Реферат Основи побудови обліку праці та її оплати
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
МІНІСТЕРСИТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЦЕНТР МАГІСТЕРСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ
КУРСОВА РОБОТА
На тему:
“ОСНОВИ ПОБУДОВИ ОБЛІКУ ПРАЦІ ТА ЇЇ ОПЛАТИ”
Студентки: Литвинової В.Є.
Спеціальність: “Облік і аудит
в управлінні підприємницькою діяльністю”
Викладач: Сопко В.В.
КИЇВ
2001
ЗМІСТ
Вступ.................................................................................................... 3
1. Заробітна плата, як важлива складова частина системи соціально-трудових відносин............................................................................................ 5
1.1. Економічний зміст поняття «заробітна плата»...................... 5
1.2. Системи, форми та види оплати праці................................... 7
1.3. Нормативні документи регламентуючі питання оплати праці 14
2. Облік праці та заробітної плати................................................ 19
2.1. Облік особистого складу та використання робочого часу... 19
2.2. Порядок нарахування заробітної плати працівникам........... 21
2.3. Облік оплати відпусток........................................................... 26
3. Облік розрахунків з працівниками по заробітній платі....... 29
3.1. Утримання з заробітної плати ............................................... 29
3.2. Натуральна оплата праці ....................................................... 30
Висновок............................................................................................. 32
Використана література................................................................. 36
Вступ
Праця робітників є необхідною складовою частиною процесу виробництва, споживання та розподілу створеного продукту. Участь працюючих в частці знов створеного матеріального та духовного блага виражається у вигляді заробітної плати, яка повинна відповідати кількості та якості затраченої ними праці.
Заробітна плата — один з найважливіших засобів підвищення зацікавленості працюючих у результатах своєї праці, її продуктивності, збільшення обсягів виробленої продукції, поліпшення її якості та асортименту. Це один з основних стимулів та мотиваторів праці.
Збільшення суспільної продуктивності обумовлено, насамперед, збільшенням виробництва та поліпшенням якості роботи.
В умовах переходу економіки України до ринкового механізму функціонування, дуже важливими задачами є прискорення науково-технічного прогресу, зменшення використання “живої” праці, механізація трудомістких робіт, оптимізація використання трудових ресурсів, зменшення втрат робочого часу.
Підприємство самостійно, але відповідно до законодавства, установлює штатний розклад, форми і системи оплати праці, преміювання. Облік праці і заробітної плати — одна з найважливіших і складних ділянок роботи, що потребує точних і оперативних даних, у яких відбиваються зміни чисельності робітників, витрати робочого часу, категорії робітників, виробничих витрат.
Облік праці і заробітної плати займає одне з центральних місць у всій системі обліку на підприємстві. Заробітна плата є основним джерелом прибутків робітників фірми, підприємства. Трудові прибутки робітника визначаються його особистим трудовим внеском з урахуванням кінцевих результатів діяльності підприємства або фірми. Вони регулюються податками і максимальними розмірами не обмежуються. Мінімальний розмір оплати праці встановлюється законодавством.
Дуже важливо відображати економічно достовірну та обґрунтовану інформацію про виконання нормативів та динаміку показників про працю, нагляд за дотриманням співвідношення росту продуктивності праці та заробітної плати, за зменшенням невиробничих витрат скритих та явних збитків робочого часу, стимулювання праці на підприємстві. На основі цієї інформації здійснюється контроль за виконанням робочого часу на підприємстві, впровадження прогресивних методів праці, дотриманням правильного співвідношення між ростом продуктивності праці та заробітної плати.
На підприємстві облік чисельності робітників та службовців, їх заробітної плати повинен бути документальним, достовірним та однаковим у всіх галузях господарювання. Робітники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві у відповідності з Законом України, що конкретизує права та обов’язки робітників, а також оплату за виконану роботу, відрахування у фонди, розрахунок прибуткового податку. У зв’язку з цим на підприємстві організується оперативний та бухгалтерський облік праці та її оплата.
З метою виконання задач, що стоять перед обліком, на підприємстві обов’язково повинен бути контроль:
– за чисельністю персоналу та використанням робочого часу;
– за правильністю документального оформлення виробки робочих та службовців;
– за своєчасним нарахуванням заробітної плати та допомог, а також їх видаванням;
– за своєчасним утриманням сум податків та перерахування їх до бюджету;
– планування звітів про працю.
Складність ситуації, яка склалася на сьогоднішній день, з питання розрахунків з працюючими, пояснює актуальність вибраної теми.
1. Заробітна плата, як важлива ланка системи соціально-трудових відносин
1.1. Економічний зміст поняття «заробітна плата»
Закон України «Про оплату праці» визначає економічні та організаційні засади оплати праці ацівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сферою державного і договірного регулювання оплати праці. Він спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до установлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційна виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Існують таки види додаткової заробітної плати: за роботу у понаднормовий час; за сполучання професій; за роботу в нічний час; надбавки та доплаті по тарифним ставкам та посадовим окладам кваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідній роботі, за висококваліфіковану майстерність, як правило, встановлюються диференційовані надбавки до тарифних ставок робочих. Конкретний відсоток надбавки визначається в колективному договорі, який повинен враховувати що відповідає мінімуму по такій надбавці, визначені в генеральній або галузевій угоді.
Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за простій, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи). з 01.07.2000р — 118 грн.
До мінімальної заробітної плати не включаються: доплати; надбавки; заохочувальні і компенсаційні виплати.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать надбавки і доплати, не передбачені чинним законодавством і понад встановлені розміри; винагороди за підсумками роботи за рік; премії за винахідництво і раціоналізацію; за створення, освоєння і впровадження нової техніки; за своєчасну поставку продукції на експорт; одноразові заохочення окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань тощо. Вичерпний перелік основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат міститься в інструкції по статистиці заробітної плати, затвердженій наказом Мінстату України від 11.12.95 №323.
Усі державні, кооперативні підприємства і господарські товариства повинні вести окремий облік:
— фонду заробітної плати робітників і службовців: складу за списком; складу поза списком (поза штатом);
— разових та інших премій, які не включаються до фонду заробітної плати;
— інших грошових і натуральних виплат робітникам і службовцям.
Джерелами коштів на оплату праці на підприємствах є кошти, одержані в результаті їх господарської діяльності; в бюджетних установах асигнування з бюджету, а також частка доходів, одержаних у результаті їх господарської діяльності.
Дія установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел. Об’єднання громадян оплачують працю найманих працівників з коштів, які формуються згідно з їх статутами.
У підприємствах недержавної форми власності й об’єднаннях громадян (кооперативах, спільних підприємствах з іноземними інвестиціями, акціонерних та інших господарських товариствах) оплата праці здійснюється відповідно до положень, передбачених установчими документами, з дотриманням норм і гарантій в оплаті праці відповідно до
чинного законодавства.
Держава, згідно з Законом України «Про оплату праці», здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій, а також шляхом прогресивного оподаткування доходів громадян.
1.2. Системи, форми та види оплати праці
Заробітна плата — частина національного доходу, яка призначена для особистої потреби робітників та службовців. Заробітна плата — один з елементів виробничих витрат підприємства.
Під словом система слід розуміти сукупність принципів. які служать основою любого вчення. По відношенню до оплати праці система включає два напрямки: організацію праці та нарахування заробітної плати. Перше пов’язане з обліком відпрацьованого часу, а друге — з кількістю виконаної роботи. Тому система оплати праці розподіляється на дві форми: погодинна та відрядна, а вони в свою чергу мають різновидності.
Відрядна оплата праці — система заробітної плати, при якій заробіток залежить від обсягів виконаної роботи, потребує якості. Відрядна оплата праці має два різновиди: пряма відрядна та відрядно-преміальна. Різновид відрядної форми оплати праці є відрядно-прогресивна та акордна форми. При прямій відрядній формі оплати праця працівника винагороджується по відрядних розцінках за одиницю обігу незалежно від рівня виконаних норм виробки. Заробіток визначається помноженням обсягу якісно виконаних робіт на відрядну розцінку.
Непряма відрядна система праці — застосовується для оплати праці допоміжних робітників (підсобників). Заробітна плата підсобників залежить від результатів роботи основних робітників, яких вони обслуговують. При відрядно-прогресивній оплаті праці робочого, об’єм робіт, виконаний понад норму, сплачується по збільшених розцінках.
При відрядно-преміальній — виплачуються премії по відрядних розцінках понад заробіток за досягненні результати роботи.
Відрядна заробітна плата може бути індивідуальною та груповою (бригадною). При останній заробітна плата за виконані роботи розподіляється між членами бригади пропорційно розрядам робітників та кількості відпрацьованих ними годин.
Акордна оплата праці — одна з форм заробітної плати, яка є різновидом відрядної заробітної плати. Акордна заробітна плата нараховується на весь встановлений (узгоджений) обсяг робіт. Існує також акордно-преміальна оплата праці, при якій виплачуються премії за досягненні показники в роботі. Для обліку виробітку робочих застосовуються такі документи: наряд на відрядну роботу, який може бути індивідуальним або бригадним; маршрутний лист та інші. У наряді вказується обсяг вироблених робіт, сума заробітної плати, склад членів бригади, відпрацьований кожним час, розраховується коефіцієнт трудової участі у відповідності з яким розраховується премія робочим. Наряд закривається по мірі виконання завдання: він підписується бригадиром. Акордний наряд застосовується в бригадах «кінцевої продукції». Заробітна плата визначається відповідно до калькуляції.
Недоліком наряду є те, що неможливо встановити. хто винен у виготовленні бракованих виробів. Усі недоліки наряду усуваються у маршрутному листі; там вказується весь технологічний ланцюг і можливо прослідити. на який операції був зроблений брак.
Погодинна заробітна плата — форма оплати праці, коли обсяг виконаної роботи не піддається обліку та нарахуванню. Відомі дві форми погодинна оплати праці — проста погодинна та погодинно-преміальна.
При простій погодинній оплаті заробіток визначається виходячи з кількості відпрацьованого часу та кваліфікації працівника. Робітникам з погодинною заробітною платою сума заробітку визначається виходячи з годинної тарифної ставки та кількості відпрацьованих годин.
Основним напрямами соціальної політики України передбачений поступовий перехід (починаючи з 1999 року) на погодинну оплату праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати. Доцільно застосовувати таку систему оплати праці на підприємствах і в організаціях виробничої сфери, для яких основним критерієм ефективності виробництва є вимоги якості продукції при обмеженій її кількості. Впровадження погодинної оплати праці відповідає інтересам певних верств населення. Не зайнятого на постійній основі, такого як: жінки з малолітніми дітьми, молодь, яка суміщає роботу з навчанням, інваліди, немолоді працівники, які мають обмежену працездатність і зацікавлені в роботі на умовах неповного робочого часу.
Погодинна оплата праці передбачає проведення нарахування заробітної плати працівникам виходячи з погодинної тарифної ставки, яка встановлюється за домовленістю сторін або в колективному договорі, і фактичної кількості відпрацьованих ними годин за розрахунковий період.
При погодинно-преміальній оплаті додатково вводиться преміювання за якісне та своєчасне виконання завдань. Обов’язковою умовою преміювання є виконання місячного плану по технологічних етапах та обслуговування робочих місць, а також відсутність браку та простою машин та обладнання. Премії таким робочим нараховуються по місячним результатах роботи пропорційно відпрацьованого часу. Їх межовий розмір не повинен перевищувати 70% заробітку по тарифних ставках.
Документом по обліку відпрацьованого часу робітниками з погодинною заробітною платою є табель. Табель служить для обліку та контролю робочого часу, нарахування заробітної плати при погодинній формі оплати праці, складання звітності про чисельність і склад працівників.
Існує основна та додаткова заробітної плати:
При нарахуванні основної заробітної плати робітникам, яким установлена підрядна оплата праці, крім табелю необхідно мати відомості про виробітку та розцінки за виконану роботу.
Додаткова заробітна плата — ст. 105 КЗпП передбачено, що працівниками, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, зумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією або обов’язок тимчасово відсутнього працівника без увільнення від своєї основної роботи, здійснюється доплата за поєднання професій або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за поєднання професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.
При розрахунку заробітної плати робітників по тарифу годинну тарифну ставку потрібно помножити на кількість годин зміни. Розподіл заробітної плати при підрядній оплаті праці здійснюється трьома засобами: по коефіцієнту виробітку; по відпрацьованому часу, приведеного до першого розряду; по коефіцієнту трудової участі (КТУ).
Колективно-відрядна система оплати праці (бригадна) — це коли ту чи іншу роботу, виробництво продукції або надання послуг, за якими визначено відрядні розцінки, норми часу та виробітку, здійснює колектив (бригада). У зв’язку з чим заробіток окремого кожного працівника, члена такого колективу (бригади) залежить від результатів роботи всього колективу (бригади) та його особистого внеску в результат такої роботи. Розподіл заробітку колективу (бригади) між його членами (працівниками) здійснюється, як правило, пропорційно відпрацьованому часу, кваліфікації працівників, коефіцієнту трудової участі (КТУ) та, можливо іншим показникам. Конкретний порядок розподілу заробітку між членами колективу (бригади) визначається у колективному договорі.
На підприємстві застосовують оплату праці по трудових угодах. Трудова угода укладається між підприємством та робітником, який залучається зі сторони, для виконання конкретної роботи, якщо її неможливо виконати силами підприємства, або на договірних началах з відповідними підприємствами та організаціями. Тепер широке розповсюдження знайшла оплата праці по контракту, який заключається у домовленості сторін та пов’язується з виконанням умов контракту.
У випадках найма працівника по контракту, власник або уповноважений ним орган може встановлювати за згодою робітника також умови оплати праці, які визначені у колективному договорі або у індивідуальному договорі.
Розподіл заробітної плати на системи, форми та види оплати та види заробітної плати має важливе значення для бухгалтерії, оскільки в залежності від цього визначається синтетичний облік, на який відносяться витрати по нарахуванню заробітної плати.
Згідно зі ст. 107 КЗпП, робота у святковий і неробочий день(частина четверта ст.73 КЗпП) оплачується в подвійному розмірі:
— відрядникам за подвійним відрядними розцінками;
— працівникам, праця яких оплачується за погодинними ставками — в розмірі подвійної погодинної або денної ставки;
— працівникам, які отримують місячний оклад, — у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота здійснювалася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота здійснювалася понад місячну норму.
Оплата у вказаному розмірі здійснюється за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.
За бажанням працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку.
Робота в нічний час оплачується у підвищеному розмірі, що встановлюється генеральною, галузевими (регіональними) угодами і колективним договором, але не нижче ніж 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.
Оплата праці за незавершеним відрядним нарядом відповідно до ст. 109 КЗпП, у разі якщо працівник залишає відрядний наряд незавершеним з незалежних від нього причин, виконана частина роботи оплачується за оцінкою, визначеною за узгодженням сторін відповідно до існуючих норм і розцінок.
При невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата здійснюється за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).
При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата здійснюється відповідно до виконаної роботи (ст.111 КЗпП).
Оплата часу освоєння нового виробництва (продукції)— на час освоєння нового виробництва (продукції) (ст.113 КЗпП) власник підприємства або уповноважений ним орган може здійснювати оплату праці працівникам, які освоюють таке виробництво (продукцію), за середнім заробітком, розрахунок якого провадиться за раніше нарахованими заробітками. Середній заробіток може зберігатися не більше шести місяців.
Збереження заробітної плати при переведені на нижче оплачувану роботу і при переміщенні — за працівником зберігається середній заробіток, розрахунок якого провадиться за раніше нарахованими заробітками. Середній заробіток може зберігатися не більше двох тижнів від дня переведення. Якщо внаслідок переміщення працівника у нього зменшився заробіток з не залежних від нього причин, то йому здійснюється доплата, сума якої визначається в розмірі втрат працівника у середньому заробітку. Така доплата призначається протягом двох місяців з дня переміщення працівника.
Вибір системи оплати цілком і повністю є прерогативою роботодавця, але повинен бути оговорений з робітником у встановленому законодавством порядку. Адміністрація підприємства, виходячи із задач по випуску продукції, її якості і строкам постачання, можливостей впливу робітників на реалізацію наявних резервів виробництва з урахуванням їх статевих, вікових, професійно-кваліфікаційних та інших особливостей, розробляє конкретні системи оплати і пропонує їх до включення в колективний договір. Профспілка або інший, уповноважений трудовим колективом на переговори, орган може не погодитися із запропонованими системами тільки у разі, якщо вони потребують надмірної інтенсивності праці і погрожують нанести шкоду здоров’ю робочого. За засобом виміру кількості праці системи оплати класифікуються на відрядні (де кількість праці вимірюється кількістю виготовленої робітником продукції або виконаної роботи), погодинні (де кількість праці вимірюється кількістю відпрацьованого робітником часу) і акордні (де кількість праці вимірюється відповідним результатом виконання робот). Крім того, може бути застосована система участі робітника в розподілі чистого доходу підприємства, але при умові, якщо це не суперечить установчим документам підприємства.1.3. Нормативні документи, регламентуючі питання оплати праці
Основним законодавчим актом є Конституція України, на якому базується все законодавство, у тому числі і законодавство про працю.
У ст.43-46 Конституції України сказано, що кожен має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на безпечні і здорові умови праці і на заробітну плату, причому не нижче встановленого мінімуму. Цікаве те, що кожен громадянин має право на своєчасне отримання винагороди за свою працю і це його право захищається законодавством. Держава при цьому повинна створювати умови, необхідні громадянинові для повної реалізації своїх прав.
Для регулювання питань оплати праці використовують наступні закони, нормативні акти, Постанови Кабінету Міністрів України, інструкції, які затверджуються Кабінетом Міністрів України:
Закон України про оплату праці, який введено в дію з 1 травня 1995 р.
Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами всіх форм власності та господарювання, і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати. В цьому законі даються визначення «заробітна плата», «основна заробітна плата», «додаткова заробітна плата». Визначається мінімальна заробітна плата, законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці. Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральним узгодженням.
За порушення законодавства про оплату праці винні особи притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.
Контроль за додержанням законодавства про оплату праці на підприємстві здійснюється: Міністерством праці України та його органами; фінансовими органами; органами Державної податкової інспекції; професійними спілками та іншими органами (організаціями), що представляють інтереси найманих працівників. Вищий нагляд за додержанням законодавства про оплату праці здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.
Постанова від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 348 від 16.05.95.
Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках:
а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв‘язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки;
б) надання працівникам творчої відпустки;
в) виконання працівниками державних і громадянських обов’язків у робочий час;
г) переведення працівників на іншу, легшу нижче оплачувану роботу за станом здоров’я;
д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу, легшу роботу;
е) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини;
є) виплати вихідної допомоги, збереження середньої заробітної прати вивільненим працівникам на встановлений чинним законодавством період їх працевлаштування;
ж) службових відряджень;
з) направлення працівників на обстеження до медичних закладів;
і) звільнення працівників – донорів від роботи;
ї) залучення працівників до виконання військових обов’язків;
й) тимчасового переведення працівників у разі виробничої потреби на іншу, нижче оплачувану роботу;
к) забезпечення допомогою у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та допомогою по вагітності і пологах;
л) вимушеного прогулу;
м) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Закон України «Про відпустки». Вводиться в дію Постановою Верховної Ради № 505/96-ВР від 15.11.96 р. з 1 січня 1997 року, статті 7, 8 і частину першу статті 10 – з 1 січня 1998 року. Цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України. Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства. Які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.
Закон України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування». Нова ставка діє з 26 липня 1997 року.
Платниками збору є: суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх об’єднань, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у п.1 цієї статті, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади; фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси; фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, тощо.
Об’єктами оподаткування є: для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону — фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб. До цих витрат не належать витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами - виплата доходів у вигляді дивідендів, тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;
Постанова Кабінету Міністрів України №571 від 27.04.98р. м. Київ «Про обчислення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності». В ній визначено розміри допомоги різним категоріям працівників в залежності від різних факторів.
Закон України “Про колективні договори і угоди”. Цим Законом передбачено складання угод трьох рівнів: на державному – Державні, на галузевому – галузеві, на регіональному – регіональні угоди. На виробничому рівні (підприємства, що мають права юридичної особи та використовують найману працю) – укладаються колективні договори. У відповідності з цим Законом сторонами переговорів з метою укладання угод з питань, пов’язаних із трудовими відносинами, на всіх рівнях виступають, з одного боку – власники (власники майна підприємств) або уповноважені ними органи, а з іншого – профспілки або інші представницькі організації працюючих, що мають відповідні повноваження.
2. Облік праці та заробітної плати
2.1. Облік особистого складу та використання робочого часу
Для контролю за використанням трудових ресурсів ведеться поточний облік чисельності персоналу та затрат робочого часу. Ці показники є об’єктами оперативного обліку та статистичного узагальнення, в той же час вони органічно пов’язані з обліком заробітної плати і тому обробляються та контролюються бухгалтерією.
Основою обліку чисельності робітників є кваліфікація персоналу:
— по сфері застосування праці — промислово-виробничого персонал, персонал непромислового господарства;
— по категоріях персоналу — робочий (основного та додаткового виробництва), інженерно-технічні робітники, службовці, молодший обслуговуючий персонал, робітники охорони.
Робочий персонал враховується по професіях та кваліфікації. Оперативний облік чисельності персоналу ведеться у відділі кадрів та допомагає контролювати склад та рух чисельності робітників по підприємству та його структурних підрозділах. Для цього використовується єдина документація по прийому, звільненню та переміщенню робітників та уніфіковані регістри обліку особистого складу.
Регістром обліку особистого складу є особиста картка робочого та службовця. Повідомлення про прийом та звільнення, чи перевід на іншу роботу реєструється у особистій картці на основі приказу. За даними картотеки особистого складу ведеться облік зміни чисельності та складу робочих та службовців підприємства. Облік робочого часу та контроль за станом трудової дисципліни на підприємстві здійснюється табельним методом.
Кожному робітнику на підприємстві, якого беруть на роботу присвоюється табельний номер і у його трудовій книжці робиться відмітка про зарахування на роботу. На знов прийнятого робітника відкривається особиста картка, в якій вказуються необхідні анкетні дані, і всі зміни, які відбуваються по службі.
Бухгалтерія на кожного робітника відкриває особовий рахунок. Табельний облік може вестись наступними способами:
— жетоном — з використанням табельних марок;
— картковим — при використанні контрольних годинників пропуску, шляхом здачі та видачі пропусків; за допомогою контрольно-пропускних засобів.
На багатьох підприємствах безпосередній контроль передається в ведення виробничих підрозділів, що сприяє укріпленню дисципліни. Табельні номери встановлюються на підприємстві в цілому, при чому кожному виробничому підрозділу відводиться своя серія номерів. Оперативний облік явок робітників та облік їх перебування на роботі ведеться в цілому по підприємству або по кожному виробничому підрозділу в спеціальній книзі обліку використання робочого часу (форма № Т-12 або форма № Т-13). По формі № Т-12 крім обліку використання робочого часу проводиться розрахунок заробітної плати, а форма № Т-13 - тільки для обліку робочого часу. В табель вносять прізвища всіх робітників, незалежно від форм оплати праці. Відображаються в ньому тільки відхилення від нормального використання робочого часу (хвороба, прогул тощо). У верхній частині строки відповідний робітник, у якого є відхилення від нормального використання робочого часу, записують кількість годин відхилення, а в кожній частині строки - повне зазначення відхилення. У кінці місяця у табелі по кожному робітнику підраховується та зазначається загальний календарний фонд робочого часу, кількість неявок по різних причинах, інші втрати, а також фактично відпрацьований час. Все це робиться за допомогою комп’ютера. Пізніше повністю оформлений табель передається в бухгалтерію, де використовується для розрахунку заробітної плати робітникам підприємства.
2.2. Порядок нарахування заробітної плати працівникам
Порядок нарахування заробітної плати, належної працівникам підприємства, залежить від форм оплати праці, що застосовуються на підприємстві, і організації виконання самих робіт (в індивідуальному порядку чи бригадою).
При погодинній оплаті праці основним документом, який служить підставою для нарахування заробітної плати, є табель використання робочого часу (ф. № П-12 і № П-13). У цьому разі для розрахунку погодинного заробітку працівника достатньо знати його розряд, погодинну тарифну ставку даного розряду і кількість відпрацьованих годин за табелем. При розрахунку заробітної плати за посадовим окладом останній зберігається при відпрацюванні всіх робочих днів місяця. Якщо відпрацьована неповна кількість робочих днів, середньоденний заробіток множиться на кількість відпрацьованих днів.
Приклад: Посадовий оклад працівника — 200 гри. Робочих днів у звітному місяці — 25, фактично відпрацьовано працівником — 21 день. Середньоденний заробіток — 8 грн. (200 грн. : 25). Сума погодинного заробітку -168 грн. (8 грн. × 21).
При відрядній оплаті праці та індивідуальному виконанні робіт заробіток робітника визначається множенням кількості виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг), зазначених у відповідних первинних документах, на встановлену розцінку за одиницю роботи. При бригадній
формі організації праці заробітна плата і премії за виконану роботу нараховуються всій бригаді, а потім розподіляються між членами бригади пропорційно до відпрацьованих кожним робітником годин з урахуванням їх кваліфікації (розряду).
Для цього роблять розрахунок у такій послідовності:
1) множиться відпрацьована кількість годин кожним робітником на їх погодинні тарифні ставки і підсумком цих добутків знаходять заробіток бригади за тарифними ставками;
2) визначають відношення відрядного заробітку бригади до заробітної плати її членів за тарифними ставками (коефіцієнт приробітку);
3) множать заробіток за тарифною ставкою кожного члена бригади за фактично відпрацьований час на коефіцієнт приробітку, визначаючи відрядний заробіток окремих членів бригади.
Оплата праці за час понад норму здійснюється відповідно до ст. 106 КЗпП України в подвійному розмірі погодинної ставки (при погодинній оплаті праці); при відрядній оплаті праці нараховується доплата в розмірі 100% тарифної ставки робітника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною формою, — за всі відпрацьовані понад норми години.
Оплата праці в нічні години (з 10 годин вечора до 6 годин ранку) відповідно до ст. 108 КЗпП України здійснюється в підвищеному розмірі, який встановлюється генеральними, галузевими (регіональними) угодами, але не нижче 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.
Оплата праці у святкові і неробочі дні згідно зі ст. 103 КЗпП України здійснюється в подвійному розмірі.
Порядок оплати за час простою не з вини робітника оплачується з розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). Час простою з вини робітника не оплачується.
Доплати за сумісництво професій (посад) встановлюються на певний строк і визначаються за наказом керівника у розмірі, який залежить від характеру і складності виконуваних робіт.
Оплата праці по середньому заробітку. Кабінет Міністрів України постановою від 08.02.95 № 100 (з доповненнями і змінами, внесеними постановами від 16.05.95 № 348 та від 24.02.97 № 185) затвердив Порядок визначення за робітної плати, дія якого поширюється на підприємства, установи й організації всіх форм власності.
Виходячи із затвердженого Порядку визначення середньої заробітної плати, при нарахуванні оплати за час чергової і додаткової відпустки в календарних днях або за час відпустки у зв'язку з навчанням без відриву від виробництва, які надаються в календарних днях, виходять з сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців (або менший фактично відпрацьований період). У підрахунок середнього заробітку включаються всі види основної і додаткової заробітної плати, преміальні виплати (у тому числі одноразові заохочення працівникам за виконання важливих виробничих завдань, винагорода за результатами роботи підприємства за підсумками року), а також допомога по тимчасовій непрацездатності (за винятком виплат, передбачених п. 4 Порядку). Шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед настанням відпустки 12 місяців (або менший фактично відпрацьований період) на відповідну кількість календарних днів року (або менший відпрацьований період), за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством, і множенням на кількість календарних днів відпустки визначають заробітну плату працівникові за час відпустки.
Якщо визначена за таким розрахунком сума заробітної плати за час відпустки виявиться нижче тарифної ставки або посадового окладу працівника на день відпустки, то підприємствам згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.03.92 № 140 «Про додаткові заходи у зв'язку з підвищенням заробітної плати» дозволено брати до розрахунку заробітну плату, встановлену з дня її останньої зміни, починаючи з якої здійснюється виплата по середньому заробітку.
У випадках, коли частина відпустки переходить на наступний місяць, заробітна плата за ці дні відпустки обліковується у звітному місяці як виданий аванс і при складанні балансу відображається в складі статті активу «Розрахунки з різними дебіторами». Зазначені суми відносяться
на витрати виробництва або обігу в наступному місяці (в кореспонденції з кредитом рахунка 66 «Розрахунки з оплати праці»).
В інших випадках збереження середньої заробітної плати (оплата часу при виконанні державних і громадських обов'язків, перерв у роботі матерів, які годують немовлят, пільгових годин підлітків тощо), а також при нарахуванні допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплаті відпусток по вагітності і пологах середньомісячна заробітна плата визначається виходячи з виплат за останні два календарних місяці. Працівникам, які відпрацювали на підприємстві менше двох місяців, середня заробітна плата визначається виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох місяців працівник не працював, заробітна плата визначається виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого відповідно з чинним законодавством або з інших поважних причин працівник не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, з розрахункового періоду виключається. Крім того, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігався середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпустки тощо), а також допомога по тимчасовій непрацездатності.
Нарахування виплат, визначених за два останніх місяці, здійснюється множенням середньоденного заробітку на кількість робочих днів. Середньоденний заробіток визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на кількість робочих днів (годин) за цей період.
У разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів) згідно із законодавчими актами в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, робиться коригування заробітку на коефіцієнт його підвищення.
Час виконання державних і громадських обов'язків оформляється табелем обліку робочого часу і засвідчується довідкою організації і установи, де вони виконувались. Він оплачується за середньоденним (або середньогодинним) заробітком з розрахунку двох календарних місяців роботи. Додаткові перерви в роботі матерів, які годують немовлят, оформляються довідками медичних установ. Перерви мають бути не раніше ніж через три години і тривалістю не менше 30 хвилин кожна. Середньо-годинний заробіток визначається виходячи з середньої заробітної плати за останніх два календарних місяці.
Чинним законодавством для працівників-підлітків встановлена тривалість робочого часу на тиждень: віком від 16 до 18 років - 36 годин, віком від 15 до 16 років – 24 години. Пільгові години оплачуються: робітникам-відрядникам - за тарифною ставкою робітника-відрядника відповідного розряду; робітникам-погодинникам - за тарифною ставкою робітника-погодинника відповідного розряду.
При звільненні працівника або виході на пенсію з ним здійснюється остаточний розрахунок як по заробітній платі за відпрацьований час у звітному місяці, так і за час відпустки, яка до звільнення не була використана.
При звільненні працівника у зв'язку із змінами в організації виробництва (у тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілюванню, скорочення чисельності працівників) за звільненим працівником згідно з п. І ст. 40 КЗпП України зберігається середня заробітна плата на період
працевлаштування) але не більше ніж за три місяці з дня звільнення з урахуванням вихідної допомоги, а також безперервний стаж роботи, якщо перерва в роботі після звільнення не перевищує 3 місяці.
Вихідна допомога визначається виходячи з виплат за останні два календарних місяця, що передували звільненню. Якщо протягом останніх двох календарних місяців перед звільненням працівник не працював, середня заробітна плата визначається виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. У разі, якщо працівник не мав заробітку і в ці два календарних місяці, то розрахунок вихідної допомоги здійснюється виходячи зі встановлених йому в трудовому договорі тарифної ставки або посадового окладу.
При призові працівника до військової служби (або направленні до альтернативної служби) вихідна допомога виплачується у розмірі не менше 2-місячного середнього заробітку (п. З ст. 39 КЗпП). Вихідна допомога не оподатковується прибутковим податком і ніякі інші утримання з неї не робляться.
При розрахунку середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій згідно зі ст. 65 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за вибором особи, яка звернулась за пенсією, вибірка заробітної плати може здійснюватися за 24 останніх календарних місяці роботи підряд перед звертанням за пенсією, або 60 календарних місяців роботи підряд протягом всієї трудової діяльності перед звертанням за пенсією, незалежно від наявності перерв у роботі.
2.3. Облік оплати відпусток.
За перший рік роботи відпустка робітникам і службовцям надається, згідно трудового законодавству, по закінченню 11 місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Відпустка за другий і наступні роки надається згідно встановленому графіку черговості відпусток в будь-який період року.
Нарахування сум виплат за період відпусток регламентується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабміну від 08.02.1995р. №100 (зі змінами і доповненнями постановою Кабміну від 16.05.1995року), а також Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996року.
Згідно цих документів щорічна відпустка надається працівникам за фактично відпрацьований рік, який відраховується з дня укладання трудового договору.
Тривалість відпусток з 1.01.1997 року незалежно від режимів та графіків роботи всім працюючим розраховується в календарних днях.
Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, що мають дітей або компенсації за невикористану відпустку, тривалість яких розраховують в календарних днях, проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножують на кількість календарних днів відпустки. Святкові і неробочі дні, що припадають на період відпустки, не оплачуються. У році кількість неробочих і святкових днів складає 12.
Приклад 1. Працівник підприємства має право на щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні та додаткову відпустку - 6 календарних днів. Відпустка надається з 23 квітня 2001 року. Сума заробітної плати за 12 попередніх місяців, починаючи з квітня 2000 року по березень 2001 року складає 1625 грн. Кількість календарних днів у році складає 353 (за винятком святкових і неробочих).
Середньоденний заробіток складає 1625 грн. / 353 = 4,6 грн.
Сума відпускних складає:30 днів (24 дні + 6 днів) * 4,6 грн. = 138 грн.
Фактично тривалість невиходів на роботу становитиме 33 календарних дні, оскільки на відпустку припадають святкові дні 1,2 і 9 травня, які у тривалість відпустки не включаються і не оплачуються.
Працівнику, що працював на підприємстві менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця, наступного після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпуск чи виплачується компенсація за невикористаний відпуск.
Працівникам, що пропрацювали на підприємстві менше двох календарних місяців, середня зарплата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток до фактичного заробітку включається:
— основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу і роботу в нічний час, суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування, високі досягнення у праці (високу професійну майстерність), умови та інтенсивність праці, керівництво бригадою, вислугу років та ін.);
— виробничі премії і премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії;
— винагороди за підсумками роботи за рік та інші;
— виплати за час попередньої ввідпустки, за час виконання державних і громадських обов’язків, за час службових відряджень;
— виплату у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.
Усі виплати включаються до розрахунку середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без врахування сум податків, аліментів тощо.
3. Облік розрахунків з працівниками по заробітній плати
3.1.Утримання з заробітної плати
Утримання, які проводяться із заробітної плати, представляють собою форму стягнення з робітників та службовців податків та інших платежів. Згідно з діючим законодавством, з заробітної плати робочих та службовців бухгалтерія підприємства утримує прибутковий податок (див. табл.), суми по виконавчих листах, по виконавчим надписам нотаріальних органів; грошові нарахування, які державними органами контролю, штрафи, які встановлюються в адміністративному порядку. З заробітної плати також утримується :
1% — у Пенсійний фонд;
0,5% — у фонд соціального страхування;
1% — профспілкові внески.
Відповідно до Указу Президента України від 22.11.95 № 1082/95 «Про внесення змін в Указ Президента України від 13.09.94 № 519» сукупний оподаткований доход для вирахування прибуткового податку визначається в гривнах, соті частини гривні ( від 1 коп. до 99 коп.) не враховуються. Державна податкова адміністрація України від 12.09.96 р. № 17-214/10-6069 довела до відома шкалу ставок оподаткування для вирахування прибуткового податку з доходів громадян.
За прострочення встановлених строків уплати (перерахування) прибуткового податку, в тому числі не утриманого із джерел виплати або утриманого не повністю, сплачуться пеня в розмірі подвійної річної облікової ставки НБУ від суми недоплат.
Наприклад, якщо сума недоплати по прибутковому податку становить 500 грн., за який була виявлена недоплата, складає 60 днів, а ставка НБУ 25%, то розрахунок буде наступним :
(25% × 2) : (100% × 360 днів ) × 60 днів × 500 грн. = 41,66 грн.
Після нарахування суми заробітної плати бухгалтерія проводить розрахунок утримань. Різниця між нарахованою сумою заробітної плати та утримань представляє суму до видачі для кожного робітника.
Таблиця
Шкала ставок оподаткування для визначення прибуткового
податку з громадян
| Місячний сукупний оподатковуваний доход | Ставки та розміри податку |
| До 17грн. (один неоподатковуваний мінімум) | не оподатковується |
| 18грн. - 85грн. (від 1 до 5 неоподатковуваних мінімумів) | 10% від суми доходу, що перевищує розмір одного неоподатковуваного мінімуму |
| 86грн. - 170грн. ( 5 - 10) | 6грн. 80коп. + 15% суми, що перевищує 85 грн. |
| 171 грн. - 1020грн. (10 -60) | 19грн. 55коп. + 20% суми, що перевищує 170грн. |
| 1021грн. - 1700грн. (60 - 100) | 189грн. 55коп. + 30% суми, що перевищує 1020грн. |
| 1701грн. і вище (понад 100 неоподатковуваних мінімумів) | 393грн. 55коп. + 40% суми, що перевищує 1700грн. |
3.2. Натуральна оплата праці
У період тотальних неплатежів великого поширення набула така форма оплати праці, як натуроплата. Законом України "Про оплату праці" (ст. 23 КЗпП) визначено форми виплати заробітної плати. Заробітна плата на території України виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань і розписок або в будь-якій іншій формі заборонена.
Як виняток колективним договором може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами, не нижчими за собівартість) у тих галузях або за тими професіями, де така виплата, еквівалентна за вартістю оплаті праці у грошовому виразі, є звичайною або бажаною для працівників, за винятком товарів, перелік яких встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. N 244. Виплата зарплати власною продукцією або покупними товарами, якщо їх включено до Переліку, є порушенням законодавства про працю.
Якщо працівник звернеться до адміністрації з проханням відпустити йому товари, придбані з метою подальшої реалізації, або продукцію власного виробництва, то підстав відмовити йому немає. У такому разі необхідна наявність заяви від працівника із зазначенням конкретних товарів і проханням вирахувати їх вартість із належної до видачі заробітної плати.
Особливий інтерес до здійснення виплат у натуральній формі в даний час пов'язаний також і з тим, що натуральна оплата праці стала єдиною альтернативою для підприємств, що мають податкову заборгованість, виплатам по оплаті праці коштами.
У відповідності зі ст. 23 Закону про оплату праці заробітна плата робітникам підприємств на території України виплачується в грошових знаках, що мають законне обертання на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань і розписок або будь-який інший формі, у тому числі в іноземній валюті, забороняється.
Колективним договором, у якості винятки, може бути передбачена часткова виплата заробітної плати натурою (по цінах не нижче собівартості) у тих галузях і по тим професіям, де така виплата, еквівалентна по вартості оплаті праці в грошовому вираженні, є звичайної і бажаної для робітників, за винятком товарів, перелік яких установлений постановою КМУ від 03.04.93 р. № 244, із змінами, внесеними постановою КМУ від 03.04.96 р. № 400.
Що стосується оподатковування операцій по видачі натуроплати робітникам, то відповідно до п. 4.2 ст. 4 Закону про ПДВ у випадку здійснення операцій по натуральних виплатах у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відношеннях із підприємством, база оподатковування визначаються виходячи з фактичної ціни операції, але не нижче звичайні ціни.
Висновки
Заробітна плата – це точка перетину інтересів багатьох:: підприємства; працівника, податкової, фондів тощо. Кожна з цих сторін оцінює значення заробітної плати майже як найважливіше. У зв’язку з цим важко переоцінити значення роботи бухгалтера, пов’язаної з обліком витрат на оплату праці. Вона, як правило, найбільш складна та трудомістка. Помилка у нарахуванні заробітної плати автоматично призводить до цілої серії помилок і порушень, які є найважчими за своїми наслідками. Є тільки один спосіб уникнути таких помилок-абсолютно точно знати, як проводити будь-які розрахунки, пов’язані із заробітною платою. Питання нарахування заробітної плати, а також податкового і бухгалтерського обліку оплати праці займають особливе місце в роботі бухгалтерії кожного підприємства. З одного боку, це пов'язано з відношенням до таких питань власне робітників, для яких заробітна плата служить основним джерелом матеріальних благ. З іншого боку, - з той обставиною, що суми, що спрямовуються підприємством на оплату праці, так чи інакше служать мірою, що визначає надходження податків і обов’язкових зборів у бюджет і цільові фонди.
Бухгалтерський облік на підприємстві повинен забезпечувати: точний розрахунок заробітної плати кожного робітника відповідно до кількості і якості витраченої праці, що діють формами і системами його оплати, правильний підрахунок утримань із заробітної плати; контроль за дисципліною праці, використанням часу і виконанням норм виробітки робітниками, своєчасним виявленням резервів подальшого росту продуктивності праці, витратою фонду заробітної плати (фонду споживання) і т.п.; правильне нарахування і розподіл по напрямках витрат відрахувань на соціальне страхування і відрахувань у Пенсійний фонд України.
Перехід до ринкових відносин економіки України, в якій раніше панувала централізована система планування і керування, потребує переробки системи бухгалтерського обліку, звітності, контролю, аналізу, а також придбання фахових навичок і уміння робітників приймати правильні й ефективні управлінські рішення.
Основою ефективної діяльності будь-якого суб'єкта господарювання виступає чітко налагоджена система урахування і контролю. Незалежно від форми власності фірмі необхідний бухгалтерський облік як основа, що підтверджує юридичну і фінансову обґрунтованість дій фірми, її взаємодії з органами державного керування і правопорядку і дотримання встановлених норм і правил.
Останнім часом законодавчі і нормативні документи, що регламентують оподатковування витрат на оплату праці, змінювалися досить часто і кардинально. Яскравим прикладом служить Закон України «ПРО збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26 06 97 р № 400/97 ВР, із змінами і доповненнями У цей документ дев'ять разів вносилися зміни і доповнення відповідними законами України Два з них стосувалися безпосередньо зміни бази оподатковування збором у Пенсійний фонд для підприємстві, а один — ставки збору для робітників підприємства .Тому бухгалтеру важливо знати, як здійснювати оподаткування тієї або іншої виплати в даний час
Бухгалтерський облік тісно пов'язаний із багатьма категоріями економічних наук, і насамперед - із категоріями споживчого ринку — ціною, рентабельністю, прибутком, фінансовою усталеністю, ліквідністю. Бухгалтерський облік служить першоосновою ефективної господарської діяльності.
Організація заробітної плати визначається трьома елементами: тарифною системою, нормуванням праці і формами та системами оплати праці. Тарифна система, яка є основою організації оплати праці, включає в себе тарифну сітку, тарифну ставку і тарифно-кваліфікаційні довідники.
Нормування праці включає два показники: норму виробітку і норму часу. Норма виробітку встановлює кількість одиниць продукції, яка повинна бути виготовлена за одиницю часу; норма часу - час, необхідний для виконання роботи в певних умовах.
Існують 2 форми оплати праці - погодинна і відрядна. При погодинній заробіток залежить від кількості відпрацьованого часу і тарифної ставки (зарплата за одиницю часу); при відрядній - від кількості виробленої продукції і розцінок (зарплата за одиницю продукції( на неї.
Застосовують 2 системи погодинної форми оплати праці — проста погодинна і погодинно-преміальна, при якій робітники крім основного заробітку отримують ще й премії.
Відрядна форма оплати праці має такі системи: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна і акордна.
Техніка підрахунку заробітної плати складається з трьох етапів: нарахування, утримання із заробітної плати та визначення зарплати до видачі на руки. При погодинній заробітній платі сума нарахованої зарплати визначається як добуток відпрацьованих нормо-годин на тарифну ставку. При відрядній сума нарахованої зарплати визначається множенням встановленої розцінки за одиницю виробітку на кількість виробів (якщо це пряма відрядна), визначається норма виробітку (якщо це відрядно-преміальна).
Утримання із заробітної плати відображається у правій частині розрахункової відомості. До них відноситься прибутковий податок, який обчислюється виходячи з ставок прибуткового податку з доходів громадян; суми по виконавчих листах, по виконавчих написах нотаріальних контор; суми з осіб, що відбувають виправні роботи; профспілкові внески; одержаний аванс за звітний місяць; своєчасно не повернуті підзвітні суми; грошові нарахування (на нестачі товарно-матеріальних цінностей, розкрадання тощо), штрафи та інші відрахування відповідно до чинного законодавства України; відрахування до Пенсійного фонду.
Загальна сума утримань не повинна перевищувати 50% суми заробітної плати за мінусом податків.
Різниця між нарахованою сумою заробітної плати і утриманнями складає суму до видачі на руки для кожного робітника. Видача зарплати проводиться по платіжних відомостях у встановлені на підприємстві дні місяця на протязі 3-х днів, рахуючи отримання грошей в банку. По закінченню цього строку касир перевіряє, підсумовує видану зарплату, а проти тих, що не отримали її проставляє штамп «депоновано». На депоновані суми касир складає реєстр невиданої зарплати, які здаються в банк на розрахунковий рахунок.
Відпустки робітникам і службовцям за перший рік роботи надаються по закінченню 11 місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Тривалість відпусток з 01.01.1997р. всім працюючим розраховується в календарних днях. Сума відпускних нараховується виходячи з сумарного заробітку за останні 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період; з кількості календарних днів у році чи меншого відпрацьованого періоду і кількості календарних днів відпустки.
Синтетичний облік основної і додаткової заробітної плати та її використання ведеться на рахунку 70 «Розрахунки по оплаті праці». По кредиту 70 рахунку відображаються нарахування заробітної плати, а по дебету - утримання та видача заробітної плати.
Використана література
1. Закон України «Про оплату праці».
2. Закони України, т. 1-8, Київ, 1999 р.
3. Інструкція зі статистики заробітної плати. Галицькі контракти, №3.1997р.
4. Порядок нарахування середньої заробітної плати. Постанова Кабміну України від 8.02.95р. №100 Баланс №2, 1997р.
5. Сопко В.В. Бухгалтерський облік. Київ, 2000.
6. Грабова Н.М., «Теорія бухгалтерський обліку»
7. Завгородний В.П. «Бухгалтерський облік в Україні»
8. Ткаченко Н.М. «Бухгалтерський фінансовий облік»
9. Баланс 2000-2001 рр.
10. «Вісник податкової служби України» 1999-2001рр.
11. Все о бухгалтерском учете 2000-2001 гг.
12. Галицькі Контракти 2000-2001рр.
13. Налоги и бухгалтерский учет.
