Іслам –наймолодша світова релігія. За даними всесвітньої ісламської ліги 1980р. в різних країнах налічувалось понад 800 мільйонів послідовників ісламу.

Мусульмани живуть більш як у 120 країнах світу. В 35 країнах вони становлять 95 – 99% населення, в 13 державах – впливову меншість, а у 28 країнах – іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мавританія).

Термін “іслам” у перекладі з арабської означає “покірність”, а того хто прийняв релігію називають відданими (з арабської - мусульманином). Звідси друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще й “магометанство” (від зміненого імені Мухамед - Магомет).

Іслам виник в Аравії в VII столітті н.е. Походження його ясне, ніж походження християнства, буддизму. За мусульманської традицією засновником ісламу був пророк Муха мед, араб, який жив у Меці.

Аравія була здавна населена семетичними племенами, предками теперішніх арабів. Частина їх жила в оазисах і містах, займаючись землеробством, ремеслом, торгівлею, частина кочувала в степах і пустелях, розводячи верблюдів, вівців, кіз коней. Аравія була економічно і культурно зв‘язана із сусідніми країнами – Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом, Ефіопією. Торговельні шляхи між цими країнами йшли через Аравію. Один з важливих вузлів перетину торговельних доріг був в Мекканському оазисі, близько узбережжя Червоного моря. Родоплемінна знать, яка проживала тут, писемні колоти (кулоти) знаходила багато вигод із торгівлі. В Меці утворився релігійний центр всіх арабів: в особливому святилищі Краба були зібрані священні зображення і культові предмети арабських племен.

Були в Аравії і поселення іноземців, в основному іудейської і християнської общини. Люди різних мов і релігій спілкувались між собою, віддавали їх впливом один на одного. В VІ ст. В Аравії почався занепад караванної торгівлі так як торгівельні шляхи перемістились на схід, в Іран. Це порушило економічну рівновагу, яка трималась роками. Кочівники, які втратили досвід від караванного руху, почали схилятись до осілого способу життя, переходили до землеробства. Зросла в потреба в землі, посилились сутички між племенами. Стала необхідність в об‘єднанні. Виник рух за знищення писемних кулотів. Такі були історичні передумови для виникнення ісламу.

В Аравії іслам поширився на сусідні країни. Як і будь-яка релігія, іслам має ряд течій, найпоширенішими з яких є сунітська та шиїтська, що відрізняються одна від одної деякими догматами і обрядами. Основні визначення ісламу викладені у “святій” книзі мусульман – Корані (у перекладі з арабської “Коран” означає “читання”). Написаний він у ХХ ст.., але протягом часу в нього вносились доповнення і зміни.

Коран розділено на 114 глав. Вони розміщені в хаосі, просто за розмірами: більш довгі ближче до початку, більш короткі – до кінця. Сури мекканські (більш ранні) і медінсоні (більш пізні)пермішані. Одне і теж повторюється багато, нібито в різних сурах.

Другим після Корану джерелом віри мусульман – суністів є Сукна (араб: поведінка, приклад), у Корані й Сукні поряд з релігійними догмами і переказами про всесилля Аллаха містяться різні моральні повчання, викладені принципи взаємостосунків з іншими народами, ставлення до жінки, до власності тощо. Положення Корану і Гунни покладено в основу феодального мусульманського права – шаріату, в якому яскраво висвітлено суть ісламу.

Варто звернути увагу на такі особливості віровчення ісламу:

• віра в єдиного бога Аллаха і його посланців – Муха мед і Алі Аллах – один невіддільний і єдиний. “Доповнюють” Аллаха пророки, ангели, демони, які також шануються як боги;

• шанування “священного писання” (Корану), в якому розповідається про створення світу, страшний суд, містяться ворожбитські заклинання, стародавньоарабський фольклор, сказання про пророків, вказівки, які регулюють суспільні і сімені стосунки, Коран створювався майже 100 років, роботу над ним було завершено у VIII столітті;

• шанування “священного писання” (Сукна) – зведення оповідей про діяння, вчинки Мухамеда, його висловлювання з різних приводів, його автобіографія. Сукна є основою фінха - мусульманського правознавства і шаріату – зведення мусульман;

• щоденна п‘ятиразова молитва (намаз): на світанку, в обід, о третій годині дня, при заході сонця і перед настанням ночі. У сучасному ісламі є дво – і одноразова молитви. Перед намазом ритуальне обмивання (піском або водою);

• сплата податку (закят) у стародавньому ісламі – на користь бідних (чим іслам завоював прихильність пригноблених), а нині на користь мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком – добровільним пожертвуванням;

• дотримання посту (уразу). Протягом дев‘ятого місяця (рамадан) за місячним календарем мусульман від світанку і до настання темряви на їсть і не п‘є, а з наставанням ночі може їсти і пити, зараз цю вимоги спрощено. Духовенство не вимагає строгого дотримання посту від людей, які працюють на виробництві, у сільськогосподарських місцевостях, вагітних жінок;

• ходіння на молитви до Мекки (хадж) – покаяння у гріхах і прилучення до святих;

• священна війна з невірними (дасихад, або газават). З давніх часів цей елемент ісламської віри насаджав ненависть і ворожнечу серед віруючих різних релігій.

У ісламі велику роль відіграє складна обрядність. Мусульманин повинен п‘ять разів на день здійснити молитву здійснити молитву, дотримуватись релігійних свят, постів, обрядів, звичаїв, здійснювати неможливо.

Тридцяти денний пост місяця рамазану належить до обов‘язкових звичаїв, які існували в Стародавній Аравії до ісламу. Ймовірно що у давнину постилися у найжаркіший літній місяць. Звідси, напевно, й назва місяця “рамазан”(по араб. рамадан), який походить від арабських слів “ромад хар”, що означає спека, виснажливий час.

Літо в Аравії, особливо його кінець було найважчим часом року у господарстві, коли запаси продуктів закінчувалися, а нещадно пекуче сонце випалювало підніжний корм для худоби. Це змушувало стародавніх арабів певним чином обмежувати себе в їжі і переносити значну частину господарських справ на прохолоднішу частину доби – вечір і ніч. В той же час стародавні араби, які вірили в добрих і злих духів та богів, влаштовували молитви про дарування дощу, аби задобрити їх. Не спавши першу частину ночі, вони молилися своїм богам і духам, чекаючи дощу, оголошували заборону на прийняття їжі і пиття протягом дня.

Таким чином, вимоги мусульманського посту місяця рамадана - нічого не їсти і не пити з раннього ранку до настання темряви, не вдихати в цей час ніяких пахощів, не купатися тощо – в основному повторюють до ісламські, які визначалися передусім господарським життям стародавніх арабів.

Іслам має особливу форму повідомлення віруючих про час намазу. Кличе до молитви служитель мечеті – муедзин. Виходячи на балкон мінарету, він співучим голосом кілька разів зачитує вірші: “Аллах великий: Свідчу, що немає Бога, крім Аллаха. Підіймайтеся на молитву, йдіть до спасіння. Молитва корисніша від сну”. Останнє речення вимовляється перед ранковим намазом.

Перед намазом обов‘язкове обмивання обличчя та рук до ліктів, голови та ніг. Ісламу властива сакралізація води, ставлення до неї як до чудодійної сили. Вважається, що вода очищає не тільки від фізичного бруду, а й від моральної нечистоти. Омивання, наприклад, необхідне після спілкування з іновірцями (гаурами).

Намаз здійснюється у будь-якому місці, де застав віруючого арм (заклик до молитви): у полі, біля верстата, у кабінеті. Потрібно, щоб місце було чисте, а той, хто молився, стояв обличчям до Мекки. Під час намазу промовляються славослов‘я Аллаху, деякі сури Корану. Конкретних прохань, звернень до Бога молитва не містить.

Намаз супроводжується колінопреклонінням, низькі поклони. Це дало повід мусульманським богословам стверджувати корисність намазу , як своєрідної гімнастики. Здійснювати його необхідно на особливому молитовному килимку, араби називають його саджада, турки – наша дик. У мечеті підлога вкрита величезним килимом, перед входом взуття знімають. Голова мусульманина підчас намазу повинна бути вкрита – тюбетейкою, дескою, галемою, беретом.

У великих містах Туреччини, Єгипту, Сирії, Тунісу мало хто молиться стільки разів. Ритм сучасного життя змусив скоротити кількість намазів до двох – ранкового та вечірнього. Однак у селах цей звичай зберігся. Сурового його дотримуються і у країнах, де іслам державна релігія: Саудівська Аравія, Іран, Лівія.

Існують і інші види спілкування мусульман з Богом, дуа – молитва, що містить якесь конкретне прохання до Аллаха; маулід - подячна або поминальна молитва, нічні молитви під час посту. Полуденну молитву в п‘ятницю слід здійснювати у нечисті. Їй передує проповідь хутба, яка трактує релігійні, моральні питання, проблеми політики.

Під час посту потрібно також утримуватись від усього, що може приносити задоволення. Заборонено й процедури пов‘язані з веденням в організмі лікувальних препаратів, уколів, клізм. Шаріат стверджує, як піст буде порушено, якщо злизнути хоч крапельку одну, що випадково впала на губу, або, зануривши голову у воду, рятуючись від перегрівання. Статеве збудження та дотик до жінки теж роблять піст недійсним. Вимоги щодо посту слід використати лише в день. З настанням вечора до світанку піст тимчасово припиняється. Невипадково , і сама назва у багатьох країнах походить від перського слова “руз”(день), “рурс” – в іранських мовах; “роза” – в урду; “ураза” – у мовах Середньої Азії. Інколи піст називається за ім‘ям місяця – рамадоном або ромазоном.

Шарат перелічує поважні причини, які дозволяють відійти від дотримання посту. Обов‘язок постити не поширюється на тих, хто подорожує, учасників бойових дій. Усі, хто не постив, крім дітей, людей похилого віку те невиліковно хворих, зобов‘язані компенсувати його, коли відпадуть поважні причини : відпостити в будь-який інший місяць чи сплатити певну суму грошей або роздати милостиню жебракам. Відшкодування належить і тим, хто порушив піст – це спокутується неофіційним постом (наддара), тобто аналогічним постом протягом 60 діб. Спокутувальний піст можна замінити добрими вчинками – годувати цілий день жебраків або 60 діб одного жебрака.

Крім тілесного посту, потрібне й моральне утримання: негоже сваритися, обманювати, зводити наклепи. Серед найтяжчих гріхів – блюзнірство, осуд Мухамеда, образа духовної особи, які роблять піст недійсними і вимагають подвійного відшкодування.

Щодня перед сніданком мусульманин повинен промовити сакраментальну формулу (нійа), заявивши про намір постити й благати Аллаха благословити його в цьому. Без цього піст недійсний. У вільний час потрібно читати Коран.

У мечетях вдень і ввечері мулли читають проповідь. Колективно нічною молитвою відзначається ніч з 26 на 27 рамадана – ніч коли згідно з віровченням, з неба Мухам меду зійшов Коран.

У постах вечори чимось подібні на новорічну ніч. З настанням темряви спалахує ілюмінація. Світлові написи закликають правовірних бути богобоязливими, доброчесними, не скоювати грішних вчинків. Після трапези народ виходить на вулиці, жваво йде торгівля різними справами, фруктами, горіхами. Поступово нічне пожвавлення стихає. Народ розходиться по домівках: треба відпочити і встигнути ще поїсти після світанку, особливо якщо наступного дня чекає праця.

Останні дні рамадану присвячені генеральному прибиранню в помешканнях, установах, на вулицях. Усе це свідчить про підготовку до свята розговіння, яке завершує місячний піст. Воно припадає на перші три дні шавваля – десятого місяця за мусульманським календарем, які є вихідними. Це свято має різні назви – в арабських країнах - “ід – уль - фітр” (свято розговіння), “аль – ід - ульсаір” (мале свято). Малим його називають у Туреччині “кучук - байралє”, а в Середній Азії – “ураза - байрам”. Під час свята розговіння традиційним є обмін подарунками, придбання нових речей та вживання різноманітних ласощів. Турки називають це свято “солодким” (шекер - байрам). Друзі й знайомі ходять у гості один до одного, підлеглі роблять візити до керівництва, обов‘язково з подарунками. В останній день свята відвідують цвинтарі та згадують померлих родичів. Благодійні установи допомагають нужденним.

Також під час цього свята віруючий повинен згідно з правилами ісламу, звітуватися за минулий піст, почати відбувати покарання в разі порушення і заплатити так зване “пощення свята переживу” – дітр-садака.

Хаджах (паломництво до Священних Місць Ісламу).

Кожний повнолітній мусульманин, якщо він не хворий і має кошти має здійснити обряд, хоча б раз за життя, хаджах – відвідати Мекку, священне місце ісламу. Після того він отримує право на титул “хаджаси”. Літня чи хвора людина може відправити замість себе кого - не будь, іншого, забезпечивши фінансово мандрівку.

До Мекки вирушають на початку двадцятого місяця тому він має назву зусиль хадж аса. Святе місце ісламу можна відвідати й іншого місяця. Цей вид паломництва має назву улера – мале паломництво. Але воно не в такій шані, як хаджах. Перебування в Мецці триває до десяти діб.

Історія цього звичайно започаткована 631 році, коли Муха мед відвідав це місто після десяти років перебування в Медині. Тоді ж він здійснив ритуал поклоніння Каабі (тепер це головне святилище ісламу, споруда в центрі Заповідної мечеті в Мецці) та іншими місцевими святинями, чим канонізував язичницькі звичаї, ввівши їх до культу ісламу.

Територію Мекки вважають священною. Паломник виконує омивання усього тіла (гусль), одягає особливі речі (іхрам) – одяг з двох шматків тканини, один настячна (щось подібне до спідниці), другий покриває груди, ліве плече. Кінці цієї тканини зв‘язані з другого боку. Обидві шматки не повинні мати швів. Подвійний одяг існував в арабів ще до ісламу, він схожий на одяг євреїв. Взувати можна тільки сандалії. Голова залишається непокритою. Заборонено голитися, стригти нігті, користуватися парфумами.

Разом з чоловіками хадж можуть здійснювати їх дружини, що має бути засвідчено документально. Одяг паломниць повинен повністю прикривати їх фігуру, волосся має бути також покритим. Відкритими залишаються тільки руки і обличчя. До прийому трогам не тільки влада, духовенство, а й усі поселенці Мекки на час. Хаджу місто перетворює на гігантський двір.

Продане збираються в центрі міста біля Заповітної мечеті. У дворі її, крім карби знаходиться священне джерело Замзаги. Тут хаджі слухають проповіді, говорять молитви, обходять сім разів навколо Кааби. Кожен намагається поцілувати Чорний камінь чи хоча б доторкнутися до нього рукою. Потім починається біг між пагорбами Сада та Марва (за легендою коли Ізмаїла Хаджу (Агарі) бігала тут у пошуках води для свого сина.

Дев‘ятого дня паломники йдуть у долину Арафат, де відбувається головний обряд хаджу перебування біля скелі Арафат, де стояв пророк під час останніх відвідин Мекки. Тут можна сидіти, лежати, стояти, ховатися від спеки у наметах, але не ходити. Цього дня прочани повинні постити. Постять і віруючі, які не беруть участі у хаджі. На світанку самого зуль-хаджа пілігрими відвідують долину Мекка, де в давнину знаходились язичницькі ідоли, кидають каміння у місця, де вони стояли. Після цього святкового різання жертовних тварин починаються найбільше мусульманське свято – жертвопринесення. Це свято відзначається через 70 днів після закінчення урази. Центральною ритуальною дією курбаш – байрану є принесення кривавої жертви (переважно барана чи верблюда). В цей день також здійснюється паломництво (хадж) до Мекки (Аравія).

В дні курбаш – байрану для жертвоприношень забирали найкращий скот. В це свято, за шаріатом, коза і вівця можуть бути заколотими “за гріхи” однієї людини, корова і бик – за семеро, а верблюд – за десятьох за ісламом пожертвування необхідне для того, щоб потрапити до раю. Потрапити туди можна минувши Сірат – міст, перекинутий над пеклом, він тонший за жіночий волос, гостріший за жало пера, шаблю і горячіший від вогню при вході на Сірат стоять верблюди, корови, барани, заколоті віруючими на курбан-байран. На них віруючі й перейдуть Сірат. Той, хто не приносив жертви самостійно не може перейти і утриматися на мості і впаде в пекло.

Після свята жертвопринесення прочани підстригають волосся та нігті (жінки відрізають невелике пасмо) й закопують їх у землю. Це ритуальне діяння починає вивільнення від стану іхраму. Потім всі повертаються до мекканської мечеті, обходять Каабу, пагорби Сада і Мавра. Хадж закінчено.

Багато прочан відвідують й Медину, щоб поклонитися гробниці Мухамеда. Додому вони повертаються у зеленій туніці, арабській бурмусі білій туніці. Цей одяг символізує вчинення хаджу. Коли прочани переступає рідний поріг у ній ріжуть жертовного барана, влаштовують святкову зустріч.

Оскільки не всім мусульманам доступний хадж, було прийнято кульмінаційну частину паломництва – жертвопринесення – здійснювати за місцем проживання, або там, де застане правовірного десятий день зу – ло – хаджа. У жертву приносять будь – яку худобу. Готують м‘ясні страви, влаштовують благородні трапези.

Цей обряд пов‘язаний з давньою легендою за якою прабатько арабів Ібрагім вигнав в пустелю улюбленого сина Ісмаїла та його матір – рабиню Хадасар (Агань). Аллах, щоправда не дав загинути їм від спраги: у пустелі вони знайшли колодязь з водою. Згодом навколо нього і виникла Мекка. Але Бог послав ще одне випробування Ібрагіму: звелів принести в жертву Ізмаїла. Коли Ібрагім підніс над сином ножа, Аллах дозволив замінити жертву ягням. Згодом Ібрагім з Ісмаїлом збудували у Мецці храм Каабу, де зберігався Чорний камінь, що впав з неба.

Мораль цієї легенди в тому, що людина повинна підкорятись волі Всевишнього, і тільки тоді матиме благословення. Легенда символізує і відмову від людських жертв, які приносили предки арабів.

Напередодні свята у мусульманських країнах відбуваються ярмарки тварин. Їх продають на спеціально відведених площах.

Худобу приносять у жертву не тільки на свято. Мусульманин, зарізавши ягня, роздає м‘ясо правовірним, сподіваючись, що в нагороду за це Аллах допоможе владнати йому свої справи. Коли родину відвідує бажаний гість, теж ріжуть ягня, а його кров‘ю змащують лоба гостя. І перед початком спорудження будинку мулла приносить у жертву ягня, повернувши його голову до Мекки, а кров‘ю змочує фундамент.

Чим більше жертв принесе мусульманин за життя, тим простіше йому буде потрапити до раю.

В ісламі багато свят та пам‘ятних дат відзначаються в нічний час. Це ніч присуду долі, ніч зачаття пророка, ніч його народження, ніч вознесіння пророка на небо.

Урада – байрам – свято розговіння, закінчення посту, яке справляється в перший день наступного за рамазаном місяця – шваля. Під час цього свята (воно триває три дні) віруючий повинен згідно з правилами ісламу, звітуватися за наступний піст, почати відбувати покарання в разі порушення і заплатити так зване “почищення свята перериву” – дітр – садана.

Занят (сплата податку).

До п‘яти стовпів ісламу належить звичай збирання грошей у заможних членів мусульманської громади для роздачі їх бідним чи на користь мусульманського духовенства. В Корані це називається “очищення” (занят). Вважається, що у такий спосіб заможний очищається перед Аллахом за володіння надмірним багатством. Добровільне пожертвування.

Сенегат (обряд обрізання).

В ісламі існує обряд обрізання. Хлопчик має бути підрізаний від семи днів до 15 років. Але найчастіше обрізання роблять у 7-8 років, приурочуючи це до початку шкільних занять.

Обрізання передує підстригання волосся, перевірка на знання головних толитів. Хлопчика одягають у святковим постом зі стрічкою через плече, на якій написано “мамулах”(це те, що побажав Аллах). Його садовлять верхи коня , верблюда, у вірк обрізання – велике сімейне свято.

Ніках (шлюб.

Дуже важливий обряд ужитті мусульманина. Молодят вінчає один із служителів ісламу. Найчастіше він читає четверту суру Корану, де викладено головні положення ісламу про місце, права та обов‘язки жінки в сім‘ї та суспільстві.

Джишор (поховання померлих) .

Зберіг багато філософських звичаїв. Поспішайте ховати своїх померлих, - казав, згідно з легендою Муха мед. – Вони скоріше досягнуть вічного блаженства, якщо були праведними на землі. Якщо мали гріхи, тим швидше віддалімося від них: осудження гріхів в полум‘ї пекла. Мусульманина ховають протягом 24 годин від моменту смерті. Його обмивають , натирають розчином камфори, загортають у саван з білого полотна і несуть головою вперед на цвинтар. Перед похованням мусульманин читає молитву. Пам‘ятників на гробі не ставиться, лише невеликий чотирикутний стовп.

Мірадж (свято вознесіння на пророка на небо)

Відмічається за мусульманським календарем у місяць реджеб. Міраж встановлено в ранньому середньовіччі, коли після закріплення влади халідів у Палестині, в ісламі був прищеплений культ Єрусалима (Аль - Куде) та його “святих місць”.

Для цього використовують легенду , за якому в 27 –му ніч місяця реджебу пророк Муха мед, піднятий з ліжка ангелом Джобраілом здійснив на білій фантастичній істоті - Бураці (від араб. “блискучий , блискавка”) прогулянку до Єрусалима і звідки на сім небес до престолу Аллаха. Тут він нібито говорив з Аллахом, сказавши при ньому 99000 слів. Однак все це відбулося так швидко, що повернувшись Муха мед переконався в тому, що ліжко було його ще тепле, а перекинутого ним коша не встигла витекти вода.

Для узагальнення цієї чудової легенди мусульманське богослов‘я довільно тлумачить один з віршів Корану, де говориться про віддалену мечеть, яка знаходилась в Єрусалимі. Пізніше в стіні одного з храмів було знайдено кільце до якого Муха мед нібито прив‘язував Бурака під час своєї нічної подорожі.

Маулюд(день “народження пророка”) відзначається мусульманами за місячним календарем у місяць роб – аль – авіаль. Як і міраж май люд всатоновлено довільно, набагато пізніше “подій”, покладених в його основу.

Ритуальне обрізання (сезккет) в ісламі відноситься до установлено залучених з пулотів стародавньої Аравії. Виник цей обряд у первісному суспільстві, як один з присвячених обрядів, якими знаменувався перехід юнака до старшої вікової групи роду. Подібні мученицькі обряди (не тільки обрізання, а й вибивання зубів та інші тілесні ушкодження), пов‘язані з випробуванням мужності юнаків, існували у стародавніх арабів.

Шахсей - вахсей (амура) – траурні релігійні церемонії у мусульман шиїтів, здійснюваний на десятий день місяця мужарраму. Згідно з мусульманськими переказами, свято встановлено на честь мученицького кінця онука пророка Мухамеда – Хусейна.

Історичні факти свідчать, що смерть Хусейна не була мученицькою і не викупила людську свободі у право.

Хусейн помер у боротьбі за владу. День його смерті оголошено траурним, його святкування супроводжувалося релігійними обрядами.

Зараз свято шах сей-вахсей у шиїтів здійснюється як збори віруючих у мечетях.

Шиїтське духовенство закликає віруючих відкинути обряди кривавого самокатування і рубки.

В ісламі існує низка заборон щодо їжі: не вживати м‘яса померлих тварин, крові, свинини і того, що заколюють без звертання до Аллаха, а також спиртних напоїв. Брати їжу можна тільки правою рукою. Різати хліб теж заборонено його слід тільки ламати.

Світська людина висуває на перше місце виключно свою особистість. Вона вільна і не має перед ким звітуватись за свою діяльність. В своїй роботі вона керується тільки своїми представленнями і нахилами, байдуже ставитись до наказів свого Господа та його заборон. Саме ця різниця по відношенню до всевишнього творця робить все матеріальне життя людини істотно духовним і добропорядним ця ж відмінність віддаляє від світської людини світ духовного життя і залишає її в темряві, з якої немає виходу.

Перший крок на цьому шляху – істинна віра (Імам). Вона повинна зміцнитися в серці людини і створити в її розумі переконання, що немає божества, царя і правителя, крім Аллаха. При цьому головна мета зусиль діяльності людини повинна бути повернена до лиця Аллаха і отриманні його ласки, а повеління Аллаха і його заборони повинні зробитися головним законом життя людини.

Другий етап цього покору полягає в покорі.

Третім етапом, цього шляху є богобоязно, яка проявляється в розумінні свого обов‘язку і відчутті відповідальності. Зміст богобоязно полягає в тому, що роблячи будь – що в матеріальному житті, людина глибоко переконана в тому, що її Господь суворо спитає про переконання, слова і вчинки. Вона не повинна робити нічого того, що заборонив Аллах, і працювати в ім‘я того, що він наказав їй. Все своє життя людина повинна провести чітко відокремлюючи дозволене від недозволеного, праведне від неправедного, добро від зла. Все це повинно робитися свідомо і на підставі вільного вибору самої людини.

Четвертим і найбільшим етапом цього шляху є Ісак (щирість в усіх діях, відчуваючи на собі погляд Аллаха). Вона полягає в тому, що бажання бажанням і прагнення раба повинні повністю збігатися з бажаннями всесильного Аллаха. Людина повинна любити лише те, що потрібно аллаху і ненавидіти те, що ненависне Аллаху. На слід обмежуватися униканням гріхів та недозволених дій, яких Аллах не хоче бачити на землі. Більше того людина повинна робити все можливе для активного для повного знищення на землі всілякої гріховності і всього недозволеного. Замало також прикрашати своє життя добрими вчинками і благочестями, які бажані Аллаху. Усі свої сили людина повинна віддавати в ім‘я розповсюдження добра і праведних дій на землі Аллаху. Якщо людині дано досягти висот на цьому шляху, то це означає її наближення до Бога. Іхсан – це ідеал до якої тягнеться кожна віруюча людина в ім‘я свого духовного піднесення. Таким є шлях духовного піднесення і духовного розквіту в Ісламі.

Система з них базується на чотирьох принципах.

Перший у них намаз. Кожної доби п‘ять разів на день намаз нагадує людині про одного і Єдиного Аллаха, вселяє в неї страх перед покаранням і безмежною силою Аллаха, спонукає людину шукати його ласку веде її до Аллаха, диктує їй його заповіти. Намаз є обов‘язковим не тільки для кожного раба Аллаха, але й для всіх взагалі. Аллах зобов‘язав всіх своїх рабів здійснювати колективний намаз.

Другим принципом є піст. За допомогою цього принципу мусульмани особисто вчаться праведності і богобоязно кожного року на протязі місяця.

Третім принципом є закят. Цей звичай сприяє зміцненню і становленню в серцях мусульман почуття братерства і рівності, привчає їх розумно використовувати кошти і співпрацювати між собою. Викликає жаль той факт, що в наш час багато людей характеризують закят як податок. Істина полягає в тому, що риси закята згідно з шарітом не має нічого спільного з виключно матеріальною суттю податків , слово “закят” означає “зростання” , “Розвиток”, “розквіт”, “чистота. Використанням цього слова іслам прагне довести до розуму людей і зміцнити ідею того, що кожен мусульманин, здійснюючи дрібну або велику пожертву власних коштів в ім‘я своєї допомоги своїм братам – мусульманам робить благородну і милу Богові справу, яка підносить і зміцнює, і посилює свої хороші якості мусульманам, а також їх моральне очищення взагалі.

Четвертим принципом є паломництво (хадж), яка об‘єднує віруючих різних країн світу в єдиний монолітний блок і всесвітню общину, основою якої є єдинобожжя і поклоніння одному Аллаху. В наслідок цього між віруючими встановлюється всесвітнє і міжнародне братерство. Паломництво здійснює основи світового руху, який з найдавніших часів зі словами “ллобайт” (ось тут я перед тобою) відгукнеться на істинний заклик на нашій планеті і буде продовжуватися вічно, адже це бажано Аллахові.

Іслам проголошує, що Аллах зробив душу людини своїм заступником на землі, надавши їй цілий комплекс прав розпоряджатися всім існуючим на нашій планеті. Поряд з людська душа має певні обов‘язки перед Аллахом. Для того, щоб душа людини успішно виконала всі доручення, аллах нагородив її тілом, яке чудове і неповторне за своєю гармонією і досконалістю. Істина полягає в тому, що душі надається тіло виключно для того, щоб за його допомогою душа могла втілювати в життя заповіді Аллахом права і обов‘язки. Тільки не є формою для духу, а робочим інструментом. Якщо духу притаманний розвиток і піднесеність, то він має досягнути цього, проявляючи свої перші достоїнства і нахили фізичного тіла. Цей світ не є місцем душевних страждань, де за якимись причинами застряв дух. Аллах вселив людський дух в тіло, з допомогою якого дух виступить на арені боротьби і праці для виконання свого обов‘язку. Аллах уповноважив людський дух розпоряджатися багато чим з того, що він створив в цьому матеріальному світі. Аллах створив разом з духом людський рід з тою метою, що всі люди виконували обов‘язки його намісництва і несли відповідні клопоти. Сівт, що оточує людину, повинен сприйматися нею як місце випробувань і екзаменів. При цьому кожна життєва ситуація або життєві обставини є ніби відповідними екзаменаційними питаннями.

Іслам також не схвалює чернецтво і категорично відкидає його.

Мораль є першою властивістю природи людини, яка обдарована їй Всевишнім Творцем. Вона примушує людину любити деякі риси людської натури і ненавидіти інші. Хоча почуття моралі властиве різним людям в неоднаковій мірі, проте загальне почуття моралі “незважаючи на кожну окрему особу, в усі часи оцінювало, одні риси людського характеру як позитивні, а інші, як негативні. В усі періоди історії людства високо оцінювались такі етнічні явища, як правдивість, чесність, справедливість”.

Вся система і весь устрій людського життя знаходиться в прямій залежності від однотипних питань.

Іслам відповідає на дані запитання так: в цьому всесвіті існує божество і це божество – Єдиний Аллах, що створив цей Всесвіт, і все, що існує в ньому. Він розпоряджається всім Всесвітом одноосібно, і у нього немає співтоваришів.

Також мусульмани мають із іудаїстами ряд спільних звичаїв і заборон: обов‘язкове обрізання хлопчиків. Також забороняється робити зображення Бога, а також зображувати живих істот, людину або тварин, щоб не давати приводу до ідолопоклонства.

Характерна особливість мусульманського права релігії в тому, що вона енергійно вникає у всі сторони людського життя людей. І власне сімейне життя віруючих мусульман, політика, суд, культурний вклад – все це повинно бути підпорядковано релігійним законам.