Реферат на тему:

“Рональд Рейган. Політичний портрет до обрання президентом США.”

Перші кроки в суспільній діяльності. Робота в профспілці

У 1937 р. Рейган здійснив свою давню мрію: він почав працювати кіноактором у Голлівуді. Кіностудія "Уорнер бразерс" запропонувала йому перший контракт, який гарантував зайнятість протягом 6 місяців і передбачав можливе продовження до 7 років. Рейган залишився в Голлівуді на довгі роки, однак так і не став скільки-небудь видатним актором - він знімався в основному у фільмах, що належали до категорії "Б", на відміну від фільмів категорії "А", тобто споконвічно розрахованих на другий, малий екран, чи, у кращому випадку, на демонстрацію першим екраном, але "у навантаження", у парі з успішним фільмом. У цілому з 54 художніх фильмів, у яких він знявся протягом своєї кар'єри в кіно, абсолютна більшість склали недорогі, скоростиглі і відповідно посередні стрічки, що йшли "другим екраном". Видимо, у глибині душі Рейган почував, що актора великого калібру з нього не вийшло, і саме через свою незадоволеність і відсутність скільки-небудь обіцяючих перспектив він пішов у політику.

У 30-і рр. у Голлівуді відбувалися бурхливі події, зв'язані зі спробами створення кіноакторами власної профспілки. Варто сказати, що відношення голлівудських кінопромисловців до перспективи утворення професійного союзу працівників кіно не відрізнялося від відношення будь-яких великих підприємців до створення професійних союзів найманими робітниками в будь-якій іншій галузі економіки, тобто було однозначно настороженим, якщо не негативним. Відсутність профспілки, що стоїть на захисту прав найманої праці, розв'язувало руки хазяям студій, дозволяючи їм бесперешкодно диктувати умови наймання, визначати розмір матеріальної винагороди за працю, тривалість робочого часу і часу, що відводиться на відпочинок, і звільняти з роботи тих, потреба у руках і здібностях яких минала.

Ще в 1927 р. У Голлівуді була утворена Академія киномистецтв і кинонаук, що один з найбільших голлівудських кіномагнатів, Луїс Б. Мейєр, засновник і співвласник киноконцерна "Метро-Голдвін-Мейер", створював з єдиною метою - перешкодити створенню еффективних професійних союзів голлівудськими найманими робітниками самих різних професій. Розхожим твердженням тих років, що розповсюджувалися киномагнатами, було твердження про спільність інтересів всіх осіб, зайнятих у створенні фільмів, і про їхню здатність вирішувати всі питання, що торкаються їхніх інтересів, без втручання ззовні.

У результаті цілком підконтрольна кіномагнатам Академія кіномистецтв забезпечувала бажане їм рішення практично всіх питань, що ставилися найманими робітниками галузі, у число яких входили і всі кіноактори незалежно від їхнього статусу і матеріального становища. Однак у міру росту популярності в країні декількох десятків найбільших "зірок" Голлівуда можливість дійового впливу, а тим більше тиску на них з боку кінопромисловців стала помітно падати. Актори Голлівуда стали виходити з-під контролю власників кіностудій. Усі частіше в ході боротьби за свою незалежність актори використовували зростаючу конкуренцію між студіями, зацікавленими в залученні до співробітництва найбільше популяр-них кіноакторів.

Прагнення акторів до створення свого власного професійного союзу, здатного захистити їх від сваволі кінопромисловців, особливо проявилося в роки економічної кризи 1929-1933 рр., коли під приводом загального погіршення економічного положення країни кінопромисловці Голлівуда почали спробу на якийсь час знизити вдвічі грошову винагороду акторам. Спустя чотири місяці після цього рішення кіномагнатів і керівництва академії актори утворили Гільдію кіноакторів (липень 1933 р.), у яку протягом усього лише декількох місяців перейшли з академії тисячі кіноакторів. Результатом настільки небувалої солідарності всіх найманих робітників кіно з'явилося офіційне визнання Гільдії кіноакторів у якості професійного союзу в травні 1937 р., тобто ще до того, як Рейган з'явився в Голлівуді.

У 1938 р. Рейган вступив у профспілку й у перший раз прийшов на збори членів Гільдії кіноакторів, де він був уражений не важливістю і масштабом проблем, що стояли перед цією профспілкою, а присутністю на зборах багатьох знайомих і популярних у Голлівуді осіб. У 1941 р. Рейган виявився вже членом правління профспілки. Його самолюбству дуже лестило, що йому довелось виявитися поруч із блискучими голлівудськими "зірками", що також були членами правління. У цих умовах говорити про який-небудь вплив Рейгана на діяльність гільдії в перші роки його перебування в профспілці не приходилося. Він просто був присутній на засіданнях правління і слухав те, що говорили його більш досвідчені і впливові члени.

Рейган повернувся в Голлівуд після демобілізації в самий розпал міжусобної боротьби за вплив, що розгорнувся за участю двох голлівудських профспілок. Міжнаціональний альянс працівників театральної сцени і кіномеханіків не гидував ніякими засобами для нанесення удару по престижі свого конкурента - Конференції студійних профспілок, яка користувалася в Голлівуді репутацією "лівої" профспілки. Незадовго до цього ставший президентом Міжнаціонального альянсу Рій Брюер вирішив, що найдужчим ударом буде обвинувачення Конференції студійних профспілок у тім, що її діяльністю "керують комуністи". Обурене необґрунтованими обвинуваченнями керівництво конференції оголосило страйк за участю усіх своїх членів. Це збіглося з демобілізацією Рейгана і відновленням його на посаді члена правління Гільдії кіноакторів. Своє відношення до ворожнечі між профспілкам Рейган визначив без яких-небудь складностей, відразу ж уставши на сторону тієї з них, що була зв'язана із власниками кіностудій, тобто Міжнаціонального альянсу.

На відміну від перших років перебування Рейгана в Гільдії кіноакторів зайнята їм цього разу позиція не могла не вплинути на тактику гільдії в цьому зіткненні двох профспілок: до цього часу він уже був одним з керівників гільдії. Для нього не склало великої праці негайно винести своє судження про сформований ситуації: "План комуністів у відношенні Голлівуда був незвичайно простий. Він заключався попросту в тім, щоб заволодіти кінопромисловим бізнесом... з метою створення колосальної всесвітньої пропагандистської бази".

Разом з тим Рейган визначив і роль Гільдії кіноакторів - вона повинна була стати нездоланною перешкодою на шляху здійснення лиховісних планів "міжнародного комунізму" по заволодінню Голлівудом. Насамперед потрібно було очистити і гільдію від небажаних елементів - адже "комуністи проникнули всюди". У квітні 1947 р. Рейган і його дружина Джейн Уайман секретно передали Федеральному бюро розслідувань прізвища принаймні шести її членів, що складалися, за їхнім переконанням, у підозрілих зв'язках з комуністами. Це був усього лише один з епізодів таємного співробітництва, що продовжувався довгі роки, Рейгана з ФБР, у секретних архівах якого він фігурував як таємний агент Т-10. Майже 25 років життя Рейгана було пов'язано з Гільдією кіноакторів спочатку як члена, а потім президента її правління (він обирався президентом п'ять років підряд, з 1947 по 1951 р., а в шостий раз був обраний після тривалої перерви в 1959 р.) і принаймні 17 років з них він був таємним агентом ФБР.

У 1947 р. Рейган став президентом Гільдії кіноакторів. Вирішальним фактором у виборі його на цю посаду з'явилося те, що в голлівудських колах він усе ще продовжував вважатися лібералом, хоча така думка про нього склалася скоріше на основі його власних заяв про себе і свої погляди, чим у результаті яких-небудь конкретних дій з його боку. Тим, хто тільки трохи знав про політичні симпатії і переконання Рейгана, здавалося природним і закономірним, що саме він, ліберал і демократ, повинний відстоювати інтереси своїх колег-кіноакторів у керівному органі гільдії. Не обладаючи ще в ті роки міцними особистими, а тим більше фінансовими зв'язками з кінопромисловцями, Рейган здавався цілком придатною фігурою на посаду президента гільдії. Його підтримали багато хто з його колег, що вважалися в місцевих "лівих". Однак ця репутація Рейгана як ліберала просто ввела в оману багатьох людей. Із самого початку він не випробував ніяких сумнівів із приводу того, з ким буде він сам. Рейган був "джерелом" - консультантом для антипрофспілкових журналістів і преси, постачаючи їм конфіденційну інформацію, отриману їм у ході закритих зборів.

Натомість Рейгану робилися особливі послуги і підтримка з боку як правої преси, так і хазяїнів студій. Ставши президентом гільдії, Рейган рішуче і беззастережно прийняв сторону хазяїнів голлівудської кіноіндустрії і, об'єднавшись з іншими затятими антикомуністами в керівництві гільдії, прийняв рішення про вступ у тісний союз з Міжнаціональним альянсом працівників театральної сцени проти Конференції студійних профспілок. Під тиском об'єднаних сил Гільдії кіноакторів і Міжнаціонального альянсу Конференція студійних профспілок, обвинувачена у прокоммуністичній діяльності, незабаром припинила своє існування. Рейган не тільки не ховав свою участь в створенні умов, приведших до її ліквідації, але навіть бравірував своєю роллю. Чим глибше він проникав у світ професійної політики, тим консервативніше і жорсткіше ставала його позиція. Його все частіше й частіше бачили в товаристві сильних світу цього, хазяїнів голлівудської кіноіндустрії, з якими він уже на рівних обговорював заходи для приборкання зайво активної, на думку власників кіностудій, діяльності окремих профспілок і вирішував долю тих зі своїх колег-акторів, що не розуміли усієї важливості боротьби з "засиллям комуністів у Голлівуді".

У 1954 р. Рейганові було запропоновано вести щотижневі програми "Театру Дженерал електрик" по телебаченню, а десять тижнів у році присвячувати пропаганді діяльності "Дженерал електрик" і рекламі її продукції. За вісім років роботи на "Дженерал електрик" у якості постійного ведучого щотижневої телевізійної програми, фінонсованої цією корпорацією, і в якості роз’їзного її пропагандиста Рейган об'їздив всі 135 міст у 38 штатах, де знаходилися заводи корпорації, і виступив перед чвертю мільйона робітників та службовців цих заводів. Потрібно сказати, що тексти його виступів не залишалися незмінними щорічно. Уже на третій рік у них (особливо в тих випадках, коли він виступав перед представниками ділових кіл) стали з'являтися оцінки політичного характеру, що враховують консервативну лінію в питаннях зовнішньої і внутрішньої політики американської держави, що традиційно займали хазяїни "Дженерал електрик", та представники Уолл-стріт. Багато чого з того, що Рейган критикував і підтримував, знаходило співчутливе відношення серед слухачів, що належали переважно до заможної частини населення країни. Саме в їх консервативно налаштованому середовищі всі частіше знаходилися люди, що пропонували Рейганові спробувати свої сили на політичному поприщі і висунути свою кандидатуру на яку-небудь виборну посаду на рівні штату чи навіть у конгрес США. Але серед тих, хто слухав Рейгана, було чимало і таких, хто рішуче заперечував проти того, що проповідував представник "Дженерал електрик", і брав участь в акціях протесту проти подібних виступів.

У 1960 р. Рейган усе ще продовжував залишатися формально демократом, але, як і в попередні два роки президентських виборів, голосував за кандидата республіканської партії в президенти США Ричарда Ніксона. Він заявив про свою готовність зареєструватися як республіканець ще в 1960 р., але представники каліфорнійського комітету республиканської партії переконали його в тім, що він принесе більше користі республіканцям, залишаючись формально демократом і ведучи пропагандистську роботу у своїй партії на користь Ніксона. Але після перемоги Дж. Кеннеді і приходу до влади в країні адміністрації демократів відкрита асоціація Рейгана з украй правою опозицією до проведеного урядом внутрішньополітичного і зовнішньополітичного курсу робила навіть формальну приналежність його до демократичної партії не просто безглуздою, але і тією, що суперечить здоровому глузду.

У 1962 р. Рейган оголосив себе республіканцем, тісними стосунками з керівництвом таких організацій, як товариство Джона Берча і Християнський антикомуністичний хрестовий похід, і своєю участю в їх суспільних міроприємствах демонструючи перевагу позицій украй правого крила політичного спектра країни. Маючи за спиною вже багаторічний досвід спілкування з визнаними консерваторами й асоціації з багатьма поглядами, що вони проповідували, Рейган уже не мав нічого проти, коли преса іменувала його "виразником консервативної лінії".

У 1962 р. серед нечисленної, але дуже впливової в штаті Каліфорнія групи заможних ділків, тісно зв'язаних фінансовими узами з військово-промисловим комплексом, зародилася думка висунути Рейгана кандидатом на посаду губернатора штату від республіканської партії. Фактором, що об'єднав цю групу промисловців та фінансистів Каліфорнії, був єдиний підхід до оцінки ролі найбільш заможної частини підприємців у житті американського суспільства. Загалом іхня ідея зводилася до переконання, що величезні гроші, накопичені незначною меншістю американських громадян, є переконливим свідченням і результатом неординарної талановитості і заповзятливості цих людей і що варто надати їм повну волю дій і відгородити їхній суспільно корисну діяльність від державного втручання, як будуть вирішені всі економічні і соціальні проблеми США.

Позиція цієї групи з питань роззброювання і контролю над озброєннями була гранично проста: чим сильніше США в стратегічному плані і чим страшнее і могутніше зброя, якою вони володіють, тим більше шансів збереження американських политичних і економічних інтересів у світі.

Але тоді Рейган ухилився від привабливої пропозиції спробувати свої сили в боротьбі за губернаторську посаду, заявивши, що бачить своє призначення не в занятті високої політичної посади, а в наданні сприяння, зокрема своїми виступами, іншим претендентам на ці посади й у підтримці висунутих тими шляхетних цілей. Насправді Рейган, видимо, уже в ті роки будував плани виходу на національну політичну арену.

Першим дійсним виходом Рейгана в політику варто вважати його відому промову (що ввійшла в американську історію за назвою "Спіч") у підтримку кандидатури Голдуотера на посаду президента США 27 жовтня 1964 р. У своєму "Спічі" Рейган говорив, що американці повинні припинити називати тих, хто розділяє його погляди, правими екстремістами, оскільки саме вони самі виявляють політичну сліпоту, відмовляючись бачити, що на їхніх очах йде війна із самим небезпечним ворогом, якого коли-небудь, знала людина. Америка, говорив він, коштує перед вибором між вільним підприємництвом і урядом, що розросся, між свободою особи і "мурашиною купою тоталітаризму", між необхідністю прояву стійкості в сформованій небезпечній міжнародній обстановці і капітуляцією перед "найбільш злісним ворогом, якого коли-небудь знало людство на своєму довгому шляху сходження з багнистих боліт до зірок". Рейган не щадив тих, хто насмілювався призивати до прояву розумності і далекоглядності в зовнішній політиці, і тих, хто намагався засуджувати небезпечний екстремізм при виробленні підходів до рішення сучасних міжнародних проблем. "Наші прекрасно-задушливі ліберальні друзі відмовляються визнати, що їхня політика пристосування до сформованого ситуації є не що інше, як політика умиротворення, а умиротворення не надає вибору між миром і війною, воно надає вибір лише між боротьбою і капітуляцією... Ті, хто засуджує використання термінів "рожеві" чи "ліваки", самі винні в навішенні ярлика "правий екстреміст" на ті, хто противостоит їхньому лібералізму".

Обробивши з темою боротьби з комунізмом, Рейган переключився на "уряд, що непомірно розросся", що "підкорив собі охорону здоров'я, житлове будівництво, фермерське господарство, промисловість, торгівлю, вторгається в право народу знати". Він назвав програми соціального забезпечення програмами надання благодійної допомоги, економічну допомогу закордонним країнам - "субсидією соціалізму", міське будівництво - "наступом на свободу особи", безкоштовну освіту - "не загальним правом, а привілеєм тих, хто його заслуговує". Особливої уваги удостоїлася проблема податків: "Ми маємо потребу в дійсній податковій реформі, що принаймні почне рух у напрямку реалізації американської мрії для наших дітей, мрії, що полягає в тім, що нікому не буде відмовлено в можливості досягнення багатства; у тім, що будь-яка людина має право досягти таких висот, що забезпечать йому його можливості і здібності".

До 27 жовтня 1964 р., коли вийшов в ефір телевізійний "Спіч" Рейгана, результат президентських виборів, що мали відбутися за тиждень, був практично вирішений: очікувалася нищівна поразка Голдуотера (і дійсно, тоді за Ліндона Джонсона, кандидата демократів, проголосувало близько 43 млн. виборців; Голдуотер одержав деяким більше 27 млн. голосів). "Спіч", як, як видно, і передбачалося, не зіграв ніякої ролі в результаті президентської передвиборної кампанії 1964 р., хоча самим безпосереднім результатом телевізійного виступу Рейгана було надходження в скарбницю республіканської партії внесків на загальну суму 8 млн. дол. Але цей виступ зробив для консолідації правоекстремістських і консервативних сил Америки навколо імені Рейгана більше, ніж що-небудь інше з того, що він говорив і робив раніш. У чорні дні поразки на президентських виборах для американських консерваторів бліснув промінь надії - у них з'явилася нова політична зірка.

Вихід у велику політику. Боротьба за губернаторську посаду

У 1966 р. мали відбутися вибори губернатора штату Каліфорнія, а в каліфорнійських республіканців не було перспективних кандидатів, щоб протистояти на цих виборах демократам, що збиралися висунути свою кандидатуру на новий термін губернатора - Едмунда Брауна. Тим часом, наприкінці 1964 - початку 1965 р. у житті Рейгана з'явилися нові "хресні батьки" в особі нафтопромисловця - мільйонера Генрі Сальваторі і настільки ж заможного ділка, власника мережі магазинів і контор із продажу автомашин виробництва компанії "Форд мотор" Холмса Таттла. Обоє в минулому, як і пристало бути людям, що процвітали в житті, були справжніми республіканцями, і обоє дотримувалися визначених поглядів на систему вільного підприємництва і роль держави в цій системі. Саме Таттл, що уважно стежив за Рейганом у роки його роботи на "Дженерал електрик" і мавший змогу в особистих бесідах з'ясовувати позицію Рейгана по цікавлячим його проблемах, разом зі своїми впливовими друзями прийняв рішення про висування кандидатури Рейгана на посаду губернатора Каліфорнії від республіканської партії, а для початку про організацію його телевізійного виступу зі знаменитим "Спічем". Поразка Голдуотера, на якого робили ставку Сальваторі, Таттл і їхні друзі-однодумці, уже на початку 1965 р. поставило їх перед необхідністю складання ретельно розробленого плану по завоюванню їх ставлеником губернаторського особняка в столиці штату м. Сакраменто.

Після згоди Рейгана балотуватися в губернатори була створена нова суспільна організація "Друзі Рональда Рейгана", що активно приступила до політичної реклами свого висуванця і збору засобів на майбутню боротьбу за губернаторську посаду. Підготовка передвиборної кампанії була доручена Вільямові Робертсу і Стюарту Спенсеру, засновникам і співвласникам лос-анджелеської компанії по веденню політичної реклами, яким стояло відігравати важливу роль у житті Рейгана на всьому протязі його політичної кар'єри. Для успішного досягнення мети Спенсер і Робертс задумали створити Рейганові новий образ, що був би здатний завоювати симпатії і довіру рядових каліфорнійських виборців. (Про те, що підтримка ділових і фінансових кіл йому забезпечена, свідчили 440 тис. доларів, що надійшли в скарбницю Рейгана з корпоративних джерел.) Крім того, необхідне було багатозначне і по можливості розпливчасте гасло передвиборної кампанії, що, не зобов'язувало б ні до чого конкретного самого Рейгана і підтримуючих його осіб, та втілювало би разом з тим сподівання, пов’язані з його ім’ям. Результатом зусиль Спенсера і Робертса стало гасло "Творче суспільство", дуже схлже на відоме гасло президента Джонсона "Велике суспільство", а також образ Рейгана як "громадянина-політика", тобто відповідаючого суспільними інтересами чоловіка, не корумпованого контактами зі світом професійних політиканів. В умовах, коли американська громадськість не випробувала особливої довіри і поваги до професійних політиків, таке рішення було воістину знахідкою.

Підготовчий період, протягом якого велися переговори між зацікавлении в обранні Рейгана сторонами і визначалися напрямки і деталі майбутньої передвиборної кампанії, продовжувався до вересня 1965 р. На думку Спенсера і Робертса, успіх передвиборної кампанії, що стояла, у значній мірі залежав від того, наскільки успішно Рейганові удасться відмежуватися від ультраконсервативної лінії, яка, як вони були переконані, зіграла вирішальну роль у поразці Голдуотера на президентських виборах 1964 р. Самі вони дали згоду на керівництво політичною рекламою Рейгана за умови, що Рейган займе більш помірну позицію і погодиться співробітничати із представниками ліберального крила республіканської партії в штаті, на що Рейган відразу ж погодився.

Піднявшись над внутріпартійними звадами (що так імпонувало республиканським лоялістам, що бачили в розколі, що шириться, неминучий кінець цієї партії), Рейган цілеспрямовано відігравав роль миротворця, призиваючи покінчити з конфронтацією. Разумним варто визнати і прийняте їм рішення відмежуватися від берчистів. На цьому особливо наполягав Таттл. Якщо на самому початку передвиборної кампанії Рейган заявив, віповідаючи на питання репортера про своє відношення до підтримки з боку суспільства Джона Берча, що не збирається вимагати заповнення анкет від своїх прихильників, то вже до кінця 1965 р. він виступав з осудом цієї екстремістської організації, яку наводнили "біснуваті", і відмовлявся самим категоричним образом від допомоги її членів. Організатори його передвиборної кампанії стверджували, що від активної участі в ній рішуче відсторонені особи, про які відомо, що вони є берчистами чи щиро симпатизують берчистам чи навіть просто яскраво вираженими консерваторами. З завидною сталістю Рейган заявляв з інтерв'ю в інтерв'ю, що допомога цих осіб може бути прийнята їм лише за умови, якщо ці вони будуть цілком і безоговорочно розділяти його політичну філософію.

Демократична партія і її єдиний кандидат на посаду губернатора - діючий губернатор Едмунд Браун почали запеклі зусилля, щоб переконати виборців у тім, що Рейган був і як і раніше залишається "кронпринцем украй правих" і що його обрання вдихне нові сили в "екстремістський рух в Америці". Однак в очах багатьох каліфорнійських виборців Рейган виглядав (як і було передбачено найнятими фахівцями з політичної реклами) "заклопотаним громадянином", який опікувався лише про загальне благо, строгу законність і суспільний спокій.

Це був період серйозних соціальних хвилювань і масових виступів проти війни у В'єтнаму, расовій сегрегації, зростаючого безробіття, інфляції, активізації руху в захист навколишнього середовища і загострення екологічних проблем, зростаючої злочинності й інших подій, що лякали "добропорядних" американців. Калифорнійці тієї ж, що і Рейган, вікової групи, люди із середнім і високим статком, яких у процентному відношенні до загальної чисельності населення в цьому штаті було завжди більше, ніж у більшості інших американських штатів, боялися і зростаючого числа "сторонніх" з інших штатів країни, і зростання активності представників расово-етнічних груп, усі частіше виступали з вимогою рівних з білим населенням громадянських прав і можливостей працювати й учитися, боялися і не розуміли молодь, що кидала виклик американському суспільству і його традиційним цінностям.

Безладдя в Берклі - найбільшому студентському центрі штату - стали однієї з основних тем перед-виборних виступів Рейгана. "Мені огидно дивитися на те, що відбувається в Берклі. Мені противні всі ці сидячі, стоячі та інші страйки. Коли я стану губернатором, я доможуся того, щоб їх (протестуючих студентів) викинули з університету", - грозив Рейган і раз навіть пообіцяв улаштувати студентам "криваву лазню".

Питання, що піднімав Рейган, і побоювання, що він висловлював, не були надуманими. Вони дійсно турбували багатьох жителів штату, усе частіше знаходивших у політичній платформі Рейгана єдино прийнятний для них вихід із ситуації, що складалася в штаті й у країні положення. У його позиції бачився єдиний шанс на те, що Каліфорнія, як підкреслював Рейган, займе перше місце по набагато більш важливим показниках, чим чисельність населення чи рівень злочинності і розмір податків. І особливо імпонував калифорнийцам оптимізм Рейгана - "проблем у нас безліч, можливостей ж їх вирішити - безмежні".

Перемігши в напруженій боротьбі зі своїм суперником по республіканській партії, мером м. Сан-Франциско Джорджем Кристофером, з перевагою в 700 тис. голосів, Рейган став офіційним кандидатом каліфорнійських республіканців на посаду губернатора штату. За тиждень до дня виборів, Рейган цілеспрямовано закріпив у свідомості виборців уяву про свою несхожість на того, на кого він був схожим по минулим виборам. І треба визнати, він був на них не схожий хоча б тим, що багато кого його вислови скоріше шокували, чим переконували. Він називав одержувачів державних соціальних посібників "безликою масою, що очікує милостиню" ("Ми не повинні жадати від працюючих чоловіків і жінок, щоб вони несли на своїх плечах додаткову вагу відповідальності за ту частину суспільства, що може піклуватися про себе, але воліє цілком покладатися на соціальну допомогу, ледарюючи за рахунок більш свідомих громадян"); призивав почати "пожежу в преріях, що охопить усю країну і відновить повною мірою довіру до уряду"; відкидав необхідність прийняття закону про так званий "справедливий розподіл житлового фонду", що у випадку його твердження допоміг би чорному населенню штату при придбанні нерухомої власності і трохи стримав би апетити домовласників ("Я проти того, щоб указувати людям, що вони можуть і що вони не можуть робити зі своєю власністю"), призивав покінчити з "проявом слабості" перед обличчям "патологічної вульгарності" студентів, вимагаючи від них або дотримувати офіційні встановлення, або "убиратися" з університетів ("Було б украй наївним з нашої сторони виключати вплив комуністів на ці демонстрації"). Але поряд з риторикою подібного роду в його висловленнях фігурували і дійсно складні і невідкладні проблеми, хвилюючі більшість виборців: "Вулиці наших (каліфорнійських) міст після наступу темряви перетворюються в стежини в джунглях, де число злочинів і випадків насильства перевищує їхнє число в штатах Нью-Йорк, Пенсільванія і Массачусетс, разом узятих".

Зм'якшуючи в міру необхідності свою позицію по деяких проблемах внутршньополітичного і соціально-економічного характеру, щоб остаточно не віджахнути поміркованих республіканців і не позбавитися їхньої підтримки на виборах, Рейган залишався, однак, войовничим антикомуністом і активним пропагандистом твердого підходу до рішення міжнародних проблем. "Ми повинні оголосити війну Північному В'єтнаму, - призивав він до рішучих дій. - Ми можемо до полудня зрівняти з землею всю країну і до обіду повернутися додому". "Ворог не повинний знати, що ми не застосуємо ядерної бомби. Він повинний лягати спати, щоночі боячись, що ми можемо її застосувати" - це він говорив уже не тільки про Північний В'єтнам.

8 листопада 1966 р. Рейган здобув переконливу перемогу над Едмундом Брауном, отримавши перевагу майже в 1 млн. голосів (3742913 проти 2794174 голосів, поданих за Брауна). За Рейгана проголосувало чимало каліфорнійських виборців, що належали навіть до тих шарів населення (робітники, національно-етнічні групи), що до цього традиційно підтримували демократів. 3 січня 1967 р. Рональд Рейган у залі каліфорнійського Капитолія приніс урочисту присягу на посаду губернатора штату.

Рональд Рейган - губернатор штату Каліфорнія

У перші ж тижні свого губернаторства Рейган викликав на допомогу "загін особливого призначення" - більш 200 ведучих бізнесменів штату, яким був офіційно доданий статус консультантів з питань розробки майбутніх соціально-економічних і адміністративних реформ у штаті. Але головними радниками Рейгана, особливо спочатку, і в тому числі в період формування майбутньої адміністрації штату, продовжували залишатися члени колишньої "рейгановської команди", що утворили "кухонний кабінет" губернатора. "Друзі Рональда Рейгана" збиралися для рішення проблем, що виникали, і вироблення єдиної, що відповідала їхнім загальним інтересам лінії або в заміському клубі, або ж у вітальні чи робочому кабінеті губернаторського особняка.

Дуже швидко став ясний підхід Рейгана до заповнення адміністративних вакансій в адміністрації штату, що утворилися з приходом до влади республіканців. Новим керівником управління соціального забезпечення був призначений каліфорнійський адвокат, який користувався репутацією переконаного супротивника державних програм в області соціального забезпечення; на посаду глави управління охорони рік і лісів штату був призначений великий каліфорнійський лісопромисловець; колишній президент Асоціації власників нерухомої власності, що незмінно виступав проти встановлення державного контролю над виплачуваними домовласникам сумами за оренду житлових приміщень.

Колишній член товариства Джона Берча, украй правої організації, що проповідувала расизм і соціальна нерівність, був призначений директором Управління економічних можливостей, відомства, що займалося проблемами нужденного населення штату. Навіть на посаду відповідального за підтримку контактів адміністрації штату з каліфорнійськими промисловцями, що традиційно належала профспілковим діячам, був призначений бізнесмен.

Чи ледве не наступного дня після завершення свят з нагоди вступу на посаду Рейган оголосила, що адміністрація, що пішла у відставку, Брауна "розкрала і спустошила" скарбницю штату, залишивши в спадщину адміністрації республіканців дефіцит бюджету штату, що досягає майже 200 млн. дол. (насправді дефіцит складав 158,5 млн дол.). "Більш похмурої картини Каліфорнія не видивала із суворих часів Великої депресії, коли наш штат був змушений прийняти настільки запеклі міри, що наш кредит випробував на собі їхній вплив протягом декількох десятиліть, - обвинувачував Рейган свого попередника. - Торік Каліфорнія витрачала щодня на 1 млн дол. більше, ніж могла собі дозволити". У числі мір, покликаних сприяти "відновленню" економіки Каліфорнії і ліквідувати "катастрофічне положення" Рейган назвав 10-процентне скорочення бюджетів всіх адміністративних відомств штату, заморожування чисельності персоналу установ, скорочення засобів, виділених з бюджету штату університету Берклі й окремим коледжам, ліквідацію створених після великих расових хвилювань у "чорному" пригороді Лос-Анджелеса Уоттсе центрів по реалізації програм соціальної допомоги чорному населенню штату, закриття психіатричних лікарень і ряду інших медичних установ, що оказували безкоштовну медичну допомогу нужденним і старим жителям Каліфорнії.

Розмови про економію припинилися з внесенням на затвердження бюджету штату на черговий фінансовий рік: цим бюджетом були передбачені витрати в розмірі 5,06 млрд. дол. - на 440 млн. дол. більше, ніж передбачалося останнім бюджетом губернатора Брауна. (Бюджет, внесений на твердження в останній рік губернаторства Рейгана, перевищив 10 млрд. дол.) Пославшись на необхідність пошуку засобів для погашення бюджетного дефіциту, отриманого в спадщину від минулої адміністрації штату, і покриття витрат по істотно увеличились бюдже-ту, Рейган оголосив про підвищення податків на жителів Каліфорнії - самому великому по-вишении податків за всю її історію. Це підвищення стало першим із трьох значних і декількох невеликих підвищень податків за вісім років перебування Рейгана на губернаторскій посаді, у результаті чого з 1967 по 1974 р. практично всі категорії податкових зборів у штаті змінилися убік підвищення і склали в середньому 7,6 % особистого доходу (у порівнянні з 6,6 % при Е. Брауне).

У середньому податки штату на душу населення виросли з 426 дол. до 768 дол. За ці вісім років загальна сума податкових надходжень у казну Каліфорнії зросла з 3,4 млрд дол. до 9,6 млрд дол., тобто в 2,8 рази, удвічі перевищивши темпи росту податків у будь-якому іншому штаті країни. За цей же період в умовах росту населення штату на 10,5% число адміністративних відомств збільшилося на 28,5%. Рейган продовжував призивати до скорочення адміністративного апарата і зменшенню непродуктивних витрат на його зміст, але вже до кінця свого першого чотирирічного терміну перебування на посаді губернатора значно підвищив ставки заробітної плати служащим адміністративних відомств штату, включаючи співробітникам свого апарата і самому собі. (Платня губернатора вирослася з 44100 дол. у рік до 49100 дол.) Значно збільшився штат апарата губернатора, у тому числі і за рахунок помітного росту кількості співробітників губернаторської охорони. Незмірно виросли витрати на меблювання губернаторського особняка й установку в ньому всіляких електронних і інших засобів охорони. Одночасно губернатор прийняв рішення про скорочення в 10 разів (з 5 млн до 500 тис. дол.) асигнувань на програму видачі шкільних сніданків нужденним дітям.

Боротьба за посаду президента. Перемога на виборах

На головному прийомі з нагоди вступу Рейгана на посаду губернатора в числі заздоровниць на честь нового губернатора штату пролунав тост Генрі Сальваторі "за майбутнього президента Сполучених Штатів Рональда Рейгана". Слова Сальваторі були її одним підтвердженням того, що питання, що не раз обговорювалося у вузькому колі "Друзів Рональда Рейгана", не тільки не знято з порядку денного, але, навпроти, придбало нове, дуже підбадьорююче звучання в зв'язку з тим, що Рейганові удалося перебороти ще одну дуже важливу сходинку на шляху в Білий дім. Справа в тім, що рік вступу Рейгана на посаду губернатора Каліфорнії був роком прийняття складних політичних рішень для керівництва республіканською партією, і особливо для тих її діячів, що збиралися претендувати на Білий дім. Триваюча ескалація війни у В'єтнаму, крах прожектів будівництва "Великого суспільства" і зростаючий криза довіри до адміністрації Джонсона з боку значної частини американців, що виражалася в активізації рухів соціального протесту і масових антивоєнних виступів різних шарів громадськості, давали республіканцям підставу сподіватися на те, що демократична партія швидше за все потерпить поразку на виборах 1968 р.

Можна з відомою часткою впевненості припустити, що в будь-який інший политичній обстановці, менш перспективної для республіканської партії і її можливих кандидатів на президентську посаду, "Друзі Рональда Рейгана", та й він сам виявили б більше стриманості і терпіння: адже все-таки в нього дійсно не було абсолютно ніякого політичного досвіду, що міг бути придбаний лише після скільки-небудь тривалого (у всякому разі ніяк не менше чотирьох років) перебування на губернаторській посаді. Але шанси на перемогу республіканського кандидата були настільки великі, що відмовитися було неможливе. У цих умовах, заявив Рейган, з його боку було б великим "нахабністю" заперечувати свій інтерес до президентської посади.

В міру наближення року президентських виборів число претендентів на Білий дім росло спочатку тільки в республіканській партії, а з відмовленням Л. Джонсона балотуватися в президенти США на новий термін - і в демократичній партії. В міру активізації інших претендентів на президентську посаду зростала і політична активність Рейгана, і вже в травні 1967 р. він взяв участь у телевізійній дуелі з одним з основних претендентів на посаду президента країни від демократичної партії - Робертом Кеннеді. Улітку 1967 р. в американській пресі вже щосили обговорювалися різні варианти боротьби Рейгана за Білий дім і зважувалися його шанси на перемогу в різних співвідношеннях - то він фігурував як кандидат в президенти із сенатором Едвардом Бруком чи сенатором Чарлзом Персі, що згадувалися як кандидатів у вице-президенти, то прізвище Рейгана називалося на роль кандидата у вице-президенти при Нельсоні Рокфеллері як кандидаті в президенти США.

Рух в республіканській партії, і особливо на її правому крилі, на підтримку Ніксона не міг пройти повз увагу Рейгана, але вже сам факт згадки його прізвища поряд з іншими претендентами на президентську посаду, що на відміну від Рейгана присвятили політичній діяльності не один десяток років, був в очах Рейгана і його прихильників великою політичною перемогою. Віддаючи собі звіт у тім, що в нього немає скільки-небудь серйозних основ сподіватися на те, що удасться обійти Ніксона, Рейган не ховав надії на який-небудь прорахунок Ніксона на одному з етапів боротьби за Білий дім. Тим часом Ніксон, розташовуючи вичерпними даними про розклад політичних сил у республіканській партії, безсумнівно, усвідомлював те, що і його, і Рейгана підтримують ті самі кола і що як кандидати на посаду президента США вони взаємно виключають один одного. Саме по цій у першу чергу причині і відбулася з ініціативи Ніксона влітку 1967 р. зустріч між ним і Рейганом, на якій була досягнута домовленість про те, що вони не будуть претендувати на грошові фонди один одного і не будуть заважати один одному.

Тактика поводження на майбутньому з'їзді республіканської партії була розроблена Рейганом до дрібних деталей і передбачала інспірування вимоги з боку делегатів з'їзду - прихильників Рейгана, щоб він був офіційно і належним образом зареєстрований у якості одного з претендентів. У такий спосіб Рейган опинився б у числі вузького кола осіб, що претендують на президентську посаду, і зміг би уникнути чреватого непередбаченими наслідками відсівання на попередньому етапі кампанії. Крім того, у Рейгана й у деяких його прихильників малася надія на те, що в першому турі голосування на з'їзді сили розподіляться нарівно між Ніксоном і Рокфеллером, і тоді, зштовхнувши з небажанням обох уступити один одному, делегати з'їзду віддадуть перевагу третьому, компромісному кандидату, яким виявиться Рейган. Не покладаючись, однак, тільки на везіння, рейганівські помічники з відома Рейгана викрали в штаб-квартирі Ніксона в Майами-Біч переговорний пристрій "уокі-токі", набудоване на хвилю, що використовував Ніксон у переговорах зі своїми людьми в залі з'їзду. Це дозволило рейганівській команді і самому Рейганові бути в курсі планів і тактики поводження на з'їзді свого основного суперника.

Напередодні початку роботи з'їзду відбулася подія, яку уже давно всі очікували. Представник делегації штату Каліфорнія на республіканському з'їзді оголосив, що члени делегації прийняли резолюцію з урахуванням зростаючих вимог до Рейгана взяти активну участь у боротьбі за президентську посаду. Зміст цієї резолюції зводився до того, що делегація Каліфорнії відтепер вважала губернатора Рейгана повноправним і офіційним кандидатом на посаду президента Сполучених Штатів.

У серпні 1968 р. під час завершення вдалої закулісної роботи серед губернаторів і керівних політичних діячів ряду штатів, чиї голоси вирішували результат боротьби в залі з'їзду, і заручившись підтримкою "нейтралів", Ніксон став кандидатом республіканської партії на посаду президента США. Як і пристало людині, не раз закликавшому до єдності, Рейган виступив із трибуни з'їзду з закликом до республіканців підтримати кандидатуру "майбутнього президента Сполучених Штатів". Немає ніяких підстав вважати, що він розраховував на одержання якої-небудь відповідальної посади у випадку перемоги республіканців на виборах, що мали бути в листопаді. Явно нечесна гра, що велася їм і його командою протягом останніх тижнів передз'їздівського суперництва, і відверто антиніксоновський характер його дій у залі з'їзду і за його межами не давали йому ніяких основ для цього.

Проте ця невдала спроба стати президентом США не виявилася зовсім марною. У Сакраменто повертався вже новий загартований в політичних сутичках Рейган, що одержав більш чітке представлення про свої можливості потрапити в кінцевому рахунку в Білий дім.

***

До виконання губернаторських обов'язків Рейган приступив лише після того, як трохи відійшов від крайньої напруги сил, що вимагало, участі в боротьбі за Білий дім. Проблеми, з якими зіштовхнувся Рейган, періодично загострювалися починаючи з 30-х років, тобто з того десятиліття, коли почався бурхливий процес перетворення раніше відсталого сільськогосподарського штату з обмеженими економічними можливостями і пре-имущественно однорідним по соціальному складі населенням у шосту у світі админи-стративную одиницю за економічними показниками, у найбільший по народонаселенню штат США, у виробника і постачальника самої технологічно сучасної і, відповідно, самої необхідний у країні продукції і, у результаті усього цього, у штат з більш різко вираженими контрастами, що особливо яскраво виявлялися в образі і стилі життя самих багатих і самих бідних шарів населення штату.

Безсумнівно, що самою гострою проблемою того часу була проблема податків. У 1961 р. контрольована демократами адміністрація прийняла новий закон про соціальну допомогу, що значно розширив коло облич, що мають право на допомогу (за період з 1961 по 1970 р. їхнє число збільшилося з 620 тис. до 2,3 млн чоловік). Ця акція привела до помітного росту податків, що ніколи не викликало ентузіазму в заможної частини населення, і особливо в підприємців, що не ховали своєї ворожості до "ледарів, що привикли жити за чужий рахунок".

Особисте відношення Рейгана до системи оподатковування не могло не зіграти помітну роль уже в перші роки його перебування на посаді губернатора. Унаслідок споконвічного рейгановського переконання в тім, що багато роблем американського суспільства, включаючи і зростаючі витрати на зміст урядового апарата, є наслідком нерозумних і неконтрольованих витрат на соціальні нестатки, він рішуче висловився за "обмеження числа що тих, хто одержують соціальну допомогу тільки тими обличчями, хто в ньому дійсно бідує".

Уступивши тиску з боку демократів по менш принципових аспектах проблеми, Рейган домігся їхньої згоди в іншому принциповому питанні: до червня 1973 р. число калифорнійців, що одержували різні види соціальних посібників, скоротилося на 352 тис. чоловік. Двічі Рейган намагався скоротити витрати штату на надання медичної допомоги каліфорнійським біднякам, але обидва рази суди штату скасовували як антизаконні ці рішення адміністрації. Узагалі, тверда риторика Рейгана з питань соціального характеру диктувалася в першу чергу інтересами тих сил, що стояли за його приходом на посаду губернатора Калифорнії, а деяке зм'якшення цієї риторики і навіть принципового підходу до рішення цих питань порозумівалося планами виходу, що з'явилися в Рейгана, на національну арену, де відношення до цих питань було менш однорідним в умовах більш широкого поширення ліберальних поглядів.

У 1970 р. Рейган переміг на виборах свого суперника з демократичної партії Джесси Унру зі значною перевагою і залишився губернатором на другий термін. На тлі поразки республіканських кандидатів в інших штатах перемога Рейгана оцінювалася як неординарна подія в політичному житті країни. Виявилося, що при усіх своїх промахах, при усій своїй непопулярності серед помірних, а тим більше либерально налаштованих політичних діячів і виборців Рейган користувався достатньою підтримкою й авторитетом, щоб виграти бій за губернаторську посаду в явно несприятливій для його партії політичній обстановці в країні.

Але при всім цьому напередодні президентських виборів 1972 р. Рейган не представляв скільки-небудь серйозної погрози надіям президента Ніксона на переобрання. Крім неписаного правила, що порушується рідко, політичної гри в США - не конкурувати у відкритій формі з президентом, колегою по партії, що висуває свою кандидатуру на другий термін, як перешкоду на шляху Рейгана до Білому дому устала фігура більш молодого вице-президента Спіро Агню, якого, видимо, пророчили в майбутні кандидати республіканців у президенти США. Обидві кандидатури - Ніксона й Агню - були підтримані на з'їзді.

У розпал уотергейтського скандалу, після відходу у відставку Агню, викритого у фінансових зловживаннях і махінаціях, Рейган виявився в числі основних претендентів на посаду вице-президента, але отут його осягла невдача: посада вице-президента був запропонований Джеральду Фордові. Ще більше ситуація ускладнилася, коли Ніксон пішов у відставку і Форд став тридцять восьмим президентом США: тепер у випадку вступу в боротьбу за Білий дім у 1976 р. Рейганові стояло бороти з колегою по партії, який до того ж пробув вже два роки на президентській посаді.

Навесні 1974 р., коли Рейган був ще губернатором Каліфорнії, а Ніксон - президентом США, кілька людей з оточення Рейгана почали у Вашингтоні неофіційний і схований зондаж перспектив і можливої реакції столичних політичних кіл у випадку повторного висування кандидатури Рейгана на посаду президента країни від республіканської партії. Незважаючи на сувору таємність консультацій, що проводилися, і зондажу, слухи про неї досягали Білого дому і викликали заклопотаність у його хазяїна і його найближчих радників. На початку грудня 1974 р. президент Форд содзвонився з Рейганом і запропонував йому ввійти в кабінет у якості одного з міністрів, наприклад, міністра транспорту. Через кілька днів Рейган відмовився від пропозиції, тому що посада губернатора Каліфорнії давав йому підстава претендувати на більш високе положення в адміністративній ієрархії. Натяк був ясніше ясного: Рейган погодився б тільки на посаду вице-президента, що усе ще залишався вакантним. Прекрасно розуміючи, що призначення Рейгана на посаду вице-президента поставить під погрозу його власне майбутнє, Форд вирішив скоротити до мінімуму контакти з Рейганом, а 19 грудня 1974 р. вице-президентом США був призначений губернатор штату Нью-Йорк Рокфеллер.

Незадовго до офіційного підключення Рейгана до боротьби за Білий дім шанси президента Форда на перемогу на з'їзді республіканської партії виглядали переважніше шансів Рейгана. Абсолютна більшість опитувань суспільної думки передбачила йому переконливу перевагу в голосах делегатів з'їзду; фінансові кошти, зібрані в касу його передвиборної кампанії, чи ледве не вдвічі перевищували фінансові можливості прихильників Рейгана. Наприкінці передвиборного марафону прихильники і радники Рейгана продовжували сподіватися на те, що, через войовничий накал виступів Рейгана, їм удасться відвоювати у Форда хоча б частину голосів помірковано налаштованих делегатів. З цією метою рейганівська команда пішла на безпрецедентний крок: підібрала кандидатуру ліберала сенатора Р. Швейкера, що був ліберально налаштований, й умовила Рейгана оголосити його своїм напарником, тобто кандидатом на посаду вице-президента США. Цей тактичний виверт не приніс очікуваних плодів і навіть ускладнив взаємини Рейгана з консервативними колами. У результаті 18 серпня 1976 р. у першому ж турі голосування з перевагою усього лише в 117 голосів кандидатом республиканской партії на посаду президента США був названий Джеральд Форд.

Однак Рейган не залишив спроб потрапити в Білий дім, тому що результати голосування на з'їзді продемонстрували наявність достатня значної політичної бази для таких спроб у майбутньому. Рішення домагатися висування кандидатури Рейга-на на посаду президента США в 1980 р. було остаточним і безповоротнім, і до створення сприятливих умов для цього рейганівська команда приступила вже у вересні 1976 р.

13 листопада 1979 р. Рейган зробив офіційну заяву про вступ у боротьбу за Білий дім, ставши десятим і останньої за рахунком претендентом на президентську посаду від республіканської партії. Хоча до цього часу він захопив лідерство серед інших кандидатів, багато хто як і раніше відмовлялися приймати його кандидатуру всерйоз.

Тим часом наближалася дата скликання з'їзду республіканської партії, але в Рейгана не було ще чіткої позиції у відношенні того, хто буде запропонованим з'їзду кандидатом партії на посаду вице-президента США. Рейганівська команда перетасовувала численні варіанти. Напередодні збору делегатів у Детройті залишилися лише два прізвища - Форда і Буша. В останній момент Форд відмовився, і реальної залишалася лише кандидатура Буша, що не викликала особливого ентузіазму в Рейгана через критичні зауваження Буша на адресу Рейгана, його політичної програми і соціально-економичних проектів, висловлених в ході передвиборної боротьби. Але за Буша виступали багато членів рейганівської команди і цілий ряд видатних діячів республіканської партії. У день відкриття роботи з'їзду республіканської партії, 14 липня 1980 р., вибір Рейгана зупинився на кандидатурі Джорджа Буша, а вже 17 липня Рейган був висунутий на посаду президента США.

У результаті президентських виборів 1980 р. Рональд Рейган здобув перемогу над кандидатом від демократичної партії Картером. Але його перемога не була переконливою. З 160 із зайвим мільйонів американців, що мали право голосу, за Рейгана і висунуту республіканською партією політичну й економічну програму дій проголосували усього лише 43,9 млн чоловік. У числі 117 млн. американських виборців, що відмовляли Рейганові в підтримці, були 76 млн чоловік, що попросту не з'явилися на виборчі дільниці з тієї причини, що жоден з кандидатів на посаду президента США не відповідав їхнім вимогам. Нищівна поразка Картера не могла вважатися переконливою перемогою Рейгана, хоча вона і зробило його сороковим президентом США.

20 січня 1981 р. відбулася інаугурація Рональда Рейгана.