Реферат з педагогіки:

Використання елементів акторської та режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителя

Театр – це синтез багатьох мистецтв, зокрема живопису, архітектури, музики, вокалу, танцю. Об’єднувальну функцію щодо всіх цих мистецтв виконує мистецтво актора, в тому числі і педагога.

Якщо драматург, декоратор, музикант говорить із глядачем лише через актора і у зв’язку з актором, то науковці, методисти, провідні теоретики, вчені світу говорять з учнями лише через учителя і в зв’язку з учителем.

Координатором усіх мистецтв у театрі, творцем спектаклю, його мистецької впливовості через числення поєднання художніх образів є режисер, то у школі – педагог.

Яким же повинен бути “сучасний педагог”, який являється нашим об’єктом дослідження?

На це питання ми знаходимо різні відповіді в багатьох наукових джерелах, актуальність цієї теми заставляє шукати все нові і нові визначення. Обмірковувати нові думки та теорії, бо саме “сучасний вчитель” охоплює багатогранне і багатовимірне значення. Що ж до терміну “сучасний” в нашому вжитку, то він означає і відмінний, і взірцевий, і ініціативний. Це той, хто безумовно стоїть на рівні часу, на рівні сьогоднішнього дня.

Майстерність сучасного вчителя якраз полягає у тому, щоб бути вискоерудованою, високультурною, доброю, щирою людиною, людиною, яка у своїй роботі застосовує різні методи і форми навчання, яка вміє викликати у дітей і сльози радості і печалі, яка заставить задуматись, обміркувати, аналізувати.

Педагог – це одночасно і режисер, і актор, який сам складає і грає, який сам вчиться і навчає. Навчає малу дітвору, яка вже встигла полюбити нас педагогів, перших просвітителів у їхньому житті, полюбити по-своєму, по-дитячому, але щиро і незаперечно.

Адже глибока і незаперечна істина в тому, що саме педагог учить їх жити в цьому широкому світі. Життя вчителя – це одвічна гра, де він актор, а учні – слухачі. І щоб зробити гру цікавою, треба бути досвідченим, талановитим актором і режисером.

Актуальність ролі вчителя. використання елементів режисерської та акторської майстерності у педагогічній діяльності знаходимо перш за все:

• у вимірах психології, де не вдаючись до детального психологічного стуктування особистості та організму у плані характеру, станів, процесів, здібностей, таланту, не розглядаючи засад театрального мистецтва та театральної педагогіки, окреслимо лише деякі з проблем, які слід розв’язувати і які допоможуть розумінню практичної значущості театральної педагогіки в освітньо-виховній сфері.

Переважна більшість концепцій режисерської та акторської майстерності репрезентовано двома угрупуваннями. Перше об’єднує дослідників, котрі аналізують творчість як стихійну, не контрольовану свідомість, могутність таланту, натхнення, силу, якій можна перешкоджати, але яка в принципі не піддається втручанню інтелекту, друге – як сплановану алгоритмізацію, як своєрідні моделі, що піддаються кількісному аналізові.

Однобічність цих підходів подолав К.С. Станіславський, який вважав, що мистецтво і душевна техніка актора, як і педагога, спрямовується на те, щоб уміти природнім шляхом знаходити в собі зерна людських якостей і вад, а потім вирощувати чи знищувати їх у своїй діяльності;

• у вимірах культури і естетики.

Мистецтво театру і навчання базується на синтетичній сценічній дії актора, в особі якого виступає і вчитель, та акторського ансамблю або учнівського колективу (міміка, пантоміміка, жест, сценічне слово). Усі ці складники створюють дійство, щоб передусім через почуття людини, її переживання дійти до глибинних зрушень, очищення ідеалів, життєвих цілей;

• у вимірах соціології.

Відомо, що тисячі професій народжуються і вмирають, але живуть і до цього часу найдавніші з них, в яких не зникла соціальна та суспільна необхідність: хлібороб, будівельник, лікар. Вчитель. Та й серед цих вічних професій учительська посідає особливе місце: вона – початок усіх професій.

Змінюються умови і засоби виховання та незмінним лишається головне призначення вчителя – навчити людину бути людиною. Але саме це і є найважчим, бо як писав Жан-Жак Руссо, що вірний спосіб зіпсувати людину – це дати їй усе і не вимагати від неї нічого: “Тоді тиран буде до ваших послуг”.

Майстерність вчителя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчитися, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта.

Що ж таке майстерність? Ми схильні вважати, що це поняття є багатогранне, яке вимагає і вміння читати на людському обличчі, і це читання може бути навіть описове. Нічого мудрого, нічого містичного немає в тому, щоб по обличчю дізнатись про деякі ознаки душевних рухів. Педагогічна майстерність полягає і в постановці голосу, в умінні керувати своїм обличчям. Але педагог не може не грати в своїй діяльності. Не може бути педагога, який не вмів би грати. Не можна ж допускати, щоб наші нерви були педагогічним інструментом, не можна припускати, що ми можемо виховувати дітей за допомогою наших сердечних мук, мук нашої душі.

“Та не можна просто грати сценічно, зовнішньо. Є якийсь пас, який має поєднувати з цією грою вашу прекрасну особистість. Це не мертва гра, техніка, а справжнє відбиття “тих процесів, які є в нашій душі”, - так писав Макаренко.

Отже, метою нашого дослідження є розкрити та показати суміжність, подібність та тотожність акторської і педагогічної діяльності, вивчити стан цієї проблеми в теоретичній літературі.

Методами дослідження, використаними при написанні цієї роботи є:

• аналіз;

• синтез;

• узагальнення;

• порівняння;

• спостереження.

Завдання дослідження полягає перш за все у вивченні та оволодінні елементами акторської та режисерської майстерності вчителя на практиці, що дає змогу зрозуміти справжню суть і мету. Саме тут безліч шляхів, безліч можливостей для порівняння та осмислення.

Коли ми, наприклад, порівнюємо театр з іншими видами мистецтва, не замішається поза увагою одна суттєва обставина – спектакль створює не один художник, як у більшості мистецтв, а багато учасників творчого процесу. Так само і в педагогічній діяльності навчальний спектакль створює не лише вчитель, а весь учнівський колектив. Їх можна назвати “творчим ансамблем”. Природа театральної педагогіки потребує, щоб увесь спектакль був проникнутий творчою думкою і живим почуттям. Ними мають насичуватись кожне слово, кожне мотивування руху і міміки педагога, кожна педагого-режисерська сценка.

Все це – вияв життя того єдиного, цілісного. Живого організму, який, народжуючись творчими зусиллями всього колективу, отримує право називатись справжнім твором театральної педагогіки – уроком.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Лемківський М.В., Микитюк О.М. Історія педагогіки. – Харків: “ОВС”, 2002- ст.. 207-208.

2. Педагогіка: Хрестоматія/Уклад.: Кузьмінський А.І., Омеляненко В.О. – К.: Знання-Прес, 2003, с. 382-385.

3. Фібула М.М. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2001. – с. 231-334.

4. Воянова Н.П. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2001, с. 412-450.

5. Ващенко Г. Вихований ідеал. – Полтава, 1994. – с. 52-75.

6. Львова Ю.Я. Творческая лабораторія учителя. – М.: 1985. – с. 98-121.

7. Сухомлинський В.О. Сто порад учител. // Вибр. Твори: У 5 т. – К., 1976. – Т.2. с. 425-432.

8. Макаренко А.С. методика організації виховного процесу // Твори: У 7 т. – К., 1954. – Т.5, с. 76-80.

9. Бабич М.Д. Основи культури мовлення. – Л.: Просвіта, 1990. – с. 41-122.

10. Педагогічна майстерність (За ред. І.А. Зазюка. – К.: Вища шк.., 1997. – с. 111-161.