Реферат з психології

Теорія діяльності О. М. Леонтьєвата

поняття особистості

Видатний вітчизняний психолог О. М. Леонтьєв (1903—1979) визначав особистість як цілісне утворення, яке є відносно пізнім продуктом суспільно-історичного й онто­генетичного розвитку людини. Вона виступає як результат інтеграції процесів, що здійснюють життєві відношення суб'єкта до об'єктивної дійсності. Ці відношення характе­ризуються подібністю своєї побудови і передбачають сві­доме їх регулювання, тобто наявність свідомості, а на пев­них етапах — і самосвідомості суб'єкта.

Реальною основою особистості людини визнається су­купність її відношень до світу, що є суспільними за своєю природою і реалізуються разом. Особистість характеризують тільки ті психічні процеси й особливості людини, які сприя­ють здійсненню її діяльностей. У розвитку суб'єкта його відношення до явищ світу вступають між собою в ієрархічні стосунки. Ієрархії діяльностей утворюють ядро особистості. Є три основних параметри особистості: широта зв'язків людини зі світом, ступінь їхньої ієрархізованості та загальна структура. Людина живе в реальності, що дедалі більше роз­ширюється для неї. Багатство зв'язків індивіда зі світом породжує особистість. Ієрархії мотивів та діяльностей осо­бистості утворюють відносно самостійні одиниці її життя. Внутрішні співвідношення головних мотиваційних ліній у сукупності діяльностей людини характеризують загальний «психологічний профіль» особистості. Психологічні підструктури особистості — темперамент, потреби і потяги, емо­ційні переживання й інтереси, навички та звички, моральні риси характеру тощо — виявляють себе в умовах життя особистості. Важливою є думка О. М. Леонтьєва про те, що особистість розвивається не в межах задоволення потреб людини, а у творчості, яка не знає меж.

Характерною рисою всякої свідомої діяльності людини її спрямованість на досягнення певних цілей. Свідома мета — необхідний її компонент. Без мети немає і не може бути свідомої діяльності. К. Маркс зазначав, що сві­дома мета як закон визначає спосіб і характер дій. Це стосує­ться, як ми бачили попереду, не тільки практичних, а й розу­мових дій людини. Так, мета спостерегти щось, запам'ятати або згадати якісь події, розв'язати арифметичну чи фізичну задачу визначає характер тих розумових дій, які ми виконуємо, нама­гаючись її досягти.

Цілі людської діяльності породжуються об'єктивним світом, суспільним буттям людей. Вони не «падають з неба», як про це твердять ідеалісти. «На ділі цілі людини породжені об'єктивним світом і передбачають його,— знаходять його, як дане, наявне»1. Вони формуються в процесі пізнання людиною цього світу і практичної її діяльності.

Цілі залежать від суспільних умов життя людини, від сту­пеня ЇЇ індивідуального розвитку. Відповідно до цього вони бувають різними за своїм змістом, за своєю близькістю чи від­даленістю. Чим більше розвинена особистість, її свідомість, тим змістовніші і віддаленіші цілі вона ставить перед собою. На досягнення їх бувають потрібні не тільки тижні, місяці, а й роки. Віддалена мета конкретизується в ряді ближчих, часткових цілей, які є ступеньками до її досягнення. Кінцева мета визначає за­гальний напрям діяльності людини, часткові ж цілі — те, що людина робить на кожному її етапі.

Чим змістовнішою і віддаленішою метою керується людина в своїй діяльності, тим глибшого і ширшого відображення об'єк­тивної дійсності потребує їі досягнення, тим, значить, свідомішою с її діяльність. В такій діяльності людина мислено виходить далеко за межі теперішнього, заглядає в майбутнє, керується його передбаченням, усвідомлює не тільки ближчі, а Й дальші результати своїх дій.

Наявність змістовних віддалених цілей вносить внутрішню єдність в діяльність людини протягом певного і часто тривалого часу, збагачує її життя, розширює його перспективи. Ясність мети є одною з істотних передумов перемоги над труднощами, з якими доводиться зустрічатися на шляху до її досягнення. Значна, життєво важлива мета стає джерелом активності люди­ни. Особливо це треба сказати про великі, суспільне важливі цілі. Тільки велика мета породжує велику енергію.

Життя кожної людини полягає в досяганні нею всіляких цілей. В діяльності людини одні цілі досягаються, інші вини­кають. Цей невгамовний і невиснажний процес триває, поки три­ває свідоме життя людини. Цілі бувають різними за своїм змі­стом і заслуговують на різну оцінку, але для людини, що прагне до них, вони є життєво важливими. Без мети життя людини стає дрібним, пустим. Заберіть у людини наявні у неї цілі — і вона, якщо не знайде інших, стане животіти, нидіти або здійме на себе руки (Ушинський). Тут виявляється прагнення людини до свідо­мої, цілеспрямованої діяльності, характерне для її сутності.

На значення мети в діяльності людини вказує і Павлов. Ре­флекс мети, пише він, мас величезне життєве значення, він є ос­новною формою життєвої енергії кожного з нас. Життя тільки у того красне й сильне, хто весь час прагне до певної мети або з однаковим запалом переходить від однієї мети до іншої. Нав­паки, життя перестає прив'язувати до себе, як тільки зникає мета. Звичайно, цілі людського життя безмежні і невиснажні. Тому, робить Павлов висновок, ми повинні леліяти і зміцнювати цю дорогоцінну властивість підростаючої особистості, її цілеспрямо­ваність, необхідну їй для успішного навчання і майбутнього життя.

Думку про величезне значення цілеспрямованості в житті підростаючої особистості розвинув далі Макаренко. Реалізуючи її в своїй виховній практиці, він указував на важливу роль у діяль­ності кожного вихованця «перспективних ліній», тобто більш чи менш віддалених його цілей, зв'язаних з цілями колективу, в якому він живе, з життям нашого суспільства. Наявність та­ких «перспективних цілей» є необхідною передумовою руху особистості вперед.

Цілі діяльності людини пов'язані з її мотивами. Діяльність людини не тільки цілеспрямована, а й мотивована. Мета діяльності — це те, на що вона спрямована і що повинно складати її пря­мий результат. Мотив — це те, що зумовлює прагнення людини до даної, а не якої-небудь іншої мети. Мотиви є необхідним компонентом діяльності людини, її цілеспрямовані дії завжди спонукаються певними причинами, вона здійснює їх заради чо­гось важливого для неї. Терміном «мотиви» (від латинського moveo — рухаю) і означають ті спонукальні причини, що зумов­люють цілеспрямовану діяльність людей.

Генетичне первинного основою мотивації людини є її первинні і вторинні потреби. Люди завжди мають потреби в їжі, питві, одязі, в різних предметах і явищах світу, в знаннях про них, які необхідні для підтримування і розвитку їх життя. Ці потреби усвідомлюються і переживаються людиною, завдяки чому у неї виникають спонукання до дій, спрямованих на їх задоволення.

Внаслідок задоволення або незадоволення потреб у людини виникають певні почуття, емоції. Вони також спонукають її до дій і вчинків, але не самі по собі. Адже людина діє, працює, тво­рить заради не лише переживання задоволення чи уникнення не­задоволення, вона прагне при цьому до якогось об'єктивного результату, що відповідає її потребам. Отже, почуття є одним з мотивів діяльності людини тому, що вони безпосередньо пов'я­зані з її потребами. На основі потреб і почуттів у людей форму­ються різноманітні їх інтереси (до певної галузі праці, до науко­вих знань, до мистецтв і т. д.), які теж відіграють важливу роль у мотивації їх діяльності. Важливим спонуканням людини до діяльності є також її ідеали і переконання.

Потреби й інтереси людини можуть бути задоволені лише з допомогою певних об'єктів, тобто предметів або явищ зовніш­нього світу. Тому і спонукання до діяльності людина завжди по­в'язані з ними об'єктами. В цьому ми переконуємося, аналізуючи кожну дію людини та її мотиви. Мотивами дій людини, що зби­рає гілки, розкладає багаття і запалює його, може бути, на­приклад, її потреба в теплі або гарячій їжі. Дії учня, що будує, а потім запускає модель літака, можуть спонукатися, мотиву­ватися його інтересом до авіації, професії пілота, якою він вирі­шив оволодіти після закінчення школи. Переконання школяра в необхідності порядку і дисципліни на уроках може бути моти­вом його дисциплінованої поведінки, а також і мотивом критики ним порушників порядку в школі.

Отже, мотивами називають потреби, почуття, Інтереси, пере­конання та інші спонукання людини до діяльності, зумовлені ви­могами її життя.

Мотиви діяльності відіграють велику роль в житті кожної людини і цілого суспільства. Від змісту і характеру мотивів зале­жить в значній мірі характер і ефективність діяльності людини. Великі успіхи в піднесенні продуктивності праці, в наукових відкриттях, літературі і мистецтві, досягнуті радянськими людь­ми, зумовлені передусім високими і благородними мотивами служіння Соціалістичній Вітчизні, палкою любов'ю до неї.

Усвідомлення обов'язку, пізнавальні інтереси, прагнення до знань, любов до праці чинять благотворний вплив на успішність і дисциплінованість учнів. Вони стимулюють їх до активної ді­яльності, до глибшого оволодіння самим змістом знань і до тру­дових успіхів. Ці мотиви, бувши внутрішньою спонукою до діяльності, забезпечують належну наполегливість учнів у навчан­ні, праці і набуванні навичок дисциплінованої поведінки.

Первинні, органічні потреби вроджені у людини. Від природи вона, як і кожна тварина, має потребу в їжі, питві, захисті тощо. Але й вони розвиваються, остаточно формуються далі в процесі набування людиною індивідуального досвіду в результаті її вза­ємодії з зовнішнім світом. В процесі цієї взаємодії у неї утворю­ються різноманітні вторинні потреби.

Для підтримування життя людині потрібні різні речовини і предмети зовнішнього середовища. Можливість або неможли­вість їх одержання характеризує стан умов існування людини. Нестача, наприклад, харчових речовин викликає певні зміни у внутрішньому середовищі її організму і в роботі внутрішніх органів. Ці зміни показують об'єктивний стан потреби людини в їжі. Проте однієї лише наявності об'єктивної нужди в чомусь ще не досить для виникнення у людини спонукання до дій. Все, що спонукає людину до діяльності, неминуче повинно пройти через її голову. Об'єктивний стан нужди людини відбивається в її мозку в формі переживання потреби, або точніше, пережи­вання її незадоволення. Поки нужда не задоволена, вказує Маркс, людина перебуває в стані незадоволення своєю потре­бою, а отже, і самою собою. Це переживання включає і спону­кання, прагнення до дій, спрямованих на предмети дійсності, які можуть задовольнити дану потребу.

Фізіологічною основою спонукання до таких дій є осередок оптимального, домінантного збудження, який виникає в корі пів­куль головного мозку під впливом переважно безумовних подраз­нень, що надходять в кору з внутрішнього середовища організму.

Таким чином, першою необхідною передумовою виникнення спонукання до діяльності є наявність переживання потреби, яке відбиває об'єктивний стан нужди людини в чомусь. Первинною ж причиною виникнення спонукання є зміни в умовах існування людини, які і викликають дану потребу.

На початку виникнення спонукання до дії ми усвідомлюємо не досить виразно широке предметне коло нашого прагнення. Але надалі, в міру того як об'єкт прагнення більш усвідомлюєть­ся і конкретизується, це прагнення набуває конкретно-предметного характеру.

Конкретно-предметні спонукання формуються в процесі на­громадження людиною досвіду задоволення її потреб з допомо­гою певних предметів дійсності. Внаслідок цього переживання даних потреб стає спонуканням до дій, спрямованих саме на ці предмети. Завдяки цьому надалі спонукання до дії може бути викликане лише сприйманням зовнішніх ознак даних предметів (наприклад, їх виглядом, запахом тощо). Більше того, спону­кання може викликатися одним лише уявленням про потрібний предмет.

Таким чином, другою необхідною передумовою виникнення конкретно-предметного спонукання до діяльності с наявність у людини досвіду задоволення органічних потреб за допомогою відповідних предметів.

Спонукання до дій, спрямованих на задоволення вторинних, культурних, духовних потреб, виникає також при наявності за­значених двох умов. Життя людини в суспільстві породжує у неї потреби у відповідному культурному оточенні, спілкуванні з ін­шими людьми, в набуванні різноманітних знань і т. д. Можли­вість або неможливість задоволення цих потреб характеризує умови існування людини як особистості, як члена колективу.

Неможливість задоволення кожної такої потреби також ви­ражає об'єктивний стан нужди людини у відповідних явищах дійсності. Цей стан відображується в мозку людини в формі переживання нею потреби, яке і викликає спонукання до дій, спрямованих на задоволення даної потреби. Тяжке переживання людиною, наприклад, стану самотності пов'язано з усвідомлен­ням нею різних змін в її житті, неможливості спілкування з близькими людьми. Це переживання викликає відповідні думки і сильне спонукання, прагнення до дій, спрямованих на шукання способів зустрінутись з певними, людьми.

Конкретно-предметний характер такого роду прагнень зале­жить також від наявності у людини певного досвіду задоволення своїх духовних потреб з допомогою тих засобів, які є в суспіль­стві. Предметна спрямованість вторинних, зокрема духовних потреб, формується у людини з раннього віку в процесі її виховання та її особистої практики, їй з'ясовують значення, напри­клад, знань мови, арифметики і т. д. Разом з тим, на основі свого досвіду вона переконується в життєвому значенні для неї цих знань. Людина починає усвідомлювати потребу в знаннях, при­тому в знаннях з певної галузі науки, техніки і т. п.

Отже, об'єктивні умови життя визначають мотиви діяль­ності людини, відбиваючись у корі великих півкуль її головного мозку.

Мотиви діяльності людини багаті і різноманітні. Специфічною особливістю мотивації діяльності людини є те, що в ній керівна роль належить спонуканням, породженим суспільними умовами її життя. Навіть біологічні потреби людини в певній мірі під­порядковуються суспільним мотивам ЇЇ діяльності.