Удосконалено:
визначення поняття економічної цінності через розмежування її джерела, субстанції, форми, що дозволило виявити передумови і можливості методологічного синтезу основних теоретичних підходів в економічній науці. Так, економічна цінність є економічним благом (умовою і результатом людської господарської діяльності), що має певну корисну форму і виступає в процесі суспільного обміну в троякій визначеності вартості, граничної корисності і ціни. Її джерелами є трудова господарська життєдіяльність суспільства (у єдності праці фізичної і духовної – творчості) і відносна рідкісність (просторово локалізована і різноякісна в кожний момент часу суспільна споживча вартість у формі благ, послуг, знань, інформації), субстанцією – буття економічного простору-часу, процес історичного розгортання якого логічно відображається у всьому різноманітті перетворених економічних форм граничної корисності, вартості і ціни, що виникають у процесі ціннісного економічного вибору суб’єктів, обумовленого відносинами суспільного обміну, на різних рівнях господарювання.
Дістали подальшого розвитку:
·                   конкретизація суті і змісту кризи сучасної економічної науки як методологічної, що обумовлена девальвацією теорії вартості та ідеологічною роз’єднаністю трьох її основних гілок;
·                   обґрунтування умов і передумов подолання методологічної кризи через синтез трудової теорії вартості, маржиналізму, інституціональних підходів на основі розгортання поняття економічної цінності;
·                   прояснення трансцендентної сутності поняття і відносин вартості і ціни (економічної цінності) як економічного блага в процесі розгортання останнього як генетичного коду системи господарювання (універсуму) через взаємоперетворення із суб’єктивного відчуття – крапки (кодон) в об’єктивні суспільні відносини (геном) і багатомірне буття господарювання (генотип);
·                   оцінка внеску теорії СОФЕ радянської економіко-математичної школи та наукової течії ліворікардіанського посткейнсіанства у методологію перетворених економічних форм. Зокрема, обґрунтування суті диференціальних витрат праці за умов надлишкового попиту представниками теорії СОФЕ і диференціальних рівноважних цін за умов надлишкової пропозиції в роботах П. Сраффи і Дж. Робінсон сформувало передумови для теоретичного синтезу в економічній науці та оптимізації процесів ціноутворення в практиці реального господарювання;
·                   уявлення про місце і роль в економічній науці теорії вартості і ціни – як загальнометодологічної, теорії загальної економічної рівноваги – як міждисциплінарної, інтегративної;
·                   з’ясування механізмів становлення і розвитку перехідних економічних процесів інверсійного типу як результату реалізації ціннісної біфуркації, що обумовлена взаємодією буття економічного простору-часу.
Практичне значення результатів дослідження полягає в обґрунтуванні методології релятивістської економічної науки. Розгортання цієї методології здатне діяльно перетворювати господарські підвалини громадського життя через виявлення умов загальної економічної рівноваги, сталого розвитку господарської системи і формування ефективних механізмів управління економічною процесуальністю на різних її рівнях, від нанорівня до глобального.
Одержані теоретичні положення, наукові висновки і результати можуть бути використані при розробці соціально-економічної стратегії національного розвитку, окремих цільових програм уряду і політичних партій, у процесі викладання курсів економічних дисциплін, для підготовки навчальних посібників з економічної теорії, політичної економії, історії економічної думки, теорії вартості і ціни. Зокрема, результати дисертаційного дослідження було використано автором при розробці та викладанні навчальних курсів "Політична економія" та "Актуальні проблеми політичної економії" на першому та п’ятому курсах факультету економічних наук Національного університету "Києво-Могилянська академія" (довідка № 12/741 від 21.06.07), а також при підготовці розділу "Інституціональне забезпечення розвитку і функціонування кооперативного сектору" госпдоговірної теми "Стратегія розвитку кооперативного сектора економіки України" (Договір № 9 від 01.08.03) та аналітичної доповідної записки "Економічні засади системи соціального захисту в сучасному суспільстві: орієнтири для України (досвід США)"(№135-13/1034 від 29.10.07) (лист подяки від Міністерства фінансів України №31-19010-36-9/22570 від 31.10.07).
Методологічний потенціал теорії економічної цінності може стати підґрунтям для подальших фундаментальних і прикладних наукових досліджень, насамперед – у галузях теорії грошей і капіталу, економічної рівноваги і розвитку, державного регулювання економіки.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним завершеним дослідженням, результати якого у сукупності сприяють вирішенню принципово нової наукової проблеми – формуванню методології релятивістської економічної науки, здатної діяльно перетворювати господарські підвалини суспільного життя. Наукові висновки та положення одержані автором самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретико-методо­логічні положення і висновки дисертаційного дослідження висвітлювалися автором на міжнародних і республіканських науково-практичних конференціях, зокрема: "Трансформація культури в системі вищої технічної освіти" (м. Харків, 1995 р.); "Проблеми і перспективи розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації" (м. Дніпропет­ровськ, 1999 р.); "Міжнародне співробітництво у сфері освіти: підсумки і перспективи на порозі ХХІ століття" (м. Ялта, 1999 р.); "Проблеми теорії і практики становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки" (м. Харків, 1999 р.); "Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки (приклад України)" (м. Київ, 1999 р.); "Гуманістичне середовище вищого технічного закладу освіти (проблеми формування)" (м. Харків, 1999 р.); "Історія християнства і сучасність" (м. Одеса, 2000 р.); "Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та застосування" (м. Київ, 2002 р.); "Актуальні проблеми і перспективи розвитку економіки України (у контексті глобалізації)" (м. Алушта, 2004 р.); "Проблеми сучасної економіки та інституціональна теорія" (м. Донецьк, 2006 р.); "Людський розвиток в Україні: проблеми та перспективи" (м. Київ, 2006 р.); "Економічний розвиток України в актуальному просторі-часі" (м. Харків, 2006 р.); "Регіональні проблеми та перспективи розвитку ринків збуту промислової продукції" (м. Київ, 2006 р.); "Стратегія соціально-економічного розвитку України та пріоритети грошово-кредитної політики" (м. Київ, 2006 р.); "ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія" (м. Київ, 2007 р.), а також на науковому симпозіумі "Інституційна архітектоніка та механізми економічного розвитку" (м. Харків, 2005 р.); Літній сесії Методологічного університету конвертованої освіти Московського суспільного наукового фонду за підтримки Інституту "Відкрите суспільство" і Фонду Джона Д. і Кетрін Т. МакАртурів (США) (м. Таруса Калузької обл., 1999 р.) та ін.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в індивідуальній монографії (обсягом понад 25 д.а.), одній колективній монографії, 21 статті у наукових фахових журналах і збірниках наукових праць, загальним обсягом близько 14 д. а. Серед публікацій, що додатково відображають наукові результати роботи з теми дисертації, – 10 статей в інших наукових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, 4 розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 502 сторінки (410 сторінок основного тексту); додатки (34 рисунки і 13 таблиць) розташовані на 25 сторінках; список використаних джерел містить 896 найменувань та займає 67 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У першому розділі "Теорія вартості і ціни в різних економічних школах" з позиції ціннісної методології виявлено джерела основних теоретичних підходів до пояснення вартості і ціни, розглянуто етапи історичного розвитку трудової теорії вартості і маржиналізму, сучасні теорії вартості і ціни, позначено проблему теоретичного синтезу в економічній науці.
Розвинуто наукову гіпотезу, відповідно до якої теорія економічної цінності є послідовним логічним відтворенням (рефлексією) генезису буття економічного простору-часу. Її джерела криються в первісному суспільстві і відображають тут вихідну підпорядкованість буття економічного часу буттю господарського простору. Так, процес історичного розвитку суспільної господарської діяльності починається з перетворення природного (екологічного) простору. Відносини обміну споконвічно також задаються межами господарських можливостей природної території громади, виникають на її фізичних границях.
Обґрунтовано, що об’єктами перших обмінних угод стають блага, гранична корисність яких обумовлюється їх місцем розташування – походженням з певної місцевості. Гроші як інститут міри економічної цінності, що відбиває процеси "взаємного перетікання" буття економічного простору-часу в процесі реалізації господарського вибору суб’єктів, первісно "зростаються" з корисною формою окремих споживчих благ. Буття ж економічного часу з’являється в "згорнутому вигляді" – у формі крапки, що відбиває природні біоритми людського організму, і логічно "відшаровується" від буття економічного простору, рівною мірою доповнює його та обумовлює економічний вибір лише в екстремальних життєвих ситуаціях.
Виявлено, що вже філософські тексти античних авторів (Платона, Ксенофонта, Аристотеля, Плутарха, Геракліта та ін.) містять цілком сформовані уявлення про економічну цінність як єдність відносин граничної корисності і вартості, що відтворюється інститутом золотої монети в кожнім акті господарського обміну. Так, монета, що примусово уводиться в господарський обіг, у контексті античної філософської думки, покликана, з одного боку, відобразити його ефективність шляхом виявлення можливих меж задоволення людських потреб, з іншого, – забезпечити справедливість через відтворення взаємозв’язку буття економічного часу ("тепер") і буття абсолютного часу в кожнім з безлічі актів купівлі-продажу. Джерелом же економічної цінності виступає тут не просто праця індивідів, що пов’язана з підтримкою їх безпосереднього життєзабезпечення, але творча діяльність, спрямована на збереження і процвітання соціуму в цілому.
Доведено, що ідея справедливої ціни, яка розвивалася теологами середньовіччя, заклала підґрунтя для трансцендентного розуміння інституту економічної цінності у вузькому і широкому визначенні. Тим самим суспільна думка античності і середньовіччя логічно передбачила всі наступні етапи історичного розгортання теорії і відносин економічної цінності, сформувавши необхідні уявлення про неї як про економічне благо, що єдине в троякій визначеності граничної корисності, вартості і ціни. Ці уявлення дали початок формуванню двох величезних ціннісних концепцій – трудової теорії вартості і теорії граничної корисності, згодом доповнених теорією суспільного вибору в межах інституціонального напрямку еконо­мічної думки.
Аналізуючи теорію трудової вартості як основу класичної політичної економії, ми відзначаємо, що класичний підхід в економічній науці не можна ототожнювати з формуванням і розвитком трудової теорії вартості. Він відбиває етапи розгортання перетворених форм буття економічного простору-часу протягом всієї історії суспільного господарювання, а отже, поєднує погляди представників трудової теорії вартості, маржиналізму, інституціональних концепцій у руслі інституціоналізму в широкому розумінні як логіки Серединного шляху. У період зародження і розвитку індустріального суспільства буття часу соціально уречевленої праці стає одним з основних джерел економічної цінності і суспільного багатства. Саме в такому контексті етапи розвитку класичної наукової економічної школи доцільно зв’язувати з етапами розвитку трудової теорії вартості.
Обґрунтовано можливість переосмислення творчої спадщини економічної теорії з позицій ціннісної методології. Так, суперечливість методології А.Сміта, що стала загальновизнаною в економічній науці, крізь призму рефлексії буття економічного простору-часу з’являється як уявна і цілком знімається. Дихотомія ж праці затраченої і праці купованої, що представлена в "Багатстві народів", може бути розглянута як конструктивна методологічна платформа для актуального розгортання позитивно релятивістської економічної науки.
Доведено, що ціннісна теорія Д.Рікардо формує русло інституціоналізму в широкому розумінні як класичної течії економічної думки в дусі логіки Серединного шляху. При цьому логіка Серединного шляху відображає взаємозв’язок і взаємозумовленість буття економічного простору і часу через відтворення і розгортання їх трансформ – ціннісних образів, що актуалізують ефекти взаємного перетікання зв’язків і відносин граничної корисності і вартості. У той же час вихідні позиції Марксового ціннісного аналізу виявляються зміщеними в систему координат буття економічного часу, що дозволяє йому, з одного боку, побачити і відобразити багато сутнісних рис ціннісних відносин, що є непомітними на поверхні ринку, а також чіткіше виявити важливі ідеї, які "розлиті" у роботах попередників, з іншого, – обумовлює методологічну неспроможність його логічної ціннісної конструкції, відому як протиріччя між вартістю і ціною виробництва, між першим і третім томами "Капіталу".
Проведений аналіз показує, що на відміну від трудової теорії вартості, яка аналізує ціннісні відносини переважно в контексті їх взаємозв’язку з буттям економічного часу, маржинальні концепції методологічно спираються на просторову складову буття суспільного господарства. Тим часом, "замкнутість на себе", статичний підхід до дослідження, невключеність у часові причинно-наслідкові зв’язки одночасно знаменують відхід економічної думки від логіки Серединного шляху й обумовлюють головні методологічні вади маржиналізму. Спроби створити послідовну моністичну парадигму розгортання ціннісних відносин як буття економічного простору у свій час виявили методологічну неспроможність теорії граничної корисності, що проявилася в девальвації кардиналістського підходу до економічних вимірів, і теорії граничної продуктивності, нездатної визначити механізми суспільного розподілу за умов розширеного відтворення.
Висвітлено, що сучасна теоретична модель неокласичного синтезу продовжує ґрунтуватися переважно на постулатах маржиналізму; при цьому категорії граничного аналізу провадять тут "подвійне життя", що зовні вправно маскується через маніпулювання рівнями "жорсткого ядра" і "м’якої оболонки" неокласичної методологічної платформи. Насправді, на нашу думку, таке "маскування" обумовлює вульгаризацію методології загального русла сучасного економікс у формі мейнстриму, ретушуючи поглиблення суперечностей між мікро- і макрорівнями аналізу, статичним і динамічним підходами до дослідження. Ідеологічні шори, крім всього іншого, замутнюють сприйняття справжніх ідей, представлених у теоріях Л.Вальраса, А.Маршалла, Дж.Кейнса, а також Й.Шумпетера, Ф.Найта, Дж.Гелбрейта, інших авторів, які успадковують традиції логіки Серединного шляху, закладені А.Смітом і Д.Рікардо, і у своїй сукупності утворюють русло інституціональної економічної теорії в широкому розумінні як класичної течії наукової думки.
Виявлено, що методологічна платформа для відновлення русла інституціонального напрямку в широкому розумінні як органічної єдності теорій вартості, граничної корисності і ціни представлена в концепції стандартного товару П.Сраффи. Разом з тим, ця концепція не отримала адекватного тлумачення і належного визнання в економічній науці з причин ідеологічної роз’єднаності останньої та втрати нею ціннісних орієнтирів.
Сьогодні мейнстрім як загальне русло економічної науки поєднує велику кількість різноманітних теорій, що беруть за основу окремі вузькі аспекти ціннісних відносин, створюють навколо них "методологічні поля" і тим утворюють дослідницькі мережеві структури, свого роду "паралельні світи", які часто не узгоджуються, а іноді і відкрито ворожі один одному. Тим часом відтворення цілісної картини функціонування і розвитку глобального світового господарства і його національних складових виявляється можливим лише за умов єдиного ціннісного погляду на світ. Але цей "погляд" має увібрати все наявне різноманіття наукових концепцій, тобто бути принципово новим, релятивістським.
Можливість методологічного синтезу в економічній теорії все частіше стає предметом наукового обговорення. Однак за умов ідейної поразки економічної теорії ортодоксального марксизму і наростаючої кризи традиційної неокласики неможливе формування ціннісної платформи такого синтезу. Обґрунтовано, що для адекватного розуміння процесів і тенденцій розвитку світового суспільного господарства сьогодні ключовою стає ідея перетворених економічних форм, яка виявлена класичною політичною економією і з’ясована К. Марксом. Відображаючи процеси взаємного перетікання буття економічного простору-часу, перетворені економічні форми пояснюють динаміку інституційної структури суспільства, умови рівноважного функціонування і сталого розвитку господарських систем. Вони в самих собі містять передумови логічного синтезу відносин граничної корисності, вартості і ціни, а отже, трудової теорії вартості, маржиналізму, інституціональних концепцій, і формування на цих засадах позитивно релятивістської економічної науки.         
У другому розділі "Логіко-історичні модифікації вартості і ціни" виведено методологічні засади дослідження форм модифікації вартості і ціни, розкрито перетворені форми вартості і ціни, з'ясовано проблеми сучасних форм модифікації економічної цінності. Відповідно до традицій класичного наукового підходу досліджено генезис відносин економічної цінності через розмежування їх джерела, субстанції, форми, міри. При цьому обґрунтовано, що перетвореними формами економічної цінності є інститути вартості, граничної корисності і ціни як суть убрази процесів взаємного перетікання буття економічного простору-часу в ситуації економічного вибору, обумовленого відносинами суспільного обміну. Економічна цінність як інститут має трансцендентний характер, що відображується і розкривається у понятті "економічне благо" через перетворенність, багаторозуміння, багатозначність і багатобуття його єдиної сутності. Так, з трояковизначеного суб’єктивного відчуття-крапки економічне благо розгортається в об’єктивне економічне відношення (х економічного блага А = y економічного блага В) і заповнює безліччю відносних форм і оформлених відносин (трансформ) усе буття суспільного господарювання, яке отримує своє організаційне завершення в інституційній архітектоніці. Тут економічна цінність у єдності відносин граничної корисності і вартості, економічній ефективності і соціальній справедливості виступає критерієм гармонійності функціонування системи суспільного господарства як єдиного цілого, співвідносячи будь-який вибір, акт обміну, інститут з Вищим суспільним благом через інститут ціни.
Доведено, що ціна як основний економічний інститут, як економічна цінність, також має трансцендентний характер, бо ціна будь-якого вибору багатоосмислена і реалізується через взаємодію цінностей, норм і оцінок, яка відображає взаємозв’язок вибору цілей і способів здійснення господарської діяльності за умов економічних альтернатив у системі природа – людина – суспільство. В цілому ж перетворена економічна форма в згорнутому вигляді містить всі інші перетворені форми як своє інобуття: її відособленість завжди відносна і одночасно означає перетворення, видозмінення, модифікацію – перетікання економічних відносин, при якому кожна з трансформ розкривається назустріч іншим, убирає всю їх сукупність, можлива лише як елемент єдиної сутності – Вищого блага. Відповідно до такого підходу, зміст економічної цінності може бути розкрито лише спільними зусиллями трудової теорії вартості, маржиналізму, інституціональних підходів, які у своїй єдності, на нашу думку, утворюють класичне інституціональне русло течії економічної думки в дусі логіки Серединного шляху (рис. 1).
Відзначається, що поняття економічної цінності, а також ідея трудового обґрунтування, облаштування, а отже, і відновлення системи суспільного господарювання випливають і розгортаються з постулатів теорії трудової вартості. Разом з тим, статус останньої як класичної політичної економії формується лише в контексті її взаємозв’язку з маржинальним науковим підходом. Так, у працях представників трудової теорії вартості ідея перетворених економічних форм розвивається в процесі логічної інтерпретації проблеми модифікації закону вартості. У такій формі проблема представлена в "Багатстві народів" А.Смітом у логічному ланцюжку, що відображає дихотомію праці затраченої і праці купованої та пов’язує співвідношення дійсної, природної і ринкової ціни. Досліджуючи зміст, передумови і умови модифікації закону вартості, Д.Рікардо вперше в економічній науці висунув концепцію ціни виробництва, що відобразила трансцендентну сутність інституту економічної цінності як носія генетичного зв’язку між вартістю, ціною і системою організації суспільного господарювання.
Обґрунтовано, що в теорії К.Маркса зазначений зв’язок набуває чітких контурів проблеми трансформації вартості в ціну виробництва та аналізується через вибудовування логічного ланцюжка вартість – ринкова вартість – ціна виробництва – ринкова ціна. При цьому передумови ціннісної трансформації формуються механізмами внутрішньогалузевої і міжгалузевої конкуренції в процесі переходу системи суспільного господарювання від простого відтворення до розширеного, капіталістичного. У той же час, як відзначено, віддаленість методології Марксового аналізу від класичного русла і логіки Серединного шляху не дозволила йому адекватно розв’язати проблему трансформації і позначила глибинні вади його ціннісної теорії, відомі як протиріччя між першим і третім томами "Капіталу". Це поставило під сумнів загальметодологічну значимість Марксового підходу до дослідження економічних відносин і законів ринку. Розпад господарської системи традиційного соціалізму, яка ідейно спиралася на теорію марксизму, здавалося б, послужив остаточним підтвердженням цих сумнівів.
Однак, з’ясовано, що методологія Марксового аналізу не вичерпала себе для дослідження сутності інституту і відносин економічної цінності. Передбачивши в концепції перетворених економічних форм три складові інституту економічної цінності (вартість, граничну корисність, інститут ціни), у "Капіталі" Маркс розгортає винятково теорію вартості як буття економічного часу, використовуючи дві інші перетворені форми як інструментальну підмогу для свого аналізу. Ця методологічна особливість і обумовлює виникнення суперечності між вартістю і ціною виробництва при спробі дослідження і розв’язання тут проблеми трансформації.


Рис. 1. Методологія класичної інституціональної теорії, що відображає дослідження перетворених форм економічної цінності в єдності зв’язків та відносин граничної корисності, вартості і ціни

У той же час відзначено, що дзеркальним відображенням логічної апорії трансформації вартості в ціну виробництва в теорії трудової вартості є протиріччя між мікро- і макрорівнями аналізу в теорії неокласичного синтезу, а також протистояння між "старим", нео- і новим інституціональними методологічними підходами в економічній науці. Крім того, гранична корисність і вартість є властивостями більш розвиненої у порівнянні з товаром категорії – економічного блага, яке, крім двох названих форм, реалізує себе також в інституті ціни. У такому розумінні економічне благо в його троякій визначеності, як доводиться, у принципі не може бути досліджено тільки з позицій трудової теорії вартості, так само як і тільки з позицій маржинального або традиційних інституціональних підходів.
Показано, що розгортання поняття економічної цінності в контексті його взаємозв’язку з буттям економічного простору-часу, крім усього іншого, виявляє прихований потенціал зазначених вище теорій, а саме, те, що в логічній економічній конструкції Маркса гранична корисність (буття економічного простору) з’являється як перетворена форма (інобуття) вартості (буття економічного часу). У маржиналізмі, навпаки, відносини вартості виступають інобуттям граничної корисності; це можна спостерігати в ціннісних концепціях Л.Вальраса, А.Маршалла, Ф.Найта, Й.Шумпетера, Дж.Кейнса, П.Сраффи, Дж.Робінсон, Е.Чемберліна, інших авторів. Методологія перетворених економічних форм підтвердила і свій прогностичний потенціал: свого часу вона дозволила К.Марксу передбачити багато соціально-економічних явищ (постіндустріальне суспільство, феномен хибної соціальної вартості та ін.), які тільки мають бути дослідженими. Отже, за результатами дослідження, відмовлення від теорії Маркса означає сьогодні заперечення не методології причинно-наслідкового аналізу, а неспроможності логічного принципу відтворення ціннісних відносин у системі координат буття економічного часу, замкнутого "на себе", – тобто доктрини ортодоксального марксизму. Однак рівною мірою це стосується і традиційної теорії маржиналізму у формі неокласичного синтезу, і інституціональних концепцій в їх теперішній формі – зі "зміщеним" ціннісним ядром або без такого взагалі.
Розкрито, що в ХХ ст. теорія перетворених економічних форм одержала найбільш зримого розвитку у працях авторів теорії оптимального планування (СОФЕ) радянської економіко-математичної школи і наукової течії ліворікардианського посткейнсіанства (П.Сраффа, Дж.Робінсон та ін.). Теорія СОФЕ досліджувала закономірності модифікації ціннісних відносин при формуванні цін оптимального плану за умов державної монополії і надлишкового попиту. Проведений прихильниками цього підходу аналіз показав, що ціноутворення на основі граничних витрат є поодиноким випадком більш загального закону, який обумовлює зведення диференційних витрат до суспільно необхідних середніх, як це відображають класична політична економія і К.Маркс. П.Сраффа зосередив наукову увагу на модифікації відносин економічної цінності за умов надлишкової пропозиції. При цьому виявилося, що "єдина" ціна рівноваги попиту та пропозиції є поодиноким випадком сукупності диференційних галузевих рівноважних цін, а вихідні постулати маржинальної ціннісної конструкції з необхідністю доповнюють і конкретизують найважливіші методологічні принципи трудової теорії вартості.
Проведений аналіз показав, що офіційна радянська політична економія і традиційна система маржиналізму не сприйняли критичну складову зазначених теорій і застосували жорсткі санкції до їх авторів. Разом з тим методи і результати боротьби за ідеологічну "чистоту" економічної науки виявилися різними. Розвиваючи ціннісний підхід Сраффи, Дж.Робінсон провела блискучий аналіз ринків недосконалої конкуренції, що дозволив прояснити сутність механізмів економічної поведінки великих фірм і був сприйнятий згодом теорією і практикою менеджменту при формуванні систем корпоративного управління. Ідеї перетворених економічних форм Сраффи в концепції Е.Чемберліна послужили методологічною основою для дослідження інституту маркетингу. Як виявлено, затушовуючи критичний і глобальний аспекти теорій П.Сраффи, Дж.Робінсон, Е.Чемберліна, офіційна неокласична доктрина не відмовилася від використання практичної сторони їх напрацювань. Ідеологічна ворожість не стала для неї перешкодою і до сприйняття методології оптимізаційних моделей радянської економіко-математичної школи; адаптація цих моделей для практичної реалізації концепції ціни виробництва, що була виявлена класичною політичною економією, прояснена Марксом і формалізована Сраффою, як доводиться, сформувала організаційно-економічний каркас системи соціального ринкового господарства.
Результати дослідження свідчать, що ідеологія ортодоксального марксизму виявилася більш войовничою, будь-які спроби економічного аналізу поза полем її жорсткого методологічного ядра суворо переривалися. Унаслідок цього широкомасштабна дискусія радянських економістів із проблем співвідношення монопольної ціни, прибутку і ціни виробництва в 1960–80-х рр. виявилася переважно формальною. Як визначається, замкнута в межах ортодоксальної теорії трудової вартості, вона не змогла відійти від аналізу економічної цінності-крапки, у кращому разі – відношення. У результаті накопичені знання не отримали вихід у реальну практику, що обумовило поширення духу "застою" як в економічній науці, так і в системі реального господарювання. Проте, виділяється головний об’єднуючий мотив досліджень перетворених економічних форм у ХХ ст. – усвідомлення феномену "суб’єктивізації" ринкової ціни, що зумовлений діяльністю підприємництва, великого бізнесу, держави. Інститут рівноважної ринкової ціни еволюціонував в інститут маркетингу; економічна теорія через методологію економічної цінності зафіксувала цю модифікацію і тим заклала необхідні передумови для дослідження сучасних перетворених економічних форм.
Однак сьогодні, як відзначається, ця спадщина є незатребуваною. Унаслідок відторгнення методології трудової теорії вартості і причинно-наслідкового аналізу, а також посилення традиційного характеру неокласики в економічній теорії продовжується деградація ціннісного знання. Проблеми перетворених економічних форм стихійно попадають у поле зору фахівців у сфері менеджменту і маркетингу, соціології, синергетики, історії, філософії, інших наук, які не володіють методологічними інструментами ціннісного економічного аналізу. За умов, коли розвиток суспільного господарства значно ускладнюється, багато в чому не піддається однозначному тлумаченню і прогнозуванню, коли дедалі розповсюджуються явища символічної цінності, процесуальності, невизначеності і дестабілізації, загострюється суспільна потреба в проясненні умов економічної рівноваги і сталого розвитку господарської системи. Такі умови можна виявити через методологію економічної цінності на основі позитивно релятивістського типу мислення.
Третій розділ "Ціннісні засади соціально-економічної збалансованості системи суспільного господарства" присвячений дослідженню ціннісних відносин у контексті формування засновків економічної рівноваги і сталого розвитку господарської системи, а також вивченню еволюції ринкових механізмів ціноутворення.
Обґрунтовано, що теорія загальної економічної рівноваги господарської системи оформилася в науці в 20-і – 30-і рр. XX ст., хоча її передумови визрівали, проходячи ті ж етапи, що й економічна теорія в цілому. Поняття економічної рівноваги зародилося в надрах математичного (економетричного) осмислення ринкового простору як певної замкнутої системи, що сформована силовими полями попиту та пропозиції і балансується параметром ціни як аргументом функцій цих сил і одночасно функцією їх взаємодії. Відзначено, що у теоріях трудової вартості ідея економічної рівноваги не одержала явного (формалізованого) відображення, але первісно вона також позначила себе як центральна в контексті прояснення причинно-наслідкових зв’язків між умовами простого і розширеного відтворення, відносинами вартості і ціни виробництва. До останнього часу логіка розгортання цих зв’язків зовні перебувала як би "у тіні" математичних концепцій економічної рівноваги.
Простежено, що в цілому в процесі розгортання теорій трудової вартості і маржиналізму пануючі тут підходи до дослідження передумов економічної рівноваги і розвитку постійно взаємодіяли, обумовлюючи один одного, хоча формально позиціонували себе незалежно: кожний у своїх межах. Однак за умов остаточного відходу економічного знання від логіки Серединного шляху такий стан справ перестав бути простою формальністю: абсолютизація "часових" і "просторових" уявлень про суб’єктно-об’єктні взаємозв’язки і відносини в економіці у формі ортодоксального марксизму і традиційної неокласики (моделі неокласичного синтезу) обумовила ціннісну деградацію не тільки відповідних економічних ідеологій, але і реальних господарських систем, що їх сповідають. У ході глобального змагання двох соціально-економічних систем, що розгорнулося протягом XX ст., ринкова організація суспільного господарства виявила більшу гнучкість і життєздатність, у тому числі і завдяки своєчасній асиміляції ідей соціальної справедливості, що продукувалися економічною думкою соціалізму (у першу чергу, СРСР), тому її економічна ідеологія в очах світового співтовариства набула статусу "більш правильної". Після розпаду системи традиційного соціалізму теорія неокласичного синтезу набула характер глобальної войовничої доктрини; водночас проведене дослідження показує, що зовні благополучний фасад цієї теорії сьогодні приховує глибокі протиріччя, що дозволяє говорити про методологічну неспроможність її ціннісного ядра, а отже, і концепції економічної рівноваги.
Розкрито, що наприкінці 30-х рр. XX ст. у західній економічній науці виявилося два основних підходи до дослідження проблеми загальної економічної рівноваги. Перший позначив себе в концепціях Л.Вальраса, А.Маршалла, В.Парето, А.Пігу; джерелами другого стала дискусія між Дж.Кейнсом і прихильниками неокласичної школи. Становлення теорії Кейнса хронологічно збіглося з роками Великої депресії; у цих умовах неокласична теоретична модель уперше виявила свій порочно традиційний характер. На перший погляд, методологічну неспроможність продемонстрував мікроекономічний підхід А.Маршалла; однак, на нашу думку, це не так: вже в той період західна маржинальна доктрина значно "відійшла" від справжньої теорії Маршалла, а разом з тим і від логіки Серединного шляху, позначивши свої межі як ідеологія буття економічного простору. Як відзначається, за основу теорії загальної економічної рівноваги тут, під зовнішньою ширмою неокласики, був узятий не маршалліанський підхід, який явно успадковує традиції А.Сміта і Д.Рікардо, а математична модель Л.Вальраса.
У контексті ціннісної методології прояснюється, що хоча концепція загальної економічної рівноваги Л.Вальраса є переважно математичною, в "Елементах чистої економічної теорії" із усією силою виявився трансцендентний характер відносин вартості як інобуття зв'язків граничної корисності. У той же час дух економічної цінності, що пронизує теорію Вальраса, не одержав в його працях досить ясного (конкретного) опису; найбільш доступною для розуміння тут є формалізація просторової складової буття суспільного господарства, що пов’язана з відновленням економічної суті категорії граничної корисності. Ця складова була узята за безальтернативне підґрунтя концепції загальної економічної рівноваги офіційною маржинальною доктриною, що втрачала ціннісні орієнтири. Теорія Дж.Кейнса, успадковуючи наукові традиції Д.Рікардо і А.Маршалла, була спробою виправити русло західної економічної думки в дусі логіки Серединного шляху, але зайшла в суперечність з доктриною офіційної неокласики і була адаптована до неї через модель неокласичного синтезу. Разом з тим диспропорція між мікро- і макрорівнями економічного аналізу, між його статичним і динамічним підходами, яка раніше позначила себе в маржиналізмі, у теорії неокласичного синтезу не тільки не була переборена, але трансформувалася в глибоку логічну суперечність.
У той же час теорія Кейнса, успадковуючи методологію інституціоналізму в широкому розумінні як класичного русла економічної науки, не втратила вихідний статус загальної і ще в 30-і рр. XX ст. породила велику кількість відгалужень, що поклали початок дослідженням проблем економічного зростання, добробуту, грошової економіки та ін. Проведений аналіз показав, що найбільш близькою до логіки Серединного шляху виявилася концепція ліворікардіанського посткейнсіанства, одним із засновників якої був П.Сраффа. Розпочаті ним інституціональні дослідження стали імпульсом до широкомасштабного ціннісного аналізу ринків недосконалої конкуренції (П.Сраффа, Дж.Робінсон), феномену цінової дискримінації (Дж.Робінсон), інституту маркетингу (Е.Чемберлін), економічного поводження великих фірм (Дж.Робінсон, Дж.Гелбрейт, У.Баумоль), системи корпоративного управління (Дж.Робінсон, Дж.Гелбрейт, П.Друкер) та ін. і призвели до формування в 60-і рр. XX ст. принципово нової інституціональної моделі економічної рівноваги. Каркас цієї моделі, що математично був представлений П.Сраффою у дусі теорії відносності (перетворених економічних форм), з’єднав дослідницький потенціал трудової теорії вартості, маржиналізму, інституціональних підходів і тим пов’язав логічні конструкції загальної економічної рівноваги і сталого розвитку господарської системи.
Розкрито, що неокласична ортодоксія, маніпулюючи рівнями жорсткого методологічного ядра та його м’якої оболонки, змогла асимілювати ціннісні здобутки у сфері дослідження ринків недосконалої конкуренції; ідеологічна ворожість до марксизму не перешкодила їй також сприйняти і логічну модель ціни виробництва. Що ж до теорії ортодоксального марксизму як ідеологічної платформи традиційної системи соціалізму, то вона не сприйняла ідей П.Сраффи і Дж.Робінсон, а також припинила будь-які спроби дослідити суть суперечності між першим і третім томами "Капіталу". Абсолютна жорсткість ідеологічного ядра, замкнутість на буття економічного часу згодом настільки послабили просторову складову її ціннісного каркасу, що прагнення прискорити соціально-економічні процеси в суспільстві, які запанували в СРСР у 1980-і рр., обернулися крахом усієї його господарської конструкції.
Як показано, розпад системи традиційного соціалізму продемонстрував, що концепція загальної економічної рівноваги переросла вузькі межі свого теоретизування і предмета ідейних суперечок. Сьогодні вона набуває глобального значення: з одного боку, – як інтегративна (міждисциплінарна) теорія, з іншого, – як теоретична платформа для обґрунтування умов рівноважного функціонування і сталого розвитку глобального господарського соціуму (універсуму). Дотепер традиційний характер економічного знання перешкоджав виявленню генетичного коду (інституціонального взаємозв’язку) між моделями економічної рівноваги і сталого розвитку на мікро- і макрорівнях системи суспільного господарювання. Обґрунтовано, що таким генетичним кодом є інститут ціни як перетворена форма економічної цінності. Так, економічна цінність у вузькому розумінні є інститутом ціни, що відображає єдність відносин граничної корисності і вартості за умов економічного вибору, який реалізується в найпростішому економічному відношенні обміну (х економічного блага А = y економічного блага В). Економічна цінність у широкому розумінні розгортається в генетичну конституцію (генотип) соціально-економічної системи – ціннісний механізм, що забезпечує наступність її рівноважного функціонування і сталого розвитку через відтворення ефектів транскрипції і трансляції єдиного "запису" економічної інформації на мікро- і макрорівнях господарювання.
При такому підході логіка Серединного шляху пов’язана з інституційним суспільним вибором, що забезпечує як реальний розвиток господарської системи, так і його наукове дослідження в дійсно рівноважній системі координат (рис. 2). Сьогодні становлення логіки Серединного шляху, яка обумовлює досягнення ціннісної гармонії у світовій економічній науці і господарському житті, набуває характеру крайньої необхідності. У цьому зв’язку зростає інтерес до концепції стандартного товару П.Сраффи, що за своєю значимістю в економічній науці може бути прирівняна до теорії квантової механіки у фізиці, яка позначила шляхи взаємозв’язку законів класичної механіки і квантової теорії, а надалі і теорії відносності. Синергетичній концепції хаосу і катастроф вона протиставляє методологію керованої процесуальності і соціально-економічного конструювання прийнятного для життя суспільства; під еволюційну теорію підводить базисне підґрунтя у формі інституційного ціннісного механізму, що забезпечує генетичну наступність рівноважного стану (мікроекономічна модель ціни рівноваги) і сталого розвитку (макроекономічна модель ціни виробництва) системи господарювання через відтворення ефектів транскрипції і трансляції економічної інформації (інституціональна модель ціни) (рис. 3).
У світлі ціннісної методології видно, що явища економічної процесуальності сьогодні набувають усе більшого поширення; розмивання рівноважних засад господарської системи відбувається внаслідок модифікації механізмів ринкового ціноутворення. Переважна більшість сучасних суб’єктів ринку є "плануючими системами" і мають владу тією чи іншою мірою впливати на ціну.
Обґрунтовано, що реалізуючи свої владні наміри, вони породжують інститут маркетингу як альтернативу інститутові рівноважної ринкової ціни і законові вартості. Через цей та інші механізми буття економічного простору підкоряє буття економічного часу, позбавляючи ціну об’єктивного вартісного змісту, а разом з тим і однієї з головних її функцій – інформаційної. Унаслідок цього стан сучасної системи господарювання можна характеризувати як ціннісну біфуркацію з характерним "роздвоєнням" буття економічного часу на власне ціннісне та інструментальне, а також з наявністю двох протилежних тенденцій у розвитку ринкових зв’язків і відносин: до стану економічної рівноваги та оптимального (ефективного і справедливого) розподілу ресурсів, а також до економічної нестабільності, неефективності і несправедливості. У цьому зв’язку дослідження закономірностей формоутворення вартості і ціни за умов ринкової трансформації інверсійного типу набуває особливого значення.
У четвертому розділі "Закономірності реалізації відносин вартості і ціни в умовах ринкової трансформації інверсійного типу" розкрито механізми ціноутворення в плановому господарстві традиційного соціалізму, висвітлено процеси лібералізації цін за умов нерівноваги попиту та пропозиції як початок економічної інверсії, з’ясовано логіку формування ціннісних відносин в умовах ринкової трансформації інверсійного типу.

 SHAPE  \* MERGEFORMAT

Цели

Буття синкретичного простору-часу

Воля

Людина

Природа (буття екологічного простору)

Суспільство (буття історичного часу)

Засоби

Цінності

Оцінки

Норми

Потреби

Суспільний вибір

Можливості

Праця за умовами споживання

Праця за умовами виробництва

Трудова доцільна діяльність

Обмін

Суспільне господарство

Людина розумна

Економічний вибір

Буття економічного простору

Буття економічного часу

Економічне благо

Відносини граничної корисності

Відносини вартості

Інститут економічної цінності

Економічна ефективність

Соціальна справедливість

Інститут ціни рівноваги

Інститут стандартного товару

Інститут ціни виробництва

Цілі

Суспільне благо

 SHAPE  \* MERGEFORMAT

соціалізація

організація, управління

Інституційний вибір

Інституційна архітектоніка

Держава

Трудовий колектив

Жінка

Підприємництво

Сім’я

Домогосподарство

Фірма

Людський капітал

Право

Наука

Культура

Охорона здоров’я

Освіта

Мистецтво

Релігія

Людина творча

Ноосфера

Глобальний соціум

Вільний вибір

Людина вільна

Вище благо

Людина економічна

Власник капіталу

Власник робочої сили

Менеджер

Суспільний товар

Рис. 2. Логіко-історичний процес розгортання відносин суспільного вибору як економічної цінності (блага)

 SHAPE  \* MERGEFORMAT

Економічна цінність (економічне благо)

Відносини вартості (соціальної справедливості)

Відносини граничної корисності (економічної ефективності)

Інститут ціни (ціннісний геном господарського універсуму)

Буття економічного часу

Інститут соціально-економічного вибору

Буття економічного простору

х економічного блага А

y економічного блага B

Інститут економічної рівноваги і сталого розвитку (ціннісний генотип) господарської системи

Інститут ціни виробництва (Д. Рікардо, К. Маркс)

Інститут ціни рівноваги (неокласична школа)

Інститут стандартного товару (П. Сраффа)

=