1. Світовий океан. Його будова. Рух води в Світовому океані

Світовий океан — неперервна водна оболонка Землі, що оточує мате­рики й острови. Площа Світового океану становить 361 млн км³, або 71 % земної поверхні. В ньому зосереджено понад 1370 млн км³ води, тобто 96,5% об'єму гідросфери. У Світовому океані виділяють його скла­дові частини — океани, моря, затоки, протоки, На Землі умовно виділяють 4 океани:

— Тихий — складає майже половину площі Світового океану (178,7 млн км²) і понад половини його об'єму (740 млн км³);

— Атлантичний — складає приблизно 1/4 частину Світового океану за площею (91,6 млн км²) і об'ємом (330 млн км³);

— Індійським — складає дещо більше 1/5 частини Світового океану за площею (76,2 млн км²) і об'ємом (283 млн км³);

— Північний Льодовитий — складає лише 1/25 частину Світового океану за площею (14,7 млн км²) і 1/75 його частину за об'ємом (18 млн км³).

Деякі дослідники виділяють п'ятий — Південний океан, що омиває береги Антарктиди.

Море — частина океану, відділена від нього суходолом, підводними узвишшями або островами. Розрізняють внутрішні, окраїнні, міжостровні моря. В Атлантиці є море без берегів — Саргасове (його межами є течії).

Затока — частина океану або моря, що далеко заходить в сушу. В деяких випадках назва «затока» історично закріпилося за водоймами, які за їх гідрологічним режимом вірніше було б називати морями (Мек­сиканська, Гудзонова, Перська затоки).

Протока — відносно вузький водний простір, що розділяє ділянки суші І з'єднує водні басейни абб їх частини.

Води Світового океану перебувають в постійному русі. Види руху: вітрові хвилі, течії, припливи і відпливи, цунамі.

Вітрові хвилі — коливальні рухи водної поверхні. Звичайна висота вітрових хвиль — до 4 м, рідше — до 6-7 м. Відзначено випадки, коли штормові вітри піднімали у відкритому океані хвилі висотою 20-30 м і більше.

Океанічні течії — горизонтальні переміщення величезних мас води у певному напрямку і на великі відстані. Причиною течій здебільшого бувають постійні вітри. Розрізняють теплі течії, температура води яких вища від температури оточуючих океанічних вод (Гольфстрім, Куросіо та ін.), і холодні течії — із температурою води, нижчою ніж у океаніч­них водах (Лабрадорська, Бенгельська та ін.).

Припливи і відпливи — періодичні коливання рівня води в океанах і морях, що спричиняються силами притяжіння Місяця і Сонця. Макси­мальний приплив — 18 м (у затоці Фанді, біля берегів Північної Аме­рики).

Цунамі — хвилі, утворювані в океані внаслідок сильних підводних землетрусів! Швидкість цунамі — до 800 км/год, висота хвиль біля бе­регів може сягати 15-30 м.

2. Поверхневі та підземні води, їх роль у господарстві

Складовою частиною гідросфери є води суходолу, які поділяються на поверхневі і підземні.

Поверхневі води — води суходолу, що постійно або тимчасово знахо­дяться на земній поверхні в рідкому або твердому стані у формі водних об'єктів (водних потоків, водойм), а також скупчень льоду і снігу (льодо­виків, снігового покриву).

Ріка —природний водний потік, що тече у розробленому ним заг­либленні — річищі. Річище ріки, що постійно заповнене водою, е час­тиною річкової долини — заглиблення, яке потік води створював ти­сячі, мільйони років, розмиваючи гірські породи. Головна ріка з усіма притоками утворює річкову системі/. Територія, з якої ріка та її прито­ки збирають воду, називається басейном ріки, межа між басейнами сусідніх рік — вододілом. Виділяють такі види живлення рік: дощове, снігове, підземне, льодовикове. Зміни рівня води в річці визначають її режим. Режим, ріки насамперед залежить від клімату.

Найдовша ріка в світі — Ніл (6671 км), найповноводніша — Амазонка (се­редня витрата води в гирлі становить 200 тис. м³/с). Головна ріка України — Дніпро — має довжину 2201 км і витрату води в гирлі близько 2 тис. м³/с.

Ріки є джерелом прісної води для промисловості, сільського господар­ства, водопостачання населених пунктів, використовуються також для одержання електроенергії (на них працюють тисячі ГЕС), як транспортні шляхи, місця рибальства, відпочинку, туризму, спортивних змагань.

Озеро — водойма, що утворилася в замкненому природному заглиб­ленні на поверхні суходолу. Озерні улоговини можуть мати різне поход­ження. Виділяють тектонічні озера (Каспійське море, Байкал та ін.), льодовикові (озера Фінляндії, Канади), загатні (Синевир у Карпатах), кратерні (Кроноцьке на Камчатці), карстові (Світязь), лиманні (Ялпуг) та ін. Озера поділяються за водним режимом на стічні — з прісною водою та безстічні — з солоною.

Озера використовуються як шляхи сполучення, джерела водопоста­чання, місця відпочинку та рибальства. З солоних озер добувають сіль (кухонну, глауберову), магній та іншу мінеральну сировину. Видобува­ють також лікувальну грязь.

Болота — надмірно зволожені ділянки суходолу Із шаром торфу не менше 0,3 м. Низинні болота виникають у місцях близького залягання 14

або виходу на поверхню підземних вод. Таких боліт багато в Поліссі, на заплавах рік, по берегах озер. Верхові болота характерні для тайги, тун­дри,— вони лежать на вододілах, не пов'язані з підземними водами і живляться тільки атмосферними опадами.

Болота регулюють стік рік, зволожують атмосферне повітря, є місця­ми мешкання багатьох видів тварин і рослин. На болотах розробляють торф, що використовується як добриво, паливо і хімічна сировина.

Льодовики —природні скупчення льоду на земній поверхні. Займають площу 16,2 млн. км² — територію Антарктиди, Гренландії, багатьох арк­тичних островів, а також високогірних районів, що лежать вище снігової лінії. Гірським льодовикам належить важлива роль у живленні рік посуш­ливих районів світу. Льодовики — один із головних ресурсів прісної води.

Підземні води — води, що знаходяться в порах і пустотах гірських порід верхньої частини земної кори. Під землею вода може знаходитися у всіх агрегатних станах. Підземні води утворюються в основному за рахунок про­сочування вглиб атмосферних опадів під час дощів або танення снігу і льоду.

Підземні води за умовами залягання можуть бути поверхнево-ґрун­товими (містяться в проміжках між часточок ґрунту), ґрунтовими (за­лягають у першому від поверхні землі водотривкому шарі) і міжпластовими (залягають між двома водотривкими шарами і досить часто бува­ють напірними, або артезіанськими). Особливий вид джерел, що фонта­нують, — гейзери.

Підземні води різноманітні за хімічним складом (прісні, слабо- або сильномінералізовані) та температурою (холодні або термальні).

Підземні води регулюють стік рік, є рельєфоутворюючим чинником, забезпечують рослини вологою і розчиненими мінеральними речовинами: Людина використовує підземні води як джерело водопостачання. Термальні води дають теплову енергію, мінеральні і радіоактивні води використову­ються в медицині. З підземної ропи одержують йод, солі, різні метали.