План

Введення

1. Світ емоцій.

2. Взаємини між хлопчиками і дівчинками в молодших класах

3. Психологічні особливості взаємин хлопчиків і дівчинок у молодших класах.

3. Практична частина

Висновок

Список використаної літератури

Введення

Метою моєї роботи є вивчення взаємин хлопчиків і дівчинок у молодших класах. У своїй роботі я використовувала таку літературу, як “ Взаємини дітей у спільній діяльності і проблеми виховання ”, “Світ дитинства: молодший школяр» / Під ред. А.Г. Хрипковой. і інші джерела. Також я провела практичне дослідження серед дітей молодших класів.

Вік 9—10 лет-це період полової гомогенізації: наслідування і прихильності хлопчиків до батька. а дівчинок до матері. Іноді перехід до цього етапу відбувається швидко і зміна прихильностей дитини особливо разюче. Клас розбиваються на два табори-хлопчиків і дівчинок, зрада своєму таборові засуджується і нехтується. Хлопчики грають у військові ігри. зачитуються «героїчною» літературою і наслідують героїв, лицарям. Вони більше тягнуться до батька, а при відсутності до чоловікам узагалі (викладачам, керівникам «чоловічих» кружків і секцій), виявляють наполегливу цікавість до «чоловічого» роботі. Дівчинки у своєму колі обговорюють перших романтичних героїв, моди, ведення господарства, віддають перевагу ліричній літературі, особливо зближаються з матір'ю і при сприятливих з нею отношениях перевіряють їй свої таємниці, більше тягнуться до вчительок, можуть колективно закохатися у вчителя-чоловіка. І для хлопчиків, і для дівчинок це період формування оцінки себе як представника визначеної статі. Поляризація стат-природна закономірність розвитку, що зовні виявляється нерідко діями агресивного або оборонного порядку, що відбивають внутрішній інтерес до іншого статі. В. В. Богословський (1974) наводить приклад, коли хлопчик смикає дівчинку за косу і на питання вчителя, чому він це зробив, відповідає: «Вона мені подобається». Будучи у вустах дитини скоріше виключенням із правила, це пояснення розкриває щирі мотиви зовні агресивного або оборонного поводження. Скільки-небудь серйозних конфліктів воно, як правило, не викликає, н ми неодноразово відзначали в дівчинок почуття образи й обойденности при відсутності цих своєрідних знаків уваги. Останнім часом усе чистіше приходиться спостерігати в дівчинок цього віку мальчишески агресивний стиль поводження, що раніше виявлявся, і те не завжди і не у всіх, лише в пубертатному періоді. Очевидно, тут позначаються й акселерація, і деякий зсув полових ролей н представлень про маскулинности — фемининности в сучасному суспільстві і родині.

Правила поведінки школярів, єдині для хлопчиків і дівчинок. У школі до них пред'являються однакові вимоги. Вони мають однакові права й обов'язки.

Але це, зрозуміло, зовсім не означає, що диференційований підхід до морального виховання хлопчиків і дівчинок зайвий. Навпроти, для успішного морального виховання молодших школярів недостатньо знати загальні цілі й умови цього виховання, мало враховувати тільки вікові особливості дітей. Важливо уявляти собі особливості полового розвитку дітей у цьому віці, вважатися з деякими розходженнями в розвитку особистості хлопчиків і дівчинок.

Діти рано починають усвідомлювати полові розходження. Вже у віці 2,5—3 років вони можуть задавати питання про причини фізичних розходжень хлопчиків і дівчинок. З віком інтерес до тілесних особливостей чоловіків і жінок, до особливостей їхніх взаємин, до проблеми народження дітей росте, і він цілком естествен, як і багато інших інтересів.

Властивій дитині здатність до наслідування дозволяє йому рано вибрати визначений зразок поводження. Спочатку він імітує деякі зовнішні ознаки по ведення тієї людини, якого вибирає як зразок для наслідування, потім відбувається більш глибоке "приравнение" себе до особистості людини зразка. При цьому дитина запозичає не тільки зразки не яким дій і зовнішні відмітні ознаки, але і такі складні якості особистості, як доброта, м'якість, чуйність або рішучість, мужественность, стійкість. З раннього років зразком для наслідування хлопчики звичайно вибирають батька, дівчинки — мати.

У дошкільному віці в сюжетно-рольових іграх діти відтворюють різноманітні людські взаємини в родині, на роботі, у дворі і т.д. Дитина відтворює в грі і деякі специфічні взаємини дорослих: матері і батька, чоловіки і жінки, дорослого і дитини. Про цьому необхідно пам'ятати вихователям, тому що ці взаємини дорослих впливають на розуміння дитиною його приналежності до тієї або іншої статі і "вибір" їм відповідного типу поводження.

Представлення самих дорослих (батьків у першу чергу) про розходження в поводженні і моралі чоловіків і жінок так чи інакше проникають у дитяче середовище, відтворюються і засвоюються в грі.

Батьки, і особливо мати, з перших днів появи дитини на світло, найчастіше самі того не усвідомлюючи, по-різному звертаються із сином або дочкою. У перші шість місяців матері звичайно доторкаються до синів значно частіше, ніж до дочок, але через півроку картина міняється: хлопчиків починають відучувати від зайвої пестливості, а дівчинкам дозволяють проводити біля матері набагато більше часу. Ослаблення контактів з матір'ю підсилює самостійність дитини. Саме ця якість, на думку деяких учених, матері інтуїтивно прагнуть розвити у своїх синів.

З віком розходження у відношенні до хлопчиків і дівчинок з боку дорослих усе більш збільшуються.

Порівняно рано виникають розходження в предметному оточенні хлопчиків і дівчинок — у них не тільки різний одяг, але і різні іграшки. Дорослі своїм відношенням направляють заняття й ігри хлопчиків і дівчинок, — скажемо, хлопчик, що грає в ляльки, як правило, викликає глузливі зауваження навколишніх. Дорослі заохочують стереотипи поводження, прийняті для даної статі, — так, хлопчика соромлять за плаксивість, а дівчинку гудять за бешкетництво. Замурзаний, у подряпинах, з обдертими коленками хлопчисько нерідко викликає поблажливо-зворушливе відношення дорослого: "Що робити? Це неминуче зло". Дівчинка з таким же зовнішнім виглядом викликала б, однак, насамперед невдоволення.

Вже в дошкільному дитинстві відбувається нагромадження дитиною знань про типово чоловічий або типово жіночій ролі, про фізичне розходження чоловіка і жінки, про розходження в їхньому поводженні, про їхні взаємини, про найбільш важливі якості особистості. У цей час у дитини формується почуття полової приналежності і починають виявлятися характерні форми поводження, зв'язані з "роллю" чоловіка або жінки.

Придя в школу, дитина поводиться згідно своїм представленням про те, яким повинний бути хлопчик і який повинний бути дівчинка. Так, як правило, дівчинки поводяться робко, непевно; вони більш тихі і стриман, виконавч і вимогливі до себе й іншим. Хлопчики ж з перших днів перебування в школі поводяться вільно, без розгубленості, вони більш гучні, віддають перевагу нерегламентованій діяльності.

У будь-якій ситуації хлопчики звичайно швидко знайомляться один з одним, швидко знаходять загальну справу. Вони предпочитают колективні спортивні або військові ігри. Характерно, що хлопчики не настільки вимогливі до сталості складу групи, охоче приймають у свої ігрові колективи однолітків з інших класів, дворів, шкіл. Дівчинки поза будинком, у новій ситуації губляться, тримаються обособленно тоді, коли поруч немає близьких або подруги. Вони воліють спілкуватися в маленьких групах, по два-три чоловіка.

Хлопчики, як правило, уникають дівчинок, намагаються їх не зауважувати, воліють не приймати них у свої хлоп'ячі ігри. Виключення складають ті хлопчики, що не користуються особливою повагою однолітків. Їх часто не приймають у хлоп'ячі групи.

Багато дівчинок насторожено відносяться до хлопчиків. Почувається не острах, але, скоріше, деяка недовіра до хлопчиків, чекання агресивності з їх боку. У той же час дівчинки виявляють цікавість до хлопчиків і до їхніх занять. До кінця першого півріччя школярки вже знають усіх хлопчиків свого класу не тільки на прізвище, але і по імені. Хлопчики, за деяким виключенням, знають лише деяких дівчинок.

Особливо велика цікавість і разом з тим сторожкість у відношенні представників протилежної статі виявляють єдині в родині діти, що не відвідували до того ж дитячого саду. Ці хлопчики і дівчинки більше, ніж інші діти, уникають один одного, коли йдуть у школу або зі школи, на зміні, в іграх.

Досвід спільної діяльності в молодших школярів ще обмежений, особливо за межами спілкування на уроках, екскурсіях, прогулянках і т.п. Часом між ними виникають конфлікти. При цьому в дівчинок скарг більше, ніж у хлопчиків. Вони скаржаться не тільки на хлопчиків, але й один на одного, і часто по дрібницях. Аналіз цих конфліктів показує, що в їхній основі лежить не якась навмисна відчуженість або ворожість хлопчиків і дівчинок друг до друга. Найчастіше це просто перенос чисто хлоп'ячих форм спілкування в сферу спілкування з дівчинками. Хлопчики намагаються вступити з ними в боротьбу, померяться силою і т.п. Дівчинки ж сприймають ці не зовсім звичайні для більшості з них форми спілкування не як гру, а як спробу скривдити них.

Відзначені особливості поводження дітей характерні скоріше для першого шкільного року, чим для молодшого шкільного віку взагалі. Новий ритм життя дитини, новий тип взаємин його з родителями й іншими дорослими, з недавніми друзями по дитячому саду перетворять чисто "мальчишечьи" і "девчоночьи" форми поводження, наповняючи їх новим і глибоким морально моральним змістом.

Стихійно сформовані життєві представлення дитини про чоловіка і жінку саме в школі перетерплюють істотні зміни. У дітей цілеспрямовано формують стійкі представлення про принципи взаємин чоловіків і жінок, про моральні якості людей: їхній шляхетності, гуманності, особливо у відношенні до слабких, захистові їх, чоловічої честі і достоїнстві, мужественности — для хлопчиків, гордості, соромливості, скромності і ніжності — для дівчинок. Саме в школі закладаються основи глибокого усвідомлення дітьми своєї особистості як особистості чоловіка або жінки.

У III і IV класах необхідність особливого підходу до виховання хлопчиків і дівчинок стає усе більш очевидною. У цей час збільшується розходження в темпах загального фізичного (у тому числі і полового) розвитку хлопчиків і дівчинок (воно досягає максимуму в підлітковому віці). Дівчинки раніш і глибше починають усвідомлювати себе як особистість жіночого типу. У них раніш формується почуття дорослості. Ті ж особистісні зміни в хлопчиків починаються на два-три роки пізніше.

1. СВІТ ЕМОЦІЙ.

Маються великі розходження в психічному вигляду маляти, що вперше переступив поріг школи, і учня, що коштує на границі IV і V класів. Тому характеристика емоційного життя молодшого школяра поневоле виявляється трохи загальною. Але при всіх розходженнях між першокласником і "випускником" початкової школи можна з достатньою виразністю виділити саме характерне.

Як уже відзначалося, молодший школяр повинний виконувати ряд відповідальних шкільних обов'язків, що спричиняє відповідні оцінки вчителя, колективу класу, а також ті або інші реакції домашніх. І все це народжує в дитини визначені переживання: задоволення, радість від похвали, засмучення, невдоволення собою, переживання своїх недоліків у порівнянні з товаришами і т.д.

Невдачі при виконанні завдань можуть породжувати в окремих дітей почуття роздратування стосовно навколишньої, недоброжелательство, заздрість до товаришів, що заслужили похвалу; можуть навіть породити спонукання досадити вчителеві або класові. Але якщо такі невдачі не носять тривалого характеру і дитина не цурається колективу, то вони приводять звичайно до виникнення гострого бажання зайняти в класі і будинку гідне місце, викликають прагнення учитися краще, щоб домогтися успіху.

У цьому випадку виконання навчальних завдань стає основою таких переживань. як хвилювання, непевність у собі. радість при успіху, що намітився, занепокоєння з приводу того, що далі піде гірше, заспокоєння в зв'язку з тим, що все-таки удалося виконати завдання, і т.д.

Саме небайдуже відношення до успіху або неуспіху пояснює той стан хвилювання, що звичайно випробує маленький школяр при контрольній письмовій роботі або усному опитуванні.

Молодші школярі можуть бурхливо реагувати на окремі їхні явища, що зачіпають. Показово емоційне поводження маленьких школярів, коли вони дивляться спектакль: тут так чітко видні різкі переходи від співчуття героєві до обурення проти його недругів, від суму з приводу його невдач до бурхливих виражень радості при його успіху. Рухливість, численні жести, переходи від страху до захвата, різкі зміни в міміці свідчать про те, що багато чого торкається дитини і приводить до яскравих емоційних відгуків. Це ріднить молодшого школяра з дошкільниками.

Але в ряді істотних моментів його емоційне поводження здобуває нові риси: він починає вже більш стримано виражати свої емоції — невдоволення, роздратування, заздрість, коли знаходиться в колективі класу, тому що нестриманість у прояві почуттів відразу викликає зауваження.

Здатність володіти своїми почуттями розвивається від року до року. Наприклад, свій гнів і роздратування молодший школяр починає виявляти не стільки в моторній формі (він тепер уже не лізе битися, не вириває щось з рук), скільки словлено (дражнить, грубить). Переживання злості і сорому більш сховані, але усе-таки вони досить явні для навколишніх.

Формування виразної мови і міміки супроводжується розвитком здатності до співпереживання. Рівень цього співпереживання різний у першокласників і третьокласників. Так, при сприйнятті фотографій людей, у яких чітко виражені емоції, діти 7 років правильно кваліфікують гнів; але страх і жах правильно кваліфікують лише діти 9—10 років. Серйозні помилки і перекручування допускають маленькі школярі при сприйнятті окремих емоцій людей і в кінокартинах (переважно емоцій дорослих людей).

У перші шкільні роки в дитини інтенсивно розвиваються моральні почуття — почуття товариства, відповідальності за клас, співчуття до горя навколишніх, обурення при чиїйсь несправедливості. Переживання таких почуттів дуже важливо — дитині легше надходити відповідно до тих норм, що внушаются йому дорослими, саме тоді, коли його щось емоційно зачіпає, коли він жваво почуває необхідність надійти так, а не інакше, коли він випробує гостроту його переживання, що захоплює.

Почуття як мотиви поводження молодшого школяра займають велике місце в його житті. І за формою вони тепер інші, чим у дошкільника.

Стають більш діючими і виявляються в різноманітних формах мотиви поводження на основі позитивних переживань (співчуття, розташування, прихильність). Спонукання, зв'язані з переживаннями співчуття, дружелюбності, почуття боргу, знаходять своє вираження тоді, коли школярі готують подарунки для маленьких дітей у дитячому саду, коли ведуть переписку з дітьми інших країн, беруть участь у справах, спрямованих на загальне благо: збирають макулатуру, саджають дерева, прикрашають вулиці. У такого роду поводженні моральні почуття розвиваються і поглиблюються, перетворюються в діючу силу, що спонукує до гарного вчинку.

Але все це відбувається при одній неодмінній умові: добрі і корисні справи зв'язані з живим емоційним відгуком дитини. Якщо ж такого відгуку ні, то ніяка справа, як корисним ні було б воно об'єктивно, не внесе змін у внутрішній світ школяра, залишиться дія лише формальна гарним, а власне кажучи байдужним, що ніяк не впливає на духовний вигляд учня, на його внутрішній ріст.

Діти молодшого шкільного віку, подібно дошкільникам, часто відчувають страх перед злим собакою, биком, пацюком, змією, їм сняться часом лякають їхні сни. Але в них з'являються і нові приводи для страху. Для них великого значення набувають відносини з колективом класу або якою те його групою, думка навколишніх дорослих. У зв'язку з цим дитина може відчувати страх особливого роду: що він здається смішним, боягузом, брехуном і т.п.

Інші приводи, чим у дошкільника, народжують тепер і почуття образи. Дошкільник ображається, коли не одержує щось (іграшку, ласощі), що йому подобаються і потрібно йому зараз, у даний момент. Молодший же школяр ображається, коли йому не довіряють якогось доручення, оскільки вважають, що він з ним не справиться.

Емоційний світ молодшого школяра досить різноманітний — отут і хвилювання, зв'язані зі спортивними іграми, образа або радість, що виникають у спілкуванні з однолітками, моральні переживання, викликані добротою навколишніх осіб або, навпроти, несправедливістю. На них досить глибоке враження можуть робити вірші і розповіді, особливо якщо вони виразно прочитані, фільми і театральні спектаклі, пісні і музичні п'єси. Почуття жалості, співчуття, обурення, гніву, хвилювання за благополучие улюбленого героя досягають великої виразності.

Дитина 10—11 років у своїх фантазіях "домальовує" окремі картини з життя улюбленого героя. Враження від художніх творів, що глибоко торкнулася його почуття, можуть знаходити вираження в малюнках, у переказі прочитаного, почутого, побаченого. Цікаво, що, розповідаючи про героя книги, хлопці часом прагнуть підкреслити, розвити кращі якості його і "виправляють" недоліки.

Молодші школярі краще усвідомлюють моральні вимоги до дій і поводження людей; у них виникають добрі пориви: допомогти хворому, старій людині, пошкодувати поранена тварина, віддати іншому свою іграшку, книгу. Особливості розвитку моральних почуттів у ці роки батькам неодмінно треба враховувати, усіляко схвалюючи моральні пориви дітей (віддати що те своє товаришеві, витратити час на допомогу хворому), і ні в якому разі не дорікати них за те, що вони даремно витрачають час і сили, потрібні для інших, нібито більш важливих справ.

2. ВЗАЄМИНИ МІЖ ХЛОПЧИКАМИ І ДІВЧИНКАМИ В МОЛОДШИХ КЛАСАХ.

До надходження в школу потреба дитини в особистій прихильності визначала коло його спілкування. Якщо ця потреба продовжує непохитно переважати, що формується колектив може відкинути такої дитини або в зв'язку з тим, що школа залишається для нього далекої через занадто сильну прихильність до родини, або в зв'язку з його прагненням домогтися особистого розташування вчителя. У дітей це отвергание, що об'єктивно відбиває динамікові формування відносин у колективі, у крайніх випадках може прийняти форму цькування. Звичайно вона приходиться на тих дітей, яким недостатньо легень знаків отвергания для корекції поводження, і частіше на хлопчиків. Таке поводження не збігається з представленнями про мужественности. І коли дорослі говорять: "Який же ти чоловік?", хлопчики нехтують, а дівчинки або приєднуються в цьому до них, або приймають зневажуваного у свою компанію і навіть захищають від інших хлопчиків. Жоден з цих стихійних шляхів не сприяє формуванню маскулинного поводження. Тільки дуже тонка і делікатна допомога дорослих може привести дівчинок до поваги такого хлопчика саме як хлопчика, а через це — до зміни відносини до нього чоловічої частини колективу.

Дошкільник оцінюється звичайно по одній якійсь ознаці, що забезпечує йому постійне місце у визначеній групі: сильний, розумний, пече, малює і т.д. Зовсім інакше в школяра: він може бути першим по математиці й останнім по фізкультурі, а висунувши по фізкультурі, виявитися останнім по читанню. «Він увесь час переміщається з однієї групи в іншу, з одного місця в групі на інше — він пізнає себе як осередок багатьох і різних можливостей»¹ .

Колись дитина мала відносно вузьке коло товаришів, здебільшого однолітків, і. як правило, досить відомих батькам. Тепер же він усі частіше виявляється в колі дітей різного віку. культурного рівня і поводження. Відчувши себе членом різношерстої двірської компанії, недавній дошкільник, затверджуючи себе в очах групи, буде вважати своїм обов'язком надходити відповідно до може бути ще не завжди для нього зрозумілими прагненнями більш активних і знаючих заводив. Така група може зробити наліт на тихо граючих дівчинок, супроводжуючи цей "подвиг" образливими н непристойними зауваженнями. Учасники подібної акції, як правило, не усвідомлюють ні мотиву її, ні тим більше, значення слів, кинутих на адресу дівчинок. Багаторазове повторення таких дій може сприяти закріпленню способу поводження, коли дівчинку, жінку кривдять походя, без бажання скривдити, із прагнення до «чоловічої переваги».

У молодшого школяра вже є деяке представлення про допомогу і співчуття. Але воно конкретно і спирається не на розуміння об'єктивного значення дій, а на позитивну эмоциональчую залежність дитини від схвалення дорослого. Колективні відносини, як було сказано, тільки формуються. Учень ще не розуміє положення іншого, не може представити себе на його місці. Моральне поводження, що виражається в співчутті і допомозі, відстає від формального знання, "що таке добре", а негативне поводження випереджає можливість судження «що таке погане»² .

У початкових класах складаються умови, що спонукують і прискорюють процес вироблення самооцінки: дитина визначає своє місце серед навколишніх, робить спроби на цій основі представити своє майбутнє. Не можна заперечувати ролі темпераменту і характеру у формуванні самооцінки н рівня домагань, але необхідно підкреслити ведучу роль социально-средовых факторів, у даному випадку — школи. Вже в 1—2-м класах у слабоуспевающих і відмінників може складатися завищена самооцінка. А. И. Липкина (1976) констатує, що перешкодою для правильного розвитку особистості дітей з підвищеною самооцінкою є їхня недостатня критичність до себе, а для нормального розвитку особистості дітей зі зниженої самооценкой-пониженная самокритичність. З прикладів, що приводяться автором, видно, як самооцінка впливає на рівень домагань у майбутньому і як вона розрізняється в хлопчиків і дівчинок. У представленнях дівчинок про майбутнє чітко звучать мотиви родини, емоційної прихильності, бажання бути красивої й улюбленої. Життєві плани пальчиків більше спрямовані на саморозвиток, самореалізацію.

В. А. Крутецкий (1976) думає, що психіку молодшого школяра характеризує «споглядальна допитливість». Він підкреслює недостатню дифферснцированность сприйняття, зв'язок його з дією і переважний розвиток мимовільної уваги. Звідси значна потреба в наочності, прагнення поторкати, взяти в руки все цікавляче. Це прагнення усиляется завдяки вираженій емоційності дітей. «Багато протиріч цього віку зв'язані з тим, що молодший школяр, що знаходиться на "доморальном" етапі панування суб'єктивності в поводженні»³ , починає вступати у фазу об'єктивних інтересів і визначення свого місця в колективі, вироблення позицій у відношенні до обов'язків.

У молодших класах продовжують закладатися основи морального поводження і свідомості. Відзначені особливості емоційності благоприятствуют збагаченню переживань, і на порозі підліткового віку діти уже володіють визначеним моральним потенціалом, що у чималому ступені визначить протікання пубертатного періоду. Недостатній розвиток волі й імпульсивність поводження, допитливість, довірливість, подражательность — от те основне, на що спирається вихователь і що, сприяючи виховному процесові, може нести із собою і відомою небезпекою. Молодший школяр, звичайно не вміючи чітко виділити елемент для наслідування, наслідує в усьому. Дівчинка копіює старшу подругу або героїню фільму, не тільки намагаючись відтворити головне що сподобалося, але і переймаючи відношення до зовнішнього вигляду, до протилежної статі — вона може зробити манікюр, вразити батьків раптовою зміною зачіски, почати зітхати над портретом кіноактора. Хлопчик може не тільки нарощувати силу, прагнучи походити на свого героя, але і перейняти в нього риси вульгарності і брутальності, аж ніяк не доброчесний інтерес до жінок. Перед дорослими в цих випадках виникає нелегка задача: виявити первинний стимул до наслідування і, не ображаючи його в очах дитини, очистити від усього наносного, випадкового, небажаного. Корисно не тільки пояснити, що та або інша риса негарна, але і показати, як і чим вона заважає її власникові. Однак тільки пояснюючи і вимагаючи, не демонструючи прикладом власного відношення і поводження, дорослі сприяють тому, що діти можуть ставити дотримання моральних норм і правил у пряму залежність від ситуації, настрою дорослих, виробляють представлення про формальність моралі і моральність-мораль для школи, мораль для будинку. мораль для компанії однолітків, мораль для себе і т.д. Перші уроки святенництва, подвійної моралі дитина бере в дорослих, аж ніяк що не ставлять перед собою задачі дати ці уроки, але що думають, що виховувати дитини випливає, апелюючи тільки до його свідомості, розумові.

Активна, діюча вимогливість дорослих н колективу однолітків уводить дітей у коло суспільних обов'язків. Усупереч думці частини батьків, здорові діти звичайно не тільки не утомлюються від обов'язків, але й активно їх шукають. Не знайшовши них у школі і будинку, дитина буде шукати і знаходити них в інших місцях, і, можливо, у зовсім неприйнятних, виродливих формах. Вулиця сильна своїм багатим арсеналом засобів впливу, звернених не тільки до розуму, але насамперед до почуттів, переживанням.

У молодшому шкільному віці складається ряд нових психологічних якостей. «Уже до 3-му класу в ході спрямованих виховних впливів формується довільність як особлива якість психічних процесів, а в зв'язку з нею і почуття боргу» [Давыдов В. В., 1973; Левітів Н. Д., 1969]. В одних це стійко і виявляється в широкому колі життєвих відносин, у лише в окремих вчинках або порівняно вузькій сфері поводження, у третіх розвите ще слабко, деякі можуть бути слухняні. але лише в міру вимог. Розвивається здатність до планування дій про себе, внутрішньо. Починає оформлятися уміння оцінювати свої дії як би з боку. Це уміння лежить в основі рефлексії-якості, що дозволяє розумно й об'єктивно аналізувати свої думки і вчинки під кутом їхньої відповідності задумові й умовам діяльності [Давыдов В. В., 1973].

Довгий час думали, що молодший шкільний вік сексуально нейтральний. У психоаналізі він розглядався як «латентний» період. У ряді коштовних і змістовних вітчизняних посібників також можна зустріти узагальнений, «безстатевий» аналіз психології і поводження молодшого школяра. З загальновизнаного факту дружби з представниками своєї статі як важливої риси цього періоду не можна вивести положення про сексуальної латентности — воно відноситься скоріше до гетеросексуальной активності, чим до сексуальних інтересів, і не означає припинення або тимчасової зупинки психосексуального розвитку хлопчиків і дівчинок. «Був лелека нами в дев'ять років забутий, ми в десять дорослих слухати починали, у тринадцять років, нехай мати мене простить, ми знали всі, хоч нічого не знали», — пише К. Симонов.

Вік 9—10 це^-це-лет-це період полової гомогенізації: наслідування і прихильності хлопчиків до батька. а дівчинок до матері. Іноді перехід до цього етапу відбувається швидко і зміна прихильностей дитини особливо разюче. Клас розбиваються на два табори-хлопчиків і дівчинок, зрада своєму таборові засуджується і нехтується. Хлопчики грають у військові ігри. зачитуються «героїчною» літературою і наслідують героїв, лицарям. Вони більше тягнуться до батька, а при відсутності до чоловікам узагалі (викладачам, керівникам «чоловічих» кружків і секцій), виявляють наполегливу цікавість до «чоловічого» роботі. Дівчинки у своєму колі обговорюють перших романтичних героїв, моди, ведення господарства, віддають перевагу ліричній літературі, особливо зближаються з матір'ю і при сприятливих з нею отношениях перевіряють їй свої таємниці, більше тягнуться до вчительок, можуть колективно закохатися у вчителя-чоловіка. І для хлопчиків, і для дівчинок це період формування оцінки себе як представника визначеної статі. Поляризація стат-природна закономірність розвитку, що зовні виявляється нерідко діями агресивного або оборонного порядку, що відбивають внутрішній інтерес до іншого статі. В. В. Богословський (1974) наводить приклад, коли хлопчик смикає дівчинку за косу і на питання вчителя, чому він це зробив, відповідає: «Вона мені подобається». Будучи у вустах дитини скоріше виключенням із правила, це пояснення розкриває щирі мотиви зовні агресивного або оборонного поводження. Скільки-небудь серйозних конфліктів воно, як правило, не викликає, н ми неодноразово відзначали в дівчинок почуття образи й обойденности при відсутності цих своєрідних знаків уваги. Останнім часом усе чистіше приходиться спостерігати в дівчинок цього віку мальчишески агресивний стиль поводження, що раніше виявлявся, і те не завжди і не у всіх, лише в пубертатному періоді. Очевидно, тут позначаються й акселерація, і деякий зсув полових ролей і представлень про маскулинности — фемининности в сучасному суспільстві і родині.

М. Кинег (1974) наводить дані, що спростовують представлення про сексуальний латентности дитину 7—м років. Діти або не усвідомлюють, або ховають свої сексуальні інтереси і їхні прояви. «Як уже вказувалося, ця скритність може значно підсилюватися і підтримуватися недоглядами виховання в тенденції поступового частішання в цьому віці мастурбації, гетеросексуальных і реже-ковальных ігор у хлопчиків. Подібні дані отримані для дівчинок, сексуальна активність яких, однак, нижче. У 10—12 років хлопчики переходять від висловлень бажання женитися на кому-небудь до бажання любити майбутню подругу і, нарешті, до спільної соціальної активності, до збільшення кількості друзів іншої статі.

Опитані нами матері вказували на наявність питань про розходження між статями, подробицях зачаття і народження, менструаціях і полюціях, половому акті. Одні діти боялися втратити полові відмінності, інші висловлювали бажання змінити свою стать. Деякої матері виразно говорили про закоханість дітей, про мастурбації, про умовно сексуальні прояви (ссання пальців, кусання губ і нігтів, колупання в носі, виривання волосся, постійне тримання рук у кишенях). Переважними джерелами інформації дітей про поле були однолітки і література, у часто мати і значно рідше в хлопчиків»[2].

«Досить показові дані проведеного нами опитування молоді, що відносяться до молодшого шкільного віку. Третина хлопчиків і дівчинок у цьому віці вперше почули про розходження статей, причому 4 з 5 одержували зведення від однолітків і старших дітей і кожен 6—7-й сприймали їхній емоційно. З аналогічних джерел одержали інформацію про роди 36% хлопчиків і 68% дівчинок цього віку. Для кожного 4-го хлопчика і кожної 5-й дівчинки це було емоційно значиме. У половині випадків хлопчики і трохи частіше дівчинки усвідомили роль батька. майже всі хлопчики і половина з пояснень однолітків і старших дітей, 15% -від батьків; ці зведення сприймалися багатьма з хвилюванням, часто як щось приголомшливе. Сутність вагітності розкрилася для 60% хлопчиків і 52% дівчинок, з них завдяки батькам—9% хлопчиків і 24% дівчинок від фахівців—5—7% дітей.' Сутності полового акта батьки не роз'ясняли, зведення ж про нього одержали 63% хлопчиків і 43% дівчинок, причому зі спостереження полового акта відповідно—30% і 19%, від однолітків і старших дітей—65% і 68%, з літератури—20 °/про і 24 % «У третини хлопчиків і двох третин дівчинок це викликало емоційне, часто з відразою, реагування. Про менструації і полюції довідалися 40% хлопчиків (9% від батьків) і 66% дівчинок (61% від матерів). Про протизаплідні засоби довідалися 45% хлопчиків і 6% дівчинок (лише від фахівців і батьків). Якщо про мастурбації повідомили 10% юнаків і 1% дівчин, то довідалися про неї 33% год 10%' відповідно: кожен наочно, кожен п'ятий хлопчик і кожної друга з літератури, приблизно кожний від однолітків год кожний від сторонніх дорослих. Заслуговують на увагу основні словесні ферми отриманих знань про поле: у медичній термінології — 27% хлопчиків і 43% дівчинок і відповідно в обивательських вираженнях—52% і 42%, у цинічних і лайливих вираженнях—26 і 2%, у «дитячих» вираженнях—3% і 5%. Двоє юнаків і три дівчини повідомили про початок полового життя до 12 років, троє юнаків і дві дівчини — про гомосексуальний закоханості, 56% юнаків і 36% про гетеросексуальной закоханості. В одиничних випадках у хлопчиків і дівчинок було прагнення оголюватися. За інтимними відправленнями осіб іншої статі підглядали кожен третій хлопчик і кожна 16-я дівчинка»[2].

Приведені дані свідчать про помилковість представлення про сексуальний латентности молодшого школяра. Розходження зведень батьків про сексуальне поводження й інтереси дітей, з одного боку, і молоді про своє дитинство — з іншої. відбивають, очевидно, не тільки тенденції віку, але і погрішності попереднього полового виховання. Різний час поінформованості в питаннях сексу зі слів батьків і зі слів молоді лише підсилює це припущення.

Відсутність належної уваги з боку батьків, педагогів і лікарів до полового виховання, перевага думки про асексуальности молодшого школяра приводять у ряді випадків до того, що полове виховання здійснюється таємними совоспитателями, проблеми статі обговорюються з застосуванням матных язикових засобів, що утрудняють наступне правильне знайомство з ними і сприятливим забрудненням представлень про сексуальність, сприйняттю її як ганебної, заборонної сторони людського життя. Це неминуче контрастує з закономірним розвитком полової ідентифікації й оформленням чоловічих і жіночих соціальних ролей, що може нерідко вести до виникнення конфліктно-невротичної напруги, іноді до невротичного дезадаптации дітей.

Хоча в цьому віці багато соціально-психологічних характеристик хлопчиків і дівчинок збігаються, ряд з них виявляє розходження [Коломинский Я. Л., 1971]. Стать учнів не впливає на їхній статус у класі. Социометрическим дослідження показали, що відсоток взаємних виборів хлопчиків год дівчинок невисокий, при цьому дівчинки трохи частіше вибирають хлопчиків, чим хлопчики дівчинок. Стійкість переваг, у тому числі і вибору друзів, у хлопчиків слабкіше, у дівчинок тісно корелює з загальною стійкістю. Школярки, що бідують у схваленні, були найбільш популярні серед перевесниць, тому що для дівчинок важливіше бути соціально прийнятними. У хлопчиків же такі особи найменш популярні.

«У віці 10 років дівчинки менш щирі і більш невротичны, хлопчики більш экстравертировнны»⁴ . Ряд розходжень зв'язаний із процесом навчання: у розвитку мови дівчинки успешнее мальчиков. хлопчики ж успешнее в математичних суждениях. просторових операціях; частіше хлопчики краще виконують завдання поодинці, а дівчинки - у групі, причому краще в змішаній по статі; дівчинки краще справляються з завданнями, що допускають повсякденний або трафаретний метод рішення; вже в початкових класах хлопчики вище по здатності продуцировать творчі ідеї; вплив спеціальних факторів (рівень утворення в родині, допомога педагога) на дівчинок значно вище; у хлопчиків частіше виникають поведінкові і навчальні труднощі: вольова затримка рухові реакції більше в дівчинок⁵ ; у хлопчиків менше час словесно-асоціативних реакцій.

3. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМИН ХЛОПЧИКІВ І ДІВЧИНОК У МОЛОДШИХ КЛАСАХ.

Психологічні особливості чоловічої статі, нехай ще й у нерозвиненій формі, виявляються вже з раннього віку. В міру розвитку дитини вони стають усе більш виразними. У кожнім конкретному випадку виховання може сприяти їхньому виявленню і розвиткові або ж, навпроти, згладжувати; при цьому індивідуальна стійкість до такого впливу, що згладжує, різна: одні хлопчики всупереч будь-яким впливам навколишніх демонструють типові для чоловічої статі риси. інші ж піддаються цим впливам, і поводження їх стає менш контрастним у порівнянні з поводженням їхніх перевесниць. Варто враховувати також і відносний характер полових психологічних особливостей: загальнолюдські риси, якості, властивості більш широкі і цілком перекривають специфічно полові особливості; тому можна говорити лити про перевагу яких-небудь з них у представників чоловічої або жіновий статі, причому ця перевага має на увазі, по-перше, велику частоту якої-небудь властивості в представників визначеної статі і, по-друге, велику його виразність при наявності такої властивості в представників обоего статі.

Хлопчики розвиваються як фізично, так і психологічно трохи більш повільними темпами, чим дівчинки. Відомо, що говорити вони починають у середньому на 2—4 місяці пізніше дівчинок, пізніше в них виробляються і багато понять, зв'язані з взаєминами між людьми; до початку навчання в школі вони. як правило, підходять менш підготовленими, чим дівчинки. У хлопчиків повільніше і сутужніше виробляються такі якості, як відповідальність, сумлінність, ретельність; навіть при правильному вихованні виробити в представників чоловічої статі ці якості в середньому сутужніше.

Характерно, що дівчини, наприклад, почувають себе в звертанні з юнаками більш вільно, чим юнака з дівчинами. У будь-якому віці представники жіновий статі більш склочны звертатися до авторитетів у визначенні своєї позиції, при яких-небудь утрудненнях більш схильні дотримувати встановлених норм поводження. Дівчинок у школі легше змусити виконувати які-небудь доручення. Видимо, тому педагогів (здебільшого дружини-шини) більш, охоче дають доручення дівчинками недооцінюють можливостей хлопчиків у виконанні таких доручень. І нерідко зовсім дивна і несподіваним для них є здатність хлопчиків серйозно поставитися до справи, виявити активність і самостійність; характерно, що останнє нерідко виявляється саме в позашкільних справах — наприклад, у поході. куди відправляється клас. Саме тут з'ясовується, що хлопчики можуть бути і серйозними, і діловими, і активними. і в даній ситуації явно продуктивніше дівчинок. Частково це зв'язано з тем. що сама шкільна діяльність за своїм характером ближче до звичного будинку діяльності дівчинок, чим мальчиков. і з тим, що останні завжди схильні до більш несподіваним і вихідним за звичні рамки справам, що девочек. навпроти, нерідко насторожують

Якщо юнака в спілкуванні орієнтуються переважно на перевесниць, то дівчини в значній їхній частині — на більш старших представників чоловічої статі (студенти, військовослужбовці і т.д.). Як відзначає И. С. Кін ("Психологія юнацької дружби". М., 1973), на питання: «Якого віку друга ви б зволіли?» — юнака віддають перевагу одноліткові (до 80% відповідей), рідше старшому (до 20%) і дуже рідко— молодшому. У дівчин на першому місці теж знаходяться перевесниці (до 50—60%), але вони дуже часто віддають перевагу старшим (до 40—50%) і не вибирають нікого моложе себе. Разом з тим саме особи жіновий статі схильні до піклувальної діяльності, вони більш охоче наставляють, опікують молодших дітей, доглядають за ними і т.д.

Інтереси і схильності представників чоловічої статі часто спрямовані на відносно віддалені предмети і явища, порию далекі від того, що могло б входити в прямі обов'язки хлопчика, підлітка, юнака. Звідси більш виражена в чоловічої статі схильність відволікатися на сторонні справи, займатися не тим, що безпосередньо потрібно. Якщо в центрі уваги дівчинки, починаючи з раннього віку, знаходиться людина і сфера його безпосереднього буття — взаємини між людьми, що оточують предмети, то увага хлопчиків залучають у значно більшому ступені віддалені предмети і явища. З цим зв'язані кращі знання дівчинок про себе, їхня більша увага до своєї зовнішності і до особливостей зовнішності і поводження навколишніх, більший інтерес до внутрішнього світу, велика чуйність до почуттів і переживань людини. Не випадково дівчинки в 3—4 рази частіше чим хлопчики, ведуть щоденник.

Розходження в інтересах і схильностях визначають деякі важливі переваги чоловічої статі велику широту мислення, більш широкий кругозір, "кращу здатність зіставлення віддалених предметів і явищ, велику об'єктивність узагальнення і разом з тим важливі недоліки — меншу побутову пристосованість, гірше розуміння необхідного в порівнянні з розумінням можливого.

Помітні розходження в сприйнятті часу і простору Представників жіновий статі більше залучає те, що розташовано безпосередньо біля людини — будинок, обстановка, безпосереднє оточення, люди, з якими приходиться спілкуватися. т. е. усі безпосередньо взаємозалежне; представників же чоловічої статі, незалежно від безпосередньої необхідності, від повсякденних дел. часто цікавлять предмети і явища вилучені, ніяк не зв'язані між собою. Увага представників жіновий статі не розподіляється настільки широко, зате в межах сприйманого усі відбиває у свідомості більш ретельно і детально. Тому в незнайомій обстановці (нова місцевість, новий маршрут руху і т.д.) хлопчики, підлітки. юнаки тримаються впевненіше, ніж їхньої перевесниці. Якщо ви хочете - довідатися, як пройти або проїхати куда-либо, де знаходиться той або інший об'єкт і т.д., краще запитувати в хлопчиків: їхні пояснення завжди більш корисні, а нерідко і більш розумні, чим пояснення дорослих.

Однак особи жіновий статі нерідко впевненіше почувають себе і виявляють велику активність у ситуаціях, зв'язаних зі спілкуванням. Якщо ж об'єкт, місцевість, предмет у цілому досить відомий і хлопчикам, і дівчинкам, то останні краще його знають. Не випадково вони в середньому краще пишуть виклади і твори: у них більше связности й описовості, більше уваги до деталей, хоча і не більше фантазії. У сприйнятті самого перебігу часу представники жіновий статі уступають чоловічому, що, щоправда, не завжди помітно в зв'язку з більш відповідальним, у середньому, їх відношенням до своїх обов'язків.

Характерна велика ризикованість, "розмашистість" поводження, велика рухливість і непосидючість хлопчиків, підлітків, юнаків у порівнянні з їхніми перевесницями. Правда, нерідко це мирно співіснує з більшою інертністю деякої частини представників чоловічої статі в побуті, у сімейних справах. Видимо, останнє зв'язано з особливостями виховання і відношенням до цих справ. Як справедливо відзначає С. Шейнкман ("Ми — чоловіка". М., 1977), верб відмінність від жінок, усе життя яких завантажена постійною кропіткою працею, чоловікам завжди було властиве різко переміняти надактивну діяльність пасивним времяпрепровождением, небезпека якого особливо велика в паші дні". Помітимо, однак, що багато жінок і раді б відпочити, так ніколи, а чоловіка мають можливість такий відпочинок собі дозволити.

Усі ці особливості психології хлопчиків, підлітків, юнаків у різних ситуаціях визначають істотні розходження в поводженні їхній у порівнянні з перевесницями. Особливо чітко менша зрілість хлопчиків у порівнянні з дівчинками виявляється в молодших класах. Вони більше відволікаються від уроків, і думки їх частіше блукають далеко від того, чим вони повинні займатися. Якщо від дівчинок приходиться вимагати, щоб вони робили уроки, то хлопчиків проходиться змушувати них робити. Дівчинки в середньому акуратніше, прилежнее, сумлінніше, исполнительнее. Навіть якщо взагалі хлопчик міркує не гірше. а краще дівчинки, змусити його міркувати саме на уроці сутужніше, ніж дівчинку. Непосидючість хлопчиків, їхня менша здатність переносити статичне навантаження виявляється в більш частому порушенні ними дисципліни на уроці, у більш гучному поводженні на змінах. Менша увага до себе і повсякденних занять знаходить вираження в тім, що хлопчика набагато сутужніше привчити тримати в порядку своє робоче місце, а приходячи з вулиці. акуратно складати одяг і ставити взуття. Хлопчики значно менше, ніж дівчинки, звертають увагу на свій одяг, крім лише тих випадків, коли особливості пропонованого одягу якось торкаються їхнього представлення про те, як повинний удягатися хлопчик (на відміну від дівчинки), — тут може бути сильний протест, а те, що одяг брудних або порвана, них цікавить і торкається менше, ніж дівчинок.

Психологічні розходження хлопчиків і дівчинок знаходять виразне вираження як причини неуспішності. Як відзначає Ю. Бабанский ("Оптимізація процесу навчання" М., 1977), серед причин неуспішності в дівчинок у всіх класах більший відсоток займає слабке здоров'я (тобто причина об'єктивна і поважна), тоді як неуспішність, зв'язана з пробілами в навичках навчальної праці, з негативним відношенням до навчання, з низьким рівнем вихованості, у хлопчиків спостерігається чаші, чим у дівчинок, причому у всіх віках. У цілому комплекс негативного відношення до навчання, неорганізованості, безсистемності і недисциплінованості є причиною неуспішності в хлопчиків приблизно в два рази частіше, ніж у дівчинок. Не випадково також, що в середньому (у багатьом країнам) серед невстигаючих школярів значно переважають хлопчики.

При цьому в початкових класах основними труднощами навчання хлопчиків є саме їхнє незріле відношення до навчання: вони не почувають відповідальності, мало переживають або не переживають зовсім через погані оцінки і невдоволення учи теля і батьків, забувають, що їм задане, або не додають цьому значення, і батькам приходиться за них дізнаватися про домашні завдання. По суті справи, хлопчики тут виявляють себе як діти більш молодшого віку. Адже відомо, яким би розумна і здатним ні була маленька дитина, багато від нього вимагати не можна просто внаслідок його вікової незрілості, а фактично в I-III класах за одною і тією же партою сидять діти різного віку: у середньому хлопчики моложе дівчинок на рік-півтора, хоча це розходження і не в календарному віці.

Поряд з цим у хлопчиків відсутні і належні навички праці, а також не розвиті якості, необхідні для успішного його здійснення: посидючість, наполегливість, терпіння, старання, старанність, акуратність. Любою вид психічної діяльності важкий для них, якщо він вимагає свідомого прояву активності, зусиль над собою. Цікаво разом з тим, що будь-який свій успіх вони більше, ніж дівчинки, схильні переоцінювати: якщо щось виходить, очі готові заявляти, що це легко і просто, те ж, що не виходить, представляється їм занадто важка і складним: у цьому виявляється недостатня їхня критичність. У хлопчиків частіше, ніж у дівчинок, спостерігаються перепади в настрої — від зайвої впевненості в собі до втрати цієї впевненості, хоча в цілому в порівнянні з дівчинками вони схильні переоцінювати себе. У випадку неправильного виховання це може самим незаконним образом сполучитися і з почуттям переваги стосовно дівчинок; це почуття характерне саме для найменш зрілих представників чоловічої статі, тих, хто сам далекий від норм поводження своєї статі.

У навчальній діяльності повною мірою знаходять прояву розходження в інтересах і схильностях представників чоловічої і жіновий статі. У цілому коло інтересів хлопчиків ширше, ніж у дівчинок. Хлопчики мають перевагу в знанні чогось особливого, більш рідкого, спеціального, але уступають дівчинкам у знанні більш простих і розповсюджених предметів і явищ. Словниковий запас у хлопчиків звичайно ширше, особливо за рахунок більш віддалених предметів і більш загальних понять. У мові хлопчиків переважають слова, що передають дії, тоді як дівчинки (і жінки в цілому) більш схильні до предметно-оцінної мови. Серед добре встигаючих у математику більше хлопчиків, чим дівчинок; серед добре встигаючих у літературі й іноземних мовах більше дівчинок, чим хлопчиків. Видимо, сам характер предметів гуманітарного плану більше відповідає схильностям і характерові мислення дівчинок, тоді як чіткий, більш схематичний і абстрактний характер предметів фізико-математичного циклу — схильностям і характерові мислення хлопчиків. У вільний час хлопчики більш схильні займатися спортом, приділяють час рухливим іграм, тоді як дівчинки — читанню, заняттю музикою і т.д. Збирати колекції чого-небудь у цілому хлопчики схильні більше дівчинок, однак успішність цього заняття може бути практично однакової: дівчинок виручає велика акуратність, хлопчиків — краща систематичність.

У відношенні хлопчиків і дівчинок до товаришів і вчителів істотних розходжень немає. У молодших класах як для тих, так і для інших найбільшим авторитетом є вчитель. У підлітковому віці усе більшого значення набуває думка товаришів, внутрікласні відносини. При цьому дівчинки більш схильні до критичних висловлень на адресу вчителів і товаришів, до скарг на що-небудь, однак це має скоріше характер одиничної реакції на яку-небудь конкретну подію, рідко узагальнюється й у цілому не відбиває негативного відношення до загальшкільних і внутрікласних справ. Навпроти, хлопчики менш схильні до оцінки яких або подій і їхнього висловлення супроводжуються меншою емоційною реакцією. Проте в ряді випадків саме в хлопчиків може складатися досить стійка система негативного відношення до школи.

Істотним недоліком школярів обоего статі є невміння організовувати спільну діяльність. Частково це зв'язано з індиферентним у змісті полової приналежності школярів характером навчально-виховного процесу, від чого, безсумнівно, страждає якість і навчання, і виховання. Видимо, варто більш повно використовувати можливості позакласної роботи для виховання навичок спільної діяльності школярів обоего статі. Іншою причиною невміння школярів обоего статі організовувати спільну діяльність є їхнє насторожене відношення друг до друга, як правило, инициируемое дорослими. Коли ж на зміну сторожкості, а у визначений період і деякої відчуженості між хлопчиками і дівчинками приходить усе більш наростаючий взаємний інтерес, їхня взаємна активність не знаходить правильних шляхів, тому що до цього наростання взаємного інтересу вони не підготовлені попереднім вихованням. У результаті багато юнаків і дівчини входять у доросле життя з досить неясними представленнями про характер суспільно корисного поділу обов'язків між чоловіками і жінками, з невмінням організовувати спільну діяльність із представниками іншої статі, випробують великі труднощі в спілкуванні з ними.

Виховання хлопчиків є в школі, загалом, більш важкою задачею для вчителів, не тільки лише тому, що серед останніх абсолютну більшість складають жінки, але й у зв'язку з зазначеними вище психологічними особливостями чоловічої статі. У цілому можна сказати, що з вихованням представників чоловічої статі школа в даний час справляється гірше, ніж вихованням жіночого. Не випадково в успішності хлопчики в середньому уступають своїм перевесницям, серед них у більшому ступені поширені шкідливі звички (паління, вживання алкоголю, нецензурна лайка), ними частіше відбуваються правопорушення. Тому знання психологічних полових особливостей і облік їх у практичній діяльності необхідні кожному, хто зацікавлений у повноцінному вихованні підростаючого покоління. І труднощі, зв'язані з вихованням школярів чоловічої статі, ніяк не можуть виправдати наявні тут недоліки.

ВИСНОВОК

Виконавши дану роботу, вивчивши особливості взаємин хлопчиків і дівчинок у молодших класах, я прийшла до визначених висновків, що я хочу розкрити у висновку.

Відомо, що дівчинки цього віку більш активні, чим хлопчики. Вони більш сумлінні, більш відповідальні. Часто саме в цьому джерело хлоп'ячої опозиції "жіночому командирству". Виходить, необхідно намагатися спеціально якнайчастіше ставити хлопчиків у позицію відповідальних і ініціативних членів колективу. Необхідно уважно відзначати прояву почуття дорослості в хлопчиків, дбайливо його підтримувати. Духовна атмосфера родини впливає на формування особистісних якостей майбутнього чоловіка або жінки. Якщо дитина не навчилася любити батьків, братів, сестер, свою школу. Родіну, те важко розраховувати, що він буде здатний у майбутньому глибоко полюбити обрану їм жінку.

Причиною невміння школярів обоего статі організовувати спільну діяльність є їхнє насторожене відношення друг до друга, як правило, инициируемое дорослими. Коли ж на зміну сторожкості, а у визначений період і деякої відчуженості між хлопчиками і дівчинками приходить усе більш наростаючий взаємний інтерес, їхня взаємна активність не знаходить правильних шляхів, тому що до цього наростання взаємного інтересу вони не підготовлені попереднім вихованням. У результаті багато юнаків і дівчини входять у доросле життя з досить неясними представленнями про характер суспільно корисного поділу обов'язків між чоловіками і жінками, з невмінням організовувати спільну діяльність із представниками іншої статі, випробують великі труднощі в спілкуванні з ними.

Для успішного морального виховання хлопчиків і дівчинок найбільш сприятливі умови, при яких у родині живе три покоління, коли в родині приблизно рівна кількість чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчинок. Такий склад благоприятствует нагромадженню дітьми досвіду межполовых відносин як усередині поколінь, так і між ними. Але більшість хлопчиків і дівчинок живуть у родинах із двома поколіннями і рідко спілкуються з бабусями і дідусями. Відсутність спілкування дітей зі старшим поколінням збіднює їхнє виховання як майбутніх чоловіків і жінок. Спілкування з бабусями і дідусями навіть у більшому ступені, чим спілкування з родителями, створює в дітей відчуття психічного комфорту, атмосфери тепла і ласки. Зрозуміло, це не означає, що молоді батьки одержують тим самим якась підстава перекласти задачі виховання на плечі старших. Треба врахувати ще і те, що часом саме бабусі схильні до того, щоб не пред'являти до дитини безумовних виховних вимог. Іноді конфліктуючий з родителями дитина саме в бабусі знаходить захист — і це приводить до розпещеності.

Виховання хлопчиків і дівчинок успешнее проходить у повній родині, коли батько і мати живуть разом. У родинах, де відсутній один з батьків (як правило, батько), хлопчики і дівчинки можуть рости замкнутими, відчуженими, з відчуттям збіднення свого дитинства. У хлопчиків, що ростуть без батька, спостерігається або зніженість, або озлобленість. Матері, що виховує хлопчика без батька. варто організувати спілкування сина з цікавими чоловіками-родичами, товаришами по службі, друзями, батьками товаришів сина, компенсуючи тим самим відсутність батьківського впливу.

Для морального виховання хлопчиків і дівчинок у родині особливу роль грає різностатевий колектив дітей — тоді первинний досвід межполового спілкування здобувається легко і природно. Якщо родина не має другу або третю дитину, то вона може заповнити недолік його спілкування з представниками протилежної статі, наприклад, у дружбі з родинами, у яких є діти іншої статі.

Особливе значення має духовна атмосфера родини, взаємини батьків.

Вади морального виховання особливо великі в тих родинах, де між родителями немає взаємної поваги, дружби, любові. Хлопчики і дівчинки з таких родин виходять у життя з перекрученими представленнями про взаємини між чоловіками і жінками. У хлопчика формується невірне представлення про істинно "чоловіче" поводженні, про принципи й етику взаємин у шлюбі і родині. Дівчинки, що виросли в таких родинах, часом негативно відносяться в майбутньому до чоловіків, родині, шлюбові.

Особистий приклад батька і матері — один з головних способів виховання хлопчиків і дівчинок у родині. Ніякі спеціальні зусилля не дадуть позитивних результатів, якщо перед очима дітей негативний приклад власних батьків.

На розвиток дитини великий вплив робить поводження навколишніх чоловіків і жінок. Так, установлено, що кожен хлопчик і дівчинка спілкуються в середньому з 200 чоловіками і жінками, що розподілені як би по сімох зонах: родина, сусіди, двір, школа, мікрорайон, інші мікрорайони, інші населені пункти. Кожна зона спілкування має свої особливості. Після школи в житті хлопчиків вирішальну роль грають двір і мікрорайон, для дівчинок — родина і частково двір.

Дане положення має як позитивне, так і негативне значення. На загальний інтелектуальний розвиток і розширення кругозору дитини велика сфера спілкування впливає сприятливо, а от на моральний розвиток — не завжди. Діти не вміють ще усвідомлено відбирати духовні і моральні цінності в різних сферах спілкування, сприймають середовище без належної критики. У цьому таїться джерело негативних впливів на дитину. Звичайно, дитина, вихована зі стійкими моральними й інтелектуальними якостями, має більше можливостей протистояти шкідливим впливам. Це накладає серйозну відповідальність на дорослих — не потрібно думати, що їхнє поводження і вигляд мають значення тільки у власній родині. Самі того не зауважуючи, дорослі часто впливають на дітей — і в самих різних і несподіваних місцях. Які ці впливи — за висить від морального змісту вчинків дорослих. І їм потрібно керуватися наступним правилом: серед чужих дітей важливо поводитися так, як ви хотіли б, щоб інші поводилися в присутності вашої дитини. Успішне рішення всіх цих задач припускає об'єднання зусиль школи і родини при роботі з кожною дитиною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1. Взаємини дітей у спільній діяльності і проблеми виховання: Сб. науч. трд. – М.: НДІ ОП, 1976.

2. Ісаєв Д.Н., Каган В.Е. Полове виховання і психогигиена в дітей. – Л.: Медицина, 1980.

3. Станкин М.И. Якщо ми хочемо співробітничати. – М.: Видавничий центр «Академія», 1996.

4. Світ дитинства: молодший школяр / Під ред. А.Г. Хрипковой – М.: Педагогіка, 1998.

5. Соловйова О.Б. Зворотні зв'язки в міжособистісному спілкуванні. – М.: 1989.

6. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. Хлопчик – підліток – юнак. – М.: Освіта, 1982.

7. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. Дівчинка – підліток – дівчина. – М.: Освіта, 1982.

8. Школьник Л. Полове виховання школярів. – Кишинів, 1989.