Міністерство освіти України
Київський університет ім. Тараса Шевченка
факультет соціології та психології
кафедра загальної та інженерної психології

Кваліфікаційна робота на тему:

“Особливості взаємозв’язку
стилю управлінської діяльності та
типу поведінки при розв’язанні конфлікту”

Студентки ІV курсу
відділення психології
Яцук І.В.

Науковий керівник:
доц. Український Я.І.

Київ – 2000

План.

Вступ

Об’єкт дослідження: управлінська діяльність менеджерів середньої та нижньої ланки управління.

Предмет дослідження: взаємозалежність стилю управління та поведінки при розв’язанні конфлікту.

Мета: дослідити взаємовплив та взаємозалежність стилю керівництва та типу поведінки при розв’язанні конфлікту.

Завданнями дослідження були:

• виявлення характерного стилю управлінської діяльності менеджерів середньої та нижньої ланки;

• виявлення переважного типу поведінки управлінців в конфлікті;

• дослідження та аналіз можливих взаємозв’язків стилів діяльності та поведінки.

Наукова новизна: дана теорія визначення типів управління за час свого існування піддавалась удосконаленню та уточненню, вона широко використовується за кордоном. У вітчизняній практиці надають перевагу іншим теоріям, які описують типові стилі керівництва. Застосування саме цього “емпірично достатнього” підходу, яким є запропонована теорія, сприятиме ефективності керівництва, стане корисною для зміцнення системи управління.

Теоретична та практична значущість: для ефективної управлінської діяльності і роботи всієї організації важливого значення набуває визначення такого стилю керівництва, який забезпечить досягнення і збереження максимальних кількісних і якісних показників. Єдиний підхід для об’єктивної оцінки існуючих типів управління можливий при застосуванні табллиці для визначення типів управління(ГРІД). Вона є основою для створення комплексної системи в управлінській діяльності.

1. Теоретичний огляд проблем упраління.

1.1. Психологічний аналіз поняття управління.

Скільки існує людство, стільки існує й управління. Людина, перебуваючи в суспільстві не може бути вільною від управлінського впливу держави, суспільства, колективу, в якому працює, безпосередніх керівників.

Преші спроби власне наукового підходу до управління виробничим процесом були відзначені в Англії вже у перші десятиріччя 19 ст., коли стали виникати велики підприємства. На початкових стадіях кооперації праці загальне керівництво здійснював найбільш досвідченний і вмілий працівник, який пропонував виконувати і свої виробничі обов”язки. Разом зі зростанням обсягів виробництва та ускладненням виробничих обов”язків управління виділяється в окрему функцію. Уже в першій половині 19 ст. головною фігурою в організації виробництва стає управляючий, професійний керівник, який займається комплексом питань: оранізаційними, економічними, технологічними, соціальними та ін., без вирішення яких неможливе розширення виробництва.

Процес формування управління як науки, як галузі самостійних досліджень був викликаний необхідністю застосування найбільш ефективних методів управління в процесі організації виробництва, конкурентною боротьбою “за місце під сонцем” на світовому ринку, потребами великого бізнесу, розвитком розподілу функцій, відповідальності та повноважень у державному механізмі.

Управління – це сукупність скоординованих заходів, направлених на досягнення поставленої в рамках організації певної мети.

Управління організацією може здійснюватись лише за умови, коли існує реально діюча система, котра вирішує задачі упраління. Реально діюча система управління є формою реалізації управлінських взаємозв’язків. За її умов управління набуває конкретного змісту, конкретних форм прояву та практичну реалізацію. В реальній дійсності управлінська діяльність – це функціонування системи управління.

Розвиток управління організацією є частиною загального поступального руху суспільства. Тому незалежно від того, яку роль відводять управлінню в тих чи інших соціально-економічних умовах, його зміни завжди визначаються загальним розвитком суспільства. І хоча розвиток управління є об’єктивно зумовленим процесом, він здійснюється переважно шляхом свідомих та цілеспрямованих перетворень в системі управління організацією.

Суть і зміст процесу управління проявляється в його функціях, тому його можна розглядати як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи чи організації в цілому з метою отримання максимальних результатів. Цей вплив здійснює відповідна категорія людей – менеджери. Не випадково в теорії та практиці управлінської діяльності менеджмент часто ідентифікується з менеджером, з органами або апаратом управління. Процес управління забезпечується професійно підготовленими фахівцями в галузі управління, котрі створюють організації та управляють ними.

Функції управління:

1. Планування. Починається з постановки цілі. Виконання її - свого роду “розфасовка” усіх часток роботи. Для здійснення визначаються початкові умови, а також набір можливих засобів досягнення мети. Самим важливим підсумком функції планування є прийняття управлінського рішення, від якого суттево залежить використання усіх послідуючих функцій управління.

Основні етапи:

• Постановка мети;

• Визначення висхідних передумов;

• Виявлення можливих альтернатив;

• Вибір найкращої альтернативи;

• Висновки та виконання плану.

2. Організація – це процес налагодження роботи. Організувати підприємство – значить забезпечити його усім тим, що необхідно для його нормального функціонування: сировиною, обладнанням, грошима, персоналом.

На відміну від організації як структури, організація як етап управлінської діяльності являє собою процес налагодження всієї роботи. Його мета – упорядкування роботи як самого менеджера, так і його підлеглих.

Якщо зрівнювати укправління та організацію, то можна відмітити, що управління як сукупність скоординованних заходів, що направлені на досягнення певної мети організації, є динамічним, тобто змінюваним процесом. Що стосується організації, то це є статика справи, або “автономія” підприємства. При чому, управління та організація не їснують окремо одне від одного.

3. Мотивація – це система факторів, що сприяють виконанню певної мети, задачі.Вона використовується для забезпечення послідовності поведінкових дій, направлених на мету, яка може змінюватись в залежності від різних ситуацій. Мотивація як одна з ведучих функцій управління, дуже важлива, оскільки вирішення всіх задач, від яких залежить виконання основної мети визначається взаємопов”язаною роботою людей, які задіяні у цьому процесі.

4. Контроль – як запобігання майбутніх помилок. Під контролем розуміється не прагнення менеджера ”піймати” когось на неправильних діях чи поступках, а своєчасна допомога. Такий контроль допомогає виконати загальну управлінську мету не тільки самому менеджеру, але і всім його підлеглим.

Оскільки процес управління здійснюється всередині організацій, важливо визначити зміст поняття “організації”. Можна виділити декілька постійних характеристик організації, присутніх незалежно від профілю її діяльності. Ефективність діяльності буде визначатись тим, наскільки вміло керівник впливає на ці характеристики.

1. Ціль (цілі) діяльності. Це перша універсальна характеристика організації. Важко уявити організацію, діяльність якої позбавлена цілі. Звичайно, не завжди можливо визначити справжній зміст цілі. Крім того, ціль діяльності організації може співпадати чи не співпадати з першопочатковою ціллю, заради якой організація створювалась.

2. Персонал. Організація створюється в тих випадках, коли для досягнення цілі потребується участь декількох чоловік. Адже цілі діяльності організації не можуть бути досягнуті без участі людей, і не можуть бути реалізовані в умовах, коли людина діє самостійно.

3. Влада (ієрархія влади). Процес досягнення цілі діяльності організації за допомогою зусиль персоналу приводить до того, що одні члени організації отримують повноваження встановлювати і координувати напрямок діяльності інших працівників, іншими словами, вони займають певне місце в ієрархії влади.

4. Культура організації. Організація – не просте об’єднання індивідумів. В будь-якій організації люди працюють в складі груп і відчувають належність до організації. В організаціях існують норми та цінності, які мають вплив на поведінку її членів. Загалом, культура організації – відносно широка сфера прояву почуття належності до організації.

1.2. Стиль керівництва як індивідуальна форма прояву управлінської діяльності.

Характер упраління багато в чому визначає успіх чи невдачу в діяльності організації. Сильне та ефективне керівництво сприяє створенню атмосфери участі та колективної приналежності цілям діяльності організації, в якій члени організації отримують стимул до подолання перешкод і досягнення максимальних результатів. Активна участь членів організації стає можливою, оскільки кожен працівник чітко уявляє собі свою роль і місце в діяльності організації. Працівники підтримують одне одного таким чином, як це характерно для колективів з високим рівнем згуртованності. По мірі того як члени колективів набувають досвід, відбувається підвищення їх професійного рівня, завдяки чому збільшуються їх шанси на просування. В результаті цього задовільняються потреби організації в досягненні певних цілей, працівники отримують вигоду від більш активної участі в діяльності організації, розширюються можливості для “росту” кадрів.

Не дивлячись на те, що упраління представляє собою складний процес, його можна описати, виділивши основні елементи, кожний з яких є складовою, компонентом або конкретною його характеристикою. Ці елементи можна піддавати окремому аналізу. До їх числа відносяться: ініціативність, інформованість, захист своєї точки зору, прийняття рішень, розв’язування конфліктних ситуацій та критичний аналіз. Всі шість елементів мають життєво важливе значення з точки зору забезпечення ефективного управління, оскільки не один з елементів не може компенсувати відсутність будь-якого іншого.

Ініціативність. Ініціативність проявляється у всіх випадках, коли зусилля направляються на конкретну діяльність або на те, щоб почати певну діяльність, якою ще не займались, або на те, щоб зупинити процеси, що відбуваються, змінити напрямок докладання зусиль або характер зусиль. Керівник може проявляти ініціативу чи уникати прояву ініціативи в умовах, коли інші очікують від нього конкретних дій.

Інформованість. Інформованість дозволяє керівнику отримувати доступ до фактів, даних або інших джерел інформації. Якість інформованості може залежати від ступеню грунтовності керівника. Одні керівники можуть мати досить розмите уявлення про грунтовність і не надають великого значення фактору інформованості. Інші керівники можуть надавати важливе значення грунтовності та всебічно прагнути до максимуму знань про технологічні, виробничі та інші процеси, що відбуваються.

Захист своєї точки зору. Захист своєї точки зору передбачає прийняття певної позиції. Керівник, маючи сильні переконання, може важати при цьому небезпечним для себе відстоювання тої чи тої точки зору або уникати відстоювання своїх поглядів внаслідок відсутності переконань чи їх слабкості. Іноді керівник може приймати ту чи ту точку зору, щоб стати в опозицію чи отримати певні переваги.

Розв’язання конфліктних ситуацій. Коли люди висловлюють різні точки зору, неминучими є розбіжності та конфлікти. Залежно від способу розв’язання конфлікти можуть бути такими, що дезорганізують та руйнують, або творчими та конструктивними. Керівник, здатний правильно поводити себе в кофліктній ситуації та усувати конфлікт у спосіб, прийнятний для всіх, викликає до себе повагу. Нездатність керівника до конструктивного розв’язання конфлікту викликає зниження його авторитету у підлеглих або навіть породжує вороже та непримиренне ставлення до нього.

Прийняття рішень. Ефективність роботи організації пов’язана з типом управління через процеси прийняття рішень. Рішення може прийматись одноособово керівником, або ж керівник може надавати право прийняття рішень підлеглим (при колективній роботі співробітників) і при цьому всі наявні ресурси використовуються для введення цих рішень в життя.

Критичний аналіз. Під критичним аналізом розуміється сукупність корисних методів та прийомів дослідження та вирішення проблем організації, які постають перед кожним виконавцем чи колективом вцілому при виконанні ними тих чи інших фуикцій. Цей підхід заключається в абстрагуванні від здійснювальної діяльності або її перериванні з ціллю вивчення або виявлення альтернативних можливостей підвищення продуктивності праці, прогнозування та усунення таких ситуацій, які можуть призвести до негативних наслідків. Навчання на основі попереднього досвіду, критичного аналізу та зворотнього зв’язку є базисом для більш ефективної роботи за участю людей.

Реалізація цих елементів у реальній управлінській діяльності може бути спрямована або на турботу про виробництво та прагнення до отримання позитивних кінцевих результатів, або на турботу про людей.

Турбота про виробництво. Цей параметр сітки, що пов'язаний з результатами, продуктивністю, прибутком чи призначенням організації, можна представити через діяльність керівника організації в тому випадку, коли він, наприклад, визначає нові напрямки розширення організації шляхом придбання нової власності чи розширення науково-дослідної чи дослідно-конструкторської діяльності. Відношення керівника до виробництва, що включає як якісні, так і кількісні аспекти, можна визначити через масштаби й ефективність прийнятих ним рішень, кількість плідних ідей, завдяки яким нові зразки продукції перетворюються в конкурентноздатні товари, інтенсивність обробки рахунків за деякий період часу, якість послуг, наданих клієнтам персоналом організації і т.п.

Коли робота носить фізичний характер, пріоритетне відношення до виробництва може мати характер турботи про вимір показників продуктивності, кількості зроблених одиниць продукції, часу, необхідного для завершення деякого технологічного циклу, товарообігу або досягнення заданого рівня якості.

Говорячи про результати діяльності університету, можна оперувати такими її показниками, як число випускників, число студентів на одного викладача, навчальне навантаження, кількість публікацій.

Іншими словами, виробництво — це сукупність завдань, для рішення яких організація наймає виконавців.

Турбота про людей. Так як керівники здійснюють управління персоналом, домагаючись його участі в процесах управління, то припущення, що вони формують у відношенні підлеглих відіграють найважливішу роль у забезпеченні ефективності роботи організації. Люди залишаються людьми, де б вони не працювали, чи то промисловість, адміністративне управління, медичні заклади, навчальні заклади і т.п.

Турбота про людей може виявлятися у всіляких ситуаціях. Деякі керівники піклуються про людей, направляючи всі зусилля на те, щоб добитися симпатій підлеглих. Інші вимагають, щоб працівники якісно й у термін завершували доручені завдання. Незважаючи на розходження між цими підходами, прагнення керівника до досягнення кінцевих результатів, на основі довіри і поваги працівників, ретельності, симпатії, розумінні і підтримці, виступають проявом турботи про людей. Інші прояви турботи про людей — створення сприятливих умов для роботи, удосконалювання структури заробітної плати, застосування системи преміювання, створення гарантій зайнятості в даній організації і т. п. Ступінь турботи про людей характеризується її характером і інтенсивністю. У залежності від характеру турботи про підлеглих реакція працівників може мати такі прояви, як ентузіазм чи невдоволення, активність чи апатія, творче чи стандартне мислення, відданість організації чи індиферентність до її проблем, готовність брати участь у реформах чи опір їх проведенню.

Про вплив прийнятих припущень на поведінку членів організації. В усіх випадках, коли керівники стикаються з проблемною ситуацією, вони використовують суб'єктивні оцінки, що по-різному відповідають об'єктивній реальності. Ці оцінки засновані на їхніх індивідуальних уявленнях про те, що є істинним чи надійним. Об'єктивна реальність і суб'єктивні уявлення про неї можуть дуже значно сходитися чи розходитися.

Існує кілька концептуальних систем чи систем припущень, і ті припущення, на яких ґрунтується керівник, можуть бути далекі від адекватних. Які б не були ці припущення, вони стають частиною світогляду керівника і керують його поведінкою. Ці припущення — предмет теорії особистого управління. Без теоретичних припущень і уявлень поведінка керівника стає довільною, позбавленою мети, у ній важко знайти раціональний зміст і її важко прогнозувати.

Зміст міркувань полягає в тому, що система припущень і посилок сприяє організації взаємин і визначає характер ділових зв'язків. Коли припущення, якими керується керівник, приймаються також і оточуючими людьми, то з практичної точки зору вони стають абсолютною істиною. Інші можливі припущення відкидаються. "Абсолютна" істина такого роду заперечує всі суперечні їй варіанти і напрямки діяльності і заважає людям бачити альтернативні можливості одержання ще більш високих результатів.

Універсальна теорія управління має право на існування, з огляду на те, що для побудови системи уявлень про шляхи досягнення максимальної ефективності в діяльності організації через людей і з їх участю, потрібно дуже обмежене коло припущень. При цьому важливо зрозуміти систему власних припущень, тому що вони іманентні і їхній вплив на поведінку може бути прихованим. Розуміючи свої уявлення і припущення про зміст управління, можна усвідомити собі характер впливу поведінки на зусилля колег у сфері діяльності організації.

Не збагачуючись досвідом, що ставив би під сумнів припущення, люди зіштовхуються з досить серйозними труднощями при з'ясуванні власних припущень. Новий досвід і зворотний зв'язок з навколишніми, що забезпечують розширення уявлень про те, як інші сприймають дії, дозволяють переглядати свої припущення і змінювати їх.

Відомо багатьох керівників і фахівців, що досягають блискучих результатів в області управління, чого не вдається іншим. Характер і зміст управління — один із ключових моментів у даному випадку.

Різні фахівці по-різному оцінюють значення тих чи інших підходів до забезпечення грамотного управління. З цього випливає висновок про відсутність єдиного тлумачення поняття ефективності управління. Необхідно виробити єдиний підхід до системного опису й об'єктивної оцінки існуючих типів управління.

Формула управління 9,1

Тип управління 9,1, формула якого представлена в нижньому правому куті ГРІД, характеризується сполученням високого значення, що надається досягненню виробничих показників (9 балів), з низькою турботою про людей (1 бал). Тип управління 9,1 заснований на припущенні існування неминучого протиріччя між прагненням організації до одержання максимальних виробничих показників та потребами працівників. Виробничі завдання можна вирішувати тільки в тому випадку, якщо люди знаходяться під контролем і їх діяльність направляється способом, що спонукає їх виконувати необхідні завдання. Керівник, що діє відповідно до формули 9,1, характеризується як педантичний професіонал, що заздалегідь знає, як досягти мети, що стоїть перед ним, і кого необхідно залучити до діяльності заради досягнення результату. На досягненні результату зосереджені всі його помисли. Усі думки такого керівника постійно зосереджені в одному напрямку.

Зусилля керівника в цьому випадку спрямовані на створення таких робочих умов, коли до мінімуму зводиться потреба підлеглих у самостійному мисленні і прийнятті рішень. «Людський фактор» відсторонений від втручання у процеси, що визначають ефективність виробництва, завдяки твердій системі контролю за діями працівників. Коли люди працюють за заздалегідь визначеною схемою, результати досягаються без затрат часу,що використовується на вирішення конфліктів чи додатковий інструктаж. Суть формули 9,1 можна представити у виді гасла: «Виробництво — будь-якою ціною».

Мотивація. Упевненість керівника, що дотримується типу 9,1, у своїх силах «ґрунтується» на. відчутті власної значимості, коли він зосереджує усю владу у своїх руках і очікує безумовного підпорядкування керованого ним персоналу. Керівник такого типу — це менеджер з високою працездатністю, готовий віддати стільки часу і сил, скільки буде потрібно для вирішення задач, за які він несе відповідальність. Разом з тим головний розрахунок він робить на силу волі, зовнішнім проявом якої виступає «непохитна» рішучість домінувати, керувати й удосконалювати. З цією метою він схильний робити заяви на зразок. «Виконаєте це, у противному випадку..." Коли виробничі показники високі, такий керівник приписує це собі і не намагається оцінити внесок інших. Керівник подібного типу обходиться без пропозицій, рекомендацій, порад чи іншої допомоги збоку. У противному випадку він би дав зрозуміти навколишнім, що знаходиться в проблемній ситуації, а це свідчило б про його слабість чи недостатньо високу компетентність. Те ж характерно для поводження керівника, коли визначають внесок кожного в успіх організації. Зміст і ціль діяльності такого керівника полягає в тому, щоб обходитися без допомоги навколишніх.

Коли стиль керівництва типу 9,1 поширюється на всю організацію, то в ній складається атмосфера взаємин типу «ув'язнений — наглядач». Наглядачі також є ув'язненими в тому розумінні, що ними керують зверху і при цьому вони самі керують тими, за кого вони відповідальні. Психологія людей, що працюють у такій моральній атмосфері, характеризується відсутністю щирості і доброзичливості і перевагою підозрілості і недовіри. У цьому випадку підлеглі, одержавши розпорядження, як правило, «беруть під козирок», але нічого не починають для його виконання. Вони вважають, що головне— це «не пійматись» і тому ховають свої думки, почуття і вчинки. Коли підлеглі замкнуті, керівник типу 9,1 вважає ще більш важливим зберігати «пильність» і ще жорсткіше контролювати дії підлеглих для того, щоб запобігти їхнім помилкам.

Елементи поведінки керівника. Тепер можна досліджувати питання про те, як розглянуті мотивації і підходи до вирішення конфліктів, формують стиль поточного управління відповідно до формули 9,1.

Ініціативність. Ініціативність керівника задає тон усій наступній діяльності підлеглих, отже, для керівника, орієнтованого на реалізацію підходу 9,1, важливе значення має однобічна реалізація ініціативи. Ініціатива означає, что підлеглі одержують деяке завдання, до них доводяться команди і інструкції на припинення деякої роботи чи операції або на зміну характеру роботи. Ключовим словом у визначенні ініціативи в контексті типу 9,1 є прикметник «імперативний» і ілюстрацією такого стилю може бути висловлення «Я не даю спуску ні собі, ні іншим». Менеджер надає пріоритетного значення досягненню виробничих показників і готовий розділити тягар цієї відповідальності в однаковій мірі з підлеглими. Він може навіть підвищувати вимогливість до підлеглих у тому випадку, якщо з ним конкурують, тому що в цьому випадку прагнення «перемогти» за будь-яку ціну підживлює його готовність позбавити інших ініціативи.

Інформативність. Вислів «знання — сила» переконливо характеризує інформативність керівника як найважливіший засіб збереження лідируючого положення, компетентності і контролю за діяльністю підлеглих.

Знання про поточний стан функціонування організації можна одержувати, задаючи питання. Керівник, що орієнтується на підхід 9,1, буде, швидше за все, постійно втручатися в роботу підлеглих, жадати від них інформації, піддаючи її сумніву. Разом з тим він звичайно задає прямі запитання, спрямовані на одержання фактичних даних. Він охоче збирає дані про кількісні параметри, об'ємні показники, про відповідність процесів графікам і технічним характеристикам і практично несприйнятливий до думок, емоцій, ідей чи рекомендацій. «Мені потрібні факти» — ось його кредо. Поступаючи таким чином, керівник типу 9,1 «узурпує» право оцінювати й інтерпретувати інформацію. Тим самим він позбавляє інших можливості висловлювати судження, які б змусили керівника визнати правоту підлеглого й у такий спосіб поставити під сумнів його авторитет.

Захист своєї точки зору. Керівник типу 9,1, не коливаючись, заявляє всім навколишнім, незалежно від їхнього положення, про своє відношення до того чи іншого питання. Явними характеристиками такого типу керівника можна вважати прямолінійність переконань і їхню відкриту демонстрацію. У силу цього даний керівник, як правило, відвертий і щира людина.

Разом з тим керівнику даного типу часто властива «чорно-біла філософія. Він явно віддає перевагу безапеляційним висловленням, у яких присутні слова «усі», «ніколи», «неможливо» і т.д. Займаючи яку-небудь позицію, він робить це без яких-небудь обмовок чи умов. Обережність у судженнях вважає ознакою слабості, тому завжди висловлюється виразно. Керівник цього типу ніколи не висловлює своїх суджень таким чином, щоб можна було піддати їх сумніву чи почати дискусію, навпроти, він завжди противиться висловленню іншими альтернативних думок чи контраргументів. З цієї причини він завжди ретельно підбирає факти, які б промовляли на користь його точки зору, ігноруючи ті факти, на основі яких можна було б по-іншому визначити проблему.

Прийняття рішень. Менеджер, що надає перевагу формулі 9,1, заявляє: «Я надаю важливого значення самостійному прийняттю рішень і нікому не дозволяю впливати на цей процес». Подібний підхід до прийняття рішень обумовлюється переконанням керівника в тому, що він один має у своєму розпорядженні знання, досвід і повноваження, що є необхідними для ухвалення рішення. Тому він виключає участь інших у прийнятті рішень і наказує підлеглим лише функцію виконавців рішення. У виправдання він часто використовує таку формулу:«на консультації немає часу». Нерідко такий керівник сам звужує тимчасові рамки прийняття рішень, щоб виключити участь у ньому навколишніх, хоча при бажанні й умові більш ефективного планування у керівника може бути досить часу, щоб дозволити іншим взяти участь у виробленні рішень.

Критичний аналіз. Неодмінний атрибут типу 9,1 — перевірка виконання якості робочих завдань. Це пояснюється тим, що керівник даного типу прагне знати, чи працюють підлеглі так, як він від них цього очікує. Усю необхідну інформацію керівник, одержує шляхом безпосереднього спостереження, перевірки виконання й опитування навколишніх. Такий режим підпорядкованості керівнику являє собою «однобічну» систему спостереження за відповідністю поточної роботи заздалегідь розробленому плану.

Формула типу управління 9,1. «Я змушую працювати себе і підлеглих. Я ретельно досліджую факти, думки і переконання навколишніх для того, щоб контролювати будь-яку ситуацію, гарантуючи себе від помилок підлеглих. Я відстоюю свої думки, відношення і погляди навіть тоді, коли для цього треба відкинути думки інших. Якщо виникає конфліктна ситуація, я намагаюся припинити її чи виявитися «переможцем». Я надаю дуже важливе значення прийняттю власних рішень і рідко піддаюся при цьому впливу інших. Я вказую на недоліки підлеглим чи їхню невідповідність функціональним вимогам».

Тип управління 1,9

Тенденція управлінської діяльності, описувана формулою 1,9 показана у верхньому лівому куті ГРІД. У даному випадку мінімальна турбота про виробництво (1 бал) сполучається з високою турботою про працівників (9 балів). Цей управлінський підхід базується на припущенні про те, що вимоги, зв'язані з реалізацією цілей виробничої діяльності, часто суперечать бажанням і прагненням людей, а іноді і прямо протилежні їм. Формулу підходу до управління відповідно до формули 1, 9 можна представити у виді наступного висловлення: «Люди — це не товар, цінність якого можна виміряти за допомогою деякої шкали, тому думки і почуття людей відіграють першорядну роль». На виробництві створюються всі умови для задоволення особистих і суспільних потреб працівників. Якщо їх задоволення ставиться під загрозу в силу яких-небудь виробничих проблем, то страждає виробництво.

Керівник, орієнтований на формулу 1,9, виконує свої функції таким чином, что в колективі створюється атмосфера дружби і товариства, але при цьому він, крім свого бажання, послаблює увагу до вирішення виробничих завдань. Для такого керівника головне — це створити атмосферу доброзичливості. Він уникає вимогливого відношення до підлеглих, говорячи: «Мій обов’язок — вести за собою людей і ні до чого не примушувати їх».

Мотивація. Найважливішим стимулом, що обумовлює цей тип управління, є прагнення менеджера до схвалення і підтримки з боку підлеглих. Керівник почуває себе впевненіше, коли в колективі підтримуються позитивні емоції. Припущення яке лежить в основі підходу типу 1, 9 можна передати за допомогою висловлення на зразок «Якщо я добрий до людей, то я їм подобаюся». Звідси прагнення керівника бути в очах навколишніх приємним, добрим, співпереживаючим і готовим допомогти. Коли підлеглі усвідомлюють подібну «домінанту» поводження керівника, вони переконуються в тім, що їхній керівник м'якосердий. У більшості випадків керівник такого типу буде надавати великого значення думці навколишніх і їхніх настроїв і цінувати знаки уваги і вдячності з їх боку, що буде служити для нього доказом корисності його дій. Крім того, вираження вдячності керівнику членами організації створює в ній атмосферу єдності. З урахуванням цих обставин менеджер прагне створити обстановку теплоти, турботи і вдячності у відносинах між підлеглими.

Елементи поведінки. Нижче приведена характеристика тих поведінкових закономірностей, що впливають на механізм управління відповідно до типу 1,9, розглянуті через призму рішення поточних управлінських задач.

Ініціативність. Менеджер, що дотримується формули 1,9, завжди готовий прийти на допомогу іншим і багато його рішень приймаються, виходячи з цього мотиву. Образно говорячи, почуття його загострені, а очі і вуха «жадібно» сприймають реакцію підлеглих і «фільтрують» враження, при цьому свідомість відбирає ті дії, що забезпечать негайне схвалення підлеглих. Такий керівник швидко відгукується на ініціативні дії навколишніх, прагнучи взяти участь у них з метою завоювання авторитету. Подібний підхід не можна вважати ознакою ініціативності в значенні початку чи припинення визначеної дії за власним бажанням, тому що керівник у цьому випадку виявляється «відомим».

Можна виділити два типи дій, що особливо важкі для керівника в плані прояву ініціативи. Перший тип зв'язаний з постановкою завдань (у відношенні можливості прийняття яких підлеглими у керівника є сумніви) і висуванням відповідних рекомендацій з їх виконання. Крім того, коли ініціатива підтримана підлеглими, її можуть неправильно витлумачити і, отже, для керівника буде більш кращим варіант, при якому він уникне обвинувачень у тому, що він «розштовхує других ліктями».

Інформативність. Підхід, якому надає перевагу керівник типу 1, 9, полягає в тім, щоб завжди бути в курсі того, що відбувається, що саме по собі дуже важко для такої людини, тому що в нього може відразу ж виникнути побоювання втрати спільної мови з підлеглими через різноманіття питань, що він повинний вирішити. Іноді керівник досить глибоко вникає в суть того, що відбувається, а іноді задовольняється поверхневим поясненням фактів. Глибина і повнота одержуваних цим керівником даних залежать від того, наскільки важливе значення має для нього схвалення з боку того, кому він повинний ці дані представити. Він не витрачає занадто багато сил на добування інформації.

Захист своєї думки. Коли та чи інша людина виражає свої переконання у відношенні яких-небудь конкретних дій, оточуючі прагнуть опонувати йому. Виникаюча дискусія може породжувати в її учасників відчуття нерозуміння з боку інших. Важливим наслідком цієї закономірності є те, що знання чи переконання, що стосуються оптимальних шляхів вирішення тієї чи іншої проблеми, можуть залишитися невідомими іншим. Яка б не була сила його переконань, керівник типу 1,9 не стане, імовірніше всього, першим формулювати своє відношення до проблеми, особливо складної; він буде намагатися робити враження скромної, невибагливої і навіть сором'язливої людини. Він невпевнено захищає свою думку, а якщо і формулює проблему, то робить це розмито, невиразно, уникаючи зробити негативне враження на навколишніх. Та чи інша точка зору може представлятися таким чином, щоб послабити увагу до неї з боку навколишніх. Усе це пояснює те, чому керівника типу 1,9 частіше сприймають як людину довірливу чи нерішучу. Ті проблеми, що могли бути вирішені, залишаються невирішеними, а прийняті рішення не завжди виявляються оптимальними.

Прийняття рішень. Прийняття рішень може бути джерелом внутрішнього задоволення для керівника, якщо він знає, що вони будуть затверджені і прийняті. Керівник, орієнтований на стереотип 1,9, розглядає прийняття рішень як можливість розвитку в підлеглих почуття причетності до справ організації. У тих випадках, коли рішення торкаються інтересів декількох підлеглих, керівник заохочує групове обговорення проблем, що повинне дати підлеглим можливість розглянути проблеми, сформулювати рекомендації чи зробити кращий вибір.

Широко поширене делегування прав і повноважень. Це не тільки звільняє керівника від необхідності починати які-небудь не зовсім приємні йому дії, але і створює йому авторитет демократа, що «поділяється владою» з іншими.

Критичний аналіз. Керівник типу 1,9 виявляє тенденцію до сприйняття позитивних моментів чи «світлих сторін» проблемних ситуацій, що виявляється в таких його висловленнях чи коментарях, де відсутня оцінка негативних аспектів. Акцент на позитивні сторони результатів роботи завдяки «компліментам» і іншим проявам морального заохочення підлеглих дозволяє створити в колективі атмосферу доброзичливості. Одним з пояснень подібного підходу може бути переконання керівника в тому, що люди самі знають свої недоліки чи помилки. На його думку, звертати до них увагу — значить загострювати в людей почуття власної неповноцінності.

Формула типу управління 1,9. «Я є ініціатором таких дій, що спрямовані на надання допомоги і підтримки іншим. Віддаю перевагу фактам, переконанням і відношенням, що свідчать про благополуччя в колективі. Прагнучи до гармонії відносин, я не «кидаю виклик» навколишнім. Погоджуюся з думками, ідеями і позиціями інших людей, незважаючи на те, що в мене можуть бути застереження чи уточнення. Уникаю створювати конфлікти, але якщо конфлікт усе-таки виникає, то намагаюся втихомирити «пристрасті», щоб зберегти «єдність» колективу. Шукаю такі рішення, що сприяють підтримці добрих відносин і завжди заохочую, коли це можливо, прийняття рішень підлеглими».

Тип управління 1,1

Формула управління по типу 1,1 представлена в нижньому лівому куті ГРІД. Менеджер не випробовує тиски протиріч між вимогами виробничої діяльності і потребами працівників, оскільки обом цим факторам надає низьке знання. Зберігаючи так чи інакше свою «присутність» в організації, одночасно знаходячись «поза нею», керівник має низький рівень очікувань від своєї роботи і задовольняється тими «убогими» благами, що він одержує за свою працю.

Мотивація. Суть мотивації менеджера, орієнтованого на формулу 1,1, при всій його відповідальності і відчуженості пов'язана з бажанням зберегти своє місце в організації, роблячи дії і вчинки, що вимагаються від керівника. Звідси — прагнення менеджера виконувати необхідний мінімум, іноді ледве більше мінімуму, якщо це необхідно для зміцнення його положення, але він практично ніколи не робить реального внеску в благополуччя організації.

Негативна сторона мотивації такого керівника зв'язана з його прагненням «залишитися в тіні» і не привертати загальної уваги. Незважаючи на властиві йому байдужість, пасивність, відсутність інтересу до того, що відбувається, менеджер типу 1,1 намагається не афішувати свої почуття. Залишаючись на очах у всіх, але глибоко «конспіруючи» своє «кредо», цей керівник уникає участі в конфліктних ситуаціях, ніколи не має ворогів і перед ним не стоїть загроза звільнення. Роблячи вид, що він заклопотаний діловими проблемами, він тримає навколишніх на деякій відстані і зберігає позицію стороннього спостерігача. Ступінь «ненав'язливості» і пасивності такого керівника визначається тим мінімальним набором вимог, задоволення яких гарантує йому спокійне життя в організації і які навколишні вважають достатнім.

Поведінкові елементи.

Ініціативність. Керівник, орієнтований на тип 1,1, апатичний і від нього важко очікувати нових ідей чи пропозицій. Стратегія його поводження полягає в тім, щоб не перешкоджати природному ходу подій. Будь-які дії, що починаються ним, носять пасивний характер і не свідчать про його прагнення до самоствердження. Він, скоріше, воліє триматися в «тіні». Коли подібна стратегія поводження не приносить успіху, менеджер типу 1,1 намагається перекласти рішення проблеми на плечі іншого виконавця. У тих випадках, коли менеджер типу 1,1 керує декількома об'єктами, розташованими в різних місцях, він змушений робити поїздки на ці об'єкти. Свою бездіяльність у даному випадку він виправдує приблизно в такий спосіб: «Охопити всі підрозділи я не можу, тому якщо я побуваю на одному об'єкті, то люди з іншого об'єкта можуть образитися на мене за неуважність до них. Найкраще нікуди не їздити».

Інформативність. Девіз керівника в цій області звучить:«Чим менше знати, тим краще. Можна завжди послатися на те, що мене не інформували». Він воліє залишатися у своїй «оболонці», не виявляючи зайвої «цікавості» до того, що відбувається.

Подібний стиль поведінки може виявитися не цілком прийнятний для навколишніх і тому менеджеру доводиться все-таки вникати в справу, хоча і на основі «мінімальної» інформаційної потреби. Керівник, що дотримується типу 1,1, прагне до такого знання положення справ, що гарантує його від незнання і допомагає передбачати потенційні проблеми, зв'язані з тим, що він повинен знати за родом своєї діяльності. У цих умовах менеджер ризикує створити собі образ функціонера з «передпенсійним синдромом». Коли йому ставлять запитання, на який він не може відповісти, він не виявляє свого незнання і звичайно відповідає: «Я довідаюся». Іншими словами, його реакція спрямована на те, щоб уникнути критики у свою адресу.

Захист своєї думки. Керівник типу 1,1 байдужий, пасивний і всіляко намагається уникати давати оцінку. Особисте відношення керівника до захисту своєї думки зводиться до формули: «Оскільки підлеглі зважують кожне сказане мною слово, я повинний самим серйозним чином обмірковувати свої оцінки і висловлення. У кожному моєму слові вони намагаються виявляти схований зміст Щоб уникнути негативних наслідків для себе, мені краще покладатися на власний здоровий глузд чи висловлювати свою точку зору, коли важливо дати зрозуміти підлеглим, що я не маю заперечень з того чи іншого приводу».

Прийняття рішень. Формула поведінки в даному випадку має вид: «Я тут нічого не вирішую, я тільки працюю». Цим підкреслюється свідомий відхід менеджера від відповідальності за прийняття рішень У багатьох випадках проблемні ситуації вирішуються самі по собі, якщо в керівника є можливість відкласти ухвалення рішення. «Генеральна лінія» керівника полягає в терплячому чеканні моменту, коли обставини самі "продиктують" рішення. Якщо рішення все-таки прийняте чи «нав'язане» обставинами, воно відразу ж переводиться в категорію фактів, що здійснилися. Мовою сучасного діловодства воно вважається «надбанням архіву» і не підлягає перегляду поза залежністю від того, було воно правильним чи неправильним, поганим чи гарним.

Менеджер типу 1,1 схильний до тактики «очікування», коли від нього вимагається ухвалення рішення. Для нього ідеальний варіант — це залишити все, як є. Для досягнення цієї мети він може «засунути» проблему подалі в майбутнє, виправдовуючи такий підхід тим, що «зараз даремно намагатися заздалегідь дати відповідь на це питання».

Критичний аналіз. Малоймовірно, щоб менеджер типу 1,1 відчував пристрасть до ретроспективного аналізу, тому що він цілком не концентрує свою увагу на рішенні поставленої задачі. Як наслідок, зворотного зв'язку з підлеглими практично немає. Такий спосіб поведінки може розцінюватися підлеглими як дозвіл діяти на свій розсуд, тому вони думають, что керівник схвалює всі їхні дії. Якщо керівник реагує на питання з боку підлеглого, то його відповідь буде невизначеною і поверхневою.

Формула типу 1,1. «Я вкладаю рівно стільки, скільки треба, щоб бути на поверхні. Керуюся думками, фактами, позиціями, що мені викладають. Свою думку тримаю при собі, але завжди викладаю її, коли мене просять про це. Уникаю ставати на будь-чию сторону і це вдається мені тому, що я не розкриваю своїх думок, відношень чи ідей. Зберігаю нейтралітет і уникаю вплутуватися в конфлікти. Надаю іншим можливість приймати рішення чи вибирати лінію поведінки в сформованій ситуації. Уникаю юридичного розбору дій працівників».

Тип управління 5,5

Формула типу 5,5 представлена в середній частині ГРІД, де середній чи проміжний ступінь турботи про виробництво (що виражається 5 балами) сполучається з помірною турботою про людей (5 балів). Цей тип управління також припускає наявність протиріччя між потребами виробництва та потребами працівників. Іншими словами, рішення дилеми між виробництвом і людьми в рамках типу 5,5 складається в знаходженні компромісу, ціль якого — пожертвувати половиною одного показника, щоб одержати половину іншого. Керівник, що дотримується типу 5,5, виходить з ідеї реалістичності потреб працівників, але вважає, що від людей також варто очікувати визначених зусиль у плані внеску в діяльність організації. Крім того, зведення комплексу виробничих вимог до визначеного помірного рівня, а також увага до нестатків і настроїв працівників, дозволяють домогтися такого положення, коли люди більш-менш «задоволені» обстановкою, що існує в організації, вважаючи справедливими запропоновані до них вимоги. Головна ідея, якою керується менеджер, полягає в тому, що крайності породжують конфлікти і їх варто всіляко уникати. Стабільні успіхи досягаються за рахунок розумних компромісів і бажання менеджера поступитися деякими правами і перевагами заради завоювання працівників на свою сторону. Природним результатом такого підходу буде те, що менеджер, що дотримується формули 5,5, не буде прагнути до максимізації або виробничих показників, або турботи про людей, його метою буде встановлення рівноваги між ними.

Мотивація. Позитивною мотивацією керівника типу 5,5 буде прагнення до успіху усередині системи, що підтверджує його відповідну приналежність до неї та забезпечує йому його авторитет серед інших керівників. Суть такого прагнення виражається висловленням типу «Я хочу робити гарне враження і не втрачати поваги колег». Популярність менеджера в цьому випадку забезпечується набором властивостей, якостей і атрибутів, що популярні на ринку управлінської праці, включаючи відповідний стиль в одязі, теми актуальних дискусій і обмінів, здатність стежити за новітніми віяннями в теорії і практиці менеджменту, бути в курсі останніх видань і публікацій із проблем управління, володіти термінологією й вузькопрофесійними висловлюваннями, застосовуваними для опису роботи і т.п. Щоб робити приємне враження на навколишніх і розташовувати їх до себе, менеджер прагне бути цікавим співрозмовником, що дає йому можливість мати багато друзів. Про керівників типу 5,5 говорять, що вони дуже товариські, відкриті, легко сходяться з людьми, мають класичний тип «сорочки-хлопця».

Елементи поведінки. Поведінкову схему, якої дотримується керівник типу 5,5 легко зрозуміти, розчленувавши її на різні елементи й усвідомивши, що основний мотив його поведінки - збереження своєї «популярності». з одного боку, і відхилення від проблемних ситуацій - з іншого.

Ініціативність. Прагнення зберегти статус-кво визначає всі дії керівника. Свою мету він бачить у тому, щоб усі функції довіреного йому підрозділу виконувалися розумним і не суперечним прийнятому порядку способом. Усі зусилля розподіляються рівноцінно. Прояв ініціативи носить обмежений характер; принципово нові чи експериментальні методи вважаються ризикованими і сумнівними. Творчі пропозиції нерідко сприймаються з такими коментарями: «Краще не треба», «Нехай інші спробують». "Хочу застерегти...», «Мені. і самому це подобається, однак...», «Колись ми пробували зробити щось подібне...», «Це треба не тільки нам...», «Якби це було так легко...». Якщо інші наполягають на своїх пропозиціях, то менеджер типу 5,5 вважає виправданим діяти відповідно до прецедентів, говорячи, наприклад: «Де-небудь це намагалися зробити?», «Як це роблять інші?» Якщо тиску ззовні немає, то менеджер може заявити, що запропонований варіант занадто ризикований.

Якщо традиції, правила, чи регламент політика компанії дозволяють двозначне тлумачення, то менеджер типу 5,5 може звернутися по допомогу до інших, але при цьому буде намагатися сховати свою непевність.

Інформованність. Коли мова йде про питання, готової відповіді на яке немає у керівних документах, менеджер типу 5,5 буде виявляти обережність при з'ясуванні даних, що його цікавлять, причому ці дані майже завжди поверхневі. Щоб бути в курсі всіх подій, менеджер типу 5,5 часто використовує неформальні джерела інформації, керовані специфічними нормами, правилами, стандартами і кодексом поводження; неформальні інформаційні структури мають своїх лідерів і прихильників. Тут основними каналами, по яких циркулює інформація, є плітки і слухи— ідеальний засіб задоволення всіх інформаційних запитів менеджера, що цікавиться моральним виглядом працівників і ступенем їхньої задоволеності роботою. Користаючись цим каналом, менеджер завжди знає, як люди реагують на різні заходи, включаючи скорочення штатів, звільнення, прийом нових робітників, тертя між профспілковими діячами чи представникам керівного складу.

Захист своєї думки. Малоймовірно, щоб менеджер типу 5,5 відстоював яку-небудь єдину точку зору. При незгоді з боку навколишніх чи у випадку їх активного протесту проти думки менеджера типу 5,5 останній вибирає тактику «відступу» чи зм'якшення своїх формулювань і при цьому іноді дозволяє судженням інших працівників брати верх над його власними ніби-то «в інтересах справи». Переконання цього керівника, як правило, неглибокі, аморфні і розмиті.

Менеджер типу 5,5 може твердо відстоювати свою позицію, говорячи від імені вищестоящого менеджера компанії, чи повідомляючи іншим точку зору, недавно викладену босом.

Нерідко захист своєї думки менеджером пов'язаний не з переконаннями, а з розумінням політичної безпеки, чи кон'єктури прагматичної цінності. Іноді зручні для менеджера точки зору приймаються ним за рахунок здорового глузду. Зручність точки зору може мати важливі наслідки з погляду корпоративної етики. Менеджер типу 5,5 може не почувати ніяких етичних імперативів за межами формули «роби як усі». Це в кінцевому рахунку приводить до ерозії корпоративної етики і моралі. Фундамент справедливості і рівності в організації підривається, якщо ніхто не виявляється готовим узяти під сумнів переважаючі думки, неспроможні в етичному відношенні,

Прийняття рішень. За звичай, менеджер типу 5,5 не випробовує труднощів при прийнятті оперативних рішень, заснованих на раніше «викристалізованих» очікуваннях, на технічних завданнях, описах і т.п. Процес прийняття рішень стає важким, коли можливий варіант рішення може викликати заперечення з боку підлеглих, привести до постановки важковиконуваних завдань для виконавців чи породжувати нові, що не виявлялися раніше реакції працівників.

Хоча опитування думки працівників чи спеціальні дослідження думок підлеглих можуть стати корисним джерелом інформації для керівника, воно не повинно заважати йому у процесі прийняття рішень. Дані, одержувані в результаті опитування підлеглих, можна брати за основу тих чи інших заходів, не використовуючи розкриття власних представлень і не виносячи своїх суджень на суд підлеглих. Менеджери типу 5,5 можуть покладатися на результати опитування думки навколишніх, «не висуваючи голови назовні». Якщо, для прикладу, рішення виявиться помилковим, то це можна віднести на рахунок, наприклад, недостатньо "глибокого використання ринкових умов чи інших обставин.

Критичний аналіз. Модель підходу менеджерів типу 5,5 до критичного аналізу дій і підтримці зворотного зв'язку базується на уявленні про необхідність робити установку на все позитивне. Цей підхід обумовлює всіляке заохочення підлеглих, вираження схвалення їх дій і позитивного відношення керівника до результатів роботи.

Негативний зворотний зв'язок у цьому випадку виступає як фактор ризику, тому що може викликати негативну відповідь працівника. Незважаючи на свою нелюбов до критики інших, менеджер типу 5, 5 усе-таки розуміє, що критикувати підлеглих треба, хоча б заради виправлення помилок, що допускаються ними.

Формула типу управління 5,5. «Прагну до рівномірного темпу роботи. Я сприймаю речі такими, якими вони здаються і перевіряю факти, переконання і думки, якщо виникають явні протиріччя чи розбіжності. Я виражаю думки, позиції й ідеї обережно і схильний до компромісів при сприйнятті думки інших. Якщо виникне конфліктна ситуація, я намагаюся знайти варіант, що влаштовує усіх. Намагаюся виробити ефективні рішення, прийнятні для інших. Щодо пропозицій по удосконаленню роботи чи раціоналізаторських пропозицій, даю неформальні чи ухильні відповіді».

Тип управління 9,9

Цей тип управління характеризується сполученням високої турботи про виробництво (що виражається 9 балами) і високої турботи про працівників (також 9 балами). Графічно цей тип представлений у правому верхньому куті ГРІД. На відміну від інших типів, орієнтація 9, 9 базується на пропозиції про відсутність внутрішнього протиріччя між цілями діяльності організації і потребами персоналу. Синтез двох пріоритетів виявляється можливим за рахунок залучення працівників зі здібностями до визначення стратегій діяльності й успіху. Максимально високий рівень синтезу цих пріоритетів реалізується лише за допомогою такого управлінського процесу, що задовольняє потреби працівників у досягненні цілей діяльності фірми. Потреби працівників задовольняються шляхом встановлення ефективних зв'язків взаємодії між ними в інтересах досягнення визначених корпоративних цілей. У цьому випадку можна вважати, що зміст типу 9,9 полягає в максимальному підвищенні ступеня участі кожного працівника в діяльності організації, відданості колективу і зацікавленості в благополуччі організації.

Мотивація. У теорії менеджменту, що випливає з формули 9,9 використовується в якості одного з фундаментальних принципів теза про наявность необхідного зв'язку між потребами організації в досягненні цілей виробничої й іншої діяльності і потребами працівників у повноцінних і престижних, а також прийнятних з матеріальної і моральної точок зору умов роботи. Керівник прагне внести свій внесок в успіх організації, домагаючись залучення кожного працівника в діяльність конкретного підрозділу таким чином, щоб забезпечити. його максимальний внесок. Атмосфера довіри до працівника поширюється в масштабах всієї організації, вона стає «заразливою», надихає працівників на досягнення успіхів, сприяє прояву ентузіазму, ініціативи, розкутості і щирості.

Поведінкові елементи.

Ініціативність. Орієнтація на формулу 9,9 припускає реалізацію сильного «проорганізаційного» стилю менеджера, що повинний виявляти активність, енергійність і здатність до виконання значного обсягу роботи. Енергія менеджера направляється на розкутий і творчий прояв ініціативи, що у свою чергу пробуджує активну участь підлеглих у справах організації.

Не всі прояви ініціативи мають однаковий мобілізуючий потенціал, тому менеджер типу 9, 9 планує свою діяльність, виділяє в ній пріоритети, здійснюючи їхню безупинну перевірку протягом усієї діяльності по досягненню запланованої мети. Крім того, він враховує такий фактор, як розходження ступеня терміновості двох чи декількох однаково важливих проблем. Далі, якщо виникають дві однаково важливі проблеми, то в першу чергу буде зважуватися та, котра обіцяє більший економічний ефект. Якщо обидві проблеми обіцяють дати однаковий економічний ефект, то пріоритетне значення буде дано рішенню тієї проблеми, що буде зв'язана з меншими витратами. Ініціативність виступає — атрибутом членства в організації.

Інформативність. У випадку типу управління 9,9 інформативність і задоволення інформаційних потреб керівника носять всебічний і вичерпний характер, що забезпечує аналітичну оцінку усіх фундаментальних підходів, що збільшує імовірність повного розуміння реальних проблем. Про такого керівника звичайно говорять, що він «знає, про що говорить» чи «він у курсі всіх подій». Такий керівник надає важливого значення опрацюванню фактів і даних, виявленню як суперечливих, так і допоміжних доказів. Він проводить чітке розмежування між фактом і думкою. Таке активне прагнення до знання суті речей підсилюється властивою менеджеру «допитливістю».

Діалог з постановкою різних питань може являти собою двосторонній процес, коли підлеглі мають право задавати питання керівнику, а керівник — підлеглим. Питання відіграють ключову роль у плані забезпечення інформованости, однак у випадку типу 9,9 вони мають одну специфічну рису, а саме: припускають розгорнуту відповідь. Це питання типу «Як Ви оцінюєте ситуацію?», «У чому Ви бачите сенс усього цього?» чи «Що Вам відомо про це?»

Реакція однієї сторони на поставлене питання природним чином пов'язана з постановкою інших питань, при цьому обговорювані факти, дані чи думки порівнюються з іншими даними з метою визначення их несуперечності, цілісності і т.п. Такий підхід дозволяє виробити логічну основу для взаєморозуміння і зібрати розрізнені дані в єдине ціле.

Захист своєї думки. Представлення інформації й обмін ідеями відбуваються оперативно. Іншими словами, переконання формулюються і виражаються, а розбіжності обговорюються прямо, логічно обґрунтовано і переконливо. Підхід типу «давайте говорити все як є» свідчить про щирість менеджера, у результаті він завжди завойовує собі повагу підлеглих, що цінують його думки, переконання і цінності доти, поки вони не втратять своєї привабливості під тиском суперечливих фактів. Готовність відстоювати свою думку буде обумовлювати відношення до нього з боку підлеглих і коллег як до людини із сильною волею й упевненому в собі, а здатність до сприйняття альтернативних точок зору буде гарантувати йому те, що ці риси не стануть сприйматися як прояв зарозумілості і консерватизму.

Активний захист своєї думки буде підвищувати ймовірність того, що кожна точка зору одержить свою частку уваги.

Прийняття рішень. Рішення можуть прийматися і доводитися до підлеглих способом, схожим на експромт. Завдяки всебічній інформованості менеджера і його здібності до переконливого захисту своєї думки, прийняте ним рішення може здаватися самоочевидним способом дії, не пов'язаним із прерогативами керівника і його єдиноначальністю.

Коли рішення торкається кількох людей, то в рамках формули 9, 9 процес прийняття рішень спрямований на досягнення взаєморозуміння і згоди між усіма, кого стосується дане рішення. Сполучення двох слів «взаєморозуміння» і «згода» відіграє важливу роль у даному контексті, тому що дії без взаєморозуміння практично нічим не відрізняються від слухняності чи покірності. Далі, людина може розуміти що-небудь, не погоджуючись з цим, але послідовно й активно виконувати необхідні дії.

Критичний аналіз. Орієнтація на тип 9,9 припускає наявність зворотного зв'язку, але вона не обмежується ідеєю зворотного зв'язку і включає більш широку концепцію критичного аналізу. Критичний аналіз має на увазі безупинні дослідження і перевірку не тільки змісту рішень, але також способів та мотивів їхнього здійснення. Ефективний критичний аналіз дозволяє досліджувати процеси, що протікають у потрібному напрямку, а також виявити спірні моменти. Аналіз успіху нерідко дозволяє одержувати додаткові корисні знання, що сприяють досягненню цілей діяльності організації, причому більш ефективним способом, ніж при аналізі власне проблем діяльності. Безупинний аналіз забезпечує ефективність процесу в максимальній кількості його «вузлових крапок». Перешкоди на шляху ефективної діяльності породжуються багатьма причинами жодна з них не може розглядатися як більш важлива в порівнянні з іншою, тому що остання може в однаковій мірі утруднювати рішення. Найбільш розповсюдженими з таких причин є логічні помилки, особистий інтерес, сховані для обговорення проблеми, заздрість, протекціонізм, нездатність зробити вибір, коментарі, що викликають страх підлеглих, неефективне планування часу, некомпетентне прийняття цілей з низьким пріоритетом, ігнорування внеску тих чи тих виконавців. Критичний аналіз дозволяє усунути багато що з цих перешкод шляхом заглибленого дослідження і вивчення. Його можна також використовувати в якості «компаса», що дозволить менеджеру «лавірувати» між факторами, що спотворюють рішення і знижують їхню ефективність.

Формула типу 9,9. «Я прикладаю енергійні зусилля, спрямовані на ефективне виконання своїх обов'язків, і інші співробітники з ентузіазмом підтримують мене в цьому. Знаходжуся в процесі постійного пошуку і підтвердження інформації. Запрошую співробітників висловлюватися з різних причин, не ховаючи поглядів, уявлень і переконань, що відмінні від моїх. Безупинно переоцінюю свої і чужі погляди, переконання і перевіряю ще раз факти, надані мені, на предмет їх відповідності реальній дійсності. Вважаю важливим виражати свої тривоги, побоювання і переконання. Якщо я маю справу з ідеями, що більш ефективні, чим мої власні, то завжди змінюю свою позицію. При виникненні конфліктної ситуації, намагаюся з'ясувати причини конфлікту, щоб усунути джерело конфліктів у майбутньому. Я надаю великого значення прийняттю оптимальних рішень. Прагну до згоди і до того, щоб бути зрозумілим. Заохочую зворотний зв'язок з підлеглими, що дозволяє підвищити ступінь ефективності операцій.”

Основні і допоміжні типи управління. Визначаючи, що стиль роботи, прийнятий керівником, може бути постійним у якихось ситуаціях, відзначають також, що при зміні ситуації можлива адаптація чи коректування методів управління. Як можна усунути протиріччя між основним типом управління чи домінуючим набором уявлень керівника і тими методами керівництва, які необхідно видозмінювати чи коректувати? Більшість керівників крім основної моделі поведінки мають моделі допоміжні, іноді навіть кілька моделей. Характер допоміжної моделі поведінки керівника стає очевидним в тому випадку, коли неможливо реалізувати основний стиль керівництва. Іншими словами, допоміжна модель управління — це така манера поведінки, до якої вдається менеджер у стресовій чи конфліктній ситуації, вийти з якої, використовуючи традиційні засоби, немає можливості.

Важливо пам'ятати, що підходи до управління, використовувані менеджерами, можуть носити комплексний характер. Тому домінуючий чи характерний стиль роботи керівника має ключове значення з точки зору розуміння особливостей управлінської роботи того чи іншого менеджера. Переважний стиль роботи — це не обов'язково той, який відразу ж використовується в конкретній ситуації. Для повного розуміння характеру основних і допоміжних підходів керівника необхідно поспостерігати за його поведінкою протягом визначеного часу й у різних ситуаціях. Одні керівники часто взаємозамінюють основний і допоміжний підходи, інші роблять це рідше.

Будь-який тип управління може виступати в ролі допоміжного стосовно іншого типу. Перехід від домінуючого типу управління до допоміжного можна спостерігати в тих випадках, коли менеджер працює з людьми по формулі 9,9 у режимі нормального функціонування організації, але потім переходить до іншого типу управління при виникненні кризової ситуації. Допоміжна модель управління, орієнтована на тип 9,1, використовується в тому випадку, коли менеджер займається управлінням такими операціями, у яких не використовуються можливості працівників, здатних реалізувати їх найбільш оптимальним способом. Унікальність роботи керівника обумовлюється саме різноманіттям сполучення основних і допоміжних моделей керівництва.

На сам кінець, управління — це фактор, що неможливо переоцінити. Новітнє устаткування, досконала конструкція виробу, прекрасні виробничі умови чи чудово навчені кадри не гарантують одержання максимальних виробничих показників, якщо система управління не реалізує всіх існуючих можливостей. Управління — це та ланка в структурі організації, що об’єднує наявні матеріальні і кадрові ресурси в ефективні результати діяльності організації.

2. Емпіричне дослідження стилів діяльності управлінців.

2.1. Обгрунтування вибору методичного матеріалу.

У чому секрет ефективності управлінської діяльності? Пошуками відповіді на це питання починають займатися багато з тих, хто вивчає теорію та практику управління, одночасно з розумінням тієї обставини, що менеджмент — це не мистецтво, а скоріше прикладна наука, яку можна опанувати. Так чи інакше, важливе значення в даному випадку має визначення такого типу керівництва, що забезпечує найбільш ефективне управління. Безумовно, такі фактори, як структура організації, план і концепція її діяльності багато в чому визначають ефективність управління. Однак існує ще одна складова ефективності, пов'язана з поведінкою членів групи управління організацією. Люди, що відносяться до даної категорії персоналу, повинні виступати в ролі лідерів. Іншими словами, основний зміст їхньої діяльності полягає у виконанні тих чи інших управлінських завдань завдяки здатності направляти, стимулювати і поєднувати зусилля інших членів організації. Отже, керівник повинен сприяти створенню такої культури поведінки керуючого «ядра», що: забезпечує досягнення і збереження максимальних кількісних і якісних показників ефективності; стимулює творчість у діяльності членів колективу і використовує його в максимальному ступені; породжує зацікавленість членів організації в активній діяльності, проведенні експериментів, впровадженні нововведень і різних прогресивних змін; дозволяє витягати позитивний досвід з різних проблемних ситуацій і орієнтує працівників на пошук і реалізацію нових перспективних напрямків діяльності.

Таблиця для визначення типів управління (ГРІД) враховує висновки основних теорій управління в умовах досягнення вищих виробничих показників через активну участь усіх членів організації. Кожна теорія представлена системою концепцій, що дозволяє побачити її відмінності від інших теорій, а також звернути увагу на достоїнства і недоліки розглянутих теорій і сформулювати свої висновки щодо відношення ефективності тих чи тих принципів управління. Велике значення мають наслідки описаних теорій з погляду максимілізації виробничих показників, творчого відношення працівників до праці, а також висновки, що стосуються успішного просування персоналу по службовим сходам і задоволення від виконання своїх обов'язків.

Використовуючи даний «емпірично достатній» підхід, керівник може усвідомити наслідки і кінцеві результати того чи іншого стилю керівництва і вирішити для себе, які зміни необхідні для збільшення внеску кожного працівника в кінцевий результат діяльності організації.

ГРІД одержала широке поширення в багатьох країнах світу, її використовують у діловій сфері, у промисловості, в адміністративному управлінні, у коледжах і університетах, а також у багатьох областях діяльності, включаючи фінанси, виробництво, маркетинг, підбір і розміщення кадрів.

Новітні області застосування ГРІД свідчать про дуже ефективне здійснення управління президентами і директорами компаній, рівно як і адміністрацією університетів і коледжів. Інші напрямки застосування розглянутої теорії включають збут продукції, догляд за хворими, суспільну роботу, а також рішення специфічних проблем, що виникають у тих випадках, коли діяльність працівників зв'язана з використанням інформаційних систем, що носить низькопрофесійний характер чи пов'язаний з переробкою чи передачею знань.

Оволодіння ГРІД персоналом організацій дозволить значно поліпшити підбір, навчання, інструктаж і перепідготовку виконавців, зміцнити єдність управління, підняти активність і зацікавленість працівників у якісному виконанні своїх обов'язків, формулювати мету і завдання діяльності, вирішувати конфліктні ситуації і т.п.

2.1.1. Методика Блейка-Моутон як засіб визначення характерного стилю управління(ГРІД).

У ГРІД наочно представлені різні способи реалізації повноважень керівника в інтересах забезпечення діяльності організації. Турбота про виробництво і прагнення до одержання позитивних кінцевих результатів — це один вимір ГРІД, інший же вимір зв'язаний з турботою про підлеглих і коллег. Слово «турбота» не слід розуміти як механічний термін, що вказує на кількісні виробничі показники чи реальні вчинки керівника у відношенні працівників. Воно, скоріше, вказує на характер і обґрунтованість припущень, що лежать в основі прийнятого типу керівництва.

Взаємозв'язок вимірів сітки для визначення типів управління. Таблиця наочно показує роль кожного виміру, використовуваного в сітці типів управління. Для представлення вимірів використовується 9-бальна шкала, де 1 бал характеризує низький ступінь виміру, а 9 балів — високий. Інші показники позначають проміжні ступені того чи іншого виміру.

Те, як керівник відноситься до даних вимірів, саме і характеризує спосіб реалізації ним своїх повноважень. Наприклад, якщо турбота про людей, що виражається високим показником, сполучається з низьким значенням показника, що характеризує рішення виробничих завдань, то це означає, що керівник прагне до «добробуту» своїх підлеглих і до гармонії відносин усередині колективу. Ця ситуація в корені відмінна від тієї, у якій високий ступінь турботи про працівників сполучається з високою турботою про рішення виробничих проблем. В останньому випадку керівник хоче домогтися активної участі всіх членів організації в роботі і прагнення кожного працівника внести вклад у загальну справу. Хоча існують різні способи синтезу цих двох вимірів, для розуміння механізму реалізації управління колективом важливе значення мають лише деякі з них.

Та чи та теорія управління чи конкретний тип керівництва базується на конкретній системі припущень у відношенні процесів використання влади чи повноважень в інтересах об'єднання людей у рамках виробничого колективу. Тип керівництва пов'язаний зі способом мислення, чи представлення аналізу проблеми і припускає перехід до іншого типу в міру поглиблення розуміння керівником процесів, що відбуваються. Таким чином, тип керівництва не можна вважати раз і назавжди заданим і не підлягаючим зміні реальністю менеджменту.

Важливим моментом у цих міркуваннях є те, що для підвищення рівня своєї управлінської компетентності і продуктивності праці підлеглих, керівник повинний бути знайомим з альтернативними типами управління і бути готовим вибрати той тип, що відповідає сформованим умовам. З усієї сукупності стилів чи типів керівництва можна вибрати п'ять типів, що характеризуються індивідуальними властивостями поведінка керівників і підлеглих.

9.1 Як показано в правому нижньому куті ГРІД максимальна турбота про ефективність виробництва (9) сполучається з мінімальною турботою про підлеглих (1). Керівник, діючий відповідно до цієї формули, віддає пріоритет максимізації виробничих показників шляхом реалізації наданих повноважень і встановленні контролю над діяльністю підлеглих, диктуючи їм, що і як вони повинні робити. Цей стиль керівництва характеризує висловлювання типу D.

1.9. Тип управління відповідно до формули 1.9 показаний у лівому верхньому куті ГРІД. У даному випадку мінімальна турбота про виробництво (1) сполучається з максимальною турботою про людей (9). Основна увага приділяється збереженню дружніх відносин між працівниками, нехай навіть і за рахунок виробничих показників, як це показано на прикладі висловлювань типу В.

1.1 Мінімальна турбота про виробництво, а також і про потреби працівників представлена формулою 1.1 у лівому нижньому куті ГРІД. Як випливає з висловлювань типу А, керівник, що використовує тип 1.1. затрачає лише мінімальні зусилля, необхідні для того, щоб зберегти своє місце в організації.

5.5. У центрі ГРІД приведена формула 5.5. Вона відповідає теорії «золотої середини» чи системі припущень, що забезпечують «мирне співіснування на шляху до єдиної мети». Даний тип управління орієнтований на збереження чи статус-кво існуючого положення, і його ілюстрацією є висловлювання типу С.

9.9 В правом верхньому куті ГРІД представлений тип управління 9.9, що ніби синтезує турботу про виробництво і турботу про людей. Даний тип управління створює орієнтований на досягнення мети колективний підхід, характерною рисою якого є прагнення до досягнення оптимальних результатів діяльності організації при активній участі працівників, прояві ініціативи, колективному рішенні конфліктів усіма зацікавленими сторонами, як це ілюструється висловлюваннями типу F.

Було б наївним думати, що конкретний тип управління, розкритий у ГРІД, зможе дати керівнику рецепти на усі випадки життя і гарантувати його від невдач. Ми думаємо, що керівники знають свій переважний тип управління і здатні формулювати ті протиріччя, що не вписуються в картину конкретного підходу до управління Ми прагнемо до аналізу явних поведінкових закономірностей, адекватно описуваних ГРІД.

Елементи управління коротко описуються в наступних розділах. У кожному розділі дано по шість висловлювань, що характеризують різні підходи до управління. Усі висловлювання типу А відносяться до того самого типу управління, що справедливе і для висловлювань типу В, так само, як і для всіх інших типів.

Дані висловлювання відіграють ключову роль при описі управління як процесу взаємодії людей, що працюють разом в інтересах досягнення конкретних цілей існування організації.

Ініціативність. Ініціативність виявляється у всіх випадках, коли зусилля направляються на конкретну діяльність чи на те, щоб почати визначену діяльність, якою дотепер не займалися, чи на те, щоб припинити процеси, що відбуваються, змінити напрямок зусиль чи характер зусиль. Керівник може виявляти ініціативу чи уникати прояву ініціативи в умовах, коли інші чекають від нього конкретних дій.

А. Я затрачаю рівно стільки зусиль, скільки вимагає ситуація.

В. Я починаю такі дії, що допомагають іншим і, підтримують їх.

С. Я прагну підтримувати рівномірний темп діяльності.

D. Я спонукаю себе і підлеглих до більш енергійних дій.

E. Я надаю важливого значення відданості підлеглих організації і всіляко заохочую тих, хто підтримує мою ініціативність.

F. Я починаю енергійні зусилля й інші з ентузіазмом мене підтримують.

Інформативність. Інформативність дозволяє керівнику одержувати доступ до фактів, даних чи інших джерел інформації. Якість інформованності може залежати від ступеня обґрунтованості керівника. Одні керівники можуть мати дуже розмиті уявлення про обґрунтованість і не надавати великого значення фактору інформованності. Інші керівники можуть надавати важливого значення обґрунтованості і всіляко прагнути до максимуму знань про технологічні, виробничі й інші процеси, що відбуваються.

A. Я обходжуся тими фактами, переконаннями і викладами позицій які одержую від підлеглих.

B. Я шукаю ті факти, переконання і позиції, що свідчать, що все в порядку. Прагнучи до повної гармонії, я не схильний «кидати виклик» іншим.

C. Так чи інакше я сприймаю що відбувається як те, що саме собою розуміється, перевіряючи факти, переконання і позиції підлеглих тільки у випадку виникнення видимих розбіжностей.

D. Я досліджую факти, переконання і відносини підлеглих для того, щоб контролювати будь-яку ситуацію і гарантувати себе від помилок підлеглих.

E. Я перевіряю ще раз інформацію, отриману від інших, і морально заохочую підлеглих, коли можу проконтролювати їхню позицію.

F. Я збираю інформацію і перевіряю її істинність. Я заохочую підлеглих, що висловлюють думки, відношення і уявлення, відмінні від моїх, і завжди уважно вислуховую їх. Я безупинно переоцінюю власні уявлення та інформацію, а також дані, переконання і уявлення підлеглих, прагнучи знайти істину.

Захист своєї думки. Захист своєї думки припускає заняття визначеної позиції. Керівник може мати сильні переконання, але вважати при цьому небезпечним для себе відстоювати ту чи іншу точку зору. І навпаки, керівник може уникати відстоювати свої погляди унаслідок відсутності переконань чи їх слабкості. Іноді керівник може приймати ту чи іншу точку зору, щоб встати в опозицію чи одержати яку-небудь перевагу.

A. Я керуюся власними уявленнями, однак завжди відгукуюся, коли мене про це просять. Я уникаю займати будь-чию сторону і намагаюся не розкривати своїх думок, відношень і уявлень.

B. Я враховую думки, уявлення і відношення інших, хоча і не без застережень.

C. Я виражаю думки, відношения і уявлення, не роблячи остаточних висновків, і сприймаю погляди інших критично.

D. Я захищаю свої думку, відношення і уявлення, хоча це пов'язано з запереченням поглядів інших людей.

E. Я дотримуюсь сильних переконань, але дозволяю висловлювати свої погляди іншим для того, щоб бути більш об'єктивним.

F. Я вважаю важливим виражати свої тривоги і переконання. Відгукуюся на більш здорові судження, змінюючи в даному випадку свою точку зору.

Вирішення конфліктних ситуацій. Розбіжності і конфлікти неминучі в тих випадках, коли люди висловлюють різні точки зору. В залежності від способу вирішення конфліктної ситуації конфлікти можуть відігравати роль факторів, що породжують «руйнування» або сприяють розвитку творчих і конструктивних задатків. Керівник, що здатний правильно вести себе в конфліктній ситуації і вживати заходів до усунення їх, викликає до себе повагу. Нездатність керівника до конструктивного вирішення конфліктної ситуації викликає зниження його авторитету в підлеглих чи навіть породжує вороже і непримиренне до нього відношення.

А. Я зберігаю авторитет чи навіть прагну до невтручання у конфліктну ситуацію.

В. Я уникаю конфліктних ситуацій, але коли вони виникають, я «згладжую гострі кути» в ім'я єдності колективу.

С. Якщо конфлікт виникає, то я намагаюся зайняти таку позицію, що влаштовує всіх інших.

D. При виникненні конфліктної ситуації я намагаюся «припинити» її або довести перевагу моєї точки зору.

E. У конфліктній ситуації я припиняю суперечки і дискусії, але висловлюю подяку підлеглим за те, що вони висловили свої думки.

F. При виникненні конфлікту я намагаюся визначити причини, що породили його, і усунути джерело конфлікту.

Прийняття рішень. Ефективність роботи організації пов'язана з типом управління через процеси прийняття рішень. Рішення може прийматися одноосібно керівником, в інших же випадках керівник може надавати право прийняття рішень підлеглим (колективна робота співробітників) і при цьому всі наявні ресурси використовуються для впровадження цих рішень у життя.

А. Я надаю іншим право приймати рішення і приймаю, як належне, всі наслідки цього.

В. Я прагну до прийняття таких рішень, що сприяють підтримці гарних відносин між працівниками і заохочую інших членів колективу приймати самостійні рішення, коли це можливо.

С. Я прагну до ефективних рішень, з якими згодні всі інші.

D. Я надаю важливого значення самостійному прийняттю рішень і рідко піддаюся впливу інших.

E. Останнє слово я залишаю за собою і щиро прагну до того, щоб мої рішення були прийнятні для інших.

F. Я надаю важливого значення прийняттю грамотних рішень, домагаючись при цьому розуміння і схвалення рішень підлеглими.

Критичний аналіз. Під критичним аналізом мається на увазі сукупність корисних методів і прийомів дослідження і рішення проблем діяльності організації, що встають перед кожним виконавцем чи колективом вцілому при виконанні ними тих чи тих функцій. Цей підхід полягає в абстрагуванні від здійснюваної діяльності чи в її перериванні з метою вивчення чи виявлення альтернативних можливостей підвищення продуктивності роботи, прогнозування й усунення таких ситуацій, що можуть привести до негативних наслідків. Виконавці можуть розглядати чи не розглядати свій робочий досвід як основу для професійного навчання, не у всіх випадках можуть починати такі дії, що знайомі їх колегам, що підтримують з ними зворотний зв'язок. Без такого навчання неможливо удосконалювати роботу співробітників у майбутньому. Навчання на основі попереднього досвіду, критичного аналізу і зворотного зв'язку є базисом для більш ефективної роботи з людьми і за участю людей

А. Я уникаю зворотного зв'язку

В. При одержанні позитивних результатів я заохочую підлеглих, але уникаю негативного зворотного зв'язку.

С. Я даю неформальні чи непрямі оцінки інформації у відношенні удосконалювання роботи, що надходить через контур зворотнього зв'язку.

D. Я привертаю увагу підлеглих до недоліків чи нездатності справитися з тим чи іншим завданням.

Е. Я реагую на результати діяльності підлеглих і розраховую на те, що вони будуть реагувати на мої зауваження, які спрямовані на поліпшення їх положення.

F. Я заохочую двосторонній зворотний зв'язок в інтересах підвищення ефективності функціональної діяльності.

Розглянуті шість типів управління, що представлені у вигляді висловлювань, випливають з визначених посилань, зв'язаних з уявленнями про шляхи розв’язання виробничих і інших завдань за участю працівників.

ГРІД допоможе досліджувати припущення, що стосуються змісту управління. Усвідомивши глибину і характер власних припущень, можна проаналізувати їх і виділити позитивні і негативні наслідки вчинків, заснованих на них. Можна розглянути альтернативні припущення, що здатні скласти стійку методологічну основу дій, і застосувати їх на практиці.

Висновок. ГРІД має корисне значення з погляду надання допомоги керівникам у розумінні ними тієї сукупності припущень, якими вони користаються для одержання визначених результатів діяльності за участю людей. Використовуючи теоретичний підхід до ідентифікації припущень, керівники одержують можливість об'єктивної оцінки самих себе і навколишніх, вони домагаються більш ефективного зв'язку й обміну з підлеглими, глибше розуміють джерела труднощів у роботі, усвідомлюють шляхи зміни власних підходів до управління, надають ефективну допомогу іншим у придбанні корисного і продуктивного досвіду.

Фактори, що визначають домінуючі типи управління. Основні припущення у відношенні шляхів і методів керівництва, що приймає для себе тот чи той менеджер, залежать у конкретних умовах від наступних обставин.

Характер організації. Нерідко на поведінка керівника впливає приналежність до визначеного типу організації. Правила і вимоги, що існують в організації, можуть носити настільки однозначний характер, що керівник не може здійснювати власний стиль управління підлеглими. У цьому випадку стиль діяльності менеджера може і не відбивати його переконань, а випливати із системи колективних переконань по відношенню, щодо ефективних шляхів і методів керівництва.

Система цінностей. Переконання і припущення керівника ґрунтуються на цінностях чи ідеях, пов'язаних із уявленнями про те, як варто будувати свої взаємини з підлеглими і використовувати результати управління. Будь-яка система припущень може включати особистісні оцінки, що стосуються бажаності того чи іншого типу керівництва.

Випадковість. Уявлення, припущення і переконання керівника можуть керувати його поведінкою з тієї причини, що вони були прийняті ним «на віру», без врахування всіх можливих наслідків. Ці керівники могли і не знати, що можуть бути інші припущення чи не зіштовхувалися з ними. Іншими словами, «випадок» не допоміг їм відкрити для себе інші уявлення.

Особистий досвід. Переважний тип управління може в значній мірі породжуватися особистим досвідом керівника, корінитися, так би мовити, у його біографії. Керівник може демонструвати свою схильність до того чи іншого стилю управління, тому що він користувався ним в минулому. Тип керівництва, розглянутий у ГРІД, не тотожний особистості керівника.

2.1.2 Методика Томаса-Кілмена як засіб визначення розв’язання конфлікту.

Можливість виникнення конфлікту існує у всіх сферах. Конфлікти народжуються на грунті щоденних розбіжностей у поглядах, протиборстві різних суджень, потреб, бажань, стилей життя, надій, інтересів та особистісних особливостей.

Конфлікт – це невід’ємна особливість всякого процесу соціального розвитку. Для всіх видів конфліктів характерним є:

• наявність не менше двох сторін, які контактують між собою;

• взаємонесумісність цінностей і намірів сторін;

• протиставлення діянь одної сторони іншій і навпаки;

• поведінка, направлена на ліквідацію планів і руйнування намірів іншої сторони, щоб придбати, здобути щось за рахунок неї;

• застосування сили і примусу з метою вплинути на поведінку іншої сторони в бажаному напрямку;

• наявність емоційної напруги в стосунках між партнерами.

Основними причинами конфліктів, які зумовлені особистістю і стилем роботи керівника є:

• недостатня робота з кадрами;

• недоліки виховання, проявлені в грубощах, черствості, нечесності, непослідовності;

• негативні риси характеру і, перш за все, неврівноваженність, надмірна владність, неповага в спілкуванні з підлеглими;

• неадекватність стилю управління рівневі підготовленості колективу.

Аналіз процесу і характеру конфлікту передбачає:

• з”ясування проблеми, яку слід розв”язати;

• виявлення головних діючих сторін у конфлікті;

• визначення їх позицій, інтересів, цілей;

• порівняльний аналіз конфліктної ситуації, позицій учасників, розробка можливих альтернативних рішень з урахуванням інтересів діючих осіб;

• ліквідація конфліктної ситуації на основі вищевикладеного.

Таким чином, у розв’язанні психологічних конфліктів в колективі головна роль належить керівнику, якому, незалежно від характеру конфлікту і ставлення до нього, є він учасником конфлікту чи посередником, необхідно глибоко вивчити та проаналізувати психологічну ситуацію в колективі, причини виникнення протиріч.

Розумна постановка питання зводиться не до повного уникнення конфліктів, а до намагання навчитись правильно вирішувати конфліктні ситуації, робити їх корисними, якщо це можливо.

Коли людина знаходиться в конфліктній ситуації, для більш ефективного вирішення проблеми необхідно вибрати певний стиль поведінки, що властивий Вам, враховуючи при цьому стиль інших людей а також природу самого конфлікту.

Існує п’ять основних стилів вірішення конфлікту. Вони описані і широко використовуються в програмах навчання управління справами, в основі яких лежить система, що називається методом Томаса-Кілмена (метод розроблений Кеннетом У. Томасом та Ральфом Х. Кілменом у 1972 році). Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль вирішення конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов”язані з загальним джерелом будь-якого конфлікту – неспівпаданням інтересів двох чи більше сторін.

Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тою мірою, якою людина хоче задовільнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючи сумісно чи індивідуально).

Якщо представити це у графічній формі, можна отримати сітку Томаса-Кілмена, що дозволяє визначити місце та назву для кожного з п’яти основних стилів вирішення конфлікту.

Якщо почати зі сторони, на якій відмічені активні та пасивні дії, то, якщо реакція пасивна, людина буде старатися вийти з конфлікту; якщо вона активна, то людина намагатиметься вирішити його.

Верхня частина сітки розкриває сумісні дії. Якщо людина надає перевагу сумісним діям, то вона буде намагатися вирішити конфлікт разом з іншою людиною чи групою людей, які в ньому задіяні. Якщо ж надає перевагу індивідуальним діям, то вона буде шукати свій шлях вирішення проблеми, чи шлях уникнення її вирішення.

Коли скласти разом ці дві частини сітки, вийде матриця з п’яти стилів. Нище коротко описані кожен із згадуваних стилів.

Стиль конкуренції.

Як показує сітка, людина, що використовує стиль конкуренції, досить активна і в переважній більшості йде до вирішення конфлікту своїм власним шляхом. Вона не дуже зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, зате здатна на вольові рішення. Згідно опису динаміки процесу Томасом та Кілменом, людина намагається, в першу чергу, задовільнити власні інтереси, не враховуючи інтереси інших, спонукаючи їх приймати своє власне вирішення проблем. Для досягнення своєї мети, така людина використовує свої вольові якості, і якщо її воля досить сильна, то це їй вдається.

Ось приклади тих випадків, коли варто використовувати цей стиль:

• кінцевий результат дуже важливим для людини, і вона робить велику ставку на своє вирішення проблеми;

• людина має достатньо авторитету для парийняття рішення і очевидним є те, що запропоноване їй вирішення – найкраще;

• рішення необхідно прийняти швидко, і людина має достатньо влади для цього;

• коли людина відчуває, що в неї немає іншого вибору і їй нема що втрачати.

Стиль ухилення.

Другий з п’яти основних підходів до вирішення конфліктної ситуації реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, не співпрацює ні з ким для знаходження рішення проблеми чи просто ухиляється від вирішення конфлікту. Цей стиль можна використовувати, коли проблема, якої торкаються, не дуже важлива для людини, коли вона не хоче тратити сили на її вирішення, чи коли вона відчуває, що, знаходиться в безнадійному положенні.

Нище наведені найбільш типові ситуації, в яких рекомендується використовувати стиль ухилення:

• напруга дуже велика, і людина відчуває необхідність послаблення напруги;

• людина знає, що не може або навіть не хоче вирішувати конфлікт на свою користь;

• людина хоче виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію;

• ситуація дуже складна і людина відчуває, що вирішення конфлікту вимагає набто багадо від неї;

• намагатися вирішити проблему негайно – небезпечно, оскільки відкриття та обговорення конфлікту може тільки ускладнити ситуацію.

В дійсності, відхід або відстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.

Стиль пристосування.

Третім стилем є стиль пристосування. Він означає те, що людина діє сумісно з іншою, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Томас і Кілмен говорять, що людина діє у такому стилі, коли “жертвує” своїми інтерсами на користь іншої людини, поступаючись їй чи її жаліючи.

Оскільки, використовуючи цей підхід, людина відсуває свої інтереси в сторону, то краще так чинити тоді, коли вклад в даному випадку не дуже великий, чи коли ставка на позитивне рішення проблеми не дуже велика.

Стиль пристосування може нагадувати ухилення. Однак, основна відмінність в тому, що людина діє разом з іншою, приймає участь в ситуації та погоджується робити те, чого хоче інша людина.

Ось найбільш характерні ситуації, в яких рекомендується стиль пристосування:

• людину не осбливо хвилює те, що сталося;

• людина хоче зберегти мир та добрі відносини з іншими людми;

• людина розуміє, що кінцевий результат набагато важливіший для іншої людини;

• людина вважає, що інша людина може отримати з цієї ситуації корисний урок, якщо вона поступиться своїм бажанням.

Поступаючись, погоджуючись чи “жертвуючи” своїми інтересами на користь іншої людини, можна пом’якшити конфліктну ситуацію та встановити гармонію.

Стиль співробітництва.

Четвертним є стиль співробітництва. Використовуючи цей стиль, людина бере активну участь у вирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси, але при цьому намагається спіпрацювати з іншою людиною. Цей стиль потребує більш довгої роботи в порівнянні з іншими підходами до конфлікту, оскільки людина з початку “викладає на стіл” потреби та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Цей стиль особливо ефективний коли сторони мають різні приховані потреби. В таких випадках буває важко визначити джерело незадоволення.

Для успішного використання стилю співробітництва необхідно затратити деякий час на пошук прихованих інтересів та потреб, для розробки способу задоволення справжніх бажань з обох сторін.

Такий підхід рекомендується використовувати в описаних нижче ситуаціях:

• вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін, і ніхто не хоче повністю відмежуватись;

• є час попрацювати над проблемою, що виникла;

• опоненти хочуть поставити на обговорення деякі ідеї та попрацювати над їх вирішенням;

• обидва сторони мають однакову владу та не помічають різницю в положенні, щоб “на рівних” шукати вирішення проблеми.

Співробітництво є дружнім, мудрим підходом до вирішення завдання визначення та задоволення інтересів обох сторін. Однак, це потребує певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це деякий час, вони повинні зуміти пояснити свої бажання, виразити свої потреби, вислухати одне одного, а потім напрацювати альтернативні варіанти вирішення проблеми.

Стиль компромісу.

В середині сітки знаходиться стиль компромісу. Людина дещо поступається своїми інтересами, щоб задовільнити їх частково, і інша сторона робить те саме. Іншими словами, людина погоджується на часткове задоволення свого бажання і часткове виконанню бажання іншої людини. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні в порівнянні з співробитництвом.

Нище перечисленні типові випадки, в яких стиль компромісу найбільш ефективний:

• обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;

• інши підходи до вирішення проблеми виявилися неефективними;

• задоволення бажання має для людини не дуже велике значення, і вона може дещо змінити поставлену на початку мету;

• компроміс дозволить зберегти взаємовідносини та отримати хоча б щось, ніж все втратити.

Компроміс часто є вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до будь-якого вирішення.

Важливо зрозуміти, що кожен з цих стилів ефективний тільки в певних умовах і ні один з них не може бути виділенний як найкращий.

2.2. Аналіз результатів емпіричного дослідження.

Оскільки дана робота присвячена управлінській діяльності, тому вибірку складали менеджери середньої та нижньої ланок.

Відповідно до поставлених завдань були використані такі методи дослідження:

• для вияву характерного стилю управлінської діяльності використовувалась методика “Таблиця для виявлення стилів керівництва(ГРІД)” Блейка та Моутон;

• для вияву типу поведінки при розв’язанні конфлікту використовувалась методика “Стилі вирішення конфлікту” Томаса та Кілмена;

• для виявлення можливих взаємозв’язків дані проведеного дослідження були введені в статистичний пакет обробки даних SPSS, де був проведений кореляційний аналіз.

В результаті проведеної статистичної обробки даних значимих кореляцій між стилем керівництва та типом поведінки при розв’язанні конфлікту виявлено не було.

Наступним кроком для подальшої обробки та виявлення можливих взаємозв’язків був проведений кореляційний аналіз між напрямом управлінської діяльності (на виробництво чи на людей) та стратегією поведінки при розв’язанні конфлікту (забезпечуються власні інтереси чи інтереси інших людей). Була виявлена значима кореляція, що становила 0,467.

З усього можна зробити такі висновки:

1. Стиль управління та тип поведінки при розв’язанні конфлікту – це динамічні, змінювані процеси. Стиль управління, звичайно, залишається постійним у певних ситуаціях, проте при зміні ситуації можливі адаптація або зміна стилю. Саме при розв’язанні конфлікту можлива така зміна.

2. Напрям управлінської діяльності та стратегія поведінки при розв’язанні конфлікту мають схожі векторні напрямки. Тому на підтвердження цього ми й маємо значиму кореляцію ( 0,467 ).

Наявність взаємозв’язку між конструктами підтверджена.

Турбота про людей при певному стилі управління та міра задоволення інтересів іншої сторони при вирішенні конфліктів мають схожі тенденції, адже обидва вектори направлені на взаємодію з іншими.

Турбота про виробництво при відповідному стилі управління та міра задоволення власних інтересів при розв’язанні конфлікту направлені на задоволення власних потреб.

Висновки.

Управління є специфічною сферою людської діяльності. Ефективність її залежить не стільки від особистих особливостей людини, скільки від знань та розуміння управлінських завдань, способів стимулювання та об’єднання зусиль усіх членів організації у напрямку реалізації цілей організації.

Водночас необхідно пам’ятати, що у будь-якій організації управління здійснюється на кількох рівнях. Процес управління забезпечується професійно підготовленими фахівцями в галузі управління – менеджерами.

В управлінні виокремлюють шість головних елементів, кожний з яких є складником або конкретною його характеристикою. Ці елементи можна піддавати окремому аналізу. До них належать ініціативність, уміння працювати з інформацією, захист своєї думки, прийняття рішень, розв’язання конфліктів та критичний аналіз. Усі шість елементів мають життєво важливе значення з точки зору забезпечення ефективного управління, оскільки жодний з елементів не може компенсувати відсутність або надлишок будь-якого іншого.

Реалізація цих елементів у реальній управлінській діяльності може бути спрямована або на турботу про виробництво, або на турботу про людей. Міра реалізації турботи про виробництво та турботи про людей і характер поєднання визначають типологію стилів діяльності.

Стиль управління звичайно залишається постійним у певних ситуаціях, проте при зміні ситуації можливі адаптація або зміна стилю. Запасний стиль – це той, до якого вдається керівник, якщо на нього справляють тиск, він потрапляє у напружений стан або виникає конфлікт, який не можна розв’язати вже відомим шляхом.

За умов організації конфлікти можуть виникати з будь-якого приводу, але все ж таки переважне значення мають конфлікти, викликані наявністю суперечливих виробничих та особистих інтересів у співробітників.

Кожний учасник конфлікту обирає той чи той тип поведінки в залежності від індивідуально-типологічних особливостей, ситуації, очікуваних результатів.

Кожний тип поведінки може зустрічатись у чистому вигляді, але, як правило, у реальному житті вони взаємопов’язані. Кожен управлінець повинен володіти навичками всіх типів поведінки і використовувати їх згідно з відповідними ситуаціями.

Керівник, ознайомившись з поданим матеріалом, дізнається про речі, які підвищують, або, навпаки, знижують ефективність управління. Позитивний досвід, який при цьому він отримає, може сприяти зростанню його внеску в діяльність організації та підвищенню ймовірності того, що кар’єра такого керівника в організації буде успішною.

Користуючись запропонованими даними, підходячи творчо до них, керівник може з’ясувати наслідки і кінцеві результати того чи того стилю управління і вирішити для себе, які зміни важливі та необхідні для збільшення внеску кожного працівника в кінцевий результат діяльност організації.

Література

Додатки