Рафаель Санті

Народився Рафаель 28 березня 1483 року в невеличкому італійському містечку Урбіно. Його батько Джованні Санті був наділений багатьма талантами , зокрема й живописним.

Коли Рафаелю виповнилося вісім років , померла його мати . Незабаром у хаті запорядкувала мачуха. Після народження сестри, йому ще менше приділялося уваги. Батько кликав сина до майстерні , де його учні малювали церковні образи. Тут Рафаель набув перших фахових навичок. Коли Рафаелю було 17 років , помер і його батько .

Перуджіно був вчителем Рафаеля . Він , Рафаель, у 17 років мав вже певну творчу індивідуальність , в чому нас переконує най ранішня з його збережених картин — „ Мадонна Конестабіле” (Ермітаж) . Скільки ніжності , цноти , любові , душевної гармонії ! Вона у плавних обрисах матері та хлопчика , у меланхолійному краєвиді з тендітними деревцями й далеким крає обрієм .

У 1503 році Перурджіно перебрався до Флоренції і Рафаель лишився керувати майстернею .

Тим часом запанував Гвідобальдо да Монтефельтро , який був вченою людиною .Тому Рафаеля було запрошено до його палацу . Там він створює „Заручини Марії ” (Міланський музей). Герцог Гвідобальдо зрозумів і вірив у велике майбутнє Рафаеля . Він направляє його до найвидатнішого художнього осередку Італії – Флоренції .

У Флоренції він знайомиться з творами Леонардо да Вінчі , Мікеланджело . Рафаель відійшов від манери Перуджіно , від традиції середньовіччя .Багато його навчив Леонардо , але Рафаель не сліпо наслідував його . Тема мадонни лишається його улюбленою і мадонни створені у Флоренції , знаменують новий етап у його творчості . Краща з них — „Мадонна на зеленому лузі” (1506 р. Віденський музей ) Обличчя молодої золотокосої матері втілює тут ідеал жіночої краси ; „Мадонна з безбородим Йосипом „(Ермітаж).

1505 р. – знайомство з Альберхтом Дюрером .

1508 р. – у Рим . При дворі папи Юлія ІІ має впливових знайомих.

Перша його робота у Римі — розпис станцу (зали) Ватіканського двора делла Сеньятура . Він ходив на прогулянки з секретарем папи — П’єтро , той розповідав йому про давній Рим , про його споруди.

Користуючись відсутністю Мікеланджело , скульптор Браманте відімкнув Рафаелеві Сіктянську камелу багато чого з таємниць монументального живопису розкрив для себе митець.

Те , що намалював Рафаель на стінах панського кабінету , стало класикою монументального живопису часів Високого ренесансу .

З найвищою можливою досконалістю Рафаель розв’язав проблему синтезу мистецтв , на трьох стінах станци в обрамленні арок , що підтримують склепіння , бачимо багато фігурних композицій , присвячені теології ( „Диспот” ), філософії („Афінська школа”), поезії („Парнас”) та алегоричні постаті . У цій же кількості змальовано ще два чуда : „Меса в Болсені” та „Визволення з в’язниці апостола Петра”.

Фреска демонструє ще одну грань живописного генія Рафаеля — вміння ілюзорно відтворювати різноманітні світлові ефекти : майже засліплююче світло випромінює постать ангела , Що виводить Петра з в’язниці ; зовсім іншим світлом осяває хмари місяць .

1513 року після смерті Юлія новим папою став Лев 0 . Він влаштовував вистави , тому Рафаель малював декорації .

Особисто Рафаель малював портрети, дедалі психологічніші , порівняно нечисленні картини , одну фреску в палаці Агюстіно , картини для барвистих золототканих килимів.

Рафаель володів даром синтезу : поєднанням реалізму й ідеалізації, синтезом гуманістичних ідей ренесансу і традицій античності з ідеями християнства .

В його творах – різкий контраст ( Н: зображення убогих калік повторного вигляду у : „Зцілення кульгавого” разюче контрастують ідеалізованими образами святих.

Уява художника дозволяє якусь конкретну темку наділити рисами то античної , то християнської богині . При цьому обидва образи народжувались у Рафаеля з його щирого кохання .

Славнозвісна „Сікстинська мадонна” — вершина творчості Рафаеля . Силою свого впливу вона перевищує всіх інших мадонн.

З 1754 р. „Сікстинська мадонна” у Дрезденській галереї.

Афінська школа в Ватикані