Контрольна з основ психології та педагогіки на тему:

Основні методи психологічних досліджень

План

1. Основні методи психологічних досліджень

Методи психологічних досліджень – це сукупність засобів й прийомів вивчення фактів психічних явищ та проявів психічної діяльності.

Найбільш розповсюджені методи психології – спостереження та експеримент. Застосовуються й інші методи: метод бесіди, анкетний метод, аналіз процесу і продуктів діяльності, тестовий метод та деякі інші.

Спостереження. Спостереження як метод вивчення психіки людини широко застосовується в психології.

Зрозуміло, безпосередньо психіку спостерігати не можна. Лише в діяльності, в діях і вчинках в широкому розумінні слова (коли і утримання від певної дії з точки зору психології розглядається як певна дія, своєрідний вчинок) виражається особистість людини, її психіка.

Метод спостереження передбачає пізнання індивідуальних особливостей психіки людини через вивчення її поведінки. Інакше кажучи, за об’єктивними, зовнішньо вираженими показниками (дії, вчинки, мова, зовнішній вигляд) психолог робить висновок про індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, пам’яті, мислення, уяви), про психічний стан людини, про риси її особистості, темпераменту, характеру. Особливістю методу спостереження є те, що вивчення зовнішніх проявів психіки людини відбувається в природних життєвих умовах.

Психологічне спостереження повинно бути цілеспрямованим: спостерігач повинен уявляти і розуміти, що він збирається спостерігати і для чого, інакше спостереження перетвориться у фіксацію випадкових, вторинних фактів. Звідси випливає, що психологічне спостереження обов’язково проводиться за спеціальним планом, схемою або програмою, що забезпечує спостерігачеві вивчення саме тих питань і фактів, які він заздалегідь виділив. Без певного плану або програми втрачається основна лінія спостереження, в результаті чого можна втратити головне і істотне в психічній діяльності людини.

Спостереження слід проводити систематично, тому психологічне спостереження, як правило, потребує більш-менш тривалого часу. Чим довше спостереження, тим більше фактів може накопичити спостерігач, тим легше йому буде відокремити типове від випадкового, тим глибше і надійніше будуть його висновки. Тривале спостереження застосовується, наприклад, при вивченні вікових особливостей дітей, зокрема особливостей розвитку їхнього мовлення та мислення, емоційних проявів, інтересів, рис характеру і здібностей. Результати такого тривалого спостереження фіксуються в щоденнику, де аналізують процес психічного розвитку дитини (часто за декілька років) або оформлюють у вигляді психологічних характеристик.

Експеримент. Дуже важливу роль в психологічних дослідженнях грає експеримент. В експерименті експериментатор, тобто людина, що проводить дослід, також здійснює спостереження за психічними явищами, процесами у піддослідного (людини, з якою проводиться дослід). Але якщо при спостереженні дослідник пасивно очікує проявів певних психічних процесів, то в експерименті він, не очікуючи, поки настануть такі процеси, сам створює необхідні умови, щоб викликати ці процеси у піддослідного.

Проводячи дослідження при однакових умовах з різними піддослідними, експериментатор може встановити вікові та індивідуальні особливості протікання психічних процесів у кожного з них.

Експериментатор на свій розсуд може варіювати (змінювати, пробувати різні варіанти) умови проведення досліду і спостерігати наслідки такої зміни.

В психології застосовуються два типи експерименту: лабораторний та природний.

Лабораторний експеримент проводять в спеціально організованих і певною мірою штучних умовах, він потребує спеціального обладнання, а часом і застосування технічних приладів. Часто, хоча й не завжди, його проводять в спеціально обладнаних для цієї мети приміщеннях (лабораторіях) з застосуванням складної апаратури.

Лабораторний експеримент дозволяє за допомогою реєструючих приладів точно вимірювати час протікання психічних процесів, наприклад, швидкість реакцій людини, швидкість формування навчальних, трудових навичок. Його застосовують в тих випадках, коли необхідно отримати точні і надійні показники протікання психічних явищ при суворо визначених умовах.

Прикладом лабораторного експерименту може слугувати дослідження процесу впізнання за допомогою спеціальної установки, котра дозволяє на екрані (типу телевізійного) поступово пред’являти піддослідному різну кількість зорової інформації (від найменшої інформації до показу предмету в усіх його деталях), щоб з’ясувати, на якому етапі людина впізнає зображуваний предмет.

Лабораторний експеримент сприяє глибокому і всебічному вивченню психічної діяльності людей. Успіхи сучасної наукової психології були б неможливі без застосування цього методу. Однак разом з перевагами лабораторний експеримент має і певні недоліки. Найбільш істотний недолік цього методу – його деяка штучність, котра за певних умов може привести до порушення природного ходу психічних процесів, а отже, до неправильних висновків.

Цей недолік лабораторного експерименту значною мірою усувається при організації природного експерименту. Тут зберігається природність умов спостереження і вводиться точність експерименту. Природний експеримент будується так, що піддослідні не підозрюють про те, що вони піддаються психологічному дослідженню – це забезпечує природність їхньої поведінки. При організації природного експерименту також можливо застосування технічних засобів (але за умови, що піддослідний не знає про це).

Для правильного й успішного проведення природного експерименту необхідно додержуватися усіх тих вимог, котрі подаються до лабораторного експерименту. У відповідності з завданням дослідження експериментатор добирає такі умови, котрі забезпечують найбільш яскравий прояв певних сторін психічної діяльності.

Метод бесіди, анкетний метод. Певне значення мають і методи психологічного дослідження, пов’язані зі збиранням та аналізом словесних висловлювань піддослідного, метод бесіди з людиною (так само як і з добре знайомими з ним людьми), анкетний метод. При правильному їх проведенні вони дозволяють виявити індивідуально-психологічні особливості особистості: схильності, інтереси, смаки, відношення до людей, до себе тощо.

Сутність цих методів полягає в тому, що дослідник задає піддослідному заздалегідь підготовлені і ретельно продумані питання, на які той відповідає (усно – у випадку бесіди або письмово при застосуванні анкетного методу). В процесі бесіди питання змінюються і доповнюються в залежності від відповідей піддослідних. Відповіді записують (можна з застосуванням записуючої апаратури). Одночасно дослідник веде спостереження за характером мовних висловлювань (ступенем впевненості відповідей, зацікавленістю або байдужістю, характером виразів), а також за поведінкою, виразом обличчя, мімікою піддослідних. Бесіда повинна бути живою і невимушеною, проводитися в атмосфері довіри, доброзичливості та щирості, в обстановці максимальної природності.

Анкетування являє собою перелік питань, котрі дають піддослідним для письмової відповіді. Перевага цього методу у тому, що він дозволяє порівняно легко і швидко отримати масовий матеріал. Недолік же цього методу в порівнянні з бесідою – відсутність особистого контакту з піддослідним, що не дає можливість варіювати характер питань в залежності від відповідей. Тут також важливо правильно підібрати питання. Вони повинні бути чіткими, ясними, зрозумілими, не повинні навіювати ту чи іншу відповідь. Для забезпечення достовірності показників відповіді на одне питання часто контролюються відповідями на приховані аналогічні питання (при розходженні такі відповіді не беруться до уваги, так як вони не можуть бути визнані достовірними).

Тести. Широко застосовують в сучасній психології метод тестів (англ. test – проба, випробування). Тест – це особливий вид експериментального дослідження, що являє собою спеціальне завдання або систему завдань. Піддослідний виконує завдання, час виконання якого зазвичай враховують. Тести застосовують не лише для отримання яких-небудь нових психологічних даних і закономірностей, але частіше для оцінки рівня розвитку якої-небудь психологічної якості у даної людини в порівнянні з середнім рівнем (встановленою нормою або стандартом). Тести застосовують при дослідженні здібностей, рівня розумового розвитку, навичок, рівня засвоєння знань, а також при вивченні індивідуальних особливостей протікання психічних процесів.

Тестове дослідження відрізняється порівняною простотою процедури, воно короткотермінове, проводиться без складних технічних пристроїв, потребує найбільш простого обладнання (часто це просто бланк з текстами задач). Результат розв’язання тесту припускає кількісний вираз і тим самим відкриває можливість математичної обробки.

Психологічний аналіз процесу і продуктів творчої діяльності. Про психічне життя, особливості людини можна судити також опосередковано – по продуктах її діяльності, тобто по таких матеріалах, як малюнки, письмові твори (вірші, проза), технічні вироби, тематичні альбоми, колекції і т.д.

Коли вивчають творчу діяльність людини, дуже важливо аналізувати не лише продукт, але й прослідкувати сам процес створення цього продукту, з’ясувати як були отримані певні результати. Окрім змістовної сторони цих продуктів діяльності (тематика, сюжет, зміст), деяке значення для пізнання особи має й їхнє оформлення, зокрема стиль письмового мовлення, манера малювання і т. ін. Все це дозволяє розкрити не лише особливості творчої діяльності, інтересів і здібностей піддослідного, але й отримати додаткові дані про його ставлення до тих чи інших явищ оточуючого середовища.

2. Індивідуальний стиль діяльності і його зміст

Індивідуальний стиль діяльності — стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів виконання тієї чи іншої діяльності. Можливість різних індивідуальних стилів діяльності визначена в існуванні “зони операційної невизначеності”, що допускає вибір різних способів виконання однієї діяльності. Інтенсивність мотивації якої-небудь діяльності визначає наявність і ступінь виразності індивідуального стилю діяльності. Він дозволяє людям з різними індивідуально-типологічними особливостями нервової системи, різною структурою здібностей, темпераменту, характеру домагатися рівної ефективності при виконанні однієї і тієї ж діяльності різними способами, компенсуючи при цьому індивідуальні особливості, що перешкоджають досягненню успіху. У той же час індивідуальний стиль діяльності може бути неоптимальним з погляду ефективності діяльності.

Найбільш загальновизнаними формальними ознаками індивідуального стилю діяльності можна вважати наступні:

а) стійка система прийомів і способів діяльності;

б) ця система обумовлена визначеними особистими якостями;

в) ця система є засобом пристосування до об'єктивних вимог.

Отже, у вузькому змісті слова індивідуальний стиль діяльності – це обумовлена типологічними особливостями стійка система способів, що складається у людини, яка прагне до найкращого здійснення даної діяльності. При цьому, говорячи про способи, не обов'язково мати на увазі тільки виконавчі і тим більше рухові акти — це і гностичні, орієнтовані дії і зміна функціональних станів, якщо вони виступають як засіб досягнення мети (наприклад, «самозбудження» у деяких ораторів, акторів). Інакше кажучи, індивідуальний стиль – це індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо або стихійно вдається людина з метою найкращого зрівноважування своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності.

Найбільш загальна структура індивідуального стилю зводиться до наступного. Насамперед існують такі особливості, способи діяльності, що мимоволі без помітних суб'єктивних зусиль (як би стихійно) провокуються в даній об'єктивній обстановці на основі наявного у людини комплексу типологічних властивостей нервової системи. Ці особливості можна позначити як ядро індивідуального стилю, вони-то й обумовлюють перший пристосувальний ефект і, таким чином, істотно визначають напрямок подальшого зрівноважування із середовищем. Але вони не забезпечують усього необхідного пристосувального ефекту, і в міру необхідності виникає інша група особливостей діяльності, що виробляються протягом деяких більш-менш тривалих пошуків (свідомих чи стихійних). Ця група складає своєрідну прибудову до ядра індивідуального стилю. Наприклад, на основі інертності сама собою виникає схильність не відриватися від початої роботи, а отже, і така особливість діяльності, що може бути осмислена як своєрідний спосіб ефективного зрівноважування із середовищем, як доведення дій до кінця. На основі інертності легко здійснюються повільні і плавні рухи, виникає перевага стереотипних способів дії, пунктуальне дотримання один раз прийнятого порядку. Аналогічним образом і на основі рухливості стихійно складаються протилежні риси діяльності.

Серед особливостей такого роду, що складають ядро індивідуального стилю, завжди виявляються дві їхні категорії: особливості, що сприяють успіху в даній обстановці (умовно їх можна позначити літерою «А»), і особливості, що протидіють успіху («Б»), При цьому варто підкреслити чисто функціональний характер цього розподілу, тобто та сама особливість діяльності може виявитися в одному випадку в категорії «А», в іншому — у категорії «Б» в залежності від характеру об'єктивних вимог. Перевага одноманітних неквапливих рухів в інертних виявиться в категорії «А», наприклад при ручному поліруванні виробу, і в категорії «Б», якщо стоїть задача терміново і часто змінювати характер рухів, наприклад при утриманні рівноваги на хитливій опорі.

Якщо ми маємо справу з особливістю, що протидіє успішному здійсненню діяльності, то рано чи пізно, стихійно чи свідомо вона «обростає» компенсаторними механізмами. Так, зумовлена інертністю недостатня моторність відшкодовується передбачливістю, більш високим рівнем орієнтованої діяльності. Обумовлена рухливістю зниження опірність дії монотонній ситуації компенсується тим, що людина штучно різноманітить свою діяльність і т.д.

Однак у міру наявності в людини типологічно обумовлених особливостей діяльності, що сприяють успішному її виконанню, виникають і інші елементи прибудови до ядра стилю, а саме пошуки і максимальне використання всіх можливостей, що відкриваються в зв'язку з цією категорією особливостей діяльності. Так, наприклад, інертні спортсмени-акробати віддають перевагу вправам, що включають статичні пози, повільні і плавні рухи, і досягають тут найбільшого ефекту. Робітники-верстатники інертного типу доводять до досконалості стереотипну упорядкованість робочого місця і систематичність у роботі. Рухливі максимально використовують свої швидкісні ресурси і здатність часто переключатися з однієї ситуації на іншу і саме на цьому шляху «знаходять себе». Таким чином, серед особливостей, що складають прибудову до ядра індивідуального стилю, також можна виділити дві категорії: особливості, що мають компенсаторне значення («В»), і особливості, пов'язані з максимальним використанням позитивних пристосувальних можливостей («Г»).

Таким чином, індивідуальний стиль тим у більшому ступені сформований і виражений, чим більше спостерігається особливостей, що відносяться до категорій «А», «В», «Г», і чим менше залишається некомпенсованих особливостей категорії «Б».

Якби індивідуальний стиль діяльності в праці, навчанні, спорті однозначно визначався комплексом природних особливостей людини, то задача опису його детальної структури, класифікації і навіть передбачення його особливостей була б відносно простою. Однак такого індивідуального стилю просто не існує. Якщо ж під індивідуальним стилем розуміти інтегральний ефект взаємодії людини з предметним і соціальним середовищем, то більш нагальною уявляється трохи інша задача, а саме – в кожному конкретному випадку уміти швидко розпізнати, де є чи де повинен бути сформований індивідуальний стиль, під яким розуміється якась (не обов'язково всеосяжна) система індивідуально-своєрідних прийомів і способів вирішення задачі (буде задача руховою чи гностичною, чи буде вона припускати взаємодію з речами або людьми, чи буде пов'язана з однократними або повторюваними різноманітними чи монотонними діями, чи вимагатиме окремих реакцій або реакцій складного ієрархічного плану поведінки — усе це залежить від збігу обставин). Найбільш загальний шлях, що веде до ситуацій, де наявний чи можливий індивідуальний стиль, полягає в наступному.

Необхідно виділити, визначити конкретну систему «суб'єкт-об'єкт» і визначити той бажаний стан, до якого вона повинна прийти (інакше кажучи, указати мету керування).

Виділити якнайбільше істотних умов, від яких залежить досягнення бажаного результату.

Виділити такі керуючі впливи, у відношенні яких яка-небудь типологічна властивість чи сполучення властивостей є по своєму біологічному змісту протидіючим фактором (наприклад, частому переключенню уваги протидіє інертність, швидкості реагування, тривалому підтримуванню уваги в монотонній обстановці — рухливість і т.п.). Крім того, виділити і такі особливості діяльності, у відношенні яких визначені типологічні особливості є сприятливим чи хоча б нейтральним (явно не протидіючим) фактором.

Після того як усе це зроблено, залишається шукати шляхи управління формуванням індивідуального стилю за рахунок конструювання необхідних елементів прибудови до його ядра. Формування індивідуального стилю просуває особистість на усе більш високі рівні здійснення діяльності, а отже, і сприяє обґрунтованої реалізації принципу «від кожного по здібностях».

3. Міжособисті відношення в малих групах

Міжособисті відношення — суб'єктивно пережиті взаємозв'язки між людьми, що об'єктивно виявляються в характері і способах їх взаємних впливів, які відбуваються в процесі спільної діяльності і спілкування. Міжособисті відношення - це система установок, орієнтацій, очікувань, стереотипів та інших диспозицій, через які люди сприймають і оцінюють один одного. Ці диспозиції опосередковуються змістом, цілями, цінностями й організацією спільної діяльності та виступають основою формування соціально-психологічного клімату в колективі. У численних роботах, присвячених дослідженню груп і колективів, груповій динаміці і т.д., показаний вплив організації спільної діяльності і рівня розвитку малої групи на становлення міжособистих відношень, а також зворотний вплив міжособистих відношень на становлення згуртованості членів колективу.

Природа міжособистісних відносин істотно відрізняється від природи суспільних відносин: їхня важлива риса – емоційна основа. Тому міжособистісні відносини можна розглядати як фактор психологічного клімату малої групи.

Емоційна основа міжособистісних відносин включає усі види цих емоційних проявів – афекти, емоції, почуття. Але головним вважається третій компонент.

Проблема міжособистісних відносин займає в психології особливе місце. У вітчизняній психології вона в значній мірі досліджена в роботах В. Н. Мясіщева.

Фіксація міжособистісних відносин означає реалізацію більш загального методологічного принципу – вивчення об'єктів природи в їхньому зв'язку з навколишнім середовищем. Для людини такий зв'язок стає відношенням, оскільки людина в цьому зв'язку з'являється як суб'єкт, як діяч, і, отже, за словами Мясіщева, ролі об'єктів строго розподілені.

При цьому відносини можуть носити як недотичний, так і взаємозалежний характер, що безпосередньо впливає на саму людину, на її взаємини з іншими людьми і на динаміку розвитку внутрішньогрупової взаємодії в цілому.

Під взаємозалежністю в даному випадку мається на увазі спосіб, яким двоє чи більше осіб регулюють вплив на поведінку партнера в процесі взаємодії. Він визначається шляхом установлення зразків поведінки, яких кожний з партнерів може дотримуватися, а також шляхом оцінки наслідків для всіх можливих комбінацій зразків поведінки усіх включених в спілкування.

Модель взаємозалежності в малій групі підсумовує вплив на учасників тих умінь, потреб і оцінних критеріїв, який кожен з партнерів привносить, а також манеру, у якій різні людські характери взаємодіють один з одним. Ця модель в однаковій мірі вказує на зовнішні джерела, що знаходяться в розпорядженні партнерів, і на цільові та зовнішні обмеження, у рамках яких вони діють.

З іншої сторони модель взаємозалежності відображає загальні й індивідуальні проблеми, з якими зіштовхуються люди у своїх відносинах, і деякі доступні їм засоби для вирішення цих проблем.

Таким чином, можна побачити характер і ступінь влади, що мають один над одним партнери, регулюючи свої дії, а також наявні в них підстави для впливу шляхом звернення до соціальних норм а також за допомогою інших засобів.

Результати взаємодії для будь-якого учасника можуть бути сформульовані в термінах винагород, одержуваних учасником, і витрат, що він несе. При цьому їхнє значення залежить від поведінки партнерів.

До винагород ми відносимо те, що доставляє людині задоволення, а витрати належать до факторів, що стримують чи зупиняють прояв будь-якої поведінки (це може бути фізична чи розумова напруга, горе, страждання, сум'яття, тривога та ін.). Розміри винагород і витрат будуть залежати від потреб і цінностей, від уміння і здатності особистості здійснювати визначену лінію поведінки в малій групі, а також від відповідності результатів поведінки її потребам і цінностям.

Для вивчення міжособистісних відносин в малих групах розроблений цілий арсенал різних технік. Так, для дослідження ефективності групи застосовуються такі методи, як метод гомеостата, метод ділових ігор, для вивчення відносин усередині групи – референтометричний метод, соціометрія; багатий набір різних тестів (тест Томаса, опитувальник Немчіна, тест Лірі й ін.) і т.д. Далі подана коротка характеристика деяких з методів.

Метод гомеостата полягає в тому, що створюється лабораторна модель діяльності малої групи з вирішення конкретних оперативних задач за допомогою пульта управління. Реєстрація часу вирішення задачі, дій кожного з учасників, кількості помилок і т.д. дозволяє оцінити ефективність діяльності в цілому – тактики кожного учасника і стратегії всієї групи.

Якісно розширив використання методу гомеостата колектив учених на чолі з А. С. Чернишовим (В. Я. Подорога, А. С. Горланів, Е. І. Тимощук). Вони розробили комплекс приладів-моделей організаційної діяльності. У їхньому випадку експериментальний методичний блок органічно сполучає методи спостереження, опитування і приладу-моделі, що актуалізують як організаційні відносини, так і організаційну взаємодію (що дозволяє вивчити ці явища у взаємозв'язку і взаємозумовленості). З метою максимального наближення до природних умов життя досліджуваних груп, у блок уведена спеціальна ланка "природна модель спільної діяльності" і ланка "приладу-моделі спільної діяльності". Створена для вивчення психологічного настрою групи на спільну діяльність методика «Арка» використовує прилади «ГСІ-7», «Стрессор», «Самоорганізація», «Естакада» і актуалізують процес та властивості спільної діяльності малої групи. Програми з використанням даних приладів помітно відрізняються від роботи з традиційними гомеостатами введенням офіційних відносин, високою мотивацією колективного досягнення мети, моделюванням самоврядності, наявністю стресогених ситуацій.

Ділові ігри – ще один засіб дослідження міжособистісних відносин в малих групах. Організація ділових ігор вимагає чіткого логічного аналізу конкретних оперативних ситуацій і колективного розв’язання можливих ситуацій, де кожен співробітник може виявити свої професійні здібності й уміння взаємодіяти з іншими членами команди. Слід зауважити, що ділові ігри, даючи гарні результати в плані дослідження міжособистісних відносин, проте, як правило, насамперед спрямовані на зняття якого-небудь виробничого ускладнення. Тому однією з основних задач у діловій грі є пошук потрібного рішення й ефективного способу його реалізації, а результати ділової гри ідеологічно оцінюються з погляду цінностей функціонування і розвитку соціального виробництва, соціально-культурних систем.

Одним з найбільш ефективних способів дослідження емоційно-безпосередніх відносин усередині малої групи є соціометрія. Вона являє собою своєрідний спосіб кількісної оцінки міжособистісних відносин у групі.

Термін «соціометрія» походить від латинського слова societas — суспільство і грецького metruin — вимірюю і позначає з одного боку галузь соціальної психології і соціології, що вивчає міжособистісні відносини в малих групах кількісними методами з акцентом на вивчення симпатій і антипатій усередині групи, а з іншого боку — прикладний напрямок, що включає вивчення, удосконалювання і використання відповідного інструментарію для вирішення практичних задач.

Социометричний тест призначений для діагностики емоційних зв'язків, тобто взаємних симпатій і антипатій між членами групи.

При проведенні соціометрії всім членам групи задають ті самі питання, наприклад: "З ким би ви хотіли працювати на спільних операціях?" чи "З ким би ви хотіли піти в туристичний похід?".

Віддаючи перевагу тому чи іншому члену колективу, опитуваний як би заявляє: "З цією людиною мені хочеться спілкуватися. Вона подобається мені більше, ніж всі інші". Якщо посада характеризує людину у формальній структурі групи, то числом отриманих виборів при соціометрії можна вимірити її положення в неформальній системі взаємин, тобто її соціальний статус. Останній має свій "табель про ранги".

Так, якщо кожен член групи може розраховувати на визначену кількість позитивних виборів, то той, хто одержав їх більше, попадає в "зірки". Звичайно "зірками" виявляються особистості, приємні в спілкуванні, що мають чарівність, привабливість.

Ті, хто при соціометрії одержав число виборів середнє чи вище за середнє, відносяться до таких, кому "віддають перевагу". Ті, у кого число виборів трохи нижче середнього, – "прийняті". Позбавлені ж виборів – "ізольовані". Ті, хто одержав тільки негативні вибори, попадають у категорію "вигнанців".

Останнім часом для дослідження міжособистісних відносин широко використовуються психодіагностичні комп'ютерні автоматизовані програми. Як приклад можна привести програму КОНСУЛ 8.1 "Діагностика міжособистісних відносин", розроблену Українським науково-дослідним інститутом "Медицина транспорту" і лабораторією психофізіології і профвідбору. Дана програма призначена для визначення особливостей і стилю міжособистісної взаємодії членів малої групи.

Область застосування такої програми досить широка:

• Підбор команди для будь-якого профілю діяльності.

• Контроль працездатності співробітників організації.

• Визначення сумісності членів колективу.

• Оптимізація системи підбора і розміщення кадрів.

• Визначення сумісності подружніх пар і прогноз можливих проблем у міжособистісних відносинах.

За результатами дослідження будується діаграма міжособистісних відносин у групі і дається інтерпретація сумісності будь-яких обраних випробуваних з бази даних, а також інтерпретуються особливості їхньої комунікативної сфери.

Література

1. Десев Л. Психология малых групп. Социальные иллюзии и проблемы. – М., 1979.

2. Крутецкий В. А. Психология. – М., 1986.

3. Психология индивидуальных различий / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтера, В. Я. Романова. – М., 1982.

4. Сарычев С. В., Чернышев А. С. Социально-психологические аспекты надежности группы в напряженных ситуациях совместной деятельности. – К., 2000.