Реферат на тему:

Тенденції розвитку системи дошкільного виховання

Для сучасного етапу розвитку освіти в Україні, зокрема дошкільної, характерна широка наявність у ньому інноваційних процесів. Інновації – головний напрямок тенденцій розвитку системи дошкільного виховання.

Слово (innovatio) прийшло до нас з англійської мови й означає “нововведення”, “новаторство”. Філософське розуміння змісту інновації полягає у створенні нового, суспільно значущого продукту діяльності людини, який узагальнено характеризується двома ознаками: перетворенням явищ, речей, процесів; новизною, оригінальністю.

У сучасній педагогіці терміни “інновація”, “інноваційний” означають певне нововведення, що стосується того чи того аспекту освітньо-виховного процесу. Кінцевим результатом (прямим продуктом) творчого пошуку можуть бути нові технології, оригінальні виховні ідеї, форми та методи виховання, нестандартні підходи в управлінні. При цьому нове у педагогіці – то не лише авторські ідеї, підходи, технологічні методи, які досі не використовувались, а й комплекс елементів або окремі елементи педагогічного процесу з прогресивними засадами, що дає змогу ефективно забезпечувати розвиток і саморозвиток особистості. Свідченням цього є, зокрема, активне звертання сучасних педагогів до педагогічної спадщини минулого – вітчизняної та зарубіжної.

До педагогічних інновацій можна віднести набутки окремих педагогів, творчих груп, які являють собою цілісну систему роботи з певного напрямку, здебільшого недостатньо висвітленого у науково-методичній літературі. Ці системи ґрунтуються на ідеях відомих педагогів і на власному досвіді та інтуїції. Заслуга їхніх авторів у тому, що вони по крихтах збирають, систематизують, узагальнюють потрібний матеріал, вкладають у нього свої знахідки, своє розуміння проблеми, і це дає підставу говорити про новизну, оригінальність, а разом і про реальність підходів до здійснення поставлених завдань.

Поява інноваційних процесів зумовлюється рядом суперечностей, які мають різне джерело, предметне походження і різну складність. Головна суперечність розвитку системи освіти – невідповідність старих методів навчання, виховання та розвитку дітей новим умовам життя; друга – суперечність між масою нових відомостей і рамками навчально-виховного процесу; третя – суперечність старого і нового (мається на увазі становлення альтернативної освіти, нових типів навчальних закладів). Потреба вихователя в оновленні психолого-педагогічних знань, інтерес до передового педагогічного досвіду, з одного боку, й усталені стандарти змісту, форм і методів освітньо-виховного процесу, з іншого, викликаючи суперечність між можливостями особистості й реальною дійсністю, також живлять педагогічні інновації.

Зважаючи на означені суперечності і тенденції, дослідники цього явища сформулювали такі закони перебігу інноваційних процесів.

Закон незворотної стабілізації педагогічного середовища.

Сутність його полягає у тому, що кожне новаторство зумовлює незворотні зміни у педагогічному середовищі. Існуюча цілісна система починає руйнуватися, і мине певний час, доки елементи нового не витворять нову систему або не асимілюються.

Закон обов’язкової реалізації інноваційного процесу.

Будь-яка інновація, що містить у собі педагогічне відкриття, раніше або пізніше, стихійно або свідомо має реалізуватися. Зважмо на досвід відомих педагогів – давніх і сучасних.

Закон стереотипізації педагогічних інновацій.

Усе новаторське поступово перетворюється у звичайні поняття і дії, а отже, приречене стати стереотипом. Цей закон яскраво проглядає на становленні дошкільних закладів “нового типу”, які нині посіли своє місце в системі дошкільної освіти, а сам термін уже відійшов у минуле.

Сполучення визнання самоцінності дошкільного дитинства і розуміння його як першого етапу становлення особистості вимагає перегляду задач педагогічної роботи з дітьми.

У дошкільному дитинстві дитина здобуває основи особистісної культури, її базис, що відповідає загальнолюдським духовним цінностям.

До складу базису особистісної культури включається орієнтування дитини в природі, предметах, створених руками людини, явищах громадського життя, нарешті, явищах власного життя і діяльності, у собі самому.

Базис особистісної культури - власне людський початок у людині, осередок загальнолюдських цінностей (краса, добро, істина й ін.) і засобів життєдіяльності (представлення про дійсність, способи активного впливу на світ, прояви емоційно-оцінного відношення до що відбувається).

Становлення базису особистісної культури означає, що дитина прилучається саме до загальних, неминущих людських цінностей, а не до того, що може представлятися коштовним деякому колу людей у деякому регіоні й у деякі моменти часу. Прилучається до універсального (загальним) засобам життєдіяльності людей. При цьому процеси навчання і виховання в дошкільному віці можуть бути розділені тільки умовно.

Передача цінностей і засобів активного відношення до світу може бути здійснена тільки при обліку віку дітей.

Якщо при учбово-дисциплінарному підході виховання зводиться до виправлення чи попередженню можливих відхилень від правила за допомогою "уявлень", то особистісно орієнтована модель взаємодії дорослого з дитиною виходить з кардинально іншого трактування процесів виховання: виховувати - значить прилучати дитини до світу людських цінностей.

До кінця дошкільного віку можуть і повинні бути сформовані ціннісні основи відносини до дійсності.

Відношення до природи. Тут дитина здобуває початковий досвід прилучення до широкого кола загальнолюдських цінностей. Серед них пізнавальні цінності: дитина починає почувати себе першовідкривачем, випробує радість експериментування з об'єктами неживої природи, відкриває нове в знайомому і знайоме в новому; вичленює найпростіші закономірності, усвідомлює їхній непорушний характер,

Цінності перетворення: виникає прагнення дбайливо відноситися до природного середовища, зберігати і множити, у міру своїх сил, багатство природи.

Цінності переживання: дитини надить таємничість, загадковість явищ природи, він переймається її красою, близькістю до усього живого, почуває свою спільність із предметами і явищами навколишнього світу й одушевляє їх.

Умова формування цих цінностей - допитливість дитини, що може бути спрямована дорослим до об'єктів, усе більш і більш складним і різноманітної. Дорослий утягує дитини в область своїх переживань із приводу краси, величі, різноманіття природних явищ, створюючи зону спільних емоційних переживань. При цьому дорослий дає кожній дитині відчути себе "відповідальним обличчям", причетним до що відбувається.

У результаті формуються початки екологічної свідомості.

Відношення до "рукотворного світу". Тут формуються наступні цінності.

Пізнавальні цінності: у дитини пробуджується потреба в нових знаннях, його власний досвід розширюється за рахунок прилучення до того, що відомо іншим;

перед ним відкривається значимість навчання.

Цінності перетворення: виникає прагнення самому зробити те, що доступно іншому, і створити щось нове, оригінальне, діяти.

Цінності переживання: дитина переймається почуттям краси, досконалості створених людиною речей, створінь мистецтва, виникає почуття поваги до майстерності.

Ведучими факторами виникнення цих цінностей є гра, спілкування з мистецтвом.

Формуються початки духовності як властивості свідомості.

Відношення до явищ громадського життя (відношення до інших людей). Представлено наступними цінностями.

Пізнавальні цінності: у дитини з'являється соціальна орієнтація на точку зору іншої людини, на його емоційний стан, відношення до дії іншого як учинку. Формується інтерес до подій громадського життя в країні, у рідному місті. Складається усе більш повне розуміння колективних взаємин між однолітками, розвивається соціальне мислення.

Цінності перетворення: дитина прагне впливати на навколишніх, робити на них вплив, брати під свій захист і допомагати їм; передавати свої знання, досвід іншому.

Цінності переживання: дитина зауважує, що поруч з ним люди, такі ж, як і він, і в той же час відмінні від нього; народжується почуття значимості іншого; переживання здобувають особистісну зафарбованість; на основі співпереживання народжується співчуття і співрадість.

Формуються початки моральної свідомості.

Відношення до самого себе. Представлено наступними цінностями.

Пізнавальні цінності: відкриття свого "Я"; дитина виділяє себе зі світу. Вона починає усвідомлювати, що несхожа на інші. У той же час виникає інтерес до свого життя (біографія) і життя близьких. Пробуджуються перші представлення про Родіна, про майбутнє, виникає відношення до життя і смерті, до безсмертя.

Цінності перетворення: на основі потреби у визнанні виникає прагнення діяти "як усі".

Цінності переживання: почуття фізичної і психологічної захищеності; повнота різноманітних почуттів, розкутість, відчуття власного тіла і володіння їм;

насолода грою як проявом духовних і фізичних сил.

Формуються початки самосвідомості особистості.

У рамках особистісно орієнтованого підходу інакше повинні бути осмислені також зміст і принципи навчання. Звичайно під навчанням розуміється передача знань, умінь і навичок, що має на увазі визначений рівень "зрілості" тих психічних функцій (увага, сприйняття, пам'ять, мислення, довільність і ін.), без яких неможливе освоєння. Така власне кажучи "шкільна" модель навчання представлена в дошкільному віці, що неправомірно. Від навчання знанням, умінням і навичкам варто перейти до навчання самої можливості здобувати їхній і використовувати в житті. Дорослі передають дитині вироблені людством і зафіксовані в культурі засобу і способи пізнання світу, його перетворення і переживання. Оволодіння ними і веде до розвитку специфічно людських здібностей.

Формування культури пізнання. В міру розширення орієнтування дитини в природних явищах він опановує представленнями про живому і неживому, про причину і наслідок, про простір і час і ін.

Знайомлячи з предметами, створеними руками людини, вона починає відрізняти штучне від природного, красиве від потворного, реальне від уявлюваного і т.п.

Світ людських відносин розкривається дитині в представленнях про добро і зло, про своєму і чужому, про правду і неправду, про справедливість і несправедливість і т.д.

Свій внутрішній світ, свої зростаючі можливості розкриваються для дитини в представленнях про бажаному і можливому, про те, що значить думати, припускати, знати, і ін.

Тут - джерела народження вищих психічних функцій, зрілі форми яких з'являться пізніше, у шкільні роки.

Народжуються нові форми світосприймання, елементи довільності в рішенні пізнавальних задач, інтерес до пізнання, що в цілому й утворить культуру пізнання.

Формування діяльного-практичного відношення до світу (вольової культури). Тут дитина прилучається до тих соціально виробленим формам активності, що утворять способи спрямованого перетворення світу - способи постановки мети, вибору засобів і визначення черговості і послідовності їхнього застосування (планування), прогнозування можливих ефектів дій. Дитина учиться переборювати труднощі, контролювати виконання дій, оцінювати результати.

Звичайно, усі ці дії, що характеризують високий рівень довільності поводження, властиві зрілої особистості, тільки починають формуватися в дошкільному віці. Вони виступають у своїх початкових формах і, головне, ще не являють собою цілісної системи, що визначає поводження дитини.

Навчання основам сподівання, планування, прогнозування, контролю й оцінки результатів і їхнього наслідків здійснюється через сполучення ігрових і неігрових моментів; розподіл функцій між дорослими і дітьми.

Одним з найбільш ефективних засобів формування довільності в дошкільному віці є ігри з правилами, що організують, регулюють дії дитини, обмежують його спонтанну, імпульсивну активність. Правила ігри стають тією "точкою опори", з яким можна зіставити свої дії, усвідомити й оцінити їх. Усвідомлюючи правила гри, діти починають підкоряти їм свої власні дії.

У результаті складаються передумови виникнення пізнавальної, вольової й емоційної саморегуляції.

Формування культури почуттів. Ціль навчання в даному випадку - узгодження емоцій, що народжуються в дитини, із соціально заданими формами емоційних переживань і проявів дорослих. Прилучаючи до світу інших людей, співпереживаючи їм і наслідуючи їхньому поводженню, дитина відкриває для себе гаму нових почуттів, палітру емоційних відтінків, що збагачують відношення до навколишнього.

Дитина, таким чином, уперше починає переживати радість пізнання, красу праці, природи, творів мистецтва, гордість за свій успіх.

Освоюється мова емоцій.

Збагачується регістр людських переживань, їхнє усвідомлення і потреба в оволодінні власними емоціями, тобто народжується культура почуттів.

Умовою такої єдності є загальний підхід до добору матеріалу й організації виховання і навчання. При цьому необхідна максимальна реалізація тих можливостей дитини, що формуються і виявляються в специфічно "дитячих" видах діяльності. Така реалізація припускає збагачення змісту і форм дитячої діяльності, що досягається за допомогою особливих засобів. Вироблення подібних засобів і широка їхня апробація в реальній практиці дитячого садку створюють актуальну задачу сучасної дошкільної педагогіки і психології.

В основі - ідея збагачення духовного світу дитини, насичення його життя яскравими, незвичайними, цікавими подіями - справами, зустрічами, іграми, пригодами.

Велику роль у цьому грає мистецтво. Життя дитини повинне протікати у світі мистецтва, у всій його розмаїтості і багатстві. Ніщо не може порівнюватися з ним по силі впливу на зростаючого людину. Мистецтво є унікальним засобом формування найважливіших сторін психічного життя - емоційної сфери, образного мислення, художніх і творчих здібностей. Саме в дошкільному дитинстві закладаються основи естетичної свідомості, художньої культури, з'являється потреба в художній діяльності. У зв'язку з цим необхідно насичувати життя дитини мистецтвом, уводити його у світ музики, казки, театру, танцю. Важливо збагачувати форми ознайомлення дітей з мистецтвом, включати його в повсякденне життя, створювати умови для дитячого естетичної творчості.

Збагачення духовного світу дитини базується на наступних положеннях.

Перспектива, що відкривається. Дошкільники здобувають нові знання, уміння, способи діяльності в такій системі, що розкриває перед ними обрії нових знань, нових способів діяльності, спонукує дітей будувати здогаду, висувати гіпотези, активізувати потреба руху до всі новим знанням.

"Рівноцінність представленості основних сфер". Відповідно до цього принципу кожній дитині повинні бути надані рівні можливості для освоєння основних сфер життєдіяльності ("природа" "рукотворний світ", "суспільство", "я сам"),

"Вільний вибір". Якщо вихователь прагне щось уселити дитині (ті чи інші погляди, орієнтації, смаки), то це повиннео мати пряме відношення до формування базису особистісної культури. За межами цієї задачі дитині нічого не зобов'язують, нічого не вселяють. Він має у своєму розпорядженні право самовизначення, вільного вибору (що, як і з ким він буде робити і т.п.).

Загальною основою виховання і навчання в дитячому саду є оволодіння мовою.

Оволодіння рідною мовою як засобом і способом спілкування і пізнання є одним з найважливіших придбань дитини в дошкільному дитинстві. Саме дошкільне дитинство особливе сензитивно до засвоєння мови: якщо визначений рівень оволодіння рідною мовою не досягнуть до 5-6 років, те цей шлях, як правило, не може бути успішно пройдений на більш пізніх вікових етапах.

Формування можливостей мовного спілкування дошкільників припускає включення в життя дитини в дитячому саду спеціально спроектованих ситуацій спілкування (індивідуальних і колективних), у яких вихователь ставить визначені задачі розвитку мови, а дитина бере участь у вільному спілкуванні. У цих ситуаціях розширюється словник, накопичуються способи вираження задуму, створюються умови для удосконалювання розуміння мови. При організації спільних спеціальних ігор дитині забезпечена можливість вибору мовних засобів, індивідуального "мовного внеску" у рішення загальної задачі - у таких іграх у дітей розвивається здатність виражати власні думки, наміри й емоції в постійно мінливих ситуаціях спілкування.

Розвиток рідної мови дітей, оволодіння багатствами рідної мови складає один з основних елементів формування особистості, освоєння вироблених цінностей національної культури, тісно -зв'язано з розумовим, моральним, естетичним розвитком, є пріоритетним у мовному вихованні і навчанні дошкільників.

Важливо навчати дошкільників у національному і багатонаціональному дитячому садах російській мові як мові міжнаціонального спілкування, а також дітей некорінної національності національній мові даної республіки. Проблема мовного розвитку стає комплексною. Важливо розробити єдиний цикл мовного розвитку дітей у рамках більш загального циклу гуманітарного виховання і навчання.

Описані умови створюють сприятливу ситуацію для виховання почав інтернаціоналізму, що припускає як спілкування дітей різних національностей у межах дитячого саду, так і спеціальне ознайомлення з життям інших народів.

У дитинстві позитивне відношення до народів світу, інтернаціональні почуття закладаються через виділення в національному загальнолюдського початки: основний шлях виховання тут - це просування дитини до загальних гуманістичних цінностей, що розкриваються через прилучення дитини до своєї національної культури - танцям, пісням, казкам, прислів'ям, приказкам. При цьому не можна ставити акцент на національних особливостях на шкоду ідеї спільності всіх людей на планеті. Дітям корисно дати елементи етнографічних і етнопсихологічних представлень (використовуючи слайди, кінофільми про розмаїтість людських рас і національностей). Варто формувати в них представлення про різноманіття людських мов одночасно з позитивним відношенням до них.

При формуванні „базису особистісної культури народжуються і розвиваються такі головні утворюючі особистості, як уява і засноване на ньому творчість, довільність у виді здатності до самостійних учинків, потреба дитини активно діяти у світі.

Уява - основа активної участі дитини в різних видах діяльності: практичною-практичній-предметно-практичної, ігровий, комунікативної, естетичної і т.д. Воно включається до складу уже вихідних форм мислення (наочно-діючого, образний^-наочно-образного), самосвідомості (образ "Я", самооцінка й ін.), відносин до іншого людині (співпереживання, співчуття, розуміння). Досить розвита уява дозволяє дитині переборювати сформовані стереотипи власних ігрових дій, рольові позиції, будувати нові сюжети гри. На основі уяви ,у дітей складаються перші прояви творчого відношення до дійсності.

Творчість дітей дошкільного віку хоча і виступає ще в нерозвиненій формі, однак містить у собі важливі якості, що створюють можливість самостійно виходити дітям за межі знань і умінь, отриманих від дорослих, створювати новий продукт - оригінальний малюнок, нову казку і т.п.

Творчий процес - це якісний перехід від уже відомого до нового і невідомий. У дітей дошкільного віку це пошук іншого сполучення фарб і форм в образотворчій діяльності, нових способів у процесі конструювання, сюжетних ліній при творі розповіді і казки, мелодій у музичній діяльності. Висока динамічність, гнучкість пошукової діяльності дітей сприяють одержанню ними оригінальних результатів при виконанні різних видів діяльності. У процесі творчої діяльності переборюється острах дітей помилитися, зробити "не так, як треба", що має істотне значення для розвитку сміливості і волі дитячого сприйняття і мислення.

Довільність розширює можливості дитини погоджувати своє поводження з власними спонуканнями і спонуканнями інших людей. Особливе значення при цьому здобуває не тільки підпорядкування готовим правилам, але і конструювання нових правил, готовність приймати задачі дорослого і висувати власні. Усе це обумовлює розвиток потреби бути активним, пізнавати і перетворювати світ, впливати на інших людей і самого себе.

Потреба почувати себе активною особистістю виражається в дитини прагненням бути несхожим на інші, виявляти самостійність поводження, робити по-своєму і бути значимим для інших людей.

Будучи стрижнем особистості, творча уява, довільність і потреба самостійно діяти утворять зовсім особливу систему: вони самокоштовні й у той же час не можуть існувати друг без друга; вони незвідні до прямих результатів педагогічних впливів і в той же час обумовлені ними; вони виражають своєрідність, неповторність зростаючого людини й у той же час засновані на його спільності з іншими людьми.

Зароджується індивідуальність дитини. Складається власне міжособистісне відношення в контакті між дітьми і дорослими, зводиться не до реалізації яких-небудь спеціальних виховних чи задач дидактичних цілей, формується відношення повноцінного спілкування і співробітництва. Розвиток індивідуальності кожної дитини і духовно-емоційних контактів між ним і дорослим, а також іншими дітьми вимагає істотного відновлення характеру організації життя дитини в дитячому саду, побудова умов для вільного, не стиснутого інструкціями спілкування, для розкріпачення особистості дитини.