Тема : Система обслуговування виробництва.

Лекція:Організація інструментального забезпечення на підприємствах.

План.

1. Зміст і завдання виробничої інфраструктури.

2. Організація забезпечення виробництва інструментом і технологічною основою.

3. Шляхи вдосконалення інструментального господарства.

1. Зміст і завдання виробничої інфраструктури.

Ефективність виготовлення і випуску конкурентоспроможної продукції з мінімальними затратами, безперебійна виробничо-господарська діяльність підприємства забезпечується не тільки раціональної організацією технологічних процесів, але і високим рівнем технічного обслуговування основного в-ва і всіх підрозділів виробничої інфраструктури.

Інфраструктура підприємства – це комплекс підрозділів і служб, головне завдання яких зводиться до забезпечення нормального функціонування основного в-ва і сфер діяльності підприємства.

До інфраструктури відносяться господарства:

• інструментальне

• енергетичне

• транспортне

• ремонтне

• складське

• тарне

• а також служби матеріально-технічного забезпечення, зовнішньої кооперації, маркетингу, технічного контролю, підготовки нового в-ва, планування і облік, кадрова і фінансова дисципліна, збут готової продукції.

Склад і масштаби інфраструктури залежать від типу в-ва, номенклатури і об’єму випуску продукції, рівня спеціалізації і кооперації, розмірів підприємства і його виробничих зв’язків.

Для виконання функцій технічного обслуговування на підприємстві створюється ряд цехів і господарств, які безпосередньо не приймають участі в створенні продукції, тобто у в-ві. Для більшості підприємств це є такі господарства:

• інструментальне

• ремонтне

• енергетичне

• транспортне

• складське

• тарне

Інструментальне господарство – забезпечує підприємство постачанням, проектуванням, плануванням, виготовленням, зберіганням, обліком і ремонтом необхідного підприємству інструмента з доставкою його на робочі місця.

Ремонтне господарство забезпечує підтримку в технічно-справному стані великого, а часом складського парку технічного обладнання основних цехів шляхом його обслуговування, ремонту і модернізації.

Енергетичне господарство – так як сучасні в-ва являються крупними споживачами топлива, е/е, газу, води, зрідженого повітря, то енергетичне господарство займає значне місце в виробничій інфраструктурі. Енергетичне господарство забезпечує енергією основні, допоміжні цехи і всі підрозділи і служби підприємства.

Транспортне господарство – виконує великий об’єм транспортно-складських, погрузочно-розвантажувальних робіт по виконанню внутрішнього і зовнішнього вантажообороту.

Складське і тарне господарство – забезпечує зберігання запасів сировини і матеріальних ресурсів, готової продукції.

У допоміжних виробництвах на промислових підприємствах в теперішній час занято біля 50% робочих:

• інструментальне 27%

• ремонтне 30%

• енергетичне 8 %

• транспортне 23%

• складське

• інше 12%

Високий рівень організації робіт по обслуговуванню основного в-ва в великий мірі залежить від ступеня технологічної оснащеності і являється передумовою підвищення ефективності і якості любого в-ва. Тому комплексна механізація і автоматизація потрібна не тільки основним цехам, але і допоміжним і обслуговуючим, тому що там поки що застосовується багато ручної праці.

Вся система технічного обслуговування або інфраструктури підприємства повинна відповідати таким вимогам:

1. забезпечувати умови випуску конкурентоспроможної продукції при мінімальних затратах

2. здійснювати техніко-економічну і організаційну регламентацію процесів обслуговування

3. носити профілактичний характер

4. забезпечує гнучкість і мінімальну перебудову при переході основного в-ва на випуск нової продукції

Таким чином допоміжні господарства вимагають високої організації, адекватної рівню основного в-ва.

Основні напрямки вдосконалення допоміжних господарств в рамках підприємства:

1. централізація і концентрація однорідних процесів обслуговування і їх спеціалізація, що створює умови для використання найбільш потужного прогресивного обладнання, наукових методів організації в-ва і праці, високопродуктивної технології

2. механізація і автоматизація технологічних процесів

3. раціоналізація управління

4. поліпшення нормативної бази

5. обгрунтоване планування чисельності працівників

6. розробка і впровадження технічно обгрунтованих норм часу і міроприємств по НОП

7. використання стимулюючих систем оплати праці

8. створення комплексної технології

9. впровадження і вдосконалення форм господарського розрахунку, яке основане на ринкових відносинах.

Раціональна організація роботи всіх допоміжних виробництв являється резервом стабілізації основного в-ва, збільшенням об’єму випуску продукції, дальшого росту продуктивності праці і підвищення ефективності роботи підприємства.

2. Організація забезпечення виробництва інструментом і технологічною основою.

Склад, значення і завдання інструментального господарства.

Інструментальне господарство – це сукупність загальнозаводських і цехових підрозділів, які зайняті постачанням, виготовленням, ремонтом, відновленням інструменту і технологічної оснастки, їх облік, зберігання і видача в цехи і на робочі місця.

С

Іструментальне господарство

клад, характер і структура залежить від типу і масштабу в-ва, номенклатури і складності інструменту.

Інструментальний відділ або бюро

Центральний інструментальний склад

Участок універсально збірних приспосіблень

Інструментальний цех

База ремонту і від-новлення інструменту

Цехові інструментально-роздаткові комори

Участки централізо-ваної заточки інстру-менту в цехах

Відділи по ремонту і від-новленню інструменту в цехах

Змішані і спеціалізовані склади технологічної оснастки

Інструментальне господарство має велике значення на підприємстві, яке випускає складну і трудомістку продукцію. На таких підприємствах є дуже великих комплекс інструментальних цехів, від успішної роботи яких залежать результати діяльності всього підприємства.

Завдання інструментального господарства:

1. Визначення потреби в інструменті

2. Планування його купівлі і виготовлення

3. В-во інструменту нових прогресивних конструкцій

4. Забезпечення інструментом виробничого процесу і технічної підготовки в-ва нових виробів

1. Організація його раціональної експлуатації і технічний нагляд

2. Ремонт і відновлення інструменту

3. Організація, облік і зберігання

4. Аналіз ефективного використання інструменту

5. Вдосконалення організації і планування

Методи організації і управління інструментальним господарством:

1. Централізований

2. Децентралізований

3. Змішаний

При централізованому створюється інструментальний відділ підприємства, в склад якого входять інструментальні цехи, участки, відділення і склади, які своїми силами і засобами забезпечують всі підрозділи підприємства необхідним інструментом.

Децентралізований метод – кожний цех самостійно забезпечує своє в-во необхідним інструментом.

Змішаний метод – коли роботи діляться між підрозділами – виготовленням інструменту займається інструментальний цех, його утримання і розподіл – ЦУС, а ремонт і відновлення – цехи основного і допоміжного в-ва.

Структура органів управління інструментального господарства залежить від розміру підприємства, типу в-ва і кількості робочих.

Раціональне розміщення і зберігання інструменту на складі забезпечує облік, хороше зберігання і швидке знаходження, для цього використовуєть шафи, стелажі з спеціальними полками, які розміщені згідно індексації інструменту. Велика кількість і різноманітність інструменту обумовлює їх класифікацію.

Під класифікацією розуміють розподіл всіх інструментів на відповідні групи по найбільш характерних признаках.

Для індексації інструменту широке розповсюдження отримала десятична система, згідно якої весь інструмент розбивають на 10 класів. Класи розділяють на підкласи

групи підгрупи види.

Клас характеризує вид обробки або метод отримання заготовки, підклас відображає характер застосованої операції, група – характер обладнання, підгрупа – окремі елементи операції, вид – форму інструменту.

Наприклад, 281111 – 3206

Клас 28 – інструмент ріжучий

Підклас 1 – різці

Група 1 – токарні прохідні і підрізні

Підгрупа 1 – прохідні прямі, прямокутного перетину

Вид 1 – з напаяною ріжучою частиною

Інші цифри вказують порядковий номер в даному стандарті або порядковий номер в реєстраційній документації.

Для кожного виду інструменту існує облікова картка, яка зберігається в картотеці в порядку індексів інструменту.

Центральний склад здійснює видачу інструментів на інструментально роздаткові комори цехів на їх вимогу в обмін на зношені, які потім поступають на заточку або на центральний склад.

Видача або обмін інструментів на робочих місцях і повернення на центральний склад організовується в залежності від застосування інструменту, типу в-ва і принятої системи обслуговування. В залежності від участі інструментів в процесі в-ва розрізняють активну або пасивну системи забезпечення робочих місць інструментом. При активній системі – всі необхідні інструменти періодично доставляють на робочі місця, при пасивній – робітник сам отримує і здає інструменти в інструментально роздаткову комору.

На поточних і автоматизованих лініях в масовому в-ві система забезпечення робочих місцьінструментом базується на таких положеннях:

1. Доставка інструменту на робочі місця і повернення його для обміну здійснюється тільки працівниками інструментально роздаткових комор

2. Надається інструмент на робочі місця тих типорозмірів, які передбачені технологічним процесом

3. Інструмент передається наладчику, який обслуговує станки і змінює інструмент, який затупився

4. Попереджувана зміна інструменту проходить через визначені проміжки часу роботи або після обробки встановленої кількості деталей

5. Збір і переналадка інструменту проходить поза станком

6. Оборотний фонд інструменту створюється на рівні, який забезпечує можливість попереджувальної зміни.

7. На потокових і автоматичних лініях встановлюються спеціально обладнані шафи з необхідним запасом інструментів для забезпечення їх безперебійної роботи

В одиничному і малосерійному в-ві для обліку інструментів, які видаються для тимчасового користування застосовується марочна система, яка дозволяє отримати робочому (не більше 10 марок) кількість марок-жетонів на яких вибито табельний номер. В обмін на цей жетон робітник або допоміжний робітник отримує інструмент в тимчасове користування.

На підприємствах створюються централізовані спеіальні участки, на яких заточка інструменту дає можливість спеціалізації робочих місць і обладнання для заточки інструменту. вСя робота по заточці інструменту робиться централізовано і недалеко від інструментально роздаткової комори. Це дає змогу економити час, підвищувати продуктивність праці інструментального господарства.

Ефективним способом продовження строку експлуатації інструменту є його відновлення. Затрати на виконання відновлюваних робіт нижчі ніж вартість нового інструменту, в такому випадку доцільно відновлювати інструмент.

2. Шляхи вдосконалення інструментального господарства.

Шляхи вдосконалення інструментального господарства:

1. Централізація і спеціалізація в-ва інструменту і стандартної технологічної оснастки, створення нових робочих місць по їх в-ву

2. Стандартизація і уніфікація спеціальної технологічної оснастки

3. Розширення фронту робіт по централізованому відновленню і ремонту інструменту і оснастки на підприємствах

4. Організація роботи централізованих складів і інструментально роздаткових комор на основі автоматизації складських операцій

5. Широке впровадження передових систем оперативно виробничого планування і обліку в організації інструментального господарства

6. Вдосконалення форм контролю і технічного нагляду за станом інструментів і оснастки і додержання правил їх експлуатації

7. Дальший розвиток і поліпшення управління інструментальним господарством на основі впровадження нових підсистем.

Лекція 8.2: Організація ремонтного господарства.

План.

1. Організація обслуговування в-ва ремонтом технічного обладнання.

2. Вдосконалення ремонтних виробництв.

1. Організація обслуговування в-ва ремонтом технічного обладнання.

Склад, значення і завдання ремонтного господарства.

Високі темпи розвитку промисловості супроводжуються швидким ростом основних засобів і особливо їх активної частини – машин і обладнання. В забезпеченні найбільш ефективного їх використання важлива роль належить ремонтному господарству.

Ремонт дає можливість усунути фізичний знос і втрачені в ході експлуатації деякі параметри, а модернізація компенсує моральний знос обладнання.

В ремонтному господарстві занято 10-15% робочих від загальної їх чисельності.

Затрати на ремонт складають 6-8% а/в продукції.

В цих умовах ефективна організація проведення ремонтів не тільки забезпечує роботоспроможність обладнання, але і впливає на результати виробничої діяльності підприємства.

Ремонтне господарство включає ремонтно-механічний цех, ремонтні участки цехів, склади обладнання і запасних частин і інші підрозділи. Вони здійснюють всі види ремонтів, модернізацію і технічні огляди обладнання.

Характер діяльності ремонтного господарства визначає його завдання:

• Здійснення технічного обслуговування і ремонту всього обладнання підприємства

• Монтаж обладнання, яке придбане або виготовлене самим підприємством

• Модернізація експлуатуючого обладнання

• Виготовлення запчастин і вузлів

• Організація зберігання обладнання і запчастин

• Планування всіх робіт по технічному обслуговуванню і ремонту обладнання

Системи техобслуговування і ремонту обладнання.

Всі роботи на підприємстві по підтримці обладнання в робочому етапі діляться на:

• техобслуговування

• ремонт

Організація ремонтного господарства підприємства базується на системі ППР (планово-попереджувальних робіт). Це являє собою сукупність організаційно-технічних міроприємств по надзору, доглядом, обслуговуванням і ремонтом обладнання, які проводяться по плану у визначених об’ємах і в визначенні строки з метою попередження аварій і підтримки обладнання в постійному технічному стані.

Основні принципи системи техпідготовки:

• попереджувальність

• плановість

Попереджувальність – це принципи техпідготовки і він заключається в тому, що після роботи обладнання встановленого проміжку часу для цього обладнання виконується технічний огляд і ремонтні роботи незалежно від фізичного стану і ступеня зносу.

Плановість заключається в тому, що проведення даних міроприємств проводиться по спецграфіку з заданим об’ємом робіт і в назначені терміни.

Система ППР включає техогляд і ремонт.

Техогляд – це комплекс операцій по підтримці роботоздатності обладнання і забезпечення його технічних параметрів в процесі експлуатації. Ці огляди здійснюються виробничими робітниками або черговими ремонтниками і передбачають наступні види робіт:

• заміна і поповнення мастил

• регулювання механізмів

• удалення мілких неполадок

• змазку поверхні, яка треться

• перевірку геометричної точності у відповідності з нормами

Ремонт – це комплекс операцій по відновленню параметрів технічних характеристик обладнання і забезпечення його діяльної експлуатації.

Ремонт ділиться на:

• малий

• середній

• капітальний

Малий (поточний ремонт) передбачає заміну швидкозношувальних деталей і регулювання механізму.

Середній ремонт – частковий розбір агрегату, заміна і ремонт окремих вузлів і механізмів, послідуюче зібрання, регулювання і дослідження під нагрузкою.

Капітальний ремонт – повний розбір агрегату, заміна або ремонт збірних одиниць з натупним їх зібранням, регулювання і випробування на всіх режимах роботи.

Ремонти, які визвані аваріями називаються неплановими (аварійними).

В теперішній час питання зв’язані з організацією ремонтного господарства вирішується на підприємствах самостійно.

Організація і управління ремонтною службою на підприємстві.

На підприємстві виконання ремонтних робіт може бути організовано слідуючими методами:

• централізованим

• децентралізованим

• змішаним

При централізованому методі ремонт всіх видів і деякі роботи по технічному обслуговуванню проводяться силами ремонтно-механічного цеху РМЦ. Цей цех займається ремонтами і має спеціалізовані ремонтні бригади, необхідне універсальне обладнання, запчастини, матеріали. Він застосовується на підприємствах одиничного і дрібносерійного в-ва.

При децентралізованому методі всі види ремонтних робіт і виготовлення змінних деталей здійснюється силами і засобами цехових ремонтних служб. РМЦ підприємства виконує роботу по конремонту і модернізації складного і габаритного обладнання, виготовляє запчастини масового застосування, відновлює деталі, які вимагають спецобладнання і оснастки. Цей метод використовують в крутосерійному і масовому в-ві з великим числом обладнання в кожному цеху.

Змішаний метод характеризується тим, що ремонтні роботи виконуються як цеховою, так і РМЦ. За РМЦ закріплюють крупні ремонти і виготовлення деталей.

При всіх методах організації ремонту обов’язково проводяться огляди (технічне обслуговування). Ці види робіт виконуються основними виробничими працівниками, які повинні вести нагляд за роботою обладнання напротязі зміни, попереджувати неподання аброзивного матеріалу на поверхні, слідкувати за рівнем масла і холодної рідини, характером шумів в редукторах, коробках швидкостей, прибиранням відходів, змазка обладнання.

Крім того, деякі види робіт здійснюються черговим ремонтним персоналом.

Комплексні бригади ремонтників закріплюються за визначеним участком, цехом для виконання всіх ремонтних робіт.

Капітальний ремонт може проводитися окремими бригадами. Для скорочення пристроїв обладнання в ремонті всі основні ремонтні роботи виконуються в обідні перерви і вихідні дні для чого ремонтному персоналу встановлюють графік роботи, який відрізняється від основних робочих графіків.

Основні способи проведення ремонту:

• агрегатний

• послідовно-агрегатний

При агрегатному способі окремі збірні одиниці замінюються запчастинами, які вже відремонтовані раніше або новими.

При послідовно-агрегатному способі одиниці обладнання ремонтуються в обідню перерву або вихідний день. В основному так ремонтують конвеєрне обладнання.

Ці способи використовуються при ремонтних роботах без зупинки в-ва.

При капітальному ремонті може здійснюватися модернізація обладнання. Вона заключається в тому, що в конструкцію машин вносяться зміни з метою підвищення ефективності обладнання. Також при модернізації проводять заміну приладів, приспосіблень, нових конструкцій.

Управління ремонтним господарством здійснюється головним механізмом, який підпорядковується головному інженеру. Головний механік керує роботою РМЦ і ВГМ, а також керує ремонтними службами і координує роботу по технічному обслуговуванню і ремонтом обладнання на підприємстві.

ВГМ на крупних підприємствах складається з підрозділів – бюро планово-попереджувальних робіт БППР, конструкторсько-технологічне бюро КТБ, планово-виробниче бюро ПВБ, групи кранового обладнання.

БППР організовує роботу по матеріальній і організаційній підготовці обладнання, планує всі види ремонтних і профілактичних робіт, організовує правильну роботу по експлуатації обладнання, керує роботою мастильного господарства, створює парк запчастин, веде облік і зберігання обладнання, розробляє міроприємства по механізації ремонтних робіт, створює графіки ремонтів.

КТБ – здійснює всю технічну підготовку системи ППТ і всі види ремонтних робіт, включаючи модернізацію. Воно складається з груп – конструкторської, технологічної, паспортизації обладнання, технологічного архіву ВГМ.

ПВБ планує, регулює, аналізує і контролює виробничу, екологічну діяльність всіх ланок ремонтного господарства, оформляє замовлення встановлює ліміти на матеріали, складає звіти.

Група кранового обладнання слідкує за експлуатацією і станом всіх піднімально-транспортних механізмів і підкранових шляхів, планує і контролює виконання графіків ремонту піднімально-транспортного обладнання.

Ремонтне господарство в цеху очолює механік. Майстри і бригади, які безпосередньо керують роботами по нагляду, ремонту обладнання підпорядковуються механіку цеху, а майстрам – чергові слюсарі.

2. Вдосконалення ремонтних виробництв.

Процеси ремонтів на підприємствах відчутно відстають, як по своїй технологічній, так і по організаційній підготовці. За рахунок низького рівня продуктивності праці в ремонтних майстернях знижується рівень продуктивності праці в ціолму по підприємстві.

Це тому, що на підприємстві завжди увага приділяється випуску продукції, а ремонт обладнання не брався до уваги.

Шляхи вдосконалення ремонтного господарства:

1. Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національний і зарубіжний досвід

2. Вдосконалення методів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад

3. Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі, регіона, підприємства.

На деяких підприємствах отримала розповсюдження інспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведення ремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потреби в ньому.

4. Введення АСУ досволяє планувати ремонтні роботи, контролювати їх виконання, розподіляти прудозатрати по видах ремонту і аналізувати їх, раціонально використовувати ресурси.