Курсова з вікової психології

Формування у дітей відношення

до навколишнього світу та самого себе

Вступ

Як відомо, у шкільному віці відбувається формування основ системи стійких світоглядних поглядів та переконань у структурі особистості. Вагому роль у цьому процесі відіграє розвиток особистості і здібностей дитини.

Об’єкт дослідження: Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об'єкт - значить включити його в систему своїх знань і віднести до певного класу предметів, явищ. Свідомість постає як знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак свідомість не зводиться тільки до знання, не тотожна йому. Свідомість проявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному оцінковому, теоретичному і практичному ставленні до неї. Тому іншою складовою свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим.

Предмет дослідження: Виховання всебічного та гармонійного розвитку особистості. Виховання полягає в тому, щоб виростити дітей високоморальними, духовнобагатими, внутрішньо вільними і відповідальними особами.

Мета дослідження: Формування відношення особистості до навколишнього світу та самого себе – це таке явище при якому вона чітко представляє себе, характер своїх відношень з навколишнім світом, суспільством і другими людьми.

Завдання дослідження: Виховання, як процес організованого і цілеспрямовано впливу на особистість і поведінку дитини з метою формування в неї певних властивостей і якостей, як специфічний процес формування соціальних та духовних цінностей, системи цінні цих орієнтацій і відповідальної поведінки як систему спрямованих впливів за допомогою яких у індивіда формують бажані риси та якості.

У першому розділі роботи розкриті концептуальні підходи до мотивації досягнення до розвитку особистості як психологічного феномену, (характеризованій функції та види).

У другому розділі розкрито психологічні особливості шкільного віку, що обумовлюють місце референтної групи в процесі соціалізації школяра. Зазначена роль сім’ї, шкільного класу – основних джерел формування здібностей дитини.

Виховання суспільної особистості – це формування у людини високих патріотичних почуттів і соціально значимих якостей, розвиток справжнього патріота свого народу своєї країни.

Розділ І. Теоретичні засади дослідження дошкільних і молодших школярів психології особистості.

Для розуміння природи особистості потрібно з'ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній психології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особистості, індивідуальності, суб'єкта.

Людина народжується на світ з генетичне закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовлята - це "чиста дошка", на які під впливом соціуму "пишуться" ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як прилежне поняттю особини тварини. Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині задатки, анатомо-фізологічні передумови, закладають підвалини створення особистості.

Індивід - це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

Про це свідчать факти з життя дітей, які змалку потрапили до тваринних (вовчих) зграй. Такі діти хоч і народились індивідами, але їхній розвиток був деформований у середовищі тварин. Тому ці діти не стали людьми, їх так і не вдалося повернути на шлях людського розвитку. Ці факти доводять вирішальну роль соціального оточення, культурно-історичного середовища та властивих людині засобів соціалізації індивіда, творення особистості.

У стосунках з батьками, іншими людьми психіка дитини розвивається саме як психіка людини. На певному етапі постає особистість із притаманними їй соціальне зумовленими ознаками — вищими психічними функціями,

1.1. Особливості психологічної особистості дошкільних і молодших школярів

Генетичний аспект психологічної характеристики особистості визначає рівень її розвитку як цілісної системи якостей, здібностей. Весь період життя людини - від народження до старечого віку, тобто онтогенез, супроводжується безперервними змінами в її психіці, які визначають розвиток особистості. Кожний момент життєвого шляху виявляється у певному рівні розвитку властивостей, здібностей людини. На цей аспект особистості вказував С.Л. Рубінштейн. Він зазначав, що розвиток людини - на відміну від накопичення досвіду, оволодівання знаннями, вміннями, навичками - це є розвиток її здібностей. І, навпаки, розвиток здібностей людини - це є те, що являє собою розвиток як такий, на відміну від накопичення досвіду. Здібності формуються не тільки в результаті засвоєння продуктів діяльності людства, а й насамперед у процесі створення їх самою людиною. Участь людини у творенні навколишнього предметного світу - це водночас розвиток своєї власної природи, своєї особистості. Здібності людини безпосередньо пов'язані з її діяльністю та поведінкою. Б.М. Теплов дав визначення здібностей. Здібності відрізняють одну людину від іншої, але не зводяться до тих знань, умінь і навичок, що є в неї. Здібності завжди є результатом розвитку.

Здібності не з'являються на порожньому місці. В еонові розвиток здібностей лежать певні природжені особливості людини, її задатки. Тому з психологічного погляду правильно буде говорити не про природженість здібностей, а природженість задатків. Людина народжується з певними генетичними, анатомо-фізіологічні особливості, як і здібності, змінюються, проходячи певний віковий розвиток. Тому задатки можна розглядати і як вихідний анатомо-фізіологічний момент розвитку здібностей, і як анатомо-віковий фактор становлення та прояву здібностей особистості на всіх етапах її життєвого шляху.

На думку С.Л. Рібінштейна, розвиток здібностей у сукупності з задатками здійснюються у вигляді спіралі. Реалізація можливостей, які надають здібності

1.2. Психологічне підґрунтя формування здібностей дитини

від 3 до 10 років включно

Процес становлення людської особистості здійснюється як "саморух" якому, на думку Г.С. Костюка, властива єдність зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови визначаються природним і суспільним середовищем, необхідним для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання, праці, розвитку. За формулою детермінації, які висунув С.Л. Рубін штейн, зовнішні умови вживають на процес розвитку через внутрішні умови, що містяться в самому індивіді.

Зовнішні і внутрішні умови розвитку є протилежностями, пов'язаними між собою. Зовнішнє, об'єктивне, соціальне засвоюється індивідом і стає внутрішнім, суб'єктивним, психічним, яке визначає його нові відношення до зовнішнього світу. Механізмом такого засвоєння визначається, згідно з поглядами Ж.П'яже, Л.С. Виготського, П.Я. Гульдена, інтеріоризація, тобто перетворення, вростання зовнішніх практичних дій у внутрішні розумові дії. Завдяки цьому формується здатність до оперування об'єктами в образах, думках, їх перетворення продукування нових об'єктів. Зовнішнє стає внутрішнім, психічним, зазнаючи певних змін, перетворень. Відбувається і протилежний процес - екстеріоризація, за допомогою якого здійснюється об'єктивація внутрішнього, його перехід у зовнішній план діяльності.

Діалектичні заперечності притаманні розвитку довільної регуляції поведінки та діяльності підростаючої особистості, формуванню її самостійності, волі. Вже малятам властиве прагнення до самостійності, яке нерідко набуває форми гострого заперечення вимог дорослих, протидіяння їм, що супроводжується, наприклад у трирічних дітей, явищами впертості, неслухняності, негативізму. У підлітків регламентації батьками їхньої поведінки; при цьому воно, як правило, випереджає розвиток самоконтролю, саморегуляції суперечності. Внаслідок правильного виховного коригування названі суперечності долаються, що веде до розвитку самостійності, волі, до усвідомлення необхідності та здатності підпорядковувати їй свої дії, переборювати зовнішні та внутрішні перешкоди.

Дуже легко сказати: виховання і догляд — ось і все, що потрібно для повноцінного розвитку дитини. Проте батьки знають, наскільки важко часом зрозуміти, як правильно піклуватись дітьми. У вихованні дітей не можна покладатися на інструкцію.

Згідно з результатами одного дослідження, 25% опитуваних батьків не знали, що те, як вони проводять час з дитиною, може вплинути на її розумові здібності, здатність до навчання, а також на її впевненість у собі. Отже, постають питання - як найкраще розвивати можливості дитини? І як створити вдома сприятливу для цього атмосферу? Подивимося.

"Якщо дитина буде відчувати, що її люблять, нею цікавляться і вона є частиною сім'ї, то її мозок розвиватиметься нормально. Наша роль як батьків — не у тому, аби поліпшувати діяльність мозку, а виростити розумове і фізично здорову людину, яка дбатиме про інших".

Хто найбільше впливає на характер дитини. Одні вважають, що характер дитини великою мірою формують ровесники, в дитячі психологи, дотримуються думки, що величезний вплив на розвиток дитини в ранні роки мають батьки.

Розвиток дитини у перші роки її життя дотримується враження, які вони отримують згодом у житті, а також впливом ровесників. Дуже важливо, щоб діти знаходили співчуття і розуміння в колі сім'ї. До того ж їх треба вчити контролювати свої емоції. Діти, які отримують таке виховання, зазвичай ліпше вміють співчувати і співпрацювати з іншими.

Аби досягти успіху, особливо якщо це ваша перша дитина, треба радитись з досвідченими батьками і бути послідовним.

Науковці написали безліч книжок про виховання дітей.

Дуже часто їхні поради перегукуються з біблійними настановами. Якщо батьки будуть на практиці застосовувати принципи, то зможуть добре виховати своїх дітей.

РОЗДІЛ 2. МОТИВАЦІЯ ЯК СИСТЕМНА ЯКІСТЬ ОСОБИСТОСТІ

( спроба теоретичної парадигми )

Багатоаспектні мотиваційні проблеми відносяться до найважливіших в психології як в теоретичному, так і в прикладному плані.

Як і все в людській психіці, мотив не має окремого ізольованого існування. Якщо розпочати розгляд проблеми з психологічної структури діяльності суб’єкта, основні компоненти якої занесені у схему, то положення в ній мотиву сприймається, з одного боку, як спонукання, а з другого, як відображення в свідомості людини об'єктивних рушійних сил поведінки.

Потреба Активність

Мотив Діяльність

Мета Дія

Задача Операція

Для того, щоб розібратися в специфіці людської поведінки, необхідно розглянути відношення між власне діяльністю і діями, що реалізують її та відповідають свідомій меті. Вказані відношення між діяльністю і дією, між мотивами і метою знаходять своє вираження в психіці людини і відтворюються у внутрішній будові її свідомості. За словами О.М.Леонтьева, зміна мотиву змінює не значення мети та дії, а їхній смисл для людини. Це означає, що найбільш важливі колізії особистості розгортаються в площині відношень між мотивами, а не обмежуються окремо взятою діяльністю. В розумінні С.Д.Смирнова, мотив "у дійсності це сплав різноманітних мотивів різного ієрархічного рівня, - і тому... мотив діючий є таким же індивідуальним і

2.1. Психологічна характеристика здібностей дитини у дошкільному

віці.

Психічний розвиток на рівні особистості і відбувається у зв'язку з нагромадженням і розв'язанням суперечностей, що виникають у житті індивіда. В процесі аналізу такого розвитку психічні новоутворення, які стосувалися рівня індивіда, отримують додаткове пояснення.

Дошкільний вік можна вважати першим етапом становлення особистості, оскільки саме в цей час відбувається інтенсивне ускладнення життєвих зв'язків дитини. Одна й та сама дія три-чотирирічної дитини (наприклад, спроба скористатися ножем), що задовольняє її потребу в розширенні (освоєнні) життєвого середовища, але заборонена дорослим, відповідає відразу двом різним мотивам: предмету, який її спонукає і на який вона спрямована, і дорослому, з вимогами якого не узгоджується. Тобто, ця дія несе в собі одночасно два, до того ж суперечливі, відношення - до речі і до людини -володаря цієї речі. Діяльність стає мотивованою і такою, що має конфліктний смисл, адже перший мотив (ніж) зумовлює у дитини передчуття задоволення від спроби розширити свої можливості, а другий - невдоволення від заборони дорослого. Це виявляється цілій гамі емоцій: позитивних, негативних, амбівалентних. Ймовірно, якщо дитину похвалити за цю дію, то відповідно до ефекту "гіркої цукерки" позитивні емоції змінюються негативними.

Конфліктний стан мотиваційної сфери дошкільники (саме у цьому випадку доцільно говорити про кризу трьох років) зростає його самосвідомість - новоутворення попереднього віку, й зумовлює появу довільності, без якої діяльність матиме або ж "стимул - реактивний характер", або ж перебуватиме у стані "розбалансування мотивів". Усе це змінює стосунки дитини з близькими дорослими: вона починає порушувати норми спільної діяльності, що обмежують її активність, і діє (звичайно ж шляхом наслідування) "як дорослий"

У цьому зв'язку дошкільника можна охарактеризувати як особистість -суб'єкта стосунків з близькими дорослими. Він заявляє про своє право на

2.2. Виховання дитини як важливий етап розвитку особистості

Дана робота розкриває поняття "особистості дитини", показує її складові частини, а також фактори, які обумовлюють її формування. Особлива увага приділяється процесу та стилю виховання дитини - Особистості у родині. Робота може бути цікавою для всіх, хто небайдуже ставиться до майбутнього нашого суспільства, хто готується стати батьками.

Ключові слова: особистість, ланки структури самосвідомості, образ тіла, зазіхання на визнання, статева ідентифікація, психологічний час, соціальний простір, сім'я, виховання.

Зараз ми завзято сперечаємося про економічну ситуацію у світі, про конституцію України, про глобальні проблеми людства. Складно уявити, що минеться кілька років, і ми так само завзято будемо обговорювати переваги та недоліки тих чи інших Памперсів. Як би це ні було сумно чи, навпаки, радісно усвідомлювати, в першу чергу ми не майбутні економісти й менеджери, а ми -майбутні батьки, що накладає на нас не тільки відповідальність за наших дітей, а й створює певні зобов'язання перед суспільством.. Нещодавно проведені дослідження показали, що зі 100 опитаних пар молодих батьків тільки 17% дійсно готові ними бути. Але ж ми повинні не просто поповнити нашу перенаселену земну кулю новими представниками людства, а й дати суспільству повноцінну Особистість. Що ж це таке - Особистість дитини?? Як виховати дитину, щоб вона була Особистістю? І як допомогти молодим батькам у вихованні? Отже, у першій частині своєї роботи розкривається поняття особистості дитини і її складові, а у другій ми упритул наблизимося безпосередньо до питань виховання Особистості.

Особистість - це сукупність різних рис та вад характеру, що роблять людину унікальною, несхожою на всіх інших. Вона містить у собі не тільки духовні властивості, але й фізичні, розумові, емоційні і соціальні, а також відбиває властивості, уроджені або обумовлені навколишнім середовищем:

Фізичний розвиток безпосередньо впливає на самооцінку і погляди дитини. Фізичні здібності і вродлива зовнішність є запорукою успіху підростаючої дитини в складному світі.

Розумовий розвиток відіграє головну роль у розвитку інтересів, поглядів і інтелектуальних здібностей дитини.

Емоційний розвиток є також невід'ємною частиною, оскільки любов батьків або її відсутність на довгий час залишає відбиток на особистості дитини. Підростаюча дитина піддається також зовнішньому емоційному впливу. Гнів, біль, смуток, радість, сум, сміх, лемент, шепіт тощо -усе це створює навколишню

У кінці XIX - на початку XX ст. в Європі в Північній Америці посилюється інтерес до індійської культури, зокрема - йоги. Виникла думка перенести на європейський грунт вчення йоги, застосувавши його до медичних потреб.

Психогігієна включає мистецтво взаємовідносин між людьми, духовну гармонію людини і природи, комфортні умови побуту, різні види відпочинку. За Р. Хьюсманом і Д. Хетфілдом, у взаємовідносинах між людьми домінуючим є фактор справедливості. Труднощі, які виникають у цій сфері, можна звести до запитання: як нам вдається чи не вдається зберігати справедливість? Автори наводять основні причини руйнування взаємовідносин між людьми.

Дуже часто ми користуємося неправильною психологічною установкою, бо застосовуємо "золоте" правило:" роби для інших те, що ти хотів би, щоб інші робили для тебе", так як не маємо жодних доказів того, що інші хочуть того ж, що й ми. Для збереження справедливості при взаємовідносинах і досягнення правильної психологічної установки бажано дотримуватися дещо модифікованого правила: "Роби для інших те. Що вони хотіли б, щоб ти для них зробив.

Духовна гармонія людини і природи втілена у вченні Порфірія Іванова. Півстоліття свого життя П. К. Іванов присвятив справі оздоровлення, пошуку шляхів до розуміння природи людського здоров'я. Він залишив нам знання і мудрість, надію страждаючим, методи, якими він щедро ділився з усіма.

Свідомість як рівень психічного відродження. Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, є свідомість. Свідомість — це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідомість — особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що постійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з навколишнього середовища і протиставленні оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання - у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті. Отже,

Свідомість - не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності.

Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об'єкт - значить включити його в систему своїх знань і віднести до певного класу предметів, явищ. Свідомість постає як знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак свідомість не зводиться тільки до знання, не тотожна йому. Свідомість проявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному оцінковому, теоретичному і практичному ставленні до неї. Тому іншою складовою свідомості є переживання людиною того, що для неї в навколишній дійсності є значущим. Якщо призначення пізнавальної діяльності свідомості - це якомога

ВИСНОВОК

Механізм проступку, як і будь-якого акту з'ясування стосунків людини зі світом, лежать у відношенні між потребами та ситуацією їх задоволення. У межах цього відношення формуються властивості характеру: потреба виявляє себе у знайдених і відпрацьованих у соціальній ситуації розвитку способах її задоволення.

У процесі діяльності потреби особистості опредметнюються і стають мотивами - конкретними зв'язками індивіда зі світом. Мотиви начебто втягують індивіда в життєву ситуацію, водночас розширюючи її межі. Проте ситуація нерідко чинить опір його активності й знищує індивіда хоча б в ідеальному плані виходити за наявності обмеження. Цей план отримує свою логіку розвитку й на межі зіткнення з ситуацією породжує тенденцію втілити своє "Я" всупереч ситуації. Це вже потреба особистості, яка шукає свій ідеальний мотив. Ким може бути певний образ світу, який все більше дистанціюється від образу сприймання. Чуттєве вступає в суперечність з абстрактним.

Якщо шляхом вчинку індивід виходить на продуктивний рівень життя, то через проступок - на деструктивний. Якщо вчинок - це надситуативна активність як творчість, то проступок - як адаптація. Спільність механізму вчинку і проступку не виключає своєрідності мотиваційної сфери індивіда, який вдається до проступку. Напевно, потреби особистості у цьому випадку настільки домінують над органічними та індивідними, що стають гіперпотребами. Прагнення втілити своє "Я" в дійсність, заявити про себе підпорядковує собі всі інші тенденції індивіда. На цьому гнуті розвивається егоцентризм - орієнтація лише на своє "Я", нездатність розмірювати свої прагнення з інтересами інших. Усі стосунки індивіда зі світом центруються довкола його потреб особистості. Образ світу начебто перетворюється через 2 і змінюється залежно від стану самосвідомості.

Коли діти підростають, мозок позбавляється синоптичних зв'язків, які йому вже не потрібні. Це може великою мірою втиснути на здібності дитини.

Використані джерела

1. Заброцький М.М. Основи вікової психології Т.: 2003.

2. Костюка Г.С. Вікова психологія К.: 1976.

Розділ ІІ.

3. Костюк Г.С.ю Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості К.: 1989.

4. Абрамова Г.С. Розрастная психология – М.: 19997.

5. Кулаги на И.Ю. Розрастная психология. (Развитие ребенка от рожения до 17 лет) – М.: 1997.

6. Мухина В.С. Детская психологія. – М.: 1985

7. Хриспковой А.Г. Мир детства. Младший Школьник – М.: 1979.

8. Хрестоматія по возрастной и рнедагогической психологи. – М.: 1981.

9. Фриднан М.Л. Психологический справ очник учителя. – М.: 1991.

10. Єрик сон Э. Идентичность: юность и кризис. М.: 1996.

11. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. – М.: 1988.

12. Выготский Л.С. История развития высших психических функций М.: 1983.

13. Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков. М.: 1988.

14. Обухова Л.Ф. Детская психология: теории, факторы, проблемы – М.: 1995.

15. Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции – М.: 1989.

16. Фроми Э. Искуство любить: исследование природы любви – М.: 1990.

17. Без І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання – К.: 1998.

18. Эриксон Э.Г. Детство и общество М.: 1996.

19. Леоетьев А.Н. К теории розвития психики ребенка – М.: 1983.

20. Дубровиной.Рабочая книга школьного – М. : 1991.

21. Максименко С.Д. Основни генетичної психологі. – К.:1998.

22. Юрченко З.В. Практична психологія в школі – С. 1994.

23. Скомороський Б.Г. Зміст роботи шкільного психолога. – С. 1994.