Реферат на тему:

“Роксолана”

Татари

Найбільшою небезпекою були татари. Рік у рік на міста
й села України налітали їхні загони, котрі все плюндрували, вбивали старих

і немічних, гнали в полон тисячі людей і продавали їх у рабство в кримському порту Кафі, який українці називали «упирем, що п'є руську кров». Ці наскоки були для татар економічною необхідністю, оскільки відносно примітивне скотарське господарство не в змозі було задовольнити всі їхні потреби. Лише в обмін на рабів татари могли одержувати потрібні їм готові вироби та предмети розкошів з Оттоманської імперії. В українських народних піснях часто відображалися страшні наслідки цих наскоків:

Сеї ночі в опівночі
Ще кури не піли,
Як татари в наші гори
З вітром налетіли.

Особливо спустошливими були татарські набіги на Київщину та Брацлавщину
наприкінці XVI — на початку XVII ст. (хоч Галичину, Волинь та Поділля вони
також не щадили). Так, за період з 1450 по 1586 р. було документально засвід-
чено 86 наскоків, а з 1600 по 1647 р.—70. Середня чисельність захоплених
у полон за один раз наближалася до 3 тис., хоч часом вона сягала аж ЗО тис.
Так чи інакше, українці зазнавали серйозних втрат. Лише на Поділлі між 1578
і 1583 рр. кожне третє село було або зруйноване татарами, або стало безлюдним.

Невільники

Не тільки Україна, а вся східня Европа, всї сусідні землі жили під тяжкими вражіннями турецьких завойовань, котрим ніщо не могло противстати, і татарських спустошень, які зробили цілу східню Европу одною невільницькою кошарою, з котрої татарські загони свобідно і незборонно гнали табуни невільників на кримські торги, наповняючи звідти невільником Туреччину, Італію, Францію, Іспанїю, африканське побереже, трохи не весь світ тодішній.

„Торгують невільником у всіх містах Криму, але найбільше в Кафі", пише литовський письменник з половини XVI в. „Трапляєть ся там, що цілі юрби нещасливців, запроданих в неволю, женуть просто з торгу на кораблі, бо місто лежить коло дуже доброї морської пристани, і тому Кафу можна назвати не містом, а ненаситною, поганою безоднею, що пожирає нашу кров".

Думки про невільників, полонених, нечувані, безвихідні страждання, їх тугу за рідним краєм опанували сучасну творчість, відтиснувши на далекий плян иньші теми. Чоловік став іграшкою долі, яка в одну мить робить з вельможного пана нужденного невільника, з побожних християн недовірків бісурменських, кидає сестру в обійми по-турнака брата, стару мати в неволю її сина, що потурчив ся й забув уже рідний край. Нечуваною силою напруженого народнього почутя сї теми, що такою марою навязли тогочасним людям, перекинуто через десятки поколінь до наших часів, так щ") вони дають і нам понятє про страшенні гнітючі образи, під вражіннєм котрих жив, котрими був опанований тодішній українець. Се невільницькі псальми, як їх називали наші кобзарі.

Сей голяка в лихій семирязі (сермязі) і вязових постолах-се та козаччина гола і боса, яка нї з чим кидаєть ся на бісурмена, що вже встиг зробити з ловів на укоаїнського невільника зовсім звичайний про мисел: богаті Татари й Турки з чорноморських міст позичають голоті татарській гроші на коней грають їх собі невільником. Козаччина зганяє з степу сих татарських промисловцїв, розганяє їх табуни й стада, котрими посіли степи, громить чорноморські городи—осідки бісурменства, оселї тих торговців турецьких, ринки невільничі, та визволяє ватаги невольника На тихі води, на ясні зорі, у край веселий, в городи християнськиї.

Страшенне се робило вражіннє взагалі, а особливо в народі українськім, так—здавало ся—вже безповоротно забитім і задавленім.

І не так ті перші походи, де козаки йшли, завербовані старостами чи богатими пограничними панами, а пізнїйші самовільні походи козацькі, що починають ся в середині XVI в., власними засобами, не тільки вже без панської помочи, але навіть і против гострих заборон правительственних. Правда, Турки, та й саме правительство литовське довідувало ся, що невважаючи на заборони, пограничні старости й пани таки помагають далі козакам і покривають їх, ділячи ся з ними добичею так як турецькі купці з Татарами. Але ся поміч чи покриваннє мало було звісне і не грало особливої ролї в козацьких походах—не від того вони залежали.

Історія “Роксолани”

Роксолана (справжнє ім’я Настя Лісовська; 1505-1561рр.) – дружина турецького султана Сулеймана ІІ. Народилася в місті Рогатині, що біля Самбора, в сім’ї священника. За переказами, у 1520 році, під час свого весілля була захоплена в полон кримськими татарами і була продана до султанського гарему в Стамбулі, де під іменем Роксолана стала дружиною Сулеймана ІІ. Вроджена привабливість, розум, музичні здібності, в той же час твердість характеру зумовила її винятковий вплив на чоловіка Роксолани відіграла значну роль у політичному житті Туреччини, першої третини XVI століття зокрема у справах, що стосувалися України. Намагаючись зробити спадкоємцем турецького пристолу свого сина Селіма, вела таємні палацові інтриги.

Невдача задумів Роксолани зламала її життя, здоров’я і прискорила смерть.

Роксолана в художній літературі

В подальшій історії ми знаєм було написано багато художніх творів про цей тяжкий для України час.Один з них “Роксоляна” Осипа Назарука. В цій повісті автор з історичною хронологією та високохудожнім манером описує життя галицької бранки Анастасії Лісовської.

Подіям української історії XVI ст. присвячено роман Павла Загребельного «Роксолана» (1980р.) В принципі за історією будучи копією попереднього твору, цей намагається розкрити внутрішній світ жінки.

Використана література:

“Малий словник історії України”. Київ 1997р.

“Історія України”. М. Грушевський 1913р.

“Історія України” Н. Полонська-Василенко 1923р.