Реферат на тему:

“Показники економічного рівня країн, типи країн.

Типовий план порівняльної економіко-географічної характеристики двох країн”

1. Показники, що визначають рівень економічного розвитку країн світу. Типи країн світу

Рівень економічного розвитку країни визначають за обсягом валового національного продукту (ВНП) або обсягом і структурою валового внут­рішнього продукту (ВВП), за подушним ВВП, структурою зайнятості на­селення, енерго— і електроспоживанням, обсягом експорту.

ВВП – сумарна вартість товарів і послуг, вироблених за рік у межах країни. ВНП — сумарна вартість товарів і послуг, вироблених національни­ми суб'єктами (підприємствами, організаціями, приватними особами) за рік, незалежно від їх територіального розташування. Розрив між показниками подушного ВВП (між його верхнім і нижнім рівнями) складає 47 разів.

Рівень економічного розвитку країни в цілому дуже точно відобра­жає структура зайнятості населення. Цей рівень, як правило, є прямо пропорціомальним до частки населення, зайнятого в сфері послуг, і обер­нено пропорціональним до частки населення, зайнятого в сільському гос­подарстві. В економічно високорозвинених країнах відбувається постійне зменшення частки зайнятих у промисловості, у країнах, що розвива­ються, — навпаки.

Виходячи з критеріїв, що характеризують економіку, соціальний роз­виток (рівень урбанізації, письменність, середня, вища освіта), виділя­ють п'ять типів країн.

1. Економічно розвинені країни — 23 країни, де мешкає 15% населен­ня світу, але вони виробляють 3/5 світової промислової продукції. Ці країни мають величезні фінансові ресурси, і на їх частку припадає 9/10 іноземних інвестицій. Основна закономірність цих країн — наявність високорозвиненого господарства, а якому об'єднуються діяльність держави і по­тужних груп національного і транснаціонального капіталу. Особливе місце посідають головні країни, так звана «велика сімка» — СІЛА, Японія, ФРН, Франція, Велика Британія, Італія і Канада. На них припадає майже поло­вина ВВП і виробництва промислової продукції світу. Для цих країн ха­рактерні такі риси: всі вони постіндустріальні або індустріальні, їх корпо­рації контролюють основну частину світового господарства. До інших країн даного типу належать малі промислове розвинені країни Європи: Нідер­ланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія та ін., а також промислове розвинені країни південної півкулі: Австралія, Нова Зеландія, ПАР.

2. Середньорозвинені країни перехідної економіки, в яких сформував­ся сучасний механізм ринкової економіки. Господарство цих країн має скромніші економічні показники порівняно з розвиненими державами і не остаточно сформовану структуру господарства. Серед них виділяють Іспанію, Португалію, Туреччину, Грецію, а також країни нової індустрі­алізації — Республіку Корею, Тайвань, Сінгапур, Мексику, Уругвай, Бразилію та ін. В цих країнах відбуваються динамічні процеси перебу­дови господарства. Поштовхом до цього були значні інвестиції амери­канського і японського капіталу, впровадження передових технологій.

3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки — молоді неза­лежні держави — колишні республіки СРСР (Україна, Росія, Білорусь, Молдова та ін.), а також постсоціалістичні країни Європи (Польща, Че­хія, Словаччина та ін.), що стали на шлях розвитку ринкової економіки. Ці країни займають 18% території земної суші, в них мешкає 7,5% населення світу, їх частка у ВНП світу — 3,5% . Тут сформувався інду­стріальний тип економіки. Економічна політика країн цієї групи була спрямована на індустріалізацію, створення державних підприємств, про­дукція яких часто була не конкурентоспроможною і тому орієнтувалася на внутрішній ринок. Хоча зараз в цих країнах проводяться ринкові ре­форми, у більшості з них економіка знаходиться в кризовій ситуації.

4. Країни, що розвиваються — 128 країн Азії, Африки, Латинської Амери­ки та Океанії; займають 50% земної суші, де мешкає 52% населення світу; їх частка у ВНП світу — 20 %. Історико-географічні особливості розвитку, а також спільні соціально-економічні проблеми (багатоукладність, аграрно-си­ровинний характер господарства тощо), які їм доводиться розв'язувати, об'­єднують їх в окрему групу. На розвитку цих країн позначилося колоніальне минуле. Виділяють багато підтипів таких країн. Основні з них: країни з по­рівняно зрілою структурою господарства (Індія, Індонезія, Марокко, Єгипет та ін.); країни — експортери нафти з високими прибутками (Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Ірак, Іран та ін.); найменш розвинені країни, що відзначаються надзвичайно слабким розвитком продуктивних сил в сільському господарстві переважають монокультури, промисловість відсутня.

5. Країнами з централізованим управлінням економікою лишаються Китайська Народна Республіка, Корейська Народно-Демократична Республіка, В'єтнам, Лаос, Куба. Вони займають 7,8% земної суші, де меш­кає 25% населення світу, їхня частка у світовому ВНП — 2,5%. Хоча ринкові відносини дедалі більше проникають в економіку цих країн, у них зберігаються командно-адміністративні методи господарювання і здебільшого низький рівень соціально-економічного розвитку.

2. Типовий план порівняльної економіко-географічної

характеристики двох держав

Типовий план включає аналіз і порівняння держав за такими пара­метрами: географічне положення, природні умови і ресурси, населення і трудові ресурси, спеціалізація промисловості, спеціалізація сільсько­го господарства, транспорт і міжнародні зв'язки, регіональні відмінності, головні проблеми розвитку.

Географічне положення — це розміщення держави стосовно поверхні Землі, а також стосовно інших держав, із якими вона взаємодіє. Геогра­фічне положення надає уявлення про природні і соціально-економічні-умови та про їх особливості їх в різних районах країни.

Порівняння країн за природними умовами і ресурсами передбачає зіставлення їх територій, мінерально-сировинних баз, водних, земель­них і кліматичних ресурсів.

Населення і трудові ресурси оцінюють за демографічними показни­ками (народжуваність, смертність, тривалість життя, приріст населення, статево віковий склад, механічний рух); національним і релігійний скла­дом, соціальною, освітньою і фаховою структурою, якістю робочої сили.

Спеціалізацію промисловості і сільського господарства порівнюють, розглядаючи галузеву і територіальну структури.

Порівняння транспортних систем проводять на основі вивчення їх структури (залізничної, автомобільної, водної, повітряної, трубопровід­ної, гужової), транспортної мережі, транспортної забезпеченості.

Міжнародні зв'язки двох держав зіставляють на основі аналізу екс­порту й імпорту, економічних, науково-технічних, торгових, культур­них та інших відносин.

Головні проблеми розвитку держав визначають на підставі вивчення стадії економічного розвитку (аграрна, індустріальна, постіндустріальна), забезпеченості ресурсами, стану демографічних проблем, рівня еко­номічного та соціального розвитку