Реферат Єгипетські піраміди перше чудо світу
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки України
Луцький державний технічний університет
Реферат
На тему:
“Єгипетські піраміди перше чудо світу.”
Виконав: ст. гр. ПТМ-11
Стахів А.Г.
Перевірив: викладач
Стрільчук Л.В.
Луцьк 2000
Піраміди Єгипту
П
Найдавніші царські гробниці, які відносяться до 1 династії, мали форму мастаб і споруджувалися з цеглини-сирцю. Вони будувалися в Нагада й Абідосі у Верхньому Єгипті, а також у Сакарі, де знаходився головний некрополь Мемфіса, столиці правителів перших династій. У наземній частині цих будівництв знаходилися молитовні і помешкання з похоронним інвентарем, у підземної - похоронні камери. Особливої уваги заслуговують залишки двох царських мастаб у Нагаді і Сакарі з архітектурним опрацюванням фасадів. Перша з них, яка відноситься до часу 1 династії, відкрита французьким ученим Жаком де Морганом, має фасад, розчленований виступами, що нагадують фасад царського палацу. Друга - мастаба Анджиба в Сакарі, названа також мастабою Небеткі, споруджена також у період 1 династії, спочатку мала з трьох сторін східчасту форму, а з четвертої - вид вертикальної стіни. У пізніший період мастаба Небеткі була значно розширена, а її зовнішня стіна була прикрашена виступами, що нагадують опрацювання фасаду мастаби з Нагада. Нині рахується, що мастаби типу гробниці Небеткі послужили зразком для Імхотепа, будівельника знаменитої східчастої піраміди Джосера, другого правителя III династії. Діяльність Імхотепа, що був верховним сановником і начальником усіх будівельних робіт Джосера, цінувалися вже в древньому Єгипті. Пізніше ж Імхотепа вважали віщуном, покровителем науки і медицини, а греки ототожнювали його з Асклепієм.
Комплекс якнайкраще збережених мастаб тинітських династій, а також пірамід епохи Древнього царства, знаходиться на території найбільших царських некрополей на західному березі Нілу, у пустелі, у районі древньої столиці Єгипту - Мемфіса. Ці некрополи нині носять назви розташованих тут арабських селищ, таких як Абу-Роаш, Гізе, Сакара, Дашур, Медум. Вони тягнуться починаючи від Дельти Нілу уздовж його західного берега, убік Фаюмського оазису - району, де пізніше споруджувалися піраміди фараонів Середнього царства, що розширили територію царських некрополей у південному напрямку. У процесі археологічних розкопок, проведених у 1932-1956 роках англійськими вченими С. Ферсом і У. Емері, у Сакарі було відкрито чотирнадцять великих мастаб. На думку Емері, це були гробниця правителів 1 династії, таких як Гор-Аха, Джер, Уаджі і цар Ден.
Трудність визначення, чи були ці гробниці дійсним місцем поховання царів, полягає в тому, що їх же гробниці, менші по розмірах, але схожі по конструкції, знаходилися також і в Абідосі, де при деяких із них були виявлені царські стели. Факт, що кожний фараон мав дві гробниці - одну в Нижньому, іншу у Верхньому Єгипті, здається нам цілком зрозумілим, оскільки безпосередньо після об'єднання країни характер єгипетської держави як і раніше відбивався в титулатурі фараонів, у знаках їхньої влади, а також в організації державних заснувань. Не можна, проте, підтверджувати з повною впевненістю, що гробниці в Абідосі мали характер кенотафів. Точне визначення місця поховання фараона усколаднює також факт існування на території самої Сакари двох або навіть трьох мастаб, приписуваних тому самому фараону. Проте, якщо навіть відкриті Емері мастаби не були царськими усипальницями, значення його відкриття полягає в тому, що знайдені в них преси, а також напису на предметах похоронного інвентарю, дозволяють встановити точну дату цих будівництв. При III династії некрополь в Сакарі збагатився новим, що домінує архітектурним комплексом, яким стала знаменита східчаста піраміда Джосера разом із її похоронним ансамблем. Археологічні роботи велися тут уже з початку XIX сторіччя. Новітні дослідження дозволяють припустити, що Імхотеп збудував це будівництво на більш ранній мастабі, побудованої в цьому місці для попередника Джосера, його старшого брата фараона Санахта, якого Манефон вважає фундатором III династії. Не виключено, що збережена дотепер піраміда Джосера, що має шість виступів, облицьованих блоками вапняку, є лише серцевиною величезного початкового спорудження. Тому ми не знаємо, чи було це облицювання остаточною зовнішньою оздобою будівництва або ж, як пізніше в Медумі, її внутрішньою частиною, оскільки проект надання цій гробниці так званої класичної форми не був очевидно здійснений. Піраміда в процесі будівництва неодноразово розширювалася - остаточна площа, яку вона займає, має розміри 140 х 118м; висота піраміди досягала біля 60 м.
Спочатку вхід у піраміду з її північної сторони вів по сходах униз. Другий вхід знаходився в підлозі заупокійного храму, який також приєднаний до піраміди із північної сторони. У її східної стіни знаходився сердаб, вибудований із блоків вапняку, близьких по розмірах до блоків, яким була облицьована піраміда. У сердабі була знайдена статуя сидячого фараона, що знаходиться нині в Єгипетському музеї в Каїрі. Похоронна камера поміщалася під початковою мастабою, приблизно по середині, таким чином була розташована, до півдня від центру пізнішої піраміди. Можливо, що усередині цієї камери, викладонеї червоним ганітом, знаходився дерев'яний саркофаг. На схід від склепу були відкриті два помешкання, облицьовані чудовими блакитними фаянсовими плитками, частина яких нині зберігається в каїрському музеї. Під пірамідою були виявлені також підземні галереї з двома алебастровими саркофагами, крім цього, там було знайдено 30 000 кам'яних посудин, багато з яких були розбиті каменями.
Цілий похоронний комплекс піраміди Джосера займав площу в 500 х 280м і був оточений виступами стіни, що нагадували стіни фортечних споруджень. Крім одного дійсного входу, ця огорожа мала тринадцять помилкових дверей. До півдня від піраміди Джосера був виявлений з таким же плануванням похоронних камер; комплекс можливо, що він був відразу ж задуманий як споруда, безпосередньо пов'язана з головною пірамідою, тобто так званою пірамідою-сателіт.
Її зовнішні стіни вінчав фриз із зображенням кобр.
У межах території похоронного ансабля знаходився також комплекс молелен, присвячених царському ювілею, що називається “хебсед”. Вони були накриті характерними опуклими дахами, які підтримувалися напівколонами. Стовбури цих колон не мали капітелей, вони були прикрашені спускавшимися з двох сторін рельєфними листами.
Імхотеп зумів геніально відтворить у камені деякі форми, властиві старій архітектурі, головним будівельним матеріалом якої була цеглина-сирець і тростини. Колони, вкопані в стовпи головного коридора, який вів у святилище, мають каннелюри, які нагадують на перший погляд іонічні колони. У дійсності ж вони є монументальним повторенням на камені форм пучків тростини. Інші напівколони, що прикрашають стіни, увінчані капітеліями у виді розкритих квіток лотоса. Сама кладка стін із старанно обтесаних довгастих блоків вапняку нагадує техніку кладки із цегли. Архітектура Імхотепа, що мала значні новаторські, творчі досягнення, не була позбавлена і недоліків. Застосування в кам'яному зодчестві елементів, характерних для споруджень із цегли, тростини і дерева, не завжди було вдалим, оскільки архітектурні можливості нового матеріалу, тобто каменю не були ще в той час цілком вдосконалені. Вже більш ніж тридцять років на території зведеного Імхотепом монументального комплексу ведуться роботи з реставрації і часткової реконструкції цього ансамблю. За доручення єгипетського Археологічного керування цими роботами керує французький архітектор Жан-Філіп Лауер.
Н
Фараон Снофру мав ще дві піраміди поблизу теперішнього села Дашур, розташованої до півдня від Сакари. Про це свідчать написи, що збереглися на обох будівництвах. Ми не знаємо, проте, чому цей правитель наказав збудувати собі якщо не три, то принаймні дві піраміди. Цікаво, що при ньому склалася остаточна, геометрична форма піраміди, тому що так звана ромбоідальна піраміда Снофру є свого роду ланкою між увінчанною пірамідою мастабою і формою власне піраміди, яку має так звана північна гробниця цього фараона. Нахил її стін (43 36'11") ще досить пологий у порівнянні з “класичним” типом піраміди: кут нахилу піраміди Хеопса дорівнює 51 52', Хефрена - 52 20', Мікеріна - 51. При цьому варто звернути увагу на факт, що починаючи з північної гробниці в Дашурі піраміди одержують більш стрункі, витягнуті пропорції - кут підйому стін усипальниць VI династії в Сакарі складає 65, а в мероітську епоху гробниці мають уже форму високої подовженої вгору піраміди. Коли мова заходить про піраміди, читач або турист згадує звичайно піраміду Хеопса. Дійсно, ця піраміда найбільш грандіозна і монументальна, а досконалість її пропорцій є результатом складних математичних розрахунків. Її висота досягала 146,59м, довжина кожної із чотирьох сторін - 230,35м. На спорудження піраміди знадобилося 2590000м брил каменю, нагромаджених на поверхні розміром біля 54000м. Облицювання її зовнішніх стін було очевидно покрито щільним шаром штукатурки і саме з цим пов'язана арабська назва “розфарбована піраміда”. Піраміді Хеопса присвячена величезна література, що часто важко назвати науковою. Автори багатьох книг і праць намагалися відтворити в цифрах, що визначають пропорції цього будівництва, містичний зміст. Інші вважали її витвором цивілізації, що прибула з Атлантиди. Багато непорозумінь виникло в зв'язку з плануванням її внутрішніх коридорів і так званої головної царської камери з порожнім саркофагом. Як відомо, від цього помешкання назовні під кутом веде вузький прохід - вентиляційний канал, а над камерою знаходиться декілька порожніх розвантажувальних помешкань, споруджених для того, щоб зменшити величезний тиск кам'яної маси. Підстава піраміди, розташована на 30-й паралелі, орієнтовно на чотири сторони світу, але в зв'язку з переміщенням протягом сторіч точок весняного і літнього рівнодення цей орієнтир не зовсім точний, як колись. Здавалося б, що про настільки відомий пам'ятник, що був предметом найрізноманітніших досліджень і тлумачень, важко сказати якесь нове слово, а ще важче пояснити ряд раніше помітних моментів, що дали грунт для довільних, часто езотеричних теорій. З'ясовуванням цих “таємничих” елементів Великої піраміди займався останнім часом польський архітектор і геолог, доцент Веслав Козиньский, що довгий час брав участь у польських розкопках у долині Нілу. Аналізуючи організацію робіт при будівництві пірамід, він виходив із чисто сучасного принципу, що такі складні у технічному й організаційному відношенні питання потребували заздалегідь обдуманого точного графіка робіт.
Виконання цієї задачі могло бути доручене тільки - прибігаючи до теперішньої термінології - спеціалізованому “державному підприємству”. Козиньский припускає, що таке “підприємство” повинно було бути створене вже в період III династії, можливо в зв'язку з будівництвом піраміди Джосера і що саме воно, перед спорудженням піраміди Хеопса, здійснило будівництво пірамід Снофру в Дашуре і Медумі.
Геродот (Історія, II, 124) розповідає, що спорудження Великої піраміди тривало 30 років, із котрих 10 років зайняло будівництво дороги для підйому кам'яних блоків, 20 же років велося будівництво самої піраміди. При будівництві гробниці Хеопса протягом кожного тримісячного будівельного циклу безупинно працювало по 100 тисяч чоловік. Точні підрахунки кількості використаних будівельних блоків і облицювання, розміщення бригад робітників і т.п. підтверджують слушність даних Геродота, більш того - якби ми розробляли план здійснення такого спорудження, прибігаючи до помочі кібернетики, ми прийшли б до саме таких оптимальних даних. Зведення піраміди, яке потребувало великої робочої сили, і було при цьому надзвичайно тривалим процесом (20-30 років), не могло обійтися без деяких халеп і відхилень від початкового проекту, що вводилися в процесі будівельних робіт. Варто не забувати про те, що піраміда Хеопса є першою цілком закінченою пірамідою, ріг нахилу стін якої є найбільше правильним рішенням для конструкцій такого типу. Веслав Козиньский припускав, що здійснення такого будівництва могло вестися тільки по планах і малюнках і що в процесі робіт будівельники користувалися також макетом, на зразок того, як це часто робиться нині при будівництві значних споруджень. Він зважився висунути навіть гіпотезу, що спочатку може викликати сумнів у кожного єгиптолога, відповідно до котрого три, так названі малі піраміди, розташовані зі східної сторони Великої піраміди, були макетами-моделями (у масштабі приблизно 1:5). Вони відбивають три етапи змін проекту Великої піраміди.
Козиньский висунув також свою гіпотезу щодо причини відхилення царської похоронної камери від головної осі піраміди, що неодноразово викликало цілком фантастичні теорії. Автори цих теорій виходили з нібито загадкових цифр, які таяться в пропорціях цього спорудження. Козиньский же вважав, що під час будівництва піраміди відбулася деяка перерва в доставці граніту, і щоб уникнути простою велику галерею протягнули вище, чим передбачалося раніше, що у свою чергу викликало відхилення похоронної камери від головної осі піраміди. Можливо, що з метою передати тиск величезної ваги кладки при новому розташуванні склепу,над його перекриттям була споруджена розгрузочна конструкція, яка складалась з п'ятьох рядів гранітних блоків з пустотами між ними, задачею якої було забезпечити можливо велику тривкість гранітної стелі склепу. Після закінчення будівництва виявлялося, що спорудження цієї конструкції було недостатньо^ стійкою для похоронної камери. Тиск величезної кам'яної маси на неправильно розташований склеп був настільки великий, що його перекриття тріснуло. Важко собі уявити, що фараона могли поховати в ушкодженій похоронній камері. От чому в ній так і не було виявлено залишків царського саркофага.
Хоча дослідники давно вже звернули увагу на зміни в початковому плані Великої піраміди, що виникнули в процесі її будівництва, у спостереженнях і висновках Козиньского ми вперше знаходимо не тільки оригінальну і при тому чисто практичну спробу тлумачення “таємничих” елементів, властивій усипальниці Хеопса, але і новий погляд на організацію будівництва такого роду місць вічного спочинку.
Сама піраміда являє собою лише частину, а вірніше головний елемент цілого ряду будівництв, що утворять єдиний похоронний ансамбль, розташування якиго було тісно пов'язано з царським похоронним ритуалом. Похоронна процесія з останками фараона, покинувши палац, направлялася до Нілу і на човнах преправлялась на західний берег ріки. Поблизу некрополя по вузькому каналі процесія підпливала до пристані, де починалася перша частина церемонії, що відбувалася в так званому нижньому заупокійному храмі. Від нього вів критий коридор або відкритий пандус, по якому учасники церемонії проходили у верхній храм, що складається з головного коридора, центрального подвір'я і - з часу Микерина - п'ятьох ніш, де встановлювали статуї п'ятьох фараонів. У глибині поміщався молитвеник із хибними дверима та жертовником. Поруч із верхнім заупокійним храмом, із його західної сторони, знаходилася власне піраміда, вхід у яку у період Древнього царства розташовувався в північній стіні; після поховання тіла фараона в підземній похоронній камері він старанно замуровувався. З чотирьох сторін піраміди в поглибленнях скелі поміщалися чотири дерев'яні човни призначені для подорожей фараона - живого Гора - по потусторонньому світі. Нещодавно відкрито човен, що знаходився в піраміди Хеопса, має 40 м довжини. Поблизу кожної піраміди знаходився величезний могіканин із мастабами, що служили усипальницями для єгипетської знаті.
Архітектурний ансамбль, що оточував піраміду, будучи тісно пов'язаний із давно вже сформованим царським похоронним ритуалом, відбиває пануючі одночасно тоді в Єгипті суспільні відносини. У цьому місті мертвих, як і в місті живих, найвище місце займав фараон, прославляння й обожнювання якого було по істоті головною ідеєю піраміди.
У підніжжя усипальниці фараона хоронились царські наближені, впливові сановники і високі посадові особи, із якими цар зштовхувався у своєму земному житті і близькість яких могла бути йому приємна у загробному світі. Для важливих державних сановників, що були виконавцями царської влади, можливість спорудження собі гробниці поруч із пірамідою фараона була безсумнівно найвищою честю. Тому що в такий спосіб і по смерті вони знаходилися поблизу бога, яким рахувався фараон при житті і після смерті. Коли похилу площину, споруджену будівельниками піраміди Хеопса для підйому каменю, переробляли в пандус, що веде з нижнього храму Хефрена у верхній, у її самому початку була залишена грандіозна брила вапняку, що нагадує силует лежачого лева. Ця скеля була залишком каменоломні, відкіля доставлявся будівельний матеріал при спорудженні Великої піраміди. Саме таке, на думку єгиптологів, походження Великого Сфінкса. Природній скелі був доданий вид левиної фігури, що має 57 м довжини і 20 м висоти, із портретною головою Хефрена в традиційному головному уборі - царській хустці.
У такий спосіб виник символ стража храму, про поширення культу якого свідчать деякі вотивні стели, знайдені в Гізе. Таємнича уява Сфінкса, поверненого лицем до сходу сонця, протягом сторіч збуджував неспокійні розуми і був предметом найрізноманітніших фантастичних тлумачень. Сфінкс став синонімом загадковості і таємничості, а деякі підтверджують, хоча це і сумнівно, що спочатку облицьований гіпсом Сфінкс мав жіночі груди. Археологу припадає спростовувати ці цікаві і романтичні тлумачення, а тому і Сфінкс розділив долю Великої піраміди, становлячись для нас конкретним археологічним пам'ятником, документом визначеного етапу єгипетської цивілізації - часу царювання фараона Хефрена.
Піски пустині вже в старожитності засипали Сфінкса і згодом на поверхні виднілася тільки одна голова. По всій можливості він давно виглядав таким, яким побачили його солдати армії Бонапарта і яким запам'ятала його Денон. Сфінкс розчищався від піску при Тутмосі IV, що створив між його лапами щось начебто молитовне, присвячене пам'яті своїх покійних предків. Цей же фараон наказав побудувати навколо Сфінкса стіну з цеглини-сирцю. Пісчані бурі, проте, як і раніше засипали кам'яну статую, і її неодноразово потрібно було розчищати. Популярність культу Сфінкса висловилася в епоху Нового царства в широкому поширенні його скульптурних повторень. Зокрема, споруджувалися цілі алеї сфінксів, що ведуть до храмів.
Приймачі Хеопса Хефрен і Микерин теж збудували собі чудові піраміди, хоча вже менші по розмірах.
З східної сторони піраміди Хефрена, на продовженні її осі, знаходиться верхній заупокійний храм, що має в плані форму витягнутого прямокутника, і займає площу 112 х 50м. Його задня стіна примикає до стіни, яка оточує піраміду. Ми маємо тут справу зі сформованим типом заупокійного храму епохи Древнього царства, що складається з двох основних частин - першої, доступної для віруючих і другої, куди пускалися лише обрані.
Пандус, що з'єднував верхній храм із нижнім, при різниці рівнів, що складала більш 45м, мав довжину 494м, а ширину 4,5м. Частково висічений у скелі, він був виложений усередині плитами вапняку, а зовні гранітом. Спочатку це був очевидно критий коридор, що освітлювався через отвори в стелі. Не виключено також, що його внутрішні стіни були прикрашені рельєфами.
Одним із найбільш чудових і добре збережених монументальних споруджень Древнього царства є нижній храм Хефрена. Цей храм, що має в плані форму квадрата зі стороною 4,5м, побудований із великих блоків граніту. Його стіни мають легкий нахил і в зв'язку з цим він робить враження величезної мастабы, особливо з боку фасаду. Перед храмом знаходилася пристань, куди приставали човни, що пливли по каналі зі сторони Нілу. Два входи в храм очевидно стерегли, чотири сфінкси, висічені з граніту. Посередині храму поміщалося щось начебто наоса, де можливо знаходилася статуя фараона. Від обох входів відходили вузькі коридори, що вели в гіпость з шістнадцятьма монолітними стовпами із граніту. У цьому залі, що має форму переверненої букви Т, стояли двадцять три статуї сидячого фараона, вироблені з алебастра, сланцю і диорита. Варто звернути увагу на колірну гру полірованого червоного граніту, що контрастує з алебастровими плитами статі, а також на ефекти світлотіні в гіпостилі. Цей зал, нині позбавлений перекриття, він спочатку освітлювався за допомогою невеличких отворів у стелі, через які проходило світло, що падало окремо на кожну статую. Третім монументальним спорудженням комплексу в Гизе є піраміда Мікеріна. Як і попередні піраміди, вона має в плані квадратну підставу, кожна сторона якої дорівнює 108,4м. Спочатку піраміда досягала у висоту 66,5м, а ріг нахилу її стін складав 51м. Цікаво, що для будівництва ції найменшої з трьох пірамід були ужиті найбільш значні по розмірі блоки. Нижня частина гробниці була облицьована гранітом, здебільше не полірованим, а її верх - білим вапняком із Тура. У 1837 році англійські дослідники Перринг і Візі виявили в похоронній камері цієї піраміди чудовий царський саркофаг із базальту, зовнішні стінки якого були оброблені на зразок фасаду палацу. Як відомо, цей саркофаг потонув під час його перевезення в Англію; зберігся, проте, його малюнок. Мікерін мав не тільки найменшу піраміду, але також і найменш монументальний похоронний комплекс у порівнянні з ансамблями його попередників. Не підлягає сумніву, що при житті цього фараона його будівництва не були ще закінчені. Їх завершив спадкоємець Мікеріна Шепсескаф, уживаючи при цьому вже гірший по якості будівельний матеріал. Стіни, зведені з вапнякових блоків, були облицьовані цеглиною-сирцем і покриті білим розчином. До півдня від третьої піраміди, знаходяться три пов'язані з нею невеличкі піраміди, оточені загальною стіною. Площа підстави кожної з них по розмірі дорівнює 1/3 площі підстави піраміди Мікеріна. Прийнято вважати, що в цих пірамідах були поховані дружини фараона. У однім із помешкань, пов'язаних із пірамідою Мікеріна, американський археолог Райзнер відчинив під час розкопок чотири скульптурні групи зі сланцю, названі нині тріадами Мікеріна. Три з них знаходяться нині в Каїрі, а одна в Бостоні.
Пройшли тисячоліття, а Монументальний царський некрополь у Гізе встояв усупереч піскам пустині і руйнівної діяльності людини. До дійсного дня він є найбільш грандіозним археологічним комплексом Єгипту, що свідчить не тільки про могутність правителів Древнього царства, але одночасно про сміливу думку тодішніх архітекторів, а також про неповторну майстерність мулярів і робітників.
Варто згадати ще про одну піраміду часу IV династії - гробниці фараона Реджедефа, розташованої неподалік від Гизе, біля селища Абу-Роаш. Реджедеф був очевидно сином Хеопса і його дружини лівійки. Він убив свого старшого брата Каваба, матір'ю якого була єгиптянка. Реджедеф правив усього лише вісім років, а після його смерті влада перейшла до його молодшого брата - Хефрену. Піраміда Реджедефа є найбільш висунутою до півночі царською гробницею. Це будівництво, очевидно ніколи не завершене, було задумано в монументальному стилі як спорудження, гідне спадкоємця Хеопса. Стіни які вели вниз коридорів, також як і стіни похоронної камери, були виложені великими блоками вапняку і граніту товщиною біля двох метрів. Збережені сліди облицювання нижніх частин зовнішніх стін піраміди свідчать, що вони були також оброблені гранітом. Над похоронною камерою піраміди знаходилася по всій можливості розвантажувальна конструкція - також як і в піраміді Хеопса. Ще в 1842 році, судячи по даним німецького єгиптолога Лепсіуса, висота руїн досягала 17м. У вісімдесятих же роках минулого сторіччя ці руїни перетворилися в каменоломню, відкіля щодня триста верблюдів вивозило будівельний матеріал для нових будівництв у Каїрі. У Сакарі збереглися три піраміди епохи V династії. Одна з них належала першому фараону цієї династії, інші - двом останнім. Крім цього, до нас дійшло багато мастаб вельмож цього періоду, що славилися своїм скульптурним і рельєфним декором. Усеркаф збудував свою піраміду поруч із похоронним комплексом Джосера, із його східної сторони. Вона була вибудована з величезних блоків грубо отесанного вапняку і мала облицювання, сліди котрої нині не збереглися.
Піраміда, що знаходиться в південній частині Сакари, що примикає до оброблюваних полів, відома за назвою Харам Эшь-Шауаф. У 1945 році американський археолог А. Варилль довів, що ця усипальниця належала фараону Джедкара-Асесі. Вона має в плані форму квадрата, кожна сторона підстави якого дорівнює 80 м; висота піраміди досягала 24 м. Піраміда була зведена з грубо отесанного вапняку, її облицювання не збереглося. Піраміда Унаса була вибудована до південно-запасу від піраміди Джосера.
Нині вона являє собою майже зроблену руїну. Висота збереженої сердцевини піраміди досягає зараз тільки 19 м, спочатку ж вона мала у висоту 44 м. Сторона її квадратного в плані підстави дорівнює 67 м. До сьогоднішнього дня збереглися сліди старанно обробленого облицювання з білого вапняку. Вхід у піраміду був розташований зовні, із північної сторони. План підземних помешкань піраміди Унаса повторюється в інших пірамідах, що належали фараонам VI династії - Тітки, Пепи 1, Меренра і Пепи II. Перед дверима, що знаходяться перед похоронною камерою, були відкриті знамениті “Тексти пірамід” - заклинання, де говориться про похоронний ритуал і життя фараона в загробном світі. Ці тексти, написані у виді вертикальних стовпчиків блакитнувато-зеленою фарбою, є найбільше раннім прикладом такого роду написів. У період VI династії Некрополь в Сакарі збагатився декількома царськими гробницями і досить великою кількістю мастаб вельмож. Перший правитель цієї династії, фараон Тітки вибудував собі гробницю до північного сходу від піраміди Усеркафа по прямій лінії від усипальниці Джосера і згаданої вище гробниці царя V династії. Назва цієї піраміди - “Джед-сут” походить мабуть від назви столиці Нома - Мемфіса, що вживалась у гераклеопольский період і на початку Середнього царства. Нині це будівництво являє собою руїну. Цілком зруйнована також піраміда фараона Пепи 1, вибудована на центральному плоскогір'ї Сакари. З цією пірамідою пов'язане одне з найбільше драматичних відкриттів в області єгиптології. Французький вчений О. Маріет, який зробив великий внесок у розвиток археології Єгипту, та відкриття якого належать до найбільших досягнень в області археологічних знахідок, був переконаний, на відміну від свого співробітника Г. Масперо, що піраміди не мали написів. Наприкінці свого життя, тобто на початку 1880 року цей вчений одержав від французького уряду велику дотацію, призначений на скресання однієї з гробниць в Сакарі. У травні 1880 року Маріет обстежив піраміду Пепи 1, думаючи, проте, що це мастаба. Написи, якими були покриті стіни похоронних камер, він переслав у Париж Мас-перо, не сказавши при цьому, звідки вони. Масперо відразу ж визначив, що тексти стосуються піраміди Пепи 1, але усе ж це не переконало Маріета і він продовжував притримуватися теорії про “німі” піраміди. І тільки будучи вже при смерті, наприкінці грудня 1880 року в Каїрі, коли німецький єгиптолог Г. Бругш повідомив йому про відкриття подібних написів у похоронних камерах піраміди Меренра, Маріет визнав слушність тверджень Масперо. Вище ми вже говорили про мастаби, як про найстарші гробниці царів перших династій; класичний тип цих будівництв склався саме в період Древнього царства. Походження мастаб дуже просте - мастаба це монументалізований пагорб, що виникає з землі або піску, коли риють могилу тому що земля над труною за законами статики завжди буде приймати форму прямокутного насипу з нахиленими стінками.
Мастаба - гробниця знаті, яка включала три частини: підземну похоронну камеру, криниця що відходить від неї вертикально, і веде в надземну частину, а також прямокутну в плані будівлю, що споруджувалася з цеглини-сирцю або каменю; у розтині це будівництво мало форму трапеції.
Наземна частина мастаби мала такі елементи: висічені з каменю хибні двері, через які двійник покійного міг виходити і повертатися, кам'яну плиту, так названу стелу, що поміщається над хибними дверми, покриту написами з жертовними заклинаннями і рельєфами, що зображують мертвого, іноді з дружиною і дітьми, що приносять йому жертву і, нарешті, кам'яний жертовник, установлюваний перед хибними дверми. Після поховання криниця, що веде в похоронну камеру, закладалася каменями. У залежності від знатності мертвого - мастаба мала ще додаткові елементи, насамперед уже згаданий вище сердаб, у якому поміщалися стели, а іноді і скульптурний портрет мертвого. Крім цього, у надземній частині мастаби могли знаходитися молитовні або - як ми переконалися під час наших довоєнних розкопок у Едфу - верхні камери, у яких хоронились члени сім'ї мертвого. Крім головної ніші з хибними дверима, фасад мастаби мав ще менші ніші, що мабуть символізували хибні двері, призначені для двійників похованих членів сім'ї мертвого. Великі комплекси мастаб у некрополях Гізе і Сакари зосереджені поблизу царських гробниць. Вони не є частиною ансамблів пірамід, проте помешкання гробниць знаті поруч з усипальницею їхнього пана свідчить про прагнення прославити фараона і після його смерті, що відбиває певною мірою характер відношень, які панували в єгипетському товаристві того часу. У монументальних царських некрополях не були місця для трудящої людини. Про нього не забували, але тут він не був потрібний. Цінувалася тільки його праця на землі, у загробному ж світі він не мав значення. Для вельмож тут будуть трудитися хлібороби, пастухи і ремісники, численні зображення яких ми бачимо на рельєфах, що покривають внутрішні стіни мастаб. Дійсні вулиці мастаб високопоставлених сановників IV, V і VI династий мають планування, що нагадує міські вулиці. У цих гробницях збереглися скульптури, рельєфи і розписи, що належать до шедеврів мистецтва епохи Древнього царства. Достатньо згадати портретні скульптури царевича Рахотепа і його дружини Нофрет, членів сім'ї фараона Снофру, виявлені в їхній мастабі в Медумі. Також у Медумі в гробниці Ітет, чоловіки сановника, що носив ім'я Нефер-маат, був відкритий знаменитий розпис із зображенням гусаків, що належить до числа найбільш цінних пам'ятників живопису аналізованого періоду.
Найбільша кількість пам'ятників поряд із некрополем у Гізе принесли розкопки мастаб у північній частині Сакари. До найцінніших творів мистецтва належать рельєфи на дереві, виявлені в гробниці переписувача Хесира, що відноситься до епохи III династії. Його портрет є одним із найбільш ранніх класичних прикладів канону в зображенні людської фігури в барельєфі. Серед інших пам'ятників, що датуються часом IV династії, звертає увагу скульптурна група, що зображує Неферхотепа і його дружини. До найвідоміших творів єгипетського мистецтва належить скульптура сидячого переписувача із сувієм папірусу навколішках (V династія), а також серія статуеток із вапняку, що зображують людей, зайнятих фізичною працею - наприклад, фігурка жінки, що розтирає зерно. У гробниці вельможі Каапера була знайдена відома реалістична скульптура з дерева, що одержала назву “сільський староста” (по-арабски Шейх-эль-Белед). У мастабі Ті, стражника пірамід і надгробного храму фараона Сахура, були виявлені прекрасні рельєфи, що зображують сцени з життя Ті, а також різноманітні господарські роботи, виконувані в його володіннях. До найбільш відомих сцен відносяться: Ті, що полює з човна, годівля гусей, перевезення і полірування статуй, кухаря і пекарі за роботою, жнива і молотьба, будівництво човна, м'ясники, ловля риб мережею, полювання на гіпопотама і доїння корів. У північній частині некрополя заслуговують на увагу також мастаби часу V династії: Птах-хотепа, значного чиновника часу Асеси, Птах-хотепа II, інспектора жерців, Ахутхотепа, стражника Міста пірамід, а також відкрита в 1966 році мастаба сановника по імені Нефер і його дружини Хонсу з прекрасно збереженими розфарбованими рельєфами. Мастаби поблизу піраміди Теті мають цілу систему молелен і коридорів у надземній частині гробниці. Серед найбільш значних виділяється мастаба візира Мерерука, що є місцем поховання візира, його дружини і сина Мері-Теті.
У царському некрополі в Гізе також були виявлені чудові пам'ятники скульптур, що зображують як фараонів - наприклад, статуя Хефрена з діорита або згадані вище тріади Мікеріна, так і простих людей, що займаються різноманітними заняттями; із числа останніх варто відзначити хоча б відому статуетку броварника. У дослідження мастаб внесли свій внесок і учасники польських археологічних експедицій. Під час трирічних розкопок в Едфу, у Верхньому Єгипті, що проводилися в 1937-1939 роках, польські археологи відкрили декілька десятків мастаб VI династії, побудованих із цеглини-сирцю. Ці мастаби мали похоронні камери й у надземній, і в підземній частині. Багатий похоронний інвентар із цих мастаб знаходиться нині в Національному музеї у Варшаві. У 1 Перехідний період (пр. 2181-2133р. до н.е.), під час якого відбулося ослаблення влади фараонів і розпад держави, не було сприятливих умов для будівництва настільки значних усипальниць, якими є піраміди. Написи згадують тільки про декілька будівництв цієї епохи. Деякі з них були ідентифіковані, як, наприклад, піраміда царя Ібі в Сакарі, що відносяться до VIII династії і піраміда фараона Хеви (IX-Х династії), що знаходиться в Дарі в Лівійській пустелі.
Ситуація докорінно змінилася в епоху Середнього царства, коли фіванскім правителям вдалося знову возз'єднати країну. Вони поклали початок XI і XII династіям. Перша з них правила у Фівах, а другий головний політичний і адміністративний центр знаходився на півночі, недалеко від Фаюмского оазису, і дотепер ще не досліджуваної місцевості Іттауі. Своїм зросшим економічним потенціалом Єгипет часу XII династії зобов'язаний був багато в чому багатству Фаюмского оазису, на території якого були зроблені грандіозні іригаційні роботи, у результаті яких була споруджена гребля і резервуар, що регулює рівень води в Дельті Нілу. Царі відродженної єгипетської держави в усіх своїх початках ставили собі за зразок досягнення архітектури Древнього царства. Як і раніше будувалися піраміди, що залишалися основним типом царської усипальниці. Невеличкою пірамідою був увінчан заупокійний храм, побудований у Деір-эль-Бахрі фараоном XI династії Ментухо-тепом. Вчасно XII династії, при якій царський некрополь розширився від Сакари вздовж Нілу, ставляться декілька пірамід менших розмірів, розташованих поблизу гробниці Теті. У Дашурі, до сходу від усипальниці фараона Снофру було вибудовано в цей час три піраміди. Найбільш раня, розташована між двома іншими пірамідами, належала Аменхотепу 1, до півночі від її знаходилася гробниця Сену-серта III, а до півдня - Аменемхета III. У цей період укладається новий тип конструкції піраміди, меншої по розмірах у порівнянні з пірамідами IV династії. Спочатку будували розбіжні у виді променів або які мали форми хреста внутрішні стіни піраміди, що утворюють трикутники, які потім засипалися піском або цеглиною-сирцем. Піраміда облицьовувалась після цього вапняком. Деякі піраміди царів Середнього царства споруджувалися цілком із цеглини-сирцю, що укладався безпосередньо на площадці. Іноді ядром піраміди служила природна скеля. Дивовижно, що при цій більш “дешевій” системі будівництва пірамід інші елементи оздоблення гробниць були дуже дорогими у зв'язку з усе більш широким застосуванням алебастра і кварцита.
До півдня від Дашура, у місцевості Лишт, знаходяться оточені мастабами знаті руїни двох пірамід фараонів XII династії - Аменемхета 1 і Сенусерта 1, а також дві пов'язані з ними великі піраміди. Під час розкопок на цій території була знайдена дерев'яна статуя Сенусерта 1, що знаходиться нині в Єгипетському музеї в Каїрі. Аменемхет III, що мав свою піраміду в Дашурі, вирішив збудувати собі ще одну - у місцевості Хавара, де пізніше він і був похований. Від піраміди залишилося тільки сердцевина, раніше ж ціле це будівництво було облицьовано тонкими плитками полірованого вапняку. Її висота досягала 58м, а ріг підйому – 48 45'. До півдня від цієї піраміди збереглися руїни спорудження, що було одним із найбільше чудових архітектурних пам'ятників Єгипту - знаменитого Лабіринту, що викликав у грецьких мандрівників ще більше захоплення, чим піраміди. Нині від нього залишилося лише велике поле, засипане вапняковим щебенем і фрагменти колон, тому що починаючи з римського часу це будівництво служило величезною каменоломнею, звідки брали сировину для вапнякоопалюваних піч. Деякі дослідники вважають ці руїни залишками заупокійного храму Аменемхета III, проте, уже самі розміри їхньої площі (300 х 244 м), на якій помістилися б усі разом узяті величезні храми Карнака і Луксора, виключають слушність цього судження.
Похоронний комплекс, що знаходиться на території теперішнього селища Эль-Лахун і розташоване поруч місто, де жили будівельники, що будували царську усипальницю, відносяться до часу Сенусерта II. При спорудженні саме цієї гробниці в якості ядра піраміди була використана скеля, що тут знаходилася. Завершуючи огляд царських усипальниць епохи Середнього царства, варто згадати про відкриття поблизу піраміди Аменемхета III у Дашурі гробниці фараона Гора, де була знайдена знаменита дерев'яна статуя царя, що знаходиться нині в Єгипетському музеї у Каїрі. Деякі дослідники вважають, що Гір правив разом з Аменемхетом III, інші припускають, що він був фундатором XIII династії. Піраміда була усипальницею фараонів епохи Древнього і Середнього царства. У період Нового царства, коли фараони почали будувати собі величезні скельні гробниці в Доліні царів у західній частині Фів, невеличкі піраміди, що не перевищували у висоту декілька метрів, були усього лише завершенням гробниць високопоставлених начальників будівельних робіт у Деір-эль-Медіне або скромній прикрасі надгробків в Абідосі.
Проте, ідея піраміди як царської усипальниці не була забута. Гробниці такої форми ми зустрічаємо поблизу IV порога в Напаті і VI - у Мерое, у далекій Нубії, що яка знаходилася під владою єгипетських фараонів. Піанхі (751-716 р. до н.е.), завойовник Єгипту і фундатор XXV династії, названої також ефіопською, на якій піраміді зробили величезне враження, був похований у чудовій гробниці недалеко від своєї старої резиденції поблизу святилища в Гебель-Бар-кал, де височіють стрункі піраміди - гробниці царів першого, так званого напатского періоду незалежного Мероітського царства (656-295 р. до н.е.).
Другий комплекс подібних пірамід знаходиться в Мероэ, новій столиці Мероитского царства (295 р. до н.е. - 350 р. н.е.). Ці піраміди мали цілком інші пропорції в порівнянні з єгипетськими і були набагато менше їх по розмірах. Середня довжина сторони їхньої підстави дорівнює біля 10м, висота не перевищує 20м, а ріг нахилу стін складає 65-70. Проте, найбільш характерною рисою мероітських пірамід, що відрізняє їх від єгипетських, є розміщення цих гробниць. Вони згруповані в комплекси і розташовані тісно одна поруч з іншою так, що відстань між ними часто не перевищує декілька десятків сантиметрів. Не всі ці піраміди мають заупокійні храми у вигляді молелен. Ребра стін деяких із них оброблені профілем у вигляді валика. Ці піраміди будувалися з необтесаних блоків каменю й облицьовувались старанно пригнаними полірованими плитами. Виняток складає декілька пірамід, що належали останнім правителям Мероітського царства, які були споруджені з цеглини-сирцю, а потім поштукатурені.
Мистецтво древнього Єгипту в більшому ступені, чим якогось іншого періоду художньої творчості, є відбитком конкретної, реальної дійсності на різних етапах її історичного розвитку. Це стосується не тільки образотворчого мистецтва, але й архітектури. Древні єгиптяни вважали земне життя усього лише стислим епізодом вічного існування. Саме тому для будівництва будинків, резиденцій вельмож і царських палаців вони вживали не занадто тривкі матеріали, а насамперед з цеглини-сирцю. Інакше виглядало справу зі спорудженням жител для безсмертної душі фараона і знаті, що також як і храми богів споруджувалися з каменю. Про тривкість цих будівництв, що устояли всупереч часу і систематичних руйнацій, свідчать збережені до теперішнього часу пам'ятники.
К.Михаловскій “Піраміди і мастаби” Варшава 1973 р.
ЛІТЕРАТУРА :
К. Михайловскій “Піраміди і мастаби”
Н. А.Дмітрієва “Стисла історія мистецтв”
“Мистецтво древнього сходу”
І. Бонін “Зібрання творів”
Р.Бьювел, Е. Джилберт “Секрети пірамід”
Міністерство освіти і науки України
Луцький державний технічний університет
Реферат
На тему:
“Єгипетські піраміди перше чудо світу.”
Виконав: ст. гр. ПТМ-11
Стахів А.Г.
Перевірив: викладач
Стрільчук Л.В.
