Конфуцій (Кун-цзи, 551-479 р. До н.е.) народився і жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли чжоуский Китай знаходився в стані важкої внутрішньої кризи. Влада чжоуского правителя - Вана давно ослабла, Руйнувалися патріархально-родові норми, в усобицях гибла родова аристократія. Катастрофа древніх підвалин сімейно-планового побуту, міжусобні чвари, продажність і алчність чиновників, бідування і страждання простого народу - усе це викликало різку критику ревнителів старовини. Виступивши з критикою свого сторіччя і високо ставлячи сторіччя минулі, Конфуцій на основі цього протиставлення створив свій ідеал зробленої людини изюнь-цзи. Високо моральний цзюнь-цзи повинний був володіти двома найважливішими в його уявленні гідностями: гуманністю і почуттям боргу. Гуманність (жень) містило в собі скромність, стриманість, гідність, безкорисливість, любов до людей і т.п. Жень - це майже недосяжний ідеал, сукупність досконалостей, який володіли лише древні. З сучасників він вважав гуманним лише себе і свого улюбленого учня Янь Хуея. Проте для дійсного цзюнь-цзи однієї гуманності було недостатньо. Він повинний був володіти ще одною важливою якістю - почуттям боргу. Борг - це моральне зобов'язання, що гуманна людина в силу своїх чеснот накладає на себе самий.

Почуття боргу, як правило, обумовлено знанням і вищими принципами, але не розрахунком. “Благородна людина думає про борг, низька людина піклується про вигоду,” - учив Конфуцій. Він також розробив і ряд інших понять, включаючи вірність і щирість (чжен), благопристойність і дотримання церемоній і обрядів (лі).

Проходження всім цим принципам було обов'язком благородного цзюнь-цзи, і, таким чином, “благородна людина”

Конфуція - це умоглядний соціальний ідеал, повчальний комплекс чеснот. Цей ідеал ставав обов'язковим для імітації, наблизиться до нього було справою честі і соціального престижу особливо для тих, представників вищого стана вчених-чиновників, фахових бюрократів-адміністраторів, що з епохи Хань (III в. до н.е.) стали управляти китайською конфуціальною интерією.

Конфуцій ринувся створити ідеал лицаря чесноти, що боролись за високу мораль, проти панувавшої навколо кривди. Але з перетворенням його навчання в офіційну догму на передній план виступила не суть, а зовнішня форма, що виявлялася в демонстрації відданості старовині поваги до старих, напускної скромності і чесноти. У середньовічному Китаї поступово склалися і були канонізовані визначені норми і стереотипи поводження кожної людини в залежності від що займається місця в соціальній ієрархії. У будь-який момент життя, на будь-який випадок, при народженні і смерті, надходженні в школу і при призначенні на службу - завжди і в усім існували строго фіксовані й обов'язкові для всіх правила поводження. У епоху Хань було складене склепіння правил - трактат Лицзи, компендіум конфуціанських норм. Всі записані в цьому обряднику правила випливало знати і застосовувати на практиці, причому тим старанніше, ніж більш високе положення в товаристві людина займала.

Конфуцій, відштовхуючись від сконструйованого їм соціального ідеалу, сформулював основи того соціального порядку який хотів би бачити в піднебесної:

“Нехай батько буде батьком, син - сином, государ - государем, чиновник - чиновником,” тобто усе стане на свої місця, усе будуть знати свої права і зобов'язання і робити те, що їм призначено. Упорядковане в такий спосіб товариство повинно складатися з двох основних категорій, верхів і сподів - тих, хто думає й управляє і тих, хто трудиться і кориться. Критерієм поділу товариства на верхи і низи повинні були служити не знатність походження і не багатство, а ступінь близькості людини до ідеалу цзюнь-цзи. Формально цей критерій відчиняв шлях наверх для будь-якого набагато складніше: стан чиновників був відділений від простого народу “стіною ієрогліфів” - письменність. Вже в Лицзи було спеціально обговорено, що церимоніали й обряди не мають відношення до простого народу і що грубі тілесні наказання не застосовуються до освіченого.

Кінцевою й і вищою ціллю керування Конфуцій проголошував інтереси народу. Одна при цьому вони були переконані, що самому народу його інтереси незрозумілі і недоступні і без опіки утворених конфуціанців - управителей він обійтися ніяк не може: “Народ варто змушувати йти належним шляхом, але не потрібно пояснювати, чому.”

Однієї з важливих основ соціального порядку, по Конфуцію, було суворе повинування старшим. Сліпе повинування його волі, слову, бажанню - це елементарна норма для молодшого, підпорядкованій, подданного як у рамках держави в цілому, так і в рядах клана, сім'ї. Конфуцій нагадував, що держава - це велика сім'я, а сім'я мала держава.

Конфуціанство додало культу предків глибокий зміст символу спец. Порядку і перетворило його в найперший обов'язок кожного китайця. Конфуцій розробив навчання про сяо, синів шанобливості. Зміст сяо - служити батькам по правилах лі, поховати їх по правилах лі і приносити їм у жертву по правилах лі.

Конфуціанський культ предків і норми сяо сприяв розквіту культу сім'ї і клана. Сім'я вважалася серцевиною товариства, інтереси сім'ї набагато перевершували інтереси окремої особистості. Звідси і постійна тенденція до росту сім'ї. При сприятливих економічних можливостях прагненні до спільного проживання близьких родичів різко переважало над сепаратистськими схильностями. Виникав потужний розгалужений клан і родичей, що трималися друг за друга і населяли часом ціле село.

І в сім'ї й у товаристві в цілому будьякий, у тому числі впливовий глава сім'ї, важливий чиновник імператора, являв собою насамперед соціальну одиниці, уписану в суворі рамки конфуціанських традицій, вийти за межі яких було неможливо: це означало б “загубити особу”, а втрата особи для китайця рівносильно цивільної смерті. Відхилення від норми не припускалися, і ніякої екстравагантності, оригінальності розуму або вищого образа китайські конфуціанство не заохочувало: суворі норми культу предків і відповідного виховання придушували егоїстичні схильності з дитинства.

Людина з дитинства звикнула до тому, що особисте, емоційне, своє на шкалі цінностей непорівні з загальним, прийнятим, раціонально обумовленим і обов'язковим для усіх.

Конфуціанство зуміло зайняти головні позиції в китайському товаристві, набути структурної тривкості й обґрунтувати свій крайній консерватизм, що знайшов найвище вираження в культе незмінної форми. Дотримати форми, у щоб ні стало скоротити вид, не загубити особу - все це стало тепер грати особо важливу роль, тому що розглядалася як гарантія стабільності. Нарешті, Конфуціанство виступало і як регулятор у взаємовідносинах країни з небом і - від імені неба - із різноманітними племенами і народами, що населяли світ. Конфуціанство підтримало і піднесло створений у іньско-чжоуский час культ правителя, імператора “сина неба” керуючого піднебесної від степу великого неба. Звідси був тільки крок до поділу усього світу на цивілізований Китай і некультурних варварів, що мерзнули в теплості і неуцтві і черпавших знання і культуру з одного джерела - із центру Світу, Китаю.

Не будучи релігією в повному розумінні слова, конфуціанство стала великим, ніж просто релігія. Конфуціанство - це так само і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів - словом це основа всього китайського способу життя, квінтесенція китайської цивілізації. Протягом двох із зайвим тисяч років конфуціанство формувало розуми і почуття китайців впливало на цих переконання, психологію поводження, мислення, сприйняття, на їхній побут і уклад життя.