Зміст
  "1-3" Зміст
Предмет, завдання і методи патології, загальні прояви обміну речовин
Обмін речовин
Перелік літературних джерел

Предмет, завдання і методи патології,загальні прояви
обміну речовин
Патологія — обширна область біології, що вивчає прояви зміненої або порушеної життєдіяльності. Термін цей народився в глибокій старовині і спочатку відображав чисто суб'єктивні переживання людини, чого-небудь що випробовував страждання. Правда, вже Гален вкладав в термін «патологія» дуже широкий вміст. Фактично він ототожнював між патологією і етіологією, а остання включала всі прояви порушеної життєдіяльності, тобто і морфологічні зміни.
Усередині патології виникли і до цих пір виникають галуження, якби самостійні галузі знання. З одного боку, це збільшує загальну кількість нагромаджуваних фактів, загальний багаж знань, розширює можливості лікування, профілактики і гігієни; з іншого боку, створює деяку загрозу загубитися в побічному, випадковому, залишитися на поверхні явищ. Для широкого круга патологів, що працюють в обстановці клінік, лікарень, створюється небезпека перетворитися на лабораторний відсік медицини, у фахівців, обслуговуючих лише безпосередні завдання практики. Багато хто з них відходить від науково-дослідних завдань, тобто від глибоких теоретичних досліджень, складових, як відомо, серцевину всякої науки. Філософія зі свого боку зареєструвала цей відхід від теорії як позитивізм, прагматизм з їх ставкою на практичну корисність факту, на практичну вигідність думки.
Основне завдання патології як науки полягає в понятті і виявленні взаємозв'язаних принципів і виведення законів і теорій. Таким чином теоретичним фундаментом сучасної практичної медицини є загальна теорія патології, що вивчає загальні закономірності, лежачі в основі патологічних процесів.
Разом з дробленням медицини на окремі спеціальності усередині патології також виникли багаточисельні ухили: патоморфологія (точний опис змін і морфогенез), експериментальна морфологія, патофізіологія, експериментальна патологія, порівняльна патологія, палеопатологія, невропатологія з нейрогістологією, патохімія і тому подібне Все це свідчить про широту виниклих завдань, про неможливість в області патології зосереджено працювати по всіх напрямах. В той же час стає очевидним, що крайня децентралізація знань, що слабо стримується протилежною тенденцією, загрожує основам теорії, особливо якщо врахувати, що ці основи зовсім не є лише медичними. Закономірності, яким слідують приватні патологічні процеси, є закономірностями загальнобіологічними; останні лише своєрідно заломлюються в приватних процесах. Лише вивчення загальних закономірностей може наблизити нас до розуміння приватних явищ, їх єства; лише таким дорогою світ патологічних явищ з'явиться перед нами як прояв взаємозв'язку речей, а не як хаос, безлад або гра випадковостей.
На долю загальної патології і припадає завдання нівелювати цю роз'єднаність, оскільки загальна патологія «користується всіма даними, виробленими іншими науками», і, крім того, поповнює «те, що бракує в цих даних з точки зору загальнопатологічної».
А бракує багато що! «Общепатолог» В.В. Пашутін писав: «Загальна патологія відноситься до спостережуваних патологічних процесів з цілями більш філософськими, вона не соромиться жодними лікарськими завданнями і веде свою абстракцію, свої виводи набагато далі, чим приватна патологія; завдання загальної патології з'ясувати ті закони, якими прямують процеси, що здійснюються в хворому органі; подібно, нормальній фізіології загальна патологія переслідує перш за все виключно наукові цілі». І далі: «Загальна патологія представляє... ту галузь знання, в якій повинно сконцентрувати все, що вироблене... різними медичними науками і що може служити до з'ясування патологічних процесів у всій їх облиште», «розділення наших знань на окремі науки має чисто штучний характер».
В.К. Ліндеман бачив основне завдання загальної патології в «вивченні законів, керівників патологічними явищами». Загальна патологія, по Лінденману, — це «самостійна біологічна дисципліна»; вона «стосується явищ всього органічного світу», а її кінцева мета — «встановлення основних законів життя».
Втім, цю «кінцеву мету» добре передбачали Rokitansky і Virchow. «Переносячи патологію в область природознавства, патологічна анатомія проклала дорогу в таку глибину свого предмету, яка лише доступна розуму людському».
Зараз до сказаного хочеться додати, що не лише вироблене різними медичними науками може сприяти з'ясуванню патологічних процесів, але і вироблене іншими науками, перш за все біологією, хімією, фізикою, математикою. Значення відкриттів, що революціонізувало, в області цих наук знімає покривало загадковості з багатьох явищ природи і одночасно заглиблює наші знання в області закономірностей об'єктивного світу, усуваючи наукові забобони; породжені свого часу як безсиллям людини перед лицем незрозумілих законів природи, так і відчуттям його залежності від цих законів. Тут же розкривається і положення, важливе для майбутнього розвитку медицини; медицина не може розвиватися відособлено від загального круга природних наук. Основним елементом, єднальним медицину з природознавством, і є загальна патологія, а по суті справи біологія і екологія людини.
Виклад основ загальній патології вводить нас в контакт з такими дисциплінами, як анатомія, фізіологія, ембріологія, біохімія, мікробіологія, імунологія і так далі Загальна патологія синтезує і по-своєму втілює факти, отримані цими дисциплінами, зіставляючи їх з даними клінічної практики.
Цей синтез реально привів до неможливості розмежування всіх трьох класичних дисциплін, на яких зростала медицина, - морфології, фізіології і біохімії. Відповідні методи взаємно проникають і доповнюють один одного. Пішов в історію і антагонізм між гуморальною і солідарною патологією. Однобічність теоретичного розвитку як деякий закон цього розвитку була усунена діалектичною логікою розвитку наукових знань, тобто «стратегією наукового мислення».
Питання про розкриття єства процесів, спостережуваних в патології, як і у фізіології, виходить за рамки вузький медичних аспектів і наближає нас впритул до закономірностей загальнобіологічних. Знання клініки, морфології, біохімії, етіології, патогенезу даного явища ще не дозволяє судити про біологічне єство цього ж явища, тобто відповідного закону природи. Це єство лежить не в тих або інших зовнішніх проявах..., не у тій або іншій зовнішній причині, а виключно в реакції з боку організму, що дозволяє йому зберегти своє життя за умов, що змінилися, в придбанні цим організмом нових властивостей, що є, дивлячись по обставинах. Bernard взагалі протестував проти позначення фізіології «нормальною» або «патологічною», справедливо вказуючи, що це нічого не значущі слова, що існує лише фізіологія як велика наука про життя. «Патологія хворої людини і фізіологія здорової людини суть лише два обличчя фізіології людини: від одного випадку до іншого закони не змінюються».
Ф.С. Цицурін вказував, що хвороба і здоров'я суть лише різні сторони життя, що діє за одними і тими ж законами. Кажучи про «фізіологію хворої людини», Ф.С. Цицурін ототожнював між патологічною фізіологією і фізіологічною патологією.
Про принципову тотожність фізіологічних і патологічних процесів говорять і методи їх вивчення: «Клінічні картини хвороб по суті нічим не відрізняються від фізіологічних функціональних. картин і тому повинні аналізуватися однаковими методами».
Словом, якщо фізіологічні реакції є деяким динамічним і морфологічним стереотипом, то перетворення його на стереотип патологічний зовсім не є просто «порушенням функцій», або «пошкодженням» їх, а лише своєрідним пристосуванням фізіологічних функцій до даних умов існування.
«Ні твори природи, окремо взяті, ні поняття ніколи, не досягають повноти» (Д.І. Менделєєв). Багатоплановість явищ життю не дозволяє науково і об'єктивно розмежувати поняття «здоров'я» і «хворобу». Відносність обох понять, зокрема, добре розкривається в старості, в її неминучих недугах. Лише виходячи з суб'єктивних відчуттів і переживань, переносячи останні на явища природи, можна проводити вказане розмежування.
В світлі викладеного відпадає і обивательська оцінка патологічних процесів як просто «ненормальних» (в протилежність «нормальним», тобто фізіологічним), або як хаосу, дезорганізації, безладу.
Виходячи з фундаментального значення, загальна патологія повинна розкрити загальні закономірності виникнення, течії і результату патологічних процесів і хвороб людини на основі інтеграції найбільш істотних досягнень патобіохімії, патофізіології, патоморфології, інших медико-біологічних наук і клінічних дисциплін, і сформувати таким чином базу сучасної теорії патології, також забезпечити розуміння нових напрямів в профілактиці, діагностиці, лікуванні і реабілітації хворих.
Обмін речовин
В процесі обміну речовин постійно відбувається перетворення енергії: потенційна енергія складних органічних сполук, що поступили з їжею, перетворюється на теплову, механічну і електричну. Енергія витрачається не лише на підтримку температури тіла і виконання роботи, але і на відтворення структурних елементів клітин, забезпечення їх життєдіяльності, зростання і розвитку організму.
Теплоутворення в організмі має двофазний характер. При окисленні білків, жирів і вуглеводів одна частина енергії використовується для синтезу АТФ, інша перетворюється на теплоту. Теплота, що виділяється безпосередньо при окисленні живильних речовин, отримала назву первинної теплоти. Зазвичай на цьому етапі велика частина енергії перетворюється на тепло (первинна теплота), а менша використовується на синтез АТФ і знов акумулюється в її хімічних макроергічних зв'язках. Так, при окисленні вуглеводів 22,7% енергій хімічного зв'язку глюкози в процесі окислення використовується на синтез АТФ, а 77,3% у формі первинної теплоти розсіюється в тканинах. Закумульована в АТФ енергія використовується надалі для механічної роботи, хімічних, транспортних, електричних процесів і кінець кінцем теж перетворюється на теплоту, що позначається вторинною теплотою. Отже, кількість тепла, що утворилося в організмі, стає мірою сумарної енергії хімічних зв'язків, що піддалися біологічному окисленню. Тому вся енергія, що утворилася в організмі, може бути виражена в одиницях тепла — калоріях або джоулях.
Обмін речовин — це сукупність всіх перетворень речовини і енергії, що відбуваються в організмі. В результаті процесів обміну речовин виділяється енергія, виводяться з організму непотрібні речовини і здійснюється контроль інших функцій організму, які доставляють живильні речовини в кров, після того, як їжа перетравиться.
Обмін речовин здійснюється в два етапи: анаболізм і катаболізм. Анаболізм — це ферментативний синтез клітинних компонентів, який здійснюється з вжитком енергії фосфатних зв'язків АТФ. Катаболізм - ферментативне розщеплювання харчових і власних молекул із звільненням укладеної в них енергії. Ферменти грають істотну роль в процесі обміну речовин, оскільки саме вони виступають як каталізатори при створенні однієї хімічної речовини з іншого.
Білки є першоосновою життєвих процесів. Це складні макромолекули, побудовані з цілого ряду амінокислот, створюючих поліпептидні ланцюжки. Чисельно найважливішими амінокислотами є гліцин, аланін|, Тирозин, триптофан.
Життєве значення білків, що входять в їх склад груп амінокислот витікає з основних положень сучасної фізіологічної хімії, що висунула тезу про «функціональних білок». Йдеться про таких структурах і властивостях білкових тіл, які забезпечують хід тих або інших спеціалізованих фізіологічних реакцій. До таких спеціалізованих тіл відносяться: актоміозин|, що грає основну роль при м'язовому скороченні і розслабленні; фібриноген, що забезпечує процес згортання крові: дисульфідні і сульфгідрильні групи, тобто |амінокислоти (цистин, цистеїн), що мають, мабуть, вирішальне значення в проявах нервнорефлекторної дратує, в загальній реактивності, в створенні високих потенціалів регенерації тканин, і так далі
Як цілі білки (прості, складні), так і багато складових їх амінокислоти можуть бути визначені гістохімічними і фізичними методами (наприклад, Тирозин, триптофан, гістидин, аргінін, цистин, цистеїн і ін.). Метод хроматографії (на папері) дозволяє визначити кількісний і якісний склад білків.
Електронно-мікроскопічний білок виглядає в цитоплазмі то як найдрібніші сферичні утворення, то як «ендоплазматичний ретикулум».
Синтез білків в організмі є специфічно направленим не лише у видовому, індивідуальному, але і в органному відношенні.
Ізотопний метод дозволяє визначити швидкість самооновлення білків, що знаходяться, отже, в динамічній рівновазі. Середня тривалість життя загального білка тіла у людини не перевищує 80 днів; у щурів вона в 5 разів менше.
У різних органах зазначені терміни різко вагаються, що пов'язане з особливостями обміну, що відбувається в них. Найбільшими вони є в печінці, нирках, кишечнику, кістковому мозку, найменшими — в шкірі і в мускулатурі. Білки колагену, особливо у літніх людей, практично нерухомі. Інертним є також актоміозин|.
Печінка є найважливішим містом утворення білків, особливо альбуміну і фібриногену. Утворення глобулінів зв'язується з лімфоретикулярною тканиною, з гістіоцитами і макрофагами. У утворенні гаммаглобуліну (і антитіл) велику роль грають плазматичні клітини і лімфоцити.
Зміни білкового обміну в патологічних умовах йдуть у напрямі зміни стану клітинного білка (співвідношення кислих і основних білків, груп, що сульфатуються), вмісту нуклеопротеїдів, змін білків крові, утворення білків і процесів їх резорбції. Практично зміни зводяться то до білкової інфільтрації, то до депонування білків, то до їх денатурації або до розпаду, наприклад, складних ліпопротеїнових комплексів. Зміни ферментативних, іонних процесів, водного, сольового обміну супроводжують ці явища. Особливо велике значення мають інфільтративні процеси і денатурація. Як перші можна вказати на збільшення синтезу білка в тигроідегангліозних клітин, на різке збільшення білків в печінці при отруєнні дифтерійним токсином.
Денатурація супроводжується зміною форми білкової молекули, наприклад перетворенням глобулярної форми у витягнуту. Про денатурацію білка говорить його краплинне відмішування, кристалізація.
При пухлинах типа плазмоцидом і мієлом з'являється білок, багатий ароматичними амінокислотами. Цей білок накопичується в ниркових канальцях, закупорюючи їх. При нагріванні до 50-60° білок випадає в осад, при подальшому нагріванні розчиняється і знов випадає при охолоджуванні. Ті ж пухлини супроводжується гіперглобулінемією і амілоїдозом.
На процес обміну речовин великий вплив надає спосіб життя, який ми ведемо: то, як регулярно ми харчуємося, якщо йдеться про дієті (наскільки грамотно збалансована вона), скільки спимо, як часто нам доводиться знаходитися в стресовій ситуації, скільки ми рухаємося.
Основні причини порушення обміну речовин:
·                     Порушення діяльності нервової і ендокринної систем
·                     Порушення синтезу ферментів
·                     Порушення синтезу імунних білків
·                     Порушення синтезу транспортних білків
·                     Зміни у складі їжі (нестача вітамінів, мікроелементів, жирних кислот, а також незамінних амінокислот)
·                     Кількісний і якісний склад їжі не відповідає енергетичним витратам організму
·                     Накопичення організмом важких металів
·                     Потрапляння в організм чужорідних токсичних речовин
·                     Порушення в генетичному апараті клітин
·                     Стрес
·                     Депресія
·                     Серйозне емоційне потрясіння (ДТП, серйозна хвороба, серйозні проблеми з близькими, розлучення, смерть)
Багато дослідників також вважають, що порушення обміну речовин може бути зв'язане і з наступним:
·                     Серйозні життєві зміни. Згідно дослідженням, багатьом пацієнтам з порушеним обміном речовин складно сприймати і приймати зміни. Так люди, страждаючі анорексією, вважають за краще, аби все в їх житті було передбачене, організоване в строгому порядку.
·                     Проблеми в сім'ї. Дослідження, що проводяться американськими ученими, показують, що люди, страждаючі булемією, - це люди, в яких в сім'ї не склалися хороші стосунки, немає контакту. Булемія в даному випадку може бути розглянута як спроба привернути увагу до себе і компенсувати недолік міцних родинних стосунків зайвими кілограмами. Що ж до людей, страждаючих анорексією, можна відзначити наступний факт: у дітей, страждаючих анорексією, в більшості випадків виявляються дуже строгі батьки, які постійно контролюють їх, і немає хороших взаємин в сім'ї. В результаті, за допомогою усвідомленого зниження ваги, контролю над живленням вони намагаються подати себе як особу, відмінну від батьків, і сам факт контролю над живленням може бути розглянутий як перший крок, який вони самостійно зробили, без допомоги батьків і без їх доручення, хоча цей крок є, напевно, не кращим способом проявити себе як особа.
·                     Проблеми соціального характеру. Йдеться про тій ситуації, коли люди починають сприймати будь-яку проблему або провал, розрив стосунків, невдачу соціального характеру як проблему, виключно пов'язану з їх повнотою. Людина вважає, що якби він був струнким або худим, цього б з ним не сталося. Тоді людина починає сідати на жорстку дієту, що наводить до порушення обміну речовин.
Порушення обміну речовин часто поєднуються з різними розладами психоемоційної сфери, такими як депресія і тривожність. Чим раніше виявляються розлади обміну речовин, тим простіше і швидше за них вилікувати. Розглянемо три види порушень обміну речовин: анорексія, булемія, "спалахи переїдання". До проблем з обміном речовин схильні як чоловіки, так і жінки.

Перелік літературних джерел
1.                Саркисов Д.С., Пальцев М.А., Хитров Н.К.. Общая патология человека. Издание второе, перераб. и дополн. – М.: «Медицина», 2007. – 608 с.
2.                Руководство по общей патологии. Под ред. Н.К. Хитрова, Д.С. Саркисова, М.А. Пальцева. – М.: «Медицина», 2005. – 728 с.
3.                Патологическая физиология. Под ред. А.Д. Адо и В.В. Новицкого. – Томск, Издание Томского университета. 2004. – 468 с.
4.                Патология: Руководство /Под ред. М.А. Пальцева, В.С. Паукова, Э.Г. Улумбекова. - М.: ГЭОТАР - МЕД, 2008. – 960 с.