ПРОТЕСТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРОЦЕСІВ ДОХОДНОЇ ПОЛЯРИЗАЦІЇ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Поглиблення доходної поляризації – одна з характерних ознак періоду трансформації економічної системи в Україні. Переломлюючись через існуючі уявлення про розподільчу справедливість та стереотипи зрівняльного розподілу доходів, процеси поляризованої доходної диференціації безумовно викликають соціальну напруженість на рівні масових настроїв та громадської думки, сприяють генерації та розвитку емоційного та раціонально-оціночного компонентів соціальної напруженості. Втім “основним структурним компонентом соціальної напруженості є поведінковий дестабілізаційний потенціал соціального протесту, який вказує на можливу реальну загрозу суспільному порядку та характеризує рівень соціальної напруженості” [1, с.45].

Вивчаючи вплив процесів доходної диференціації на формування протестного потенціалу і, відповідно, розвитку соціальної напруженості у суспільстві, слід звертати увагу на два моменти: по-перше на формування протестних установок та оцінку соціальної напруженості у суспільстві різними за своїм матеріальним становищем групами; по-друге, на вплив сприйняття процесів соціального розшарування за рівнем добробуту на формування протестних установок, визначення значення негативної оцінки процесів доходної поляризації як мотиву для участі у активних формах соціального протесту.

Задля визначення впливу негативного сприйняття частиною населення доходної диференціації на соціальну стабільність слід дослідити наскільки значною є мотивуюча роль матеріального розшарування на формування установок протестної поведінки. Аналіз самооцінок індивідуальної (особистої) готовності респондентів масових соціологічних опитувань до участі у різних акціях протесту (протестні установки) дозволяє робити висновки про поведінковий потенціал соціального протесту з тих чи інших причин. При цьому слід враховувати відомий у соціальних науках феномен розбіжності вербальної та реальної поведінки (феномен Лап’єра).

За результатами багатьох соціологічних опитувань, проведених в Україні, значна частина населення (близько третини) протягом останніх 8 років виявляє занепокоєння з причини стрімкого розшарування населення на бідних і багатих. Вагомою є також частка тих, хто підтримує провокаційні гасла на кшталт “я хочу, щоб багатії були покарані” та виступає за конфіскацію “нечесно нажитих статків” [2]. Тобто на рівні суспільних настроїв існує соціальна напруженість, викликана неготовністю частини населення до нових принципів розподілу, орієнтацій на егалітарне соціалістичне суспільство, а не ринкове регулювання результатів діяльності. Проте, як свідчать результати опитування населення України, що проводилося ЦСМ та УІСД у червні 2001 р., кількість тих, хто готовий взяти участь у акціях протесту з приводу стрімкого розшарування суспільства за рівнем доходів, порівняно незнач­на. Мотивуюча роль невдоволення існуючою матеріальною поляризацією у активізації гіпотетичної протестної поведінки населення у зрівнянні з іншими причинами виглядає не суттєвою, хоча кількість тих, хто готовий виступати проти стрімкого розшарування суспільства на багатих і бідних у півтора рази переважає, наприклад, число тих, хто заявив про свою готовність до активного протесту під заідеологізованим гаслом “необхідність боротьби за владу трудящих, проти встановлення капіталістичного ладу”, або кількість палких прихильників лібералізації економіки чи від’єднання їхнього регіону від України (див. табл. 1).

Таблиця 1. Розподіл відповідей на запитання “Які причини з

перелічених можуть примусити особисто вас взяти участь у акціях протесту?”, %¹ 

Враховуючи розбіжність реальної та вербальної поведінки, можна дійти висновку, що нині гасла зрівняння доходів не знайдуть широкої підтримки серед українського загалу для розгортання широкомасштабних протестних акцій, а відтак і не можуть стати головною причиною зростання поведінкового компоненту ескалації соціальної напруженості.

Тривожним однак є факт зростання протягом останніх років числа тих, хто припускає можливість власної участі в акціях протесту з причини посилення доходної та майнової диференціації. Якщо у 1994 р., відповідаючи на запитання щодо причин ймовірної участі у акціях протесту, 8% зазначили, що готові активно протестувати проти розподілу суспільства на багатих і бідних, то, як видно з таблиці №1, у 2001 р. проти стрімкого розшарування суспільства на багатих і бідних були готові виразити протест вже 19% громадян країни.

Готовність до соціального протесту з причини значного соціального розшарування за рівнем доходів вагомою мірою опосередкована ідейно-політичними переконаннями людей. Соціальна рівність є ідеалом комуністичної та соціалістичної ідеологій. Відповідно прихильники цих ідейно-політичних течій найчастіше говорять про готовність до участі в акціях протесту, що направлені проти поглиблення економічної нерівності між соціальними верствами. Так, 27% адептів комуністичних та 24% – соціалістичних поглядів виразили готовність до участі у таких рухах протесту. Проте і серед тих, хто зазначає, що є прихильником ліберального ідейно-політичного напрямку, 16% також готові протестувати проти стрімкого розшарування на багатих і бідних. А серед прихильників ринково-інтеграціоністської моделі розвитку України (політичний напрям, що поєднує ідеї ринкової економіки з ідеями Возз’єднання України з Росією) 26% заявили, що при нагоді візьмуть участь у таких акціях. Найрідше цей мотив протестної активності (стрімке розшарування суспільства на багатих і бідних) обирали респонденти, що не спромоглися визначитися із напрямком власних політичних переконань, або заявили про свою аполітичність чи невміння орієнтуватися у політичних течіях. Відтак, егалітаристські настанови, невдоволення доходною й майновою поляризацією й готовність з цього приводу протестувати мають місце серед прихильників усіх політичних течій, опозиційних сучасній владі.

Схильність спокійно ставитися до існуючої доходної й майнової нерівності і не протестувати з цього приводу більшою мірою характерна для людей, що підтримують діючого Президента та його дії, або ж для тих, хто не цікавиться політикою взагалі, аніж для прихильників політичних партій, які виступають проти Леоніда Кучми. Серед противників існуючої економічної нерівності, готових взяти участь у протестних акціях з приводу посилення доходної й майнової диференціації, виявилося вдвічі більше активних учасників антипрезидентської кампанії, аніж в цілому по усьому масиву опитаних та у півтора рази більше тих, хто схвалював її проведення і збирався принагідно до неї приєднатися.

На ймовірність того, що респондент висловить готовність взяти участь у акціях протесту з причини стрімкого розшарування суспільства на багатих і бідних, впливає суб’єктивна оцінка ним власного матеріального стану. Серед тих, хто вважає своє матеріальне становище дуже низьким, до участі у таких акціях схильні 22%, тоді як серед тих, хто позиціонував матеріальне становище власної родини на сходинках вище середнього рівня, про свою готовність взяти участь у протестних акціях проти розшарування повідомили 12%. Чим вище оцінюють опитані свій матеріальний добробут, тим менше серед них готових до протесту з приводу доходної поляризації.

Такої ж чіткої лінійної залежності між рівнем доходів та протестними установками щодо нерівномірного розподілу суспільного доходу не виявлено. На формування суб’єктивних оцінок добробуту впливає не тільки рівень поточних доходів, а й порівняння із минулим матеріальним станом та рівень домагань. Частіше готові до протесту з приводу розшарування саме люди, які відзначають погіршення свого матеріального становища, аніж ті, чий рівень доходів низький, але значного погіршення матеріального стану вони не відчувають. Тільки при досить грубому групуванні за рівнем середньодушових доходів (10% з найменшими, 80% із середніми та 10% із найбільшими середньодушовими доходами) спостерігається незначна різниця у розподілі відповідей респондентів з різних доходних груп на запитання щодо ймовірності підтримки виступів проти посилення розшарування суспільства за ознакою матеріального благополуччя (див. діагр. 1).

Діаграма 1.

Частка тих, хто дав ствердну відповідь на запитання “Чи може примусити особисто Вас до участі у акціях протесту стрімке розшарування суспільства на багатих і бідних?” у групах з різним рівнем середньодушового доходу, %

Комуністична та соціалістична міфологеми найбільш притаманні свідомості старшого покоління. Серед найстарших найбільше тих, хто ствердно відповів щодо своєї можливої участі в акціях протесту з приводу стрімкого розшарування суспільства. В цілому, серед тих, хто зазначив, що до участі у акціях протесту їх може примусити стрімке розшарування суспільства на багатих і бідних, 43% на момент проведення опитування вже виповнилося 50 років.

Серед тих, хто готовий брати участь в акціях протесту з причини поглиблення матеріального розшарування молодих українців віком від 18 до 28 років виявилося менш 15%. Тоді як серед готових стати на захист демократії та прав людини більше третини (35%) – це представники молодіжної когорти.

На залежність прояву симпатій до досліджуваного мотиву ймовірної участі в акціях протесту від віку впливає не лише відмінність у цінностях, які готові відстоювати представники різних поколінь. Суттєвим є вплив відмінностей у рівні матеріальної забезпеченості різних вікових груп. Розмір пенсій, на які часто доводиться виживати людям похилого віку, не спонукає до сприйняття ринкових цінностей. Сьогоднішній час – це час молодих та енергійних. Саме серед них найбільше забезпечених людей.

Якщо між готовністю до протесту на захист демократії та прав людини і рівнем освіти респондента спостерігається пряма залежність (чим вище освітній рівень, тим частіше участь у акціях масового протесту мотивується цією ідеологемою), то серед тих, кого може примусити “вийти на вулицю” стрімке розшарування суспільства на багатих і бідних, подібного зв’язку із освітнім рівнем не виявлено. Як серед тих, хто має вищу освіту, так і серед осіб із неповною середньою освітою частка схильних до протесту з причини розподілу суспільства на бідних та багатіїв становить близько п’ятої частини.

Опитаних, що мотивують свою участь у масових акціях протесту незгодою із стрімким розшаруванням суспільства на багатих і бідних, найменше виявилося серед мешканців західного та південного регіонів України. Найбільшою ж підтримкою ця ідеологема користується у центральному, північному та східному регіонах України. Тобто в тих областях, де значний вплив мають ліві політичні сили.

Аналіз результатів опитування, що проводилося у рамках моніторингу ІС НАН України в січні 2001 р., ще раз довів відсутність залежності між рівнем доходу респондента та його ставленням до тих чи інших форм протесту. Характер протестних установок більшою мірою залежить від віку, освіти, політичних переконань та життєвої активності аніж від об’єктивного матеріального становища.

В цілому в Україні нелегітимні заходи масового протесту не знаходять вагомої підтримки населення як з великими, так і з незначними доходами, як із високою, так і з низькою самооцінкою добробуту. Серед усіх опитаних у травні 2000 р. про те, що вони ніколи б не стали брати участь у захопленні приміщень, будівель повідомили 91% респондентів, у вуличних заворушеннях, погромах – 90%, у створенні незаконних збройних формувань – 89%, у пікетуванні державних установ – 77%, у голодовках протесту – 83%, у незаконних страйках – 80%, у несанкціонованих мітингах та демонстраціях – 76%. Зросла підтримка законних засобів виявлення незгоди із політикою держави. Наприклад у 1996 р. свою участь у підписанні петицій вважали можливою 30%, а у 2000 р. – 40% дорослого населення України; участь у дозволених демонстраціях – 31 та 35% відповідно.

В Україні кількість тих, хто вважає, що “уся організація нашого суспільства повинна бути радикально змінена шляхом революційних перетворень” значно менше частки прихильників поступового реформування (“наше суспільство повинно поступово покращуватися шляхом реформ”): 8 та 74% відповідно* . Хоча, відповідаючи на це запитання у травні 2000 р., уже вдвічі більше респондентів обрали революційні зміни – 15%, та відповідно зменшилася частка прихильників поступових суспільних реформ – 65%. Має місце часткова радикалізація поглядів населення щодо допустимих шляхів суспільного розвитку.

Дані моніторингу громадської думки, який здійснюється Інститутом соціології НАН України, за період із 1994 до 2001 р. також демонструють тенденцію до незначного підвищення позитивного ставлення до несанкціонованих мітингів та демонстрацій, незаконних страйків, голодувань протесту, пікетування державних установ. Простежується тенденція деякого пом’якшення громадської думки щодо нелегітимних форм протесту [3, с.95].

Можна констатувати, що гасла рівності та зменшення дистанції у економічному становищі соціальних груп не можуть спонукати виникнення та розвиток серйозних деструктивних конфліктів, посилення нелегітимної протестної активності з цього приводу, принаймні, найближчим часом. Оскільки протестні установки як найбільш обділених у матеріальному сенсі груп, так і тих, кого не влаштовує доходна поляризація не тільки із прагматичних (невдоволеність рівнем власного добробуту та його динамікою), але і з ідейних міркувань (прихильність до ідеологем соціальної та економічної рівності), мають орієнтацію на цілком законні та відносно безпечні для суспільної стабільності форми протесту. Деструктивний потенціал протестних установок, детермінованих негативним ставленням суспільства до доходної диференціації, незначний. Значення невдоволення існуючою диференціацією доходів як мотивуючого чинника розвитку деструктивної протестної поведінки, а відтак посилення найбільш небезпечних виявів чи результатів розвитку соціальної напруженості на глобальному, у масштабах країни рівні, обмежене. Схильні до найбільш радикальних дій мешканці України частіше відстоюють цінності економічної та політичної свободи, прав людини, суверенітету України, а не ідеали соціальної й економічної рівності.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Е.Клюєнко. Методологічні засади дослідження соціальної напруженості у суспільстві, що трансформується. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 1998.– №4-5. –С.41-55. 2. Проблема бідності в контексті політики соціально-економічних перетворень та стратегії реформ / Матеріали семінару “Проблеми розробки і оцінки методологічних підходів щодо вимірювання бідності в Україні”. – Київ, РВПС України НАН – 3 квітня 2001 р. –19 с. 3. Українське суспільство 1994-2001. Результати опитування громадської думки. – Київ. – МІА-“Подія” – 2001. – 128 с.