Назва реферату: Банки і банківська діяльність
Розділ: Банківська справа

Банки і банківська діяльність

Зміст

Частина 1 (с.2)

Порядок створення комерційного банку. (с.2)

Дотримання економічних нормативів. (с.7)

Доходи, витрати і прибуток банку. (с.8)

Частина 2 (с.11)

Історія банківської справи США. (с.11)

Організація системи комерційних баків. (с.13)

Порівняльний аналіз. (с.16)

Додаток (с.17-22)

Список використаної літератури. (с.23)

Частина I

I. Порядок створення комерційних банків

Комерційні банки (початок розвитку в Україні).

Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, у яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у виді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. Причому залучені засоби, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу комерційних банків.

Основною метою комерційних банків, що стали створювати в Україні у 1989 році, було оперативне одержання їхніми засновниками і клієнтами широкого спектра банківських послуг (включаючи одержання кредитів), вирішення засновниками за допомогою власного банку своїх групових чи індивідуальних проблем, одержання максимального прибутку для своїх акціонерів чи пайовиків, а також для власного розвитку.

Спочатку комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Деякі банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Так, наприклад, був утворений Укрінбанк.

Такі банки, як Демосбанк, Київський кооперативний банк – попередник Градобанку, виникли як кооперативні комерційні банки. Це пояснюється тим, що в ті часи кооперативи по виробництву товарів, виконанню робіт і наданню послуг були першими ринковими структурами, що діяли в оточенні державних підприємств, організацій і заснувань, а часто і при них. Щоб легше й оперативніше вирішувати питання одержання позичок на свій розвиток, кооперативи стали створювати свої банки.

Надалі акціонерами чи пайовиками комерційних банків усе більше ставали різні комерційні структури і приватні особи. Цей процес особливо підсилився після того, як наприкінці 1992 року державним підприємствам було заборонено виступати засновниками комерційних структур, у тому числі і банків. У 1993 році було прийняте рішення про перерахування належних зазначеним підприємствам дивідендів у доход відповідно підпорядкованості державного чи місцевого бюджету. Кооперативні банки були зрівняні в правах з комерційними.

Поступово статус комерційних одержали колишні державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканських Житлосоцбанку був організований Укрсоцбанк, Агропромбанку – АПБ "Україна" АК, Промбудбанку – Промінвестбанк. Таке роздержавлення зазначених трьох банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, поставивши в скрутне положення знову організовані банки.

Більш правильним було б за колишніми державними банками залишити статус державних спеціалізованих банків, через які направлялася б державна кредитна і фінансова підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. Так, у більшості країн така підтримка надається сільському господарству, науці, державним підприємствам, житловому будівництву і так далі.

В умовах ринкової економіки істотні зміни відбулися в банківському контролі. Якщо раніш банки відігравали роль державних контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в даний час цей контроль, як правило, здійснюється на партнерських відносинах між банками і їхніми клієнтами.

Класифікація комерційних банків

Комерційні банки класифікуються по ряду ознак. У залежності від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. За формою організації серед приватних банків переважають акціонерні у виді суспільств відкритого чи закритого типів.

Акції банків, створених у виді акціонерних товариств відкритого типу, поширюються шляхом вільного продажу юридичним і фізичним особам. Акціонерними товариствами закритого типу, а також пайовими банками у виді товариств з обмеженою відповідальністю є переважно комерційні банки в перші роки їхнього існування. Акції банків у виді акціонерних товариств закритого типу викуповуються, як правило, їхніми засновниками. Більш гнучкою структурою є банки у виді товариств з обмеженою відповідальністю. Кількість їхніх пайовиків може поповнюватися з відповідною реєстрацією в Національному банку України.

Комерційні банки в залежності від кола виконуваних операцій бувають універсальними і спеціалізованими. В даний час в Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не усі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки немає. Але окремі банки вже почали створювати спеціалізовані філії (інвестиційні і депозитні).

У залежності від території діяльності комерційні банки підрозділяються на міжнародні, республіканські і регіональні. Міжнародні банки створюються за участю іноземного капіталу і можуть мати філії в інших країнах. В Україні вони тільки починають з'являтися (Перший український міжнародний банк, Діамена-банк і інші). До республіканських комерційних банок відносяться банк "Україна" АК, Промінвестбанк України, Укрсоцбанк, Ексімбанк України й Ощадбанк України, що мають розгалужену мережу відділень і філій по всій території України. Більшість же комерційних банків є регіональними. Вони обслуговують клієнтів визначеної області, міста, району чи ж регіону. У залежності від організаційної структури, поряд із багатофіліальними банками, існують безфіліальні банки. Багато з них працюють успішно, хоча конкурувати їм з великими банками усе складніше.

Створення і діяльність комерційних банків

Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про аудит", "Про іноземні інвестиції", "Про заставу" і іншими, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.

Засновниками, акціонерами комерційних банків можуть бути українські й іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, союзів і партій, суспільних фондів, комерційних банків. Ними також не можуть бути громадяни наступних категорій: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, органів державної влади і управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Засновниками банків не можуть бути особи, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком суду, особи, що мають судимість за грабіжництво, хабарництво й інші корисливі злочини.

Необхідно забезпечити банк приміщеннями з обладнаним касовим вузлом, пристроєм охоронної і пожежної сигналізації, спеціальних каналів зв'язку, постом міліції, обчислювальною й іншою банківською технікою і так далі.

Товариство вважається відкритим, якщо його акції поширюються шляхом відкритої підписки чи купівлі-продажу на фондових біржах чи у позабіржовому обороті. Акції банку у виді закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками і не можуть поширюватись шляхом підписки і купуватися чи продаватися на біржі чи в позабіржовому обороті. Після реєстрації із закритого акціонерного товариства він може бути реорганізований у встановленому законом порядку у відкрите акціонерне товариство. При цьому необхідно мати на увазі, що в перші два роки існування банку у виді акціонерного товариства, його засновники зобов'язані бути власниками акцій на суму не менш 25 % статутного фонду.

Засновники банку (незалежно від того, у виді якого товариства він організується) повинні укласти між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності, відповідальності перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. Засновники також несуть відповідальність по зобов'язаннях, що виникло до реєстрації банку Національним банком України.

Якщо банк створюється у виді акціонерного товариства відкритого типу, то засновники повинні зареєструвати інформацію про випуск акцій у Міністерстві фінансів України. При цьому необхідно представити наступні документи: а) заява на реєстрацію інформації; б) копію платіжного доручення на суму держмита в розмірі 0,1% від загальної суми емісії акцій; в) проспект емісії. Крім реєстрації, інформація про випуск акцій підлягає обов'язкової публікації в органах друку Верховної Ради України (газета "Голос України"), Кабінету Міністрів України (газета "Урядовий кур'єр") і офіційному виданні фондової біржі (газета "Факт" (не менш ніж за 10 днів до початку підписки на акції).

Установчі збори затверджують установчі документи банку (установчий договір і устав), обирає раду і правління банку, їхніх голів, ревізійну комісію, затверджує регламенти роботи ради і правління, розробляє положення про неї. Збори можуть частину функцій, що відносяться відповідно до чинного законодавства до компетенції загальних зборів акціонерів, покласти на раду чи правління банку.

Для реєстрації комерційного банку його рада представляє в двотижневий термін після перевірки фінансового стану засновників у регіональне управління Національного банку України наступні документи: заява про реєстрацію статуту банку за підписом голови ради; установчий договір, підписаний засновниками банку і завірений їх печатками (для юридичних осіб) чи нотаріально (для фізичних); устав банку, затверджений установчими зборами і підписаний головою ради; протокол установчих зборів; економічне обґрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат, прибули на кінець першого року його діяльності; бухгалтерські баланси засновників, акціонерів; висновок аудиторської організації, що має ліцензію Національного банку України, про фінансовий стан засновників; інформацію про професійну придатність голови правління і головного бухгалтера, рекомендованих засновниками; копії платіжного документа про внесення плати за реєстрацію; копію звіту про проведення відкритої підписки на акції зі списком акціонерів; довідку про наявність необхідного приміщення для банку (якщо воно орендовано, те і договір оренди на термін не менш 5 років). Зміст кожного з документів визначено Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їхньою діяльністю.

Отриманий від регіонального керування висновок із зазначеними вище документами представляється в Національний банк України для реєстрації, що повинна бути здійснена в місячний термін з моменту одержання заяви.

Комерційні банки можуть відкривати свої філії і представництва як на території України, так і за її межами на підставі письмової згоди регіонального управління Національного банку України. Необхідною умовою їхнього відкриття є повна оплата заявленого статутного фонду банку. І філія, і представництво не є юридичними особами. Це відособлені підрозділи банку, що виступають від його імені і діють на підставі своїх положень, затверджених відповідно до порядку, передбаченим статутом банку.

Реєстрація філії виробляється регіональним управлінням Національного банку України протягом місяця з дня одержання всіх необхідних документів. Зареєстрованій філії регіональне управління Національного банку України привласнює шестизначний номер по МФО (код банку), а якщо він обслуговується однієї і тією ж розрахунковою палатою, що і головний банк, то філія може користатися номером МФО, привласненим банку, з додаванням ще одного знака.

II. Дотримання економічних нормативів

Роль кредитно-банківської системи в економіці країни

Оскільки кредитно-банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду і регулювання як з боку Національного банку України, так і з боку вищих органів державної влади і управління. Нагляд за комерційними банками і регулювання їхньої діяльності переслідує головним чином дві мети: забезпечення стійкості і запобігання банкрутства банків; обмеження концентрації капіталу в руках деяких банків з метою недопущення монопольного контролю над грошовим ринком.

Обов'язковими для кожного комерційного банку є наступні економічні нормативи, установлювані Національним банком України:

платоспроможність банку;

показники ліквідності балансу;

максимальний розмір ризику на один позичальника;

розмір обов'язкових резервів, розташовуваних у Національному банку України.

Для того, щоб постійно нарощувати свій статутний фонд, комерційні банки насамперед проводять таку політику в області дивідендів, що сприяє підвищенню ринкової ціни акцій. Це дозволяє продати значну частину акцій нових випусків по високому ринковому курсі, а виходить, одержати значну курсову різницю, використовувану банками в умовах гіперінфляції, насамперед на індексацію акцій попередніх випусків. На приріст статутного фонду банку може використовуватися нерозподілений прибуток банку, а також за бажанням акціонерів належні їм дивіденди.

Статутний фонд банку має дуже велике значення при виникненні великих непередбачених чи втрат екстраординарних витрат (масові неплатежі клієнтів по позичках і відсоткам(. У таких випадках на покриття збитку може бути використана частина статутного фонду банку, тобто цей фонд виконує роль свого роду страхового фонду.

Платоспроможність банку – це достатність його власних засобів для захисту інтересів чи вкладників інших кредиторів банку. Вона визначається як співвідношення між власними засобами банку і його активів помножене на 10. Це співвідношення не повинне бути менш 8 %. Щоб домогтися високої платоспроможності, банк повинний постійно стежити за якістю своїх активів. Для цього насамперед варто домагатися чи ліквідації зменшення статей з високим коефіцієнтом ризику. Звичайно банк вважається платоспроможним доти, поки не торкнуться його статутний фонд для покриття збитків.

Ліквідність банку – це його здатність вчасно погасити свої фінансові зобов'язання за рахунок наявних у нього наявних коштів, продажу чи активів мобілізації ресурсів з інших джерел (залучення депозитів, одержання міжбанківського кредиту й ін.). Банк зобов'язаний постійно стежити за своєю ліквідністю, щоб не ставити під сумнів свою платоспроможність.

До зобов'язань банку при розрахунку показників поточної, короткострокової і загальної ліквідності відносяться засоби на розрахункових, поточних і депозитних рахунках і в кредиторській заборгованості, а також суми гарантій і поручительств, наданих банком.

Сума ризику на один позичальника перевищуюча 10% власних засобів банку вважається великим кредитом. Сумарний залишок заборгованості по усіх великих кредитах, з урахуванням балансових зобов'язань (гарантій і доручень) не повинен перевищувати 8-кратного розміру власних засобів банку.

Якщо сума усіх великих кредитів перевищує 8-кратний розмір власних засобів не більше ніж на 50%, то вимоги до платоспроможності подвоюються, а якщо перевищують більш ніж на 50% – потроюються (тобто значення показника платоспроможності повинне бути не нижче 24%(.

III. Доходи, витрати і прибуток комерційних банків

Ціль діяльності комерційно банків – прибуток.

Одна з основних цілей комерційних банків – одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банків, базою підвищення добробуту працівників банку і т.п. Прибуток банку являє собою різниця між його валовим доходом і витратами.

Валовий доход банку залежить, насамперед, від обсягу його кредитних вкладень і інвестицій, розмірів процентної ставки по видаваних кредитах, від величини і структури активів банку.

Основним джерелом доходів більшості комерційних банків є відсотки, стягнуті з позичальників за користування позичками. Це порозумівається тим, що банки є фінансовими посередниками, що здійснюють перерозподіл коштів між тими, у кого вони звільнилися і тими, у кого в них з'явилася тимчасова потреба.

Розмір процентної ставки за користування кредитом визначається в процесі переговорів між банком і позичальником при висновку кредитного договору. Причому відсоток не однаковий у тім же банці стосовно різних клієнтів.

При встановленні розміру процентної ставки також враховується:

розмір базової процентної ставки, установленої НБУ;

вартість залучення кредитних ресурсів на ринку позичкових капіталів;

співвідношення попиту та пропозиції на кредит;

ступінь ризику;

розмір і термін погашення кредиту;

рівень витрат банку;

перспективи розвитку економіки і рівень інфляції.

Значні доходи банки одержують від проведення операцій з іноземною валютою.

Банки можуть також одержувати доходи від операцій з цінними паперами, але оскільки цей ринок не розвитий, то доходи поки незначні. Операції з іноземною валютою і цінними паперами можуть проводити тільки ті банки, у яких маються на це ліцензії, видані НБУ і Мінфіном України.

Багато комерційних банків беруть зі своїх клієнтів плату за здійснення розрахункових операцій – перекладних, акредитивних, інкасових. Ця плата повинна покривати витрату банку на здійснення розрахункових операцій, у тому числі і плату банку регіональній розрахунковій палаті за проведення електронних платежів.

Відносно постійними є витрати банків на заробітну плату і нарахування на неї, бланки і канцелярські приналежності, зміст приміщень, охорони, протипожежної сигналізації й інше.

До перемінних витрат відносяться виплати відсоток по вкладах, депозитам і міжбанківському кредиту, за залишки засобів на розрахункових рахунках, витрати на рекламу командировочні, поштово-телеграфні витрати й інші.

Відповідно до діючого методикою комерційні банки визначають прибуток і збитки від своєї діяльності щокварталу, в останній операційний день кварталу. У залежності від податкового законодавства банки сплачують податки в державні чи місцеві бюджети з чи прибутку доходів. Після сплати податків і штрафів, що накладаються податковою інспекцією, НБУ й іншими органами з прибутку банку виробляються відрахування в його резервний фонд у розмірі не нижче 5 % прибули, що залишається в розпорядженні банку. Потім виробляються відрахування у фонди економічного стимулювання банку, на благодійні і спонсорські заходи, на виплату винагороди посібнику банку. Якщо і після цього залишається нерозподілений прибуток, він може бути спрямована на індексацію чи акцій же на приріст статутного фонду банку.

Збитки банку за підсумками діяльності банку за рік покриваються за рахунок його резервного фонду, а при його недостатності – за рахунок зменшення статутного фонду.

Прибуток є найважливішим показником оцінки діяльності комерційних банків. Вона використовується аналітиками для визначення рейтингів банків на основі їхніх балансів. Нині ні в нас, ні за рубежем поки немає загальноприйнятої методики числення рейтингів комерційних банків. Тому рейтинги, розраховані по різних методиках, можуть істотно розрізнятися, а отже, різними будуть оцінки діяльності банків.

Оскільки кожна методика має свої позитивні і негативні сторони, необхідно відібрати з них такі, котрі найбільше повно характеризують діяльність банків. Для цього, насамперед, варто установити загальну для всіх банків форму балансу. Правильно визначені рейтинги банків дозволять клієнтам обрати ті з них, у которые можна буде без ризику поміщати і вкладати свої капітали.

Частина II

I. Історія банківської справи в США

Банківська справа в Сполучених Штатах Америки. (Етапи розвитку)

Ми зупинимося на історії і зміні структури єдиної системи комерційних банків у США. У силу історично сформованих причин тільки комерційні банки надавали послуги як по відкриттю поточних вкладів до запитання – чекових депозитів, так і по наданню короткострокових комерційних позичок. Однак останнім часом ощадні заснування одержали більш широкі можливості, у силу чого розходження між банками й ощадними заснуваннями зменшилися.

Банківська система США функціонує у вузьких рамках різного роду адміністративних інструкцій і обмежень. З часом інструкції, прийняті на федеральному рівні, здобували все зростаюче значення, у той час як роль інструкцій, прийнятих і встановлюваних на рівні штатів, скорочувалася. У число найважливіших федеральних органів, що регулюють діяльність банківської сфери, входить служба Контролера грошового обігу, Федеральна Резервна Система і Федеральна корпорація по страхуванню депозитів.

Історія банківської справи в США.

До появи власне комерційних банків подібні з ними функції виконали колоніальні позичкові чи контори приватні асоціації. Вони видавали позички, звичайно під заставу землі, і випускали паперові гроші. Однак вони звичайне створювалися для фінансування зроблено конкретних заходів і існували рівно стільки часу, скільки тривав термін наданих ними кредитів. Крім того, вони не приймали депозитів, по яких клієнти могли б виписувати чеки.

Першим комерційним банком США, що одержав чартер, став Банк Північної Америки, що утворився у Філадельфії в 1781 р. Але вже до 1800 року в США було відкрито 29 банків, а до 1820 року їхнє число досягло 300. Законодавчі органи штатів у цей період видавали цим банкам чартери, видаючи для цього спеціальні законодавчі акти.

Перед Громадянською війною комісії штатів по справах банків обмежували сферу своєї компетенції головним чином ревізіями фінансового стану банків. Спочатку комісії проводили ревізії лише у випадках, коли банки виявлялися в скрутному положенні. Пізніше в порядок речей увійшов регулярний графік проведення фінансових ревізій.

Національні банки і банки штатів

Прийняті в 1862 році Національний валютний акт, а в 1864 році – Національний банківський акт – наділили федеральний уряд правом санкціонувати ведення банківських операцій – видавати чартер. З цього часу банки, що одержали чартер від федерального уряду стали називатися національними банками. Банки, що одержали чартер від уряду штатів, одержали назва банків штатів. Співіснування національних банків і банків штатів створило банківську систему подвійного підпорядкування.

Одержання чартеру від уряду штату приносить переваги в тих штатах, де прийнята система правових обмежень має менш твердий характер, чим система федеральних обмежень. У різних штатах діють самі різні обмеження: так, в окремих випадках установлена стеля банківських штрафів за виписування чеків на суми, що перевищують суми, що лежать на рахунках; обмежена частка банківських активів, які можна вкладати в нерухомість за межами даного штату; іноді потрібно навіть спеціальний дозвіл уряду штату на проведення операцій з нерухомістю.

У наші дні заявки на відкриття нових банків, як і колись, піддаються серйозній експертизі з метою визначення економічної безпеки і доцільності їхнього відкриття, однак обмеження ослабнули на стільки, що дозволяють сотням нових банків виходити на ринок.

Банки-члени ФРС і банки-нечлены ФРС

Комерційний банк, що звернувся з проханням про прийом до ФРС і допущений до членства в ній, стає банком-членом ФРС. За законом усі національні банки повинні вступати у Федеральну Резервну Систему. Штатні банки можуть вступити в систему за бажанням і якщо вони відповідають вимогам, пропонованим Федеральною Резервною Системою до банків-членів. Зараз близько 10% банків штатів є банками-членами ФРС. На долю банків членів приходиться тільки 40% загального числа комерційних банків, однак з частка в загальному обсязі активів комерційних банків значно більше. З 1950 по 1980 рік число банків-членів ФРС скоротилося з 6870 до 5422, а число банков-нечленов виросло з 7251 до 9414. Для боротьби з цією тенденцією Конгрес США прийняв Закон про дерегулировании депозитних заснувань і про контроль за грошовим обігом 1980 р.

До прийняття закону 1980 року вимоги до резервів банков-нечленов ФРС значно відрізнялися друг від друга в різних штатах, залишаючись, проте, на рівні більш низькому, чим той, що вважався обов'язковим для банків-членів. Крім цього в ряді штатів банкам-нечленам ФРС дозволялося вважати депозити в інших комерційних банках, засобу, вкладені в цінні папери уряду США, а також неінкасовані грошові суми резервами банку. Більш того, у багатьох штатах банки-нечлены ФРС не зобов'язані представляти регулярні звіти про свою фінансову діяльність, необхідні для числення їхніх резервів. Від них потрібно лише мати в банку належним чином складені реєстраційні записи, що могли б дати можливість ревізорам зі штатних банків зробити ревізію. Що ж стосується банків-членів, то їм тепер прийдеться підкоритися вимозі один раз у двох тижнів вести облік резервам.

II. Організація системи комерційних банків

Найбільш розповсюдженим типом банків у США є бесфилиальный банк – банк без філій. Число банків у США значно перевершує число банків у будь-якій іншій країні саме через те, що бесфилиальные банки – абсолютно переважний тип банків у США. Наприклад, усі банківські послуги в Канаді даються всего 13 банками. Однак структура банківської системи США увесь час міняється. Бесфилиальные банки зберігають своє значення, але відділення, банківські холдингові компанії та інші організаційні структури в наші дні грають усі зростаючу роль.

Відкриття відділень усередині штату. У 1927 році Конгрес прийняв закон Макфеддена, відповідно до якого національним банкам дозволялося відкривати відділення тільки в межах міста, де знаходилася головна контора банку, причому за умови, що законодавство штату не забороняло це робити.

Серед представників уряду, що займаються регулюванням банківських операцій, отсутствует єдина точка зору, чи вважати відділеннями банків банківські автомати й електронні комп'ютерні термінали, розташовані в супермаркетах і торгових центрах.

Протидія введенню законодавства, що дозволяє відкриття мережі відділень банків, у значній мірі відбиває небажання представників банківських кіл на місцях утрачати контроль над своїми банками.

Крім того, представники уряду, що займаються регулюванням банківських операцій, з ворожістю відносяться до відкриття відділень банків. Великий банк із безліччю відділень ( потенційне джерело набагато більшої кількості проблем, зв'язаних як із проведенням ревізій, так і зі здійсненням контролю за його діяльністю. Наприклад, головний банк може переміщати кошти з одного відділення в інше, що зробить украй скрутної точну оцінку діяльності усього банку в цілому.

Дотепер продовжується суперечка про те, який тип банку ( имеющий чи відділення бесфилиальный ( найбільшою мірою відповідає запитам жителів сільських і приміських районів. Хоча великі банки з мережею численних відділень часто надають більш великий асортимент банківських послуг, чим бесфилиальные банки, останні в стані, у свою чергу, користатися послугами, звичайно зв'язаними з наявністю відділень банку, за посередництвом налагоджених кореспондентських відносин з більш великими банками.

Банківські відділення в інших штатах і "небанківські банки". Зняттю обмежень на відкриття відділень банків за межами штату передували важливі зміни, що відбулися в 70-х роках. Суть їх полягала в тому, що багато великих банків створювали власні контори у великих містах по всій країні, у задачу яких входила видача позичок на споживчі нестатки, позичок діловим підприємствам, а також позичок під нерухомість, однак не входила задача прийому депозитів. Ці контори функціонують, не порушуючи інструкцій, що забороняють відкриття внутрішньо штатних відділень, оскільки для того, щоб підпадати під сферу регулювання урядових органів, відділення банку повинне пропонувати населенню послуги по відкриттю всіх звичайних типів депозитів.

Ще одним нововведенням, що приводить до відкриття внутрішньо штатних банківських відділень, стало відкриття банків з обмеженими послугами, що були створені за межами тих штатів, у яких розташовувалися їхні батьківські чи банки банківські холдингові компанії. Банк з обмеженими послугами являє собою контора-відділення банку, що не здійснює який-небудь один з основних видів діяльності, що характеризують комерційний банк, – відкриття чекових чи депозитів видачу комерційних позичок. До подібних небанківських ділових одиниць відносяться такі компанії, як "Siers Roback", "American Express" і т.д.

До кінця 1986 року 36 штатів прийняли законодавчі положення, що дозволяють доступ на територію своїх штатів банківських холдингових компаній, розташованих в інших штатах. У ряді штатів подібні дії дозволені тільки в межах обмежених територій, причому лише для тих штатів, законодавства яких незначно відрізняються друг від друга. Більшість регіональних банківських систем прагнуть не допустити проникнення банків ведучих фінансових центрів у свої регіони. У 1985 році Верховний суд США підтримав дію прийнятих штатами законів, що регулюють діяльність регіональних банківських систем, що перешкоджають проникненню на територію штатів банків, що не відносяться до даного регіону.

Злиття банків

Відповідно до Закону про банківські злиття 1960 року відповідальність за санкціонування банківських злиттів покладається на федеральні органи, що здійснюють регулювання банківської справи. У ведення Контролера грошового обігу передавався розгляд і твердження планів поглинання національними банками інших банків. Рада керуючих ФРС вирішує питання, що відносяться до банківських холдингів-компаній і штатів банкам-членам ФРС. Питання злиття застрахованих банков-нечленов ФРС вирішує Федеральна Корпорація по страхуванню депозитів. Закон про банківські злиття 1966 року забороняє злиття банків, якщо вони істотно послабляють конкуренцію. У доповненню до вищесказаного варто вказати і на те, що Міністерство юстиції США неодноразово прибігало до використання антитрестовського законодавства для того, щоб запобігти кілька банківських злиттів, що могли б серйозно розбудувати механізм конкуренції. У тому випадку, коли втручається Міністерство юстиції, воно повиннео почати судовий розгляд не пізніше чим через30 днів після остаточного схвалення федерального агентства; процес злиття припиняється доти, поки питання не буде остаточно вирішений у ході державного антитрестовського судового процесу.

Порівняльний аналіз

Проводячи аналогію між порядком створення комерційного банку двох банківських систем можна зробити висновок, що причиною розходження є нормативна база, що визначає структуру банківської системи. Якщо в США відкриття банку можливо при одержанні чартеру або від федерального уряду, або від урядів штатів, то в Україні ( це одержання ліцензії від НБУ.

Основа банківської системи США ( Федеральна Резервна Система, що включає як національні банки, так і банки штатів. В Україні ж банківська система представлена НБУ і комерційними банками.

Аналізуючи доходи і витрати, прибуток банків у США і на Україні можна зробити висновки, що незважаючи на більш ніж сто літню історії банківської справи в США в порівнянні з короткою історією банківської системи України, незважаючи на розходження в структурі банківських систем і в нормативній базі, що регламентує діяльність банку, існує багато загального.

Розходження полягає лише в долі тих чи інших доходів і витрат у загальній структурі доходів і витрат бюджету.

Важливе місце в будь-якому банку має дотримання економічних нормативів, у якій би банківській системі він ні функціонував. Причому їхні основні види по економічному змісті аналогічні.

Короткий зміст

Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, у яке входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку.

Основною метою комерційних банків, що стали створювати в Україні в 1989 році, було оперативне одержання їхніми засновниками і клієнтами широкого спектра банківських послуг.

Статус комерційних одержали колишні державні спеціалізовані банки.

В умовах ринкової економіки істотні зміни відбулися в банківському контролі.

В даний час цей контроль, як правило здійснюється на партнерських відносинах між банками і їхніми клієнтами.

Комерційні банки класифікуються по ряду ознак. У залежності від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. За формою організації серед приватних банків переважають акціонерні у виді суспільств відкритого чи закритого типів.

Комерційні банки в залежності від кола виконуваних операцій бувають універсальними і спеціалізованими.

У залежності від території діяльності комерційні банки підрозділяються на міжнародні, республіканські і регіональні.

Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про аудит", "Про іноземні інвестиції", "Про заставу" і інші, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.

Кредитно-банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду і регулювання як з боку Національного банку України, так і з боку вищих органів державної влади і керування.

Одна з основних цілей комерційних банків – одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банків, базою підвищення добробуту працівників банку і т.п.

До появи власне комерційних банків подібні з ними функції виконали колоніальні позичкові контори чи приватні асоціації.

Прийняті в 1862 році Національний валютний акт, а в 1864 році – Національний банківський акт – наділили федеральний уряд правом санкціонувати ведення банківських операцій – видавати чартер. З цього часу банки, що одержали чартер від федерального уряду стали називатися національними банками. Банки, що одержали чартер від уряду штатів, одержали назви банків штатів. Співіснування національних банків і банків штатів створило банківську систему подвійного підпорядкування.

Комерційний банк, що звернувся з проханням про прийом до ФРС і допущений до членства в ній, стає банком-членом ФРС.

Найбільш розповсюдженим типом банків у США є безфіліальний банк ( банк без філій.

Крім того, представники уряду, що займаються регулюванням банківських операцій, з ворожістю відносяться до відкриття відділень банків.

Дотепер продовжується суперечка про те, який тип банку (що має відділення чи безфіліальний) найбільшою мірою відповідає запитам жителів сільських і приміських районів.

Відповідно до Закону про банківські злиття 1960 року відповідальність за санкціонування банківських злиттів покладається на федеральні органи, що здійснюють регулювання банківської справи.

Список літератури

Е. Дж. Доллан "Гроші, банківська справа і грошово-кредитна політика". М. 1994 р.

Мороз А.Н. "Основи банківської справи". Київ 1994 р.