БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ДИТИНИ

План

1. Передача спадкової інформації від батьків до дитини.

2. Вплив факторів зовнішнього середовища на розвиток організму дитини.

3. Біологічне й соціальне у формуванні зростаючого організму.

ПЕРЕДАЧА СПАДКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВІД БАТЬКІВ ДО ДИТИНИ

Кожна щойно народжена дитина є носієм комплексу ге­нів усіх своїх родичів: як близьких, так і найдальших. У зв'я зку з цим у неї формується свій, індивідуальний, спадковий фонд, що інакше називається спадкова визначеною біологічною програмою. Це дає їй можливість індивідуально розвиватися. Здійснення цієї спадкової програми можливе лише в тому ви­падку, якщо, поперше, дитина має досить якісні спадкові оенаки, а подруге, має можливість вільно їх розвивати завдя­ки сприятливому впливу навколишнього середовища.

Людина отримує всі свої навички не в спадщину, а вироб­ляє їх протягом усього життя Не існує виявлених генів тала­новитості. Єдине, що визначила наука, — кожне немовля є вмістилищем величезного арсеналу різноманітних задатків. Щоб їх розвинути, необхідні різні умови, у тому числі спеціа­лізоване навчання й виховання, а також зусилля й турботи батьків, помножені на бажання самої дитини.

Молоді люди, що хочуть створити родину, повинні перед одруженням поцікавитися у своїх родичів, які в них є спадко­ві хвороби. Адже всім давно відомо, що в спадщину переда­ються, крім зовнішніх ознак і деяких біохімічних особливос­тей організму, чимало хвороб або хоча б схильності до цих захворювань. Крім цього, необхідно знати, який вплив має на внутрішньоутробний розвиток плоду паління або вживання алкоголю. Усе це необхідно для того, щоб на ранньому етапі можна було продіагностувати й почати лікування усіх вияв­лених спадкових захворювань, а також профілактику уродже­них дефектів розвитку.

Г. Менделем у 1865 році були відкриті закони генетики, науки, що вивчає закони спадковості. Учений довів, шо в ос­нові всіх спадкових ознак лежать ці закони. Морган вивів хромосомну теорію спадковості. Відповідно до цієї теорії спа­дковість різних якостей у багатьох поколіннях обумовлюєть­ся спадковістю їхніх хромосом, що знаходяться в ядрі клітин і містять у собі всю генетичну інформацію.

Сучасні дані науки стверджують, що хромосоми ядер­ної речовини представляють гігантські полімерні молекули, які складаються з ниток нуклеїнових кислот і невеликої кількості білка. Кожна пара хромосом має певний набір генів, які контролюють прояв тієї або іншої ознаки. Вченим вда­лося розшифрувати структуру дезоксирибонуклеїнової ки­слоти (ДНК) і механізм її самоподвоєння, у результаті чого стала відомою природа гена. Було з'ясовано, що до складу ДНК входять цукор, дезоксирибоза, фосфорна кислота і чотири основи — аденін, гуанін, тимін і цитозин. У молекул ДНК двонитчаста структура. Основи розташовані між двома нитками, що йдуть паралельно і згорнуті спіраллю. Виявлено дивну особливість: гуанін (Г) може з'єднуватися винятково з цитозином (Ц), а аденін (А) — тільки з тиміном (Т). Уся спадкова інформація про різні ознаки всього живого зашиф­рована на нитках ДНК. Вчені встановили, що завдяки чер

гуванню цих чотирьох нуклеотидів й існує у світі така роз­маїтість живих форм.

Зміст такого кодування полягає в тому,.що кожні три сусідні яуклеотиди кодують певну амінокислоту. У такий спо­сіб запам'ятовується інформація про послідовне розташуван­ня амінокислот у білку. Ученим на сьогодні відомо 20 таких амінокислот, їхні варіації і визначають розмаїтість білків у живій матерії. Ці білки є основою формування всіх особливо­стей організму. До них належать і групова приналежність кро­ві, і колір волосся й очей і т. д.

У цитоплазмі клітини на основі генетичного коду відбу­вається синтез білка. Між ядром і цитоплазмою є «посеред­ник» — рибонуклеїнова кислота (РНК). Вона набагато менша, ніж ДНК. Ген — це група сусідніх нуклеотидів, якими закодо­вано один білок (фермент). Він може визначити якунебудь одну з ознак. Кількість генів підрахувати важко — у людини їх дуже багато, приблизно десятки тисяч генів. До того ж учени­ми з'ясовано, що на розвиток ряду ознак може впливати той самий ген. І навпаки, безліч генів можуть сформувати тільки одну з ознак. Молекули ДНК такі малі, що побачити їх можна тільки при максимальному збільшенні під мікроскопом — у 150—200 разів. А от хромосоми можна роздивитися й у зви­чайний мікроскоп.

У кожного виду .тварин і навіть рослин є свій кількі­сний набір хромосом. У кожній людській клітині знаходить­ся 46 хромосом. Ученими було виявлено, що в наборі всі хромосоми є парними і складаються з ідентичних хромосом. А от 23я пара — це статеві хромосоми, різні для чоловіків і жінок. Утім, у жінок вони однакові й звуться XX, а в чоловіків різні — XV.

За відтворення спадкових властивостей у поколінь рос­лин, тварин і людей «відповідають» 3 процеси: розмноження звичайних (соматичних) клітин організму — мітоз, розмно­ження статевих клітин — мейоз і запліднення. При мітозі від­бувається простий поділ, перед яким шляхом самовідтворен­ня кількість хромосом у клітині подвоюється. Виходить, що перед розподілом у людській клітині буде 92 хромосоми. Вони стають парами одна навпроти одної і розходяться до різних полюсів клітини. Потім протоплазма шляхом перешнурування ділиться на дві частини, і утворюються дві клітини, у ядрах яких знову міститься по 23 пари хромосом.

Під час запліднення чоловіча гамета — сперматозоїд — зливається з жіночою гаметою — яйцеклітиною, і в зиготі, що утвориться у такий спосіб, знову буде 46 хромосом — 23 від батька і 23 від матері, тобто 23 пари.

За допомогою мітозу відбувається розподіл зиготи і по­дальше нагромадження клітинного матеріалу ембріона, що формується, і плоду. Зародок на певних етапах починає утво­рювати тканини й клітини зі спеціалізованих клітин. Спадкова інформація лежить в основі всього процесу розвитку зародка і подальшої життєдіяльності плоду, а потім навіть і дорослої людини. Однак на спадкову інформацію постійно впливають умови зовнішнього середовища. Біологічні основи розвитку дитини

Визначення статі дитини

Щоб визначити стать майбутньої дитини, необхідно спо­чатку зрозуміти, яку хромосому несе сперматозоїд — X або V. Яйцеклітина жінки серед 23 хромосом містить одну статеву хромосому — X. Чоловічі хромосоми після мейотичного поді­лу утворюють не одну статеву клітину (гамету), як у жінки, а 4 гамети (сперматозоїди). Половина з них має подібні до яй­цеклітин Ххромосоми, інша половина — Ухромосоми. У ре­зультаті запліднення яйцеклітини сперматозоїдом, що несе Ххромосому, з утвореної зиготи розвиватиметься дитина жі­ночої статі. Якщо ж запліднення відбулося сперматозоїдом із Ухромосомою, то буде формуватися хлопчик. Теоретично спе­рматозоїди повинні нести однакову кількість сперматозоїдів із X і Ухромосомами, тобто ймовірність зачаття хлопчика або дівчинки однакова. Але факти свідчать про інше. Заплід­нення сперматозоїдами з Ухромосомами відбувається наба­гато частіше, тому що виявлено, що вони є більш рухливими. Але є одне «але». Зародок хлопчика менш стійкий до неспри­ятливих умов зовнішнього середовища. У жінок мимовільні викидні при зачатті хлопчиків трапляються частіше, ніж при зачатті дівчаток. Однак дивно, що хлопчиків усе рівно наро­джується на 6% більше, ніж дівчаток. Після народження хло­пчики гірше пристосовуються до несприятливих умов зовні­шнього середовища, у результаті чого їхня смертність вища, ніж у дівчаток. Тому статевозрілим стає однакова кількість .хлопчиків і дівчаток.

Успадкування ознак батьків

Одиницями спадковості є гени. Вони знаходяться на хро­мосомах у суворо визначеному порядку. У людини, як відомо, хромосоми парні, а це означає, що кожен із нас має дві копії гена: ген на хромосомі, «подарованій» матір'ю, і ген на «бать­ківській» хромосомі. Коли обидва гени однакові, то вважаєть:ся, що цей індивід гомозиготний, якщо різні — гетерозигот­ний. Гени, що впливають на прояв тієї або іншої ознаки, розта­шовуються в однакових ділянках (локусах) гомологічних хро­мосом і називаються алельними або алелями. Якщо стан алельних генів гетерозиготний, то один із них буде домінантним (переважаючим), другий — рецесивним. Наприклад, карий ко­лір очей буде домінантним, а блакитний — рецесивним. Найча­стіше рецесивні ознаки в організмі знаходяться в приховано­му стані. Вони можуть проявитися лише у випадку ідентичної "появи на однакових хромосомах батька й матері. Такий хара­ктер прояву генів визначає і різний механізм прояву спадко­вих хвороб, серед яких розрізняють домінантне й рецесивне успадковані, а також пов'язані зі статтю. :;'. З'ясувати, чи є та або інша ознака в людини домінантною •або рецесивною, лікареві, антропологові або генетикові допо­магає генеалогічний метод дослідження (метод родоводів). Якщо ознака домінантна, то ЇЇ можна знайти в одного або обох батьків, або в дідуся з бабусею. Коли ознаку можна віднести до рецесивних, то її знаходять тільки в одному з поколінь у 25% носіїв.

Іноді можна спостерігати випадки, коли ознаки зустріча­ються тільки в осіб певної статті. Це може означати, що ген, який кодує цю ознаку, знаходиться на одній зі статевих хро­мосом.

Якщо такий ген знаходиться на Ххромосомі, то ця озна­ка спостерігатиметься тільки в хлопчиків, тому що в дівчаток інша така ж Ххромосома може нести ген цієї ознаки з іншою

характеристикою. У жінок ознака, контрольована Хрецесивним геном, не виявляється, але знаходиться в прихованому стані. Тому вони передають половині своїх синів ознаки, зако­довані на Ухромосомі.

ВПЛИВ ФАКТОРІВ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА РОЗВИТОК ОРГАНІЗМУ ДИТИНИ

На світі немає цілком однакових людей. Кожен із нас відрізняється від усіх інших рядом фізичних особливостей, що формуються, починаючи від самого зачаття й аж до кінця життя. З моменту злиття чоловічої й жіночої гамет й утво­рення заплідненої клітини — зиготи генетично обумовлене людське начало може змінюватися під впливом факторів зовнішнього середовища. Відомо, що завдяки тісній взаємо­дії генетичних чинників і факторів зовнішнього середовища у дитячому віці формуються індивідуальні ознаки й харак­тер людини.

Що ж таке зовнішнє середовище для дитини? Це, на­самперед, ті умови, які зможуть створити для нього батьки й оточуючі. Також сюди слід віднести і кліматичні, геофізи­чні й інші фактори. Учені встановили, що вплив середовища може дуже сильно видозмінити характер інформації, переда­ної у спадщину. На генетичному рівні записано, що в сере­дньому маса дитини дорівнює 3300—3700 грамів, а зріст при цьому складає 49—52 см. Однак мати під час вагітності може погано харчуватися, або з її крові надходить мало поживних речовин, у кров дитини. Тоді дитина може народитися з вагою 2000—2500 г і зростом 43—45 см. І це ще не всі ознаки її незрілості.

Весь комплекс ознак, що сформувався в результаті взає­модії спадкових властивостей організму — генотипу — і фак­торів зовнішнього середовища, називається фенотипом. Зага­льне число усіх фенотипічних ознак є основою конституціона­льних особливостей дитини. Учені зауважують, що людству пощастило в тому розумінні, що на організм дитини, який роз­вивається, можуть впливати фактори зовнішнього середови­ща. З їхньою допомогою можна виховати фізично й духовно розвинуту людину.

БІОЛОГІЧНЕ Й СОЦІАЛЬНЕ У ФОРМУВАННІ ЗРОСТАЮЧОГО ОРГАНІЗМУ

Людина первісне є природною істотою, а це означає, що вона обов'язково повинна підкорятися біологічним закономі­рностям. Біологічне, або природне, є в людині, але є й у твари­ні. Розрізняються вони тим, що людина — істота соціальна, яка не мислить себе поза суспільством. А це означає, що на неї впливають ті соціальні умови, якими вона оточена. Ті ж самі умови впливають і на зростаючий організм дитини.

Ми постійно спостерігаємо за феноменом акселерації, який особливо яскраво виявляється в сучасному суспільстві. Діти народжуються з великою масою тіла й зростом. Потім вони прискорено розвиваються і швидше досягають статевої зрілості. І хоча генетичний матеріал людини практично не змі­нився, але мінливі соціальні умови впливають на процеси рос­ту. На дитину найбільш активно можна впливати за допомо­гою виховання в родині й дитячому колективі. Потрібно сте­жити, щоб діти дотримувалися режиму, раціонально харчува­лися, займалися фізкультурою і загартовувалися. Якщо пра вильно використовувати всі ці фактори, то реально можна виправити чимало генетичних дефектів.

Людина постійно еволюціонувала. Безперервно удоско­налювалися тіло, кора головного мозку й загалом центральна нервова.система. Особливості людського головного мозку протягом багатьох століть закріплювалися в генетичному ма­теріалі й передавалися в спадщину. Але психічний особистісний розвиток людини можна змінити в процесі виховання. Коли виникає несподівана ізоляції дитини, нехай і з найкра­щими структурними особливостями мозку, від людського су­спільства, то вона припиняє розвиватися як особистість. Це не вигадки, а реальність. Бували випадки, коли діти потрапляли у зграї диких тварин і були цілком ізольовані від впливу лю­дини. За таких обставин діти не могли розвиватися як особи­стості, тому вчені зробили висновок, що психічний розвиток дитини можливий тільки за умови активного і пасивного впли­ву людини.

Дитина виховується постійно, у такий спосіб відбуваєть­ся процес становлення її соціального поводження. Протягом першого півроку про все нове вона довідується завдяки своїй матері, яка годує її груддю. Це пов'язано з тим, що харчовий безумовний рефлекс є основою закріплення перших умовних рефлексів. Діти, які протягом тривалого часу вигодовуються материнським молоком, мають постійний контакт із найближ­чою для них істотою, виростають більш урівноваженими, швид­ше пристосовуються до усього нового, добрі, уміють співчу­вати. Друге півріччя життя таких дітей заповнене вивченням оточуючих людей, хоча, як і раніше, зберігається глибока при­хильність до матері.

Соціальний розвиток дитини в ранньому віці відбуваєть­ся не тільки за рахунок тих заходів і зусиль, що вживають батьки. Дитина дуже часто спостерігає за тим, як поводяться дорослі або ж старші діти. У результаті нього формується мо­дель поводження. Тому навколишні умови відіграють у про­цесі виховання далеко не останню роль.

Перше соціальне оточення, яке сприймає маленька дити­на, — це, звичайно ж, її родина. Це можуть бути батьки, брати або сестри, дідусь із бабусею. Може бути поєднання того й іншого. Неправильним було б вважати, що тільки в момент, коли дитина починає розмовляти, відчувається вплив родини на дітей. З найперших місяців діти починають розуміти, наскі­льки уважні до них дорослі, яка атмосфера в родині. І це дає поштовх до їхнього подальшого психічного розвитку. Не мо­жна втрачати момент, щоб у майбутньому не довелося розпла­чуватися за свою помилку. Якщо ізолювати дитину від бать­ків, причому обмежити спілкування з оточуючими, то дитина може не тільки позбавитися батьківського тепла, але й почати

відставати в розвитку, стати неврастеніком. Для дитини, що зростає й формується, дуже важливо, у якій атмосфері вона знаходиться, їй зовсім не байдуже, як до неї ставляться бать­ки, чи дотримуються єдиної лінії виховання, чи ніжні й запобі­гливі до неї, чи їхньою прикметною рисою є суворість і вимо­гливість. Учені зробили висновок: родини, у яких не цінують­ся, насамперед, дружні стосунки, немає достатньої поваги до дитини (все це підмінюється настирливим контролем, моралі­зуванням, при цьому часто можливі образи, приниження і на­віть фізичні покарання), не можуть виростити для суспільства повноцінних людей. Діти з таких родин найчастіше бувають невпевненими в собі, не люблять виявляти ініціативу; само­оцінка в них сильно занижена. Як правило, усе це заважає нормально розвиватися й жити не тільки дитині, але й уже дорослій людині.

Найбільш сприятливими для розвитку дитини є родини, де панує атмосфера доброзичливості й взаємної довіри. Діти в таких родинах відчувають себе дуже комфортно, мають біль­ше можливостей для того, щоб розвивати свої найкращі яко­сті. Вони активні, до роботи підходять творчо, оригінально, часто з однолітками перебувають у дружніх відносинах, більш емоційні, ніж діти з неблагополучних в емоційному плані ро­дин.

Специфіка внутрісімейних стосунків дуже впливає на здоров'я зростаючої дитини. Така дитина не може гармонійно розвиватися у випадку тривалих і частих конфліктів у родині або розлучення батьків. У таких родинах діти постійно пере1 бувають у стресовій ситуації, у результаті чого виникають не­врози. Діти перестають вести повноцінне життя, відстають в навчанні, гальмується їх фізичний розвиток, виникають різні соматичні захворювання.

Дитина, яка знаходиться в таких несприятливих умовах, частіше хворіє. Коли ж її уражає хвороба, у її організмі відбу­вається астенізація, що спричиняє зниження психічної й фізи­чної активності. У такої дитини слабшає реакція на інші зовні­шні несприятливі фактори, що негативно позначається на іму­нній системі організму.

Особистість формується завдяки багатьом факторам, се­ред яких особливе місце належить біологічним, фізичним і соціальним чинникам. Якщо протягом тривалого часу не при­діляти пильну увагу цим факторам, то організм дитини багато чого недоодержує. Особливо це буде помітно, якщо вплив цих чинників буде негативним. Це може призвести навіть до психічних розладів. Щоб виховати справді гармонійно розви­нуту особистість, необхідні злагоджені дії системи державних і медичних закладів і соціальноекономічної структури суспі­льства.