Реферат на тему:

“Хрущов проти Сталіна. Доповідь на ХХ з’їзді КПРС”

План реферату.

І. Вступне слово про епоху Хрущова.

ІІ. Коротка біографія.

ІІІ. Партійна діяльність Хрущова. Обставини і люди, що зіграли роль у просуванні Хрущова.

1. "Затятий активіст".

2. Слухач Промакадемії.

3. Причини приходу до влади.

ІV. Підготовка до ХХ з'їзду партії.

1. Створення комісії Поспєлова.

2. Робота комісії.

3. Причини виступу Хрущова.

V. Положення доповіді і їхній аналіз.

VІ. Історичний зміст і значення доповіді.

VІІ. Список літератури.

Час Хрущова - один з найбільш значних і непростих періодів нашої історії. Значних - тому що безліч великих подій відбулася в той період: це й амністія ув'язнених у Гулазі, і велика кількість інших реформ; у цей час був уперше відправлена у космос людина і при Хрущове ж світ був поставлений на межу ядерної війни. Непростих - тому що стосується десятиліття, що спочатку називалося "славним", а потім засуджено як час "волюнтаризму" і "суб'єктивізму". Довго, дуже довго про ці бурхливі роки не прийнято було говорити. Майже 20 років лежало табу на імені Н.С. Хрущова

* * *

Але що ж це була за людина, Микита Сергійович Хрущов?

Народився в 1894 р. у селі Калинівка Курської губернії. З 12 років уже працював на заводах і шахтах Донбасу. У 1918 р. Хрущова приймають у партію більшовиків. Він бере участь у громадянській війні, а після її закінчення знаходиться на господарській роботі. Був делегатом від України на XІV і XV з'їздах ВКП (б). У 1929 році поступив учитися в Промислову акдемию в Москві, де був обраний секретарем парткому. Із січня 1931 р. - секретар Бауманского, а потім Краснопресненського райкомів партії., у 1932-1934 р. працював спочатку другим, потім першим секретарем МГК і другим секретарем МК ВКП (б). На XVІІ з'їзді ВКП (б), у 1934 р., Хрущова обирають членом ЦК, а з 1935 р. він очолює Московську міську й обласну партійні організації. У 1938 р. стає першим секретарем ЦК КП(б) України і кандитатом у члени Політбюро, а ще через рік - членом Політбюро ЦК ВКП(б).

В роки Великої Вітчизняної війни Хрущов був членом воєнних рад Південно-Західного напрямку, Південно-Західного, Сталінградського, Південного, Воронезького і 1-ого Українського Фронтів. Закінчив війну в званні генерал-лейтенанта. З 1944 по 1947 р. працював Головою Ради Міністрів Української РСР, потім знову обраний першим секретарем ЦК КП(б)У.

З грудня 1949 р. він - знову перший секретар Московського обласного і секретар Центрального комітетів партії. У березні 1953 р., після смерті Сталіна, цілком зосереджується на роботі в ЦК, а у вересні 1953 р. обирається Першим секретарем ЦК. З 1958 р. - Голова ради міністрів СРСР. На цих посадах знаходився до 14 жовтня 1964 р. Жовтневий (1964) пленум ЦК КПРС звільнив Н.С. Хрущова від партійних і державних посад "по стані здоров'я". Персональний пенсіонер союзного значення. Помер 11 вересня 1971 року.

* * *

Спробуємо ближче розглянути ту частину життя Хрущова, що прямо зв'язана з партією і його суспільною діяльністю. Уперше на загальнонаціональному рівні він проявився в 1925 році. Хрущов був обраний делегатом на XІV з'їзд партії. На з'їзді відбулося різке зіткнення між Сталіним і "новою опозицією", керованої Зинов'євbv і Каменьєвим. Хрущов рішуче взяв сторону Сталіна. Такі люди, як Троцький, Каменєв, Зинов'єв мало імпонували простим робочим хлопцям, що погано розбиралися в складних теоретичних питаннях, що складали предмет дискусії на XІІІ, XІV і наступних з'їздах партії. Сталін же в силу власних своїх якостей, як людина менш освічена і культурна, був ближче до цієї робочої маси. Тому можна думати, що Хрущов щиро встав на сторону Сталіна, адже він і сам був простим робочим хлопцем, якому були далекі думки про щось глобальне.

Можливо, Хрущов на все життя і залишився би керівником середньої ланки, якби не добра нагода. Генеральним секретарем ЦК Компартії України в 1928 році був обраний С.В. Косиор. Як було прийнято, кожен новий керівник починав свою роботу з набору нових кадрів для свого апарата, і в числі нових людей, запрошених Косиором виявився Хрущов. Він був призначений заступником завідувача організаційним відділом ЦК КП(б)У. А через рік, коли в Москві відкрилася Промислова академія, Хрущов став одним з її перших слухачів. Там він виступив як активний борець проти прихильників Бухарина, у результаті чого очолив партійне бюро академії.

Щасливою випадковістю для Хрущова виявилося не тільки те, що він потрапив у Промакадемію. У цій академії училася Надія Сергіївна Аллілуєва - дружина Сталіна. Вона була обрана парторгом однієї з груп і тому часто спілкувалася з Хрущовим. Микита Сергійович думав, що саме їй він зобов'язаний тим, що на нього звернув увагу Сталін. Хрущов так говорив про цей епізод: "От я і називаю це лотерейним квитком, що я витяг свій щасливий лотерейний квиток. І тому я залишився в живих, коли мої однолітки, мої однокашники, мої друзі, мої приятелі, з якими я разом працював у партійних організаціях, склали голову як "вороги народу".

Швидше за все, найпершими кроками до політичної кар'єри він був зобов'язаний головному редактору "Правди" Л.З. Мехлісу, якому стало відомо про його активну боротьбу проти "правої опозиції" у Промакадемії. І він запропонував Хрущову виступити з обвинувачувальною статтею в "Правді", що громила прихильників Бухарина. (по суті, Хрущов просто підписав завчасно складений Мехлісом лист.)

Чималу роль у кар'єрі Хрущова зіграв Л.М. Каганович, що у той час був членом Політбюро, секретарем ЦК ВКП(б) і першим секретарем Московського обкому. Він був знаком із Хрущовим ще в Україні. І саме Кагановичу належала ініціатива перших великих призначень Хрущова. За рекомендацією Кагановича в 1931 році Хрущов був обраний першим секретарем Бауманського райкому партії м. Москви. Біографія Хрущова буяє подібними злетами. Йому дійсно сильно везло. Багато в чому, щоправда, своїм постійним просуванням по службі він був зобов'язаний своїй слухняності Сталіну і партії.

Але як же могло трапитися, що після смерті Сталіна до керівництва країною прийшов саме Хрущов? Начебто б Сталін зробив усе, щоб забрати з партії будь-яких своїх супротивників - справжніх і уявних. Многим запам'яталася його фраза: "Є людина - є проблема, немає людини - немає проблеми". Зрештою в живих залишилися, здавалося б, самі вірні і надійні. Як же Сталін не розглядів у Хрущові гробаря свого культу?

Незадовго до своєї кончини Сталін піддав опалі Молотова і Мікояна, готуючи їм, імовірно, таку ж долю, яка осягла інших керівників, знищених при їх же допомозі. Але тим не менш Сталін ні в чому не підозрював Хрущова. Швидше за все, Хрущов зумів якимсь образом прикинутися людиною без особливих амбіцій. Розповідали, що під час тривалих нічних посиделок на дачі в Кунцеве, де вождь жив останні роки, Хрущов танцював гопака. Ходив він тоді в українській косоворотці, зображуючи "щирого козака", далекого від яких або претензій на владу.

Отже, Хрущов прийшов до влади не випадково й одночасно випадково. Сам Сталін, піднімаючи його з однієї сходинки на іншу, мимоволі підготував ґрунт для узвишшя Хрущова. У цьому змісті прихід Хрущова до влади був закономірний. Але, звичайно, був тут і великий елемент випадковості. Якби "сталінська гвардія" згуртувалася в 1953 році, а не пізніше, не бути б Хрущову лідером. Сама наша історія могла піти по іншому руслу. І все-таки історія зробила правильний вибір. Напівзруйноване село, технічно відстала промисловість, найгостріший дефіцит житла, мільйони ув'язнених у таборах і в'язницях - усе це вимагало нової політики, радикальних змін. І Хрущов прийшов, щоб дати народу нові надії і, можливо, нове життя.

* * *

Отже, йшли дні. Наближався час чергового XX з'їзду партії. На липневому (1955 р.) пленумі ЦК вирішено було провести з'їзд у лютому 1956 року. Для його підготовки були створені різні комісії. У цей час одна з комісій ЦК займалася реабілітацією необґрунтовано репресованих у попередні роки. І от під час обговорення в Президії ЦК чергову її рекомендацію, М.С.Хрущов запропонував створити комісію з розслідуванню діяльності Сталіна.

Для нього не було несподіванкою, що самі старі члени Політбюро і Президії ЦК В.М. Молотів і К.Є. Ворошилов (обоє - у Політбюро з 1926 р.), а також Л.М. Каганович (у ПБ із 1930р.) стали бурхливо заперечувати. Особливо активний був Молотов:

"- Розслідувати діяльність Сталіна - це ревізувати підсумки усього величезного шляху КПРС! Кому це вигідно? Що це дасть? Навіщо ворушити минуле?"

Але Хрущов був підтриманий "молодими" членами Президії: Н.А. Булганіним (у ПБ із 1948р.), М.З. Сабуровим і М.Г. Первухіним (з 1952 р.), а також Н.К. Кириченко і М.А. Сусловим (обоє з липня 1955 р., багато в чому завдяки Хрущову). Сутичка була бурхливою. Хрущов її погасив обіцянкою, що будуть у самому секретному порядку розглянуті лише "порушення соціалістичної законності", у яких основна частка провини лежить на Л.П. Берії.

Склад комісії був визначений самий вузький: секретар ЦК КПРС академік П.Н. Поспєлов, секретар ЦК КПРС А.Б. Арістов, голова ВЦСПС Н.М. Швернік, працівник Комітету партійного контролю при Центральному Комітеті П.Т. Комаров. Очолив роботу комісії Поспєлов. Йому було не звикати писати про вождів. Він чимало знав про Сталіна. У 1951 році тиражем майже сім мільйонів екземплярів вийшло друге издпние "Короткої біографії" вождя, над якою разом з іншими трудився і сам Поспєлов.

Комісія сиділа день і ніч. Перегортаючи папки "розстрільних" справ, Поспєлов разом із членами комісії одночасно вишукував відповідні ленінські цитати, що засуджують культ особистості і порушення "соціалістичної законності". План доповіді, запропонований академіком Поспєлов, був відверто примітивним, але зрозумілим: усе зводилося до мудрості, скромності, гуманізму Леніна і його норм діяльності і порушенню цих постулатів Сталіним. Весь пафос доповіді, що готувалася, зводився до того, що сама система, що була створена Леніним, не має ніякого відношення до беззаконь і незліченних репресій. Усі вони - результат культу особистості Сталіна. Ця нехитра і гранично примітивна схема була цілком схвалена Хрущовим. Але коли проект підготовленої доповіді доклали на Президії, там знову виникли люті суперечки. Лише завдяки підтримці Сабурова, Первухіна, Булганіна і Кириченко Хрущову удалося домогтися рішення продовжувати роботу над доповіддю.

Каганович пропонував обговорити її на ХХІ з'їзді, Молотов - поступово виправити помилки минулого без їхнього обнародування. Так чи інакше, за розпорядженням Хрущова Поспєлов продовжив роботу над доповіддю, якій стояло зіграти історичну роль.

Нарешті 14 лютого 1956 року у Великому Кремлівському палаці відкрився ХХ з'їзд КПРС. Він проходив як звичайно: доповідь, схвалення "ленінського курсу", оплески, гучні вставання і так далі. З'їзд котився до благополучного фіналу, а ясності не було. Відомо, що Хрущов буквально жив цією доповіддю і був готовий за будь-яку ціну довести його до делегатів з'їзду. Вже в ході роботи з'їзду він не раз вечорами запрошував до себе Поспєлова і диктував йому свої зауваження і думки в доповідь, що у нього з'являлися при читанні підготовлених матеріалів.

* * *

І зрештою під час одного з перерв між засіданнями Хрущов зважився запитати інших членів Президії ЦК:

- Товариші, що ми будемо робити зі звітними даними товариша Поспєлова?

Відразу ж розгорілася люта суперечка. Ті ж Молотов, Каганович виставили цілком логічні політичні аргументи:

- Що тебе, Микита, змушує діяти в такий спосіб?

- А як з'їзд зрозуміє, як партія зрозуміє?

І дійсно, що ж спонукало Хрущова діяти в такий спосіб? Як зважився він виступити з доповіддю про Сталіна, знаючи, що більшість делегатів буде проти викриттів? Відкіля він почерпнув таку мужність і впевненість у кінцевому успіху? То був один з найрідших випадків в історії, коли політичний керівник поставив на карту свою особисту долю і навіть життя в ім'я вищих суспільних цілей. У складі післясталинського керівництва не було ні одного діяча, що зважився б виступити з подібною доповіддю про культ особистості. Напевно, тільки Хрущов міг зробити це - так сміливо, так емоційно, а в деяких відносинах і так нерозважно. Треба було мати натуру Хрущова, треба було пройти через іспити стражданням, страхом, пристосовництвом, щоб зважитися на такий крок. Багато істориків висловлювали свої думки з цього приводу. От, наприклад, яке думка доктора філософських наук, професора Дмитра Антоновича Волкогонова по питанню, чому ж Хрущов усі таки зважився зробити доповідь:

"Піднявшись на вершину влади в гігантській країні, Хрущов, однак, почував, що тінь Сталіна увесь час була з ним поруч. Діяла (хоча і не так люто, як раніш) "каральна система", створена "вождем народів", забороненою була правда про безліч політичних процесів, що прокотилися по країні напередодні і після війни, на багатьох питаннях внутрішньої і зовнішньої політики лежалася сталінське табу. Хрущов багато знав про минуле (він був його активним учасником). Тепер воно його страшило. Він, саме він, повинний був або сказати усім правду, чи залишити усе без зміни, як склалося за третину століття існування більшовицької держави". "Самого Хрущова теж не раз охоплювали сумніви. Але він згадував про листи ув'язнених, повертався пам'яттю до божевілля минулих років і усе твердіше дійшов висновку: результати настільки масового терору, беззаконня, страшних зловживань довго приховувати не удасться. Рано чи пізно правда стане відома народу. Потрібно взяти ініціативу у свої руки і сказати цю страшну правду народу".

Ще один відомий учений - Федір Михайлович Бурлацький вважає, що головна причина того, що Хрущов став тираноборцем і нищителем культу Сталіна і режиму його влади - це "первозданний, можна сказати, генетичний гуманізм, не розтрачений Хрущовим, незважаючи на всі іспити всієї суворої епохи." Самий нормальний людський страх утримував його від захисту несправедливо страчених людей у період сталинщини. Але тем сильніше накопичувалися в його душі біль, каяття, почуття провини і відповідальності за усе, що відбувалося.

Безперечно, дуже важлива й оцінка самого Хрущова. От що він сказав під час однієї з зустрічей із закордонними гістьми:

"Мене часто запитують, як це я зважився зробити ця доповідь на ХХ з'їзді. Стільки років ми вірили цій людині! Піднімали його. Створювали культ. І раптом такий ризик... Вже оскільки мене обрали Першим, я повинний, зобов'язаний був сказати правду. Сказати правду про минуле, чого б мені це не коштувало і як би я ні ризикував. Ще Ленін нас учив, що партія, що не боїться говорити правду, ніколи не загине".

Хрущов вважав, що якщо культ Сталіна не буде засудженийі, його наслідки не будуть переборені, а ленінські принципи партійної і державної діяльності не будуть відновлені, те це грозить "відривом партії від мас", уповільненням економічного розвитку країни, ослабленням міжнародних позицій Радянського Союзу й інших серйозних наслідків. До того ж, Хрущов сильно наполягав на оголошенні доповіді саме на ХХ з'їзді партії, тому що це був перший з'їзд після смерті Сталіна. Микита Сергійович говорив: "Якщо помилки і недоліки, що мали місце в період культу особистості Сталіна, не розкрити і не засудити, те значить схвалити, узаконити їх на майбутнє".

Але справа була кінцева не тільки в почутті справедливості і боргу батьківщині, про які говорив Перший секретар. Хрущов був глибоко поранений сталінизмом. Тут перемішалося усе: і містичний страх перед Сталіним, здатним за один невірний крок знищити будь-яку людину, і жах через кров, що безневинно проливається. Тут було і почуття особистої провини, і накопичений десятиліттями протест, що рвався назовні, як пара з казана... Багато років збирав Хрущов зло на Сталіна, занадто багато разів йому приходилося переступати через себе за час роботи в партії. Його партійна біографія буяла подібними випадками. Дуже часто партія розчаровувала Микиту Сергійовича. Було наприклад так: Приїхав Хрущов у село до двоюрідної сестри, еоторая жила в селі, у неї було колись кілька яблунь. Але вони зникли.

- А де ж яблуні?

- Я їх вирубала!

- Як так "вирубала"? Навіщо?

- Так на кожну яблуню треба податок платити...

Коли Хрущов розповів цей випадок Сталіну, той обвинуватив його в прагненні скасувати податок і закричав: "Ти - народник! От ти хто!.. Народник!" Неважко зрозуміти які почуття в Хрущова викликали подібні випадки до партії. Але Хрущов сам був партійцем і тому не міг обвинувачувати систему в чинених злодіяннях, тому випливав цілком логічний висновок, що провина цілком лежить на кермовому партії - товариші Сталіну. У такий спосіб Хрущов бачив метою доповіді розповісти людям правду, свою правду про тім, хто ж був винуватий у нещастях країни.

Усе це дає нам досить повне представлення про мотиви, що спонукали Хрущова виступити з доповіддю, але повернемося до подій з'їзду.

* * *

Після довгих суперечок усі нарешті погодилися поставити доповідь "Про культ особистості і його наслідків " до порядку денного ХХ з'їзді КПРС, але прочитати його на закритому засіданні. Для входу на це засідання потрібно було мати спеціальний пропуск. Це було вирішено вже після офіційного закриття з'їзду, тобто Хрущов вже офіційно вважався Першим секретарем. Хрущов був авантюристом по натурі, але аж ніяк не дурнем: він розумів, що людину, що зачитала таку доповідь можуть і не допустити до керівництва країною. З іншого боку, слова, що вийшли з вуст першого секретаря будуть мати більшу вагу. Хрущов прочитав свою сенсаційну доповідь на ранковому засіданні 25 лютого. Під час читання в залі були відсутні гості, як вітчизняні, так і іноземні. Делегатам були заборонені робити який-небудь записи. Сам Хрущов так пояснив їм це наприкінці своєї обвинувальної мови:

"Ми не можемо допустити, щоб це питання вийшло за межі кіл партії, особливо ж щоб воно потрапило до друку. От чому ми його обговорюємо тут, на закритому засіданні з'їзду. Нам варто знати межі, ми не повинні давати зброю в руки нашим ворогів, не повинні полоскати нашу брудну білизну в нас на очах".

Більш чотирьох годин делегати слухали доповідь. Як згадували Хрущов, "делегати слухали затаївши подих. У величезному залі стояла така тиша, що можна було чути, як муха пролетить. Важко уявити собі, наскільки сильно були уражені люди, довідавшись про звірства, що лагодилися стосовно членів партії..."

За пропозицією Н.А. Булганина було вирішено суперечок по доповіді не відкривати.

* * *

Звернемося безпосередньо до доповіді Хрущова на закритому засіданні ХХ з'їзду КПРС 25 лютого 1956 року. Не стану докладно переказувати його зміст, нас більше цікавлять оцінки Хрущовим Сталіна, то, за що він його критикував і за що не критикував.

У багатьох пунктах доповідь будується на контрасті ідей Леніна з діями Сталіна. Хрущов сильно напирав на те, що Сталін відхилився від ленінської лінії. Так сам культ особистості, є далеким ленінським завітам. Підтвердження цьому ми бачимо чи ледве не в найперших рядках доповіді:

"Духові марксизму-ленінізму далеке звеличування однієї особистості, перетворення її в якусь надлюдину, що володіє надприродніми якостями, на зразок бога. Ця людина ніби-то усе знає, усе бачить, за усіх думає, усіх може зробити, він непогрішний у своїх учинках." Але ж саме так думав про себе Сталін.

Головний зміст доповіді складає розповідь про дивовижні сталінські репресії. Саме це більше всего потрясло не тільки учасників з'їзду, але і всіх комуністів у ту пору. Як говорив Хрущов, з 139 членів і кандидатів у члени ЦК партії, обраних на XVІІ з'їзді, 98 чоловік, тобто 70 процентів, були арештовані і розстріляні. З 1966 делегатів з'їзду з правом вирішального чи дорадчого голосу 1108 були арештовані за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах. Число арештів і обвинувачень у контрреволюційних злочинах зросло в 1937 році в порівнянні з попереднім роком більше чим у десять разів.

Привівши й інші дані про дивовижні масові репресії, Хрущов докладно зупинився на підозрілих обставинах убивства Кірова. Зокрема, повідомив, що після цього убивства керівникам ленінградського НКВД були винесені дуже легкі вироки, а в 1937 році їх розстріляли. Можна припускати, що вони були розстріляні, щоб сховати сліди щирих організаторів убивства Кірова. Він докладно розповів про трагічну долю Постишева, Ейхе, Рудзутака і багатьох інших діячів. Рудзутак, кандидат у члени Політбюро, член партії з 1905 року, проведший десять років на царській каторзі, категорично відмовився на суді від змушених визнань, "вибитих" з нього в ході наслідку.

Кгда в 1939 році хвиля масових арештів стала спадати, коли керівники партійних органів з периферії стали обвинувачувати працівників НКВД у тім, що до арештованого застосовувалися заходи фізичного впливу, Сталін 10 січня 1939 року послав телеграму секретарям обласних і крайових комітетів, ЦК компартій республік, народним коммисарам внутрішніх справ і керівникам органів НКВД. У цій телеграмі говорилося: "ЦК ВКП(б) роз'ясняє, що застосування фізичного впливу в практиці НКВД було допущено з 1937 року з дозволу ЦК ВКП (б)". Це "правильний і доцільний метод".

Сталін же, за словами Хрущова, увів поняття "ворог народу". Цей термін відразу звільняв від необхідності всіляких доказів ідейної неправоти людини: він давав можливість усякого, хто в чомусь незгодний зі Сталіним, хто був тільки запідозрений у ворожих намірах, усякого, хто був просто оклеветан, піддати самим жорстоким репресіям, з порушенням усяких норм революційної законності.

Звичайно, Хрущов тоді не сказав, та й не міг сказати всієї правди про сталінські репресії. Зараз називають цифру в 40 мільйонів потерпілих, включаючи мнимих "куркулів" у 30-х роках і репресовані народи під час Вітчизняної війни.

Аналізуючи причини масових репресій, Хрущов бачив їх у тім, що Сталін настільки підняв себе над партією і народом, що перестав вважатися і з Центральним Комітетом, і з партією. Сталін мав звичай зв'язувати всіх круговою порукою. Вони повинні бути розділити з ним відповідальність за знищення своїх колишніх друзів і соратників.

"- Коли закінчували слідчу справу,- згадував Хрущов,- і Сталін вважав, щоб інші його підписали, він відразу на засіданні підписував сам... і зараз же давав всім, хто отут сидів, і ті, не дивлячись, за інформацією, що давав Сталін, як він характеризував злочин, підписували; тим самим начебто колективний вирок був..."

Якщо до XVІІ з'їзду він ще прислухався до колективу, то після повної політичної ліквідації троцькістів, зиновьєвців і бухаринців, коли в партії в результаті цієї боротьби і соціалістичних перемог була досягнута повна єдність, Сталін почав усе більше і більше зневажати думкою членів ЦК і навіть членів Політбюро. Сталін думав, що тепер може вирішувати усе один і усі, хто йому ще потрібний,- це статисти; із всіма іншими він обходився так, що їм тільки залишалося слухатися і вихваляти його.

Отже, Хрущов бачив головну причину репресій у зовсім непомірному і безпрецедентному насадженні Сталін свого культу особистості. Хрущов привів матеріали з "Короткої біографії" Сталіна і "Історії ВКП (б). Короткий курс", написаних групою авторів. Сталін робив свої вставки в ці книги. От що він писав про себе: "Майстерно виконуючи задачі вождя партії і народу, маючи повну підтримку всього радянського народу, Сталін, однак, не допускав у своїй діяльності ні тіні зарозумілості, зазнайства, самозамилування". У первісному тексті біографії була така фраза: "Сталін - це Ленін сьогодні". Але Сталіну ця пропозиція показалася занадто слабкою, тому він змінив його так: "Сталін - гідний продовжувач справи Леніна, чи, як говорять у нас у партії, Сталін - це Ленін сьогодні".

Хрущов розповів про те, що книга "Історія ВКП(б). Короткий курс" була написана групою авторів. Але Сталін відітнув всіх авторів і так написав про це в "Короткій біографії" : "У 1938 році вийшла у світло книга "Історія ВКП (б). Короткий курс.", написана товаришем Сталін і схвалена Комісією ЦК ВКП (б)". І наконей, навіть царі, за словами Хрущова, не створювали премій, що вони називали своїми іменами. Апофеозом звеличування Сталіна став текст Державного гімну СРСР, схваленого їм самим. У цьому гімні - парадокс! - немає жодного слова про Комуністичну партію, але зате є подібні славослів'я на адресу Сталіна: "Нас виростив Сталін на вірність народу, на працю і на подвиги нас надихнув". Представте собі, як це все звучало, якщо врахувати, що Хрущов ще і підкреслював "найбільшу скромність генія революції Леніна"!

Не можна не сказати, що в секретній доповіді було вперше сказане про політичний заповіт Леніна, у якому Володимир Ілліч пропонував перемістити Сталіна з посади генсека. Як говорив Хрущов, Ленін відразу помітив, що: "Сталін грубий, неуважний до товаришів, примхливий і зловживає владою".

Тут же говорилося про його повну зневагу принципами колективного керівництва, установленими Ленін. Протягом тринадцяти років не созивались з'їзди партії. Пленарні засідання ЦК майже зовсім не проводилися. У плині війни не було ні одного пленуму ЦК.

Хрущов протиставляє ленінське відношення до опозиції сталінському. Він посилається на приклад виступу Каменьєва і Зинов'єва проти ленінського плану збройного повстання напередодні Жовтневої революції. тоді Ленін поставив перед ЦК питання про їхнє виключення з партії, однак після революції Зинов'єву і Каменьеву були надані керівні посади. Те ж саме відноситься і до Троцького.

Ще дуже багато чого ставить Хрущов у провину Сталіну. Наприклад, він звертає увагу на те, як була запущена економіка країни, адже, за словами Хрущова, "Сталін вивчав країну по кінофільмах". Докладно розглядається роль Сталіна у війні. І Хрущов представляє Сталіна аж ніяк не як великого полководця. Досить сказати про те, що Сталін ігнорував численні сигнали про підготовку Німеччини до війни зі СРСР, і про те, що Сталін планував воєнні операції по глобусі. Делегати були уражені.

* * *

Почалися шумування. Найбільш гарячі голови стали вимагати подальшої десталинизации країни, але це наштовхнулося на найжорстокішу протидію партійного і державного апарата, адже тоді в партійне керівництво ще входили такі відверті послідовники і соратники Сталіна, як, Молотов, Малєнков, Каганович і інші.

Однак зупинити потік вони вже були не в силах, особливо тому, що доповідь незабаром перестала бути секретним для світової суспільної думки. Спочатку з доповіддю були ознайомлені глави делегацій компартій - Берут, Торез, Ібаррурі і т.д. Наприкінці лютого 1956 року текст доповіді уже мав Йосип Броз Тіто, що прочитав його членам Виконкому Союзу комуністів Югославії. 16 березня "Нью-Йорк таймс" поміщає статті свого московського кореспондента про закриту доповідь Хрущова. На інший день його основний зміст переказало агенство "Рейтер". 19-21 березня дуже зм'якшене резюме доповіді надрукувала газета "Юманите", орган Французької компартії. 20 березня виклад доповіді публікує югославський щотижневик "Комуніст".

Копії доповіді стали швидко поширюватися і незабаром продавалися на чорному ринку у Варшаві, де одна з них і була куплена деяким американцем за 300 доларів. Шеф ЦРУ Аллен Даллес передає її своєму брату, державному секрктарю Джонові Фостеру Даллесу, а той відтворює доповідь Хрущова 4 червня на сторінках "Нью-Йорк таймс", а 6 червня - "Монд".

Отже, прийшов час підбити підсумок. Я можу, не боячись перебільшити, сказати, що доповідь Хрущова мала величенне значення для розвитку нашої країни. З його почалося звільнення СРСР від навислої над ним тіні тирана. Хрущов зумів розвінчати Сталіна, як вождя, як військового генія і як продовжувача справи Леніна. Неможливо, звичайно, не бачити деякої обмеженості критики Хрущова. Він усе ще розділяв генеральну лінію Сталіна по колективізації, індустріалізації і деяким іншим питанням. Але адже не він один! Більшість діячів, присуджених до смерті Сталін, продовжували вірити в нього. Багато хто з них перед розстрілом викрикували: " Так здраствує товариш Сталін!"

Доповідь Хрущова носив викривальний, а не аналітичний характер. Викриття - це лише початковий характер. Хрущов засудив тиранію, але не торкнувся авторитарної влади. Він відкинув культ особистості, але в значній мірі зберіг систему, що його породила. Що стосується посилань на особисті якості Сталіна, тиранічний його характер, те це абсолютно несерйозний рівень політичних міркувань. Хіба можна пояснювати жорстокість Гітлера чи Муссоліні тільки їхніми особистими якостями?

Звичайно, для деспотизму потрібний деспот. Питання в тім, чому виявляється деспотизм, що приводить цього деспота до влади, і чому народ, чи, принаймні, його більшість, схиляється перед деспотом? Не один диктатор винний у найстрашніших злочинах ХХ століття, а насамперед Система, ідеологія, заснована на ленінських постулатах. Сталін і партія були "кермовими" цієї системи. Але тоді цього ніхто зрозуміти не міг. Хоча б були далеко не всі, хто звинувачував в усьому Систему. Так, наприклад, цікаво почитати думки Олександра Солженицина на цю тему. Він зовсім не розділяв захватів багатьох людей і вважав, що кінець сталінських злодіянь повинний був виглядати зовсім не так. Не повинні були розвантажувальні комісії, що приїжджали в табори і відстороняли табірне керівництво виписувати ордера на звільнення "з такою легкістю і безвідповідальністю, начебто це були ордера на арешт". Не можна було нишком відпускати на волю усіх, хто визнавав свою провину. Треба було цієї комісії встати перед ладом і повиниться в тім, що вони були співучасниками убивств Сталіна. Приходиться визнати, що Хрущов, засудивши дивовижні крайності сталінського режиму, у своїй доповіді на ХХ з'їзді партії усе ще залишався в полону багатьох сталінських представлень про соціалізм.

Хрущов і вмре в неведенні: він ніколи не міг би погодитися з тим, що, захищаючи Леніна, він "зберігає" і Сталіна, адже більшість обвинувачень "било" в особисті якості Сталіна, а аж ніяк не в приналежність його діючій системі.

Здебільшого люди ще не в змозі були оцінити того, що зробили завдяки Хрущову великий крок до волі. Напевно, це було ясно тим деяким, котрі звикли жити по своїм підвалинам і йшли проти партії. А взагалі радянські люди ніколи не мали волю, тому не могли повною мірою оцінити її значимість. Їм усе рівно потрібний був кумир: начебто б відмовивши від Сталіна, вони ще більш увірували в Леніна.

Сталинизм одержав пробоїну, але тримався на плаву, тому що ленінізм здавався непотопляемим...

Список літератури.

1. Аджубей А.И. Ті 10 років. Спогади про Хрущова. М., 1989.

2. Аксютин Ю.В. М.С.Хрущов: "Ми повинні сказати правду про культ особистості" // Труд. 1988. 13 листопада.

3. Микита Сергійович Хрущов матеріали до біографії. Сост. Ю.В. Аксютин М., 1989.

4. Бовін А. Іншого не дано. М., 1988.

5. Бурлацький Ф.М. Вожді і радники. М.,1990.

6. Бурлацький Ф.М. Хрущов. Штрихи до політичного портрета // Новий світ 1988. №10.

7. Волкогонов Д.А. Сім вождів. T.1., М., 1995.

8. Волкогонов Д.А. Секретна доповідь про Сталіна // Новий час 1989. №16. C.26-29.

9. Іскендеров А.А. Мемуари М.С.Хрущова як історичне джерело // Питання історії 1995. №5-6. C.95-100.

10. Козюренко Ю. Початок лібералізації // Незалежна газета 1996. 23 лютого. C. 5.

11. Солженицин А.И. Архіпелаг ГУЛАГ Т.3., М., 1991.

12. Хрущов М.С. Про культ особистості і його наслідків // Звістки ЦК КПРС 1989. №3. С.128-170.