Реферат Лексеми з суфіксами субєктивної оцінки у романі М.Г.Івасюка Балада про вершника на білому коні
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Лексеми з суфіксами суб’єктивної оцінки у романі М.Г.Івасюка "Балада про вершника на білому коні"
(Курсова робота)
ЗМІСТ
1. Вступ (ст. 2-4).
2. Основна частина:
2.1. Загальні положення (ст. 5-9).
2.2. Стилістично забарвлена лексика в романі М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" з погляду її походження (ст. 10-11).
2.3. Тематичне розмаїття стилістично маркованої лексики у "Баладі про вершника на білому коні" М.Івасюка (ст. 12-13).
2.4. Класифікація лексем з суфіксами суб’єктивної оцінки за сферою вживання (ст. 14-19).
3. Висновки (ст. 20-21).
4. Список літератури (ст. 22-23).
-2-
1. Стилістична характеристика лексичних одиниць сучасної української літературної мови - а звідси і розшарування цих лексичних одиниць - і система функціональних стилів не збігаються. Пояснюється це насамперед специфікою слова як одиниці мови та його багатофункціональністю (у слові виділяються номінативна, емотивна, термінологічна, службова-граматична, образно-характеризуюча функції).
У словниковому складі української мови є слова і звороти стилістично немарковані (непозначені), вживані в усіх стилях мовного спілкування, і стилістично марковані, тобто такі, що мають більш або менш обмежену сферу вживання, а також чіткі ознаки належності до певного стилю.
Ця особливість і покладена в основу поділу лексики на загальновживану, стилістично нейтральну, і лексику вузького стилістичного призначення.
Частина лексичних одиниць характеризується наявністю в них рис експресивності та емоційності. Експресія - сила вияву переживань, почуттів, інтенсивність вияву виразності, характирестичності - завжди оцінна.
Експресивність може міститися у значенні окремого слова (така лексема виступає синонімом до нейтральної назви явища або поняття), а може створюватися описово (контекстом).
Емоційною зветься та категорія слів, яка, крім об'єктивного лексичного значення, містить і значення суб'єктивне - ставлення того, хто говорить до висловленої думки. Коли людина, користуючись певним типом лексики, висловлює свої позитивні чи негативні емоції, в цьому їй завжди допомагає експресія (сила, виразність), яка обов'язково супроводжує вияви почуття. Тому розчленування цієї лексики на емоційну та експресивну (при стилістичній характеристиці), як правило, умовне. Певна експресивність властива всім стилям мовлення і накладає на їх лексичні засоби відповідну барву (навіть науково-термінологічна лексика має своє експресивне забарвлення - сухості, холодності, книжності).
-3-
Проте група емоційно-експресивної лексики визначається набагато вужче, обмежуючись лише кількома категоріями слів. До складу цієї лексики належать слова, які вже в своєму значенні містять позитивну чи негативну оцінність і називають відчуття, настрої, процеси (нудьга, сум, жаль, досада, кохання, ласка, краса, втіха, розкіш, щебетати, пестити). Ці слова можуть виражати позитивну чи негативну оцінку явищ з точки зору мовця і з точки зору будь-якої суспільної групи. До емоційно-експресивних належать також слова, в яких оцінність виражається не лексично, а граматично, тобто суфіксами чи префіксами емоційної (суб'єктивної) оцінки (сонечко, голівка, матінка, очиці, батечко, братик та ін.) Частина слів української мови не має постійного емоційного забарвлення, а набуває його залежно від того, в якому контексті і з якою метою вживається (неабияку роль тут відіграє вимова, інтонація, місце їх у реченні та ін.).
Найстійкішою і найвиразнішою є емоційність, пов'язана з походженням слова або з місцем переважного вживання.
У загальнонародній мові емоційно нейтральне слово звичайно має кілька емоційно-експресивних синонімів, які різняться ступенем вияву почуттів (хороший - чудовий, прекрасний, дивовижний, захоплюючий, блискучий, чудесний, разючий та ін.). Саме за емоційно-експресивними ознаками слова нашої мови поділяються на урочисті, риторичні, поетичні, жартівливі, іронічні, фамільярні, осудливі, презирливі, вульгарні, лайливі та ін.
У мові художньої літератури лексеми з суб'єктивною оцінкою вживаються специфічно: в умовах художнього контексту емоційно-експресивна лексика набуває додаткових відтінків, відсутніх у цих словах за межами художнього цілого. Пояснюється це тим, що на семантику слова в художньому тексті діє загальне його образне спрямування: добір лексем, їх поєднання, загальна тональність викладу, образні засоби, вживані в усьому текстовому масиві, авторська манера оповіді - все це накладає відбиток на якість емоційно-експресивного
-4-
забарвлення слова. Наприклад, у повісті М.Коцюбинського "Fata morgana" навіть експресивно знижені вислови типу "ціле життя хвости бачив замість людей: бабрався у гною, у гною спав, на гною їв, на купі гною і здохну" у загальному естетично бездоганному поліфонічному контексті не сприймаються як знижені, естетично-недостатні; тональність їх відмінна від звучання такого типу лексем у розмовній мові.
Інший приклад: у романі В.Земляка "Лебедина зграя" об'єктом зображення є село, яке зветься чомусь Вавілон. Ця назва дає змогу розгорнути доброзичливо-іронічні історичні паралелі протягом цієї оповіді.
Найбільш яскравими у творенні слів з емоційно-експресивним забарвленням є засоби морфеміки і словотвору. Зокрема стилістичні властивості лексем того чи іншого типу творення особливо виразно виявляються при зіставленні слів одного кореня і одного значення, але різного словотворчого оформлення. У мові художньої літератури стилістичне використання засобів афіксації дає великі словотворчі можливості: за їх допомогою виражаються найрізноманітніші відтінки суб'єктивної оцінки: співчуття, іронія, зневага, злість, строката і суперечлива гама емоцій і оцінок.
Метою даної курсової роботи буде дослідження лексем із значенням суб'єктивної оцінки, що зустрічаються в історичному романі М.Г.Івасюка "Балада про вершника на білому коні", їх лексикологічна класифікація за семантикою, походженням, сферою використання, а також визначення найбільш уживаних словотворчих засобів, за допомогою яких автор передає власне ставлення до зображуваного.
-5-
2.1.
Стилістичне забарвлення суфіксів в українській мові (загальні положення).
Серед питомих суфіксів з лексико-семантичним значенням лише деякі (-юх, -л-, -ил-) надають словам експресивного забарвлення: упєртюх, вайло, тріпло, бурмило, дурило. Цим вони наближаються до суфіксів суб'єктивної оцінки, тобто з лексико-граматичним значенням. До таких належать суфікси здрібнілості та збільшеності, утворення з якими відзначаються величезною кількістю емоційно-експресивних відтінків, що змінюються залежно від контексту й ситуації, а також від інтонації.
Інколи утворення з суфіксами здрібнілості набувають ознак лексико-семантичних. Скажімо, півник, курочка є здрібніло-пестливими похідними від півень і курка (суто лексико-граматичні суфікси); а хлопчик і дівчинка є не просто зменшеними від хлопець і дівчина, вони позначають різні вікові категорії. Хлопчик, дівчинка стосуються підліткового віку; хлопець, дівчина — юнацького.
Прикметникові суфікси здрібнілості -есеньк- та -ісіньк- у процесі розвитку мови розійшлися в значенні: перший залишився тільки лексико-граматичним (білесенький, рівнесенький, теплесенький, тонесенький — зменшені від білий, рівний, теплий, тонкий); за допомогою другого з'являються утворення, що позначають вищу міру якості, тобто суфікс -ісіньк- набуває лексико-семантичних прикмет (білісінький, рівнісінький, теплісінький, тонісінький означають “дуже білий”, “дуже рівний” і т. д.): “Як гляну на тебе— така ти невеличка, Моя перепеличко, А голосочок-то який! Тонесенький, милесенький такий!” (Л. Глібов); “Вона була легка, як туман, тільки здорові чорні очі блищали, неначе два діаманти, закутані в тонісіньку мушлинову тканку” (1. Нечуй-Левицький).
Суфікси здрібнілості, як правило, вносять у текст пестливі відтінки. Тому вони використовуються в описах дітей, для відтворення дитячого мовлення, при потребі надати зображуваному довірливого й голубливого характеру: “Зорять усі на бабусю, чогось
-6-
сподіваються. Побідкалась старенька, стала жалкувати дітей. – Гарні, любі діточки... а гостинчика немає, ластів'ята, — не купила. – Почала гладити по голівці хлопчика. Хлопчик приплющив очі й радісно засміявся. – І його! – показав він ручкою на меншенького, що недавно навчився ходити й насилу стояв на тоненьких, як цівки, ноженятах” (С. Васильченко); “Сонечко пломенисте гралося у небі, вітерець жвавенько хитав деревами, що попадалися де-не-де по дорозі, і шумів у міських садочках” (Марко Вовчок); “Були собі котик та півник, і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик, було, йде їсти добувати, а півник удома сидить - та хати глядить” (нар. казка).
У поетичних жанрах утворення з пестливо-здрібнілими суфіксами сприяють зображенню переживань і почуттів автора:
Чайки! Чайки! Ласкаві птиці Давно небачених країв, Несіть, жадані вістівниці, Хоч подув запаху степів. Хоч дрібку рідної землиці З маленьких ніжок обтрусіть Бодай на мить, ласкаві птиці, Велику тугу заберіть.
(Яр Славутич)
Наукова й офіційно-ділова мова, як правило, уникає вживання слів із зменшувальними суфіксами, бо вони вносять небажаний у даному разі відтінок пестливості. Більше того, загальний холодний тон наукової мови позбавляє слова з суфіксами пестливості, коли вони все-таки потрапляють до цього стилю, будь-яких емоційно-експресивних відтінків. Наприклад, у загальнонародному значенні мозочок, шлуночок, язичок являють собою зменшено-пестливі утворення від мозок, шлунок, язик, а в науковій мові вони є анатомічними, біологічними та іншими термінами: мозочок “відділ
-7-
головного мозку хребетних тварин та людини”; шлуночок “частина порожнини серця”; язичок “конусоподібний виступ м'якого піднебіння; виріст біля основи листка деяких рослин; внутрішні жувальця в комах; рухома платівка в механізмах”. Приміром: “Якби пак усі вчилися в пансіоні та їли так, як наша мадам їла і як нас годувала — всього по кришечці, щоб тільки язичком лизнути, тоді було б усе дешево” (1. Нечуй-Левицький); “Для сприймання смакових відчуттів у бджоли пристосовані і язичок, і ніжки, і вусики” (журн.).
Суфікси здрібнілості в поєднанні з основами книжних слів або слів з негативним забарвленням, надають об'єктові зображення зневажливих, іронічних, сатиричних, гумористичних відтінків:
“Ідейка про непричетність Криму до України, про “одвічну” належність його Росії не витримує жодної критики ні з географічного, ні з історичного, ні з економічного погляду. Та й здорового глузду в таких твердженнях мало” (газ.);
Ще не вмерла Україна, і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!
(П. Чубинський).
“Дорогий синочку Петрусику Уже сьома днинка, як ти від нас ту-ту в піонертабір, і ми так хвилюємося, бо ж ти вперше без матусеньки й татусенька. Будь цяця, мий рученятка, не їж ніякої каки, а то в тебе заболить животик. А головне, не дружи з поганими, невихованими дітками—вони навчать тебе всяких дурниць. Будь здоровенький”, “Шановні Петрусикові матусенько й татусеньку! Поспішаю потішити, шо ваш синочок поки що живенький та здоровенький. Дуже жвавенький хлопчинка. У перший же вечір він закоротив двигунчика, і ми досі сидимо без світла, ремонтик обійдеться нам у триста п'ятдесят два карбованчики. Має дуже великий потяг до природочки — у лісочку він розпалив піонерське
-8-
багаттячко, від якого згоріло 2,5 га сосничка, в результаті чого нам подано рахуночок на 3271 крб 14 коп. До того ж він знає дотепненькі анекдотики, від яких червоніє навіть наш сторож (котрий, до речі, за неперевіреними даними, постачає Петрусика самогончиком). Уранці намагався провести з Петрусиком виховну бесіду, на що він обіцяв зробити анонімочку, від якої наш табір неодмінно прикриють. Після такої розмовоньки я написав заявочку про звільнення за власним бажаннячком. З табірним привітиком комендантик Давидюк-Вовченко.
Постскриптум. Вашого посланнячка Петрусикові ще не віддав – він туп-туп з динамітиком на ставочок глушити рибоньку” (газ.).
Але в певному контексті навіть книжна лексика в поєднанні з суфіксами здрібнілості набуває співчутливо-пестливого забарвлення: “Зворушливою й чемною була ця “облога”. Верховної Ради. Під гаслом “Не кидайте дитячі душі на ринок!” зібрались учні та вчителі мистецьких шкіл, яким нині загрожує закриття. На майдан вигулькнув дитячий оркестрик, залунав козацький марш. Гасла, музика відлунились у залі” (газ.).
Суфікси збільшеності утворюють слова на позначення великих розмірів, сили, міцності:
З якого ти саду, чудовая роже? Тебе й морозище зв'ялити не може!
(А. Кримський)
“Сосни махали кошлатими лапищами” (О. Донченко): “Все, що мало згоріти, згоріло, тільки сумно чорнів обпалений комин та осінній вітрисько бабрався в попелі, вишукуючи поодинокі жарини” (А. Дімаров); “Ох і красища, братці, айсберг пре!” (О.Довженко); “Аркадій Маркович, старший учитель у школі — рудий кремезний паруб'яга (С. Васильченко).
Часто суфікси збільшеності надають словам згрубіло-негативного забарвлення: “Тоді Орися плигнула, як дика кішка, і вчепилася Лукерці в коси. – Тимка тобі схотілося, сучище, Тимка? –
-9-
примовляла вона, важко дихаючи і скажено сіпаючи суперницю за волосся. Як дві вовчиці, водилися вони на пустельному ташанському березі, готові з'їсти одна одну” (Григорій Тютюнник);
“Розплющую очі, аж коло мене босовило стоїть” (А. Тесленко).
Такі самі відтінки мають збірно-зневажливі суфікси -н(я), -в(а) тощо: “Як на свято, як на здобич поспішала звідусіль у Каховку пазуриста степова хижачня” (О. Гончар) ; “Було, як почують хуторяни, що йде татарва, то ховаються по байраках і котловинах” (О. Стороженко); “В ожереді живе сила мишви, і вони іноді виходять на повітря, от лисиця, видно, й приходить полювати на них” (О. Копиленко).
У поєднанні з основами слів, які не мають негативного забарвлення, суфікси збільшеності можуть надавати лексемам позитивних відтінків. Пор.: “Це ж та баба Ярина, та злодюга, що сама краде, а на дівчат звертає!” (С. Васильченко); “ – От і впізнай його. Який же козарлюга став! Заходь, заходь, синку!” (В. Минко).
-10-
2.2.
Групи української лексики за походженням.
1. Слова індоєвропейського походження.
У процесі розвитку будь-якої мови найбільший пласт лексем переходить від мови-першоджерела, постійно трансформуючись і видозмінюючись залежно від змін у суспільному житті, уявлень про навколишній світ тощо. Тому в лексиці кожної мови лінгвісти виділяють декілька груп слів за походженням, що демонструють поступальний розвиток цієї мови у часі, а також дають уявлення про іншомовні впливи. Так як українська мова належить до індоєвропейської сім'ї мов, то у ній є немало слів, що мають індоєвропейські корені. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів. У романі М.Івасюка “Балада про вершника на білому коні” використані такі слова індоєвропейського походження:
боженько, винце, дубище, дубисько, вітрисько, людиська, братчики, житечко, божечко, пшеничка, Штефанко, сонечко, сестричка, вогник, дитинка, Василько, діточки, божки, ягнятко.
2. Слова спільнослов'янського походження.
Відокремившись від праіндоєвропейської мови, спільнослов'янська прамова-основа зазнала значних змін на усіх мовленнєвих рівнях. Саме з неї беруть початок усі сучасні слов'янські мови, які утворюють окрему групу в сучасному світовому поділі мов. Спільнослов'янська лексика має спільні для усіх підгруп морфеми. У романі М.Твасюка “Балада про вершника на білому коні” ця група представлена такими словами: місток, давайло, бидло, рубайло, звірюка, морозюка, вовчук, боярчук, місцина, горобчик, часинка, чолов'яга, добренький, біленькі, маленький, свіженький, смачненький, віконце, коняка, рубака, зарізяка, хлопчак, гульбище, клубища, гніздище, коротесенька, довжелезний, височезний, глибочезний, старезний, величезна, височенний, підсліпуватий, зеленуваті, зеленуваті, низенькі, вузенькі, широченний, страшенний, вовкувате, синюваті,
-11-
вовчкувате, мовчкуватий, видовисько, хлопчисько, боярисько, дурничка, дрібничка, паничик, віконечко, голівка, доріжка, купка, янголятко, сідельце, добрячий, палюга, худорлявий, вітерець, здоровань, кулачища, хитрувато, хитрющий.
3.Слова спільносхіднослов'янського походження.
Найбільш близькими за фонетичним і граматичним складом є східнослов'янські мови, які утворилися з давньоруської книжної мови, що перебувала під постійним впливом старослов'янської мови і місцевої мовної стихії. Лексеми цього типу є спільними (з деякими фонетичними і граматичними змінами) для української, російської та білоруської мов. Михайлом Івасюком серед експресивно забарвлених використані такі: лавчина, підленькі, численна.
4.Власне українські слова - це слова, що витворилися в українській мові після слов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. У романі серед експресивних представлені такими: шматочок, струмочок, хмарки, гуцулик, гарбузик, чемненько, куценький, кволеньке, важенний, рудувата, сивуваті, будиночок, молодичка, гіллячки, запитаннячко, худібка, долівка, птаство, жеброта, злодюга, худобина.
5.Слова запозичені з інших мов.
Одним із джерел поповнення лексичного складу будь-якої мови є запозичення. Вони відбуваються як із мов сусідніх держав, так і, видозмінюючись, піддаючись впливам інших мов. У романі М.Івасюка “Балада про вершника на білому коні” автором використані емоційно-експресивні слова і цієї категорії: талярчик (грошова одиниця), дукатик (грошова одиниця), здрав'ячко (здоров 'я), борзенько (швидко), козаченьки, татарва. Два останніх слова походять з тюркської мови, слова з якої були запозичені під час монголо-татарської навали та пізніше в різних бойових походах. Використання ж автором інших запозичених слів пов'язане з територіальним розташуванням Буковини.
-12-
2.3.
Тематична класифікація емоційно-експресивної лексики.
Стилістично забарвлена лексика роману М.Івасюка “Балада про вершника на білому коні” тематично класифікується так: І.Іменники 1. На означення особи:
З позитивним значенням: найчастіше використовуються при описі побуту і стосунків у ватазі Мирона Дитинки, а також при передачі ознак звичайних селян: Василько, сестричка, голубонька, козаченьки, Штефанко, молодичка, хлопчак, діточки, братчики, дитинка, гуцулик. Для означення осіб з позитивним ознаками використовуються такі суфікси як -к- , -ичк-, -очк-, -оньк-, -еньк-тощо.
Приклади речень:
1. Ти, Штефанку , ніби з книги читаєш. (ст.164)
2. Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі.(ст.139)
3. І я такого зазнав, Григорку.(ст.159)
З усього видно позицію автора, його прихильне ставлення до простих людей, які живуть своєю працею, своїми власними силами заробляють собі на хліб, і глибоко зневажливе – до тих, хто наживається на інших, на чужому потові і крові.
З негативним значенням: боярисько, паничик, людиська, звірюка, чоолов'яга, рубайло, давайло, бидло, боярчук, зарізяка, рубака, вайло, хлопчисько, жеброта, юрмисько, татарва, здоровань, злодюга. Найбільш вживані суфікси в цій категорії: -ськ-, -л-, що і створюють "згрубіле" звучання. Слова цієї категорії частіше всього вживаються при засудженні автором або панівної верхівки, або людей, які терплять муки і знущання над собою, бо бояться аби не стало гірше. Про це і говорить словами головного героя роману Мирона Дитинки: "..., бо
ненавиджу рабів і страхопудів".
2. На означення предметів:
- предмети домашнього вжитку (назви свійських тварин, сільсько-господарських культур, назви предметів побуту,
2. На означення предметів:
- предмети домашнього вжитку (назви свійських тварин, сільсько-господарських культур, назви предметів побуту,
-13-
грошових одиниць тощо): вужища (шнурівки), місток, вогник, горнятко, віконечко, віконце, лавчина, долівка, будиночок, сідельце, винце, коняка, ягнятко, когутик, худібка, худобинка, маржинка, гарбузик, житечко, пшеничка, дукатик, талярчик;
- назви частин тіла людини: кулачища, голівка;
- назви предметів неживої природи: гіллячки, палюга, гніздище, шматочок, клубища, сонечко, струмочок, зіроньки, доріжка;
- назви предметів живої природи: птаство, горобчик, дубисько, дубище, вовчук.
3. Абстрактні поняття: боженько, божечко, часинка, янголятко, купка, дурничка, дрібничка, гульбище, божки, запитаннячко, видовисько.
4. Явища: місцина, вітерець, вітрисько, морозюка, хмарки.
ІІ.Прикметники
Прикметники - це найпродуктивніша частина мови серед тих, що можуть вживатися зі значенням суб'єктивної оцінки. Це викликано специфікою лексичного значення прикметників - вони передають ознаку предмета, явища чи особи. Прикладами експресивно забарвлених прикметникових суфіксів можуть бути такі: -еньк-, -іньк-, -ісіньк-, -есеньк-, -юсіньк-, -ущ-, -ющ-, -уват-, -юват-, -езн-, -елезн-, -енн- тощо.
У романі М.Івасюка суб'єктивно марковані прикметники вживаються:
- на означення кольору: синюваті, зеленувата, сіренька, біленькі, сивуваті, рудувата;
- на означення фізичних властивостей людини: кволеньке, куценький,
підсліпуватий, худорлявий, старезний, низенький, височезний, височенний;
- на означення рис характеру: вовкуватий, чудернацький, підленькі,
мовчкуватий, пащекуватий, добренький, хитрющий;
- як ознаки неживої природи: довжелезний, коротесенька, широченна,
маленьке, грубезний, численна, величезна, важенний, свіженьке, добрячий, смачненьке, вузенькі, страшенна, глибочезний.
ІІІ.Прислівники:
- зі значенням способу дії: чемненько, хитрувато, борзенько.
-14-
2.4.
Класифікація лексем за сферою вживання.
З погляду використання українська лексика є розгалуженою системою лексичних шарів, кожен із яких об'єднує в собі слова певної сфери використання або призначення у процесі мовного спілкування.
Основу лексичного складу мови становить загальновживана лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів і є стилістичним тлом (фоном) для інших шарів лексики, яким притаманне певне стилістичне забарвлення. Для загальновживаної лексики не властиве оцінне чи емоційно-експресивне забарвлення, але частина загальновживаних слів, набуваючи емоційно-експресивних суфіксів, може переходити в розряд емоційно-експресивної лексики, яка використовується в художньому та публіцистичному стилях, в усіх підстилях. Емоційно-експресивні слова, крім понятійного, мають ще й емоційне значення, вказують на позитивну або негативну оцінку й тому мають експресію (тобто сильне вираження змісту чи емоцій). Така лексика служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій, позитивних чи негативних оцінок, вона здатна викликати уявлення й асоціації. До таких слів належать: любов, щастя, ласка, втіха, радість, мудрість, добро, благочестя, милосердя, щирість, чесність, кохання, сум, горе, жаль, туга, дурень, недотепа, роззява, ледащо;
матінко, доленько, серденько, донечко, хлопчисько, козаченько, дівчинонька, місяченько, кониченько, бабище, гарнесенький, легесенький, самісінький тощо.
Метою даної курсової роботи було : з тексту роману М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" виписати і опрацювати слова з суфіксами суб'єктивної оцінки, тобто емоційно-експресивні, а тому всі виписані слова є прикладами саме цієї лексичної групи.
Серед емоційно-експресивної виділяється поетична лексика. Це вживані переважно в поетичному мовленні слова, які надають йому мелозвучності, урочистості, піднесеності, образності. Вони здатні викликати в читача естетичну насолоду. Частина таких слів
-15-
прийшла в українську мову з фольклору: гай зелененький, хрещатий барвінок, коник вороненький, козак молоденький, козаче-соколе, дівчина-калина, білеє личко, карії очі, голубонька, серденько, чистеє поле, синєє море, місяць яснесенький, темная нічка, буйний вітер, вишневий садочок, дрібні сльози, жива вода, золотії шабельки, кленові мости, ясні зорі. Значну кількість поетичних слів українська мова успадкувала із старослов'янської: стяг, правиця, чоло, вуста, рамена, перли, благословляти, возлюбити, соратник, приязнь та ін. Таку лексику прийнято називати книжною. До поетичної лексики української мови надходить поповнення і з художнього мовлення: чари, розкіш, мрія, надія, щирий, неозорий, леліяти, дитинно та ін. У романі використані такі: чистий струмочок, сині хмарки, сльозинка, ясная зіронька, голубонька, світлеє сонечко, сідельце.
Побутова лексика охоплює слова, що називають побут різних соціальних груп. Вона найближче стоїть до загальновживаної, але відрізняється специфічним побутовізмом. Це назви одягу, речей, їжі, хатнього начиння, розваг, звичаїв певної соціальної групи людей чи жителів певної території. Наприклад:
Тут їли рознії потрави, І все з полив 'яних мисок, І самі гарнії приправи З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну, Потім з підлевою індик; На закуску куліш і кашу Лемішку, зубці, путрю, квашу І з маком медовий шулик.
(І.Котляревський)
У романі використовуються такі слова з цієї категорії; винце, вужища (шнурівки), вогник, місток, горнятко, віконечко, долівка, віконце, лавчина, будиночок, сідельце, дукатик, талярчик, житечко, пшеничка, гарбузик, ягнятко, когутик, коняка, худібка, худобина.
Лексика найтісніше пов'язана з життям народу. Вона постійно реагує на зміни в соціально-виробничому й культурному житті нації
-16-
виникненням нових слів і зникненням старих. Це зумовлює наявність у мові постійно двох шарів лексики: активного і пасивного.
В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни. Пасивний запас української лексики становлять:
а) слова, які вже застаріли і вийшли або виходять з ужитку;
б) нові слова, що ще не закріпилися й не стали в мові загальновідомими та загальновживаними. Отже, в пасивному запасі української лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.
Тематично роман М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" є історичним твором. Тому природно, що автор вдався до використання широкого кола історизмів, щоб створити колорит епохи, про яку йдеться у творі, з максимальною точністю передати особливості суспільно-економічного життя, побуту і культури буковинців у XVI - XVII ст.
Історизми - це назви предметів старої культури, побуту. Приклади : смерд, кріпак, війт, князь, поміщик, осавул, земство, повіт, волость, губернатор, свита, жупан, очіпок, сап'янці, лакей; з роману: боярчук, козаченьки, боярисько, паничик, татарва. У процесі історичного розвитку зникають окремі поняття, предмети, звичаї, а з ними перестають вживатися й слова, що їх називали.
Мова існує у двох формах: звуковій (усній) і писемній. Крім загальновживаної лексики, яка вживається і в усному, і в писемному мовленні, в лексичному складі можна виділити слова книжного та уснорозмовного забарвлення.
Книжне забарвлення мають терміни, слова з абстрактним значенням, більшість запозичених офіційно-ділових слів, тобто та лексика, що з'явилась (запозичилась чи витворилась) писемним шляхом і використовується переважно в писемному мовленні:
демократизм, книга, експеримент, абітурієнт, благородство, філософія, градація, контекст, властивість, характеристика, ювілей, форум, патріотизм, антитеза та ін.
На відміну від слів книжного забарвлення, уснорозмовна лексика має конкретніше значення, вона загальновживана й усім
-17-
зрозуміла. Переважно це слова, успадковані українською мовою усним шляхом із попередніх етапів життя та розвитку нашої мови або з сусідніх мов. Усномовна лексика охоплює широке коло назв найнеобхідніших понять, предметів, речей, загальнозрозумілих явищ, процесів, змін, якостей і властивостей: день, ніч, сонце, місяць, рік, вода, земля, небо, віз, дощ, людина, палець, дім, корова, спати, їсти, робити, ходити, гарно, погано, веселий, сумний тощо.
Уснорозмовна лексика експресивніша, емоційно більш забарвлена. Вона має багату синонімію, включаючи й діалектні (вузькотериторіальні) та просторічні (позалітературні) слова, згрубілі, знижені, лайливі: ходити, швендяти, шкутильгати, шкандибати, пхатися; спати, дрімати, куняти; обличчя, вид, лице, пика; нероба, ледащо, ледар; робити, трудитися, ішачити; гарний, ловкий, файний; кукурудза,пшінка, качани; огірки, гурки, вгірки; красуня, пава тощо.
Уснорозмовна лексика має багату фразеологію, котра, власне, твориться з уснорозмовної лексики й поповнює синонімічні ряди:
обманювати, брехати, замилювати очі; говорити, балакати, ляси точити; втекти, зникнути, накивати п'ятами; гуляти, нічого не робити, байдики бити, байдикувати; одинока, як горох при дорозі та ін.
Як приклад, можна навести зразки художнього використання уснорозмовної лексики в творчості І.С.Нечуя-Левицького:
Ми з Левадихою шусть у коноплі та й присіли. А Палажка приструганилась до криниці, глянула на цямрини, заглянула вкриницю та й бубонить сама до себе: "Де ж це ділося моє відро?" Вона туди круть, сюди верть, блиснула маленькими чорними очима по коноплях, по бур'янах. А очки так і блищать од злості, наче в гадюки, неначе з їх іскри так і сиплються. А далі вгляділа відро та й полізла в кропиву. Кропива жалить її в литки, в руки, а вона чухає литки та лає кропиву.
Раз тягнеться мій Омелько шляхом попід городами, а дячиха ходить по своєму городі та й зачепила його: сперлась на тин та й вишкірила до його свої білі циганські зубища. Я беру воду з криниці
-18-
та все дочистабачу з-за куща калини. Дивлюсь: мій капосний Омелько задивився на неї та й собі показує їй зуби, ще й почав любенько балакати з нею. Вже й не знаю, де в його та мова взялася?Як до мене говорить, то тягне ті слова з рота, неначе з-під землі викопує, а до дячихи десь слова взялися!
У романі "Балада про вершника на білому коні" серед слів із суфіксами суб'єктивної оцінки практично всі належать до уснорозмовних через те, що вони емоційно забарвлені.
Лексика мови постійно збагачується. В процесі мовного спілкування одне й те ж саме поняття характеризується з різних боків, виділяються нові його ознаки. Це призводить до утворення нових слів. У лексемах може відбиватись ставлення мовців до предметів реального світу, їхні емоції та волевиявлення. Між словами, що позначають одне розгалужене поняття чи його компоненти або різні відтінки й оцінки, встановлюються близькі зв'язки. Їх називають синонімічними, а слова - синонімами.
Декілька синонімів, що мають одне спільне значення називають синонімічним рядом. У романі М.івасюка із слів, що мають суфікси суб'єктивної оцінки можна скласти такі синонімічні ряди:
- широченний, грубезний;
- ягнятко, маржинка;
- хлопчисько, бахурисько;
- чолов 'яга, здоровань;
- рубака, зарізяка;
- юрмисько, гульбище;
- вовчук, звірюка;
- боярчук, паничик;
- низенький, маленький, куценький, коротесенька;
- вовкувате, мовчкуватий;
- численна, величезна, важенний.
Українська мова має розгалужену синоніміку, що свідчить про повнокровний розвиток мови й багатство її виражальних засобів. Джерелами формування синоніміки є різні стилістичні шари
-19-
лексики. У синонімічних рядах сходяться слова книжні й розмовні, давні й сучасні, власні й запозичені, фольклорні і літературні: відгук – рецензія, відсоток — процент, сільськогосподарський — аграрний, Батьківщина — Вітчизна, губи — вуста, лоб — чоло, обличчя — вид – лик – пика, очі — баньки, півень — когут, гарно — ловко — файно, обрій – небосхил — виднокрай — крайнебо — горизонт, віщий — пророчий.
Антонімами називаються слова з протилежним значенням. Характерною рисою пари антонімів є їхня спільність лексичного значення, тому антонімічна пара - це завжди слова однієї частини мови. Із слів роману М.Івасюка "Балада про вершника на білому коні", що мають суфікси суб'єктивної оцінки можна скласти такі пари антонімів:
- вузенький — широченний, грубезний;
- височенний — низенький, куценький, коротесенький;
- чолов 'яга - дитинка (контекст.);
- бидло - боярчук, паничик;
- коротесенька — довжелезний.
Антоніми широко використовуються в художній літературі як стилістичні засоби. З них утворюється стилістична фігура – антитеза. Це зіставлення протилежних образів, думок, явищ, у результаті якого формується контраст, протиставлення. Антитеза увиразнює текст, робить його чіткішим, точнішим, наприклад: Я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас! Ми паралітики з блискучими очима, великі духом, силою малі; Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами, що просвіщав не словом, а вогнем, боровся не в покорі, а завзято, і мучився не три дні, а без ліку, та не назвав свого тирана батьком, а деспотом всесвітнім, і прокляв, віщуючи усім богам загибель ( Леся Українка ).
Антоніми у складі антитези часто зустрічаються в народній творчості, зокрема в піснях, казках, прислів'ях, приказках: Ситий голодного не розуміє. Багатому щастя, а вбогому трясця. М'яко стелять, та твердо спати. Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже.
-20-
3. Стилістично маркована лексика, частиною якої є лексеми суб'єктивної оцінки, належить до слів вузького стилістичного призначення. До комунікативної функції цих слів додається ще й емоційно-екпресивна, тобто вони є ще й засобами виявлення оцінки, настрою, почуття.
Поняття стилістичної виразності тексту включає в себе вміння точно визначити стилістичну маркованість лексичної одиниці, а також точність словесного призначення предмета думки, що часто викликає появу образності. Крім того, виразність – ще й динамізм мовлення, його відповідність літературним нормам, яка посилюється використанням різної за походженням і вживанням лексики.
Коло емоцій, що виражається суб'єктивно забарвленою лексикою, досить широке: тут і урочистість, і пестливість, і презирство, й іронія, і насмішка, і згрубілість. Основна маса цих слів, потрапляючи у цілком визначений контекст, набуває ще й додаткових супровідних емоційних відтінків значення.
У романі М.Г.Івасюка "Балада про вершника на білому коні" емоційно маркована лексика вживається досить широко. Переважна більшість її твориться за допомогою морфем емоційно-експресивної оцінки. За значенням серед цієї лексики виразно виділяється найбільший пласт слів, за допомогою яких читач легко здогадується про авторське ставлення до того чи іншого персонажу. Слід вказати і на "соціальну" маркованість емоційної лексики у романі: представники "верхівки" зображуються переважно негативно, за допомогою суфіксів згрубілості (-иськ-, -ик-, -юк-, -чук-, -ло-, -юга-), а селяни користуються прихильністю письменника (-к-, -ичк-, -очк-, -оньк-, -еньк- тощо).
За походженням більшість емоційно-експресивних слів, ужитих в романі "Балада про вершника на білому коні", є спільнослов'янськими, східнослов'янськими або власне українськими. Зустрічаються серед цих лексичних одиниць й іншомовні вкраплення (талярчик, борзенько, татарва, дукатик, козаченьки), що допомагає авторові відтворити історичний та місцевий колорит. М.Івасюк, природно, широко демонструє у
-21-
своєму романі західноукраїнський діалект, зокрема північнобуковинську і гуцульську говірки (бахурисько, горнятко, когутик, маржинка тощо). Доречне і застосування історизмів, що визначено тематикою роману. Слова із значенням суб'єктивної оцінки в романі "Балада про вершника на білому коні" є показниками схвалення чи несхвалення автором зображуваного.
Отже, коротенько підіб’ємо підсумок під вище сказаним: емоційно-експресивні відтінки значення слова є одним із складників стилістичної характеристики його. Це важливий фактор при доборі мовних засобів: слова з емоційно-експресивним значенням вживаються переважно у тих текстах, де постійно і послідовно виявляється емоційно-оцінне, характеризуюче ставлення до об'єкта. Найчастіше це розмовне мовлення, окремі жанри публіцистики і, особливо, художні тексти. Адже саме художній стиль є найбільш суб'єктивним, бо, відтворюючи дійсність у художніх образах, митець, як правило, дотримуючись певної позиції, не може залишатися байдужим. Тому суб'єктивна лексика є дуже важливою для визначення ідеї будь-якого художнього твору.
-22-
Список літератури
1. Горпинин В.О., Гриценко А.П. та ін. Складні питання сучасного українського правопису. - К., 1980. - 223 с.
2. Вихованець Т.Р. та ін. Граматика української мови: Посібник.
- К., 1982.-209с.
3. Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова. - 2-ге " вид., доп. і перероб. - К., 1989. - 332 с.
4. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – 3-тє вид., доп. і перероб. - К., 1987. – 305 с.
5. Коконенко П.П. та ін. Українська мова: Навчальний посібник. – К., 1992. – 224с.
6. Ладоня І.0. Українська мова: Посібник. – К., 1993. - 142 с.
7. Леонова М.В. Сучасна українська літературна мова: Морфологія: Навчальний посібник для філологічних факультетів університетів. - К., 1983. - 264 с.
8. Огієнко І. Українська культура.-К.,1991.-364с.
9. Паламар Л.М., Бех О.А. Практичний курс української мови:
Навчальний посібник. -К., 1993. - 190 с.
10. Плющ М.Я., Бевзенко С.П. та ін. Сучасна українська літературна мова: Підручник. - К., 1994. -414с.
11. Пономарів О.Д. Сучасна українська мова: Підручник. – К., 1997.-400с.
12. Структура та семантика мовних одиниць у функціональному аспекті: Збірник наукових праць. - Чернівці, 1996. -212с.
13. Український правопис. - 4-е вид., випр. і доп. - К., 1993. – 240с.
14. Сучасна українська літературна мова: Підручник / А.П.Грищенко, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ та ін.; За ред. А.П.Грищенка. – 2-ге вид.,перероб. І допов. – К.: Вища школа., 1997. – 493с.
15. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. - 3-є вид.-К, 1997.-252с.
-23-
* * *
1. Гринчишин Д.Г., Капелюшний А.О., Пазяк О.М. та ін.: За ред. Єрмоленко С.Я. Словник труднощів української мови. - К., 1989.-336с.
2. Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. - 3-є вид., переробл. і доп. - К., 1971. - 486 с.
* * *
Івасюк М.Г. Балада про вершника на білому коні: Роман; Серце не камінь: Роман. - К., 1988. - 524 с.
Групи стилістично забарвленої лексики у романі М.Івасюка “Балада про вершника на білому коні ” за походженням
Тематична класифікація емоційно-експресивної лексики
в романі М.Івасюка
“Балада про вершника на білому коні”
ІМЕННИКИ
ПРИКМЕТНИКИ
