Індуїзм, як древньогрецька релігія склалася на базі давнього брахмаїзму, точніше як підсумок суперництва, як результат його перемоги і виник індуїзм. Основи індуїзму походять від вед та пов‘язаних з ними легенд та текстів.

Більшість ведичних богів ввійшли в минуле і тільки незначна їх частина, головним чином завдяки згадуванню в міфах і легендах, збереглася у людській пам‘яті. Тому не дивно, що у спрощеному і переробленому індуїзмі на перший план увійшли нові божества, точніше нові іпостаті тих самих давно відомих державних богів, які набули нового життя в релігійній системі індуїзму. Ці боги були ближчими і зрозумілішими людям, їх інакше і шанували. Кривава ведична жертва була витіснена богослужінням без жертв хоч теза убивство заради бога – це вбивство остаточно не знята ще досі.

Найважливішими з численних богів вважають трьох (тримурті) – Брахму, Шіву і Вішну. Як правило в системі індуїзму поділили між собою повні, властиві верховному богові функції: творчу, руйнівну, охоронну, хоча нерідко вони збігаються. Кожен з цієї трійці має власні обличчя, характер і сферу дії.

Першим з трійці вважають Брахму, основна функція якого – це творець Він створив світ у багатоманітні жирового і минущого, тобто протилежне тому, чого прагнули індійські релігії (досягнення мокші, нірвани, розчинене у вічному: Єдиному). Брахма як обов‘язковий і перший член триметрі був необхідний, без нього нічого не було б , але заслуги його перед світом живого, перед людьми, перед індійцем вважалася не дуже значними, а інших функцій у цього бога не було. Брахмі присвячували одинокі храми, а у повсякденних обрядах, як правило про нього не згадують.

Більшість індуїстів розподілилися на шіваїстів і вішнуїстів, які віддають відповідно перевагу відповідно Шиві або Вішну. Шіва дуже суперечливий. Головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення й зміни), що частково пов‘язане з тим, що шіва – покровитель аскетів, які прагнуть такого розорення й змін, що веде начебто до злиття з Вічністю, з Абсолютом. Проте фактично в культі Шіви на перший план ввійшов творчий момент: культ життєвої сили і чоловічого начала став основним в індуїзмі. Культ лінгама – чоловічого творчого начала – найпопулярніший. Бичок – Нанді – атрибут Шіви – символізує силу і животворчість потенції Шіви. До Шіви, що символізує його лінгаму, звертаються спраглі потомства, у його храм ходяться бездітні жінки, які чекають від його сили реального втілення їхніх мрій.

Шіву вважають також грозою демонів у битвах з якими він не раз виявляв чудеса героїзму. Шакті, духовна енергія Шіви, саме в ній могутність гігантських потенцій Шіви. Вона виявляється лише за деяких обставин. По-перше, енергія накопичується в ньому в періоди аскетичних пильнувань і споглядань. По-друге, енергія Шакті в Шіви тісно переплітається з його чоловічою животворчою силою. Культ жінок Шіви - переміщення Шакті на жіноче начало. У цьому культі започатковується і значно поширюється ідея згідно з якою енергетична сила Шакті започатковується в момент злиття чоловічого і жіночого начал, що відіграло у розквіті в індуїзмі культу Ками.

Культ Ками – мистецтво любові, тісно пов‘язаний з культом Шіви і Шахті, Вішну. Якщо культ Шіви був в Індії завжди був тісно пов‘язаний з шахті та Камою, то культ третього члена триметрі Вішну мав інший характер. Вішну м‘який, несуперечливий, його основна функція – збереження. Він простий, максимально близький людям, особливо схильний до емоційного сприйняття, саме такі переважають сере вішнуїстів. На численних зображеннях чотирикутний Вішну звичайно сидить на тисячоголовому драконі, що пливе або на троні у вигляді білого лотоса.

Богиня Лаксимі – жінка Вішну – завжди поруч з чоловіком, вона ніжно любить його. У Вішну багато перетворень – аватар, хоча основних десять, хоча основних десять: у перших чотирьох він виступає у вигляді тварин (риби, черепахи, вепря, людино-лева ), п‘яте – карлика-велетня; решта п‘ять відомих аватар – Парашу рама, Крішна, Будда і Месія – Калка, на прихід якого що чекають найулюбленіші аватори Вішну Рама і Крішна.

Рама – герой давнього індійського епосу Рамаяна, найулюбленішої поеми індійців. Рама – герой, благородна людина, мудрий монарх, люблячий чоловік. Його дружина сіта є уособленням жіночої вірності, любові й шляхетства, еталон індійської жінки. Загибель її символічна: чистота жінки є настільки святою, що тільки загибель може змити підозри. І хоч загибель Сіти руйнує щастя Рами, сама поема в цілому ніким не сприймається в Індії, як трагедія. Рамаяна найкраще відображає національний дух індійців, їхній спосіб життя, думи, етичні і культурні цінності. Тому не дивно, що Рама обожнений в уяві народу.

Другою відомою і шанованою аватарою Вішну вважають Крішну. Будучи помічником і радником головного героя – воїна Ар джут, він розкриває йому вище значення небесного й етичного закону. Саме це тлумачення Кріпни увійшли у вигляді розділу складу Махабхарати. Пізніше Крішна трансформувався з мудреця-філософа у веселого й задоволеного, легковажного бога – пастушка, і саме в цій іпостасі став відомим і шановним в усій Індії.

Жерцями індуїзму, носіями основного релігійного культу, ритуального обряду, етики, естетики, форм соціального укладу і побуту були частини брахманських каст. З їх числа обиралися радники і чиновники, вони диктували народу норми життя, які зводилися головним чином до швидкого збереження ієрархії каст і дотримання норм поведінки в середині касти. Брахмани були домашніми жерцями в багатих, перед усім в самих брахманських сім‘ях. З їх числа виходили найавторитетніші релігійні учителі-гуру, які повчали молоде покоління мудрості індуїзму, однак найголовнішою брахманською функцією брахманів як найвищого в Індії шару суспільства було задоволення релігійних потреб населення

У збірниках міфологічних сюжетів та ритуальних приписів (пуранах) поряд з багатьма іншими найчіткіше окреслено два головних напрями індуїзму вішнуїзм і шиваїзм. Більшість учених вважає, що історично першим був вішнуїзм. Побутують і твердження, що шиваїзм давніший, які визначають вирішальну роль вішнуїзму в усунені з історичної сцени буддизму.

Бог Вішну згадується ще в Ригведі. Там він – скромний покровитель землеробства і скотарства, чоловічої сили для продовження роду. Він надає перемогу вищому ведичному богові Інді у боротьбі з демоном Врітрою. Ім‘я його значиться в пантеоні бога Сонця, вважають, що він доарійського походження, що це ім‘я якого дравідського божества.

Значно вищий авторитет Вішну у Упанішадах. У Махабхараті він – головний бог. Саме Махабхарат містить ідею аватори (знищення, опускання) – сходження божества на землю, втілення його в земну форму. Вішну перевтілювався 24 рази, з цих перевтілень 10 – найважливіші.

Перше перевтілення – пов‘язане із всесвітнім потопом, який мав знищити всіх людей на Землі. Вішну, щоб урятувати їх, надіслав благочестивому Ману ковчег. Зробив він це перевтілившись у велику рибу, на розі якої був прив‘язаний ковчег. Разом з Ману були врятовані і Веди.

Друге перевтілення – Вішну відбулося, коли в боротьбі з демонами боги попросили у Вішну нектар безсмертя. Для цього необхідно було збити океан, як збивають молоко, щоб одержати масло. Вішну перетворився на черепаху, на якій стояла гора, що оберталася. Разом з нектаром було здобуто багато чого, в тому числі й Лакшмі, яка сала дружиною Вішну.

В третьому перетворенні Вішну був вепрем Варахаром, що врятував утопаючу в океані Землю піднявши її на своїх іклах.

На четвертий раз Вішну став людиною – левом Нрісінхом, який переміг демона, що нищив богів. Його не могли вбити ні Бог, ні людина, ні тварина, бо Нрісінх був трьома ними.

П‘яте перевтілення теж було пов‘язане з врятуванням світу від демонів. Демон Балі захопив усі три світи: підземний, земний і небесний. Жах скував усіх богів. Тоді Вішну перетворився на вамана-карлика, прийшов до Балі й попросив у нього стільки землі, скільки вмістять його три кроки. Балі змилостивився. Карлик ступив одразу ж з неба на землю, одержав її для богів, а болі змушений був переселитися під землю.

В шостому перевтіленні Вішну діє на землі, де між брахманами та кшатріями точилась боротьба за владу. Вішна перетворився в брахмана Парашу раму (“Рама із сокирою”), 21 раз винищував кшатріїв і остаточно поставив їх нижче брахманів.

В образі Рами, улюбленого сина одного з царів Північної Індії , постає Вішну у сьомому перевтіленні. Він одружився з чарівною Сітою й з волі батька мав стати Раджею ще за його життя. Але молода дружина батька вчинила низку інтриг, і Раму підділи вигнанню там його супроводжували брат Лакшлан і дружина Сіта. Але в дорозі демон викрав дружину Сіту. Розшукуючи її Рама пройшов лісами Південної Індії. На допомогу йому стали мавпи на чолі зі своїм царем Гануманом, якого за це обожествили, а мавпи в Індії стали священними тваринами.

У восьмому перевтіленні Вішну став Кришною. Для цього він вирвав зі своєї голови волосся: з чорного виник Кришна, з білого – його брат Бала рама. Кришна переміг демона Камсу, його оголосили аватарою (втіленням божества). Вішну тривалий час вважали богом родючості у племені яду, про це згадує Ригведа. Це було на рубежі ІІ і І тис. до н. е. , коли північ Індії населяли арійські племена.

За легендою він народився у в‘язниці і його мали вбити. Але батько його викрав і віддав на виховання в плем‘я скотарів. Кришна був відкритою і доброю дитиною, його всі любили. Коли підріс, найчастіше боровся з демонами зла. Змужнівши, охоче віддавався любовним іграм з чарівними пастушками, навісно покохавши одну з них – Радху. Він убив правителя царства, який ув‘язнив його матір, і сам став правителем царства. Правив мудро і довго.

Знаменне дев‘яте перевтілення – в Будду. Так буддистів запрошують до участі у поклонінні бога індусів.

Десяте перевтілення ще не відбулось. Вішну має постати в образі Калька – аватару, який на білому коні, з мечем у руці має звільнити світ від демонів.

За поширення індуїзму в епоху середньовіччя поступово посилювався культ Вішну, витісняючи менших богів і самого Брахму. Брахма здійснив свою справу – створив світ, тепер головна роль належить його охоронцеві – Вішну.

Вішну зображують четвероруким, він тримає диск (символ царської влади), палицю – знак могутності, раковину і квітку лотоса (священні предмети). Обличчя його завжди синього кольору – це його священний колір. Кожен бог індуїзму має священну тварину, яка уособлює його. У Вішну – це фантастична чаруда (напівлюдина, напівптах).

У середині І тис. до н. е. У вішнуїзмі окреслилась тенденція до монотеїзму, що похитнуло авторитет нижчих богів. В наслідок цього рух бхакті, ідея якого полягає в особливій любові до бога, у внутрішній релігійності, яка потребує старанного дотримання ритуальних вимог, що характерно для іудаїзму проголошувалась рівність усіх віруючих перед Богом, до нього можна було звертатися без жерців і жертвоприношень. Рух бхакті активно поширився XII – XVIIст. У XІVст. Було створено священну книгу Бхатіратнавалі.

Виникали й інші сектантські рухи. Так у ХІІ ст. релігійний діяч Романуджа (помер у 1137р.) започаткував секту шрівайшнавів, яка дотримувалась бхактійських принципів. Вона існує досі. Від вішнуїзму лишилася ще одна впливова течія – кришнаїзм, який шанує Вішну в образі обожнюваного героя народного епосу Кришни. Вішнуїзм відіграв важливу роль у розвитку індійської народної думки, майже тисячу років намагався поєднати брахманізм з релігійною традицією доведених культів. Тому його за самостійність називають бхаватизмом.