Реферат Міжнародні науково-технічні відносини у світовому господарстві
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Вищий навчальний заклад
Харківський інститут економіки ринкових відносин та менеджменту
(ХІЕРВМ)
Реферат
Міжнародні науково-технічні відносини у світовому господарстві
Виконав студент
Півторонос Є.М.
Лубни 2008 рік
План
1. Суть та особливості науково–технічних відносин
2. Міжнародна передача технології
3. Міжнародне технічне сприяння
4.Міжнародне регулювання передачі технології
1. Суть та особливості науково–технічних відносин
В сучасних умовах все більше поширюються відносно нові форми міжнародних економічних відносин — міжнародні науково-технічні відносини. Під ними розуміють відносини з приводу обміну результатами науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), спільного проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільного розроблення і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією [б, с. 100]. Формами їх прояву є:
1.Обмін загальною науково-технічною інформацією, накопичення останньої в банках даних для спільного використання, наприклад для консультацій, зокрема обмін програмними продуктами.
2.Укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення
3.НДДКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і
4.права розпорядження результатами розробок замовнику (зокрема,
5.права оформлення патенту і ліцензії на виробництво).
6.Спільне проведення на основі прямих (зв'язків партнерами з
7.різних країн коопераційних НДДКР щодо конкретного винаходу з
8.наступним спільним володінням патентом і правом надання ліцензій (чи, що буває значно рідше, — роздільним).
9.Реалізація міжнародних (за участю кількох країн або фірм)
10.науково-технічних програм з розроблення важливих спеціальних проблем (наприклад, телекомунікаційна технологія чи біотехнологія) на основі спеціалізації та кооперації НДДКР.
5. Виконання міжнародних комплексних науково-технічних програм.
Головними причинами швидкого розвитку міжнародних науково-технічних відносин є посилення нерівномірності економічного розвитку окремих держав; монополізація НТП великими фірмами, які можуть фінансувати проведення дорогих НДДКР; загострення конкурентної боротьби на світовому ринку.
Нерівномірність економічного розвитку спричиняє неоднаковий рівень розвитку науки і техніки у різних країнах, внаслідок чого в умовах сучасного рівня НТП передова техніка і технологія зосередилась у відносно невеликій групі промислово розвинутих країн. Велика роль у цьому процесі належить потужним фірмам, які мають змогу отримувати надприбутки за рахунок утримання передових позицій в технічному розвитку і продажу результатів наукових досліджень. Великі ТНК використовують експорт наукових досягнень та передових технологій для встановлення панування на світових ринках і контролю над дрібнішими фірмами.
Основними формами реалізації науково-технічних досягнень є міжнародна передача технології та міжнародне технічне сприяння.
2. Міжнародна передача технології
Міжнародна передача технології — це сукупність економічних відносин, які складаються між підприємствами різних країн у галузі використання зарубіжних науково-технічних досягнень.
Міжнародну передачу технології можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. У вузькому розумінні — це передача власне технології або технології "в чистому вигляді", а в широкому —г передача матеріалізованої технології. Технологія в чистому вигляді — це методи і техніка виробництва товарів і надання послуг. Матеріалізована технологія — це машини і обладнання. Пере дача технології об'єднує обидва поняття.
Міжнародні організації розглядають міжнародну передачу технології не як разовий захід, а як тривалий процес, що містить:
• відбір і придбання технології;
• адаптацію і освоєння придбаної технології;
• розвиток місцевих можливостей удосконалення технології з
• урахуванням особливостей національної економіки.
Технологія передається способами, які можна поділити на некомерційні і комерційні.
Способи некомерційної передачі технології:
• надання науково-технічної інформації, тобто поширення відомостей про технології через літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти тощо;
• проведення виставок, ярмарків, конференцій, симпозіумів;
• стажування спеціалістів;
• спільні фундаментальні науково-технічні розробки.
Всі вищеназвані способи спрямовані на широкомасштабний пошук місць впровадження технології. Некомерційні способи, як правило, передують комерційним способам передачі технології.
Способи комерційної передачі технології залежно від складності реалізації можна поділити на три групи:
1. Власне передача технології:
• виконання НДДКР за замовленнями;
• ліцензування;
• інжиніринг;
• закупівля зразків техніки для імітації;
• закупівля машин і обладнання;
• лізинг машин і обладнання.
2. Спільне розроблення і використання технології:
• координація НДДКР — взаємне інформування партнерів про
плани науково-технічних розробок;
• кооперування НДДКР на договірній основі;
• спільне ведення НДДКР через залучення спеціалістів для роботи за кордоном чи організацію спільного колективу розробників.
3. Промислове кооперування та спільне підприємництво:
• у формі науково-технічного виробничого кооперування — спільного розроблення і спільного виробництва продукції в різних країнах;
У формі спільних підприємств (СП).
Усі способи передачі технології в рамках окремої угоди можуть використовуватись у будь-якому поєднанні. Технологія передається двома каналами:
• внутріфірмовим;
• міжфірмовим.
Внутріфірмовий канал — це реалізація власних науково-технічних досягнень або зарубіжних досягнень в зарубіжних філіях фірми.
Міжфірмовий — це укладання ліцензійних, зовнішньоторгових, коопераційних угод про спільне підприємництво між незалежними компаніями в різних країнах.
Основою міжнародної передачі технології є проведення НДДКР. На їх виконання передові промислово розвинені країни витрачають значні кошти, зосереджуючи у себе більшу частину результатів передових наукових досліджень. Це передовсім СІЛА, Японія, ФРН, Франція, Англія. Сума витрат на НДДКР в США перевищує суму витрат для цих потреб в усіх інших перерахованих країнах, разом 1 узятих [17, с. 76}. Країни, які не мають змоги витрачати кошти на НДДКР, змушені купувати їх результати для підвищення свого економічного потенціалу.
Міжнародна передача технології може здійснюватись у таких формах:
а) патентна угода — міжнародна торгова операція, за якою власник патенту поступається правами на використання винаходу покупцеві;
б) ліцензійна угода — міжнародна торгова операція, за якою власник винаходу дає іншій стороні дозвіл на його використання в певних межах;
в) ноу-хау — передача технічного досвіду і секретів виробництва, використання яких забезпечує певні переваги в досягненні його кінцевої мети;
г) угода на інжиніринг — це угода на інженерно-консультаційні послуги покупцю для реалізації технічного проекту. Вони охоплюють широкий комплекс заходів з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, проведення науково-дослідних робіт, здійснення консультацій, нагляду, випробовування тощо;
д) франчайзинг — це надання великою "батьківською" фірмою права дрібній фірмі вести протягом певного періоду свою справу під її опікою та, використовуючи її обладнання, реалізовувати через неї свою продукцію.
Крім цього, технологія передається між країнами в межах угод про промислове співробітництво, про науково-технічну та виробничу кооперацію, про інвестиційне співробітництво тощо.
3. Міжнародне технічне сприяння
Міжнародне технічне сприяння є різновидом міжнародної передачі технології. Полягає воно у наданні країнам сприяння в сферах технології процесів, продуктів чи управління. Технічне сприяння спрямоване передовсім на підвищення технологічного рівня країн, що розвиваються, і країн перехідного до ринку періоду з метою прискорення їх розвитку та формування основ розвинутої ринкової економіки. Таке сприяння можливе як у технічній, так і в економічній чи інших сферах. У економічній сфері воно надається найчастіше в розробленні програм економічного розвитку, статистики, грошової та бюджетної політики, техніко-економічного обґрунтування окремих проектів тощо. Серед організаційних видів технічного сприяння можна виділити технологічні гранти та співфінансування технічного сприяння.
Технологічні гранти — це безоплатна передача технології, технологічно містких товарів чи фінансових засобів для купівлі технології, навчання та підготовки персоналу, адаптації ЇЇ до місцевих умов. Отримувач не бере ніякої фінансової участі в проекті, а лише виконує організаційні функції з приймання і розміщення технічної допомоги. Донор має право брати участь через своїх представників у розподілі допомоги і нагляді за її ефективним використанням.
Співфінансування технічного сприяння передбачає часткову участь отримувача технології у фінансуванні та організаційне забезпечення її розміщення і реалізації.
Залежно від кількості країн, що беруть участь у проекті, розрізняють одностороннє та багатостороннє технічне сприяння.
Двостороннє технічне сприяння здійснюється за угодами між урядами двох країн. Як правило, такі угоди укладаються між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, і стосуються здебільшого невеликих проектів, а у економічній та фінансовій сферах — підготовки і перепідготовки кадрів, комп'ютерного забезпечення, виконання експертиз тощо. Фінансує такі угоди переважно країна-донор, але певні витрати може мати і країна, яка приймає технічну допомогу.
Багатостороннє технічне сприяння передбачає здійснення спільних проектів декількома країнами щодо однієї країни-отримувача. До багатостороннього належить і технічне сприяння по лінії міжнародних організацій, що фінансується за рахунок внесків країн — членів програми надання допомоги. Так надаються технології та технічне обладнання, здійснюються консультації та експертизи. Прикладом багатостороннього технічного сприяння є програми технічної допомоги, які здійснюють Світовий банк, МВФ та інші міжнародні організації.
4. Міжнародне регулювання передачі технології
У міжнародній практиці жорсткого регулювання міжнародної передачі технології немає. Окремі угоди, програми та міжнародні організації обумовлюють правила поведінки та стимулюють розвиток ринку технологій. Зокрема, угода ВТО про пов'язані з торгівлею аспекти прав на інтелектуальну власність є міжнародним правовим документом, що регулює відносини (торгівлю) інтелектуальної власності щодо копірайта, торгової марки та знака, географічної назви і промислового дизайну. Угодою визначені стандарти з охорони інтелектуальної власності для країн — членів ВТО. Згідно з цією угодою країни — члени ВТО повинні дотримуватись Паризької конвенції із захисту прав індустріальної власності та Бернської конвенції із захисту авторських прав на твори мистецтва та літератури. Водночас угода не забороняє країнам запроваджувати жорсткіші вимоги до дотримання прав на інтелектуальну власність.
МОІВ — міжнародна організація з інтелектуальної власності (^ЛГІРО). Це спеціалізоване агентство системи ООН, пов'язане з питаннями технології. Шляхом розвитку багатостороннього співробітництва сприяє захисту інтелектуальної власності — промислової власності (винаходів, торгових марок, промислового дизайну), копі-райта на твори літератури і мистецтва, фотографії, відео та звукозапис. Слідкує за дотриманням Паризької та Бернської конвенцій.
Програма розвитку ООН — ПРООН (ШТОР) створена у 1965 р. для сприяння у розвитку країн, що розвиваються (членам ООН), шляхом надання їм технічної допомоги у галузі передачі і адаптування технології, розробки природних ресурсів, сприяння підприємництву, а також у вирішенні соціальних питань. Є основним джерелом багатостороннього фінансування технічної допомоги і розвитку країн — членів ООН.
Використана література:
1. Міжнародні економічні відносини. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Навчальний посібник – 5-те вид., стер. – К.: Знання, 2004. – 406 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
