Курилюк О.Я.

ВПЛИВ СІМ’Ї НА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНУ

АДАПТАЦІЮ ПІДЛІТКІВ

Сім’я сама древня і стійка соціальна спільність. Виникнувши на зорі людства вона пройшла через багатовікову історію, являючи собою унікальну опору суспільства.

Сім’я відновлює духовні і фізичні сили людини, заряджає її енергією для активної для активної участі в суспільному житті. В ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але і первинна соціалізація і виховання, духовне дозрівання особистості.

Особливо актуальним це є для підлітків, адже саме в підлітковому віці, коли найінтенсивніше відбувається розвиток самосвідомості, батьківське ставлення набуває вирішального значення для становлення і закріплення образу “Я”. Цей образ і ставлення до себе формується під впливом того образу, що склався у батьків.

Спілкування батьків з дитиною зумовлюється установками стосовно неї, які відображають особливості їх сприймання та розуміння дитини.

Від того, як батьки сприймають і розуміють підлітка, його потреби, інтереси, психологічні стани та переживання, а, отже, відповідно і взаємодіють з ним, залежить сприймання і оцінка підлітком себе, формування позитивного чи негативного образу “Я”, прийняття чи неприйняття своєї особистості. Батьківські установки щодо дітей впливають на усвідомлення ними мотивів своєї поведінки і діяльності, формування цінностей і ідеалів, вироблення оцінок і самооцінок, за якими діти оцінюють себе і людей, що їх оточують. Усе це позначається на соціальній адаптації дітей.

Окремі аспекти цієї проблеми були розкриті в роботах В.А.Горшкова, І.І.Друкарова, Д.Г.Ельконіна, Р.М.Капралової, А.М.Сазонової, А.І.Ушатікової, А.В.Фурмана.

І.С.Кон вважає, що немає ні одного соціального чи психологічного аспекту поведінки підлітків, який би не залежав від сімейних умов сьогодні чи в минулому.

Сім’я має особливий вплив на формування соціально-психологічної адаптації підлітків. Вона бере уже з перших днів життя дитини на себе турботу про її здоров’я і виховання, дає початкові знання про оточуюче, вводить і керує ними в цьому світі, виробляє уявлення і навики, допомагає здійснювати контакти з багатьма людьми.

На думку Л.І.Анциферової сім’ї належить ціла палітра властивих їй стимуляторів психосоціального розвитку дитини, найважливіші з яких - інтенсивність та багатство спілкування з дорослими, інтимні та стійкі емоційні контакти з постійними особами (батько, мати, ін. члени сім’ї), батьківська любов і турбота. Це природні стимулятори, що найбільш повно відповідають потребам розвитку дитини, її емоційного світу і культури, багатого спектру вищих людських почуттів.

Р.М.Капралова описала, зокрема, дітей , що росли при гострому дефіциті спілкування з дорослими і повній відсутності педагогічної і виховної роботи. Рівень соціального розвитку таких дітей виявився вкрай низьким, що знаходимо у вираженні відсутності уваги і інтересу до дорослих, апатичності, пасивному ставленні до оточуючих. Про важливість материнської любові і турботи свідчать також дослідження, проведенні у Франції під керівництвом Рудинеско-Обрі (1956) і М.Майергоффом (1961) в Швейцарії і інших країнах. Відсутність материнської турботи приводить до психічної депривації, з якою пов’язане відхилення в розвитку.

В системі внутрішньосімейних стосунків головними виступають відносини між подружжям. Вони створюють сім’ю і визначають її обличчя. Саме від характеру і стану подружніх взаємин залежить морально-емоційний клімат сім’ї і її виховні можливості.

Як відомо, ступінь морально-емоційної повноти і виразності подружніх стосунків по-різному представлена в таких (з точки зору її структури) типах сімей, як демократична, авторитарна і перехідного типу. Відповідно неоднаковий їх вплив на розвиток дитини.

Цікаві порівняльні дослідження, проведенні в колишньому СРСР, США, Данії. Дослідниками Д.Кенделем і Г.Лессером виявлено, що демократичний тип сім’ї має виховний вплив, а також встановлено, що, зокрема, в сім’ї з більш високим рівнем демократизації сімейних стосунків значно вище успішність дітей в школі, більш розвинуті такі якості, як доброта, працелюбство, самостійність, безкорисливість, скромність, самокритичність. Діти з таких сімей мають кращу підготовленість до ролі майбутнього сім’янина, структура їх життєвих цілей представляє більш соціальну цінність, ніж у дітей з сімей із низьким рівнем демокрануації подружніх взаємин.

Дослідження Р.М.Капралової і А.І.Ушатікова показали, що сімейні відносини мають значний вплив на вольовий розвиток у підлітковому віці. В умовах затяжних конфліктів в сім’ї морально-вольова сфера дитини травмується. В таких сім’ях було виявлено всього 13% учнів з позитивно направленою і відносно розвинутою волею.

97% респондентів мали відхилення в направленості і ступені вольового розвитку, в тому числі 30% із них мали негативно направлену сильну волю і 20% - негативно направлену слабку волю.

Дослідження дітей з благополучних сімей показало, що більшість дітей мала позитивну вольову направленість.

За результатами отриманими В.А.Горшковим у 89,4% підлітків в сім’ях з дезорганізованими стосунками зафіксовано почуття страху, відсутність навиків культури спілкування, спостерігається озлобленість, протеріччя інтересів, у 58,7% респондентів - сором за батьків і т.д. Аналізуючи мотивацію навчання, показники успішності, слід відмітити, що 57,6% підлітків із цих сімей систематично порушують дисципліну в школі, 63% - другорічники, 91,7% - не проявляють стійкого інтересу до навчання та суспільної діяльності.

За даними Л.М.Сазонової, неблагополучна сім’я негативно впливає не тільки на пізнавальну діяльність, але і на мовний розвиток дитини.

Встановлена також закономірність, відповідно якій діти, виховані в конфліктній сім’ї, виявляються погано підготовленими до подружнього життя.

І.І.Друкаров вказує, що постійні конфлікти між батьками стають причиною дитячої злочинності, а згідно даних, до 70-75% малолітніх злочинців росли в конфліктних сім’ях.

За даними А.Ю.Тавіта, конфліктні відносини між батьками створюють умови для ранніх сексуальних стосунків. Таким чином, патологія сімейних відносин проектує надзвичайно широкий спектр аномалій.

Американські соціологи Е.І.Глюк, наприклад, вважають, що там, де в сім’ї здорова обстановка, шанси на виникнення у дитини антисоціальних нахилів можна визначити, як 3 до 100. В тих же випадках, де домашні умови незадовільні, шанси піднімаються до 98 із 100.

Аналіз літератури з проблеми дослідження свідчить про те, що сімейні стосунки - сильний специфічний виховний фактор і, в той же час, дуже раниме місце в сім’ї.

Привертають увагу роботи психоаналітичного напрямку, де стверджується, що психологічна позиція особистості залежить від послідовності народженості дитини в сім’ї, що ця позиція пізніше впливає на процес встановлення контактів з однолітками в школі.

Р.Калларе та інші, відстоюючи точку зору А.Адлера, що послідовність народженості індивіда впливає на шкільну адаптацію і визначає стиль взаємодії дитини з однолітками, провели дослідження 679 дітей, у яких були виявлені проблеми зі шкільною адаптацією. На основі інформації про черговість народження досліджувані були умовно поділені на наступні групи: єдиних, старших, молодших і “проміжних” дітей в сім’ї. В ході дослідження була отримана інформація про успішність та адаптацію цих дітей в школі.

Результати показали, що значні проблеми, пов’язані з адаптацією, спостерігаються у проміжних дітей. Їм характерні труднощі в навчанні.

Відомий психолог О.М.Леонтьєв вважав підлітковий період другим (після дошкільного) народженням особистості. Його ознакою є досить високий рівень самостійності, здатності до самовдосконалення і самовиховання, регулювання своєї діяльності на основі поставленої мети. Істотним моментом формування системи саморегуляції поведінки, стосунків з оточуючими у підлітковому віці є інтенсивний розвиток й упорядкування ціннісних орієнтацій, які виступають узагальненою характеристикою і показником реального процесу становлення особистості.

Особливо важливого значення у формуванні системи цінностей набуває сім’я, яка виступає тим безпосереднім первинним середовищем, завдяки якому дитина входить у систему соціальних зв’язків, завойовує ті чи інші норми поведінки. Стосунки з дорослими членами сім’ї є важливим фактором соціальної орієнтації підлітка в навколишній дійсності, бо саме тут закладаються основи оцінки дитиною різноманітних життєвих ситуацій.

Вплив сім’ї на підлітка сильніше впливу школи, суспільства в цілому. Це витікає із ряду особливостей, характерних для сім’ї. Наприклад, її малочисленність, що полегшує можливість безпосереднього емоційного контакту і міжособової взаємодії.

І.С.Кон вважає, що нема ні одного соціального чи психологічного аспекту поведінки підлітків, який би не залежав від їх сімейних умов.

Суперечливість поглядів батьків не дають можливості підлітку осмислити, хто із батьків правий, а хто ні, що добре, а що погано.

Необхідно згадати про нездоровий вплив на формування підлітка протирічь між соціальним становищем і емоційним настроєм батьків.

В сім’ях, де відношення батьків і дітей характеризуються байдужістю, лицемірством підліток важко оволодіває позитивним соціальним досвідом. Підліток в такій сім’ї рано втрачає здатність спілкування з батьками. Це тривожний симптом: приблизно 40% підлітків не бажають ділитися думками з батьками.

Стосунки із дорослими членами сім’ї є важливим фактором соціальної орієнтації підлітка і зумовлюють, певним чином, формування суб’єктивної стратегії його самоствердження.

Найвідчутніший внесок в теорію соціально-психологічної адаптації внесли Л.С.Виготський, А.Ф.Лазурський, В.І.Лєбєдєв, А.А.Налчартян, А.В.Петровський, Л.А.Петровська та інші вчені.

Соціально-психологічна адаптація являє собою:

- процес і результат активного пристосування індивіда до видозмінного середовища за допомогою найрізноманітніших інтеріоризованих соціальних засобів (дій, вчинків, діяльності);

- компонент дійового ставлення індивіда до світу, провідна функція якого полягає в оволодінні ним відносно стабільними умовами і обставинами свого буття;

- осмислення і розв’язання типових, переважно репродуктивних завдань і проблем шляхом соціального прийняття чи ситуативно можливих способів поведінки особистості, що конкретно виявляється в наявності таких психологічних феноменів, як оцінка, розуміння і прийняття нею навколишнього середовища і самої себе, їх будови, вимог, завдань тощо.

Соціально-психологічна адаптація завжди спрямовується полярними тенденціями - процесами адаптованості-неадаптованості, тобто тими психорегулятивними механізмами, які реально представлені у внутрішньому світі особистості.

Слід зауважити, що неадаптованість може відігравати не тільки негативну, а й позитивну роль. Вона означає існування суперечливих відношень між цілями і результатами. Ця суперечність природна і непереборна, проте в самій ній - джерело динаміки діяльності, її реалізації й розвитку. Водночас, неадаптованість є також ще й особливим мотивом, який спрямовує розвиток особистості і який виявляється в надситуативній активності, тобто специфічній привабливості дій із наперед невизначеним розв’язком.

Неадаптивність небажана, мабуть, тільки в тому випадку, коли вона виступає як дезадаптивність у ситуації постійної неуспішності спроб індивіда реалізувати мету або в ситуації утворення двох і більше рівнозначних цілей, що може засвідчувати про незрілість особистості, невротичні відхилення або результати експерементальної ситуації.

Для діагностики особливостей адаптованості підлітків було виділено три види соціально-психологічної адаптації:

1.Адаптованість. 2.Неадаптованість. 3.Дезадаптованість.

Після проведеного нами дослідження були отримані наступні результати:

- із 30% протестованих підлітків адаптованість виявлена у 18% учнів. Ці діти добре почувають себе в школі, у них багато друзів, безліч контактів з однолітками. Будь-які труднощі повсякденного життя вони зустрічають спокійно, розсудливо, без нервових зривів;

- неадаптованість виявлена у 8% учнів. Ці діти почувають себе невпевнено, у них занижена самооцінка, насторожено сприймають все нове, очікуючи небезпеки;

- дезадаптованість виявлена у 4% учнів. У цих дітей відсутнє бажання відвідувати школу, вони тримаються осторонь колективу, у них мало друзів, занижений інтерес до навчання. Реакція на труднощі, невдачі - нервові зриви.

Анкетування дітей, бесіди з ними та з класним керівником, аналіз творів показали наступне: підлітки виділяють три основні групи, в яких виникають конфлікти з батьками.

1 група - суперечки (розходження в судженнях, поглядах, спроби відстояти власну думку, переконати) - 69,1%;

2 група - сварки (гострі форми вербальної агресії, яким властива сильніша емоційна напруга, ніж суперечок; нерідко сварки супроводжуються використанням образливих слів, підвищенням тону; відсутність раціональної мотивації конфліктної ситуації) - 25,7%;

3 група - скандали (гострі вербальні і фізичні форми агресії, які супроводжуються криком, кривдженням, рукоприкладством тощо) -5,2%.

Тільки у 1,9% досліджених відзначили, що розбіжність з батьками в поглядах і судженнях з деяких питань усувається всебічним обговоренням й дискусіями, які не переходять у конфлікт.

Аналіз анкетування, бесід дав змогу виявити причини негативних взаємин між підлітками і батьками з погляду самих підлітків. Ці дані свідчать про те, що характер взаємин між підлітками і батьками залежить від багатьох діючих факторів.У досліджені виявлені певні відмінності між дівчатами і хлопцями щодо виділення причин негативних взаємин між ними й батьками. Так дівчата частіше, ніж хлопці, підкреслюють, як основні причини конфліктів риси особистості батьків, обмеження самостійності, незадоволення потреб.

Таблиця 1. Показники взаєморозуміння підлітків з батьками (в %).

	Взаєморозуміння
	з батьком	з матір’ю	з батьком і матір’ю
Дівчата	25,6	59,0	15,4
Хлопці	16,7	56,7	26,6

Наявність розуміння з боку батьків, на думку підлітків, є найважливішою умовою добрих стосунків між батьками і дітьми. І, навпаки, нерозуміння посідає перше місце у виникненні конфліктів між ними.

Про різні позиції батька і матері в очах підлітка засвідчили відповіді на запитання: “Кого з членів родини ви хотіли б наслідувати?” Вказали: матір - 26,9%, батька - 11,5%, обох батьків - 11,6%, старшого брата чи сестру - 3,8%, нікого - 34,6%, відсутня відповідь -11,6%. Тенденція певної автономії в сім’ї виявилась у відповідях підлітків на запитання: “Чи не нудно проводити вільний час з батьками?” (ніколи не нудно - 43,6%, інколи - 30,3%, завжди нудно - 26,1%).

За методикою PARY (автори Шеффер і Белл) нами отримані результати ставлення батьків до дітей. Дослідження дало змогу виділити три групи батьківського ставлення до своїх дітей.

1 група - батьки, які мають оптимально-емоційний контакт з дитиною. Це значить, що в стосунках переважають партнерські взаємовідносини, спонукання словесних проявів. Діти в таких сім’ях мають можливість проявити своє “я”, самоствердитися.

2 група - батьки, які мають надлишкову емоційну дистанцію з дитиною. В таких сім’ях батьки часто потурають дітям, мало цікавляться їх особистим життям; в сім’ї панує строгість і безліч заборон. Кожний прояв самостійності дитини або подавлюється, або ж має неправильне трактування.

3 група - батьки, які різними способами подавляють будь-який прояв активності дітей, нав’язують їм свою думку, проявляють надмірну турботу, втручаючись надмірно у їх внутрішній світ, тим самим руйнуючи вже сформовані зв’язки і приводячи дитину до роздвоєння особистості.

1 групу становлять 50% батьків від загальної кількості; 2 групу - 12 батьків (40%); до 3 групи ввійшло 3 батьків (10%).

Стосунки між батьками і дітьми не можуть не впливати на емоційний стан дитини, формування внутрішнього світу, і, загалом, на соціально-психологічну адаптацію підлітків.

Результати дослідження свідчать, що соціально-психологічна адаптація підлітків прямо залежить від процесу і характеру міжособової взаємодії в сім’ї, де батьки і діти виступають активними сторонами. Таким чином, в загальному комплексі факторів, які впливають на формування особистості, найвизначнішим є характер взаємин у родині.

ЛІТЕРАТУРА

Бодалев А.А. Личность и общение. М. 1983.

Варга А.Я. Роль родительского отношения в стабилизации детской невротической реакции. //Вестник МГУ. Психология.1985. №4.

Волкова А.Н., Трапезникова Т.М. Методические приемы диагностики супружеских отношений. // Вопросы психологии. 1985. № 4.

Каган В.Е. Психогенные формы школьной дезадаптации. // Вопросы психологии. 1984. № 4.

Капралова Р.М. Влияние семейных отношений на волевое развитие подростков. Р. 1967.

Ковалев С.В. Психология семейных отношений. М. 1987.

Личко А.Е.Подростковая психиатрия. Л. 1979.

Обозов Н.Н. Межличностные отношения. Л. 1978.

Титаренко В.Я. Семья и формирование личности. М. 1987.

АННОТАЦІЯ.

В статті розглядається одна з актуальних проблем соціальної психології - формування соціально-психологічної адаптації у підлітковому віці. На основі результатів досліджень розкривається її пряма залежність від процесу і характеру міжособової взаємодії в сім’ї.

Звернена увага, що в загальному комплексі факторів, які впливають на формування особистості, найзначимішим є характер взаємин у родині.

ANNOTATION

The influence of the family on the social-psychological

adaptation of teenagers.

The article presents one of the actual problems of social-psychological adaptation of teenagers. The results of the investigation show that this adaptation depends upon the process and the character of interpersonal relations in the family. The author underlines that the main factor, that influences on the formation of a person is the family.

 Курилюк Орислава Ярославівна

лаборант кафедри практичної психології Волинського державного університету ім. Лесі Українки