Проблема політичного лідерства, що існувала завжди і скрізь, завжди і скрізь вивчалась в цивілізованому світі ретельно та без зайвого піклування про тих, хто на таку популярність і лідерство претендували. На десятки років ми, через ряд причин об’єктивного та суб’єктивного характеру, виключили себе з кругу цивілізації стосовно цього параметру і сьогодні лише починаємо писати сторінку за сторінкою в області теорії і технології політичного лідерства, відповідаючі для початку на азбучні питання: хто такий політичний лідер? Чим відрізняється він від вожака і вождя? Яка відмінність між молодіжним лідером і молодим політиком?

На відміну від розвинутих країн, в колишньому СРСР питання про політичне лідерство було неначе зняте. В умовах,коли діяв відомий закон Пітера і керівний працівник зростав до рівня своєї некомпетентності, говорити про політичне лідерство було неприйнято тому, що в кращому випадку йшлося лише про вожака або вождя. Прицьому, і він був не признаним вождем, а вождем призначеним номенклатурою в якості виразника, рупора її інтересів. Вузький прошарок комунєстичної бюрократії за зрозумілими причинами не допускав і не міг допустити, щоб який-небудь відповідальний пост зайняв радикальний політик зі своїми поглядами, силою інтелекту та характеру. Тому вищими керівниками країни ставали досить опосередковані люди, і, як правило, випадково. Їх влада була значно обмежена. Як підкреслюе відомий дослідник бюрократії в СРСР А.Авторхамов, всі голови СРСР, Генеральні секретарі КПРС мали лише право опубліковувати думку Політбюро і без нього були безсильними. Ще складніша ситуація з лідерством була в республіках колишнього СРСР.

Майже до самого кінця 80-х років, уже в умовах перебудови не існувало суб’єктивних передумов у вигляді можливості політичного Лідерства. Демократизація суспільства, виникнення політичного плюралізму, зростання політичної культури громадян вперше проклали дорогу для можливої реалізації політичних лідерів. Безсумнівно, все, що нині робиться в області політичного лідерства, ще не досконале тому, що ще не зовсім здорове наше суспільство. Тому доволі часто у нас переважає прагнення не « винаходячі велосипеду», брати все найцікавіше, випробуване і західної політології, з західних технологій політичного лідерства, хоч і з деякими виправленнями.

Вперше трактовку поняття лідерства, а також політичного лідерства ми знаходимо в працях античних істориків Геродота, Плутарха, Гракха та інших. В центрі їх історичних розповідей завжди знаходились визначні особистості- монархи, полководці, впливові державні мужі. Цих людей розглядали як деяких володарів від бога , які істотно відрізняються від собі подібних громадян, і природньо, претендують на всі блага в суспільстві. У середні віки Н. Маккіавелі вважав, що типовий політичний лідер- правитель, який домагається мети, не вибираючі засобів.

Ф. Ніцше у праці «Генеалогія моралі» вказував на прагнення людини зайняти пост лідера як на природній інстинкт людини і зазначав, що лідер має право ігнорувати мораль.

Ця думка дещо перегукується з міркуваннями Б. Рассела, який визначав, що найголовнішими потребами людини із ряду безмежних є жадання влади і слави. Жадання влади має дві форми: експлікативну (explicit- чітко виражену), що притаманна лідерам, і імплікативну (implicit- нечітко виражену), що притаманна послідовникам.

Більш пізні західні політологи і соціологи намагаються з’ясувати проблему лідера уже на інших рівнях. Заслуговує на увагу концепція особистих якостей, згідно якої лідер є особистістю з відповідними соціально-психологічними якостями (почуттям гумору, такту, вмінням звертати на себе увагу та ін.)

Проголошується також підхід, при якому особистисть виступає як функція ситуації. Поведінку лідера, його позиції, придатні в одній ситуації, не можна використовувати в інших. В одних умовах на посаду лідера підходить одна людина, в інших - інша. В рамках цєєї теорії цікаві висновки роблять Е. Фромм та Д. Рісмен. Вони вважають, що лідером може виступати безпринципна людина, яка є “функцією ситуації”, керівником, що підкоряється обставинам.

Здається цю проблему спробував вирішити Д. Є. Видрін, який сробив спробу розрізнити поняття “вожак “ і “ політичний лідер “. Вожак скоріше і відповідає портрету того політичного лідера, який змалювали Е. Фромм та Д. Рісмен.

До найбільш характерних рис вожака належать: потакання щохвилинним найпростішим вимогам мас; використання для підвищення і підтримки власної популярності критичних емоціональних станів великих груп людей - страху, ненависті, ворожби ; підлещування і підлабузництво перед масами; використання лексики юрби; завищені обіцянки, звертання до найменш підготовлених і малоосвічених елементів населення. Філософ і політичний мислитель Семен Франк казав : “Вожак - це той, хто не в змозі перевершити найнищі прошарки суспільної свідомості і вийти на рівень саме взаємодії з найперспективнішими суспільними силами . Якщо “ номенклатурник “ - це слухняний рупор “ верхів “, то вожак - не менш слухняний рупор “ низів “. Г. Лебон висказався ще рішуче: “ Вожак дуже рідко іде попереду суспільної думки ; звичайно він іде за нею і вбирає в себе всі її помилки .Немало проникливих і їдких висловлювань присвятив феномену вожака і Петр Струве. На переконуючих історичних фактах він показав, що найчастіше політичний вожак паразитує на ідеї руйнації і саме на ній будує свою популярність і кар’єру, оскількі маса, як правило, легше сприймає не створюючі, а саме руйнуючі ідеї.

Отже політичний вожак і політичний лідер - це дві несумісні речі, і відрізнити лідера від вожака не важко . Найголовніша ознака , за якою це можна зробити , - інноваціонність, тобто здібність лідера постійно продукувати нові ідеї ( або їх комбінувати і вдосконалювати , зважаючі на те , що інноватика поділя·ться на радикальну , комбінуючу і вдосконалюючу ).

Значна кількість західних вчених були і залишаються прихильниками концепції лідера, побудованої на припущенні , що лідери- це люди , які обдаровані спеціфічними лідерськими рисами ще з народження . Найбільш поширеною тут виступає так звана харизматична концепція , згідно якої лідерство отримують видатні люди як дещо , що зійшло на них як благодать . Харизматичний тип лідерства заснований на неординарних, незвичайних якостях самого лідера , по суті цей тип лідерства спирається на авторитарний механізм володарювання .

Інший напрямок - інтерактивний. Його прихильники відстоюють те, що лідером може стати будь-яка людина, що відіграє певну роль в міжособових â³äíîñèíàõ ³ , çðîçóì³ëî , íå ïîçáàâëåí³ îðãàí³çàòîðñüêèõ çä³áíîñòåé .

 âèçíà÷åíí³ ôåíîìåíà ïîë³òè÷íîãî ë³äåðñòâà ÷àñòî âèêîðèñòîâóºòüñÿ òàêîæ ñèñòåìíèé àíàë³ç. Ñóòü éîãî â òîìó, ùî ïîë³òè÷íèé ïðîöåñ, ïîë³òè÷íà ä³ÿëüí³ñòü ðîçãëÿäàþòüñÿ íå ³íàêøå ÿê ãðà ðîëåé, â ÿêó ãðàþòü “ ñåðéîçí³ ëþäè“.

Òàêèé ï³äõ³ä äî âèÿâëåííÿ ñóòíîñòі іііііïîë³òè÷íîãî ë³äåðñòâà âèíèê â ðåçóëüòàò³ âèÿâëåííÿ äâîõ çð³ç³â â áóäü-ÿê³é ïîë³òè÷í³é ðîë³. Ïåðø çà âñå çð³ç îá’ºêòèâíî-ñîö³îëîã³÷íèé . Ó â³äïîâ³äíîñò³ äî íüîãî ââàæàºòüñÿ, ùî â ïîë³òè÷íîìó æèòò³ ³ ä³ÿëüíîñò³ “ ðîë³ “ ïîë³òèê³â íå ò³ëüêè çàâ÷àñíî ðîçïîä³ëåí³ , àëå é ïåâíèì ÷èíîì ïîâèíí³ áóòè óçãîäæåí³ .

Äðóãèé çð³ç ïîë³òè÷íîãî ë³äåðñòâà á³ëüø âàæëèâèé - öå çð³ç ñîö³àëüíî-ïñèõîëîã³÷íèé , ùî ñòîñóºòüñÿ ñóá’ºêòèâíîãî ñïðèéíÿòòÿ âëàñíî¿ ðîë³ ÿê ïîë³òèêîì , òàê ³ òèìè ëþäüìè , ùî ñïîñòåð³ãàþòü çà ïîë³òèêîì .Ìîâà éäå ïðî òå , ùî ïîë³òèêè çîâñ³ì ïî-ð³çíîìó óñâ³äîìëþþòü ñâîþ ðîëü , ïðèçíà÷åííÿ ³ òàêîæ ïî-ð³çíîìó ¿¿ âèêîíóþòü .

Ó íîâ³òí³é ïîë³òè÷í³é äóìö³ Çàõîäó ïðîáëåìà ë³äåðñòâà ðîçãëÿäàºòüñÿ ÷àñò³øå â ïëàí³ åìï³ðè÷íèõ äîñë³äæåíü ó ìàëèõ ñîö³àëüíèõ ãðóïàõ. Ïðè öüîìó çà äîïîìîãîþ ð³çíîìàí³òíèõ ïñèõîìåòðè÷íèõ ³ ñîö³îìåòðè÷íèõ òåñò³â ³ ìåòîäèê âèÿâëÿþòüñÿ ïñèõîëîã³÷í³ ³ ñîö³î-ïñèõîëîã³÷í³ àñïåêòè ë³äåðñòâà, ÿê³ äîñë³äæóþòü ìåõàí³çì ãðóïîâî¿ ³íòåãðàö³¿, îá’ºäíóâàëüíî¿ ä³¿ ãðóïè íàâêîëî îñîáèñòîñò³ ( ë³äåðà ).

Äî íàéá³ëüø ïîøèðåíèõ çàðóá³æíèõ òåîð³é ë³äåðñòâà íàëåæàòü:

1) òåîð³ÿ ðèñ ( ë³äåðñòâî òðàêòóºòüñÿ ÿê ôåíîìåí , ïîðîäæåíèé ñïåöèô³÷íèìè ðèñàìè ë³äåð) ;

2) òåîð³ÿ âèçíà÷àëüíî¿ ðîë³ ïîñë³äîâíèê³â ( ë³äåðñòâî â í³é âèñòóïຠÿê ôóíêö³ÿ â³ä çàïèò³â ³ î÷³êóâàíü îäíîäóìö³â-ñîðàòíèê³â , ÿê³ ïðèéìàþòü ÷è â³äõèëÿþòü ë ³äºðà , éîãî ïîçèö³þ ) ;

3) ðåëÿòèâíà òåîð³ÿ ( ïîòðåáóº âðàõóâàííÿ ïðè äîñë³äæåíí³ ë³äåðñòâà ðèñ ë³äåðà ³ ñïåö³ôè÷íèõ óìîâ , çà ÿêèìè â³í 䳿 , õàðàêòåð ãðóïè ¿¿ ÷ëåí³â);

4)ñèòóàö³éíà òåîð³ÿ ( ë³äåðñòâî ðîçãëÿäàºòüñÿ ÿê ÿâèùå , äåòåðì³íîâàíå ò³ºþ ÷è ³íøîþ ñèòóàö³ºþ ) .

Ðÿä ñó÷àñíèõ çàõ³äíèõ â÷åíèõ ( àâñòðàë³éñüêèé ñîö³îëîã-ïñèõîëîã ïðîôåñîð Åñ úá , â³äîìèé ïîë³òîëîã ³ç ÑØÀ Ðîáåðò Òàêåð òà ³í. ) â³äñòîþþòü äóìêó ïðî òå , ùî ë³äåðñòâî ïðîÿâëÿºòüñÿ ò³ëüêè ó ïðîáëåìíèõ ñèòóàö³ÿõ , ÿê³ âèíèêàþòü ïåðåä êîëåêòèâîì ÷è ãðóïîþ íåçàëåæíî â³ä ¿¿ ÷èñåëüíîñò³ - ÿêùî îáñòàâèíè çà÷³ïàþòü ³íòåðåñè , òóðáîòè ëþäåé , ÿêùî äîâîäèòüñÿ ïðèéìàòè ð³øåííÿ.

Ö³êàâèé ïîãëÿä íà âèÿâëåííÿ ë³äåðñòâà ó Á. Ðàññåëà . ³í êàæå , ùî ë³äåðñòâî ïðîÿâëÿºòüñÿ íå çàâæäè . “ Ëþäÿì ïîäîáàºòüñÿ âëàäà äî òèõ ï³ð , ïîêè âîíè â³ðÿòü â ñâîþ çäàòí³ñòü êîíòðîëþâàòè ñèòóàö³þ , ïðîòå , êîëè âîíè çíàþòü ïðî âëàñíó íåçäàòí³ñòü , òî íàäàþòü ïåðåâàãó ñë³äóâàííþ çà ë³äåðîì “.

Çà Òàêåðîì , ä³ÿëüè³ñòü ë³äåð³â ðîçä³ëÿ·òüñÿ íà òðè ôàçè- ôóíêö³¿ :

1) ä³àãíîñòè÷íà ôóíêö³ÿ : ë³äåðè âèçêà÷àþòü ñèòóàö³þ , ñòàâëÿòü ¿é

“ä³àãíîç “ ;

2) ïðîïîèóþ÷à ôóíêö³ÿ : ë³äåðè ïðîïîíóþòü ïåâíó ïîë³òè÷íó ë³í³þ, òîáòî íàïðÿìîê ä³é â ³íòåðåñàõ ãðóïè , ÿêèé âèð³øóâàòèìå ïðîáëåìíó ñèòóàö³þ;

3) ìîá³ë³çóþ÷à ôóíêö³ÿ : ë³äåðè ïîêëèêàí³ äîáèòèñÿ ï³äòðèìêè ãðóïîþ äàíîãî íèìè âèçíà÷åííÿ ¿¿ ñòàíîâèùà ³ çàïðîïîíîâàíîãî ïëàíó ä³é.

²ñíóº âåëè÷åçíà òèïîëîã³ÿ ïîë³òè÷íîãî ë³äåðñòâà . Òàê Ã. Ëàññóåë

íàìàãàºòüñÿ ïîÿñíèòè òèïè ë³äåð³â , âèõîäÿ÷è ³ç îñîáëèâîñòåé ¿õíüî¿ ïîë³òèêè . Ç öèõ ïîçèö³é â³í âèä³ëÿº ë³äåð³â - ³äåîëîã³â, àã³òàòîð³â, òåîðåòèê³â. Íà äóìêó Ã. Ëàññóåëà ë³äåðàìè - àã³òàòîðàìè êåðóº ïî÷óòòÿ ïðîâèíè, âîíè øóêàþòü ïîëåãøåííÿ ÷åðåç òàê³ ìåõàí³çìè , ÿê âèêðèâàííÿ ³íøèõ . ˳äåðè -³äåîëîãè - öå ³íäèâ³äóóìè, êîòð³ ïåðåæèëè âòðàòó áàãàòüîõ ³äåé. ˳äåðè -òåîðåòèêè ñõèëüí³ äî òåîðåòèçóâàííÿ, âì³þòü ïîáîðþâàòè òðèâîãó, ïåðåòâîðþþ÷è ¿¿ ó ñëîâà , çàÿâè ³ ìàí³ïóëþþ÷è íèìè .

Á³ëüø³ñòü ñó÷àñíèõ ïîë³òîëîã³â âèõîäèòü ³ç äèõîòîì³÷íîãî òðàêòóâàííÿ ë³äåðñòâà . Â. Õàãåìàí âèä³ëÿº “ êîíñåðâàòèâíèé “ ³

“ ðåâîëþö³éíèé “ òèïè ë³äåð³â . Ïåðøèé ó ñâî¿é ä³ÿëüíîñò³ ñïèðàºòüñÿ íà òðàäèö³éí³ óñòàíîâêè òà íîðìè, äðóãèé - îñíîâí³ ñâî¿ ä³¿ ñïðÿìîâóº íà ïîíîâëåííÿ îñòàíí³õ , òîìó ìóñèòü ìàòè îñîáëèâ³ ðèñè õàðàêòåðó .

Äâ³ êàòåãî𳿠ë³äåð³â - ïåðåòâîðþâà÷³â òà ä³ëüö³â âèä³ëÿº

Äæ. Áåðíñ . ˳äåðè - ïåðåòâîðþâà÷³ ä³þòü â ³ì’ÿ ðåàë³çàö³¿ ñâî¿õ ãëîáàëüíèõ ïîãëÿä³â , ë³äåðè - ä³ëêè , íàâïàêè , ÷èíÿòü “ òóò “ ³

“ íåãàéíî “, êîíöåíòðóþ÷è ñâîþ óâàãó íà äåòàëÿõ , íåçâàæàþ÷è íà òå , ÿêèì ïîâèííî ñòàòè ñóñï³ëüñòâî â îñòàòî÷íîìó ï³äñóìêó . Äæ. Áåðíñ òàêîæ ïîâ’ÿçóº ö³ òèïè ë³äåð³â ç íàÿâíîþ ñèòóàö³ºþ ³ ñåðåäîâèùåì, äå â³äáóâàºòüñÿ ¿õíÿ ä³ÿëüí³ñòü . ³í âçàãàë³ ïðîòèñòàâëÿº ðåâîëþöºéíå ë³äåðñòâî â ìåæàõ ñóñï³ëüñòâà ÿê ïåðåòâîðþþ÷å ïàðò³éíîìó ë³äåðñòâó ÿê ä³ëîâîìó.

Ö³êàâó òèïîëîã³þ ïîë³òè÷íîãî ë³äåðñòâà çàïðîïîíóâàâ ª. Âÿòð. Âîíà ãðóíòóºòüñÿ íà ïñèõîëîã³÷íèõ ðèñàõ é òèïàõ ïîâåä³íêè ïîë³òè÷íèõ ë³äåð³â ³ ïîñòຠó òàêîìó âèãëÿä³: âèõîäÿ÷³ ç³ ñòàâëåííÿ äî ³äåîëî㳿 âëàñíîãî ðóõó âèä³ëþòü “ ÷èñò³ “ òèïè ë³äåðà - ³äåîëîãà òà ë³äåðà - ïðàãìàòèêà ; çà ñòàâëåííÿì äî âëàñíèõ ïðèõ³ëüíèê³â ³ñíóþòü ë³äåð-õàðèçìàòèê òà ë³äåð - ïðåäñòàâíèê ( ïåðøèé ôîðìóº , äðóãèé âèðàæຠâîëþ òèõ , õòî çà íèì ñòî¿òü ) ; çà ñòàâëåííÿì äî ïðîòèâíèê³â ë³äåðè áóâàþòü óãîäîâöÿìè , ùî ïðàãíóòü äî ïîì’ÿêøåííÿ êîíôë³êòó ³ ïîøóêó êîìïðîì³ñíèõ ð³øåíü , à òàêîæ ôàíàòèêàìè , êîòð³ íàìàãàþòüñÿ íàâìèñíå çàãîñòðèòè êîíôë³êò ³ çíèùèòè ïðîòèâíèêà áóäü-ùî ; çà ñïîñîáîì îö³íêè ä³éñíîñò³ âèä³ëÿþòü “ ÷èñò³ “ òèïè â³äêðèòîãî ë³äåðà òà ë³äåðà - äîãìàòèêà .

Äîïóñêàþòüñÿ é ³íø³ êðèòå𳿠êëàñèô³êàö³¿ ïîë³òè÷íèõ ë³äåð³â. Çîêðåìà, ìîæëèâà ³ íåîáõ³äíà òèïîëîã³ÿ çà ð³âíåì ë³äåðñòâà: çàãàëüíîíàö³îíàëüí³ ë³äåðè, ë³äåðè ðåã³îíàëüíèõ, ëîêàëüíèõ ñï³ëüíîñòåé ð³çíîãî ìàñøòàáó .

Ìîæëèâèé ï³äõ³ä äî ë³äåðñòâà íà ð³âí³ ð³çíèõ ïîë³òè÷íèõ ³íñòèòóò³â - “ ïåðøèõ îñ³á “ òèõ ÷è ³íøèõ ïàðò³é , ñóñï³ëüíî- ïîë³òè÷íèõ îðãàí³çàö³é òà ðóõ³â.

Æ.Áëîíäåëü çàïðîïîíóâàâ äâà âèì³ðè ïîë³òèêè ë³äåð³â íà ï³äñòàâ³ òîãî, ÷è ïðàãíóòü âîíè çì³íèòè àáî çáåðåãòè ³ñíóþ÷å ñòàíîâèùå ³ ÿê³ ìàñøòàáè ïðîáëåì, êîòð³ ¿ì äîâîäèòüñÿ ðîçâ’ÿçóâàòè. Âçàºìîçàëåæí³ñòü öèõ äâîõ âèì³ð³â äຠçìîãó âèÿâèòè òèïè âïëèâó ë³äåð³â íà ñóñï³ëüñòâî.

Перший вимір Другий вимір

Сфери діяльності

широка помірна вузька

Збереження існуючого “рятівники“ “заспокоюючі” менеджери

становища Черчиль, де Голь ( Ейзенхауер )

Помірні зміни патерналісти, популісти “переглядачі” “поліпшувачі”

( Бісмарк, Сталін) (Рейган, Тетчер)

Широкомасштабні ідеологи “реформісти” “новатори”

зміни ( Мао, Гітлер ) (Рузвельт)

Цікавий тип лідерства описав Б. Рассел, зокрема на прикладі Кромвеля ,Леніна та Гітлера . Він зазначає, що “ Кромвель і Ленін були людьми глибоких релігійних за характером переконань, які вірили в те , що є обраними виконавцями надлюдського замислу. Таким чином їх власні спонукання здавались їм виправданими, і вони мало піклувалися про ті блага , що дає влада .Наполеон , на відміну від них, - яскравий приклад солдата удачі. Революція влаштовувала його, оскільки вона забезпечила його власний шанс, в інших відношеннях він був байдужий до революції . Його успіх прийшов не стільки завдяки його визначним якостям особистоств , скільки завдяки првктичним навичкам в військовій справі . Саме розум Наполеона , а не його психологія, äàëè éîìó ñèëó äëÿ òîãî , ùîá îäåðæàòè ïåðåìîãó òàì , äå ³íø³ çàçíàâàëè ïîðàçêó. Çâàæàþ÷è íà âñå öå òèï óòëåðà ñõîæèé ç òèïîì Êðîìâåëÿ ³ Ëåí³íà , à òèï Ìóññîë³í³ - ç Íàïîëåîíîì.

Ïîë³òè÷íèé äîñâ³ä ðîçä³ëÿº ë³äåð³â çà ìåòîäàìè çä³éñíåííÿ âëàäè ÿê äåìîêðàò³â ³ äèêòàòîð³â. Îñòàíí³é òèï ë³äåðñòâà âëàñòèâèé àâòîðèòàðíèì ðåæèìàì. ßê çàçíà÷àâ Ð. ̳хельс, диктоторство вождів випливає не тільки з ганебної жадоби панування і дикого свавілля , а й дуже часто зі щирої впевненості в значимість власного " я " для суспільства . Що представляє собою цей тип , можна побачити на прикладі Й. Сталіна . Поширювалися міфи про його виняткову силу волі , стійкість , рішучість та " геніальність " . Насправді він був надзвичайно нерішучим , дуже часто не знав , як бути і що робити . Така ж пристрасть до влади і честолюбство , бажання будь-якою ціною бути об'єктом уваги, досягти слави і викликати захоплення юрби була властива й іншим диктаторам , зокрема Гітлеру . До речі , не завадить знати , що Гітлер страждав на короткозорість . Тексти його промов друкувалися на машинці великими літерами , і виходив Гітлер до народу без окулярів , роблячі вигляд абсолютно здорової людини .

Дія демократичного лідера не виходить за межі закону, насамперед конституції . А це передбачає , що він є носієм виконавчої влади ( головою уряду , президентом ) . Однією з ознак демократії є можливість ненасильницьким шляхом усунути від влади недостойного лідера .

Істотне значення має поділ лідерів на реформаторів і революціонерів . Це , насамперед , відмінності в питаннях тактики . Для реформаторів типовим є прагнення до мирної тактики поступових змін , в основному щляхом переконання . Революціонери дотримуються екстремістської тактики , що включає насильство . Хоча для досягнення окремих цілей революціонери за певних умов беруть на озброєння тактичні прийоми реформаторів. Своєю чергою реформатори стикаються з тим, що їхня ненасильницька конфронтація викликає тактику насильства з боку прихильників існуючих порядків.

Різниця між лідерами - реформаторами і лідерами - революціонерами більшою мірою виявляється в розумінні й оцінці ситуації . Як зазначає Р. Такер , реформатор відстоює ьазовий міф політичного суспільства , його ідеальну модель культури . Відхилення практики в деяких сферах життя від моделі - це ситуація , яку можна і потрібно виправити . Революціонер, визначаючи колективну ситуацію , вважає , що вона ганебна , виправити її неможливо . Єдиний вихід - фундаментальна перебудова суспільства .

Завдяки авторитету й особистому впливу політичний лідер відіграє визначальну роль у здійсненні влади над організацією , до якої він належить і яку очолює . Функціонально він покликаний формувати політичний курс , стратегію і тактику . Його діяльність здійснюється на трьох взаємопов'язаних рівнях : перший - здійснення функції оцінки ( від лідерів чекають авторитетної , мудрої та своєчасної оцінки групових ситуацій ) , другий - вироблення лінії поведінки ( визначення від імені групи напряму її дій з метою розв'язання проблеми ) , третій - виконання мобілізуючих функцій ( лідер повинен домагатися підтримки всієї групи або її більшості в оцінці ситуації і реалізації наміченого плану ).

Лідер - обов'язково особистість , продукт " природного відбору " . В зв'язку з цим слід розрізняти поняття " лідер " і " керівник " . Політичний керівник також визначає мету політики і засоби її досягнення, домагається реалізації певної стратегії і тактики . Проте робить це тому , що призначений або вибраний на керівну посаду . Звичайно , він може бути при цьому справжнім лідером - це найкращій варіант. Але можлива і відсутність у політичного керівника , як в особи , якостей лідера . І ще одне : якщо керівник призначається , то лідер висувається стихійно .

Серед усіх атрибутивних якостей політичного лідера на перше місце можна поставити харизматичні якості : говорити, спілкуватись з людьми . Базовими для лідера є також якості організаторські . Перше з організаторських якостей - це вміння створювати свою команду . Третьою важливою якістю політика , без якої не відбудеться лідер - аккумуляційність , тобто вміння накопичувати , обдумувати і виражати інтереси людей .

Три вирішальні і обов' язкові якості для лідера визначав М. Вебер . Це - пристрасть , почуття відповідальності , окомір . Пристрасть у розумінні орієнтації на сутність " справи " , пристрастну самовідданість їй . Проте однієї тільки пристрасті недостатньо . Відповідальність за справу повинна бути провідною зіркою його діяльності . А для цього потрібен окомір , здатність внутрішньо зібрано і спокійно піддаватися впливові реальностей . Відсутність дистанції і тільки такої - один із смертних гріхів усякого політика .

Взагалі , лідер повинен бути наділений багатьма визначальними рисами . Зокрема він повинен вміти зрозуміти , ліквідувати , а ще краще, не допустити політичного конфлікту . Лідер повинен мати здібність відчувати політичний час , адже вважається , що лідер , який іде на компроміс раніше ніж треба , втрачає авторитет , а лідер, який іде на компроміс пізніше ніж треба , втрачає ініціативу.

Певна річ , серйозний політичний лідер повинен мати власну політичну програму втілення якої у життя стане альфою і омегою його власної політичної лінії . Процес реалізації цієї програми багато в чому залежить від уміння особистості доповнити формальне лідерство ( яке пов'язане з встановленими для " першої особи " правилами і функціональними відносинами ) з лідерством неформальним ( воно виникає на основі особистістих взаємовідносин у даній групі ) . У іншому випадку , якшо формальне лідерство вступає в конфлікт з лідерством неформальним , то проблема реалізації політичної програми матиме низький процент ймовірності і слабку перспективу .

Формування морально й інтелектуально розвиненої особистості сьогодні - це високоякісна демократія і цивілізована державна політика завтра. Справді вільною і справді незалежною Україна може стати лише за умов становлення і зміцнення у суспільстві стійкої , життєздатної традиції цілеспрямованого виховання у людини почуття власної духовної гідності - воно не просто забезпечує їй імунітет проти " вуличного плюралізму ", а є найпершою й основною аксіомою правосвідомості і політичної культури особистості , включаючи й особистість політичного лідера . Ця традиція , а ми є свідками перших її паростків , і започатковує перехід від авторитарного лідерства ( яке передбачає одноосібний спрямовуючий вплив ) до демократичного лідерства ( яке залучає людей до спільного управління суспільними справами ), а якщо ширше - то і до формування розвинутого демократичного менталітету українського народу .