки корисних копалин у малоосвоєних районах Австралії, Канади, Аляски, окремих країн Південно-Східної Азії. Одночасно США, Японія та Південна Корея взяли курс на диверсифікацію джерел надходжен ня стратегічної сировини, включаючи енергоносії, з метою гарантування безпечного розвитку національних економік.

Так, кам'яне вугілля Японія стабільно одержує з Австралії, Канади, Китаю, Індонезії, Нової Зеландії та інших країн АТР. Австралія, експортуючи 180 млн т вугілля та 75 млн т залізної руди щорічно, поступово перетворюється на "японський кар'єр".

Країни АСЕАН - Малайзія, Таїланд та Індонезія дають 43 відсотки світового виробництва олова. Великим виробником олова є також Китай. До країн ПСА експортується понад 60% міді та мідного концентрату, що видобувається в чилійських родовищах. За обсягом експорту вольфраму провідні позиції в світі посідає Китай. На нього припадає також близько 80% світових запасів рідкоземельних елементів. Японія покриває третину своїх потреб у цьому виді сировини за рахунок імпорту з КНР.

Приблизно половину японського імпорту первісного алюмінію, нафти, концентратів металічних руд забезпечують компанії, розташовані в країнах АСЕАН, які по суті стали "бар'єрами екологічної очистки". Завдяки цьому японські компанії заощаджують неминучі втрати на захист навколишнього середовища. Потреби Японії в лісоматеріалах майже повністю задовольняються за рахунок країн АТР.

За прогнозами японського науково-дослідного центру з проблем економіки, на межі XXI століття значною мірою посилиться перепад між рівнями розвитку економік країн тихоокеанського кільця та інших регіонів світу. Обсяг зовнішньоторгового обігу країн АТР вже перевищив 500 млрд дол. за рік.

Суттєву роль у розвитку економіки країн АТР відіграють іноземні інвестиції. Варто також враховувати, що можливому прилученню України до міжнародного поділу праці в АТР має передувати створення сприятливого інвестиційного режиму для заохочення іноземних інвестицій з Японії, Південної Кореї та Китаю.

Для успішного входження в торгово-економічний простір АТР Україні необхідно створити ринкову економіку, провести реструкту ризацію промисловості та оновити основні фонди. Потрібна система захисту вітчизняного виробника, щоб він не розорився при напливі товарів з країн АТР. Неминуче постане й проблема підвищення якості та зниження собівартості й ціни українських товарів для досягнення їхньої конкурентноспроможності на ринках АТР.