План
Вступ
Організація як соціальне утворення
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
У процесі виробничо-господарської діяльності працівники об’єднуються з метою виконання місії, цілий та завдань організації. Саме це забезпечує ефективне використання ділових якостей кожної людини.
Організація – група людей, діяльності якої свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети.
В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами, товариствами, асоціаціями, об’єднаннями, тощо. На практиці використовують терміни „фірма”, „корпорація” та інші. Організації класифікуються за різними ознаками: способом та метою утворення, кількістю цілий, величиною, юридичним статусом, формам підприємництвами, характером адаптації до змін.
Класифікація організацій. За способом і метою утворення організації поділяють на формальні і неформальні.
Формальні організації – групи працівників, діяльність яких свідомо планується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Такими організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри, тощо. (Формальні організації називатимемо просто „організаціями”).
Неформальні організації – це групи працівників, що виникають і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації, створюються на основі спільних інтересів. Неформальними організаціями є групи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів тощо.
За кількістю цілей виділяють прості організації (мають одну ціль) і складні організації (ставлять перед собою комплекс взаємопов’язаних цілей), яких в економіці переважно більшість.
За величиною виокремлюють великі, середні та дрібні організації. У великих організаціях працюють тисячі працівників, у середніх – сотні, а в дрібних – десятки.
Офіційно зареєстровані організації отримують статус юридичної особи (офіційне визнання, атрибути державної реєстрації, рахунок в банку, форма підприємництва тощо). Усі інші організації є неюридичними особами.
За формами підприємництва організації поділяють на підприємства, господарські товариства, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо.
За характером адаптації до змін виділяють механістичні організації (характеризуються консерватизмом, негнучкою організаційною структурою, управління автократизмом у контролі та комунікаційних, фетишизацією стандартизації тощо) і органістичні (характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвинутим самоконтролем, демократизацією комунікацій тощо).

Організація як соціальне утворення

Організація як специфічне соціальне утворення, форма спільної діяльності людей у виробництві матеріальних благ (товарів) і послуг, наділена певними особливостями. Успішний менеджмент (управління) організацій передбачає розуміння їх основних рис і принципів функціонування, складових внутрішнього і зовнішнього середовища, розвитку організацій у різних соціально-економічних формаціях, особливостей комерційних і некомерційних організацій, функцій, способів управління організаційним розвитком.
Організація — специфічне соціальне утворення, систематично орієнтоване на виробництво товарів і (або) послуг.
Вітчизняні економісти терміном «організація» найчастіше позначають складне виробниче утворення, сформоване із виробничо самостійних, але об'єднаних спільним керівництвом підприємств.
У зарубіжній літературі це поняття розглядають набагато ширше. Наприклад, в американському менеджменті організація визначається як «група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей». Таке трактування дає змогу розглядати проблематику організацій комплексно — від дослідження причин виникнення і організаційного оформлення до побудови ефективних організацій (вибору оптимальних організаційних форм і структур, проведення організаційних змін тощо).
Зважаючи на принцип внутрішнього життя, сукупність організацій як соціальних утворень можна класифікувати на формальні і неформальні.
Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети.
Неформальна організація ґрунтується на товариських взаєминах, особистому виборі зв'язків, вона відображає реальний стан справ, який може не відповідати формальній організації і виявляється в наявності «малих» груп (до 10 осіб). Соціальні взаємодії у неформальній організації не мають загальної або свідомо координованої спільної мети.

Сутність і основні риси формальної організації

Найпоширенішим є уявлення про організації як свідомо формалізовану структуру ролей чи посад.
Організацію як багатоаспектний феномен характеризують такі риси:
— множина осіб або суборганізацій;
— певна структура і порядок взаємодії між її складовими та співробітниками;
— поділ праці;
— загальні, взаємоузгоджені прагнення, спрямовані На досягнення визначених цілей;
— ієрархія; свідома координація (планування) внутрішньої і зовнішньої діяльності;
— замінність персоналу (організація не зникає, якщо хтось піде, а інший вступить до неї);
— виключність щодо навколишнього середовища, яка виявляється в особливому ритуалі вступу до організації, ознаках належності до неї, символах, титулах, традиціях тощо, доступних лише належним до організації.
Отже, формальна організація не може існувати за відсутності в її складі індивідів, які спілкуються між собою, мають спільну мету, є учасниками групових дій.
Виробничо-господарська організація — основна ланка національної економіки, у якій відбувається первинне, безпосереднє поєднання факторів виробництва: землі, капіталу і праці. Земля як фактор виробництва охоплює всі природні ресурси, поверхню, що використовується в сільськогосподарському і промисловому виробництві, корисні копалини, воду, енергію сонця, клімат та інші сили природи. Капітал - це сукупність засобів виробництва, виражених у грошовій або в натуральній формі. На рівні виробничо-господарських організацій капітал трансформується в систему економічних відносин власності на землю та засоби виробництва, виявляючи себе як економічний фактор виробництва.

Причини виникнення, принципи функціонування організацій

Причиною виникнення організації є підприємницький імпульс, тобто діяльність індивіда. Однак для повноцінного функціонування організації підприємницького імпульсу недостатньо. З часом організація зростає, її діяльність стабілізується. Завдання, пов'язані з виживанням і пошуком нових можливостей, змінюються прагненням підтримати встановлені господарські зв'язки, розширити сферу діяльності. Підприємець уже не може самостійно контролювати організацію, тому змушений залучати професійних менеджерів. їх кількість поступово зростає, і вони утворюють ієрархічну структуру. Тобто для існування організації необхідне ще упорядкування внутрішніх відносин між її працівниками.
1. Причина виникнення організацій полягає у потребі координації діяльності людей у виробничому процесі.
2. Причиною виникнення організації є прагнення об'єднати у групу індивідів для ефективніших комунікацій.
Тому вже на перших етапах свідомого функціонування організації індивіди усвідомлюють необхідність дотримання певних внутрішніх принципів. До них, як правило, належать:
— принцип поділу завдань відповідно до поділу праці між співробітниками. Але доведений до абсолюту поділ праці і завдань, за яким кожний виконував би лише власне завдання, ігноруючи інші, поставив би під сумнів життєздатність такої організації;
— принцип синтезу завдань. Реалізується він шляхом координації завдань як на окремому робочому місці, так і між ними, в чому і полягає головне завдання управління. Саме завдяки цьому компенсуються ймовірні проблеми, що могли б виникнути внаслідок реалізації принципу поділу завдань;
— принцип інстанцій. Його актуальність зумовлена залежністю загальної ефективності організації від ефективності комунікацій між працівниками, що досягається завдяки її структуризації. Згідно з принципом інстанцій комунікації повинні відбуватися вздовж лінії ієрархічного підпорядкування, тобто забезпечувати єдність зусиль співробітників організації в досягненні спільної мети;
— принцип єдності розпорядництва. Вимагає доводити будь-яке розпорядження до виконавця через його без посереднього керівника, що повинно унеможливити виникнення командного управління в організаціях.
Отже, передумовою виникнення організацій є прийняття особами, що утворюють її, певної сукупності правил, якими повинні керуватися всі і дотримання яких свідчить про наявність організації та забезпечує її ефективність.
Складові категорії «організація»
При дослідженні феномену «організація» економісти послуговуються загальноприйнятими базовими поняттями «соціально-економічна система», «система управління», організаційна форма системи», «організаційна структура системи», «організаційна форма управління», «організаційна структура управління (менеджменту)». Система — сукупність взаємопов'язаних і розміщених у певному порядку елементів, які утворюють єдине ціле задля досягнення певної мети.
Комунікації— систематичне і комбіноване використання всього інструментарію зв'язку із зовнішнім середовищем (реклама товарів, методи стимулювання продажу, кадрова реклама, робота з громадськістю та ін.).
На основі обраної стратегії вибудовують систему комунікацій організації із зовнішнім середовищем. Система зв'язку організації повинна гарантувати над. ходження найважливішої інформації про навколишнє середовище, необхідної для планування і прийняття рішень. Ця інформація не має обмежуватися лише ринковими відомостями.
Управління діяльністю персоналу в навколишньому середовищі передбачає:
— використання при доборі керівних працівників і співробітників специфічних критеріїв, які гарантували б відповідну поведінку організації;
— спеціальну підготовку працівників;
— створення системи стимулювання ідей і діяльності, орієнтованої на зміцнення зв'язків з навколишнім середовищем;
— формування системи комунікацій всередині й за межами організації, яка забезпечувала б тісну взаємодію внутрішнього і навколишнього середовища.
Управління персоналом і представниками з навколишнього середовища (управління груповими претензіями) є регулюванням відносин з різними його групами.
Особливо важливе значення такого управління в перехідних суспільствах, наприклад, у господарській ситуації сучасної України, недостатньо нормативно вмотивоване формування і становлення таких відносин. Деструктивна поведінка груп зовнішніх претензій інколи може завдати шкоди організації. Ставлення до зовнішніх груп охоплює таку проблематику, як мотивація їх представників, досягнення відповідності між індивідуальними особливостями організації та її репутацією (корпоративним іміджем) на ринку і в суспільстві. Важливими чинниками, що забезпечують індивідуальність організації, є фірмова поведінка і дизайн.
Фірмова поведінка — позиція організації на ринку, в суспільстві тощо, загальні принципи її моральної, соціальної, економічної, політичної, інформаційної діяльності.
Поведінка фірми є важливим чинником позиціонування її на ринку.
Фірмовий дизайн (англ.— проектувати) — гармонійно поєднані оригінальні візуальні засоби ідентифікації фірми.

Види і статус підприємств в Україні

Юридично-правові форми підприємств регламентуються державою. Законодавство України, зберігаючи організаційно-правову форму «підприємство» з урахуванням історичних стереотипів і традицій, передбачає функціонування таких типів підприємств відповідно до форм власності:
1. Приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи.
2. Колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства.
3. Господарське товариство, підприємство, засноване На власності об'єднання громадян.
4. Комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади.
5. Державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.
Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбаченому Законом України «Про підприємства в Україні» та іншими законами України. Воно може бути створене внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України, а також внаслідок виділення із складу діючого підприємства (організації) одного або кількох структурних підрозділів, на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.
Підприємство має самостійний баланс, поточні рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак. Воно має право здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. У його компетенції створення філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів. Деякими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі особливого дозволу (ліцензії).
Підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб.
Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; кредити банків та інших кредиторів; доходи від реалізації продукції, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; інші джерела, не заборонені законодавством України.
Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України, в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.
Асоціацій (лат. — сполучення) — договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Бона не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.
Корпорація (лат. — спілка) —договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
Трактування корпорацій вітчизняним законодавством дещо відрізняється від загальноприйнятого в світі, згідно з яким корпорації — це великі виробничо-господарські організації, що утворені і функціонують на засадах пайової (дольової) акціонерної власності.
Консорціум (лат— спільність) — тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.
Метою створення консорціуму, як правило, є великі виробничі чи будівельні проекти, для реалізації яких в окремого учасника консорціуму не вистачає коштів. Прикладом є недавно створений з участю України, Росії та Німеччини газотранспортний консорціум для експлуатації системи газопроводів України, через які постачається природний газ з російської Федерації країнам Західної Європи.
Концерн (англ.— об'єднання) — статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств.
Висновки
1. Суспільне виробництво в історичному ракурсі охоплює різні типи організації спільної виробничо-господарської діяльності людей. Організація виникала з появою людини розумної. Перші виробничо-господарські організації сформувалися у процесі другого великого поділу суспільної праці, із започаткуванням її професійного поділу й кооперації.
2. Основними рисами організації є: множина осіб або суборганізацій; загальна мета діяльності, відома її працівникам; певна структура і порядок взаємодії між її складовими та персоналом; поділ праці; загальні взаємоузгоджені прагнення, спрямовані на досягнення визначених цілей; ієрархія; свідома координація (планування) внутрішньої і зовнішньої діяльності; замінність співробітників організації; виключність щодо навколишнього середовища.
3. Сукупність організацій як соціальних утворень можна поділити на два види: формальні і неформальні. Серед формальних організацій виділяють комерційні і некомерційні, серед неформальних — ті, що діють у межах формальних, і ті, які функціонують відокремлено від будь-якої формальної організації.
4. Будь-яка виробничо-господарська організація є підприємством — основною ланкою в системі продуктивних сил, виробничих і соціальних відносин, у якій відбувається первинне, безпосереднє поєднання робочої сили із засобами виробництва і здійснюється самостійний кругообіг коштів у процесі розширеного відтворення. Організаційно-правова форма підприємства визначається формою власності на його капітал.
5. Перспективне функціонування організації (підприємства) неможливе без організаційного розвитку. Організаційний розвиток — це досягнення такого гармонійного стану організації, коли збігаються параметри формальної та неформальної організації і досягається гармонія цілей (очікувань) персоналу і самої організації як соціального явища.

Список використаної літератури
1. Андрушків Б.М., Кузьмин О.Е. «Основи менеджменту».- Львів: «світ», 1995.
2. Бавыкин В. «Новый менеджмент».-М.: Экономика, 1997.
3. Гольдштейн Г.Я. Основы менеджмета. Таганрог: ТРТУ, 1995.
4. Ладанов И.Д. Практический менеджмент. -М. 1995.
5. Румянцева К.Р. Менеджмент в організації. - Л.: «Перспектива», 1997