Ранній буддизм заперечував брахманістський культ з його жертвопринесеннями. Буддійський культ був просиш і всім доступним. Але з ускладненням культів усіх релігій, що пов'язано як і зі створенням окремих культових елементів з інших релігій, так і зі створенням своїх оригінальних культових норм, складнішим ставав і буддійський культ. Формувався і розвивався він разом з розвитком сангхи - чернечої общини. Згідно з ученням, спасінню підлягали лише ченці. Общини з часом ставали могутніми релігійними організаціями, а монастирі зосереджували у своїх руках велику власність, перебираючи на себе роль і своєрідних політичних центрів.

Кандидатів у ченці готують з восьмирічного віку. До 20 років вони вивчають священні книги і коментарі до них. На двадцятому році, за згодою батьків, їх посвячують у ченці. Кандидат повинен бути здоровим, розвинутої статури, не махи боргів. Ченці ведуть аскетичний спосіб життя, їм може належати тільки вісім предметів: одяг (три предмети), пояс, віяло, мило, бритва і ситечко для води. Харчуватися дозволяється двічі на день. Взагалі ченець мусить сповідувати аскетичний спосіб життя. У розмові з жінкою може сказати тільки п'ять слів, закриваючись від неї віялом. Обов'язково повинен голити голову, обличчя, навіть брови. Живуть ченці за рахунок подаяння, більшість з них мандрує, будучи членом певної сангхи (чернечої громади, обладнаної навколо монастиря).

Сангхи бувають чоловічі та жіночі. Монахині звуться бікхуні (жебрачки). Життям сангхи керують збори. Будда ретельно розробив правіша їх проведення: на них повинні бути присутніми не менш десяти (у виняткових випадках - п'ять) монахів, новачки та жінки не мають права голосу, винесення питань для обговорення, рішення приймають більшістю голосів.

Буддизм визнає необхідність шанування Будди та інших численних божеств. Звідси - складний культ поклоніння їм, який охоплює особисте і громадське життя віруючих. Це - щоденні молитви і жертвопринесення статуям Будди Раутами та іншим буддам, паломництво до святих місць, обходи ступ (меморіальних і поховальних храмів), Покоління буддам і бодхисатвам - обов'язкова плата за допомогу у спасінні, без цього воно недосяжне.

Ордени ченців діють за особливими статутами, мають суворо централізовану структуру. Очолюють їх генерали, генеральні магістри, яким підпорядковані провінціали (провінціальні пріори), магістри, а магістрам - абати і ковегауальні пріри. Над усіма ними главенствує генеральний капітул - зібрання керівників різних рангів, яке відбувається раз на кілька років. Ордени підпорядковані безпосередньо Папі Римському, в якій би країні вони не перебували. Одним з перших серед них в орден бенедиктинців, заснований в Італії в VI ст, Бенедиктом Нурійським. Особливим впливом користувався він у Х-ХІ ст. Нині бенедиктинці існують у країнах Європи і Америки, мають свої школи й університети, періодичні видання.

У ХІ-ХІІІст. Виникло багато чернечих орденів. Серед них важливе місце належить так званим жебрацьким орденам: францисканському, заснованому в XVIII ст. святим Франциском - 27 тис, осіб, домініканському -10 тис, осіб. Щоб вступити в оренди кармелітів, августинів, слід було відмовитися від особистого майна і жити на подаяння. Орден францисканців отримав певні привілеї від папи - право проповіді та здійснення таїнств, вільного викладання в університетах. У його руках опинилася інквізиція. Орден домініканців (братів -проповідників), заснований у 1215 р. Домініком, був покликаний розгорнути боротьбу проти середньовічної єресі, насамперед проти альбігойців - учасників єретичного руху XII - XIII ст. у Франції, спрямованого проти панівного становища католицької церкви в економічному й духовному житті середньовічного міста.

У 1534 р. виник орден єзуїтів (Товариство Ісуса), заснований Ігнатієм Лойовою для боротьби з Реформацією, Будучи однією з войовничих організацій з католицької церкви, переслідував учених, присікав вільнодумство, складав індекс заборонених книг, сприяв закріпленню необмеженої папської влади. Єзуїти крім трьох чернечих обітниць (безшлюбність, послуг, бідність), зарікаються в абсолютній покорі Папі Римському, навіть подумки не можуть піддавати сумніву його вимоги. Статут ордену гласить: щоб не помилитися в житті, необхідно біле називати чорним, якщо того вимагає церква. На основі цього положення орден єзуїтів розробив норми моралі. Єзуїтський орден відрізняється від інших тим, що не вимагає від своїх членів жити в монастирях і носити монастирський одяг.

Вони можуть бути і таємними членами ордену. Тому дані про його чисельність приблизно (до 90 тис, чоловік).

Нині існує майже 180 чернечих орденів. Об'єднуючи майже півтора мільйона ченців, вони відіграють важливу роль у здійсненні політики Ватикану, місіонерській діяльності.

Монахи, як служителі культу, повинні жити виключно з милостині, їсти раз на день, відмовитися від шлюбу, власності, голити вуса, бороду, волосся голови; носити одяг жовтого кольору (ознака нижчих, "нечистих" каст) - вільну безрукавку, що переходить у широку спідницю й покривало на лівому плечі, залишаючи праве плече оголеним. До братства монахів не приймали рабів, солдатів, злочинців, боржників. Чернечий статус був суворим. Щоби стати монахом, слід було скласти відповідну обіцянку, яка зумовлювала ступінь чернечих звань, дотримуватися суворої дисципліни, коритися старшим за віком членам громади, постійно поринати в медитацію.

Релігійну систему буддизму викладено в численних творах, найдавнішим із яких є латиський канон. Це - "Трипі така" (“Три кошики мудрості”).Її частинами є "Віная-пітака" (збірник ритуальних правил стародавніх буддійських громад), "Сутта-пітака" (бесіди й висловлювання Будди), "Абідарма-пітака" (метафізичні міркування Будди), а також поеми, що складаються з п'ята книг – “Сутта-пітака”. Включено до канону і "Джатаку", яка містить розповіді про 550 попередніх перевтілень Будди.

Ламаїзм. Один із напрямків у буддизмі, що склався у VII ст. в Тибеті на основі махаони й тантризму, поєднаних із магічними віруваннями тибетців. В XVI - XVIII ст. поширився серед монголів, а згодом знайшов своїх послідовників серед бурятів, тувинців і калмиків.

У ламаїзмі особлива увага в спасінні надається ламам (монахам), без допомоги яких звичайні віруючі не зможуть не тільки спастися, потрапити в рай і досягти нірвани, а й навіть прожити нормально в цьому перевтіленні. Ламаїсти поклоняються безлічі будд, бодхісатв і демонів. Для цієї релігії характерні пишні богослужіння і театралізовані містерії, що їх проводять у датацан (відділення монастиря або монастир), багато побутових обрядів, магічних заходів і заклинань. Її послідовники використовують спеціальні молитовні колеса (барабани) або млини, куди закріплюють молитву, написану на аркуші паперу. У хмарах широко використовують свічки й лампади, дзвони, музику і т.

Особливе місце посідають лами, які живуть здебільшого в монастирях (дацанах). Кожний віруючий мусить мати свого ламу, коритись його настановам і покладатися на його молитви. Вищі лами вважаються хубілганами - живими богами. Очолюють ламаїстів два ієрархи: перший має титул панчен-лами і є ніби втіленням самого Будди, другий - титул далай-лами і є носієм світської влади в Тибеті або іншій країні.

Взагалі ламаїзм доповнив буддійський культ поклоніннями духові гір, обожненням низки живих істот, використанням у богослужінні музики, ритуальних танців, пантоміми, встановив безліч свят, що супроводжувалися таємними культовими діями, в яких беруть участь тільки монахи. Для всього північного буддизму Тибет є заповітною країною, а місто Лхаса - святим місцем паломництва буддистів. Тибетська мова також уважається священною, нею написано святі книги "Ганджур" і "Данджур". Тибетським святиням поклоняються всі буддисти.