Міністерство освіти і науки України

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника Кафедра соціальної психології

Курсова робота

на тему:

Психологічні конфлікти як чинник сімейних розлучень

Виконала студентка гр. Пс-31 Бринецька К. Я. Науковий керівник:

доц. Возняк Л. С.

м. Івано-Франківськ

2004

Зміст

Вступ

І. Конфліктні ситуації та шляхи їх розв’язання

І. 1. Структура та динаміка конфлікту

І. 2. Функції та типологія конфліктів

І. 3. Причини виникнення конфліктів. Способи поведінки в конфліктній ситуації

ІІ. Різновиди шлюбів

ІІ.1. Шлюб за розрахунком.

ІІ.2. Типологія шлюбів

ІІ.3. Залежність якості шлюбу від сексуальних взаємин подружжя

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У найбільш загальному вигляді конфлікт можна визначи­ти як загострення суперечностей, що виникають у ре­зультаті відмінності у поглядах, інтересах, прагненнях людей і сприймаються та оцінюються його учасника­ми як несумісні з їх власними. Це супроводжується спро­бами примусового нав'язування власної позиції і призводить до психологічної напруженості та протиборства. Абсолютно безконфліктних шлюбів у природі не існує. Навіть найгармонійніші пари, що кохають один одного, періодично сваряться через ті чи інші причини. І це зовсім не свідчить про сімейне неблагополуччя. Навпаки, свідчить про те, що їхні почуття живі, а стосунки постійно розвиваються. Уникнути розбіжностей неможливо через ту просту причину, що людина конфліктна за своєю природою, і зовнішньо це саме й знаходить вираження у сварках. Хоч як любили б один одного партнери, обов’язково в якихось питаннях їхні думки розходяться. Отже, зіткнення інтересів неминуче. У складних, конфліктних ситуаціях яскраво виявляється внутрішня сутність кожної людини. Хтось реагує на те, що відбувається, бурхливо, емоційно. Інші виявляють терпіння й дипломатичність, намагаються згладити гострі кути. Треті й зовсім розряджають обстановку веселим жартом. Поведінка в момент конфлікту залежить від темпераменту кожної людини, її характеру, навичок, виховання, накопиченого життєвого досвіду. Є чимало сімей, де подружжя конфліктує один з одним постійно, причому дуже бурхливо, проте при цьому чудово почувається. Зіткнення інтересів дає їм можливість виговоритися, отримати емоційну розрядку, краще зрозуміти один одного, а в результаті — стати ще ближчими. Секрет полягає в тому, що сварки тут продиктовані почуттям любові до партнера. Загальновідомо, що в любові завжди є елементи ненависті. Ми любимо й шануємо людину, але при цьому не сприймаємо якісь якості чи навички, які заважають їй виглядати гідно — наприклад, лінь, незібраність, упертість, пристрасть до спиртного тощо. Зрозуміло, кожний конфлікт несе в собі руйнівну силу. Та якщо він продиктований турботою про людину, бажанням допомогти, то стосунки не зруйнуються, а стануть більш ясними й зрозумілими. Це схоже на стан перед грозою: коли небо закривають хмари, багато хто почувається дискомфортно. Атмосфера тисне, стає напруженою. Та коли грозові хмари, нарешті, прориваються зливою, всім відразу легше дихати...

За висновками фахівців, найчастіше подружжя відтворює ту модель поведінки, яку спостерігали в дитинстві у власних сім’ях. Якщо батьки часто й голосно сварилися, з’ясовували стосунки на підвищених тонах — цілком можливо, що діти, ставши дорослими, поводитимуться так само. Якщо ж у сім’ї було прийнято поступатися один одному, уникати конфронтації, то стиль спілкування буде іншим. Найконфліктнішими традиційно вважаються перші роки спільного життя. У цей час дрібні сварки спалахують повсякчас, здавалося б, через дрібниці. Приводом для сварки можуть стати побутові звички партнера, його гастрономічні пристрасті тощо. Та приказка «милі посваряться — ще краще помиряться» у цей час справедлива як ніколи. Не минає і п’яти хвилин, як подружжя миряться, і знову вони щасливі. У цей період конфлікти обумовлені природним притиранням характерів. Поступово партнери звикнуть до тих чи інших особливостей один одного, виробляють прийнятні для обох стереотипи поведінки. Нині на перший план висуваються інші проблеми. Як свідчить статистика, найчастіше приводом для розбіжностей є економічні питання. Причому це зовсім не залежить від рівня добробуту сім’ї. І добре забезпечені, і малозабезпечені з однаковим азартом сперечаються з приводу того, як краще витратити зароблені гроші, що придбати насамперед, на чому заощадити тощо.

І. Конфліктні ситуації та шляхи їх розв’язання

І. 1. Структура конфлікту

У структурі конфлікту можна виділити такі основні поняття: учасники конфлікту, умови перебігу конфлікту, об­рази конфліктної ситуації, можливі дії учасників конфлікту, наслідки конфліктних дій. Учасниками конфлікту можуть бути окремі індивіди, соціальні групи, організації, держави й т. д. З точки зору соціальної психології, що досліджує особистісні, міжособистісні та міжгрупові конфлікти, найтиповішими сторонами конфлікту є окремі аспекти (риси) особистості, самі особистості та соціальні групи. За такої класифікації учасників можливі конфлікти типу: риса осо­бистості — риса особистості, особистість — особистість, особистість — група, група — група. В соціально-психологічному плані учасники, конфлікту характеризуються пе­редусім мотивами, цілями, цінностями, установками тощо.

Конфлікт суттєво залежить від зовнішнього контексту, в якому він виникає і розвивається. Важливою складовою є соціально-психологічне середовище, що представлене різ­ними соціальними групами з їх специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями та ін.

Вплив учасників конфлікту та умов його перебігу ніколи не здійснюється безпосередню. Опосередковуючою ланкою є образи конфліктної ситуації, які утворюються в кожного учасника конфлікту. Ці внутрішні картини ситуації включа­ють уявлення учасників про самих себе (свої мотиви, цілі, цінності тощо), уявлення про протилежну сторону конф­лікту та уявлення про ситуацію, в якій склалися і вирішую­ться конфліктні стосунки. Саме суб'єктивні образи, а не реальність є безпосередньою детермінантою конфліктної по­ведінки. Ці образи зумовлюють можливі дії, що визначають різні боки конфлікту. Оскільки ці дії взаємообумовлені, во­ни стають «взаємодіями» (протидіями), визначають стра­тегію поведінки, яка виражається не стільки словами, скіль­ки діями.

Наслідки конфліктних дій уплетені в контекст конф­лікту. Вони включені в конфлікт на ідеальному рівні: учас­ники конфлікту мають певний образ можливих результатів і відповідно до цього вибирають свою поведінку. Але й самі реальні наслідки конфліктних дій є складовим елементом процесу конфліктної взаємодії. Усвідомлення цих резуль­татів, корекція своїх уявлень про конфліктну ситуацію — важливий бік конфліктної взаємодії.

Динаміка конфлікту

Кожний реальний конфлікт має процесуальний ха­рактер. Розгляд динаміки конфлікту вимагає поділу його на стадії. Це виникнення об'єктивної конфліктної ситуації, усві­домлення її, здійснення конфліктної поведінки, розв'язання конфлікту.

У більшості випадків конфлікт зумовлений об'єктивною ситуацією. Але певний час вона може не усвідомлюватися. Тому цю стадію названо стадією потенційного конфлікту. Об'єктивація конфлікту здійснюється лише після усвідом­лення об'єктивної ситуації як конфлікту. Саме усвідомлення породжує конфліктну поведінку. Та нерідко реальний конфлікт виникає, коли об'єктивних умов конфлікту нема. Можливі такі варіанти співвідношення між образом конф­ліктної ситуації та реальністю:

1. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, її учасники вважають, що їхні цілі, інтереси конфліктні, і правильно розуміють сутність себе, інших, ситуацію в цілому. Це адек­ватно усвідомлений конфлікт.

2. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, сприймається. як конфліктна, але усвідомлюється з певними відміннос­тями від реального контексту. Це неадекватно усвідомлений конфлікт.

3. Об'єктивно конфліктна ситуація існує, але не усвідом­люється. У цьому разі конфліктна взаємодія відсутня.

4. Об'єктивно конфліктної ситуації немає, але стосунки сприймаються як конфліктні. Це удаваний, помилковий конфлікт.

Психологічного аналізу потребують передусім випадки неадекватного та удаваного конфлікту. Саме тому, що внут­рішній аспект ситуації, яка виникає між учасниками конф­лікту, зумовлює їхню реальну поведінку, важливо ретельно проаналізувати фактори, що спричиняють відхилення від реальності (рівень інформованості, структура комунікації та ін.), та механізм впливу цих відхилень на перебіг конфлікту (його тривалість, інтенсивність, характер розв'язання).

Усвідомлення ситуації як конфліктної завжди має емо­ційне забарвлення. Виникнення та вплив емоцій на перебіг конфлікту є дуже важливою проблемою адекватного розв'я­зання конфліктних ситуацій і вимагає спеціального аналізу. Конфліктні дії різко загострюють емоційний фон перебігу конфлікту, а негативні емоції, що виникають у цей час, у свою чергу, стимулюють конфліктну поведінку. Взаємні конф­ліктні дії здатні змінювати, ускладнювати первинну конф­ліктну структуру, що породжує нові чинники конфліктних дій. Стадія конфліктної поведінки може призвести до еска­лації конфлікту, зміни його характеру, типу. З іншого боку, під час конфліктних дій учасники стикаються з реальністю, яка коригує первинні образи ситуації, що може привести до адекватного розуміння конфліктної ситуації і сприяти її адекватному розв'язанню.

Під час розгортання конфлікту можливі його переходи з одних форм в інші. Наприклад, внутрішній конфлікт може перейти в зовнішній (особистісний у міжособистісний) або навпаки. Останнє відбувається, коли конфлікт розв'язується не повністю, коли блокується конфліктна поведінка, спря­мована зовні, але внутрішнє прагнення до конфліктної по­ведінки не згасає. Воно лише стримується, що породжує внутрішнє напруження, внутрішній конфлікт. Або: удава­ний конфлікт, що виникає тоді, коли немає об'єктивної конфліктної ситуації, за помилкового сприймання може стати справжнім, реальним. Крім того, конфлікт, що виник з одного приводу, може трансформуватися у конфлікт з іншого приводу (діловий у міжособистісний або навпаки). Не можна ототожнювати конфлікт зі стадією конфліктної поведінки. Це значно складніше явище. Але перехід до конф­ліктної поведінки означає нову стадію конфлікту, найбільш відкриту й гостру. Способи розв'язання конфлікту спрямо­вані передусім на ліквідацію конфліктної поведінки.

Розв'язання, вирішення — це заключна стадія розвитку конфлікту. Вона можлива завдяки перетворенню самої об'єктивної ситуації, а також унаслідок зміни образів ситу­ації, що виникли в учасників конфлікту. Крім того, в обох цих випадках можливе подвійне розв'язання конфлікту: .часткове, коли долається тільки конфліктна поведінка, але залишається внутрішнє прагнення до конфлікту, воно лише стримується; і повне, коли конфлікт ліквідується як на рівні фактичної поведінки, так і на внутрішньому рівні. Повна ліквідація конфлікту шляхом зміни об'єктивної ситуації можлива тоді, коли учасники конфлікту розведені в різні структурні підрозділи організації чи задоволені їхні особистісні потреби. Часткове розв'язання конфлікту на об'єк­тивному рівні здійснюється, якщо внаслідок відповідної зміни реальних умов конфліктна ситуація переструктурується так, що учасники не зацікавлені більше в продовженні конф­ліктних дій, хоча мета залишилася та сама. До цього типу належать суто адміністративні розв'язання конфлікту, що спираються на заборони, санкції в разі їх порушення. Знач­ної психологічної компетенції вимагають випадки, коли конфлікт розв'язується шляхом зміни образів, що мають учасники конфлікту. Таке розв'язання конфлікту (повне або часткове) спирається передусім на переструктурування або формування нових цінностей, мотивів, установок.

Практичні питання розв'язання конфліктних ситуацій досить детально розглядають В. Бойко та О. Ковальов. Серед шляхів розв'язання таких ситуацій вони виділяють: а) попередження конфлікту; б) управління конфліктом; в) прийняття оптимальних рі­шень у конфліктних ситуаціях; г) розв'язання конфлікту. Успішне розв'язання конфліктних ситуацій можливе з до­помогою розробки тактик, що враховують усі аспекти конф­лікту як соціально-психологічного явища. З них вибира­ється та, яка відповідає певній конкретній ситуації. Виді­ляють такі тактики:

1. Розв'язання конфлікту на основі його сутності та зміс­ту. Насамперед треба реально встановити не тільки безпосередній привід конфліктного зіткнення, а й його при­чину, що часто не усвідомлюється учасниками конфлікту. Далі треба визначити зону поширення конфлікту (та проб­леми, які він зачіпає), виявити реальні мотиви, що зумовили його виникнення. Розв'язання конфлікту можливе тільки при з'ясуванні реальних причин. Це завдання усклад­нюється, якщо його виконує представник однієї з конфліктних сторін. Ділові конфлікти частіше мають конст­руктивний та мобільний характер, вони зникають за умови вирішення проблеми, що породжує протилежні позиції. Але особистісні та міжособистісні конфлікти значно стійкіші.

2. Розв'язання конфлікту з урахуванням його цілей. Нерід­ко протиставлення цілей зумовлене не їхнім реальним зміс­том, а недостатнім порозумінням, домінуванням емоційних станів, зниженням пізнавального компонента, різними по­зиціями, які відстоюють конфліктуючі сторони. Насправді цілі можуть бути спільними, у цьому разі необхідно виявити та усвідомити розбіжності в розумінні цілей. У будь-якому випадку треба відмежувати цілі, що пов'язані з міжособистісною взаємодією (особисті домагання, стилі поведінки), від цілей соціальної взаємодії (вирішення виробничих за­вдань, виконання функціональних обов'язків, визначення стратегій управління організацією). В першому випадку ми ставимося до людини як до особистості, в другому — як до виконавця певних соціальних функцій. А це визначає стра­тегію розв'язання конфлікту.

3 Розв'язання конфлікту з урахуванням його функцій. Учас­ників конфлікту треба переконати в тому, що стосунки між ними можна владнати шляхом обміну думками, уточнення позицій тощо.

4. Розв'язання конфлікту з урахуванням емоційно-пізна­вального стану учасників полягає в тому, щоб показати нега­тивний вплив емоційного напруження на учасників конф­лікту. Знижується рівень критичності мислення, що призводить до необґрунтованих дій, емоційний стан негативно впли­ває на взаємодію, зумовлює неадекватне взаєморозуміння. Під впливом емоцій конфліктна ситуація сприймається як така, що загрожує позиції людини в групі, а це спонукає до крайніх дій з метою збереження свого статусу. Конфлікт починає поширюватися, він поглинає дедалі більше членів організації, деформує усталені стосунки.

5. Розв'язання конфлікту з урахуванням властивостей його учасників. Конфлікти нерідко виникають унаслідок невмілих дій керівника, неадекватного стилю його діяльності, психо­логічної некомпетентності. Причинами конфліктних ситуа­цій можуть слугувати специфічні риси характеру, особистісні властивості членів групи.

6. Розв'язання конфлікту з урахуванням його можливих наслідків. Знання про можливі варіанти та наслідки завер­шення конфліктів допомагають вибрати найкращі засоби впливу на конфліктуючі сторони. Наслідки конфліктів за­лежно від їхнього змісту: 1) повна ліквідація конфронтації через взаємне примирення; 2) зникнення конфронтації, ко­ли один з учасників перемагає, а інший визнає себе перемо­женим або коли обидві сторони програють чи задовольня­ють свої домагання; 3) послаблення конфлікту взаємними поступками; 4) трансформація конфлікту, перехід його в змінений або принципово новий конфлікт; 5) поступове згасання конфлікту; 6) механічне знищення конфлікту (лік­відація підрозділу, організації, звільнення учасника та ін.).

7. Розв'язання конфлікту з урахуванням етики стосунків конфліктуючих сторін. Будь-який конфлікт має розв'язува­тися відповідно до етичних норм. У виробничих органі­заціях завжди виникають певні розбіжності, суперечки, конф­лікти щодо вирішення виробничих питань, зумовлені роз­біжностями в розумінні завдань, методів їхнього вирішення. Наявність ділових конфліктів є умовою ефективної діяль­ності організації. Статусний бік ділового конфлікту стосу­ється умов та принципів відносин керівника й підлеглого, старшого та молодшого за віком, більш або менш компетен­тного та ш. Діловий конфлікт спирається на обмін думками і пов'язаний з низкою етичних умов. Це взаємне прагнення слухати, адекватно сприймати інформацію. Важливу роль тут відіграють рефлексія та емпатія. Етика доказів змушує спиратися не тільки на логіку думки, а й на поважне став­лення до опонента. Етика критики спрямовує її не на осо­бистість опонента, а на аналіз справи. Етика згоди має на меті досягнення ефективного результату, підкріплення вза­ємних симпатій.

І. 2. Функції та типологія конфліктів

Функціональний аспект конфлікту зумовлений по­требою змін у людських стосунках. Щодо сутності цих сто­сунків конфлікт є протиборством, зіткненням протилежних тенденцій, оцінок, принципів, еталонів поведінки щодо предмета конфлікту. З боку цілей конфлікт відбиває праг­нення затвердити принцип, учинок, ідею, самоствердитися. З точки зору стану міжособистісних стосунків конфлікт є . деструкцією цих стосунків на емоційному, пізнавальному та поведінковому рівнях. Якщо у визначенні конфлікту спи­ратися на його суб'єктів, то він може розглядатися як фор­ма комунікації. Конфлікт як психічний стан є водночас захисною та емоційно забарвленою реакцією, реакцією на ситуації, що психологічно травмують людину, на перепони в досягненні певних цілей.

Виходячи з оцінки результатів конфлікту, його можна вважати дезінтегруючою силою людських стосунків, а його ліквідацію — інтегруючою. З інструментальної точки зору конфлікт виступає як засіб самоствердження, подолання не­гативних тенденцій. Процесуальний бік конфлікту є ситуа­цією пошуку виходу, засобів стабілізації стосунків.

Розумінню природи конфліктів сприяє їх класифікація, що має спиратися на соціально-психологічні ознаки. Якщо розглядати конфлікт як протиборство, то треба виділити такі суперечності: суперечності пошуку (конфлікт нового та консервативного), суперечності групових інтересів, супереч­ності особистих інтересів, суперечності нереалізованих очі­кувань.

Загалом класифікація, типологізація конфліктів має важ­ливу методологічну функцію. Вона не тільки визначає та впорядковує накопичені емпіричні факти, а й відіграє важ­ливу роль у розв'язанні конфліктних ситуацій. З медицини ми знаємо, що тільки за умови правильно встановленого діагнозу можливе ефективне лікування.

Повною мірою методологічна функція типологізащї конф­ліктів виявляється лише за виконання основних логічних вимог, на підставі яких здійснюється класифікація. Класи­фікувати конфлікти можна за такими ознаками: видами, тривалістю, змістом, обширом, ступенем впливу, типом ви­рішення, формами прояву, психологічним ефектом, наслід­ками, мотивами та ін.

Вивчаючи конфлікти з різних точок зору, дослідники можуть виділяти й різні засади класифікації та висувати різні типології. Тому будь-які спроби запропонувати універ­сальну, єдину класифікацію конфліктів навряд чи плідні.

А. Єршов пропонує при проведенні соціально-психоло­гічних досліджень типізувати конфлікти за такими озна­ками: за джерелом, за змістом, за значущістю, за типами вирішення, за формами вияву, за типом структури взаємин, за соціальною формалізацією, за соціально-психологічним ефектом, за соціальними результатами.

Основною ознакою для класифікації конфліктів за М. Дойчем є співвідношення між об'єктивним станом справ та тим станом, який реально склався у конфліктуючих сторін. М. Дойч виділяє шість типів конфлікту:

1. «Реальний конфлікт» — це конфлікт, який об'єктивно існує і адекватно сприймається.

2. «Випадковий, або умовний, конфлікт» — залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами.

3. «Зміщений конфлікт» — реальний конфлікт, за яким приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації.

4. «Помилково дописаний конфлікт» — конфлікт, що помилково тлумачиться.

5. «Латентний конфлікт» — конфлікт, який має від­бутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється.

6. «Хибний конфлікт» — у цьому випадку реальних під­став для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помил­кове сприймання та розуміння ситуації.

У кожному конфлікті можна виділити його окремі компо­ненти (сторони) — пізнавальний, емоційний, вольовий. Піз­навальний компонент полягає в протиріччі сприймання тих чи інших подій, явищ, фактів його учасниками в існуючій ситуації, викривленні уявлень про індивідуальні особливості один одного та займану позицію, справжні причини напру­женості, можливі варіанти вирішення проблеми. Конфлікт може також спричинитися акцентуванням уваги не на ціліс­ному тлі події, а на окремих її фрагментах (частинах, дета­лях), загостренням пам'яті на негативних обставинах, пов'яза­них з контактами конфліктуючих у минулому, низьку кри­тичність мислення, нездатність зрозуміти позицію іншого чи визнати правильність відмінної від своєї точки зору, тенден­ційність та упередженість оцінок.

Емоційний компонент конфлікту виявляється як взаєм­на антипатія чи особлива небезсторонність один до одного, взаємна подразливість та збудливість, агресивність та злобли­вість, неприйнятність емоційного стану іншої людини, емо­ційна тупість чи, навпаки, підвищена ранимість, а також як зневажливість, погорда, презирство, що підкреслено демонст­рується у спілкуванні.

Вольовий компонент конфлікту виражається через взаємну демонстрацію (звичайно — словесну) суперечності позицій, непоступливість, негативізм, небажання зрозуміти один одного і розібратися в ситуації, що склалася, затяте на­в'язування своєї точки зору.

Зазначені компоненти конфлікту взаємодоповнюють один одного, щоразу вивляючись по-різному.

Необхідно розрізняти причину і привід виникнення конфлікту, причому вони можуть бути як справді суттєвими, так і незначними й оцінюватись кожною із сторін по-різно­му. Причини не завжди «лежать на поверхні», вони інколи знаходяться в минулому і тому приховані, незрозумілі одній із конфліктуючих сторін.

Конфлікт може виникнути непередбачено (випадково, си­туативно) чи викликатися спеціально (провокуватися), заго­стрюватися при виникненні сприятливої ситуації. Є ще один варіант виникнення конфлікту, який полягає в поступовому накопиченні у стосунках різних, поки що незначних суперечностей, виникненні ворожнечі та її загостренні, «розпалюван­ні» родичами, близькими — аж до цілковитої неможливості нормального співіснування.

Основними ознаками конфлікту як психологічного фе­номену є:

1) наявність протиріччя (реального чи уявного, вигаданого), що оцінюється як непереборне і набуває відкритої, демон­стративної форми. Таке протиріччя може виникнути влас­не як функція ситуації, так і бути результатом «зусиль» учас­ників, їхніх вчинків, поведінки, ставлення один до одного,

2) зміна характеру спілкування в напрямі конфронтації, негатив­ної спрямованості мінімум однієї, а частіше — обох сторін. Відчуваючи взаємну неприязнь і небажання спілкуватись, учасники конфлікту вимушені це робити (через наявність відносин службової залежності чи підпорядкованості, для «збереження» сім'ї тощо), що стимулює ескалацію конфлікту,

5) активність сторін, прагнення до перемоги будь-що, посту­пове розширення арсеналу використовуваних засобів — осуд, залякування-шантаж, погрози, фізичний вплив та ін.,

4) підвищений емоційний фон, загострення негативних емо­цій аж до їх повної безконтрольності.

Види конфліктів різноманітні і можуть бути класифіковані таким чином:

— за числам учасників — внутрішньоособистісний, міжособистісний, міжгруповий:

— за формою прояву — видимий (неприхований), потайний,

— за тривалістю — короткочасний, тривалий,

— за характером виникнення — випадковий (ситуативний), намірений (спровокований),

— за результатами — конструктивний (продуктивний), руйнівний (деструктивний),

— за сферою виникнення — службовий (предметно-діловий), неслужбовий:

— за посадовим статусам учасників — «горизонтальний», «вертикальний».

Із функціональної точки зору класифікація конфліктів може будуватися за принципом доцільності-недоцільності. Згід­но з цим принципом виділяють позитивні (конструктивні) та негативні (деструктивні) конфлікти. Спираючись на ве­лику кількість соціально-психологічних досліджень, спря­мованих на пошуки шляхів усунення конфліктів, можна дійти висновку, що конфлікт відіграє лише негативну роль, виконує лише деструктивну функцію. Насправді конфлікт, будучи одним із яскравих проявів протиріччя, сам є внут­рішньо суперечливим. Він виконує не тільки деструктивну, а й конструктивну функцію. При з'ясуванні ролі конфлікту необхідно виходити з конкретної ситуації. Один і той самий конфлікт може бути деструктивним в одному плані та кон­структивним в іншому, відігравати негативну роль на одно­му етапі розвитку й позитивну — на іншому.

Вияви деструктивних функцій конфлікту дуже різні. Особистісний конфлікт породжує стан психологічного диском­форту, що викликає інші негативні наслідки і може при­звести до розпаду особистості. На рівні групи конфлікт здат­ний руйнувати систему комунікацій, взаємозв'язків, послаб­лювати ціннісноорієнтаційну єдність групи, знижувати ефективність її функціонування в цілому. Так само дест­руктивні функції конфлікту виявляють себе й у міжгрупових взаєминах. Деструктивний вплив конфлікту може мати міс­це на кожному етапі його розвитку: етапі об'єктивної конф­ліктної ситуації, етапі її усвідомлення, етапі конфліктної поведінки та етапі вирішення конфлікту. Особливо гостро деструктивний вплив конфлікту виявляється на стадії конф­ліктної поведінки.

Конструктивні вияви конфлікту теж різноманітні. Відо­мо, що особистісний конфлікт не тільки здатний справляти негативний вплив на особистість, а й може сприяти по­зитивному розвитку (наприклад, у вигляді почуття невдово­леності собою). У групових та міжгрупових стосунках конфлікт може запобігати стагнації організації, бути чин­ником розвитку, вияву нових цілей, норм, ціннісних орієн­тацій. Конфлікт, особливо на етапі конфліктної поведінки, відіграє пізнавальну функцію, функцію практичної перевір­ки та корекції тих образів ситуації, що склалися. Виявляючи суперечності, що існують між членами групи, та ліквідуючи їх на стадії розв'язання, конфлікт звільняє групу від руй­нівних факторів і сприяє її стабілізації. Зовнішній конфлікт може виконувати інтегративну функцію, згуртовуючи групу перед зовнішньою небезпекою.

Функціональний підхід потребує практичного ставлення до проблеми конфлікту. Тому не менш важливими, ніж розв'язання конфліктної ситуації, є питання, пов'язані з запобіганням конфлікту, його профілактикою, послаблен­ням. Конфліктом треба вміти управляти. Управлінський ас­пект цієї проблеми, крім розв'язання, запобігання та пос­лаблення, охоплює також симптоматику, діагностику, про­гнозування та контролювання конфлікту. Це допомагає своєчасному виявленню ознак конфліктної ситуації та фор­муванню відповідного стилю поведінки.

Особливо важливо розуміти психологічну природу конф­ліктів керівникові, бо від нього великою мірою залежать напруженість, тривалість та результативність конфліктних ситуацій

І. 3. Причини виникнення конфліктів. Способи поведінки в конфліктній ситуації

Конфлікт суттєво залежить від зовнішнього контексту, в якому він виникає і розвивається. Важливою складовою є соціально-психологічне середовище, що представлене різними соціальними групами з їх специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями та ін.

Вплив учасників конфлікту та умов його перебігу ніколи не здійснюється безпосередньо. Опосередковуючою ланкою є образи конфліктної ситуації, які утворюються в кожного учасника конфлікту. Ці внутрішні картини ситуації включають уявлення учасників про самих себе (свої мотиви, цілі, цінності тощо), уявлення про протилежну сторону конфлікту та уявлення про ситуацію, в якій склалися і вирішуються конфліктні стосунки. Саме суб’єктивні образи, а не реальність є безпосередньою детермінантою конфліктної поведінки. Ці образи зумовлюють можливі дії, що визначають різні боки конфлікту. Оскільки ці дії взаємообумовлені, вони стають “взаємодіями” (протидіями), визначають стратегію поведінки, яка виражається не стільки словами, скільки діями.

Наслідки конфліктних дій уплетені в контекст конфлікту. Вони включені в конфлікт на ідеальному рівні: учасники конфлікту мають певний образ можливих результатів і відповідно до цього вибирають свою поведінку. Але й самі реальні наслідки конфліктних дій є складовим елементом процесу конфліктної взаємодії. Усвідомлення цих результатів, корекція своїх уявлень про конфліктну ситуацію – важливий бік конфліктної взаємодії.

Дослідження показали, що найбільше суперечок викликають три теми: діти, секс і гроші. Останні втілюють владу, можливість керувати своїм життям. Кілька десятиліть тому ролі в сім’ї були чітко визначені. Чоловік заробляв гроші, а жінка залишалася вдома з дітьми. Тепер ситуація докорінно змінилася. Влада і незалежність, які гроші приносять жінкам, лякають багатьох чоловіків. Якщо жінка починає заробляти більше від чоловіка, деякі чоловіки починають почувати себе приниженими. Не менш важлива проблема розділення фінансів. Коли обоє з подружжя заробляють гроші, то виникає безліч питань, які потребують спільного вирішення.

Доволі частою причиною розбрату стають попередні захоплення подружжя, особливо якщо вони не розділяються партнерами. Найпоширенішим варіантом виходу, що використовується в середньостатистичній сім’ї є висунути ультиматум: або я, або твоє хобі. Більш ефективною є тактика розділення захоплень партнера. Ще одним способом вплинути на захоплення своєї половини – знайти свій стиль, своє хобі.

Сімейні психологи-консультанти, вислуховуючи конфліктуючі сторони, спостерігають цікаве явище. Жінки не задоволені тим, що чоловіки не хочуть нічого робити, а тільки сидять перед телевізором і дивляться футбол. Чоловіки зі свого боку стверджують, що жінки потонули в побуті, не слідкують за собою, втратили здатність радіти життю, не знаходять часу для попередніх розваг.

Особливо багато конфліктів спостерігається в поспішних шлюбах. Нерідко прагнення швидше вступити в шлюб викликане невмінням, а подекуди небажанням впоратися з відчуттями, що нахлинули, з першою, невідомою раніше чутливістю. Піддавшись емоціям, юнаки і дівчата поспішають вступити у шлюб, щоб скоріше пізнати фізичну любов. Нетерпіння почуттів властиве молодості, але згодом з’являється незадоволення, критицизм в ставленні до людини, яку так любив. Сексуальний потяг також слабшає в міру того, як ідеалізовані стосунки стають більш реалістичними, а сам секс – більш буденним.

Втамувавши чуттєвий голод, молоде подружжя стикається з природними для сім’ї проблемами, які не завжди вміє, а подекуди і не бажає правильно вирішити. Не вистачає життєвого досвіду, соціально-психологічної зрілості.

На позицiю молодi по відношенню до шлюбу сiмейного життя впливають: 1) особливостi структури сiмейного життя в батькiвському домi, розподiл сiмейних ролей I їх виконання; 2) якостi особистостi подружжя (характер, цiннiснi орiєнтацiї, смаки, звички, особливостi подружжя (характер, цiннiснi орiєнтацiї, смаки, звички, особливостi потребно-мотивацiйної сфери i iн.); 3) уявлення про iдеал дружини чи чоловiка (очiкування, пов'язанi iз шлюбом, вимоги до сiмейного життя); 4) просімейна мотивацiя. Важливим являються ще два моменти: власний приклад батькiв i якiсть їх виховного впливу на дiтей. Найбiльш значима роль в процесі формування майбутнього сiм'янина належить батькiвськiй сiм'ї. За результатами дослiджень Е.К. Васильєвої, В.А. Сисенко, В. Сатiр, А.Г. Харчева, Л.В. Чуйко, якi проводилися з респондентами рiзних соцiальних категорiй батькiвська сiм'я займає перше мiсце серед елементiв соцiального мiкросередовища (дошкiльнi заклади, школа, засоби масової iнформацiї i iн.). ЇЇ структури i соцiально-психологiчнi характеристики впливають на формування уявлень молодi про подружнє життя. Дослiдження показали, що позитивна орiєнтацiя молодi на шлюб i сiм'ю забезпечує повна сiм'я з сприятливим психологiчним клiматом. В неповних сiм'ях формування орiєнтацiй на шлюб i сiм'ю ускладнюється внаслiдок деформацiї рольової соцiалiзацiї - вiдсутнiсть одного iз батькiв як об'єкта iдентифiкацiї. Данi соцiологiчних дослiджень свiдчать: розлучення батькiв в три рази збiльшує вiрогiднiсть розлучення дiтей, в той час як розлучення дiтей, якi росли в повних сiм'ях, складає один iз двадцяти. Для повноцінного розвитку i формування особистостi чоловiка i жiнки необхiдний материнський i батькiвський вплив з перших мiсяцiв життя дитини.

Непорозуміння і труднощі в шлюбі викликані не тільки проблемами у взаємостосунках подружжя. Існують стосунки з дітьми, родичами і безліччю інших людей. В результаті взаємодія багатьох людей, що володіють власною індивідуальністю і різними поглядами, вносять в життя як радощі, так і проблеми, тому дуже важливо тримати в думках “загальну картину”. Обоє з подружжя розділяють відповідальність за збереження гармонії і стабільності в сім’ї.

Немає універсального рецепта поведінки в конфліктній ситуації. Усе залежить від темпераменту партнерів і стосунків, що склалися в конкретній сім’ї. Та в будь-якому випадку головне — конструктивний підхід. Насамперед, задумайтеся: чого ви чекаєте від тієї чи іншої розмови? Якого результату хочете домогтися? Якщо метою є просто висловити свої претензії партнеру й «випустити пару», то навряд чи буде досягнуто порозуміння. Адже нікому не подобається, коли його принижують і ображають. Такі конфлікти деструктивні по суті. Вони просто добавляють ложку дьогтю в стосунки. Мета «конструктивного» конфлікту — не зруйнувати сімейне вогнище, а прийти до розумного компромісу, знайти спільне рішення тієї чи іншої проблеми. Тому потрібно приготуватися вислухати та врахувати протилежну точку зору. Слід визнати за кожним із подружжя право мати власні інтереси та переконання. Крім того, дуже важливо правильно вибрати час для розмови. Не слід відкладати його на пізній вечір, коли обоє втомилися. Краще вибрати момент, коли ви вільні, сповнені сил і в гарному настрої. Можна попередньо домовитися. Це свідчить про те, що вже на стадії підготовки до важливої розмови ви шукаєте компроміс. До речі, зовсім не обов’язково з’ясовувати стосунки на кухні. Іноді дуже корисно відірватися від рідних стін, поговорити в нейтральному місці — у кафе, парку — це дасть можливість глянути на ситуацію з боку. І ще дуже важливий момент: якщо під час розмови ви відчуваєте, що втрачаєте контроль над собою — краще тимчасово перерватися і повернутися до цієї теми пізніше, коли заспокоїтеся. Не варто свідомо йти на загострення стосунків, розмовляти на підвищених тонах, плакати, скаржитись. Треба бути спокійними, розважливими, постаратися аргументувати свої слова та вчинки. Партнер обов’язково має відчувати, що дії іншого продиктовані любов’ю і турботою про нього.

Явні, відкриті конфлікти, коли люди прямолінійно висловлюють усі претензії у вічі одне одному, можуть бути корисними тим, що відразу ж проясняють ситуацію. Небезпека ж полягає в тому, що при гострих конфронтаціях по обидва боки часом вихлюпується надто багато негативних емоцій. Такий конфлікт може бути схожий на пожежу, яка немилосердно спопеляє мости, по яких можна повернутися один до одного. У той час як «правильна сварка» більше нагадує вогонь свічі, в якому згоряє лише все зайве, наносне, але залишаються непорушними справжні цінності.

Найчастіше після бурхливої сварки подружжя переживають новий виток почуттів. Саме тому фахівці застерігають: мовчання — не завжди золото! У складних ситуаціях часом краще відкрито висловити свою незгоду з тією чи іншою думкою або вчинком партнера, а не тримати переживання в душі. Адже в цьому випадку конфлікт не вирішується, а переходить у хронічну форму.

У будь-якому випадку необхідно відверто поговорити один з одним, розібратися в причинах конфлікту. Варто врахувати й те, що стосунки часто загострюються через кризові ситуації — хвороби когось із близьких, утрати роботи, фінансових труднощів. У цей час подружжю слід поводитися дуже обережно! Сварка може виникнути через дурницю, але зростати як снігова грудка. Тому не слід погіршувати становище причіпками, єхидними зауваженнями. Краще вдатися до тактики «згладжування гострих кутів» й уникати конфліктів. Треба запастися терпінням і поберегти один одного. Набагато розумніше перетерпіти важкий період разом, міцно тримаючись за руки.

ІІ. Різновиди шлюбів

ІІ. 1. Шлюб за розрахунком.

Люди, які вступають в шлюб з міркувань вигоди, найчастіше розглядають цей союз як практичне вирішення якої-небудь особливої проблеми. Історично склалось так, що найстаршою основою шлюбу була вигода. В різні часи весілля вирішувало найрізноманітніші проблеми: політичні, династичні, економічні, психологічні, сексуальні та ін. Психологічну користь шлюбу деякі люди вбачають в тому, що позбавляють себе самотності. Вони намагаються вступити в шлюб через страх або турботу за своє самотнє майбутнє.

Сучасна молодь нерідко пояснює свій вступ у шлюб почуттям соціальної користі або соціальної необхідності. Іноді людям здається більш вигідним і прийнятним для себе вибрати партнера за розрахунком, аніж прикладати зусилля і ставити перед собою проблему вибору за почуттям. Молоді люди, досягаючи того віку, коли більшість їхніх друзів вступають в шлюб, часто ніби підхоплюють закоханість, почувають потребу якомога швидше послідувати їх прикладу. Тут і ховаються корені багатьох помилок, які внаслідок можуть вагомо ускладнити все життя.

Переважно якщо ми прагнемо вступити в шлюб заради свого спокою і психологічного комфорту, то пробуємо створити сім’ю для задоволення своєї потреби в турботі про когось або ж для того, щоб відчути турботу про себе. Якщо в наступному подружньому житті хтось з партнерів виявляється неспроможним або небажаючим виконувати призначену для нього роль, то шлюб може розпастись.

Одною з основних причин шлюбу за розрахунком, що об’єднує чоловіка і жінку для спільного життя, можна вважати прагнення створити сім’ю. Якщо жінка, що не перебуває в шлюбі, чекає дитину, то найчастіше внаслідок вона вступає в шлюб з її батьком. Іноді до цього вдаються для того, щоб запобігти суспільному осуду. Спонукальною причиною шлюбу може стати бажання чоловіка і жінки дати дитині ім’я, страх того, що вона виявиться незаконно народженою. Шлюб, створений заради утворення сім’ї, - явище доволі часте.

Ще частіше в основі шлюбу лежать економічні міркування. Цілком реальна ситуація, коли двоє заможних людей хочуть об’єднати свої статки або один з них прагне володіти власністю іншого, або ж прагне відкрити собі доступ до грошей майбутнього партнера. Із міркувань економічної користі дуже часто не розпадаються навіть найбільш нещасливі шлюби. Нерідко люди, що знаходяться в шлюбі, заводять собі коханців, але не розлучаються зі своїми законними половинками. Свою поведінку вони пояснюють тим, що у випадку розлучення втратять всі засоби для існування.

Ще одним видом шлюбу за розрахунком є так звані династичні шлюби. Сюди ж можна віднести шлюби за політичними міркуваннями. Для об’єднання кланів, земель, багатства, а подекуди і військової сили королівські радники минулого тратили немало часу на то, щоби створити шлюбний союз, який би приносив необхідні воєнні і політичні переваги.

Однією з важливих передумов щасливого перебування в шлюбі є рівноправність. Дослідження подружніх пар, які вважали свій шлюб доволі нерівноправним, показали, що причини нерівноправності можуть бути найрізноманітніші. Незадоволені вважають, що інший з подружжя надто мало займається приготуванням їжі, господарством, вихованням дітей і зароблянням грошей. Нерівна участь приносить тяжку шкоду: ті, хто відчуває нерівність, також піддаються дистресу і депресії.

Шлюби заради користі , що укладаються за суто раціональними міркуваннями, часто забезпечують практичне вирішення найрізноманітніших проблем. Вони можуть зберігати свою міцність протягом тривалого часу, до тих пір, поки стосунки подружжя будуть залишатись вигідними для обох партнерів.

ІІ. 2. Типологія шлюбів

Духовний шлюб. Провідну роль тут грають родинні зв’язки, засновані на любові, прагненні подружжя до гармонійних стосунків, на єдності поглядів на основні питання життя всіх членів сім’ї. На взаєморозумінні, повазі, взаємній відповідальності і передбачуваності, на єдності вимог, що висуваються всіма дорослими членами сім’ї дітям. Подружжя, яке вважає шлюб таїнством, приклодає багато зусиль, щоб зробити своє сімейне життя щасливим. Вони мужньо зустрічають нещастя, руйнування надій і навіть жорстокість. Ролзлучення вони найчастіше розглядають як порушення присяги на вірність. Дозволивши собі тільки подумати про можливість розлучення, ці люди відчувають вину. Духовні стосунки подружжя в духовному шлюбі володіють в зв’язку з цим високою стійкістю, і такий шлюб важко зламати.

Романтичний шлюб. М. Джеймс розглядяє романтичну любов як любов в якійсь мірі ідеалізовану, близьку до стану гострої закоханості, пристрасті, які підігрівається сильними еротичними почуттями. Іноді пристрасть переростає в справжнє кохання на все життя, але може так і залишитися просто пристрастю.

В романтичні любові почуття стають значно гострішими, якщо закоханих насильно роз’єднують, якщо на їхньому шляху постають всілякі перепони. Нерідко подружні пари, що вступають в шлюб з такими почуттями, жаліються на те, що зник жар пристрасті, що в них зовсім не лишилось романтики. Романтика необхідна для повсякденного життя подружжя, але вона повинна бути заснована на повному розумінні один одного як в соціальних, так і в інтимних напрямках подружнього союзу.

Шлюб-дружба. Він нерідко зустрічається між подружжям, для якого романтичні стосунки самі по собі не мають ніякої цінності, при яких інтимні стосунки не приносять радості і задоволення, а сексуальні бажання погасли в результаті хвороби або з інших причин. Люди схильні вибирати собі друзів і особливо вступати в шлюб з тими, хто є для них рівнею не тільки по інтелектуальному рівню, а й по зовнішній привабливості. Експерименти підтверджують цей феномен рівності. Висока схожість на фізичному рівні нерідко призводить до хороших взаємостосунків. Ті партнери, які найбільше відповідали один одному по фізичній привабливості, з найбільшою імовірністю закохувались один в одного через дев’ять місяців ще сильніше.

З плином часу співдружність, дружба подружжя стає для них найбільш важливим елементом шлюбу. Для людей похилого віку особливо важливо, коли поруч є людина. З якою можна ділити всі радості і біди, про яку можна турбуватись, завдяки якій людина позбавлена самотності. Як наслідок, шлюб , заснований на дружніх стосунках, створюється за наявності інтересів обох партнерів.

Відкритий шлюб. За таким шлюбом стоїть особливий світогляд, що виключає таке поняття як фізична зрада, вина, що виникає внаслідок цього; свобода позашлюбних сексуальних контактів кожного з партнерів не трактується іншим як зрада. Такий шлюб побудований на добровільному прийнятті парою принципів і бажань , що влаштовують обох партнерів. Учасники такого шлюбу перестають сповідувати принципи сексуальної моногамності вірності одному партнеру, що є чоловіком або дружиною і починають з відома і схвалення один одного урізноманітнювати свої сексуальні контакти, залишаючись при цьому вірною і люблячою парою.

Існує кілька факторів для того, щоб такий шлюб був життєздатним. Передусім подружжя не повинна мучити ревність; сексуальний фактор всередині такого союзу, як правило вже не стоїть на першому місці. Стимулом оформлення відкритого шлюбу є незадоволення, якими-небудь рисами шлюбного партнера, в тому числі і сексуальне. Люди, що сповідують принципи вільної любові, вважають, що виносити з дому душу – гріх значно більший, ніж виносити тіло. Для багатьох звернення до норм вільної поведінки є пошук спасіння від монотонності сімейного життя, спроба подолати буденність в сексі та коханні – основні небезпеки, які підстерігають пару, яка довго існує разом.

Безперечною умовою вступу у відкритий шлюб є також і патологічна до нього схильність.

В ідеалі відкритий шлюб здатний провести пару крізь всі перипетії життя і провести їх разом до спокійної старості. Насправді ж він насичений багатьма непередбачуваними небезпеками. Достатньо великий ризик, коли одне з чисто фізичних захоплень партнера поза шлюбом при найближчому розгляді може обернутися для нього коханням, здатним зруйнувати свій відкритий шлюб і створити новий, максимально закритий.

Шлюб для кохання. Слово “кохання” вживається в найрізноманітніших значеннях. Почуття, що виникають між чоловіком та жінкою, які проявляють цікавість один до одного, можуть породжувати справжнє взаємне кохання навіть тоді, коли цікавість приймає замасковану форму якої-небудь вигоди. Зацікавлені один одним люди потенційно здатні створити свій шлюб і заради любові. В шлюбі переважно любов проявляється більш повно і сильно. Вона концентрується на визначеній людині, зв’язуючи воєдино суть двох людей.

В різні періоди спільного життя в шлюбі присутні найрізноманітніші взаємостосунки. Але нема нічого небезпечного для того подружжя, яке знає, що їх шлюб існує для любові. Шлюб, що включає елементи взаємності, складається з переживань незвичної глибини і романтичних сплесків захопливої пристрасті, сплаву спільних інтересів і проявів великої і надійної дружби. Всі ці моменти цементують шлюб, створюють єдність, не виключаючи можливості усамітнення. В шлюбі, заснованому на почутті любові, можуть успішно співіснувати і те, і інше.

Однак шлюби, засновані тільки на любові нерідко недовговічні, що, можливо, пов’язано з емоційною природою кохання. Вже після двох років подружнього життя подружжя говорить про вдвічі меншу закоханість один в одного, ніж в той час, коли вони були щойно одруженими, після чотирьох років подружнього життя відсоток розлучень найбільш високий. Якщо ж тісний зв’язок вистоїть проти усіх негараздів і любовні стосунки продовжаться, він стає більш рівним і стійким, і навіть зберігає легку романтичну підсвітку. Такий зв’язок за своїми параметрами близький до шлюбу-дружби. Якщо оцінювати шлюб з споживацьких позицій, то незмінно виникає питання про те, який шлюб є найбільш міцним і що придає йому стійкість. Більшість вчених вважає, що основа стійкості шлюбу лежить в жіночому началі, оскільки жінці завжди було важче вижити самій. Якщо спробувати оцінити шлюби за стійкістю, то найбільш міцними шлюбними союзами є ті, в яких визнаються всі висловлені вище точки зору на шлюб, які виражаються в словах і діях подружжя

ІІ.3. Залежність якості шлюбу від сексуальних взаємин подружжя.

Сім’я - це модель групи, що являє собою біологічну цілісність, сумісність поведінкового, емоційного і когнітивного рівнів, яка регулює не лише стійкість шлюбу, але й визначає формування особистості і забезпечує задоволеність партнерів. Подружня гармонія складається із багатьох компонентів, серед яких головним є рівень культури і вихованості людини, індивідуально-типологічні якості, національні традиції і звичаї, соціальні установки і цінності та ін. Гармонія в сім'ї включає також всі сторони міжособистісних стосунків, сексуальну та поведінкову відповідність. Нормальні сексуальні взаємини є найважливішим фактором, який визначає успішність сімейного життя.

На думку таких дослідників сім'ї як В.А.Сисенко, Ю.Б.Рюрікова, А.Г.Харчева, розпад багатьох шлюбів обумовлений психологічною і сексуальною неосвіченістю подружжя, яка заважає знайти оптимальний контакт, уникнути конфлікту, адаптуватися до партнера. Характер сексуальних взаємин залежить від гармонії, психології двох статей, сумісності сексуальних установок, поглядів партнерів, сексуальної обізнаності та рівнів сексуальної культури, відповідності сексуальних темпераментів.

Починаючи з давніх часів люди завжди цікавились проблемами статі і сексуальних взаємин. Філософ Аристін був першим теоретиком гедонізму - концепції, згідно якої насолода, задоволення є головним благом і метою життя, основною рушійною силою людських вчинків. Гіппократ вважав, що статеве життя має велике значення для здоров'я і самопочуття людини.

З.Фройд показав роль і значення сексуальності в житті людини. В світлі його теорії стає зрозумілою необхідність сексу не лише для продовження роду і періодичної розрядки, але й для задоволення всіх функціональних потреб особистості (в спілкуванні, самореалізації і ін.). Це означає, що сексуальність не можна розглядати поза особистістю, а особистість без урахування її сексуальних переживань.

М.Яффе і Е.Фенвік вважають сексуальну незадоволеність джерелом будь-якого внутрішнього конфлікту.

Ерік Берн стверджує, що статеве відтворення - один із переважаючих засобів, сама важлива після виживання річ для кожного організму, який наділений статтю.

В дослідженнях С.І. Голода, Г.Лора, Р.Найберта, Н.Н.Обозова, К.Штарке підкреслюється, що благополуччя сім'ї на різних вікових етапах обумовлена не лише психологічною сумісністю, але й сексуальною відповідністю партнерів. Н.Н.Обозов зауважує, що шлюб - це перш за все психологічний союз двох людей духовно близьких, з однаковими ідеалами, ціннісними орієнтаціями, людей з достатнім рівнем сексуальної сумісності.

Гармонійність і відповідність потреб в інтимному спілкуванні одного партнера можливостям і потребам іншого являють собою основний зміст сексуальної сумісності. Встановлено, що сексуальна сумісність, як правило, досяжна /Т.В.Буленко/. Тому сексуальна незадоволеність подружжя в більшості випадків зумовлена сексуальною необізнаністю, несформованістю сексуальних вмінь, дією психологічних чинників, які не усвідомлюються. Це не означає, що міцність шлюбу залежить лише від біофізичної сумісності чоловіка і жінки. Духовний світ людини не можна відірвати від статевого життя. Спільність інтересів, світогляду, взаємна любов і повага, психологічне співзвуччя не менше важливі в шлюбі, ніж статеве життя.

Г.Лор писав, що якість шлюбу покращується з віком, крім того однорідність соціально-економічного статусу зміцнює сім’ю, а там, де обоє приділяють увагу статевому життю, почуття глибші, взаємовідносини гармонійніші.

Дослідження С.І.Голода показали, що сексуальна задоволеність незмінно займає 3-є місце на адаптаційній шкалі після духовної і побутової сумісності як в шлюбах тривалістю до 10 років, так і від 10 до 15 років. Німецькі дослідники Г.Нойберт і К.Штарке переконують, що між сексуальною задоволеністю, з однієї сторони і благополуччям, якістю і стабільністю шлюбу. з іншої сторони, існує тісний взаємозв’язок.

М.Кіндзі виділяє три основних причини, що впливають на формування, стимуляцію чи пригнічення статевих взаємин: 1 - поведінковий фактор, 2 - хворобливий стан, 3 - вікова перебудова організму.

Прояв інтимних бажань визначають настрій, стан здоров'я, наявність почуття міри і такту. Особливе місце в сексуальних взаєминах подружжя займають еротичні словесні символи, які можуть як стимулювати, так і подавляти бажання.

Поведінковий фактор має істотне значення в усіх періодах спільного життя, але особливо важливим і навіть визначальним є період адаптації подружжя, коли складається власний “образ” сім'ї. Чим краще підготовлене подружжя до сімейного життя, тим швидше відбувається сімейна адаптація.

Віковий фактор безумовно впливає на статеву активність людини. З віком статева активність знижується, в той час, як чоловіки так і жінки при повному фізичному і психічному здоров'ї і можуть продовжувати статеву діяльність протягом всього подружнього життя.

В ряді випадків має місце умисна чи вимушена зупинка статевої діяльності в 55-56 років. Причини такої поведінки різні: втрата одного із подружжя, тривала хвороба, сором перед дітьми, внуками, відсутність елементарних квартирних умов і т.д.

Крім того життя немолодих вже людей потребує уваги до здоров'я. Режим відносин подружжя, якому 50-60 і більше років, повинен підтримуватись на такому рівні, щоб протягом подальших років зберегти певний тонус, укріпити здоров'я. Сексуальна незадоволеність емоційно збіднює людське життя, позбавляє особистість важливих позитивних емоцій, які їй просто життєво необхідні для забезпечення нормальної життєдіяльності.

Висновок

Сім’я - це модель групи, що являє собою біологічну цілісність, сумісність поведінкового, емоційного і когнітивного рівнів, яка регулює не лише стійкість шлюбу, але й визначає формування особистості і забезпечує задоволеність партнерів. Подружня гармонія складається із багатьох компонентів, серед яких головним є рівень культури і вихованості людини, індивідуально-типологічні якості, національні традиції і звичаї, соціальні установки і цінності та ін. Гармонія в сім'ї включає також всі сторони міжособистісних стосунків, сексуальну та поведінкову відповідність. Нормальні сексуальні взаємини є найважливішим фактором, який визначає успішність сімейного життя.

Виникнення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояс­нюється наявністю значної дистанції між членами родини, пов'язаної з прагненням уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною емоційною зосередженістю на ньому, що виявляється в опіці, захисті, над­мірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлюваний образ чоловіка, дружини або дитини. У взає­минах подружжя в період першої фази сімейного життя часто виникають негаразди, пов'язані з надмірною емоцій­ною зосередженістю на партнерові, щільною опікою його і жорсткою вимогливістю щодо образу чоловіка чи дружини, Це саме простежується нерідко і в сім'ях з однією дитиною, на якій сфокусовані всі почуття й турботи батьків. У пізні­ших фазах подружнього життя та в його кризові періоди джерелом сімейних чвар частіше виступає емоційна дис­танція. Реалізація тих чи інших установок подружжя в сі­мейних взаєминах створює певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі. Усталилася думка, що кожна сім'я мас прита­манний тільки їй одній індивідуальний стиль родинних сто­сунків (систему прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин у сім'ї передбачає їх класи­фікацію для надання цілеспрямованої психологічної допомоги в налагодженні сімейних стосунків.

Більшість існуючих типологій сімей розроблена на ос­нові виявлених особливостей спілкування і міжособистіснихих сто­сунків у сім'ї, що зумовлюють певну взаємодію членів ро­динної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і на дітей. Визначивши тип сім’ї, психологу значно легше працювати з цією сім’єю.

В умовах сьогодення дуже важко створити міцну неконфліктну сім’ю. Велику руйнівну роль відіграють такі чинники як незадовільний економічний стан сім’ї зокрема і держави в цілому, сексуальна революція, яка знецінила роль сім’ї як такої, натомість запропонувавши альтернативні її форми. Почастішали випадки розлучення, коли партнери розходились через те, що не задовольняли один одного в статевому відношенні, при чому цей критерій нерідко ставився вище, аніж, скажімо, матеріальне становище. Ще одним чинником є жіноча емансипація, з появою якої значно почастішали розлучення, оскільки жінки перестали залежати від чоловіків в економічному і соціальному відношенні.

Великий вплив на молоду сім’ю мають їх батьківські сім’ї. Навіть якщо молодята живуть окремо і батьки не можуть втручатись в їх справи, дається взнаки батьківське виховання. Насамперед тут йдеться про гіпер- або гіпоопіку. Ще одним чинником, що впливає на гармонійність сім’ї, є психологiчна готовнiсть до шлюбу i сiмейного життя - багатоаспектна проблема, яка включає в себе питання формування психологiчної статi особистостi, її розвиток, оволодiння стереотипами чоловiчої i жiночої поведiнки. Благополуччя сiм'ї залежить вiд специфiки засвоєних ролей чоловiка i дружини, батька i матерi. Знання i уявлення про себе як людину певної статi iз специфічними для чоловiка i жiнки потребами, цiннiсними орієнтаціями, мотивами, iнтересами i формами поведiнки, а також уявленнями про сiмейне життя служать психологiчним фоном шлюбу i впливають на мiжособистiснi вiдносини подружжя.

Перелік використаної літератури:

1. Бандурка A M., Друзь В. А Конфликтология. — Харьков, 1994

2. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер: Для руко­водителя- практика / Пер. с англ. Москва, 1991.

3. Зигерт В., Ланг Л. Руководитель без конфликтов. Москва, 1990.

4. Ішмуратов К. І. Конфлікт і згода. — К., 1996.

5. Карел Вiтек. Проблеми подружнього благополуччя. М.,1988.

6. Кратохвил С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний.

7. Лупьян Я. А Барьеры обвинения, конфликты, стрес. — Минск, 1986.

8. Мишин Т.М. Семейная психотерапия при неврозах и психозах. Л.,1978.

9. Москвичев С. Г. О личности руководителя и мотивации его деятельности. Киев, 1994.

10. Ніконова Л. Інструкція з домашніх сварок. Дзеркало тижня №18 (493), 2004

11. Орбан - Лембрик Л. Е. Психологія управління:. Івано- Франківськ, 2001.

12. Рогов Е.И. Психология отношений мужчини и женщини:. Москва, 2002

13. Скотт Д. Г. Конфликты: пути их преодоления. — К, 1991.

14. Советы психолога менеджеру / Под ред. М. К. Тутушкиной Санкт-Петербург, 1994

15. Соколова О. Сім’я на межі. Дзеркало тижня №18 (493), 2004

16. Уотерман Р. Фактор обновления / Пер. с англ.; под ред. В. Т. Рысина. Москва, 1988.

17. Харчев А.Г. Брак и семья. СССР. М., 1979.

18. Щекин Г. В. Практическая психология менеджмента: Как де­лать карьеру. Как строить организацию. Киев, 1994.