Реферат
з соціальної педагогіки
на тему:
„ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНА ПІДГОТОВКА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА ТА ПРАЦІВНИКА – НОВА ПАРАДИГМА ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ”

У державних та міжнародних документах з проблем вищої освіти наголошується на необхідності формування нової генерації педагогічних кадрів, підготовленої до якісного забезпечення освітніх потреб особистості, роз витку її інтелектуального та культурного потенціалу. Вирішення цієї проблеми в сучасних умовах вимагає від вчителя глибокого усвідомлення особистісно-орієнтованої парадигми освіти, творчого підходу до організації навчально-виховного процесу, комп'ютерної грамотності, володіння іноземними мовами тощо. Сьогодні перетворення торкнулись кожної ланки освіти. Так, Болонський процес є об'єктивною перспективою, яка не має альтернативи, тому що в світі, зокрема і в Європі, відбуваються інтеграційні процеси, обумовлені глобалізацією, яка охоплює і сферу освіти в цілому, і сферу вищої педагогічної освіти зокрема. Значення останнього посилюється тим, що входження України у Європейській освітній простір, перспектива приєднання до Болонського процесу підвищує попит на соціальне замовлення на справжнього професіонала і надає нашій країні змогу поглибити відносини з європейськими державами в подальшій інтеграції до Європейського Союзу, За таких умов, підвищення рівня якості професійної підготовки майбутнього соціального педагога є нагальною потребою сучасної психолого-педагогічної науки і практики, а також одним з пріоритетних напрямів модернізації і фундаменталізації вищої педагогічної освіти в Україні на сучасних теоретико-методологічних засадах. Вихідні концептуальні положення щодо змісту й організації вищої педагогічної освіти ґрунтуються на основних засадах Конституції України, а також на міжнародних документах ЮНЕСКО, матеріалах Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО "Фундаментальна (природничо-наукова і гуманітарна) університетська освіта", Всесвітньої конференції ЮНЕСКО з проблем вищої освіти (1998 р), Міжнародного конгресу "Університети на порозі третього тисячоліття: проблеми єдності та багатообразності", Болонської конвенції про взаємовизнання кваліфікації у галузі вищої освіти, Міжнародної організації праці, Міжнародної організації співробітництва і розвитку освіти (Всесвітня доповідь з освіти ЮНЕСКО, 1998); Доповідь міжнародної Комісії з освіти ЮНЕСКО для XXI століття, 1996 тощо), які наголошують на принципах відповідності педагогічної освіти потребам особистості та суспільства, фундаменталізації університетської педагогічної освіти і професійної підготовки, її гуманістичної спрямованості, демократизму, безперервності, варіативності та інноваційності тощо.
У Всесвітній декларації про вищу освіту для XX століття зазначається, що на порозі XXI століття ми є свідками безпрецедентного запиту на вищу освіту та її широку диверсифікацію поряд із зростанням усвідомлення її рішучого значення для соціально-культурного та економічного розвитку і створення такого майбутнього, в якому все більш молоді покоління повинні будуть оволодівати новими навичками, знаннями та ідеями. Цей важливий документ було прийнято на Всесвітній конференції ЮНЕСКО з проблем вищої освіти, що відбулася в Парижі 5-8 жовтня 1998 р.
Затвердженням нової Національної Доктрини розвитку освіти в Україні у XXI столітті, Міністерство освіти і науки України заявило про наміри щодо модернізації цієї галузі, інноваційні підходи і методи, якими має бути здійснена трансформація освіти у відповідності з сучасними і перспективними вимогами сьогодення тощо.
Особистісно-орієнтована підготовка соціального педагога та працівника – це складова частина педагогічної системи, яку викликало до життя ускладнення умов, в яких протікає практично будь-яка діяльність й само повсякденне життя сучасної людини.
Зростаючий ритм самодіяльності та його проявів у навколишньому середовищі, зростання потоків інформації, дефіцит часу, необхідного для прийняття рішень, а іноді й на "нормальне" виконання звичайної роботи, конфлікти з оточуючими, відомості про аварії, катастрофи, військові конфлікти, нещасні випадки при загрозливій екології, які стали хронічними та багато іншого – усе це створює реальний фон повсякденного життя якщо не кожної людини, то принаймні усіх тих, хто живе у містах, особливо у великих; хто виконує певні різновиди складної діяльності або будь-якої діяльності в складних умовах, вступає у конфліктні стосунки з іншими людьми, перебуває в умовах натуральної або штучної небезпеки (стихійні лиха, аварії, стресові впливи ті ін).
Соціальною педагогікою часто називають сферу виховної діяльності, пов'язану з правопорушеннями, конфліктами в суспільстві. Цим же терміном позначають і теорію та практику допомоги молоді, дітям, людям похилого віку, людям з обмеженими фізичними можливостями.
Зародження тієї чи іншої науки неможливо визначити з точністю до року, але соціально-педагогічна сфера є дітищем XX століття, хоча багато вчених знаходять її витоки ще в трактатах Аристотеля, бо філософія тривалий час включала в себе і педагогіку. Однак, більшість дослідників визнають, що першим, хто узагальнив і систематизував поняття та категорії соціальної педагогіки, був Пауль Наторп (1854-1924), німецький педагог і філософ. Одним з фундаментальних для соціальної педагогіки висновків П. Наторпа є висновок про те, що процес виховання - це передусім виховання волі. Його мета – стимулювати людину до морального вдосконалення на основі "спільності свідомості" людей. Виховання в дусі спільноти мало, на його думку, слугувати усуненню і запобіганню соціальних конфліктів.
Однак, треба нагадати, що довгий час саме підготовка соціальних педагогів не виділялася в окремий напрям. Певною мірою таке положення зберігається й донині. І це цілком зрозуміло, якщо ми звернемо увагу хоча б на ту обставину, що дослідження більшості питань підготовки педагогів пов'язано з проблемами загальної педагогіки, педагогічної діяльності та інших. Це також можна пояснити й тим, що в сфері соціальної педагогіки було порівняно небагато досліджень, не домінувала якась загальновизнана теорія.
Головне ж полягає в тому, що сьогодні ми маємо всі підстави говорити про існування чіткого замовлення на здійснення досліджень саме нової парадигми соціальної педагогіки.
Загальновідомо, що офіційне введення інституції соціальних педагогів та соціальних працівників відбулося в Україні у квітні-березні 1991 року.
Це було обумовлено зміною соціально-економічних умов, які поряд із позитивними явищами в державі спричинили і цілу низку негативних. Потрібні були фахівці, які за своїм професійним означенням здатні зосереджувати зусилля на залученні дітей до засвоєння вироблених людством цінностей, попередженні відхилень у поведінці, особливо тих, хто перебуває у несприятливих умовах виховання, характеризується негативною поведінкою, а також тих, хто став на шлях асоціальної і протиправної поведінки, забезпечуючи таким чином науково обґрунтовані і своєчасно вжиті заходи, спрямовані на запобігання виникненню життєвих колізій в окремих індивідів і в групах ризику; збереження, підтримку та захист нормального життя та здоров'я дітей, своєчасну превенцію різного роду відхилень – соціальних, моральних, педагогічних.
Такими фахівцями повинні були стати соціальні педагоги, головною метою яких було б створення умов для саморозвитку, самоствердження особистості, підтримки й стимулювання людини до активної життєдіяльності.
Підготовку соціальних педагогів у Запорізькому національному університеті було розпочато у 1992 році на кафедрі керування і соціальної педагогіки. Це перша в Україні випускаюча кафедра яка була акредитована по четвертому рівню підготовки соціальних педагогів. Саме тому на кафедрі проблем керування та соціальної педагогіки працюють спеціалісти найвищої кваліфікації. Весь склад кафедри має наукові ступені і звання.
Перед кафедрою стояли конкретні завдання. Перш за все, необхідно було розробити теоретичні і методологічні засади, освітньо-професійну програму і освітньо-кваліфікаційні характеристики, навчальний план, навчальні програми, науково-методичне забезпечення підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрів соціальної педагогіки.
Саме тому кафедральною темою наукового дослідження було обрано особистісно-орієнтовану підготовку соціального педагога та працівника, об'єктом – процес професійної підготовки соціальних педагогів, предметом – психолого-педагогічні умови та технології науково-методичного забезпечення особистісно-орієнтованої підготовки соціальних педагогів та працівників.
Мета дослідження полягала у виявленні, науково-теоретичному обґрунтуванні й практичній апробації змісту, психолого-педагогічних, організаційних умов і технологій науково-методичного забезпечення особистісно-орієнтованої підготовки соціальних педагогів.
Концептуальна ідея дослідження ґрунтувалася на положенні про те, що соціальна педагогіка по суті і призначенню є особистісною службою допомоги людям. Людство своїм існуванням зобов'язано двом речам: управлінню і соціуму. Саме розгляд особистості з точки зору управління, життя в конкретній соціальній ситуації її розвитку, діяльності і відношень виокремлюють соціальну педагогіку в самостійну галузь педагогічного знання, як педагогіку стосунків в соціумі.
Основні джерела соціального замовлення кафедрі з підготовки соціальних педагогів складають: держава, навчальні заклади, наука і мистецтво, установи, регіони, громадські організації, засоби масової інформації, збройні сили, релігійні конфесії, етнічні групи, батьки, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для молоді, кримінальна міліція, пеніцитарні установи, медичні заклади.
Об'єкти професійної діяльності соціального педагога – освітні заклади (загальноосвітні школи, гімназії та ліцеї, школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки дорослих, будинки для дітей-інвалідів, а також групи подовженого дня загальноосвітньої школи), позашкільні установи, соціальні служби для молоді, центри працевлаштування, будинки для людей похилого віку, комісії у справах неповнолітніх. Спеціалізовані служби різного відомчого підпорядкування.
Соціальні педагоги залежно від профілю і спеціалізації можуть вести роботу у відділеннях соціальної допомоги на дому, в центрах реабілітації, соціальних притулках, центрах зайнятості, медико-психологічних консультаціях, підприємствах, творчих або громадських організаціях разом з психологами, соціальними юристами, екологами, етнологами, аніматорами, медичними соціальними працівниками та ін., а також виконувати роль сімейного педагога.
Залежно від характеру роботи, соціальний педагог виконує такі провідні види діяльності:
Правоохоронна (пропедевтика правопорушень, соціальна підтримка різних категорій населення, соціально-реабілітаційна діяльність);
Психологічна (консультативно-посередницька, охорона здоров'я і пропаганда здорового способу життя, медико-реабілітаційна допомога);
Культурно-дозвільна (організація діяльності дітей, сімейно-сусідських спільнот, культурно-освітня робота за місцем проживання, соціальна анімація, фізкультурно-оздоровча та організація культурного відпочинку);
За своїм професійним призначенням соціальний педагог зосереджує зусилля на виявленні і подоланні негативних явищ у роботі з конкретною особистістю, своєчасну превентивну профілактику різного роду відхилень – моральних, фізичних, психічних, соціальних.
Соціальні педагоги є своєрідним фундаментом у системі медико-психологічних, соціальних служб, дії яких визначаються специфікою національно-регіональних і мікросоціальних умов, характером проблем і потреб населення конкретного мікросоціуму.
Якості особистості соціального педагога спираються на кодекс етики, який є міжнародним еталоном ставлення професіонала до своїх обов'язків. Він являє собою стандарти етичної поведінки соціального педагога відповідно до його статуту в професійному спілкуванні з колегами, керівниками, представниками інших професій, із сім'ями, а також суспільством у цілому.
Кодекс, побудований на фундаментальних цінностях соціально-педагогічної допомоги, враховує унікальність кожної особистості, її права і можливості. За цим кодексом, соціальний педагог є співробітником соціальної служби, який усвідомлює свою відповідальність у кожній конкретній ситуації. Етичні принципи – основа для розгляду будь-яких суперечок і проблем Асоціацією соціальних педагогів.
Проблеми допомоги окремій особі або конкретній сім'ї, кожній людині, а також підготовки фахівців для соціальної сфери потребують більш глибокого теоретичного обґрунтування і соціально-педагогічного забезпечення.
Новий спосіб життя, який став реальністю, потребує перебудови підготовки соціально-педагогічних кадрів та науково-методичного забезпечення їхньої професійної діяльності з точки зору проектної культури. Інституційно-проектна культура представлена у проектній діяльності, яка на сьогодні є полісистемною взаємодією різноманітних фахівців (педагогів, психологів, культурологів, економістів, філософів, методистів тощо), функціонально пов'язана з соціальним середовищем.
Розвиток соціальної педагогіки як науки має ряд специфічних особливостей. Перша з них відбиває сутність соціальної педагогіки як власне науки і як соціально-педагогічної практики, спрямованої на подолання відчуження кожної конкретної особистості від своєї справжньої соціальної природи. В цій ідеї, на нашу думку, найповніше втілюється гуманістична функція соціальної педагогіки. У сучасних умовах ця ідея конкретизується в особистісно-орієнтованому підході. Другий фактор утворений сукупністю філософських, психологічних та педагогічних, акмеологічних та інших положень, які визначають зміст, форми, стратегії та методи професійної діяльності соціального педагога. Найзначнішим у цьому плані є метод соціально-педагогічного впливу. Це поняття багатозначне. У соціальній роботі метод повинен відповісти на запитання, як може соціальний працівник / соціальний педагог за наявності у нього вихідної позиції (аналіз проблеми, стану, ситуації) досягти бажаної мети, тобто досягти кращих результатів, змін і вирішити проблему. Як і в інших науках, метод соціальної педагогіки розуміється нами як частина об'ємної теорії. Одночасно метод виступає елементом практичної дії, В такому значенні - це форма впливу (індивідуальна допомога, соціальна терапія, робота в общині і т.п.). Звичайно такий підхід відбивається у формах професійної підготовки фахівця, який застосовує ці методи. Такі види професійної діяльності, як соціальна робота, соціальна допомога і соціальні послуги в цілому, розглядаються нами як. види соціально-педагогічної діяльності Звідси очевидно, що в ході засвоєння соціальної педагогіки як практичної дисципліни потрібно забезпечити достатню різноманітність змісту навчання. Тому найголовнішими кваліфікаційними вимогами соціальних педагогів ми вважаємо:
- здатність забезпечувати припустиме і доцільне посередництво між особистістю, сім'єю, різними державними і громадськими структурами;
- уміння позитивно впливати на спілкування, стосунки між людьми, на ситуацію в мікросоціумі;
- уміння працювати в умовах неформального спілкування;
- сприяння клієнту у розв'язанні його проблем;
- уміння будувати взаємини на основі діалогу;
- уміння допомагати людям в їхньому повсякденному житті;
- створення умов найбільшого психологічного комфорту;
- уміння захищати особистість від соціальних негараздів.
Звідси – сукупність моральних, громадських та інтелектуальних якостей, якими повинен володіти спеціаліст із соціальної роботи: особлива екстравертність, прихильність до особистості, комунікативні навички, емпатійність, психологічна грамотність, делікатність. Людина, яка є спеціалістом з цього фаху, повинна бути гуманістом, володіти організаторськими здібностями, почуттям такту, здатністю аналізувати явища, процеси, бачити своє місце і роль у суспільстві, бути високо духовною культурною особистістю.
Згідно з теорією і практикою оновлення суспільної свідомості, навчання та виховання, згідно з перспективними завданнями реформування системи освіти України, інтеграцією різних спеціальностей у світові стандарти, орієнтацією на формування творчої, інтелектуальної, морально розвиненої особистості, спеціаліст, який готується із спеціальності "соціальна педагогіка", має широкий спектр кваліфікаційних ознак:
- спеціаліст із соціальної роботи у соціальних службах для молоді;
- організатор роботи за різновіковими об'єднаннями в соціумі;
- організатор соціальної допомоги населенню, людям похилого віку, інвалідам, соціально занедбаним дітям, молоді;
- менеджер служб та центрів соціальної допомоги населенню;
- організатор соціальної роботи у центрах зайнятості;
- сімейний соціальний педагог, соціальний аніматор;
- організатор соціокультурної діяльності.
Ці кваліфікаційні ознаки реалізуються в залежності від державного або приватного замовлення на підготовку соціального педагога та спеціаліста із соціальної роботи на міжвідомчому рівні, оскільки він являє собою нову генерацію педагогічних працівників.
Навчальний план відображає сфери і напрями соціальної роботи у суспільстві. Таких блоків п'ять: соціальна профілактика, соціальне обслуговування, соціальні послуги, соціальна допомога, соціальна реабілітація.
До блоку "соціальна профілактика" включені такі дисципліни: загальна психологія, соціологія освіти, соціоекологія, соціальна психологія, соціально-педагогічна служба в школі.
До блоку "соціальне обслуговування" включені такі дисципліни: правова система служб соціальної допомоги населенню, соціологія менеджменту, робота телефону довіри, методи аналізу соціологічних досліджень.
До блоку "соціальні послуги" включені: діагностика педагогічна, діагностика соціально-педагогічна та методико-психологічна, профілактика алкоголізму, наркоманії та СНІДу, соціально-педагогічна робота з сім'єю, ділове спілкування.
До блоку "соціальна допомога" включені: консультування, соціально-педагогічна робота з дітьми інвалідами, психолого-педагогічна робота з людьми похилого віку, валеологія, конфліктологія, методика соціально-педагогічної роботи в соціумі.
До блоку "соціальна реабілітація" включені: робота з правопорушниками та людьми, які повернулися з місць позбавлення волі, соціально-педагогічна підтримка безробітної молоді, методика роботи з людьми, які мають фізичні та психічні відхилення, соціально-педагогічна робота в осередках соціального обслуговування населення.
Відповідно до навчального плану, сьогодні значна увага приділяється таким навчальним дисциплінам як:
- консультування у соціальній роботі;
- акмеологія;
- андрагогіка;
- політична культура;
- педагогічна антропологія;
- введення у професію "соціальна педагогіка";
- робота соціального педагога у громаді;
- соціально-правовий захист населення;
- соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю;
- соціально-педагогічна робота з сім'єю;
- соціальне проектування;
- сучасні моделі і технології соціально-педагогічної роботи;
- педагогічна соціологія;
- система соціально-педагогічних служб для населення;
- валеологічна діяльність соціального педагога;
- самовиховання і саморегуляція особистості;
- етика соціально-педагогічної діяльності.
У кожній навчальній програмі великого значення набувають ті, що трансформовані відповідно до специфіки соціальної педагогіки як практично і спрямованої дисципліни, загальнопедагогічні та дидактичні категорії та поняття.