Назва реферату: Обґрунтування доцільності створення лісових культур
Розділ: Екологія

Обґрунтування доцільності створення лісових культур

Для розв'язання проблеми безперервного і невиснажливого лі­сокористування, вирощування високопродуктивних лісових насад­жень відповідно до типу лісорослинних умов, одержання макси­мального лісівничого ефекту при мінімальних затратах першорядне значення має відтворення лісових ресурсів шляхом створен­ня лісових культур. Навіть у багатьох типах лісу, де природне відновлення порід відбувається добре, щоб запобігти заміні го­ловних порід другорядними, доцільно вдатися до штучного лісовід­новлення. Саме лісові культури повинні збагатити породний склад лісів, не допустити його збіднення. Склад штучного насадження мусить відповідати конкретному типу лісу, інакше знижується продуктивність, цінність культур, погіршується їх санітарний стан. Крім того, слід брати до уваги складні взаємозв'язки між дерев­ними породами: цінні породи з меншою конкурентоздатністю мо­жуть випадати зі складу насадження або рости погано.

Оскільки природні насадження більш стійкі та довговічні, ніж штучно створені, процес природного відновлення цінних порід, зокрема дуба і сосни під наметом стиглих насаджень, є темою ба­гатьох наукових досліджень. Висновки наукових досліджень свід­чать про складність процесу лісовідновлення в лісах України. Від­новлення дуба в його корінних типах лісорослинних умов — су­дібровах і дібровах — відбувається здебільшого незадовільно, пе­реважно зі зміною порід (на граб та м'яколистяні). У дібровних типах лісу в урожайні роки з'являється лісове природне відновлен­ня дуба, яке протягом двох-чотирьох років відмирає через брак світла, конкуренцію кореневих систем материнського деревостану та заглушення порослю другорядних порід — граба, осики, берези, липи. Після головної рубки дубових насаджень відновлення відбувається за рахунок порослі дуба з незначною участю насінних екземплярів. Значна кількість екземплярів дуба в підрості спосте­рігається подекуди в суборевих типах лісорослинних умов (зо­крема, в Західному Поліссі). Тоді можна сформувати складне на­садження з сосни в першому та дуба в другому ярусах. Природне відновлення на соснових зрубах відбувається незадовільно, в недостатній кількості або зовсім відсутнє. Здебільшого спостерігається зміна сосни м'яколистяними породами (головним чином бе­резою).

Заміна дуба та сосни в їх корінних типах лісу менш цінними породами природним шляхом пояснюється їх слабкою конкуренто­здатністю в боротьбі з трав'яною рослинністю, періодичністю пло­доношення, знищення насіння гризунами, повільним ростом у мо­лодому віці тоді як самосів граба, берези чи осики росте дуже швидко, а їхня поросль — ще інтенсивніше.

Внаслідок осушувальних меліорацій, зниження повноти деревостанів прохідними рубками, випасу худоби, рекреаційних наван­тажень тощо спостерігається послаблення плодоношення дерев. Це особливо стосується однієї з найцінніших порід — дуба, який має найвищу продуктивність у корінних типах — дібровах. Під­ріст дуба трапляється у вигляді торчків і лише у зріджених деревостанах. Після рубки природне відновлення супутніх порід за­глушує рідкі сходи дуба. Тому найбільш ефективним і надійним шляхом відновлення дібров є створення, лісових культур.

У типах лісорослинних умов, які не зазнали активного впливу людини, під наметом насаджень природне відновлення переважно задовільне. В місцях інтенсивної лісогосподарської діяльності ча­сто спостерігається заміна головних порід супутніми як наслідок поганих урожайних років дуба, сосни, бука. Підріст головних по­рід, що з'являється під наметом спілих деревостанів, внаслідок су­цільних чи останнього прийому поступових рубок улітку з вико­ристанням тракторного трелювання майже повністю знищується, тому на зрубах здебільшого треба створювати суцільні лісові куль­тури. Крім того, затрати на догляд за підростом дуба у 3 — 5 разів вищі, ніж затрати на догляд за культурами, створеними рядовим способом чи в коридорах. Тому при суцільних рубках необхідне переважно штучне лісовідновлення, що забезпечить відновлення лісів з необхідним складом деревних порід. При цьому повною мірою слід використовувати природне відновлення як го­ловних, так і супутніх порід. Таке лісовідновлення є змішаним і широко застосовується на практиці.

Отже, основним способом лісовідновлення на непокритих лісом площах, зрубах без природного відновлення і на землях лісо­меліоративного фонду є створення лісових культур як найбільш надійний шлях відновлення високопродуктивних і біологічно стій­ких насаджень за участю аборигенних порід і порід-екзотів.

ГУСТОТА ЛІСОВИХ КУЛЬТУР

Густота лісових культур визначається кількістю рослин на 1 га лісокультурної площі. При нормальному природному віднов­ленні на 1 га налічуються сотні тисяч сходів деревних порід. Але у міру того як вони ростуть і розвиваються, їх кількість постійно зменшується й у віці головної рубки на 1 га залишається 300— 600 дерев. У багатих типах їх більше, в бідних — менше. В ре­зультаті такої диференціації виживають найбільш стійкі та висо­копродуктивні екземпляри.

Із практики ведення лісового господарства відомо, що неви­гідно вирощувати загущені або зріджені лісові культури. Густі насадження повною мірою використовують сонячну енергію, але через сильну конкуренцію за поживні речовини, а часто й за воло­гу дерева ростуть ослабленими, пригніченими, бонітет насадження знижується. Рідкі насадження більшою мірою пошкоджуються і вітровалами, стовбури дерев збіжисті та сучкуваті, знижується! продуктивність, втрачається лісова ситуація.

Із лісівничих та економічних причин насаджувати велику кіль­кість сіянців на 1 га недоцільно й неможливо, тим більше не мож­на чекати, поки відбудеться природна диференціація висаджених екземплярів. Тому слід узяти за основу певну густоту лісових куль­тур, де кількість садивних місць була б оптимальною або близькою до неї.

Густота залежить насамперед від категорії лісокультурної пло­щі, типу лісу, біологічних особливостей порід, з яких створюється насадження, складу культур, виду садивного матеріалу, наяв­ності природного відновлення, економічних умов, методу створен­ня лісової культури. Культури, що створюються садінням, менш густі, ніж створені сівбою. Те ж саме стосується часткових і суціль­них штучних лісових насаджень.

Основним критерієм успішного створення лісових культур, які б максимально використовували потенційні грунтово-кліматичні умови, були б високопродуктивними і біологічно стійкими, є оп­тимальна густота деревостанів, яка, крім перелічених вище факто­рів, залежить також від цільового призначення деревостанів, ви­користання засобів механізації для створення і догляду за лісо­вими культурами, віку головної рубки насаджень тощо. Різнома­нітність грунтово-кліматичних, економічних та інших умов не дає змоги розробити стандартні рекомендації щодо густоти лісових культур. Крім того, слід мати на увазі, що при одній і тій самій густоті, але при різних способах і схемах змішування взаємовплив між деревними породами буде різний, від чого певною мірою залежать продуктивність і стійкість майбутнього насадження.

Одні й ті ж самі породи в різних типах мають неоднакову енергію росту, що необхідно враховувати при виборі густоти на­садження. Зокрема, культури сосни звичайної в борах і бідних суборах-для їх швидкого змикання створюють густими — 10 тис. шт./га і більше, а в свіжих сугрудах — не більше 7,0 тис. шт./га.

Ширина "міжрядь повинна становити переважно 2,5—3,0 м. Це обмежує густоту культур 5,5—6,6 тис. шт./га. При меншій шириш міжрядь робочими органами механізмів пошкоджуються фізі­ологічне активні корені й ріст культур погіршується. При біль­шій ширині міжрядь і відсутності природного відновлення грунт швидко задернюється і потребує додаткового обробітку.

При оптимальній кількості деревних порід на 1 га забезпечу­ється зімкнений намет насадження на весь період його вирощуван­ня, максимальне використання енергії сонячних променів фотосинтезуючою поверхнею листя (хвої), а також потенційної родючості грунту. Слід мати на увазі, що оптимальна густота порід зміню­ється з віком деревостану. Для визначення оптимальної густоти лісових насаджень у розрізі окремих вікових груп створюються дослідні лісові культури.

Густота часткових лісових культур повинна бути такою, щоб на кінець 2-го — початок 3-го класу віку головна порода могла утворити зімкнутий намет, рівномірно розміщуючись на всій ділянці. Густота суцільних культур визначається шириною між­рядь і відстанню між посадковими (посівними) місцями.

Конкретні рекомендації щодо густоти лісових культур в межах типів лісу і категорій лісокультурних площ наводяться в розділі 6.

ТЕХНОЛОГІЯ СТВОРЕННЯ І ВИРОЩУВАННЯ

ЛІСОВИХ КУЛЬТУР ДО ЇХ ЗІМКНЕННЯ

Технологія вирощування лісових культур — це система агро­технічних, лісівничих, біологічних, санітарно-захисних та інших заходів, спрямованих на створення та вирощування, лісових куль­тур з використанням машин, механізмів, матеріалів, та організація їх виконання.

Агротехнічні прийоми створення лісових культур визначаються характером рельєфу, типом лісорослинних умов, категорією лісокультурної площі, лісівничі — формуванням насадження відпо­відно до його цільового призначення, біологічні — використанням засобів боротьби зі шкідниками, санітарно-захисні — проведенням санітарно-вибірковкх рубок та інших заходів для оздоровлення лісових насаджень.

Найбільш широко застосовувана технологія створення лісових культур у рівнинних умовах Західного Лісостепу передбачає осін­ній обробіток грунту за допомогою плуга ПКЛ-70, підновлення грунту весною дисковим культиватором КЛБ-1,7, садіння сіянців лісосадильними машинами (СБН-1А, МЛУ-1, ПЛА-1), догляд за культурами за допомогою культиваторів КЛ-2,6, КРЛ-1, КБЛ-1, КЛБ-1,7 або ДКЛН-6/8.

Підготовчі роботи полягають у розмітці технологічних смуг згідно з запроектованим розміщенням рядів майбутніх культур. Щоб агрегати пересувалися у цих смугах безперешкодно, пні по­нижують бензомоторними пилами до висоти 5—10 см. Пониження пнів у технологічних коридорах необхідно починати відразу ж після рубки, поки вони не висохли. Великі пні звичайно не понижують. Якщо вони опиняються на лінії садіння, ряд перерива-ється, але не викривлюється. Оптимальна ширина смуг, в яких проводиться пониження пеньків, становить 4 м, хоча це і вимагає певних затрат. Починаючи з віку прохідних рубок відмічають і ви­рубують дерева зі зниженою висотою пнів, які ростуть у межах майбутніх технологічних смуг, де будуть створюватися лісові куль­тури.

Грунт обробляють тільки в технологічних смугах знаряддями з дисковими робочими органами в два сліди або з активними ро­бочими органами розпушування (фрези).

При відсутності трав'яної рослинності на незадернілих зрубах грунт можна не обробляти. Необхідне для росту і приживлення рослини розпушування садивного місця виконується сошником лісосадильної машини або сівалки в процесі створення культур.

У сухих типах лісорослинних умов на зрубах з кількістю круп­них пнів до 250 шт./га грунт обробляють за системою чорного па­ру або борознами, підготовленими безполицевим плугом. Обробіток проводять улітку або восени, а культури створюють навесні на­ступного року.

У сирих типах обробіток грунту полягає в наорюванні боро­зен у технологічних смугах з пониженими пнями.

Культури створюються звичайно садінням сіянців, іноді — саджанців. Дуб можна вводити і висіванням жолудів, але лише в місцях, де нема кабанів і гризунів.

Після садіння сіянців перевіряють якість роботи, а також оп­равляють погано посаджені сіянці. У місцях, де машина не поса­дила сіянці, їх садять уручну.

Агротехнічний догляд з метою створення умов для росту і роз­витку культур проводиться після садіння (сівби) до змикання сіянців (саджанців) у рядах і міжряддях. Догляд полягає в роз­пушуванні грунту та знищенні трав'яної рослинності, а також в освітленні деревець при затіненні їх порослю малоцінних порід. Догляд за лісовими культурами передбачає також оправлення сіянців після садіння.

Розпушування грунту, знищення бур'янів і природного віднов­лення малоцінних порід у міжряддях за межами захисних зон ря­дів культур проводиться знаряддями з дисковими робочими орга­нами (КЛБ-1,7) в агрегаті з трактором методом сідлання рядів. Трав'яну рослинність у рядах і захисних зонах видаляють голов­ним чином уручну. Внесення гербіцидів у зв'язку з їх негативною дією на навколишнє середовище повинно бути обмеженим.

Залежно від категорії лісокультурної площі та головної поро­ди, що культивується, розробляють типові технологічні карти ство­рення лісових культур, де наводяться всі операції щодо їх ство­рення та вирощування — від обробітку грунту до останнього дог­ляду за культурами з зазначенням затрат на створення лісової культури.

ОБРОБІТОК ГРУНТУ

Обробіток грунту — це дія механічними або ручними знаряддя­ми на грунт, що сприяє поліпшенню його фізичних, хімічних, біо­хімічних властивостей, водного і теплового режиму, активізації діяльності ґрунтової фауни, нейтралізації шкідливого впливу тра­в'яної рослинності з метою створення сприятливих умов для ко­реневого живлення деревних і чагарникових рослин. Обробіток грунту є однією з основних умов успішного приживлення, збере­ження і росту штучних лісових насаджень.

Використовуються різні способи обробітку грунту: суцільне або смугове розкорчовування площі чи спилювання пнів рівно з землею в смугах з наступною оранкою, проведення борозен з пе­ревертанням або без перевертання скиби в дно борозни, обробіток грунту смугами та ін.

Повне розкорчовування площі з вичісуванням коріння дає змогу без перешкод механізувати весь комплекс лісокультурних робіт, але внаслідок розкорчовування руйнується структура грунту, він збіднюється, гальмується або зовсім припиняється розвиток ґрунтової мікрофлори, зростає собівартість 1 га культур.

Залежно від способу обробітку грунту категорії лісокультурних площ об'єднуються в наступні групи.

1. Старі зруби і згарища з видаленими пеньками, ділянки з дуже малою кількістю пеньків, пустища, прогалини та землі, що вийшли з-під сільськогосподарського користування, де можна про­водити суцільний обробіток грунту (суцільну оранку).

2. Згарища, рідини і зруби без відновлення головних і супут­ніх порід з кількістю пеньків до 500 шт./га на вологих та пере­зволожених і до 600 шт./га — на свіжих і сухих грунтах, де мож­ливий лише частковий обробіток грунту шляхом прокладання смуг або борозен чи влаштування площадок.

3. Зруби з незадовільним природним відновленням головних або з рясним відновленням м'яколистяних порід, а також насад­ження повнотою 0,4 і менше з густим підліском, де вимагається попереднє розкорчовування і розчистка площ, після чого прово­диться частковий обробіток грунту смугами або борознами.

Поділ лісокультурних площ на групи є нестабільним і весь час вимагає уточнення. Наприклад, зруби без природного віднов­лення через 2—3 роки покриваються порослю осики та берези і потребують перед обробітком грунту розчистки і розкорчовування. Тому перед складанням проекту лісових культур при натурному ог­ляді лісокультурна площа повинна бути віднесена до тієї чи іншої групи.

Залежно від типу лісорослинних умов і категорій лісокультур­них площ обробіток грунту під лісові культури проводиться за різними технологічними схемами, куди входять певні способи: оранка, влаштування та прокладання терас, гряд, ямок, борозен, скиб, лунок, а також розпушення, фрезерування, дискування, лу­щення, культивація, боронування і коткування.

На задернілих ділянках грунт обробляють за системою чорного пару (лущення, осіння оранка, весняне боронуваня, 3—4-разова культивація грунту літом, глибока осіння безполицева оранка та весняне боронування), а на ділянках без бур'янів застосовується зяблевий обробіток грунту (лущення, осіння оранка, весняне бо­ронування) . Оранка проводиться на глибину гумусового горизонту (25—ЗО см). Грунти з неглибоким гумусовим шаром обробляють на всю потужність, стежачи при цьому, щоб на поверхню не вино­сився елювіальний горизонт, тому що тоді поверхня грунту швидко твердне і його аерація різко погіршується. Весною грунт борону­ється, а перед початком лісокультурних робіт здійснюється перед­посадкова культивація на глибину садіння з одночасним борону­ванням.

На задернілих ділянках, пустищах, землях, що вийшли з-під сільськогосподарського користування, восени проводиться суціль­ний або смуговий обробіток грунту плугами загального або спе­ціального призначення з наступним обробітком весною дисковими боронами або культиваторами.

Для суцільного обробітку грунту використовують плуги загаль­ного призначення: ПЛН-5-35, ПН-4-40, ПЛН-4-35, ПКУ-3-35, ПКУ-4-35, ПДН-4-30, ПКС-4-35, плантажні плуги ІШН-40, ППН-50, ППУ-50А та плуг-розпушувач ПРН-40. На невеликих за розміром лісокультурних площах використовуються плуги ПОН-2-30, ПН-3-40, ПН-2-ЗОР, ПН-ЗОР. Для оранки осушених бо­літ застосовуються плуги ПКБ-75 і ПБН-75, для оранки заболоче­них площ із чагарниками висотою до 4 м — плуг ПБН-ЮОА. Для наступного обробітку грунту використовуються важкі зубові бо­рони ЗБЗТУ-1,0, ЗБЗС-1,0, дискові — БДТ-3,0, БДНТ-3,5, парові культиватори КПН-4Г і КПГ-4.

Однак суцільний обробіток грунту вимагає високих трудозат-рат, тому застосовується порівняно рідко.

Широкого використання набув частковий обробіток грунту — прокладання борозен, смуг, валів або створення ямок, площадок, терас. Із усіх видів часткового механізованого обробітку грунту найчастіше застосовується прокладання смуг у двох варіантах: оранка смугами на одному рівні із землею; створення мікропідвищень у вигляді скиб або гребенів.

Обробіток грунту на рівні поверхні землі або з незначним його підвищенням проводиться за допомогою фрез, дискових борін або звичайних сільськогосподарських плугів. При цьому розпушуються і перемішуються верхні шари грунту та лісової підстилки. Значним недоліком є сильний розвиток трав'яної рослинності на створених смугах.

На категоріях площ, переважно свіжих зрубах, де відсутня злакова коренепаросткова рослинність, грунт розпушують смуга­ми на глибину 10—15 см з перемішуванням мінерального шару з підстилкою і ґрунтовим покривом, найкраще весною, безпосеред­ньо перед садінням з використанням фрез ФЛУ-0,8, ФЛШ-1,2.

На старих зрубах та інших площах, де є коренепаросткові зла­кові бур'яни, проводиться оранка плугами лемішного типу на гли­бину, яка перевищує глибину проникнення основної маси коренів злакових.

На свіжих зрубах прокладають смуги важкими дисковими бо­ронами БДН-3,0, БДНТ-2,2, БДТ-3,0. Частковий обробіток грунту смугами забезпечує розпушування верхнього, найбільш родючого, шару грунту та його повне збереження. При цьому створюються майже такі ж умови росту для рослин, як і при суцільному обро­бітку.

На зрубах з груповим розміщенням природного відновлення, де не можна використовувати плуги, культиватори та борони, широко застосовується обробіток грунту площадками, який проводиться по «вікнах» серед природного відновлення деревних порід, у сирих і мокрих, типах лісорослинних умов. Розмір і кількість площадок на лісокультурній площі визначається розміщенням та кількістю природного відновлення, кількістю пнів, розчисткою лісосік, мето­дом створення культур, різновидом садивного матеріалу. Залежно від дренованості грунту площадки можуть бути пониженими, під­вищеними і на рівні поверхні грунту. Найбільш доцільна форма площадок — квадратна, яка не так сильно заростає трав'яною рос­линністю. Розмір площадок — 0,5X0,5—-2,0X2,0 м, для влашту­вання їх використовують площадковлаштовувачі ПН-1-0,8, ОПГН-1, ПНД-1 та ін.

При ручному обробітку грунту в сирих типах площадки влаш­товують на мікропідвищеннях, у сухих — на мікропониженнях. У місцях з рівним рельєфом і надмірним зволоженням мікропідвищєння створюють плугами ППН-40 і ППН-50. У сирих типах мікропідвищення влаштовують чагарниково-болотними плугами ПБН-3-45 та ПБН-75.

У мокрих типах мікропідвищення влаштовують плугом-канавокопачем ПКЛН-500А, плугом шнековим ПШ-1, плугом лісовим ПЛО-400, канавокопачем ЛКН-600, екскаваторами Е-304В, Е-2515 та ін.

З метою ущільнення грунту, поліпшення його фізичних власти­востей усі види мікропідвищень улаштовують не пізніше ніж за один рік до садіння культур. Сіянці (саджанці) необхідно висад­жувати на 4—5 см глибше кореневої шийки, оскільки грунт буде розмиватися й осідати.

На схилах крутістю до 8°, де відсутні ерозійні процеси, грунт обробляють плугами загального призначення ПЛН-5-Зо, ПН-4-40, ПН-ЗОР. На схилах крутістю 8—12° прокладають смуги впоперек .схилу плугами ПЛН-3-35 та ПРН-40. Ширина смуг становить 1,5—2,0 м на сильнозадернілих та 0,7—1,0 м — на слабозадерні- ' лих площах. Відстань між центрами смуг залежить від наявності природного відновлення і становить від 2,5 до 10,0 м.

Н# схилах крутістю понад 12° обробіток грунту проводиться площадками, ямками чи терасами вручну або за допомогою терасерів та площадковлаштовувачів.

На схилах балок і ярів крутістю 16—38° здійснюють терасуван­ня схилів, нарізуючи тераси завширшки 2,5—4,5 м, де висаджу­ють один або два ряди деревних порід. Відстань між терасами ста­новить в середньому 4—6 м. Для нарізування терас використову­ються терасери ТР-2А, ТР-3, ТС-2,5 та ін. Тераси повинні мати протилежний нахил 2—3°. На яружно-балкових схилах, де не

Технологічні схеми обробітку грунту на зрубах (за Корнієнком П. П. та ін., 1987):

а — плугами ПКЛ-70, ПЛ-1. ШІШ-1,2, ПЛП-135;

б — плугом ПКЛ-70-5; в — фрезами лісовою та машинною (ФЛУ-0,8 і МЛФ-0,8);

г — плугом дис­ковим ПЛД-1,2;

д — плугом лісовим ПЛМ-1,3;

е — фрезою лісовою шнековою ФЛШ-1,2;

є — плугом лісовим ПЛ-2-50;

ж — плугами лісовими ПЛО-400 та ПШ-1.

можна використовувати терасери, площадки розміром 0,5—0,8X1.0— 2,0 м створюють уручну.

У лісах зелених і паркових зон при створенні захисних смуг уздовж автомобільних доріг улаштовують ямки як уручну, так і за допомогою ямокопача ЯК-1.

Залежно від стану зрубів і типу лісорослиниих умов викорис­товуються різні технологічні схеми обробітку грунту.

На площах з розвинутим трав'яним покривом нарізають бо­розни завглибшки 8—10 см лісовими плугами ПКЛ-70, ПЛ-1. Плуг ПЛП-135 прокладає борозну шириною 135 см з утворенням і коткуванням трактором двох скиб шириною 70—80 см і товщиною 20—30 см.

При обробітку грунту плугом ПКЛ-70-5 з однополицевим кор­пусом утворюється скиба шириною 50 см, товщиною 20—25 см і дренажна борозна.

На зрубах зі свіжими слабозадернілими супіщаними та лег-косуглинковими грунтами необхідне розпушування грунту сму­гами на глибину 10—15 см з одночасним перемішуванням під­стилки та мінерального шару.

Якщо необхідно створити мікропідвищення, грунт обробляють плугом ПЛМ-1,3, який формує мікропідвищення шириною 70 — 80 см та висотою до 25 -см над рівнем необробленої поверхні (рис. 5.1,5), в процесі роботи шнекової фрези ФЛШ-1,2 форму­ються мікропідвищення з верхнього шару грунту.

Плуг лісовий ПЛ-2-50 нарізає скиби шириною 50 см та тов­щиною 20 — 25 см.

Для прокладання осушувальних канав з одночасним утворен­ням скиб під висівання або садіння лісових культур використо­вують плуг лісовий ПЛО-400 і плуг шнековий ПШ-1. Плуги про­кладають канаву глибиною 40 і ЗО см з укладанням по її краях двох скиб і одночасним їх відсуванням від краю канави.

Перед обробітком грунту на площах, зарослих чагарниками, останні зрізають кущорізами і збирають граблями-кущозбирачами у вали. Далі грунт обробляють чагарниково-болотними плуга­ми ПБН-100А, ПБН-75 і ПКБ-75, а поверхню вирівнюють важ­кими дисковими боронами типу БДТ-3,0.

При обробітку грунту під лісові культури на ділянках, зарос­лих пирієм та іншими коренепаростковими бур'янами, а також щоб зменшити кількість наступних доглядів за культурами, ви­користовують гербіциди, їх вносять переважно під скиби плужних борозен, рідше ними обробляють грунт на площадках. Гер­біциди слід добирати з таким розрахунком, щоб вони знищували трав'яну рослинність, але не завдавали шкоди сіянцям чи сад­жанцям. Широко використовують симазин, атразин, амінну сіль 2,4-Д, далапон та ін.

МЕТОДИ І СПОСОБИ СТВОРЕННЯ ЛІСОВИХ КУЛЬТУР

Розрізняють наступні методи створення лісових культур: сівба, садіння і комбінований метод.

Сівба лісу — це створення лісових культур шляхом висівання насіння деревних і чагарникових рослин на лісокультурну площу. Цей метод створення лісових культур менш трудомісткий, ніж са­діння, однак і менш ефективний. Сіють восени або навесні. Кра­ще сіяти навесні в найбільш ранні строки з тим, щоб сіянці краще використовували наявну в грунті вологу, швидше вкорінювалися і накопичували максимальну кількість фітомаси протягом вегетаційного періоду.

Культури, створені висіванням, у перші роки життя важко переносять несприятливі погодно-кліматичні умови, терплять від конкуренції трав'яної рослинності і природної порослі й тому ви­магають довготривалого й ретельного догляду. Добрі результати дає весняна сівба насінням, що вже наклюнулося. Метод сівби відповідає самій природі лісовідновлення: ліс, створений сівбою, більш довговічний, ніж створений садінням. Це пояснюється на­самперед відсутністю деформації кореневої системи та інших по­шкоджень сіянців, які неминуче виникають при викопуванні, тран­спортуванні та садінні. Сівбу доцільно також проводити під на­метом деревостану (попередні культури), який через два-три ро­ки буде вирубуватися.

Ефективність створення культур сівбою передусім залежить від оптимального поєднання екологічних факторів — тепла, воло­ги та аерації грунту, від строків, норми висіву, глибини та спо­собів висівання насіння, від ретельності доглядів за грунтом і сходами. Після появи сходів необхідною стає наявність ще двох екологічних факторів — світла й поживних речовин у грунті. Забезпечити в необхідній кількості усі перелічені фактори, що зумовлює обмеженість застосування посіву лісу, здебільшого не вдається.

При осінній сівбі нема потреби стратифікувати насіння і зберігати їх протягом зими, сходи з'являються ранньою весною і ростуть інтенсивно. Однак основні недоліки — поїдання насін­ня гризунами, пошкодження посівів весняними заморозками або вимокання їх — можуть звести нанівець усі зусилля лісівників.

Глибина сівби залежить від розміру насіння, часу сівби, ме­ханічного складу грунту. Дрібне насіння висівають на меншу гли­бину, ніж крупне, восени насіння висівають більш глибоко, ніж навесні, на глинистих грунтах — мілкіше, ніж на суглинкових або супіщаних. На легких грунтах — піщаних, супіщаних — насіння шпилькових порід висівають на глибину 1,5—2,0 см, на суглинко­вих — 1,0—1,5 см, жолуді — на глибину 4—8 см, горіхи — 6— 10 см.

При створенні лісових культур використовують п'ять способів сівби насіння.

Рядкова сівба передбачає висівання насіння рядами з однаковими шириною міжрядь і глибиною сівби.

Стрічково-лункова сівба передбачає висівання на­сіння в лунки, розміщені в рядку на однаковій відстані одна від одної, по декілька насінин в одну лунку.

При сівбі біогрупами насіння висівають гніздами-площадками переважно квадратної форми, площею 1 м2, на яких міститься кілька лунок (наприклад, п'ять, у вигляді конверта). Уперше цей спосіб був запропонований В.Д.Огієвським під наз­вою густої культури дуба місцями.

При стрічковій сівбі два або декілька рядків зближу­ються між собою в стрічку. Відстань між рядками в стрічці ста­новить ЗО—40 см, а відстань між стрічками значно більша — 3—5 м.

При сівбі врозкид насіння висівають на всю лісокультурну площу. Одним з видів цього способу є аеросівба.

Садіння лісу — створення лісових культур шляхом висаджу­вання сіянців або саджанців на лісокультурну площу. Близько 95% культур у західному регіоні України створюються садінням. Цей метод має певні переваги над сівбою: у 5—7 разів скорочу­ються витрати насіння, сіянці (саджанці) майже не пошкоджу­ються гризунами і птахами, забезпечуються їх рівномірне розмі­щення і висока приживлюваність, вони меншою мірою пригнічу­ються трав'яною рослинністю та порослю деревних порід. Змен­шується також число доглядів за культурами і скорочується термін їх зімкнення. Сіянці та саджанці на лісокультурній площі в перші роки ростуть швидше, ніж сходи, оскільки стадію сповіль­неного росту вони вже пройшли в розсаднику.

Кращий час для садіння — рання весна до початку вегетації рослин, тому що вони швидше оправляються після садіння, швид­ше заживають пошкодження кори та коріння, відновлюються всмоктуючі корінці. Рідше практикується осіннє садіння у період скидання листя у листяних і здерев'яніння пагонів у шпилькових порід, але не пізніше ніж за два-три тижні до перших заморозків. Садивний матеріал із закритою кореневою системою можна ви­саджувати протягом усього вегетаційного періоду. При викопуван­ні, транспортуванні та зберіганні садивного матеріалу слід забез­печити його життєдіяльність, не допускаючи висихання або запрі­вання підземної і надземної частин.

Існує п'ять способів садіння: рядкове, стрічкове, коридорне, біогрупами, широкосмугове. Лісові культури насаджують лісоса­дильними машинами, а здебільшого — вручну через нестачу тех­нічних засобів. На землях меліоративного фонду, а також на схи­лах крутістю понад 12° садіння здійснюють лише вручну.

При садінні вручну сіянці (саджанці) можна висаджувати: 1) з оголеним корінням під звичайні або спеціальні лопати в ям­ки (рис. 5.2); 2) із защемленням оголеного коріння в створені щілини під клиноподібну лопату, меч Колесова, коли коренева система защемлюється у вертикальній площині; на важких грун­тах це погано впливає на ріст коріння, призводить до його дефор­мації, внаслідок чого погіршуються приживлюваність і ріст куль­тур; 3) У штучні мікропідвищення на утворюються шляхом перекидання дернини на дернину; 4) сад­жанці з закритою кореневою системою («Бріка», «Брикет») руч­ним посадковим інструментом «Ліліпут».

Весною лісові культури створюють насамперед на ділянках з легким і добре прогрітим грунтом. На схилах північної експози­ції з важкими непрогрітими грунтами культури створюють піз­ніше. В однакових умовах спочатку створюються культури листя-лих, пізніше — шпилькових порід. Приживлюваність рослин різ­ко знижується при садінні сіянців або саджанців з бруньками, які вже пішли в ріст. Тоді як надземна частина активно випаровує вологу, кількість її не поповнюється корінням, яке тільки почи­нає приживатися, і внаслідок порушення нормального водообміну сіянці гинуть.

Рис. 5.2. Садіння дерев: а — неправильне; б — мілке; в — правильне.

Для садіння використовуються сіянці деревних порід: 1—2-річні сосни, модрини, 2—3-річні — ялини, дуба, клена, ясена та інших .листяних, 3—4-річні — кедра та ялиці.

СПОСОБИ, ТИПИ, СХЕМИ ЗМІШУВАННЯ ДЕРЕВНИХ

ПОРІД І СПОСОБИ РОЗМІЩЕННЯ ПОСАДКОВИХ МІСЦЬ

Для вирощування штучних насаджень можна застосовувати різні способи, типи та схеми змішування порід залежно від біо­логічних і лісівничих властивостей деревних компонентів, їх вза­ємодії між собою протягом усього періоду лісовирощування, ти­пу лісорослинних умов і типу лісу, густоти культур і агротехніки їх створення. Лісові культури створювалися в напрямі від прос­того (змішування в рядах) до складного (змішування рядами і в рядах) змішування. Порядок розміщення сіянців або саджанців деревних і чагарникових порід на лісокультурній площі нази­вається схемою змішування.

Спосіб змішування об'єднує схеми та типи змішування. На­приклад, спосіб змішування — чергування в рядах ок­ремих посадкових місць, який використовується при створенні штучних насаджень у західному регіоні України, об'­єднує наступні типи змішування: деревно-чагарниковий з почер-говим введенням садивних місць деревної породи та чагарника (за Г. М. Висоцьким); деревно-тіньовий з введенням супутньої тіневитривалої породи,

Схематичний профіль дубово-ялинової культурі; створеної за кулісним способом змішування.

яка, виростаючи в другому ярусі, є підго­ном для головної (за М.Я. Дахновим); деревно-тіньово-чагарниковий з послідовним чергуванням у ряду посадкових місць голов­ної та супутньої порід і чагарника.

Серед інших способів змішування одним з найбільш пошире­них є кулісний, який використовується при можливості ви­никнення конкурентних взаємовідносин між породами і загрозі, заглушення або витіснення зі складу насадження головних по­рід. Кулісний спосіб, поряд з рядовим, є найбільш пер­спективним також і з точки зору агротехніки створення культур, догляду за ними та проведення лісівничих заходів. При встанов­ленні широких куліс мікрокліматичні умови в кожній з них набли­жаються до таких як у чистих насадженнях. Тому не бажано-висаджувати широкі куліси з таких порід, як ясен, модрина, ака­ція біла, тому що грунт під ними швидко задерніває і лісорослин­ні умови погіршуються. Широкими 6—8-рядними кулісами вво­диться головна порода (наприклад, дуб звичайний), вузькими 2—3-рядними — супутні підгінні або високопродуктивні швидко­рослі, які теж можуть виконувати роль підгону (ялина, дугласія та ін.). Кулісний спосіб включає також комбінований (деревно-тіньово-чагарниковий) та деревний (за Л. Г. Барком) типи змішування порід у лісових культурах.

Успішно застосовуються ланковий або г р у п о в о-л а н к о-в й й способи змішування, коли супутні та головні породи чергують­ся в рядах групами посадкових місць. При цьому краще зберіга­ються введені породи, забезпечується краща мінералізація опаду та збагачення грунту елементами живлення (наприклад, при вве­денні дуба ланками в ряди сосни в типах В3ДС). У типах лісу, де спостерігаються напружені взаємовідносини між породами, вико­ристовується групово-ланковий спосіб змішування, який за своєк> характеристикою ближчий до шахового. Останній за розміщенням посадкових місць більше відповідає природі лісу. Збереженість деревних порід тут висока, але ускладнюється агротехніка створен­ня таких культур, необхідно використовувати ручну працю. Шаховий спосіб змішування дає змогу сформувати змішані насад­ження з рівномірним розміщенням деревних порід різних видів на лісокультурній площі.

Для змішування в рядах, а також при змішуванні рядами по­трібно ретельно добирати деревні породи, які б не відрізнялися значною мірою за темпами росту і розвитку, стимулювали б ріст одна одної. Зокрема, недоцільно вводити в ряди дуба з свіжих типах черешню, ясен, берест. Введення ж липи або клена стиму­лює ріст головної породи, сприяє більш швидкому зімкненню в рядах і між рядами.

Таблиця

Способи та схеми змішування порід у лісових культурах

(за Кальним П. Г., Гордієнком М. І., Корецьким Г.С. 1986)

У табл. наводяться основні способи та схеми змішування порід, які використовуються при створенні лісових культур в до­сліджуваному регіоні.

Чисті та змішані лісові культури за розміщенням посадкових місць поділяються на рядові та культури біогрупами. У першому випадку культури висаджують рядами, в другому — окремими групами, в кожній з яких вирощується кілька рослин. Біогрупи створюються переважно на площадках різних розмірів на «вікнах» і прогалинах серед природного відновлення. Культури біогрупами застосовуються при створенні часткових культур на лісокультур-них площах з груповим природним відновленням головних і супут­ніх порід. Рядковий спосіб використовується при створенні суціль­них, а також часткових культур, при рівномірному розміщенні природного відновлення. При цьому існує краща можливість ме­ханізувати садіння та інші агротехнічні заходи, ніж у культурах біогрупами, хоча останній спосіб більшою мірою відповідає при­роді лісу.

Розмір шахівок, площадок, ланок повинен бути таким, щоб вве­дена порода могла утворити стійкі біогрупи, а конкуренція з боку Інших порід була б мінімальною. Добирати й змішувати породи необхідно з таким розрахунком, щоб вони мали достатню площу живлення, а супутні породи були б підгоном, сприяли формуванню стовбурів і підвищенню продуктивості головної породи.

ДОГЛЯД ЗА КУЛЬТУРАМИ

Догляд за лісовими культурами — це комплекс агротехнічних: і лісівничих заходів, спрямованих на поліпшення умов приживлю­ваності й росту культивованих порід (поліпшення фізичних влас­тивостей грунту, зменшення випаровування з його поверхні, вида­лення трав'яної та небажаної деревної рослинності, збагачення грунту елементами живлення) .

Основна мета доглядів за лісовими культурами — створення сприятливих умов для їх росту, скорочення строків зімкнення й переведення в покриту лісом площу, усунення негативного впливу трав'яної рослинності й порослі малоцінних порід. Завдяки прове­денню агротехнічних та лісівничих доглядів поліпшуються водний і тепловий режими, а також режими живлення й освітлення. Куль­тури, в яких грунт задернілий, ростуть погано. Основна маса ко­ріння трав'яних рослин розміщується у верхніх, найбільш родю­чих горизонтах, тому від задерніння терплять насамперед дерева з поверхневою кореневою системою — ялина, ясен та ін.

Відповідність розвитку кореневої системи рослин розмі­ру їх надземної частини є основним фактором успішного росту. Пошкодження коріння, особливо бічного, знижує інтенсивність росту рослин, призводить до виникнення кореневої гнилі, що різко знижує стійкість насадження. Щоб уникнути цього негативного явища, в перші два роки після садіння допускається проводити обробіток міжрядь на глибину 8 — 10 см, а в наступні роки — не глибше 4 — 6 см.

Агротехнічні догляди за лісовими культурами проводять після садіння (сівби). Вони є головним фактором швидкого зімкнення та формування майбутнього насадження. Сюди відносять наступні операції:

1) оправлення сіянців або саджанців після садіння механізо­ваним способом або після дії на них несприятливих погодних умов: розмиву (видування), грунту, витискання морозами;

2) розпушування грунту з одночасним видаленням у рядах і міжряддях трав’яної рослинності, самосіву та порослі малоцінних. порід;

3) скошування, приминання або прикочування трав'яної рослин­ності в осінній період у рядах і міжряддях;

4) використання гербіцидів і арборицидів для пригнічення розвитку небажаної трав'яної та деревної рослинності.

На важких грунтах культури можуть витискатися при настан­ні заморозків, тому в таких місцях слід утримуватись від розпушування та прополювання культур у другій половині вегетацій­ного періоду.

Для проведення доглядів за лісовими культурами використову­ється спеціальна техніка, яка повинна задовольняти низку вимог. Робочі органи машин повинні забезпечити високоякісний обробі­ток грунту та повне знищення трав'яної рослинності, не пошкод­жуючи при цьому наземної частини лісових культур. Слід забез­печити регулювання глибини обробітку грунту залежно від типу лісорослинних умов, фізико-механічних властивостей грунту, ха­рактеру розміщення кореневих систем порід, наявності тих чи ін­ших різновидів бур'янів та інших факторів. При сідланні ряду або кількох рядів ґрунтообробний агрегат повинен мати просвіт необ­хідних розмірів, куди б безперешкодно проходив ряд (ряди) куль­тур. Конструкція робочих органів повинна передбачати встанов­лення їх таким чином, щоб з обох боків ряду культур залишалась захисна 30—50-сантиметрова зона, робочі органи не повинні за­биватися рослинними рештками або грунтом.

При обробітку міжрядь культур, слабо зарослих трав'яною рослинністю, використовуються культиватори КЛ-2,6, КРН-4,2, КРТ-3 та ін.

При обробітку міжрядь культур, середньо- і сильнозарослих трав'яною рослинністю, використовують дискові культиватори (ДЛКН-6(8)) дискові борони (БДН-1.3А, БДН-2,0(3,0), БДНТ-2,2 (3,5), БДТ-3,0 та ін.). Важкі дискові борони доцільно використову­вати лише на площах зі сильно ущільненими грунтами. На більш легких грунтах краще застосовувати польові та садові борони.

При догляді за лісовими культурами, створеними на нерозкор-чованих або частково розкорчованих зрубах, обробляють смугу шириною 50—70 см з кожного боку ряду. Дисковий культиватор КЛБ-1,7 призначений для догляду за лісовими культурами, ство­реними по дну борозен, підготовлених плугом ПКЛ-70.

Для догляду за лісовими культурами, створеними на тимчасово перезволожених грунтах і сильно зарослих трав'яною рослинністю та порослю малоцінних порід діаметром до 2 см, можна викорис­товувати лісовий фрезерний культиватор КФЛ-1,4, який повністю-знищує в межах оброблюваної смуги трав'яну та деревну рослин­ність і формує рівну поверхню.

Використовувані при догляді за культурами в рядах і захисних .зонах механізми (КРЛ-1А, КБЛ-1А, ПРО-1) повинні задовільно видаляти трав'яну рослинність з рядів і захисних зон культур, не пошкоджувати надземні частини і кореневі системи деревних по­рід. Вони є високоефективними при слабкій забур'яненості куль­тур, тому догляди в рядах та захисних зонах слід проводити ча­сто, не допускаючи сильного заростання. На нерозкорчованих зру­бах трав'яну рослинність і поросль деревних порід часто скошують ранцевим агрегатом типу «Секор».

Кількість, тривалість і строки доглядів визначаються типом лісорослинних умов, способом обробітку грунту, методом і спосо­бом створення лісових культур, віком садивного матеріалу, видо­вим складом насадження, погодно-кліматичними умовами, біоло­гічними властивостями деревних порід, цільовим призначенням майбутнього насадження та економічними умовами.

У рівнинній частині західного регіону України застосовується лереважно 10—12-разовий догляд за лісовими культурами протя­гом чотирьох-п'яти років (2 .. . З—3...4—3... 2—2...1—1), У культурах, створених саджанцями, кількість агротехнічних догля­дів скорочується в середньому до шести протягом трьох років.

Кількість доглядів можна скоротити за допомогою хімічних препаратів. При появі бур'янів обприскування проводять уздовж рядів смугами шириною 0,5—1,0 м з використанням змінної солі -2,4-Д (1,5—2,0 кг/га) або суміші із препаратів змінної солі 2,4-Д (2 кг/га) і далапону (7 кг/га). Ефективно знищує бур'яни з по­тужною глибинною кореневою системою атразин (б—8 кг/га), який вносять весною наступного року після садіння культур. Тра­в'яні рослини з поверхневою кореневою системою знищують си­мазином і атразином (відповідно 8—10 і 10—12 кг/га). їх можна вносити в грунт уже восени в рік садіння. Такі дози забезпечу­ють захист лісових культур від заростання трав'яною рослинністю протягом 2—3 років. Гербіциди вносять ранцевим обприскувачем ОМР-2, ручним аерозольним апаратом РАА-1, а також тракторни­ми обприскувачами ОН-400, АЛХ та іншими в агрегаті з тракто­рами Т-25А та МТЗ усіх модифікацій.

Проведення агротехнічних доглядів за лісовими культурами в умовах Українських Карпат вимагає значних затрат. Ці операції здебільшого проводять уручну і вони поглинають 63—67% кош­тів, що виділяються на створення і вирощування лісових культур (Ониськів Н. І., Гаврусевич А. М., Гніденко В. І., 1987).

ВЕГЕТАТИВНЕ РОЗМНОЖЕННЯ ДЕРЕВНИХ

ТА ЧАГАРНИКОВИХ ПОРІД

З метою передачі майбутньому поколінню всіх материнських оз­нак і властивостей проводиться вегетативне розмноження рослин, яке базується на здатності окремих частин рослини (бруньок, стебел, ко­ренів) утворювати нові самостійні рослини.

У розсадниках застосовують різні способи вегетативного розмно­ження, а саме: здерев'янілими (зимовими) та зеленими (літніми) стеб­ловими живцями, кореневими живцями та паростками, відсадками, поділом кущів та прищепленням.

Розмноження здерев'янілими стебловими живцями — це легкий, простий і недорогий спосіб. Його широко застосовують, наприклад, при вирощуванні тополь, верб, лоз, тамариксу та інших порід. Для їх от­римання на розсаднику створюють маточні живцеві плантації на ро­дючих грунтах з глибокою оранкою (до 40 см). Розміщення садивних місць, наприклад, на кущовій плантації тополі може бути 1 х 1; 1 х 1,5 або 1,5 х 1,5 м, а на штамбовій — 2x2 або 2 х 3 м (на бідніших грунтах — рідше, на родючіших — густіше).

Найкраще закладати плантації в знижених ділянках з родючими, відносно родючими і достатньо зволоженими грунтами, а типах лісорослинних умов С3 і С4, О3 і О4.

У перший рік пагони зрізують повністю після припинення соко­руху. У наступні роки прути верби і тополі для заготівлі живців нарізують щорічно протягом 4—5 років, а потім плантації дають відпочити 1 рік.

Заготовку живців починають з 2—3-го року життя плантації. От­римані з живцевої плантації стеблові живці можна висаджувати (най­частіше під меч Колесова) безпосередньо на лісокультурну площу або в шкілки для вирощування живцевих саджанців, які використовують для створення лісових культур, озеленення міст і населених пунктів, доріг та ін.

Перед посадкою нижні зрізи живців потрібно підновити, а потім намочувати у воді протягом доби. Рекомендується застосовувати рос­тові речовини.

Одним з ефективних методів вегетативного розмноження цінних рослин є зелене живцювання. Зелені, або літні, живці — відрізки па­гонів біжу чого року, які тільки починають дерев'яніти (у червні), до­вжиною 5—7 см з 2—3 листочками.

Пагони заготовляють рано-вранці, щоб зберегти їх тургор, потім ставлять у воду і в приміщенні нарізують живці. Нижній зріз живця — косий підбрунькою, верхній — над верхньою брунькою (на 3—5 см).

Для зменшення транспірації нижні листки зрізають повністю, за­лишаючи невеликі черешки, верхні зменшують на 1/3 довжини. Для стимулювання укорінення живців широко використовують стимулятор росту гетероауксин у концентрації 0,01; 0,02; 0,04%. Після цього живці висаджують у парники з скляними рамами, або в теплиці з поліетиленовим покриттям.

Розміщують їх на відстані 4—10 см, глибина посадки 2—З см. Температура підтримується в межах 21...25 °С, відносна вологість повітря — 80%, вологість субстрату — 40—45% маси сухого грунту.

Оптимальна вологість у теплицях досягається поливом та зро­шенням типу "Туман", що забезпечує дрібнодисперсійне розпилюван­ня води; щоб запобігти опалюванню листя, застосовують затінення. Для захисту живців від гнилі та хвороб їх не менше одного разу на тиждень обприскують розчинами фунгіциду.

Догляд за живцями — розпушування піску, усунення загнилих живців. Корінці утворюються протягом З—8 тижнів (у середньому). Потім живці загартовують, відкриваючи на деякий час рами парників, знімаючи плівку теплиць та ін., наближаючи температуру і вологість повітря до умов зовнішнього середовища. На зиму укорінені живці утеплюють листям, навесні їх знову відкривають і дорощують (краще в шкілці) 1—2 роки.

Розмноження зеленими живцями — це спосіб, який дозволяє при невеликих витратах вихідного матеріалу отримати велику кількість укорінених живців багатьох цінних декоративних порід. Цей спосіб найбільш поширений, наприклад, при розмноженні деяких сортів туї, спіреї, дейції, форзиції, кизильника, самшита та ін.

Розмноження кореневими живцями (довжина 10—15 см) дозво­ляє використати з цією метою молоді корені, найкраще дворічні, які швидко регенерують. Цим способом можна розмножувати такі породи, які утворюють кореневі паростки, тобто: бархат амурський, бруслина бородавчаста, вільха сіра, тополя біла, слива, вишня, обліпиха, скумпія, оцтове дерево та ін. Але практично розмноження кореневими живцями застосовується лише при створенні культур бархата амурського і бруслини бородавчастої.

Розмноження кореневими паростками, тобто відділенням їх від маточної рослини разом з частиною кореня, може мати місце при ви­рощуванні вишні, сливи, тополі, білої акації, черемхи та ін.

Розмноження відсадками грунтується на властивості деяких порід утворювати із сплячих бруньок корені на відокремлених пагонах маточних кущів. В практиці застосовують різні способи отримання відсадків: вертикальний (ліщина), горизонтальний (бруслина, бузок звичайний), відділення пагонів розкладкою в канавки дужкою (аґрус) та змійкою (лимонник).

Розмноження прищепленням — коли змушують вічко або жи­вець однієї рослини (прищепи) зростись з іншою (підщепою). Прищеплення вічком називають окуліровкою, очкуванням. Це найбільш по­ширений та економічно найефективніший вид прищеплення (при ви­рощуванні саджанців плодових та багатьох декоративних порід). При­щеплення живцем з 2—3 бруньками — найбільш поширений спосіб розмноження хвойних та багатьох листяних декоративних порід. Місце з'єднання вічка, живця з дичкою щільно обмотують ізоляційною стрічкою або поліетиленовою плівкою.

На особливу увагу заслуговує вирощування прищеплених форм троянд, які користуються великим попитом у населення.

Прищепою для троянд є однорічні сіянці шипшини, які висаджу­ють в шкілку навесні. Очкування проводять на початку вересня. Живці культурних сортів троянд зрізують у день очкування і зберігають у відрах з водою. За місяць до очкування сіянці шипшини інтенсивно поливають (щоб поліпшити сокорух). Перед очкуванням у сіянців оголюють кореневу шийку і в неї прищеплюють вічко прийня­тим у садівництві способом. Навесні верхню частину підщепи (до при­щепленої бруньки) зрізають, не залишаючи шипа. Зріз замазують са­довим варом. Коли культурний пагін досягне довжини 10 см, його прищіпують, щоб викликати галуження. Восени кущі обрізують, за­лишаючи пагони довжиною 25—ЗО см і викопують для посадки на постійне місце.