План

Вступ

1.)Цінність людини.

1.1) Космологічна суть буття.

1.2)Величність історичних постатей

2)Радянська визначеність людини

Висновок.

Список використаної літератури .

Вступ

Людське суспільство визнає дві категорії краси та цінності. Перша – краса зовнішня, або фізична. Мабуть не слід з піною у рота доводити читачеві, що наші українські Дівчата найвродливіші, найрозумніші та найпристосованіші. Якщо виключиться світло, або станеться якась аварія, саме вони, рідні зможу обійти не лише себе, а й нагодувати на попестити чоловіка, що прийшов втомлений та злий...

Друга категорія – то категорія духовної, або внутрішньої краси. Окрім фізичної краси, та розмірів 90-60-90, все більше людей з віком звертають увагу на особистий розвиток особи. Краса є добро, ніжність, сила, цілеспрямованість, здатність іти на поступки, по відношенню до оточуючих.

Одним словом краса врятує світ!!!

1. Цінність людини.

3 усього, що існує у світі, найбільш цінною й найбільш важливою для людини є сама людина. Вже у Стародавньому Китаї вважали, що «між Небом і Землею людина найцінніша». А у V сторіччі до н.е. давньогрецький філософ Протагор (близько 480 — близько 410 до н.е.) сформулював тезу про те, що людина є мірою всіх речей.

Цінність людини визначається насамперед тим, що вона є найдосконалішою з усіх відомих нам істот. Тільки вона здатна пізнавати довколишній світ і саму себе й це спрямовано перетворювати їх згідно з законами Риму на початки добра й краси. Завдяки її зусиллям створено «другу вроду» — світ культури, який є скарбницею загальнолюдського досвіду й передумовою істинно людського буття.

Цінність людини полягає і в тому, що вона є єдиною, принаймні у відомій нам частині космосу, істота - навіть якщо у космосі, що цілком ймовірно, є подібні до нас істоти, й ми зустрінемося з ними, то й цінність людини та людства не стане меншою.

1.1 Космологічна суть буття.

Вища порівняно з іншими живими істотами цінність людини зумовлена також і тим, що саме завдяки їй і її дальшому розвитку зможуть коли-небудь знайти нові форми життя на просторах Всесвіту її «менші брати». Вважаю вони ніколи не полишать свою колиску — Землю, яка рано чи пізно загине, як і все існуюче. А це означало б, і виникнення та розвиток життя на Землі — всього кінець і невеличкий глухий кут на узбіччі магістралей космічного розвитку.

Нарешті, як про найвищу цінність можна говорити про людину, маючи на увазі не тільки весь рід людський, тобто людство, але й кожну окрему людину як індивідуум , у цьому розумінні кожна людина — це велетенський неповторний світ. І ця неповторність, унікальність цієї людини роблять її самоцінною й незамінною.

1.2 Величність історичних постатей

Немов світло далеких і давно згаслих зірок до нас ді­йшли імена Гомера, Дайте, В.Шекспіра, О.С.Пушкіна, Т.Г.Шевченка, Ф.М.Достоєвського, Л.М.Толстого, Лесі Українки, їхні геніальні твори донесли до нас багатий та неосяжний внутрішній світ кожного з них. Але ж таких імен за всю історію людства дійшло до нас усього лише кілька сотень чи тисяч. А мільярди інших людських сві­тів утрачені для нас назавжди. Можливо, саме з усвідом­лення цієї величезної втрати й народилися колись думки про можливість воскресіння померлих? І, хто знає, мож­ливо, коли-небудь ця мрія про повернення з небуття всіх, хто жив на Землі, стане хоча б частково здійсненою? І Але сьогодні ми повинні думати насамперед про тих, хто ще є поряд з нами, хто живий, і намагатися хоча б частково ознайомитися з неповторним світом кожного з них. Бо потім уже може бути пізно. Й слід пам'ятати, що не буває людей нецікавих або не гідних нашої уваги. Кожна людина цікава й самоцінна сама по собі й заслу­говує на нашу увагу та повагу до себе навіть тільки тому, що вона є.

Становлячи найвищу цінність на Землі, людина не мо­же використовуватись як засіб досягнення якихось не пов'язаних з нею самою цілей, особливо тих, досягнення яких може заподіяти їй шкоду, чи то є цілі суспільства, чи інших людей. Свобода людини, її щастя, створення ре­альних умов для її вільного й всебічного розвитку — ось що має бути головним у ставленні до людини, якщо ви­ходити з визнання її найвищої цінності. Досягнення цьо­го має бути головною метою суспільного розвитку. Проте, на жаль, майже вся людська історія свідчить про інше, що вочевидь може бути доказом недосконалості самого суспільства.

У первісному суспільстві окрема людина не могла існувати поза своїм родом. Усе необхідне для життя, зокрема й захист самого її жит­тя, забезпечував її рід. Тому людина тоді ще навіть не виокремлювала себе із свого роду, не мислила себе поза ним. Для неї не було страш­нішого покарання, ніж вигнання з роду. За цих умов індивідуальне Існування людини було повністю підпорядковане її родовій групі, підтримка та збереження якої сприймались як головна мета, а життя та діяльність окремої людини — лишень як засіб досягнення цієї мити.

У класовому суспільстві завдяки вдосконаленню знарядь праці та зростанню її продуктивності людина могла вже власними зусиллями підтримувати своє існування, а виникнення приватної власності зумовлювало її матеріальну незалежність від інших людей. Це дало можливість, принаймні представникам панівних класів, усвідомлювати себе й як самоціль. Разом з тим з виникненням приватної власності й поділом суспільства на протилежні класи виникли умови, за який людина стає засобом досягнення цілей не тільки суспільства, а й іншої людини — рабовласника, феодала, капіталіста. Крім того, одна групі людей або один клас стає засобом досягнення цілей для іншого кляпу, й навіть усе суспільство може стати засобом досягнення цілей окремої людини — фараона, монарха, диктатора.

2. Радянська визначеність людини

На жаль, і в нашому недалекому минулому людина часто розглядалася лишень як безликий «гвинтик» державної машини, що не становить особливої цінності. Головними показниками розвитку суспільства були вироблені тонни сталі та цементу, кількість побудованих заводів і випущених машин та ін. Але самі по собі ці показники нічогісіньки не варті, якщо вони не поліпшують життя конкретної людини, не створюють умов для її розвитку.

Ось чому прагнення до змін у нашій країні мають бути спрямовані на те, щоб саме людина завжди була в центрі уваги. Без такого людини на головну мету суспільного розвитку всі зміни суспільстві позбавлені сенсу.

Висновок

Краса людини проявляється через її індивідуальність. Жодна система або особа, що не зважає на точку зору інших приречена на негативне ставлення. Якщо ти відносишся до людини з повагою та добротою, якщо вона не повністю стала жорсткою від ударів життя, то вона оцінить твоє піклування, а коли стане тобі непереливки, підтримає та надихне любов’ю та життєвою силою...