Зміст
Вступ

1 Міжнародний поділ праці як передумова міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва

2 Суть міжнародної спеціалізації та міжнародної кооперації виробництва

3 Форми і напрямки розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Міжнародна спеціалізація виробництва — це форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб'єктами. Іншими словами, відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції — в інших країнах (чи на їх підприємствах).

Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації — міжгалузева і внутрішньогалузева. Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. Раніше міжнародна спеціалізація виробництва розвивалась виключно як між галузева, прикладом якої є спеціалізація багатьох країн Африки, Азії та Латинської Америки на виробництві мінеральної та сільськогосподарської сировини, а також деяких видів продовольства.

Міжнародна виробнича кооперація — це форма організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або декількох країн. Найбільшого розвитку вона отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції. В останні 10-15 років міжнародна кооперація значно вплинула на підвищення темпів НТП, диверсифікацію виробництва, розвиток компаній-конгломератів.

Міжнародна виробнича кооперація об'єднує ресурси виробництва в єдиному організаційно-технологічному процесі. Здійснення такого процесу у міжнародному масштабі передбачає укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва.

1 Міжнародний поділ праці як передумова міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва

У сучасному світі рівень економічного розвитку країн визначає розвиненість інфраструктури її господарства, що є наслідком поділу праці та кооперування виробників товарів і послуг різних напрямків діяльності. Поділ праці виникає з появою людського суспільства, коли первісні общини (щоб забезпечити кращі умови виживання) мали визначатися, як найдоцільніше застосувати здібності чоловіків, жінок, дітей, старих, яку роботу може виконати конкретна особа для забезпечення життєдіяльності роду, товариства, сім'ї найкращим чином (скоріше, якісніше, з найменшим напруженням фізичних та психічних здібностей). Таким чином, життєвий господарський досвід завжди був основою поділу праці як засіб забезпечення сталих умов людської життєдіяльності.

Протягом еволюціонування людства відбувається процес розгалуження діяльності: відокремлення від полювання мисливства, риболовства та збирання дарів землі, спершу скотарства і землеробства, потім лихварства, торгівлі і ремесел, управління та охорони (адміністративний апарат, військо), транспорту, зв'язку, банківсько-фінансової, судової та всіх інших виробничих, побутових і посередницьких видів діяльності.

Нині таке відокремлення на макрорівні організаційно сформовано у структурованості господарства країни за сферами, галузями, підгалузями, підприємствами, домогосподарствами з безліччю професій та спеціальностей на мікрорівні господарювання окремої особи [2, с. 163].

Має бути дуже важлива причина невпинного процесу поглиблення поділу праці у світі. Це прагнення скоротити, мінімізувати як індивідуально-особистісні (на мікрорівні) так і суспільно необхідні (на макрорівні) витрати праці.

В умовах ринкового господарства (в аспекті закону попиту і пропозиції) поділ праці, його поглиблення диктується прагненням до зниження витрат пропозиції (пошук найкращої відповіді на питання виробника «Як виробляти, з якими витратами пропонувати?»). Це, у свою чергу, веде до необхідності постійного порівняння власних витрат з витратами інших виробників аналогічної (та частковою до неї) продукції (послуг).

У межах окремої держави із самодостатньою закритою економікою (яка не вступає в економічні відносини з іншими державами) витрати на виробництво і реалізацію споживачу продукції (послуг) становлять одночасні витрати основного капіталу у виробничі фонди (капіталомісткість продукції як минула праця), поточні витрати оборотного капіталу (матеріаломісткість і енергомісткість як минула праця; трудомісткість як жива праця у складі собівартості), витрати на переміщення товару від виробника до покупця (транспортомісткість) і витрати на весь необхідний спектр невиробничих послуг (страхових, фінансово-кредитних, збуто-посередницьких тощо у вигляді минулої та живої праці), що супроводжують процес купівлі-продажу товарів у ринковій економіці.

У державах з відкритою економікою (які є суб'єктами міжнародного економічного простору) до вказаних вище витрат додаються ще й витрати на оплату митних тарифів і зборів як при імпорті сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для виготовлення власного товару, так і при його подальшому експорті. Тому за наявності суттєвого прибутку при подрібненні процесу сукупної праці з виготовлення та реалізації товару на будь-якій ланці виробничого чи позавиробничого процесу, всередині власної країни чи за її межами, відбувається подальший поділ праці, а відтак - її спеціалізація [7, с. 76].

Класична теорія порівняних витрат виробництва пояснює розвиток зовнішньої торгівлі відмінністю об'єктивних умов виготовлення та реалізації одного й того ж товару в різних країнах під впливом природнокліматичних, техніко-технологічних, організаційно-економічних та соціально-політичних факторів функціонування національних господарств.

Під поділом праці взагалі слід розуміти відокремлення різних видів трудової діяльності людей від загального цілого та закріплення їх за певними групами працівників.

У кожній країні, незважаючи на витрати, можливо випускати будь-яку продукцію чи послуги (як у моделі закритої економіки). Але немає жодної країни, яка була б абсолютно ізольованою. І саме ступінь відкритості економіки суверенної країни до світового економічного співробітництва підштовхується невигідністю певних ланок власного виробництва товарів чи послуг, які можуть бути значно дешевше за придбані у виробників інших країн. Це складає засади вже міжнародного поділу праці. Вирізняють такі форми поділу суспільної праці: загальний поділ праці; частковий поділ праці; одиничний поділ праці.

Під загальним поділом праці слід розуміти відокремлення різних видів діяльності у суспільстві як поділ між виробничою та невиробничою сферами і між галузями в кожній з них (розмежування на сільське господарство, промисловість, транспорт, будівництво, зв'язок, фінансово-кредитні, страхові та інші послуги, наука, освіта, охорона здоров'я та інше).

Під частковим поділом праці розуміють відокремлення різних видів трудової діяльності не лише за сферами, але й всередині них (диференціація на галузі сільського господарства, промисловості, транспорту тощо).

Під одиничним поділом праці розуміють відокремлення різних видів трудової діяльності між підприємствами, та підрозділами в них, закріплення за конкретними працівниками певним чином обмежених трудових функцій [6, с. 236].

Найбільшого поширення набули такі види поділу праці: технологічний (за відмінностями у технологічних процесах, галузях); предметний (за видами виробництва окремих завершених виробів); подетальний (за виготовленням окремих деталей до якогось виробу); функціональний (за окремими функціями обслуговування виробничих та невиробничих потреб).

Всі вони поширені в окремих країнах і у світі в цілому.

Кожний суб'єкт МПП знаходить в ньому свій економічний інтерес: чи то в отриманні більших доходів від реалізації свого товару не на внутрішньому, а зовнішньому ринку за рахунок більш привабливих зовнішніх цін; чи то в здешевленні виготовлення власної продукції при залученні у виробництво більш дешевої сировини, напівфабрикатів чи комплектуючих виробів.

Таким чином, міжнародний поділ праці (МПП) - це така система (чи спосіб) організації взаємозалежного виробництва, при якій підприємства різних країн спеціалізуються на виготовленні певних товарів і послуг, а потім обмінюються ними.

З погляду на світове господарство як на систему можна з впевненістю стверджувати, що МПП є тим об'єднуючим началом, яке створило систему світового господарства.

Зовні МПП виявляється через спеціалізацію.

2 Суть міжнародної спеціалізації та міжнародної кооперації виробництва

Окрім поняття "міжнародна спеціалізація виробництва" вживають і такі: "географічний поділ праці", "територіальний поділ праці", "міжнародний географічний поділ праці", зокрема в англійській мові є поняття "international division of labour".

Міжнародна спеціалізація виробництва означає спеціалізацію країн на виробництві певних видів продукції або послуг і міжнародний обмін ними. Досить легко уявити собі спеціалізацію за продуктами харчування. Наприклад, банани вирощують у тропіках і не вирощують в умовах помірного клімату. Тропічні країни експортують банани до країн помірного поясу, а останні експортують до тропіків свою продукцію [4, с. 133].

Країни можуть спеціалізуватися також на послугах, зокрема на рекреаційних (тобто курортних). До країн з розвиненою сферою надання рекреаційних послуг приїжджають туристи з усього світу. При сходженні, скажімо, на вершини у Гімалаях послуги альпіністам надають місцеві жителі — шерпи, адже саме вони можуть переносити великі вантажі в умовах високогір'я, бо добре знають його особливості.

Лондонські фінансисти надають банківські послуги замовникам з багатьох країн світу. Лондон також відомий як світовий центр із створення першокласної комерційної реклами, яка вже завоювала чимало престижних міжнародних призів.

Міжнародний поділ праці — реальне явище. І ним не можна нехтувати, оскільки між різними країнами завжди існували, існують і будуть існувати відмінності у географічному положенні, природних ресурсах, структурі господарства, навичках і майстерності трудового населення тощо.

У результаті міжнародного поділу праці у країнах світу формуються галузі міжнародної спеціалізації, які значною мірою орієнтовані на експорт своєї продукції до зарубіжних країн. Саме ці галузі представляють країну у міжнародному поділі праці. Скажімо, якщо у зв'язку з географічним поділом праці згадати Об'єднані Арабські Емірати, то вони постають в уяві як світовий експортер нафти. Швейцарські майстри відомі як найкращі у світі виробники точної механіки, альпійські фермери — як неперевершені виробники одного з найкращих у світі сортів сиру. Швейцарія ще й світовий центр рекреаційних послуг.

Говорячи про Канаду, не можна не згадати канадських фермерів (у тому числі й українського походження), які є відомими у світі експортерами зерна. Аргентина відома своїми неосяжними степами і кваліфікованими фермерами (знову ж таки, серед них чимало українців), вона є великим експортером м'яса худоби на світовому ринку. Перефразовуючи відомого поета, можна сказати: "Ми говоримо — Куба, а маємо на увазі — цукор. Ми говоримо — цукор, а маємо на увазі — Куба!"

Утвердитися на світовому ринку як виробник найбільшої кількості видів і високоякісної промислової продукції, а отже, завоювати вигідне місце у світовій економіці — дуже непросто. Так, від часу здобуття державної незалежності колишніми колоніями в Африці минуло кілька десятиліть. А вони нині, як і раніше, постачають на світовий ринок лише сировину та сільськогосподарську продукцію. На світовий ринок потрібно прориватися і щодня зміцнювати свої позиції.

Міжнародний поділ праці розвивається у двох напрямах — територіальному та виробничому. Перший напрям — спеціалізація країн і регіонів на виробництві певних товарів (їх частин) або послуг. Другий напрям охоплює міжгалузеву, внутрішньогалузеву спеціалізацію та спеціалізацію на рівні окремих підприємств.

Вирізняють такі основні види міжнародної спеціалізації виробництва: предметну (виробництво готових товарів); подетальну (виробництво складових частин товарів); технологічну (стадійну).

Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації вважаються коефіцієнт спеціалізації галузі щодо експортної спеціалізації (розраховується як питома вага певного товару у світовому експорті) та експортна квота (частка галузі).

Міжнародне кооперування виробництва перетворюється на міжнародне промислове співробітництво. Найважливішою ознакою промислового співробітництва є комплексність.

Провідними у міжнародному кооперуванні вважаються такі методи: виконання спільних програм; договірна спеціалізація; створення спільних підприємств.

Країни спеціалізуються для того, щоб брати участь у міжнародній торгівлі товарами та послугами, яка може відбуватися у таких режимах: вільної торгівлі; торговельних обмежень; протекціонізму.

Поставки товарів і послуг по лінії міжнародної торгівлі сплачуються відповідною валютою. Можлива і компенсаційна (зустрічна) торгівля.

У зв'язку з міжнародним поділом праці потрібно згадати і про явище, якому поки що не приділяють достатньої уваги.

Зазначення походження товару з того чи іншого географічного регіону часто ніби магнітом притягує до себе споживачів.

У багатьох країнах світу маркування про географічне походження товарів або послуг перебуває під правовою охороною держави. В юриспруденції використовують поняття "найменування місця походження". Його розуміють як географічну назву країни або місцевості (області), яка використовується для позначення товару, що походить з цієї країни або місцевості (області), якщо властивості чи особливості цього товару винятково або істотно визначаються характерними для країни або місцевості (області) природними умовами та (або) людськими факторами. Наприклад, пухову хустку можна правомірно назвати "оренбурзька пухова хустка", якщо вона справді виготовлена у цій місцевості з пуху кіз, які скубають траву у тих далеких степах. Шампанське вино буде справді таким, якщо воно виготовлене у провінції Шампань, у Франції. Трембіту матимуть право називати "гуцульською", якщо вона насправді виготовлена на Гуцульщині з місцевих матеріалів і місцевими майстрами, яким кваліфікація передавалася з діда-прадіда [5, с. 200].

У багатьох країнах світу зазначення місця походження товарів реєструються у складі товарних знаків (тобто позначень, що застосовуються для розпізнавання на ринку товарів різних виробників). У США регіональне походження товарів посвідчується окремо за допомогою так званої сертифікаційної марки.

Деякі країни світу прийняли спеціальне законодавство щодо маркування географічного походження товарів та послуг. 18 червня 1999 р, Верховна Рада України прийняла Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Спеціалізація господарств країн відбувається з урахуванням передусім порівняльних переваг для виробництва товарів і послуг, які має кожна з країн. Людство зацікавлене в міжнародному поділі праці, як і в тому, щоб різні люди мали різні спеціальності.

Міжнародний поділ праці почався давно, існує нині і триватиме у майбутньому. Країни, які ставали на рейки автаркійного розвитку, рано чи пізно були змушені відмовлятися від такої хибної політики. Великою китайською стіною або залізною завісою від навколишнього світу надовго відгородитися не можна.

У нинішній світовій економіці роль населення та ресурсів як визначальних чинників спеціалізацій знижується. Розміщуючи підприємства, що виробляють продукцію, нині орієнтуються переважно на кінцевого споживача. Деякі країни перетворилися на центри наукових досліджень, тоді як інші є джерелом низькокваліфікованої робочої сили.

Економічна наука у зв'язку з міжнародною спеціалізацією виробництва використовує поняття "трансматеріалізація" і "дематеріалізація". Перше поняття означає зниження попиту на природні ресурси, оскільки на зміну традиційним мінералам прийшли матеріали із заданими властивостями (напівпровідники, оптичні волокна тощо), друге — зменшення частки сировини у вироблених товарах. Іншими словами, трансматеріалізація — це зміна суті ресурсів, а дематеріалізація — зміна суті продуктів [1, с. 34].

Більшість країн спеціалізуються на виготовленні не цілісних виробів, а їх компонентів. Міжнародну виробничу спеціалізацію визначають переважно транснаціональні корпорації. Вони враховують при виборі спеціалізації не лише географічні чинники, а й соціально-економічні.

Економічні зв'язки між державами не лише необхідні, а й взаємовигідні. Крім міжнародної торгівлі, зовнішньоекономічне співробітництво розвивається і в інших формах.

У світі набули поширення спільні підприємства. Підприємства й організації різних країн об'єднують свої фінансові та інші ресурси і здійснюють спільну виробничо-економічну діяльність на території однієї або кожної з країн.

Важливим напрямком міжнародного співробітництва стало створення вільних економічних зон. Така зона є певною частиною території країни, у межах якої діє особливий режим господарювання. Цей режим надає значні пільги для зовнішньоекономічної діяльності. Існує понад 600 офіційно встановлених вільних економічних зон у 70 державах світу.

3 Форми і напрямки розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва

Міжнародний поділ праці (МПП) нерозривно пов'язаний з міжнародною спеціалізацією і кооперуванням виробництва, які є формами його прояву і його елементами.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби.

МСВ розвивається в двох напрямках — виробничому і територіальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих підприємств, компаній та об'єднань. У територіальному напрямку виділяють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції та їх частин для світового ринку [8, с. 282].

Міжгалузева спеціалізація — це взаємовідносини між державами з обміном продуктами різних галузей виробництва. Така форма переважала в 30-ті роки у взаємовідносинах між комплексними галузями (наприклад, обробної промисловості загалом і сільського господарства). В 50—60-ті роки ця форма діяла вже на рівні первинних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70—80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спеціалізація, яка основана на поділі виробничих програм у межах однієї й тієї ж галузі.

Основними формами прояву МСВ є предметна, подетальна (по-вузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації.

Перша з них (предметна) передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна — на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.

Найрозвиненіші всі форми спеціалізації в машинобудуванні, приладобудуванні тощо.

З розвитком МПП в МСВ виникли такі поняття, як "міжнародно-спеціалізована галузь" та "міжнародноспеціалізована продукція". Перша з них (міжнародноспеціалізована галузь) характеризує ті галузі, які беруть найактивнішу участь в МПП. Для них характерна висока частка продукції на експорт та високий рівень внутрішньогалузевої спеціалізації.

Міжнародноспеціалізована продукція — це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.

Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації галузі є такі:

коефіцієнт відносної експортної спеціалізації:
,
де Е_к — питома вага товару в експорті країни; Е_с — питома вага товару в світовому експорті.

Якщо К_Г > 1, то галузь або товар вважаються міжнародно-спеціалізованими;

експортна квота у виробництві галузі:

,
де Е — обсяг експорту за даний період; О_вн — обсяг внутрішнього виробництва за той же період.

Експортна квота характеризує значення експорту продукції певної галузі для економіки країни.

Міру участі національного господарства в МПП характеризує індекс товарності, t:
,
де Е — річний експорт; І — річний імпорт; Р — річний валовий внутрішній продукт.

Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто об'єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв'язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.

У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування: здійснення спільних програм; договірна спеціалізація; створення спільних підприємств.

Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах: підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об'єднанням різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублюванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками — учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування, як створення спільних підприємств, є об'єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є:

а) виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт; передача ліцензій та прав власності; удосконалення управління виробництвом тощо);

б) співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;

в) співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.

У світовому господарстві міжнародне кооперування класифікують за його основними характеристиками:

за видами — економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;

за стадіями — передвиробниче, виробниче, комерційне;

за методами, що використовуються, — виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП;

за структурою зв'язків — внутрішньо- і міжфірмове, внутрішньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

за територіальним охопленням — між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;

за кількістю суб'єктів — дво- і багатостороннє;

за кількістю об'єктів — дво- і багатопредметне. Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, тоді як МПП не обов'язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.

Висновки

Отже, міжнародний поділ праці (МПП) - це така система (чи спосіб) організації взаємозалежного виробництва, при якій підприємства різних країн спеціалізуються на виготовленні певних товарів і послуг, а потім обмінюються ними.

Міжнародна спеціалізація виробництва означає спеціалізацію країн на виробництві певних видів продукції або послуг і міжнародний обмін ними. Досить легко уявити собі спеціалізацію за продуктами харчування. Наприклад, банани вирощують у тропіках і не вирощують в умовах помірного клімату. Тропічні країни експортують банани до країн помірного поясу, а останні експортують до тропіків свою продукцію.

Міжнародне кооперування виробництва перетворюється на міжнародне промислове співробітництво. Найважливішою ознакою промислового співробітництва є комплексність.

Провідними у міжнародному кооперуванні вважаються такі методи: виконання спільних програм; договірна спеціалізація; створення спільних підприємств.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції понад внутрішні потреби.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є: виробничо-технічне співробітництво; співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції; співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.

Список використаних джерел

1.     Буртяк Г.Я. Міжнародна політика та міжнародні відносини в сучасному світі. - Вінниця: ВДТУ, 2001. — 60 с.

2.     Герасимчук З.В., Горбач Л.М. Міжнародні економічні відносини. - Луцьк: Надстир'я, 2001. — 328 с.

3.     Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. - Л.: Видавництво Національного ун-ту "Львівська політехніка", 2001. — 424 с.

4.     Карпенко С. В., Карпенко О.А. Міжнародна економіка. — К.: Університет "Україна", 2007. — 252с.

5.     Липов В.В. Міжнародна економіка. — Х.: ВД "ІНЖЕК", 2005. — 408 с.

6.     Міжнародна економіка / За ред. А.П. Румянцева. — К.: Знання, 2006. — 480 с.

7.     Поручник А.М. Міжнародна економіка. — К.: КНЕУ, 2005. — 157 с.

8.     Світовий бізнес / Ф.Ф. Бутинця. - Житомир: ПП "Рута", 2004. - 498 с.