ЗОРОАСТРИЗМ І МАЗДЕІЗМ

Релігійний дуалізм древніх іранців найчастіше пов'язується з зороастризмом, тобто з навчанням великого пророка Зороасгра (Заратуштри), що зафіксовано в найдавнішій священній книзі Авесті. Письмовий текст Авести - досить пізнього походження (десь, не раніше III в. до н.е.), тим більше це відноситься до її численних коментарів. Найбільше ж древні частини священної книги, її пісноспівання і гімни Гати і Ясні, у тому числі приписувані самому Зороастру, датуються приблизно XII-Х ст. до н.е., тобто за часом близькі до ранніх древнеіндійськиз ведів. Уся складність проблеми полягає в тому, щоб визначити, що саме написав і запропонував сам Зороастр і що існувало раніше і було лише використане пророком при проведенні ним свого роду релігійної реформи. А рішення цієї проблеми у свою чергу залежить від того, яким часом датувати роки життя Зороастра.

Зороастр - особистість легендарна, хоча багато дослідників визнають його реально існував діячем. Про нього немає практично ніяких достовірних даних, а час його життя в різних древніх джерелах варіюється від XIII до VI в. до н.е., Більш пізні легенди оповідають про переслідування, яким він піддавався, зображують його культурним героєм, великим пророком, рятівником людства і т. п. Але в найбільш ранніх перських текстах (ахеменідських написах) про нього не згадується, хоча в цих текстах є ідеї, що зв'язуються чимало з його ім'ям, зокрема в зв'язку з прославлянням Ахура-Мазди. Не дивно, що фахівці виявляються в затрудненні. Одні взагалі ставлять під сумнів реальне існування пророка, інші вважають, що він у свій час впав у немилість і був свідомо відданий забуттю, а треті схильні бачити в релігійній системі персів часів Ахеменідів лише предтечу зороастризму - маздеізм, тобто первісну доктрину, що згодом реформував Зороастр.

Це останнє розуміння заслуговує на увагу, хоча воно теж не відповідає на питання, коли жив Зороастр, що саме він змінив у ранньому маздеізмі і яким образом обновлений ним маздеізм став сприйматися як зороастризм. Залишивши всі ці питання осторонь, звернемося до первісної основи древнеіранськой релігії. Будемо умовно іменувати її маздеізмом - по імені Ахура-Мазди.

Верховним божеством і творцем усього сущих вважався Ахура-Мазда, причому його першою й основною функцією спочатку було, видимо, моделювання космічних елементів Всесвіту. Свого роду правою рукою і земним помічником його був Митра, у функцію якого спочатку входили соціальна організація людей і посередництво між світом божественного і людством. Пізніше він перетворився в божество договору, згоди, а також став богом Сонця і заступником воїнів Третьої у верховній первісній тріаді древнеіранских богів була Ардвисура Анахита, богиня води і родючості, що сприймалася як дочка Ахура-Мазди. Паралельно з цією трійцею існував грізний бог часу Зерван (Зурван). Хоча його часом вважають що він не має прямого відношення до маздеізму і тим більше зороастризму, більш пізні міфи приписують саме йому народження Ахура-Мазди.

Глава світу девів Ангро-Майнью був спочатку, видимо, що порівняно мало значила фігурою маздеістського пантеону - тим більше, що зі світом девів, як згадувалося, асоціювалася індоарійська галузь аріїв, що уже відірвалася від іранців. Але протиставлення двох галузей, двох груп божества і, як наслідок, двох їхніх глав (Ахура-Мазди й Ангро-Майнью) існувало. І не тільки існувало, але і внаслідок якихось неясних поки причин наростало. Не виключено, що ці причини саме і були зв'язані з ім'ям і діяльністю пророка Зороастра, роки життя якого приходяться, швидше за все, на VIII-VII ст. до н е. У всякому разі, перші ахеменідськие царі вже повинні були бути знайомі з цим навчанням. І якщо вони з якоїсь причини його не прийняли, те провиною тому, можливо, був консерватизм касти жреців-магов, що віддавали перевагу новому зороастризму над древнім маздеїзмом.

Реформи Зороастра, як вони відображені, в Авесті, були досить радикальними і вже по одній цій причині могли бути сприйняті далеко не всіма і не відразу, особливо якщо врахувати факт існування касти магів, що ревниво оберігала основи маздеїзму. Суть нововведень зводилася як до різкого звеличання Ахура-Мазди за рахунок всіх інших шанованих богів і настільки ж різкому протиставленню йому злісного Ангро-Майнью, так і до додання всім древнім божественним силам виразного етичного акценту, до перетворення їх у деяку абстракцію, що символізує той чи інший аспект великого блага, абсолютного Добра (чи відповідно Зла). Вища божественна сімка в трактуванні Зороастра виглядала не просто як семеро безсмертних святих (Амеша Спента), але як алегорії благих достоїнств Ахура-Мазди, його шість еманації - блага думка, істина, влада (божа), благочестя, цілісність (добробут) і безсмертя, відповідно зв'язані із шістьма основними першосубстанціями - худоба, вогонь, метал, земля, вода, рослини. Сам Ахура-Мазда очолював божественну сімку як святий дух.

Перенос акценту зі сфери релігії в сферу етики супроводжувався настійною апеляцією пророка до людини, прагненням не просто висунути на передній план соціальну проблему добра і зла, але з'єднати етику з космологією і додати згаданій проблемі божественний, воістину космічний зміст. У трактуванні Зороастра сама етика була перетворена в релігію. Світ осмислювався крізь призму кардинальних етичних категорій, за яких виразно переглядала особистість самого пророка - людини, могутнього духом, визнаного віроучителя, одного з перших в історії харизматичних лідерів. У цьому змісті зороастризм як доктрина належить до принципово нового типу релігій - до релігій засновника, пророка.

Суть зороастризму в самому загальному виді, як уже говорилося, зводиться до того, що все суще поділяється на два полярно протилежних табори - мир світла і добра і царство пітьми і зла, між якими йде непримиренна боротьба, що складає основу світового процесу як на землі, так і поза нею, у світі богів. Ахура-Мазде допомагають у цій боротьбі духи світла і чистоти, істини і добра, Ангро-Майнью - сили зла. І далеко не випадково древні маздеістські божества в зороастризмі стали уособлюватися високими поняттями справедливості, благочестя, благомисля: Зороастр як би звертався до Людини з закликами допомогти шляхетним небесним силам у їхній непримиренній боротьбі, ставши з цією метою краще, чесніше, чистіше і, зосередивши усі свої старання і сподівання на тім, щоб здолати світ зла, покінчити з усякою поганню. Далеко не випадково в гімнах Авести люди призивалися бути доброзичливими, помірними в помислах і пристрастях, готовими жити у світі і дружбі, допомагати ближньому. Восхвалялись чесність і вірність, засуджувалися злодійство, лихослів'я, злочин. При цьому навряд чи не основною ідеєю етичної доктрини зороастризму була теза про те, що істина і добро, так само як страждання і зло, залежать від самих людей, що можуть і повинні бути активними творцями власної долі.

МІФОЛОГІЯ ЗОРОАСТРИЗМУ

Міфологія зороастризму не дуже барвиста і багата, але зате дуже цікава. У ранніх текстах Авести описується чотириярусна модель космосу: орбіта зірок, що співвідноситься з благими думками; орбіта місяця (благі слова), орбіта солнца (благі справи) і особлива світоносна сфера, де живуть Ахурагмазда і його оточення. Царство Ангро-Майнью - у пеклі. Ряд міфів докладно описує історію протистояння і боротьби добра і зла. Відповідно до одних варіантів, ця історія, почавши з золотого століття, вступає потім у період запеклого конфлікту, що завершується катастрофою, причому перед кінцем світу настає дивовижна зима, а світ гине у вогні, після чого усе починається заново. Інші варіанти більш оптимістичні і пророкують перемогу силам добра; тут у функції рятівника світу виступає сам обожнений Зороастр. Серед більш пізніх міфів існує такий, котрий з'єднує зерванизм із зороастризмом-маздеізмом: бог вічного часу Зерван збирається родити сина, що створить світ. Ахура-Мазда в череві батька був готовий до цього і навіть поділився своїм знанням із братом, Ангро-Майнью. Останній, розірвавши черево батька, вийшов на світло раніше брата і став претендувати на владу. Батько в жаху здригнувся і родив другого, бажаного. Тому так вийшло, що спочатку у світі панувало зло і лише потім наступило царство Ахура-Мазди.

Справжнім творцем усього сущого, зокрема землі, неба і людей, вже в ранніх текстах Авести вважався Ахура-Мазда. Що стосується людей, то першочоловіком в іранській міфології спочатку вважався Йіма (аналог індоарійського Ями), що по велінню Ахура-Мазди займався землеробством і скотарством, вирощував рослини, тварин, птахів і, головне, затворів добро. Коли йому не вистачало для всього цього землі, він змахував бичем - і вона розсовувалася. Усе було б добре, так загордився Йіма, перестав слухатися Ахура-Мазду, почав вживати в їжу м'ясо священних биків. На кару Йіму вигнали з райських місць, а всі люди позбавилися безсмертя. Саме після цього закінчилося золоте століття ідилії і почалася епоха боротьби Добра і Зла. Текети Авести згадують про те, що Йіма став на сторону неправди, тобто зробив гріхопадіння. У них є й епізод, що оповідає про те, як Ахура-Мазда якось попередив Йіму, що світу може незабаром грозити загибель від морозу і повеней, викликаних таненням снігів, і що йому слід побудувати міцність, у котру варто було б помістити і тим самим врятувати від загибелі по парі кожної породи усіх тварин і птахів, а також усі види рослин.

Що стосується останньої міфологеми, то зв'язок її з близькосхідною ідеєю великого потопу очевидна. А от поняття про рай і ідея гріхопадіння, добре відомі лише зі старозавітних переказів Біблії, ставлять фахівців перед нелегкою задачею визначити, хто на кого вплинув. Не виключено, що концепція райського життя, гріха і покарання, так само як і розробка проблеми безсмертя душі древнеіранського походження.

Ідея злиття духовної субстанції людини з вищим божеством характерна саме для індоіранських вірувань, як це буде показано в главах про індійські релігії. Ці вірування могли бути основою для виникнення ідеї про безсмертя душі, особливо якщо мати на увазі, що згадана ідея була в древнеіранских релігіях найтіснішим образом зв'язана із самою суттю доктрини. Адже в зороастризмі доля людини після смерті ставилася в пряму залежність від його активності в боротьбі сил добра і зла, від його віри в істинність сповідуючого ним вчення. Якщо ти віриш, якщо ти активний у боротьбі зі злом і якщо ти відданий силам добра і світла, то можеш розраховувати на райське блаженство; якщо ж не віриш і не борешся, то неминуче виявишся у світі зла, серед духів пітьми і всякої погані. Міфологія зороастризму розробила есхатологічне (пророче і звернене в майбутнє) навчання про кінець світу і свого роду «Страшному суді», про розподіл усіх людей на праведників і грішників: душі праведників через три небеса попадають у світоносну сферу, де перебувають поруч з Ахура-Маздой, а грішники виявляються в пеклі. При цьому сам Заратустра помогає душам перейти через грань, що відокремлює світ живих від світу мертвих, по чарівному мосту Чінват: для праведників міст широкий, для грішників - вузький, як лезо бритви.

Варто обмовитися, що деякі деталі есхатології зороастризму відомі з текстів порівняно пізнього походження, що заважає робити упевнені висновки про походження тієї чи іншої ідеї, зокрема відомої з Біблії ідеї про райське блаженство і гріхопадіння, про месіанську функцію пророка. Однак представлення про пріоритет зороастризму здається більш кращими, особливо на загальному тлі історії цієї релігії після її виникнення.

ЗОРОАСТРИЗМ У ДРЕВНЬОМУ ІРАНІ

Фахівці думають, що зороастризм поширював свій вплив порівняно повільно: спочатку його ідеї розроблялися лише деякими громадами одновірців і тільки поступово, згодом, послідовниками нового навчання ставали адепти маздеізму з касти магів. Імперія Ахеменідів у VI-V ст. до н.е. багато в чому сприяла успіху зороастризму: були різко розширені політичні границі Ірану і забезпечені контакти зороастрійців із представниками інших доктрин, як близькосхідних (Єгипет, Вавилон), так і особливо іудейської. Вважається, що іудаїзм як релігія, що розроблялася особливо інтенсивно саме в роки вавілонського полону іудеїв, зазнала впливу від сильного зороастризму. І хоча самі Ахеменіди явно покровительствували древньому маздеізму, а не зороастризму, етичний пафос навчання Зороастра більш відповідав духу часу, причому саме він, видимо, вплинув на іудаізм.

Мало відомо про успіхи зороастризму в роки, що пішли за катастрофою імперії Ахеменідов і тим більш в період еллінізму, коли вплив грецької культури на всім Близькому Схід був дуже відчутним. Але деякі непрямі дані дозволяють думати, що зороастризм як доктрина на рубежі нашої ери не просто існував, але навіть процвітав і розширював свій вплив, причому не тільки у власне Ірані, але і на сусідніх з ним землях. При цьому варто мати на увазі, що мова йде вже про досить зрілий зороастризм, що увібрав у себе все уцілілу спадщину древнього маздеізму і розроблювався зусиллями всіх його жреців, включаючи і нащадків древніх магів.

Так, вважається, що зороастризм уплинув на формування доктрини деяких ранніх іудео-християнських сект, зокрема ессеїв з їхнім упором на ідею добра і справедливості. Узагалі проблема походження християнства не може бути цілком вирішена без обліку впливу з боку іранських релігій. Відомо, наприклад, що культ Митри, що поширився в східних провінціях Риму незадовго до початку нашої ери, зробив величезний вплив на римських легіонерів після східних походів І ст. до н е. Воїн Митра, патрон воїнів, ототожнювався в рамках мітраїзму то з Ахура-Маздою і божеством сонця, то з Юпітером, то з тим месією-рятівником, що згадувався в есхатологичних пророцтвах іудеїв. На честь Митри влаштовувалися містерії, будувалися ритуальні спорудження - митрейони, створювалися зображення і скульптури. Щорічно, в день 25 грудня (пізніше - день народження Христа) відзначали день народження Митри. Вірувавши в Митру мали звичай причащатися хлібом і вином, що символізували його тіло і кров.

Усі ці деталі, як і сам культ месії-рятівника, не залишають сумнівів у тому, що мітраїзм сильно вплинув на деякі сторони християнства, що формувався на рубежі нашої ери, а легкість, з яким це виявилося можливим, порозумівається тим, що зороастризм впливав і на іудаїзм, і на іудео-християнські секти ще задовго до того, як у Римській імперії широко поширився і став популярний мітраїзм.

Але зороастризм був активний не тільки на західній периферії Ірану. Не менш яскраво проявився вплив його на релігійні доктрини і на сході, зокрема в межах Кушанскої імперії, що існувала на рубежі й у перші століття нашої ери. Відгомоном зороастрийского впливу варто вважати деякі елементи буддизму Махаяни, що сформувався на початку нашої ери. Фахівці вважають, що кушани внесли в буддизм Махаяни есхатологію зороастризму, що своїм етичним потенціалом буддизм Махаяни зобов'язаний саме зороастризму, а сам будда прийдешнього Майтрейя в системі Махаяни - це постась усе того ж Митри.

Вихід на передній план у зороастризмі культу Митри як свій рід alter ego Ахура-Мазди зіграв чималу роль у тім, що зороастризм уже на рубежі нашої ери був насамперед зв'язаний із шануванням сонця і вогню, з культом світла і сяйва. Храми зороастрійців були храмами вогню, так що далеко не випадково їх стали іменувати вогнепоклонниками.

Вогонь для зороастрійців був символом чистоти, очищення, звільнення від скверни. Треба сказати, що фізичній чистоті вони додавали винятково важливе значення, ритуальний зміст усяка погань - це елемент сил пітьми і зла. Тому необхідно було острігатися нечистоти, в тому числі і трупів Щоб тіла небіжчиків (символ нечистоти) не стикалися з чистими стихіями (вода, земля, вогонь, рослини, метал), існував і специфічний обряд поховання у відкриті зверху великі східчасті кам'яні ями-вежі особливі служителі зносили померлих. Їхнього тіла скльовували хижі грифи, а кісти скидалися потім на дно виритого у вежі й облицьованого каменем колодязя. Такі спорудження збереглися і донині в парсів, що живуть у західній Індії і сповідають зороастризмі. Нечистими вважалися також хворі, що тільки що родили жінки і жінки у визначені періоди їхнього життєвого циклу. Усім їм необхідно було пройти через спеціальний обряд очищення.

У процесі очищення, як згадувалося, найважливішу роль грав вогонь. Вогонь був обов'язковим при будь-яких ритуальних церемоніях, у тому числі і при здійсненні ритуалів на честь Митри чи Ахура-Мазди, що звичайно супроводжувалися співом, жертовною трапезою і вином і нерідко відправлялися не в храмі, а на свіжому повітрі. Крім вогню шанувалися й інші чисті стихії. Особливою повагою користалися також і деякі види тварин - бик, кінь, собака, грифи, що пожирали трупи.

Поширення зороастризму серед іранців істотно змінило відношення до нього з боку влади імущих. Якщо Ахеменіди у свій час його як би не зауважували, віддаючи явну перевагу древньому маздеізму, то парфянские царі на рубежі нашої ери уже висували його на передній план як противагу елінсько-римскому культурному впливу, а в сасанідському Ірані зороастризм став навіть офіційною державною релігією (верховний жрець зороастріийців мобедан-мобед був у числі самих вищих сановників держави). Мало того, він став ідейним прапором всіх іранців і саме в цій своїй якості виявився основою ряду сектантско-релігіозних рухів.

МАНІ І МАНІХЕЙСТВО

Найбільш відомим і отримавши широке поширенням навряд чи не в усьому світі, від Рима до Китаю, було маніхейство, навчання Мані. Син вавілонянина та знатної іранки, Мані (216-277) у молодості багато подорожував, відвідав країни Середньої Азії й Індію, де уважно знайомився з місцевими релігіями, включаючи християнство, брахманізм, буддизм, навчання гностиків (розповсюджена в Месопотамії релігійно-філософська доктрина - суміш християнства, східної містики і грецької філософії, - що проголошувала гріховність матеріального світу і непричетність до нього верховного божества). Обґрунтувавши в Ірані і взявши за основу свого навчання зороастризм, Мані навряд чи не вперше в історії спробував створити всеохоплюючу релігійну систему, що увібрала б у себе найбільш суттєве з всіх інших.

Створене Мані віровчення, характерне в наші дні як система теософського синкретизму, виявилося досить життєздатним, проіснувавши біля тисячоріччя й одержавши поширення в багатьох країнах від Європи до Китаю (у VIII ст. воно стало навіть офіційною релігією Уйгурского каганату). Суть синкретичної системи Мані зводиться до того, що навколишній нас світ - арена жорстокої боротьби двох начал, добра і зла, світла і пітьми. Але маніхейскьий дуалізм відмінний від зороастрійського в тому, що світ світла і добра асоціюється з духовним початком, а світ зла і пітьми - з матеріальним. Звідси виявляється, що навколишній нас матеріальний світ - це світ зла. Ціль же світового процесу полягає в тому, щоб врятувати частки світла, укладені в людині (точніше, у його душі), від влади матерії - цель, характерна для багатьох індійських релігій, включаючи буддизм. Відповідні і засоби: щирі маніхеї, «обрані», зобов'язані були вести аскетичний спосіб життя, не мати власності, родини, житла, не споживати вина і м'яса, навіть не рвати рослин, що йдуть у їжу. Утримувати їх повинні були - знов-таки по індійському стандарті - миряни, що могли мати родину і майно, нормально харчуватися і яким давався статус «обраних» лише перед смертю, як своєрідний дієприкметник.

Міфологія й есхатологія маніхейства виявляє собою трансформований варіант зороастризму з дуже істотною домішкою інших доктрин - від древнеіранської ідеї вічного часу з її лінійним розвитком подій і втілюючим цю ідею Зерваном до християнських біблійних представлень. Спочатку існувала ідеальна рівновага сил світла, утіленого Батьком величі, іноді співвіднесеним із Зерваном (Заровом), і сил зла, олицетвореного Владикою пітьми, відповідним з Ангро-Майнью: світло нагорі - як ідеальний початок, пітьма внизу - як символ усього матеріального. Рівновага порушилася, коли Владика пітьми був притягнутий блиском царства світла.

Побоюючись нападу, Батько світла (Батько величі) викликає до життя кілька духовних початків - його еманації. Поразка їх у боротьбі із силами пітьми приводить до змішання світла і пітьми. Необхідність звільнити світлі елементи від домішків спонукує Батька світла створити видимий матеріальний світ зі шкір і тіл повалених демонів. Вичленовування з цього світу місяця і сонця було початком вивільнення світлих елементів. Зірки, вітер, вогонь, вода також були створені зі світлого початку, але все-таки з деякою домішкою елементів пітьми. Щоб закінчити процес вивільнення сил світла, Батько величі викликає до життя ще ряд духовних початків (усього їхній сім - ця цифра в маніхеїв була сакральною), за допомогою яких демони зла виявляються гіоверженними остаточно. Але матеріальний світ продовжує залишатися змішаним, як і людей, що втілюють, Адам і Ева (в Адамі переважають светоносні елементи, а в Еві - протилежні). Нарешті, викликаний Батьком світла светоносний Ісус допоміг Адамові, що укусив від древа життя, пізнати добро і зло, унаслідок чого істина була відкрита і порятунок виявився поруч. Але остаточно усе стало на свої місця лише з появою самого Мані, останнього посланника істини. Тільки тепер люди зрозуміли і, головне, одержали реальну можливість відокремити елементи світла в собі від елементів пітьми і звільнити свій дух від тіла. Закінчення цього процесу в масштабі всього людства завершиться Страшним судом, після чого земля буде обійнята полум'ям і стане горіти 1468 років, поки, нарешті, всі елементи світла підуть на небо, а матерія разом з демонами зникне в неосяжній бездонній прірві.

Віровчення Мані, що проповідувало пасивні методи боротьби за порятунок людства, спочатку було навіть підтримане владою. Однак незабаром ситуація змінилася. Маніхейство було оголошено єрессю, а сам Мані страчений Маніхейські громади в основному минулому вигнані з Ірану і розсіялися по усьому світі, зробивши істотний вплив на деякі релігійно-філософські концепції і сектантські рухи середньовіччя як у Європі, так і в Азії. Частина такого роду рухів згодом стала відрізнятися соціальним радикалізмом, як, наприклад, рух маздакітів.

Засновник цього руху Маздак наприкінці V в. очолив виступ проти зороастризму в Ірані і на час заручився навіть підтримкою шаха Кавада. Суть соціальних гасел Маздака зводилася до того, що з навчання маніхеїв про необхідність визволити змішані з пітьмою частки світла виводилася, ідея створення уравнітельно-справедливого суспільства (відняти в багатих - віддати бідним). Рух був жорстоко подавлений Хосровом I у 529 р. Однак зороастризм в Ірані в цей час стояв напередодні свого заходу. Ісламізація Ірану поклала кінець зороастризму як широко розповсюдженої і тим більше офіційно пануючої релігії. У мусульманському Ірані вогнепоклонники стали переслідуваною меншістю, причому значна частина їхній, не витримавши переслідувань, стала мігрувати в Індію, де вже з VIII в. виникла, а потім у ході наступних міграцій усе зростала громада парсів. У самому Ірані в XVII в. нараховувалося 14 зороастрійських сект, в основному невеликих громад. Утім, багато чого з ідей зороастризму було сприйнято ісламом і особливо окремими шиітськими сектами, як, наприклад, ісмаілітами.

Зороастризм як релігійна доктрина древнього світу займає особливе місце в історії релігій. Незважаючи на чітко виражений дуалистичний характер доктрини, до якого зводиться вся квінтесенція древнеіранських релігій, значення зороастризму складається, по-перше, у висуванні на передній план етичного ідеалу і, по-друге, у тім, що в його дуалістичній структурі на першому місці був різко відокремився від всіх інших верховний Бог-творець Ахура-Мазда. Узвишшя і звеличання Бога-творця, вищого символу Світла і Добра, було в загальному контексті історії релігій важливим кроком на шляху до монотеїзму.

Усі ранні релігії і релігійні системи були політеїстичними, а існування і шанування верховного божества, свого роду першого серед рівних, не заважало пануванню політеїзму як ідейно-структурної основи релігійного світогляду, що добре видно на прикладі і близькосхідних, і індоєвропейських вірувань. Правда, тенденція до структурних зрушень убік монотеїзму вже намічалася, причому зовсім логічно, що насамперед вона відчувалася там, де існували довгі традиції централізованої держави на чолі з обожненим правителем, свідченням чому є невдала реформа фараона Ехнатона. По-своєму ця тенденція проявилася й у древньому Ірану, де дуалістична структура, що виросла на фундаменті політеїзму, була свого роду варіантом монотеїзму і, у всяк-випадку, важливим кроком у його сторону.

Резюмуючи, варто помітити, що ідея монотеїзму в близькосхідній стародавності на визначеному етапі розвитку цього регіону вже в буквальному значенні слова носилося в повітрі. Рано чи пізно, але вона повинна була якось реалізуватися. У цьому змісті реформи Ехнатона і зороастризм можна вважати варіантами загального пошуку. Найбільше ж удала, оптимальна з погляду результатів модель монотеїзму була розроблена порівняно невеликий і, що знаходилася до того ж на невисокому рівні розвитку етнічною спільністю древніх євреїв, що була одним з відгалужень семітських пастушачих племен.