РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

“Я і діти вулиці”

План

Вступ

Я вважаю, що нам, сучасним старшокласникам, випала виняткова доля: початок нашого дорослого життя збігається з початком третього тисячоліття. На перший погляд, це дуже незвичайно і цікаво, адже не кожному поколінню так щастить. Та це лише на перший погляд, бо знаю, що в серці кожного з нас затаїлася тривога, насторожене очікування: що чекає мене попереду, у дорослому житті?

Думаю, не помилюсь, коли скажу, що кожний старшокласник вже більш-менш визначив своє майбутнє (чи то сам, чи то за допомогою дорослих). Та які б плани ми не будували щодо особистого життя, всі вони, об'єднані воєдино, скеровані на головне — служіння своїй країні, на сприяння її зміцненню, розквіту, на її звеличення у світових масштабах. Я твердо в цьому переконана і вважаю саме це головним покликанням і призначенням моїх однолітків.

1. Вільний час: друг чи ворог?

Всім нам однаково одміряно кожного дня 24 години. З цих днів складається місяць, рік, життя. І від того, як людина буде використовувати кожен такий день, залежатиме, мабуть, це життя і доля взагалі.

За ці 24 години людина встигає зробити немало різних справ; одна — більше, інша — менше: все залежить від характеру і можливостей. Як же трапляється, що, маючи один і той же часовий ресурс, ми одержуємо абсолютно різні результати в навчанні, праці, у справах?

Відповідь, на мою думку, криється у раціональному і розумному використанні вільного часу. Одна людина за годину-дві між важливими справами знайде кілька цікавих відомостей в книжках, може зайнятись спортом, врешті-решт посадити квіти або дерево. Інша ж за цей самий час ледве встигає дати ладу своєму зовнішньому вигляду або насититися спогляданням з вікна подій на вулиці.

Та це — в кращому випадку. Наскільки гірше, коли, аби згаяти вільний час, людина вдається до непристойних і згубних вчинків: авантюр, правопорушень. Або знаходить таких же, що байдикують, «друзів», і тоді ця «співдружність» може заподіяти лиха і собі, і оточуючим людям.

Серед моїх знайомих є чимало однолітків, що мають талант або хист до якоїсь справи. Та, на жаль, не всі вони мають можливість відвідувати гуртки та секції, бо їх батьки не завжди спроможні це оплачувати. Добре, коли потрапляють до рук цікаві книжки або випадає зайнятися корисною та захоплюючою справою!

Нещодавно мене дуже вразили статистичні дані, за якими останнього часу бурхливо зросла дитяча токсикоманія, наркоманія, злочинність. Діти іноді краще за дорослих знають, що саме краще вдихнути, чим саме краще вколотися, що випити, щоб одержати ілюзію щасливого стану. Але ж це дійсно лише ілюзія, та й вона - тільки на деякий час! А от шкоду малому організму вона робить на все життя... Крім того, відсутність грошей на нові і нові «дози» штовхає молодих на безжалісні злочини, назавжди ламаючи їхні долі.

Ось і виходить, що не такий вже він і легкий, цей «вільний час», бо часто стає випробуванням на громадську зрілість, людяність, зрілість власної позиції.

2. Я і мої однолітки

Головною особливістю підліткового віку є потреба у спілкуванні з однолітками. Бажання зайняти прийнятне, задовольняюче підлітка, місце серед ровесників, заслужити їх повагу та схвалення багато в чому визначають їх поведінку. Спілкування з однолітками уявляється понадцінним саме в підлітковому віці, оскільки в цей період така форма взаємних стосунків є свого роду учбовою моделлю майбутніх дорослих стосунків. Взаємодіючи з однолітками, підлітки глибше пізнають себе, порівнюють себе з іншими дітьми, отримують один від одного інформацію, яку вони не змогли отримати від дорослих.

Ми всі належимо до різних груп людей: членів своєї сім'ї, класу, компанії у дворі тощо. Як ми почуваємо себе у кожній з цих груп? Які люди навколо нас? Здебільшого людина, яка добре ставиться до себе, добре ставиться і до навколишніх, здатна зрозуміти і пробачити їхні недоліки.

Як іноді складно визначити, чому з одними людьми стосунки будуються легко, а з іншими можуть не скластися взагалі. Якби стосунки будувалися за схемою «я хочу», все було б просто, однак у них беруть участь як мінімум двоє людей, а реально, ще більше.

У кожній групі людей виділяються свої лідери, встановлюються стосунки симпатії й антипатії.

Найбільш сприятливими для розвитку особистості є демократично побудовані групи, де наявна невелика кількість членів, немає чітко визначеного постійного лідера, жорсткої структури, де всі питання вирішуються колегіально, а стосунки засновані на взаєморозумінні, взаємодопомозі, рівних правах, спільних інтересах та соціальне схвалюваній діяльності.

Така невелика група молоді звичайно не протиставляє себе дорослим. Навпаки, підлітки нерідко активно співпрацюють з кимось з дорослих (батьків, вчителів) на основі спільних інтересів.

Доброзичливі стосунки у групі, поєднання різних людей (з різними характерами, стилями мислення) значно підсилює інтелектуальні можливості групи загалом порівняно з можливостями кожного учасника. Недаремно кажуть: «Одна голова - добре, а дві - краще».

Але є групи, побудовані на інших принципах, у них міжлюдські взаємини будуються інакше. Це - асоціальні угрупування. Асоціальне спрямовані угрупування, незважаючи на те, що в них входять підлітки і юнаки, мають ознаки дитячих угрупувань. Вони виникають там, де діти опиняються за волею обставин, тобто стихійно (двір, вулиця, клас). У них відсутня організація продуктивної діяльності, яка замінюється безцільним гаянням часу або ігровою активністю. Особистість пригнічується груповими нормами поведінки, які стають обов'язковими для новачка. Спілкування між членами групи не вибіркове, а знеособлене, оскільки вони не мають індивідуальних інтересів, поглядів, світогляду. Тут не буває вибіркового емоційного зосередження на одному з ровесників. Все підміняється одноманітними полегшеними стосунками, які виникають не за особистісним вибором, а за місцем угрупування.

Зазначені особливості асоціальних угрупувань приваблюють туди саме тих підлітків, які ще не досягли особистісної зрілості та відчувають себе комфортно лише в такій групі: зі своїми специфічними моральними цінностями і нормами поведінки, над якими не прийнято замислюватися, — їм потрібно просто підкорюватися; з жорсткою ієрархією стосунків; з необхідністю ідентифікації себе зі всіма членами групи, що дає почуття захищеності; з притаманними таким групам засобами розваг: паління, вживання алкоголю й наркотиків, хуліганство. Спеціальні дослідження, проведені в таких групах, показали, що вони складаються з підлітків, які мають більш низький, у порівнянні з віковою нормою, рівень психічного розвитку; примітивні інтереси та потреби і, найголовніше, часто потерпає стан емоційного дискомфорту.

Відокремленість асоціального угрупування від інших підліткових об'єднань, прагнення до повної автономії, протиставлення себе світу дорослих дає підліткам, що входять до неї, відчуття своєї дорослості, незалежності, задовольняє потребу в самоствердженні. Ця ж потреба, ймовірно, стимулює агресивність членів групи, їх некритичність до своїх дій, бажання шляхом насилля стати «хазяями» своєї території, «тримати в остраху весь район» тощо.

2. Асоціальні групи молоді

Асоціальна група організована за принципом підпорядкування з чітко визначеною роллю кожного підлітка, що стоїть на тому чи іншому ступені ієрархії. Те, що має право робити лідер або його наближені, не має права навіть спробувати «шістка» - найзневажуваний підліток, що знаходиться на найнижчому ступені ієрархії. З іншого боку, група забезпечує захист усіх своїх членів від нападів представників інших аналогічних груп, жорстоко караючи образників (звідси, наприклад, бійка «стінка на стінку»). Як правило, такі угрупування мають кожне свою територію (подвір'я, горище, вулиця, підвал, інколи навіть район міста), яка ревно оберігається від посягань інших груп, з якими вони найчастіше знаходяться в конфлікті.

Асоціальність подібних угрупувань, яка не завжди проявляється в діях, завжди відображається в моральних цінностях і нормах. Там лідирують або фізично сильні підлітки, або енергійні та інтелектуально розвинені, які спираються на фізичну силу молоінтелектуального наближеного («дебільного ординарця»). Цінується наглість, жорстокість, агресивність. Характерна некритичність до думки лідера та його підручних, легка індукція емоцій, думок та станів, тобто, коли висловлена кимось (з тих, хто знаходиться на вищому ступені ієрархії) думка або висловлене почуття миттєво передається іншим членам групи, без переосмислення отриманої інформації. Основний стиль проводження часу такої групи - беззмістовна активність.

Природно, що асоціальне угрупування формується з так званих «важковиховуваних» підлітків і дітей, які не зуміли нормально адаптуватися у школі і сім'ї. Тут вони знаходять розуміння, емоційну підтримку, відчуття своєї значущості, що робить особливо привабливим (а може, і життєво необхідним) спілкування з такими ж «вигнаними з суспільства», як і вони.

Однак і цілком благополучні, на перший погляд, підлітки також можуть потрапити в цю групу, хоча і за іншими причинами: у відповідь на жорстку регламентацію їх поведінки батьками; з метою отримання інформації, яка звичайно приховується від них дорослими; в силу інерції (коли підліток приходить у групу слідом за однокласником-«вигнанцем», оскільки товаришує з ним з дитячого садка); внаслідок відсутності інших, більш прийнятних для нього форм дозвілля та середовища спілкування тощо. Як буде надалі складатися доля підлітка, наскільки сильним буде вплив на нього асоціального угрупування, залежить від багатьох факторів, але перш за все від особистості самого підлітка та від особливостей його психічного розвитку.

Враховуючи велику значущість спілкування в юному віці, можна впевнено вести мову про те, що вибір підлітком життєвого шляху багато в чому залежить від того, в яку групу він потрапляє. Інколи буває, що тільки місце проживання та навчання штовхає підлітка в коло впливу асоціального угрупування. Із-за інтелектуальної та соціальної незрілості він швидко уступає психологічному впливу її лідера, починає у всьому наслідувати звичаї та норми поведінки, прийняті тут, тільки тому, що «всі так роблять». Чим менше індивідуалізована свідомість підлітка, чим слабкіший його зв'язок з батьками і чим яскравіше виражена реакція емансипації, тим більше вірогідності, що таке асоціальне угрупування стане для нього референтним, тобто найбільш значущим, таким, що скеровує всю його поведінку.

Уміння правильно оцінити тип групи, свою потребу у спілкуванні з цими людьми, своє місце у групі - важлива риса дорослості, дорослості, якої ми прагнемо.

Для молоді можливість знайти і проявити себе не завжди проста. Оглянемося круг себе і зважимо свої бажання та можливості. Якщо у батьків немає коштів, щоб навчати нас у престижних навчальних закладах, а по закінченні школи треба йти працювати, то в цьому немає ніякої трагедії. При бажанні, напевне, можна знайти ту “нішу”, де можна отримати заробіток. Але, коли після школи ми мало що вміємо робити та й не дуже кваліфіковано, то можливості вибору у нас будуть обмеженими. Щоб цього не сталося, треба як можна раніше вчитися щось робити своїми руками. Звичайно, краще вчитися робити те, що нам найбільше до вподоби. Але, безумовно, треба робити все добре, професійно і тоді на наш труд буде попит. Стати “профі” – це престижно і модно незалежно від того, в якій із сфери людської діяльності ми працюватиме. Високий професіоналізм забезпечить непоганий заробіток і пристойний рівень життя. “Профі” різних спеціальностей і напрямків діяльності високо цінуються на ринку. Не слід витрачати бездумно і даремно час. Час – дорогий дарунок природи. Використовувати необхідно кожну годину з максимальною користю для оволодіння знаннями та професійними навиками, щоб забезпечити своє майбутнє.

Висновки

Мені дуже хочеться, щоб дитинство запам’яталось не пустим вештанням вулицями в пошуках “пригод”, а добрими словами задля користі інших людей, веселими мандрівками, пізнанням нового! А ще – відкриттям та розвитком здібностей, бо вони є у кожної людини. І вільний час якнайкраще підходить саме для цього. Наше суспільство стане сильнішим і багатшим на талановитих спеціалістів. А в цьому, як відомо, - найвидатніша риса цивілізації, розвинутої та вдосконаленої.

Література

1. Максимова М. Я і мої друзі // Колега. – 2001. - № 2. – С. 30-33.

2. Мир детства: Юность. – М., 1997.

3. Филонов Г. Скажите какой я? – М., 1999.