Реферат

на тему:

Вдосконалення стосунків підприємства

з зовнішнім оточенням.

Перебудова управління підприємствами почалась із змін у зовнішньому середовищі, які були, передусім, пов’язані з лібералізацією цін у зовнішній торгівлі та приватизацією. Зміни зовнішнього середовища позначилися на внутрішніх підсистемах і механізмах функціонування підприємств. Щодо останніх можна виділити два етапи їх розвитку. На першому етапі (початок - середина 90-х років) головна мета для основної групи підприємств звелась до виживання, завантаження існуючих потужностей, збереження трудових колективів. До середини 90-х років диференціація підприємств мала чітко визначений галузевий характер: лідерами стали звичайні монополії, орієнтовані на експорт, переважно – сировини галузі, головна конкурентна перевага яких складалась за рахунок різниці між внутрішніми та світовими цінами на продукцію. На першому етапі перехідного періоду діяння факторів зовнішнього середовища було виражене набагато сильніше за фактори внутрівиробничого характеру. Саме тому відмінності між підприємствами всередині галузі були менш помітними, ніж між галузями.

Починаючи з середини 90-х років (другий етап розвитку внутрішнього механізму управління підприємствами) зміни в зовнішньому середовищі характеризуються внутрігалузевою диференціацією, яка визначається відносинами власності. Запроваджується механізм банкрутства, з’являються стратегічні інвестори – виробничі фірми, які виготовляють аналогічну продукцію. Труднощі підприємств багато в чому пов’язані з неефективним менеджментом. Зниження можливостей отримання прибутків за рахунок використання факторів зовнішнього середовища зумовлює необхідність „повороту” системи управління до внутрішніх ресурсів, зокрема – персоналу.

Вміння протистояння ринку, оперуючи певним інструментарієм, досягати запланованої мети в умовах ринку – головні відмінні риси менеджера. Менеджер нового типу повинен мати досвід у налагодженні стабільних економічних процесів, які характеризують діяльність підприємства в ринкових умовах. Тоді самоорганізація персоналу стане постійною характеристикою його діяльності з досягнення цілей підприємства і свідченням високого рівня менеджменту.

Актуальними для ефективного господарювання у вже сформованій інфраструктурі виявилися, передусім, такі проблеми внутрігосподарського управління:

- практика розробки та реалізації короткострокових виробничих стратегій на всіх рівнях управління підприємствами, розмежування управлінських повноважень між різними підрозділами підприємств;

- диференціація за рівнями завдань стратегічного і тактичного управління, організація повномасштабного циклу виконання управлінських рішень.

Важливо не лише створювати маркетингові служби, необхідною є діяльність з вивчення кон’єктури та перспектив ринку, планування ліквідності тощо. Йдеться про перехід від виробничо-технологічного до маркетингового, ринкового підходу. Особливість економічної, ринкової поведінки керівника полягає в постійному пошуку технології, завдяки якій продукція може бути реалізована за вигідними цінами, з найменшими витратами та з найкращими фінансовими результатами.

Потрібне відродження реального контролю власника над фінансово-господарською діяльністю підприємства. Посилення позицій власника стосовно діяльності підприємства, зокрема – у функції контролю, є однією з підойм прискореного переходу до менеджменту, який би відповідав ринковим умовам.

Недоліки в системі внутрішнього управління підприємством у більшості випадків є причиною виникнення кризових ситуацій. Навіть коли її причиною є зовнішні фактори, успішно протистояти їм може лише внутрігосподарське управління підприємством.

Ефективність антикризового управління зумовлюється здатністю підприємства конструктивно реагувати на зміни, що загрожують його нормальному функціонуванню. Сучасний менеджмент висуває на перше місце проблеми адаптованості до змін зовнішнього середовища. Відповідно нова генерація нова генерація керівників займається, головним чином, аналізом факторів зовнішнього середовища, звертаючи особливу увагу на удосконалення внутрішньогосподарського управління. Тим часом, і це – одна з головних особливостей антикризового управління, в період кризи саме внутрішньогосподарське управління стає основним змістом антикризових заходів.

Вихід підприємства з кризового стану вимагає розробки стратегії антикризового управління, яку неможливо реалізувати, не здійснивши переходу до іншого виду менеджменту. Стратегія антикризового управління – це, передусім стратегія виживання, передбачається розробка стратегії подальшого розвитку. Невід’ємною частиною антикризового і посткризового управління є вдосконалення його структури і рішуче оновлення технології виробництва, збуту і самого управління.

Необхідність поліпшення ефективності управління, підвищення продуктивності праці, ефективності виробництва, конкурентоспроможності вироблюваної продукції, а також зниження витрат вимагає проведення реструктуризації підприємства, тобто передбачає комплексність змін, а не зміну тільки однієї сфери функціонування (лізинг, фінанси чи виробництво ін.).

Сьогодні очевидно, що підприємства для виживання на ринку та збереження конкурентоспроможності повинні час від часу вносити зміни у свою господарську діяльність. У практиці і наукових дослідженнях дедалі більше уваги приділяється аналізу методів та організаційним можливостям управління змінами – „менеджменту змін”.

Незважаючи на мінливість зовнішнього середовища, підприємство може протистояти його негативним змінам (що виникають часто, але нерегулярно і практично непередбачено). Хоча проблема управління елементами зовнішнього середовища є надзвичайно складною, більшість вчених мають думку щодо її реальності.

Для управління невизначеністю навколишнього середовища можна скористатися трьома підходами, які передбачають:

- адаптацію до існуючих елементів навколишнього середовища;

- спробу сприятливо впливати на навколишнє середовище;

- прагнення змінити сферу діяльності в більш сприятливому напрямі, щоб позбутися загрозливих елементів навколишнього середовища.

Принципово важливе питання протистояння змінам зовнішнього середовища полягає в можливостях підприємства за допомогою випереджальних заходів або завдяки зворотної реакції зберегти свою життєздатність і досягати намічених цілей. Необхідними умовами є постійний моніторинг основних компонентів навколишньої системи та визначення своїх потреб у змінах.

Управління змінами може застосовуватися у найрізноманітніших ситуаціях і набувати різних форм. Перш за все, необхідно визначити зв’язки, які можуть встановлюватися між внутрівиробничими та зовнішніми умовами, кадровими параметрами підприємства, різними видами криз, основними інструментами управліннями змінами, а потім провести емпірично обґрунтовані оцінки адекватності становища підприємства інструментарію реалізації змін.

Управління змінами вимагає нових відносин між підприємством та його працівниками. Дж. Нейсбит та П. Ебедин вважають, що даним відносинам притаманні такі характеристики:

- кращі та найобдарованіші люди віддають перевагу тій корпорації, яка забезпечує їх особисте зростання;

- менеджер - це не просто керівник, це людина яка виконує роль судді, вчителя, наставника;

- люди бажають мати частку в капіталі своєї компанії, і кращі компанії забезпечують їм таку можливість;

- наймання працівників краще замінювати підписання контрактів з персоналом;

- автократичне управління повинно поступитися місцем більш демократичним системам, на початку становлення інформаційного суспільства здійснюється масовий перехід від проблем формування інфраструктури до проблем підвищення якості життя.

У новій парадигмі управління головна увага приділяється людському, або соціальному аспекту управління: менеджмент спрямований на людину, на те, щоб людей зробити здатними до спільних дій, а їх зусилля – ефективнішими. Менеджмент не відокремлений від культури, він заснований на чесності та довірі людей, формує комунікаційні зв’язки між ними і визначає індивідуальний внесок кожного працюючого в загальний результат.

Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, особливо в останню третину ХХ століття перетворив досягнення науки і техніки на головне джерело розвитку систем управління. НТР призвела до появи великої кількості нововведень, які дозволили значно підвищити ефективність створюваної якісно нової продукції, її екологічну чистоту, забезпечили можливість максимальної автоматизації процесів розробки, виробництва, експлуатації, виключили фізичну працю тощо.

Реалізація цього завдання вимагає нових знань, систем управління, підготовлених спеціалістів та їх науково-технічне оснащення, систем автоматизації проектних робіт, а також комп’ютерних систем управління проектом – тобто всього, що включає в себе менеджмент науково – дослідницьких та дослідно – конструкторських робіт (НДДКР), який є складовою частиною нового загального менеджменту підприємства. В цьому зв’язку на підприємстві мають бути передбачені заходи з розвитку науково – технічної бази, підготовки конструкторів та спеціалістів – менеджерів НДДКР, впровадження інформаційних технологій, систем автоматизації проектних робіт тощо.

При проведенні змін головними повинні бути інноваційна спрямованість систем управління, гнучкість виробництва, постійне оновлення, спрямованість на максимально повне забезпечення споживача з метою забезпечення конкурентоспроможності. Впровадження високоефективних технічних засобів та обладнання, комп’ютеризація зв’язку і управління вимагають створення нової структури підприємств, організації малих та середніх високотехнологічних фірм тощо. При цьому основою оцінки ефективності пропонованих рішень має бути соціальний, а не технократичний критерій.

Для розвитку нового менеджменту потрібні нові спеціалісти та ефективні системи управління. Ось чому на підприємстві повинен бути розроблений комплекс заходів з підвищення науково-технічного рівня і значення людського фактора до сучасних показників, а також з підготовки менеджерів, створення нового менеджменту підприємства.

Звичайно, успіх перетворень і подальший розвиток вирішальним чином залежить від рівня та якості професіоналів, а також від ефективності підвищення інтелектуальності систем управління та їх постійне оновлення. На сучасному етапі повинні бути змінені орієнтири і принципи управління. За допомогою менеджменту слід використовувати об’єднаний розум колективів, які складаються з високоосвічених творчих професіоналів.

Головним для українських підприємств є адаптація зарубіжних рішень з врахуванням українського дійсності та менталітету. Це передбачає наявність знань і вміння (волі) у керівників. Людський фактор, його рівень та якість (професійна підготовка, кваліфікація, управлінські навички, трудовий досвід, традиції, загальна культура і культура праці, соціально –психологічні якості, виховання та освіта, здоров’я та працездатність) стають визначальними умовами успішного перетворення.

Таким чином, основою нового менеджменту підприємства є використання необмежених можливостей науково-технічної революції, в першу чергу – інноваційних та інформаційних технологій, точні знання і вміння використання інтересів та можливостей людини і колективу; гнучкість та чутливість до вимог ринку, місцевих умов; постійне зростання рівня та значення людського фактора. Іншими словами, в новій системі управління, новому менеджменті головне – це управління людьми, а не виробництвом. Як вже зазначалося раніше, результативне та ефективне вивчення стану складових макросередовища та безпосереднього оточення спричиняється створенням спеціальної системи слідкування, яка повинна здійснення проведення слідкувань як в момент особливих подій для підприємства, так і регулярні спостереження за станом важливих для організації зовнішніх факторів. Тому для подальшого вдосконалення стосунків з зовнішнім оточенням ТзОВ „Універмаг Коломия” необхідно створити, на мій погляд, новий відділ – маркетинговий, який би і слугував для нього такою системою слідкування зовнішнього середовища.

Також особливу увагу необхідно звертати на такі елементи безпосереднього оточення підприємства, як споживачі, конкуренти та постачальники. На мій погляд, для кожного підприємства вдосконалення стосунків з цими суб’єктами ринку є програмою „мінімум”. Втілення заходів щодо покращення стосунків зі споживачами, конкурентами і постачальниками призведе до позитивних результатів у відносинах як окремо з кожним з них, так і разом, в цілому по підприємству. Тобто, ці елементи є взаємопов’язаними між собою і будь-які зміни в одному з них призведуть до аналогічних змін в іншому.

На ТзОВ „Універмаг Коломия” я б пропонувала підвищити якість обслуговування покупців, особливо це стосується професійного рівня та етики самих продавців;впроваджувати свою особисту техніку продаж та систему стимулювання покупців. Наприклад, використання при реалізації своїх товарів безкоштовних для покупців пакетів, на яких би були зображені товарний знак чи емблема, або навіть певна інформація про ТзОВ „Універмаг Коломия”, слугувало б і як реклама свого підприємства, і як елемент конкурування, і як засіб стимулювання споживачів. Також доцільним було б використання різноманітних знижок (бонусні знижки постійним покупцям, знижки з приводу ювілею підприємства, з приводу національних та традиційних свят), премій для покупців у вигляді сумочки, футболки чи сувенірів, проведення святкових акцій та лотерей.

Розділ V. Висновок.

У внутрішньоорганізаційному житті будь - якого підприємства управління відіграє роль координаційного початку, який формує та приводить у рух ресурси організації для досягнення нею своїх цілей. Менеджмент формує та змінює, коли це необхідно, внутрішнє середовище організації, яке представляє собою органічне поєднання таки складових, як структура, внутрішньоорганізаційні процеси, технологія, кадри, організаційна культура та здійснює управління функціональними процесами, що проходять в організації.

Найважливіша характеристика організації – її взаємозв’язок із зовнішнім середовищем. Люба організація потребує регулярного отримання із зовнішнього середовища вихідних продуктів для забезпечення своєї життєдіяльності. При цьому кожна з них повинна віддавати що – небудь у це середовище в якості компенсації за її існування. Сьогоднішні зміни у зовнішньому світі (посилення та ускладнення конкуренції, різке прискорення процесів змін) примусили організації звернути на зовнішнє середовище ще більшу увагу, ніж коли – небудь, все в більшій мірі розвивати здібності адаптації до цих змін.

Ключову роль у виробленні та проведенні політики взаємодії організації з оточенням відіграє менеджмент, особливо його верхній рівень. Менеджмент намагається будувати ефективну взаємодію організації з оточенням не тільки шляхом впливу на процеси, які відбуваються всередині неї, а й шляхом впливу на оточуюче середовище. Ці задачі вирішує стратегічне управління, і тому воно висувається на перший план у комплексі процесів управління організацією.

Зовнішнє оточення організації можна представити у вигляді двох сфер:

1) спільне зовнішнє оточення організації (або середовище непрямого впливу), яке формується під впливом політичних, правових, соціально – культурних, економічних, технологічних, національних та міжнародних процесів, а також процесом природокористування;

2) безпосереднє ділове оточення організації (або середовище прямого впливу), яке створюють покупці, постачальники, конкуренти, ділові партнери, профспілки, а також регулюючі служби та такі організації як адміністративні органи, ділові об’єднання, і асоціації та ін.

В стратегічному управлінні зовнішнє середовище розглядається як сукупність двох відносно самостійних підсистем: макросередовище і безпосереднє оточення.

В більшості випадків макросередовище не носить специфічного характеру по відношенню до окремо взятої організації, однак ступінь впливу його стану на різні організації не однакова. Це пов’язано як з відмінностями у сферах діяльності організації, так і з відмінностями у внутрішньому потенціалі організації.

Проводячи вивчення різних складових макросередовища, дуже важливо мати на увазі, що всі вони знаходяться у стані сильного взаємовпливу (тобто їх вивчення і аналіз повинні вестися системно), і що ступінь впливу окремих складових макросередовища на різні організації є неоднаковою (тобто організація повинна визначити для себе, які з зовнішніх факторів здійснюють значний вплив на її діяльність, скласти список тих факторів, які позитивно впливають на її діяльність і які здійснюють негативний вплив). Для результативного вивчення стану складових макросередовища на організації повинна бути створена спеціальна система слідкування зовнішнього середовища.

Вивчення безпосереднього оточення організації спрямоване на аналіз стану тих складових зовнішнього оточення, з якими вона знаходиться в безпосередній взаємодії. Важливо підкреслити, що організація може здійснювати істотний вплив на характер та зміст цієї взаємодії.

В новій системі управління, в новому менеджменті головне – це управління людьми, а не виробництвом. Його основою є використання необмежених можливостей науково-технічною революції (в першу чергу – інноваційних та інформаційних технологій), точні знання і вміння використання інтересів та можливостей людини і колективу; гнучкість та чутливість до вимог ринку, місцевих умов; постійне зростання рівня та значення людського фактора.