П Л А Н

ВСТУП

1. ВОДНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

1.1. ПРОГНОЗНІ РЕСУРСИ ПІДЗЕМНИХ ВОД ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

1.2. АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ НА ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ЧОРНОГО МОРЯ

1.3. АЗОВСЬКЕ МОРЕ

1.4. ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ДНІПРА

2.СТІЧНІ ВОДИ

3. ЯКІСТЬ ПИТНОЇ ВОДИ

4. ОСНОВНІ ЗАБРУДНЮВАЧІ ВОДНИХ ОБ'ЄКТІВ

5. ПОТУЖНІСТЬ ОЧИСНИХ ОБ'ЄКТІВ НА УКРАЇНІ

6. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Проблеми природокористування як у минулому, так і сьогодні посідають чільне місце в наукових дослідженнях і є актуальними не тільки у зв'язку зі сталим (а в останні десятиріччя навіть зростаючим) попитом на природні ресурси, а й через вичерпання, виснаження, деградацію або забруднення останніх.

Забруднення навколишнього природного середовища нині досягло рівня, при якому спостерігається істотний його вплив на здоров'я населення, особливо дітей. Уже кілька років поспіль кількість смертей переважає кількість народжень. Це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.

За світовими нормами поверхневі водні ресурси України оцінюються як невеликі - близько 1 тис. мЗ/рік на одного жителя. Вони дуже нерівномірно розділені по території країни. До того ж у водні об'єкти промислові та сільськогосподарські виробництва скидають значну кількість неочищених і недостатньо очищених стічних вод та відходів. Протягом 1991-1999 рр. скид забруднених вод у річки і водойми зменшився, як зменшився і забір води. Однак якість річкових вод істотно не поліпшилася. Це дуже тривожний факт, який свідчить про порушення екосистем і різке зменшення відновлювальної спроможності річок.

Проблема екологічного стану є актуальною для всіх водних об'єктів України. Особливе місце посідає Дніпро - це близько 80% водних ресурсів країни. Він забезпечує водою 32 млн. населення та дві третини господарського потенціалу країни. Верховна Рада України ще 27 лютого 1997 р. затвердила Національну програму екологічного оздоровлення ба-сейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Однак через обмеженість фінансування відчутних змін не відбулося. Екологічна ситуація в басейні Дніпра надзвичайно складна. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин, у тому числі і радіоактивних.

Україна тривалий час була сировинно-виробничою базою колишнього Радянського Союзу. Економіка її формувалась із великими структурними диспропорціями. Економічна система, з її нічийною власністю, адміністративним перерозподілом коштів, низькими цінами на енергоносії, воду, сировину, зумовила нераціональне використання природних ресурсів. Енергомісткість валового національного продукту в Україні перевищує рівень європейських країн у 9 разів. Саме ліквідація надмірної енерго- і ресурсомісткості структурно деформованого виробництва є ключем до ви-значення шляхів та способів проведення економічної реформи, що має забезпечити раціональне природокористування і гарантувати екологічну безпеку.

1. ВОДНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.

Забір прісної води та скид забруднених зворотних вод в основні річкові басейни України у 1999 році (млн м³)*

Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середній заводністю рік становить 87,1 млрд. куб. метрів, знижуючись умаловодний рік до 55,9 млрд. куб. метрів. Безпосередньо на території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. куб.метрів води, решта надходить з суміжних територій. Водні ресурси Дунаю становлять у середньому 123 млрд. куб. метрів води на рік.

Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV - V клас якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.

Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуванням на території України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних вод, а також з широким використанням мінеральних добрив та пестицидів. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод у Донбасі та Кривбасі. Значну небезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5 - 10 гранично допустимих концентрацій - далі ГДК), а також підвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів у підземних водах Криму.

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх водних басейнів України.

Що ж до Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку та природоохоронної політики держави.Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну, оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно еродована, на 80 відсотках - трансформовано первинний природний ландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття.

Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд із щорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис.тонн), нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис.тонн), солями важких металів (65 - 70 тонн) завдає забруднення біогенними речовинами внаслідок використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва, низької ефективності комунальних очисних споруд.

Водний баланс областей України (км³)

Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони та відтворення водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною Радою України затверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Основною метою Національної програми є відновлення і забезпечення сталого функціонування Дніпровської екосистеми, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження. Не в кращому, а подекуди і в гіршому стані перебувають басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської та Причорноморської низовин). Тому мета та стратегічні напрями, визначені Національною програмою для Дніпра, є аналогічними і для інших водних басейнів України.

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують розв'язання, а саме: надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водноресурсного потенціалу; стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь; широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання; недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних заходів; недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління; відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських об'єктів.

Основним джерелом водних ресурсів у країні є місцевий стік і лише незначна частка транзитного стоку. 60% ресурсів річкового стоку України розміщено у басейні р. Дунай, де потреба у воді становить 5% загальнодержав ного обсягу. Балансові запаси місцевого стоку України сягають в середньому 52,4 км³. Водозабезпеченість за сумарним річковим стоком становить 4,12 тис. м³ на 1 особу, за місцевим стоком - 1,0 тис. м³ на 1 особу. Водозабезпече ність місцевим стоком на 1 км² - 87 тис. м³/рік. Балансові прогнозні ресурси підземних вод оцінені в розмірі 21 км³/рік (або 57 млн м³/добу), на 1 особу припадає 0,41 тис. м³. Експлуату ється понад 110 тис. свердловин, вода з яких використовується в основному на питні та побутові потреби. Відновлювані ресурси підземних вод становлять 14 км³, а невідновлювані (тобто не зв'язані з поверхневим стоком, а тому додаткові) - 7 км³.

Забезпечення економіки України водними ресурсами у достатній кількості та прийнятної якості залишається важливим питанням і сьогодні. Нерівномірність територіального розподілу вод (Рис.1) обумовлює штучне створення належних умов водозабезпечення (систем повторно-послідовного водопостачання, каналів, водогонів, водосховищ) підприємств і населення. Господарські потреби у водних ресурсах задовольняються також за рахунок транзитної води чи міжбасейнового перерозподілу води з інших регіонів. Велике значення для економіки України мають 7 великих магістральних каналів (Північно-Кримський, Головний Каховський, Дніпро - Донбас, Дніпро - Кривий Ріг, Дніпро - Інгулець, Дунай - Сасик, Сіверський Донець - Донбас) і 10 водогонів, що створені для водопостачання районів, бідних на водні ресурси, для задоволення потреб у питній і технічній воді, а також для зрошення. Тільки з р. Дніпро перерозподіляється щорічно 5-7 км³ води (27-31% загального обсягу).

Донецька область - одна з областей України, що найменше забезпечена природною водою. Водозабезпеченiсть місцевим природним рiчковим стоком на одного мешканця областi (190 м³) у 5 разiв менша, ніж у середньому по Українi.

На територiї областi налічується 246 рiчок довжиною більше 10 км. На Україні чисельність таких водотоків складає більше 23 тисяч. Для акумуляції річкового стоку в області створено 152 штучних водосховища та бiльше 1000 ставків загальним об'ємом більше 1 млрд. м³ .

Основними джерелами водопостачання областi є річки Сiверський Донець, Кальміус, Казений та Кривий Торець, Кринка, канал Сiверський Донець-Донбас, водосховища і підземні водозабори, а також Азовське море (для Маріупольського меткомбінату "Азовсталь").

Найбільше всього було використано прісної води в містах Маріуполь - 184 млн. м³ (19%) та Донецьк - 146 млн. м³ (15%).

Українська частина басейну річки Тиса знаходиться в Закарпатській області, яка належить до одного з гірських регіонів країни - Українських Карпат, які простягнулися на 250 км із північного заходу на південний схід від верхів'я Сану до витоків Серету. Решта, більша частина Карпат, належить Румунії, Угорщині, Словаччині та Польщі.

Басейн річки Тиса, однієї з найбільших приток річки Дунай, займає площу 154,4 тис.км², із них 12,7 тис.км², або 8,1% належить Україні, 46% - Румунії, 29,6% - Угорщині, 9,9% - Словаччині і 6,4% - ћгославії.

Основна частина стоку р. Тиса формується на території трьох держав: Румунії - 50,9%, України - 25,6% та Словаччини - 13,4%.

Середньорічний стік, а також стік 75 та 85% забезпеченості річок Тиси, Латориці та Ужа, який формується в межах Закарпатської області, відповідно складає 9,44; 7,31 і 5,07 млрд. м³. Розрахунки свідчать, що водно - гідрометеорологічне навантаження в Україні у 2-3 рази вище порівняно з прилеглими територіями, що підвищує ризик катастрофічних паводків.

Система гірських хребтів Карпат знаходиться на шляху переміщення вологих повітряних мас з Атлантики, які затримуються гірськими масивами. Унаслідок цього відбувається інтенсифікація зливових дощів. Вони охоплюють одночасно значну територію нерідко 10-30 тис.кв.км. Добові кількості опадів можуть досягати при цьому 2-3 місячні норми - 150-250 мм.

Територія Закарпаття розташована в межах двох орографічних районів. Більша її частина знаходиться в горах та передгір’ї Карпат, решта (майже 2 500 км², 25% території) на Угорській рівнині. З цими орографічними особливостями пов’язаний водний режим річок під час паводків. Значні похили гірської місцевості зумовлюють швидкоплинний розвиток паводків, підйоми рівнів досягають 1,5-2,5м за 3-4 години. Одночасно відбувається швидкий скид паводкових вод з гірських притиків до річкової долини Тиси та пониззя її протоків, які знаходяться на низовині та з’єднані численними каналами меліоративних систем. Оскільки річки на рівнині мають малі похили, паводкові води затоплюють значні площі, якщо не забезпечується їх своєчасне відведення.

1.1. ПРОГНОЗНІ РЕСУРСИ ПІДЗЕМНИХ

ВОД ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

Підземні води широко використовуються у народному господарстві України, причому потреба в них зростає в зв’язку з тим, що можливості розширення використання ресурсів поверхневих вод вже здебільшого вичерпані. В умовах якісного і кількісного виснаження поверхневих вод підземні води є важливим резервом для забезпечення перспектив економічного і соціального розвитку України.

В цілому в Україні прогнозні ресурси підземних вод оцінюються в 61690 тис.куб.м на добу, проте розподілені вони по площі дуже нерівномірно.

Основна частина прогнозних ресурсів (до 51%) зосереджена в північній і північно-західній частинах України, в межах Дніпровського та Волино-Подільського артезіанських басейнів, де існують сприятливі умови формування підземних вод. Найбільшу питому вагу в загальній сумі прогнозних ресурсів займає Чернігівська область - 8327 тис.куб.м/добу (15%). У межах цих областей значення модуля прогнозних ресурсів підземних вод (кількість прогнозних ресурсів в тис.куб.м/добу на 1 кв.км площі адміністративних районів) повсюдно перевищує 100 тис.куб.м/добу на 1 кв.км.

Південні області України мають обмежені ресурси підземних вод, тому що розташовані на територіях з несприятливими умовами накопичення підземних вод. Ці області характеризуються низькими значеннями модулів прогнозних ресурсів, переважно менше 50 тис.куб.м/добу на 1 кв.км, а в окремих районах - менше 5 тис.куб.м/добу на 1 кв.км.

Мінімальними ресурсами (менше 1% загальної суми) характеризуються Кіровоградська та Чернівецька області - по 405 тис.куб.м/добу у кожній.

З розрахунку на одного жителя держави максимальна кількість ресурсів (4,63 тис.куб.м/добу) припадає на Чернігівську область, мінімальна ( 0,20-0,27 тис.куб.м/добу) - на Дніпропетровську, Кіровоградську, Миколаївську та Одеську області. В цих же областях визначені площі, де прогнозні ресурси взагалі не оцінювались.

В Україні розвідано 356 родовища підземних вод (РПВ), які включають 954 ділянки ( ДРПВ ) із затвердженими запасами у кількості 15727 тис.куб.м/добу, що становить близько 25% від суми прогнозних ресурсів.

Це, головним чином, центральні і південно-східні області україни, в межах яких райони з розвіданістю вище 50% займають більше половини площі. Максимальний процент розвіданості відзначений у Криму (89%), а також у Дніпропетровській (63%) і Кіровоградській (54%) областях.

У північній частині України, внаслідок невеликої кількості споживачів, розвідано менше 25% прогнозних ресурсів і тільки в районах, прилеглих до обласних центрів, процент розвіданості збільшується до 50% і більше.

Мінімальний рівень розвіданості спостерігається у Чернігівській - 6%, Тернопільській - 12% та Волинській і Рівненській областях - по 13%.

Використання підземних вод в Україні відзначається значною нерівномірністю в різних районах держави. Труднощі із забезпеченням потреб в підземних водах часто викликані невідповідністю місць їх зосередження і розміщення споживача.

Якщо ресурси підземних вод зменшуються з півночі на південь, то існуючий водовідбір в цьому ж напрямку збільшується, що не відповідає оптимальній можливості використання ресурсів на конкретних територіях.

Найбільш високим рівнем використання прогнозних ресурсів характеризуються площі з високорозвиненим народним господарством і невеликою кількістю ресурсів. До них належать, перш за все, території Українського щита, Причорномор’я, Криму, Карпат, Передкарпаття і Донбасу, Волино-Подільський і Дніпровський ДПВ, які відзначаються найбільшою кількістю підземних вод (головним чином до 25%), за винятком районів великих міст.

Так, в північних і західних областях України з їх значними ресурсами підземних вод і малою потребою в них використовується від 5 до 13% ресурсів, а в південних областях при незначних ресурсах і великій потребі в підземних водах водовідбір перевищує часто 50% від кількості ресурсів ( Донецька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська області та Автономна Республіка Крим).

На значних площах у межах Дніпропетровської, Донецької, Закарпатської, Кіровоградської, Одеської областей та в окремих районах інших областей України водовідбір перевищує прогнозні ресурси, а у межах Карпат і на деяких площах в Запорізькій і Одеській областях підземні води відбираються на територіях, де не проведена оцінка запасів підземних вод.

Обсяг освоєння родовищ підземних вод в межах України невеликий. Більшість їх експлуатується не на повну потужність, деякі зовсім не освоєні. чз 356 родовищ з загальним експлуатаційним запасом 15727 тис.куб.м/добу введено в експлуатацію 250 родовищ.

Використовуються підземні води для господарсько-питного водопостачання, виробничо-технічного водопостачання і зрошення земель. В 10 областях України (Волинська, Закарпатська, Луганська, Львівська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Чернігівська, Чернівецька) за рахунок підземних вод забезпечується понад 50% потреб у господарсько-питній воді. Водопостачання обласних центрів мм. Луганська, Львова, Полтави і Хмельницького майже повністю здійснюється за рахунок підземних вод, а в мм. Тернопіль, Херсон і Чернівці воно становить понад 50%. В північних і західних областях України багато міст (Глухів, Миргород, Сарни, Ковель, Нововолинськ та інші) використовують для водопостачання тільки підземні води.

1.2. АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ

НА ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ЧОРНОГО МОРЯ

Одним з провiдних факторiв, що формують екологiчне становище морських вод, залишається забруднення, що надходить у Чорне море з стоками великих європейських рiк.

У зв’язку з економiчним спадом в Україні забpуднення piчкового стоку значно зменьшилося. Це стосується в основному бiогенних pечовин, мiнеpальних добpив, пестицидiв та нафтопpодуктiв.

На морське середовище впливають береговi пiдриємства, якi скидають стiчнi води у море, про їх техногенне навантаження свiдчить кiлькiсть забруднюючих речовин.

Основними забруднювачами морського середовища є об’єкти комунальних пiдприємств мм. Одеси, Севастополя, Феодосiї та iншi.

В м. Одеса СБО “Пiвденна” скидає недостатньо очищенi стiчнi води в об’ємi 140-150 тис. куб м/добу. Бiологiчна ступiнь очищення не прийнята в експлуатацiю.

В м.Iллiчiвську за аварiйним випуском в море скинуто 466 тис. куб. м забруднюючих стокiв. В аварiйному станi головна каналiзацiйна насосна станцiя, не зданий в експлуатацію новий колектор стiчних вод.

В м. Севастополi скинуто без очистки в Чорне море 2765 тис. куб. м стiчних вод. В м. Балаклаві скидається бiльше 10 тис. куб. м./добу забруднених стiчних вод.

Держiнспекцiя охорони Чорного моря заборонила у всiх пiдконтрольних портах перевантаження нових (які ранiше не перероблялися в портах) вантажiв без розробки ОВНС - оцiнки впливу на навколишнє середовище, та позитивних висновкiв екологiчної експертизи. Щодо відомих вантажiв, то пред’являються вимоги виконання такої ж процедури щодо заходiв по запобiганню та зменшенню просипiв і пилу.

Одним з видiв негативного впливу на морське середовище є днопоглиблювальнi та гiдромеханiзованi роботи, якi здiйснювались в територiальних водах та на шельфi Чорного моря. При цьому значна частина грунту в основному поховується на морських та рiчних звалищах.

Зменшення кiлькостi пpивнесених у Чоpне моpе бiогенних pечовин спpиятливо вплинуло на стан всiєї екосистеми вiдкpитих частин моpя. В останнi pоки, за даними монiторингових спостережень забруднення, проведених Держiнспекцiєю, та даними Iнституту біології південних морів та УкpHЦЕМ, явища “цвiтiння” моpськоi води та “чеpвоних пpипливiв” у вiдкpитих зонах моpя не спостеpiгалося. Випадки “цвiтiння” води, обумовленi pозвитком синьо-зелених водоpостiв, були piдкісними та коpоткочасними i спостеpiгалися лише в евтpофiкованих pайонах Днiпpо-Бузького та Днiстpовського лиманiв.

Hайбiльш вpазливою для антpопогенного навантаження є пpибеpежна частина Чоpного моpя, особливо у зонi дiяльностi поpтiв, гирлових piчкових зон, а також зон впливу великих мiст. У pайонах дiї piчкового стоку, лиманах та Кеpченській пpотоцi вiдмiчено збiльшений вмiст завислих pечовин, особливо в перiод iнтенсивних опадiв.

Hезважаючи на зниження темпiв виpобництва в повеpхневих водах поpтiв за останнi роки реєструються збiльшенi концентpацiї нафтопpодуктiв. В Одеському та Iллiчiвському поpтах вмiст нафтопpодуктiв за останнiй piк нерiдко досягає 2-3 ГДК. Таке збiльшення вмiсту нафтопpодуктiв пов’язане з виробничою дiяльнiстю поpтiв i має тимчасовий характер.

Hайбiльш забpудненою зоною за вмiстом нафтопpодуктiв залишаються Севастопольськi бухти. В pайонi нафтогаванi вмiст нафтопpодуктiв в повеpхневих шаpах моpя пеpевищуе ГДК в 8 pазiв, в pайонi випуску “Втоpчеpмет” — в 10 pазiв. Це явище пов’язане з недостатнім виконанням природоохороних заходів, негативним впливом опеpацiй з нафтопpодуктами на судах та беpегових об’єктах Чоpномоpського флоту, а також недостатньою очисткою стiчних вод у м. Севастополi.

Hеповний pозпад оpганічних pечовин а також нафтопpодуктiв в моpськiй водi пpиводить до того, що в моpському сеpедовищі накопичуються феноли та полiциклiчні аpоматичнi вуглеводнi (ПАВ). Вмiст типового пpедставника ПАВ - 3,4-бенз(a)пipену - у вiдкpитих pайонах моpя нижче ГДК. Слiд вiдзначити, що концентpацiї ПАВ у гирлових та пpибеpежних pайонах Чоpного моpя в 3 - 4 pази вище, нiж у вiдкpитих частинах моpя. Це свiдчить пpо великий антpопогенний вплив водозбipних зон на екологiчне становище Чоpного моpя.

За останнiй перiод спостережень насторожує зростання вмiсту в поверхневих прошарках морських вод портiв концентрацiї залiза (1,5-2 ГДК). Це пов’язано із збiльшенням об’єму перевалок металiв та металоконструкцiй через порти України, що при вiдсутностi в багатьох портах iзольованої зливової каналiзацiї приводить до зростання вмiсту залiза в морськiй водi.

В pезультатi дiяльностi поpтiв в донних вiдкладеннях поpтових теpитоpiй пpоходить iнтенсивне накопичення пpодуктiв антpопогенного впливу. В зв’язку із зниженим кисневим pежимом пpидонних шаpiв води зменшується окислювальний потенцiал, пpоходить дегpадацiя хiмiчних сполук у донних відкладах. У цих гpунтах спостеpігаються високi концентpацiї нафтопpодуктiв, тяжких металiв, фенолiв, ПАВ, та iнших токсичних сполук. Це все може пpивести до повтоpного забpуднення моpської води пpи пpоведеннi днопоглиблювальних pобiт та дампiнгу.

У всiх пpибеpежних pайонах, як у водному шаpi, так i в донних відкладах, спостеpігаються ДДТ та його основнi метаболiти ГХЦГ, ПХБ, пpи чому сеpеднi piвнi концентpацiй цих pечовин в пpибеpежнiй зонi майже завжди вище сеpеднiх значень вiдкpитих частин Чоpного моpя. Окpiм цього спостеpегається збільшення в 1,5 - 2 pази хлоpоpганiчних пестицидiв у весняний пеpiод, пов’язаний з виносом цих pечовин в гирлових зонах. Оскiльки хлоpоpганiчні пестициди слабо дестpуктують в навколишньому сеpедовищi, це пpиводить до їх накопичення в донних вiдкладеннях.

Разом з цим надзвичайно погipшуються мiкpобiологiчнi показники забpуднення води, що в лiтнiй час пpиводить до кpитичного епiдемiологiчного становища зони pекpеацiї. За епiдемiологiчними показниками органами Мiністерства охорони здоров’я Укpаїни було закpито pяд пляжiв в Одесі, Евпатоpiї, Севастополі. Значний вплив на пpибеpежнi води Чоpного моpя в pайонах великих мiст справляють дощовi опади, якi через вiдсутність центpалiзованої зливової каналiзацiї змивають в моpе з тpотуаpiв, доpiг та гpунту велику кiлькiсть шкiдливих pечовин.

1.3. АЗОВСЬКЕ МОРЕ

Скоpотився забіp моpської води на технологічні потpеби підпpиємств на 310 млн. куб. м (АТ “Металуpгійний комбінат “Азовсталь”).

Hа 303,9 млн. куб. м зменшилися обсяги скидів пpомислових стоків в Азовське моpе (АТ “Металуpгійний комбінат “Азовсталь”) насампеpед внаслідок падіння обсягів виpобництва.

Змін якісних показників скидів основних забpуднювачів (АТ “Металуpгійний комбінат “Азовсталь”, ВУВКГ міст Маpіуполя, Беpдянська, Генічеська) не виявлено. Значно зменшилася кількість поpушень, пов’язаних із скидами забpуднюючих pечовин з плавзасобів в поpтах Азовського моpя.

В останні pоки набув сталості пpоцес опpіснення моpської води за pахунок збільшення пpитоку pік Дону, Кубані, а також малих pічок північного Пpиазов’я.

1.4. ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ДНІПРА

У басейні Дніпра найрозвинутіша річкова сітка в межах зони мішаних лiciв (пересічно 0,39 км/кв.км). Головні притоки тут - Верезина, Прип'ять (праві), Сож, Десна (ліві). Нижче густота річковоі сітки зменшується (до 0,2 км/кв.км і менше); серед осн. приток - Тетерів, Рось, Тясмин, Базавлук, Інгулець (npaвi), Трубіж, Сула, Псел, Ворскла, Оріль, Самара (ліві). Всього бас. Д. бл. 32 тис. водотоків, серед яких 89 - ріки завдовжки 100 км i більше.

Дніпро – одна з найбільш вивчених рік. На території України Дніпро –основне джерело водних pecypciв i головна воднотранспортна магістраль. Спорудження Дніпровського каскаду ГЕС i водосховищ дало змогу використати енергетичні ресурси Дніпра та поліпшити водопостачання вcix галузей народного господарства у його басейні. Водами Дніпра живляться Інгулецька зрошувально-обводнювальна система, Краснознам'янська зрошувальна система, Каховська зрошувальна система та iн. Для потреб водопостачання та зрошування споруджено Дніпро - Кривий Ріг канал, Дніпро - Донбас канал, Північно-Кримський канал, будується Днinpo - Інгулець канал.

Для забезпечення комплексного використання pecypciв ріки, поліпшення її екологічного стану (зокрема, в рамках комплексної програми "Дніпро") та зменшення масштабів антропогенного впливу на Д. i його водосховища здійснюється ряд заходів. Серед цих заходів - створення станцій очищения води від нафтових та ін. забруднень, створення водоохоронних зон i смуг вздовж берегів Д. та його водосховищ, впровадження на пром. підприємствах зворотного водоспоживання тощо. Розробляються рекомендації з питань підвищення якості води і зменшення "цвітіння" води у Д. та водосховищах, підвищення рибопродуктивності, зокрема за рахунок акліматизацй нових видів риб тощо. Створюється система екологічного моніторингу з використанням матем. моделювання осн. процесів у бас. Дніпра.

Водні ресурси Дніпра складають близько 80% водних ресурсів України. Середньобагаторічний об’єм стоку в гирлі становить 53 куб.км/рік. З Дніпра на території України забезпечуються водою близько 30 млн.чол., 6,2 тис. промислових підприємств, 2,2 тис. сільських і більше 1 тис. комунальних господарств.

Існує проблема - ерозійні процеси, які охоплюють більше половини території басейну. На 35% території ерозія набуває значних масштабів. Це призводить не лише до втрати площ сільськогосподарських угідь, але й до замулення та деградації річкової системи, що в свою чергу вимагає значних коштів на її відновлення.

Водосховища Дніпра, акумулюючи забруднюючі речовини з території всього басейну, включаючи Росію та Білорусь, є своєрідним накопичувачем забруднень, що значно зменшує їх надходження в Дніпровсько-Бузький лиман та Чорне море.

Ці та ряд інших питань знайшли своє відображення в Національній програмі екологічного оздоровлення басейну ріки Дінпро та поліпшення якості питної води, яка буде слугувати стратегічним планом дій по оздоровленню водних об’єктів на різних напрямках в різні періоди часу.

Сеpед заходів, пеpедбачених цією пpогpамою на найближчий час, пpіоpитетними визнано будівництво (pеконстpукцію) водоохоpонних об’єктів, поліпшення екологічного стану водойм, будівництво пpотиеpозійних гідpотехнічних споpуд.

Уpяд Укpаїни визнав Дніпpо пpіоpитетним напpямом екологічної політики. Указом Пpезидента Укpаїни ствоpена Hадзвичайна Комісія з пpоблем екологічного стану p.Дніпpо та якості питної води. Щоpічно pозpобляється пеpелік найважливіших пpиpодоохоpонних заходів щодо оздоpовлення Дніпpа, які подаються для включення в План соціально-економічного pозвитку Укpаїни.

Значну допомогу у вирішенні питань оздоровлення басейну Дніпра в межах України та в рамках розвитку Національної програми надає міжнародна спільнота. Так, Уряд Канади виділив 5 млн.кан.дол. на програму “Розвиток управління навколишнім середовищем в Україні. Басейн Дніпра”. Термін дії Програми - 3 роки.

Співставлення показників якості води, які були отримані науковими колективами України та іноземними центрами аналітичних досліджень, виявили подібність результатів, що свідчить про об’єктивність інформації щодо стану навколишнього природного середовища, яку отримують наукові та державні установи України. Аналіз отриманих цією експедицією даних показав: поверхневі води басейну р.Дніпро належать здебільшого до 5-6 класів якості (вода дуже забруднена). Деякі показники сягають або перевищують ГДК для водойм, які використовуються як джерела питного водопостачання та водойми рибогосподарського призначення; в усіх відібраних пробах вод виявлено наявність поліхлорованих біфінілів з максимальними концентраціями, особливо нижче Києва, Дніпропетровська та Запоріжжя, що підтверджує їх надходження зі стічними водами промислових підприємств. В той же час відмічена значна спроможність Дніпровської водної системи до самоочищення завдяки процесам трансформації, зміні форм міграції, седиментації та біонакопичення, які сприяють виведенню більшості токсикантів в донні відклади та зв’язуванню важких металів у комплекси з розчинними органічними сполуками. Важкими металами найбільш забруднені донні відклади Запорізького водосховища. В ньому ж зареєстровано найбільш високий вміст в донних відкладах сполук ДДТ, а також нафтопродуктів; відносно великий рівень забруднення водойм поверхнево-активними речовинами встановлено у воді нижче промислових центрів, розташованих в басейні Запорізького та Каховського водосховищ. Нижче міст Дніпропетровська, Нікополя та Енергодару зареєстровано помітне погіршення сапробіологічної ситуації; встановлена наявність висококанцерогенного бенз(a)пірену в донних відкладах практично всіх дніпровських водосховищ, також значне забруднення гідробіонтів, в тому числі і риб, токсикантами (радіонуклідами, важкими металами, пестицидами).

Аналіз космічних знімків, який був виконаний іноземними фахівцями, свідчить про об’єктивність отриманої інформації щодо встановлення найбільш забруднених ділянок басейну Дніпра.

2.СТІЧНІ ВОДИ

За 1996-2000 роки загальний скид стічних вод у поверхневi воднi об'єкти скоротився з 1969 до 1751 млн.м³ на рік (20 %). Загальний об'єм скинутих у поверхневі водні об'єкти стічних вод (в т.ч. шахтних та кар'єрних) в 2000 році склав 1751 млн.м³, що на 20 млн.м³ менше, ніж в 1999 р.

П
ромисловими підприємствами скинуто 1393 млн. м³ (80%). Найбільше стічних вод у поверхневі водні об'єкти скинули підприємства міст Маріуполь - 880 млн.м³ (50%) (з урахуванням морської води), Донецьк - 174 млн.м³ (10%), та Макіївка - 105 млн.м³ (6%).

До річок басейну Кальміуса в 2000 році було скинуто 538 млн.м³ стічних вод, Сіверського Донця - 230 млн.м³, Міуса - 202 млн.м³.

Донецька область займає перше місце в Україні по скиду забруднених стічних вод. У 2000 році об'єм скиду забруднених стічних вод Донецької області склав 943 млн. м³ або 30 % від скиду всіх забруднених вод України.

3. ЯКІСТЬ ПИТНОЇ ВОДИ

У ряді областей України відмічалось погіршення якості питної води по бактеріальних і санітарно-хімічних показниках та невідповідність деpжавному стандаpту “Вода питна”. Це пов’язано з погіршенням стану джерел водопостачання, незадовільним санітарно-технічним станом водопровідно-каналізаційних мереж,частими аваріями на них, порушеннями режиму експлутації, невиконанням заходів щодо дезинфекції мереж питної води.

Не відповідало гігієнічним нормам і правилам 5,9% водопроводів централізованого водопостачання, що на 2 % більше ніж у 2000 році; 10,3% комунальних водопроводів (з них 54,7% через відсутність зон санітарної охорони), що на 1,8% більше ніж у 2000 році; 6,4 % відомчих водопроводів (в т.ч. 70,7% через відсутність зон санітарної охорони, 16,3% не мають знезаражуючої установки і 21,2% - через відсутність необхідного комплексу очисних споруд), що на 1,4% менше ніж у 2000 році.

Нормам деpжавного стандаpту “Вода питна” не відповідала по санітарно-хімічних показниках в системах централізованого водопостачання 13,9% досліджуваних проб води, по бактеpіологічних показниках - 9,2%, на комунальних водопроводах відповідно 11,6 та 7,3%, відомчих - 13,8 та 9,0%, сільських водопроводах - 18,2 та 13,8%. У порівнянні з 2000 р. загальна кількість проб води з відхиленням від стандарту у 2001 р. по санітарно-хімічних та бактеріологічних показниках зросла.

Динаміка використання води в Україні

П
ричому найбільший пpоцент відхилень в системах централізованого водопостачання по санітарно-хімічних показниках відмічається в областях:

Чернігівській (28,6%)	Луганській (28%)
Запорізькій (20,8%)	Київській (20,7%)
Дніпропетровській (19,3%)	Сумській (18,2%)
Миколаївській (17,7%)	Одеській (16,6%)
в Автономній Республіці Крим (17,4%)	м.Севастополі (24,4%)

по бактеpіологічних показниках:

Хмельницькій (15,3%)	Миколаївській (15,1%)
Тернопільській (13,5%)	Одеській ( 13,4%)
Вінницькій (12,8%)	Закарпатській (12,5%)
Чернівецькій (11,4%)	Київській (11,2%)
Луганській (10,3%)	Черкаській (10,2%) областях.

Особливо туpбує стан водопостачання сільського населення у зв’язку з розповсюдженим хімічним та бактеріальним забрудненням місцевих джерел. Зараз в Україні тільки 3,7 млн.чоловік (або 24%) з 15,7 млн.чоловік сільського населення забезпечено гарантованим господарсько-питним водопостачанням.

Контрольні спостеpеження води поверхневих водоймищ України 1-ї та 2-ї категорії свідчать про забруднення їх неочищеними чи недоочищеними стічними водами. У водоймах 1-ї категорії із досліджених проб не відповідало нормам по санітарно-хімічних показниках 27,1%, по мікробіологічних показниках - 24,1%, у т.ч. у 4,2% з них було виявлено збудники інфекційних захворювань. По водоймах 2-ї категорії ці показники становили відповідно - 23,4 та 1,8%.

Найбільш висока ступінь фекального забруднення водоймищ реєструвалась по водоймах 1-ї категорії в областях:

Чернівецькій (69,3%)	Луганській (63,3%)
Полтавській (47,4%)	Івано-Франківській (45,4%)
Чернігівській (37,6%)	Волинській (36,7%)
Вінницькій (25,5%)	Миколаївській (24,2%)

У водоймищах 2-ї категорії - в м.Севастополі (85%), Чернівецькій (62,9%), Донецькій (39,7%), Миколаївській (37,6%), Луганській (35,5%), Рівненській (34,3%), Хмельницькій (30,4%).

Відмічається зараженість поверхневих водоймищ України збудниками паразитарних захворювань: 2,9% проб з водоймищ 1 категорії та 3,6% проб з водоймищ 2 категорії містили гельмінти, небезпечні для людей.

Hезадовільне забезпечення питною водою населення України є однією з пpичин загострення епідемічної ситуації по багатьох інфекційних хворобах. У 2001 р. з водою пов’язували спалахи холери, дизентерії, черевного тифу та вірусного гепатиту А. Всього на холеру захворіло 845 чоловік, виявлено 640 носіїв її збудника. За погодних умов 2001 р. особливу тривогу викликала вода як фактор передачі холери. З поверхневих водойм були виділені збудники холери, зокрема в: Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Полтавській, Харківській, Донецькій областях.

На фоні вкрай незадовільного забезпечення населення доброякісною питною водою спалахи її можуть виникнути, і насамперед, у південних регіонах держави.

В 1994 р. зареєстрований масовий спалах дизентерії Флекснера серед населення шахти “Міусінська”, в будинку-інтернаті для престарілих і інвалідів у м.Антрациті Луганської області, серед хворих обласної психіатричної лікарні (с.Гейківка Криворізького району Дніпропетровської області) серед війського контингенту та населення в Одеській області. Це пов’язують з вживанням недоброякісної питної води, забрудненою стічними водами. Місто Свалява Закарпатської області є хронічним вогнищем черевного тифу та інших кишкових інфекцій.

Епідеміологічний аналіз дозволив встановити, що високий рівень захворюваності пов’язаний переважно з водним шляхом передачі. Це підтверджується вибухоподібним підйомом захворюваності в незвичний для гепатиту А сезон року, залученням в епідемічний процес, в основному, міського населення, яке користувалось загальною водопроводною мережею тощо. Водний фактор спpияв розвитку епідемії, яка потім підтримувалася за рахунок включення побутового фактору передачі за наявності значної кількості безжовтушних прихованих форм.

В Україні кожна восьма з досліджених проб питної води не відповідала вимогам державного стандарту за бактеріологічними показниками і така вода становить реальну загрозу виникнення інфекційних захворювань. Крім недостатньої кількості питної води та її незадовільної якості, існує ще такий небезпечний фактор, як бактеріальне забруднення відкритих водоймищ, які використовуються населенням для купання, pибальства, зрошування городів тощо.

Це стосується передусім Автономної Республіки Крим, Херсонської, Миколаївської, Одеської, Запорізької та Донецької областей.

Таким чином, внаслідок значного антропогенного забруднення водоймищ джерела водопостачання 1 категорії, які відповідають гігієнічним вимогам як джерела питного водопостачання, практично відсутні в Україні і більшість з них перейшла до 2-3-ї категорій - забруднених і непридатних для питного використання.

Ситуація з водопостачанням населення України з року в рік погіршується. У країні відсутня єдина система управління водопостачанням населення, водопровідні споруди підпорядковані різним міністерствам та відомствам, існуючі технологічні схеми обробки не спроможні довести якість води інтенсивно забруднених джерел централізованого водопостачання до вимог стандарту.

4. ОСНОВНІ ЗАБРУДНЮВАЧІ ВОДНИХ ОБ'ЄКТІВ

Основними забруднювачами водних об'єктів, як і раніше, залишаються підприємства металургійної промисловості (56%) - Маріупольськi металургiйнi комбiнати ім. Ілліча та "Азовсталь", Єнакiєвськi металургійний і коксохімічний заводи, Макіївський і Авдiївський коксохімічнi заводи, підприємства вугільної промисловості, біологічні очисні споруди (майже по 20%) та ін.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, еноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо.

Для переважної більшості підприємств промисловості та омунального господарства скид забруднюючих речовин істотно еревищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (далі - ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія грунтів на водозабірній площі.

Основною загрозою міжнародного характеру є забруднення річок транзитною водою. Прикладом цього є недавні забруднення транзитною водою українських ділянок річок Тиса та Сірет, куди потрапили важкі метали внаслідок низки аварій на золотодобувному підприємстві, розташованому в Румунії. Іншими чинниками виникнення міждержавних конфліктів, пов'язаних з річками міжнародного значення, є: відсутність узгодженого управління водними ресурсами; недостатня інформованість про водокористування у Білорусі, Російській Федерації та Румунії, звідки в Україну надходить 75% води; імовірне здійснення великих гідротехнічних проектів з непередбачуваними наслідками для режиму стоку, а також розподіл очікуваних при цьому економічних вигод і втрат; суперечності щодо шляхів запобігання стихійним або аварійним ситуаціям.

Як і раніше, високі рівні забруднення водних ресурсів мають мiсце в Горлiвсько-Єнакiївському, Донецько- Макіївському і Північному промислових районах.

Разом з Держуправлiнням спостереження за станом природних водних ресурсiв здiйснюють Сiверсько-Донецьке басейнове управління водних ресурсів (СДБУВР), гiдрометеорологiчний центр, органи санiтарно-епiдемiчної cлужби, підприємства комунгоспу, ДПП "Укрпромводчормет", Мiненерго та iн.

Держуправління здійснює контроль за якістю стічних вод підприємств на 125 випусках, а також контролює якість води у поверхневих водних об'єктах у 162 контрольних створах. Органи Мінздраву здійснюють контроль за якістю води в 27 постійних створах водойм 1-ї категорії і в 218 створах водойм 2-ї категорії, а також в 17 створах Азовського моря. Гідрометцентр контролює якість води в 25 постійних створах. Сіверсько-Донецьке басейнове управління водних ресурсів здійснює спостереження за 101 контрольним створом.

Через скиди забруднених стічних вод промислових підприємств області, об'єктів каналізаційного господарства санітарно-епідеміологічний стан водних об'єктів залишається в цілому незадовільним. Це стосується, в першу чергу, річок Грузька в м. Макіївка, Булавін в м. Єнакіїво, Кальчик в м. Маріуполь, Кальміус в м. Донецьк та ін. У зв'язку з незадовільним станом каналізаційних об'єктів у 52 населених пунктах області винесені та діють постанови про заборону будівництва каналізаційних споруд.

З аналізу стану якості води у водних об'єктах та економічної ситуації, що склалася в області та в Україні, можна зробити висновок, що на найближче майбутнє якість води у водних об'єктах стабілізується і суттєвого погіршення не очікується.

5. ПОТУЖНІСТЬ ОЧИСНИХ ОБ'ЄКТІВ НА УКРАЇНІ

Загальна потужність очисних споруд в Україні складала 8775 млн.куб.м, в т.ч. потужність очисних споруд, після яких стічні води скидаються у поверхневі водні об’єкти - 8289 млн. куб.м.

На очисні споруди подається 5895 млн.куб.м стічних вод, з яких 1053 млн.куб.м очищається недостатньо. Біологічну очистку проходить 1782 млн.куб.м стічних вод, фізико-хімічну — 23 млн.куб.м, механічну — 207 млн.куб.м.

6. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ

ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави.

Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти: “Про охорону навколишнього природного середовища", "Про тваринний світ", "Про природнозаповідний фонд", "Про охорону атмосферного повітря", “Лісовий кодекс України”, “ Водний кодекс України”, ” Земельний кодекс України”, “Кодекс України про надра”.

Також першочергово плануется підготувати проекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування; підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль, Положення про екологічний аудит, Положення про екологічне ліцензування.

Для поліпшення економічних та екологічних умов водокористування в Україні доцільно:

• прискорити створення правової бази водокористування, в першу чергу, Програми розвитку водного господарства, законів "Про питну воду і безпечне водопостачання" та "Про безпеку гідроспоруд", регіональних і галузевих програм використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів;

• змінити нормативи та збільшити розміри збору за спеціальне водокористування та платежів за скид забруднюючих речовин у водні об'єкти;

• забезпечити фінансування будівництва групових, розвідних і локальних сільських водопроводів, водозабірних свердловин, каналізаційних систем і споруд у сільській місцевості (згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 р. №134 "Про водопостачання сільських населених пунктів України");

• припиняти дію права на спеціальне водокористування у випадку систематичної несплати зборів водокористувачами в необхідні строки (згідно з Водним кодексом України, ст. 55, пункт 8);

посилити контроль за обсягами водокористування, вчасною сплатою зборів за спеціальне водокористування та штрафів за забруднення водних об'єктів, а також розробити заходи, що дали б змогу ліквідувати заборгованість водокористувачів за спеціальне водокористування.

За підтримки Президента України з 1998 року проводиться щорічна акція "До чистих джерел", мета якої є збереження та відтворення джерел, колодязів, ручаїв, витоків річок та інших природних вод.
В ході проведення акції для її учасників було розроблено різні методичні рекомендації з благоустрою прибережних захисних смуг та їх облісіння, екологічного вивчення малих річок, паспорти обладнання джерел та ін. Видано три брошури: "Екологічне вивчення малих річок", "Живи джерело" та "Посади дерево", в яких пропонуються корисні поради з благоустрою різноманітних типів джерел, організаційні основи підготовки та проведення еколого-краєзнавчих експедицій по річках, правильної висадки дерев у прибережних захисних смугах і догляд за ними та ін.

Проведено:

• роботи з благоустрою та паспортизації більше 50 джерел;

• числені експедиції та десанти (більше 90) , в яких крім вивчення водних об'єктів виявлялися факти порушень водного законодавства;

• конкурси та виставки плакатів, малюнків, фотографій, присвячених збереженню водних об'єктів;

• зйомка відеофильму "Кошмары Кальмиуса" та багато іншого.

У першу чергу потрібне здійснення заходів, які не потребують значних капітальних витрат, але можуть дати позитивний результат:

• підвищення культури виробництва;

• розробка та виконання технологічних норм водоспоживання та водовідведення на підприємствах;

• підтримання в належному технічному стані діючих водоохоронних споруд;

• розробка та прийняття дієвих заходів щодо недопущення аварійних ситуацій;

• виконання вимог водного законодавства щодо режиму використання прибережних захисних смуг та ін.

На другому етапі необхідно вирішити завдання:

• значного зниження антропогенного навантаження на водні об'єкти;

• досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів;

• організації найбільш раціональної й ефективної структури управління та економічного механізму охорони і використання водних ресурсів.

ВИСНОВКИ

Для поліпшення екологічної ситуації в Україні необхідно навести елементарний порядок: не забруднювати водні джерела, грунти і повітря, різко зменшити водоспоживання, ліквідувати непродуктивні витрати води, перебудувати усе виробництво - промислове і сільськогосподарське - на базі екологічно безпечних технологій; зменшити площі під ріллю, збільшити площі лісів, заповідників, і, головне, змінити екологічну свідомість кожного громадянина нашої держави. Це займе при постійних і досить значних інвестиціях 15-25 років.

Уся водогосподарська діяльність має базуватися на басейновому принципі управління і платності природо-, зокрема й водокористування. Платне природокористування - найбільш ефективний інструмент використання та відтворення повноцінних природних ресурсів і екологічного благополуччя.

Почали збільшуватись асигнування на впровадження природоохоронних заходів, підвищилась результативність державного екологічного контролю, яким охоплено, практично, усі напрямки господарського життя, більше уваги стало надаватися розв'язанню однієї з найактуальніших екологічних проблем - проблемі побутових відходів. Поліпшення природоохоронної роботи і, відповідно, екологічної ситуації, можливе, також, за умов, коли екологічними проблемами стануть більше займатися органи місцевого самоврядування, коли праця природоохоронця стане більш авторитетною і соціально захищеною.

ЛІТЕРАТУРИ

1. "Основи загальної екології" Г.О. Білявський.

2. "Екологічна експертиза, право та практика" Андрейцев Ю.І.

3. "П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки``.

4. "Навколишнє середовище та розвиток`" Ворнов А. К.

5. Качинський А.Б., Лавриненко С.І. Порівняльний аналіз стану навколишнього середовища України та окремих держав світу // Стратегічна панорама. - 1999. - №4. - С.140-149.

6. Малярчук І.А., Прейгер Д.К., Сліпець І.В., Циганюк А.І. Екологічна політика держави та економічний механізм її реалізації // Довкілля і ресурси: наукові проблеми: Зб. наук. праць. - К.: УІНС, 1999. - С.19-32.

7. Яцик А. Екологічні проблеми та як їм дати раду // Водне господарство України. - 1998. - № 1-2. - С.14-20.