Кожна нація , кожен народ , навіть кожна соціаль- на група має свої звичаї , що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками .

Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу , це - втілені в рухи і дію світовідчуття , світосприймання та взаємини між окремими людь- ми . А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу , що

в свою чергу впливає на процес постання народньої

творчості.Саме тому народна творчість нерозрив- но зв`язана з звичаями народу .

Звичаї народу - це ті прикмети по яких розпізна-ється народ не тільки в сучасному , а і в його істо- ричному минулому.

Звичаї - це ті неписані закони , якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональ-них справах . Звичаї , а також мова - це ті найміцніші

елементи ,що об`єднують окремих людей в один на-

род ,в одну націю .Звичаї , як і мова ,виробилися про-

тягом усього довгого життя і розвитку кожного

народу .

В усіх народів світу існує повір`я , що той хто

забув звичаї своїх батьків , карається людьми і Богом . Він блукає по світі , як блудний син , і ніде не може знайти собі притулку та пристановища , бо він загублений для свого народу .

Наш великий поет Тарас Шевченко,звертаючись

до України ,як до матері , що вічно страждає питає :

Чи ти рано до схід-сонця

Богу не молилась ?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

I

Ми , українці , нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського пері- оду на Україні . Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру , але саме свою культуру , а не культуру взагалі . У нас на Україні вже була національна культура , і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної , батьківської культури .

Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим ; це була зустріч якщо не рівних , то близьких поту- гою , але різних характером культур . Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі , поєд- нання староукраїнської , дохристиянської культур . Але ми до цього вже так звикли , що іноді не можемо розпізнати де кінчається в народних звичаях староукраїнське і де почина- ється християнське . Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв , і тепер ми собі не уявляє-

мо Різдва без куті , Великодня - без писанки , Святої Троїці - без клечання , навіть називємо це останнє свято «Зеленими Святами» . Всі ми відзначаємо свято Купала , на «Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік , на «Катерини» кличемо долю , а на «Андрія» хто з нас не кусав калети (це великий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила , чи вий-

де заміж цього року ? Нарешті , діти , бавляться весною ,

співають :

«А ми просо сіяли , сіяли ,

Ой , дід-Ладо , сіяли , сіяли ...»

Співають подібне і дівчата , ведучи хоровід :

«Ой , дід , дід і Ладо ...»

Все це - наша дохристиянська культура , наша найстаріша

традиція . Кутя - це символ урожаю , писанка - це символ на-

родження сонця . Зеленим гіллям наші предки охороняли своє

II

житло від нечистих духів ,що прокидаються (так вони вірили)

разом із воскресінням природи - від русалок , мавок , перелес-

ників ...

Купала - це типове дохристиянське свято з усіма старо-

українськими атрибутами . Ладо - це поганський бог кохання

і плодючості .

На час , у який ми тепер святкуємо Різдво Христове , колись ,ще до християнства на Україні прпадало свято зимово-

го повороту сонця . Це був час ворожіння на майбутній рік ; а тому ми і тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохрис- тиянських елементів , що мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році , багатство і добробут у дім господаря , щасливі лови для мисливця , весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка - дружинника князя або й самого княжеча . Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються , щоб не діяли на шкоду людям і худобі .

Про все це співається в колядках , що були відомі далеко ще до початку християнських часів на Україні це виявляється

і у звичайних обрядах , як ось : дванадцять полін , дванадцять святвечерніх страв , закликання на вечерю мороза , вовка , чорної бурі та злих вітрів , дідух на покутті , сіно на столі .

Всі ці рухи , дії і слова , що на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини , віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі живущим бальзамом , який сповнює її могутньою силою.