Реферат

Поняття, встановлення, зміна цільового призначення

земель України

План
1.                Вступ.
2.                Категорії земель.
3.                Встановлення та зміна цільового призначення земель.
4.                Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
5.                Висновок.
6.                Література.

Вступ
Належність земель до земель України визначаєть­ся знаходженням їх в межах території держави. На­явність території — це обов'язкова ознака держави. Оскільки територією держави є і острови, а також зем­лі, зайняті водними об'єктами, то і вони також вклю­чаються до складу земель України.
В межах території України можуть знаходитися зем­лі, які перебувають у державній, приватній та комуналь­ній власності. Закріплення в законі багатосуб'єктності права власності на землю виключає можливість віднесен­ня земель України до єдиного державного земельного фонду.
Єдиною є територія України, яка згідно Закону «Про планування і забудову територій» представляє собою частину земної поверхні у визначених межах (кордо­нах) з властивими їй географічним положенням, при­родними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розта­шованими під нею надрами.
Землі в межах території України характеризують­ся різним цільовим призначенням. Основне цільове призначення земель — головний і єдиний критерій диференціації земель на окремі категорії, які мають особливий правовий режим. Особливості правового режиму земель кожної категорії визначаються специ­фікою їх цільового призначення.
Крім земель, розташованих в межах території Укра­їни, до її земель можуть відноситись земельні ділянки, які розташовані за межами території України, належать їй на праві державної власності і мають відповідний правовий режим, який визначається законодавством іноземної держави.
Згідно ст. 85 Земельного кодексу іноземні держави можуть набувати у власність на території України зе­мельні ділянки для розміщення будівель і споруд ди­пломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів. На таких же умовах і Україні можуть належати від­повідні земельні ділянки, які теж будуть відноситись до земель України.
Категорії земель
Усі землі в межах території України за основними цільовим призначенням поділяються на дев'ять само­стійних категорій.
У порівнянні з раніше чинним земельним законо­давством у складі земель України сталися суттєві зміни. Так, замість земель населених пунктів, які ра­ніше визнавалися законом як самостійна категорія земель, а фактично згідно Конституції України є оди­ницею в системі адміністративно-територіального уст­рою держави, запроваджено нову категорію земель землі житлової та громадської забудови. Землі оздоров­чого, рекреаційного, історико-культурного призначен­ня визнано Земельним кодексом самостійними специ­фічними категоріями земель.
Землі запасу як самостійну категорію земель ану­льовано. Але згідно частини 2 коментованої статті до складу кожної категорії земель можуть входити зем­лі запасу. Це стосується тільки тих земельних діля­нок, які не надані у власність або користування грома­дян чи юридичних осіб. Так, згідно ст. ЗО Земельного кодексу земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогос­подарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або ж передаються у власність чи користування відповідно до Земельного кодексу. В цьому випадку йдеться про можливість включення відповідних земельних ділянок до земель запасу у складі земель сільськогосподарсь­кого призначення.
Землі в межах України є неоднорідними за своєю якістю, природними, біологічними, хімічними та інши­ми показниками. Крім того, окремі землі характери­зуються певними особливостями і можуть використо­вуватись з різною метою. Одні використовуються як засіб виробництва в сільському і лісовому господарс­тві, інші — як територіальна просторова база для роя­міщення різних об'єктів (ст.ст. 22, 38,112 ЗК).
В основі поділу земель України на самостійні кате­горії — основне цільове призначення. Саме цей кри­терій враховують уповноважені державні органи та органи місцевого самоврядування, які планують вико­ристання земель, їх розподіл та перерозподіл. Цільове призначення земель визначається уповноваженими органами на підставі даних обліку та земельного ка­дастру. Як головний критерій класифікації земель України їх основне цільове призначення впливає і ви­значає зміст прав і обов'язків суб'єктів земельних пра­вовідносин, органів управління використанням та охо­роною земель.
Використання земель по основному цільовому при­значенню не виключає можливості використання їх одночасно і для інших цілей, наприклад, землі сільсь­когосподарського призначення — для будівництва внутрішньогосподарських доріг, землі транспорту в смузі відведення — для городництва тощо.
Поділ земель на самостійні категорії, що здійснюєть­ся за основним цільовим призначенням, представляє собою первісну класифікацію. В середині кожної кате­горії земель можлива подальша класифікація на види і підвиди в залежності від певних підстав критеріїв (су­б'єкти права власності на землю чи права землекорис­тування, конкретне цільове призначення та ін.). Так, скажімо, землі сільськогосподарського призначення можуть бути класифіковані на землі сільськогосподар­ських підприємств, які використовують їх для веден­ня товарного сільськогосподарського виробництва і землі несільськогосподарських підприємств, установ та організацій, які надаються для ведення підсобного сіль­ського господарства. Серед цих земель самостійне мі­сце займають також сільськогосподарські та несільсь-когосподарські угіддя. Наприклад, у складі земель транспорту виділяються землі залізничного, морсько­го, річкового, авіаційного, трубопровідного, міського еле­ктротранспорту, автомобільного транспорту та дорож­нього господарства. Правовий режим кожної категорії земель визначається окремими правовими припи­сами, які зосереджені в самостійних главах кодексу.
Класифікація земель і відмінності в правовому ре­жимі окремих категорій відображають їх положення як об'єктів державного управління, права власності і права землекористування.
Встановлення та зміна цільового призначення земель
В основі віднесення земель до конкретної категорії лежить їх основне цільове призначення.
Формування складу земель України та віднесення їх до конкретної категорії, а також видів і підвидів здійснюється на підставі рішень уповноважених дер­жавних органів та органів місцевого самоврядування. Саме ці органи приймають рішення про передачу зе­мель у власність, надання їх у користування, вилучен­ня (викуп) земельних ділянок. Так, при вилучені (ви­купі) земель у сільськогосподарського підприємства і передачі чи надання для будівництва промислового підприємства, залізниці, автомобільної дороги тощо землі сільськогосподарського призначення переходять до категорії земель промисловості, транспорту та ін. При вилученні ж земельних ділянок у промислових підприємств і передачі їх, наприклад, для будівництва магістрального газопроводу має місце переведення од­ного виду земель в інший в межах однієї категорії.
Крім віднесення земель до певної категорії, яке пов'язане із здійсненням правомочності по розпоряд­женню землею (фактично закріпленню основного ці­льового призначення), законодавству відоме переведен­ня земель із однієї категорії до іншої. Таке переведення земель здійснюється в результаті зміни їх цільового призначення. Наприклад, освоєння земель для сільсь­когосподарських і лісогосподарських потреб у відпо­відності зі ст. 209 ЗК фактично означає переведення земель із інших категорій у категорію земель сільсь­когосподарського призначення або лісового фонду.
Зміна цільового призначення земель теж провадить­ся органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про переда­чу цих земель у власність або надання у користуван­ня, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.
Зміну цільового призначення земель закон пов'язує також з прийняттям рішень компетентних органів про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Такі об'єкти можуть ство­рюватися у відповідності із ст.ст. 46 і 53 Земельного кодексу.
Що ж стосується зміни цільового призначення зе­мель, які перебувають у власності громадян або юри­дичних осіб, то це питання вирішується дещо інакше. Хоча встановлення і зміна цільового призначення зе­мель — це прерогатива їх власника, закон встановлює відповідні обмеження прав власників з цього приво­ду. Йдеться про те, що вказана зміна цільового при­значення можлива лише за ініціативою власників від­повідних земельних ділянок у порядку, що встановлю­ється Кабінетом Міністрів України.
Переведення земель із однієї категорії в іншу може бути і не пов'язане із вилученням та наданням зем­лі. В цьому випадку переведення може бути здійсне­не органами, які затверджують проекти землеустрою. Так, це може мати місце, скажімо, при усуненні через­смужжя та інших незручностей у землекористуванні сільськогосподарських підприємств. При цьому час­тина сільськогосподарських земель може бути пере­дана в категорію земель несільськогосподарського призначення, а земельні ділянки несільськогосподар­ського призначення — сільськогосподарським підпри­ємствам.

Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель
Порушення порядку встановлення та зміни цільо­вого призначення земель тягне за собою настання пев­них негативних правових наслідків.
По-перше, такі порушення є підставою для визнан­ня недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, з якими пов'язане виникнення права власності чи права землекористу­вання громадян та юридичних осіб. Визнання недійс­ним рішень уповноважених органів здійснюється в судовому порядку.
По-друге, визнання недійсними угод щодо земель­них ділянок. Маються на увазі цивільно-правові уго­ди (купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земель­них ділянок), при здійсненні яких було порушено по­рядок встановлення та зміни цільового призначення відповідних земельних ділянок. Такі угоди визнають­ся недійсними за рішенням суду. Правові наслідки та загальні підстави визнання таких угод недійсними встановлені ст.ст. 48-49 Цивільного кодексу України (див. комент. до ст. 210 ЗК України).
По-третє, відмова в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Державна реєстрація земельних ділянок — складо­ва частина державного земельного кадастру. Держав­ний земельний кадастр ведеться уповноваженим ор­ганом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Якщо після державної реєстрації земельної ділян­ки буде встановлено, що порядок встановлення та змі­ни цільового призначення земельної ділянки поруше­ний, державна реєстрація визнається недійсною.
І нарешті, по-четверте, притягнення до відповідаль­ності осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Порушення порядку встановлення та зміни цільо­вого призначення земель не названо в ст. 211 Земельно­го кодексу як самостійне порушення земельного зако­нодавства. Але тут можна говорити, що це порушення нерозривно пов'язане з приховуванням від обліку і реєстрації та перекрученням даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок, або ж подан­ня до державної реєстрації невірної інформації про земельну ділянку.

Висновок
Земля як складова частина біосфери включає ґрун­ти та інші природні елементи ландшафту, що органіч­но пов'язані між собою і забезпечують належне існу­вання флори і фауни та життєдіяльність людини.
Конституція України, зважаючи на виключно важ­ливе значення землі у всіх сферах економіки країни, проголошує її основним національним багатством і запроваджує при цьому імперативний принцип особли­вої охорони зазначеного найважливішого компонента біосфери.
Землі в межах території України характеризуються різним цільовим призначенням. Основне цільове призначення земель — головний і єдиний критерій диференціації земель на окремі категорії, які мають особливий правовий режим. Особливості правового режиму земель кожної категорії визначаються специфікою їх цільового призначення.
Порушення порядку встановлення та зміни цільо­вого призначення земель тягне за собою настання пев­них негативних правових наслідків.

Література
1.                Конституція України.
2.                Земельний кодекс України.
3.                Коментар до Земельного кодексу 2007 рік.