Реферат Міжнародна політика і глобальні проблеми сучасності
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РЕФЕРАТ
на тему «МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ
СУЧАСНОСТІ»
«Політологія»
КИЇВ 2011
План
Вступ
1. Міжнародні відносини і світовий політичний процес
2. Світова політика і глобальні проблеми сучасності
3. Україна в сучасних міжнародних відносинах
Література
Вступ
Аналіз політики як складного і багатогранного суспільного явища передбачає її вивчення як на внутріполітичному, так і на міжнародному рівнях. Внутрішня політика вивчається через аналіз її різних напрямів та їх реалізацією в середині держави. Міжнародна політика – це взаємовідносини між двома і більш державами, а зовнішня політика – зовнішня дія однієї держави. Зовнішня політика держави формується насамперед під впливом внутрішніх факторів.
Однак вона виявляється у тісній взаємодії, взаємозалежності з зовнішніми факторами. На міжнародній арені суб’єктом політики є держави, взаємовідносини між якими складаються на засаді або суверенітету, або залежності, підкорення.
Окрема держава монополізує політичну владу всередині країни, а також політику в цілому в даному суспільстві.
1. Міжнародні відносини і світовий політичний процес
Що розуміється під міжнародними відносинами? Це сукупність політичних, економічних, дипломатичних, культурних, науково-технічних, військових, гуманітарних зв’язків і взаємозв’язків між державами і групами держав, а також між суспільствами рухами та організаціями, які діють на міжнародній арені.
З такого визначення міжнародних відносин маємо, що ці відносини є середовищем, у якому реалізуються принципи міжнародної політики, під якою розуміють цілеспрямовані дії в інтересах суб’єктів, між якими складаються ці відносини, і характер виникаючих на цій засаді взаємовідносин. Для даного державного суб’єкта – це зовнішня політика, оскільки її метою є вирішення задач, які пов’язані з урегулюванням навколишнього соціального середовища. Французький соціолог і політолог Раймон Арон /1905 – 1983/ відзначав, що “міжнародні відносини між політичними одиницями, а їх зміст складають відносини між державами, саме міжнародні відносини”.
Поняття “світовий політичний процес” означає сукупність дій і взаємовідносин суб’єктів світового суспільства по реалізації своїх і загальних інтересів. В політичній практиці і публіцистиці це поняття звичайно є синонімом поняття “міжнародна політика”, “міжнародні відносини”, “світова політика”, бо міжнародна політика включає політичний процес, а останнє – втілення і вираження міжнародної /світової/ політики.
Специфіка міжнародної політики і політичного процесу розкривається через аналіз їх структурних елементів, в першу чергу, суб’єктів.
Основним суб’єктом світового суспільства, світового політичного процесу /і міжнародного права/ є держава. Його політика визначає характер міжнародних відносин, безпосередньо впливає на сутність свободи і рівнів добробуту громадян, на людське життя. Саме за допомогою держави народи і нації організовано представляють свої інтереси на світовій арені.
Держава – єдиний суб’єкт міжнародного процесу, який володіє суверенітетом. Категорія “національно-державний суверенітет” має два аспекти – внутрішній і зовнішній.
Перший аспект означає свободу вибору кожним народом свого способу економічного розвитку, політичного режиму, наявність у державі власного законодавства. Другий аспект передбачає невтручання держави до внутрішніх справ друг друга, їх рівність і незалежність. В основі діяльності будь-якої держави на міжнародній арені знаходиться національний інтерес, який представляє собою усвідомлення і відображення в діяльності політичних лідерів держави його корінних потреб. Відомий американський політолог Г. Моргентау /1891 – 1967/ вважав, що саме концепція інтересу, яка виражена у категоріях сили, рятує від “моралізованих крайнощів і політичної безрозсудності”. Слід розглядати державу як політичну спільність, яка дбає про свої інтереси, що визначені в силовому вираженні.
Досягнення балансу сил і інтересів є важливим фактором у забезпеченні стабільності в світовій політиці. До складових частин сили суб’єктів світової політики /держав/ відносяться: їх військова підготовка та організація, географічне положення, природні ресурси, промисловий потенціал, кількість населення, якість дипломатії і розвідки, стан моралі, національний характер та інше.
Разом з тим, в сучасному світі держави не можуть керуватися вузько зрозумілими національними інтересами і вести розмову лише у категоріях сили. Будь-яка держава змушена зважати на інтереси інших країн, поважати їх, що потребує від держави додержуватися певних норм поведінки на міжнародній арені.
З точки зору міжнародного права держави є формально рівними, в юридичному відношенні, але одночасно держави надзвичайно відрізняються за національною могутністю, до складу якої входить вище згадані фактори. З урахуванням факторів національної могутності і здатності захистити свій суверенітет відрізняють наддержави, великі держави, середні держави, малі держави та мікродержави. До наддержав відносяться ті, які мають здібність впливати на умови існування усього людства і володіють силою руйнування планетарного масштабу. Великі держави в значній мірі впливають на світовий розвиток, не домінуючи при цьому у міжнародних відносин. Середні держави впливають на своє близьке оточення. Це відрізняє їх від малих держав, вплив яких є слабким, але вони володіють достатніми засобами для збереження своєї незалежності і територіальної цілосності. Мікродержави, в принципі, не здатні захистити свій суверенітет власними силами.
До провідних суб’єктів міжнародних відносин, які безпосередньо створюються державами, відносять їх міждержавні об’єднання – політичні або військово-політичні організації. Серед них: Організація Об’єднаних націй /ООН/, Європейський Союз /ЄС/, Ліга арабських держав /ЛАД/, Організація африканської єдності /ОАЄ/, Організація Північноатлантичного договору /НАТО/, Нарада по безпеці і співробітництву в Європі /НБСЄ/, Співдружність Незалежних держав /СНД/ та ін.
В межах ООН існує цілий ряд організацій, які функціонують у міжнародних відносинах як структурні елементи, так і самостійні суб’єкти. До них відносять Всесвітню організацію охорони здоров’я /ВООЗ/, Міжнародна Асоціація праці /МАП/, Організація, яка займається питаннями культури і науки /ЮНЕСКО/, Міжнародний Валютний Фонд /МВФ/, Міжнародна Організація по Атомній Енергетиці /МАГАТЕ/, Конференція ООН з торгівлі і розвитку /ЮНКАД/, Міжнародний суд та ін.
Важливу та зростаючу роль у формуванні і функціонуванні міжнародних відносин грають неурядові організації, які об’єднують недержавні інститути і громадян різних країн і діють у специфічних галузях, До їх числа відносять: Міжнародна Організація Політичних наук / /, Міжнародна організація Кримінальної Поліції /Інтерпол/, Міжнародна Демократична Федерація Жінок /МДФЖ/, Всесвітня Федерація Демократичних Молоді /ВФДМ/, Всесвітня Рада Світу /ВРС/ та багато інших.
Безперечно, що міждержавні відносини мають переважне значення в світовій політиці, бо саме вони створюють правові межі, які визначають позадержавні відносини. Тільки держави мають повноваження укладати угоди, починати і закінчувати війни, вступати в офіційні контакти з іншими державами. Разом з тим, росте значення недержавних суспільних організацій, які не замінюють, а доповнюють компетенцію уряду в міжнародних справах. Так, наприклад, Транснаціональні корпорації /ТНК/ - ця спеціалізована неурядова організація в значній мірі впливає не тільки на економічну ситуацію, але й на політичне життя сучасного світу. Великі ресурси дозволяють ТНК впливати в своїх інтересах на політичну сферу не тільки в країні знаходження, але й у світі в цілому. Наприкінці ХХ століття ТНК контролювали 50% світового промислового виробництва, 65% зовнішньої торгівлі, 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технологію і “ноу-хау”. Ядро світової господарської системи складають приблизно 500 ТНК, які володіють практично необмеженою економічною владою /Див. Світова економіка і міжнародні відносини, 1999, №6, С.56/.
Суб’єктами міжнародних відносин /світового політичного процесу/ є держави, міжнародні урядові та неурядові організації, суспільні рухи, транснаціональні корпорації, релігійні об’єднання, народи, етноси, політичні та суспільні лідери.
Ведуча роль політики в міжнародних відносинах зумовлена наступними факторами.
По-перше, суб’єкти світової політики володіють колосальними ресурсами і можливостями впливу не тільки на власно політичні, але й на економічні та інші міжнародні процеси. Переконливим прикладом є роки “холодної війни” у ХХ столітті, коли по політичним міркуванням над створенням зброї масового знищення людей працювала більшість найкращих умів вчених і технічної інтелігенції планети.
По-друге, міжнародні відношення мають яскраво виражену тенденцію до глобалізації, ускладненню і розширенню, що потребує удосконалення міжнародних політичних механізмів для їх регулювання.
По-третє, міжнародні політичні відношення суттєво впливають на формування міжнародного порядку, тобто забезпечення нормального функціонування держави та інших міжнародних інститутів.
По-четверте, в наш час, як ніколи гостро постають питання безпеки всього людства, проблеми його виживання. Саме в цьому напрямку концентрується увага світової політики.
По-п’яте, за допомогою світової політики можливо найбільш ефективно вирішувати складні проблеми світового розвитку, які пов’язані з суперечністю між тенденцій до розширення взаємовідносин між народами і державами, з одного боку, і різноманітністю політичних і соціально-економічних систем – з іншого.
Світова політика в значній мірі визначає склад сучасного світу. Її пріоритети зумовлені необхідністю вирішення спільних проблем, які стоять перед людством і національними інтересами її суб’єктів.
2. Світова політика і глобальні проблеми сучасності
міжнародний світова політика
У ХХ столітті різко загострилися соціальні суперечності у світі. Швидко зросло населення планети – воно збільшилось у 2 рази, з 800 до 1600 млн. осіб. Загострилися суперечності між працею і капіталом, соціалізмом і капіталізмом, самими імперіалістичними країнами, між колоніями і метрополіями. Різні суперечності вирішувались неоднаковими способами: соціальними революціями /Росія, Китай/, розподілом власності між світовими війнами, конфліктами між колоніями і метрополіями.
В умовах цієї епохи проходили глобальні процеси перерозподілу власності, багатств, привілеїв як між класами і соціальними групами в межах окремих держав, так і між державами у світовому масштабі.
Після Другої світової війни у світі сформувалась блокова двополюсна політика, яка витрачала великі матеріальні, природні і фінансові ресурси і просувала людство у бік всесвітньої катастрофи. Аж до початку 60-х рр. “холодна війна” розгорталася у напрямку зростання: вона наближалася до “гарячої”. Карибська криза /1962р./ свідчить про реальну можливість взаємного знищення протилежних військово-політичних блоків.
Події, які відбувалися у другій половині ХХ століття, особливо в останнє десятиріччя, значно змінили політичну ситуацію в світі. Ці події ще не в повній мірі проаналізовані, але найбільш важливі з них – очевидні.
По-перше, розпад СРСР і крах соціалізму в інших країнах призвів до трощення біполярного світу, конфронтаційної рівноваги, яка засновувалась на військово-політичному паритеті двох систем. На зміну біполярній системі міжнародних відносин формується багатополюсний світовий порядок.
По-друге, у світового населення з’явився так званий “золотий мільярд”, тобто певні регіони світу, де зменшилися соціальні конфлікти і соціальна напруга. Європа, яка була осередком двох світових війн, перша стала на шлях економічної і політичної інтерпретації між країнами.
По-третє, на місці колишнього соціалістичного співтовариства виникло 27 суверенних держав з підвищеною соціальною напругою і підвищеним ризиком для світового суспільства. Найбільш “гарячі точки” на планеті виникають саме в країнах і регіонах, які до недавнього часу входили до соціалістичного табору.
По-четверте, зростання населення у малорозвинутих в економічному відношенні країнах, демографічний вибух спричинив зростання злидності, бідності, загостренню конфліктів між збільшенням населення і можливістю задоволення потреб населення. На цій підставі загострилися міжетничні, міжнаціональні, релігійні конфлікти у деяких регіонах світу.
По-п’яте, загострилися відносини між високо розвинутими державами і відсталими в своєму розвитку країнами “третього світу”; між порівняно забезпеченим “золотим мільярдом” і незабезпеченістю переважної більшості населення в країнах, які розвиваються. Поглиблюється розрив між “Північчю та Півднем”, коли багаті багатіють, а бідні бідніють.
По-шосте, значно змінилась роль на міжнародній арені США, які стали абсолютним лідером сучасного світу. США володіють міцним військово-промисловим, економічним і фінансовим потенціалом, яке дозволяє тиснути на будь-яку державу. Знаходячись у положенні єдиної сверхдержави, США орієнтуються на збереження і посилення військового фактора, у якості інструмента забезпечення свого лідерства. Саме у дев’яностих роках нашого століття США досягли серйозних успіхів у розвитку своєї економіки. Так у період 1992-1996 рр. тільки приріст валового внутрішнього продукту /ВВП/ складає долю, яка приблизно досягає ВВП всієї об’єднаної Німеччини, а за 1996-2000 рр. – об’єму економічної мощі, яка досягає ВВП Японії /Див. США – Канада: економіка, політика, культура, 1999, №2, С.3/.
Таким чином, сучасна дійсність світу представляє собою яскраву і неоднозначну картину. З одного боку, у світі загострилися колишні суперечності, а з другого – виникли нові соціальні труднощі і суперечності. Відбулося послаблення соціальних суперечностей у Західній Європі і Північній Америці, але посилились і загострились суперечності в країнах Сходу і в “третьому світі”, між Північчю і Півднем. Очевидно, можна казати про нову епоху всесвітньої історії, яка характеризується глибокими демократичними змінами, затвердженням нового економічного і політичного порядку, локальних конфліктів і глобальних проблем.
Значне місце в світовій політиці займають глобальні проблеми. Яка їх сутність, яке їх походження і які шляхи їх вирішення?
Глобальні проблеми сучасності /ГПС/ - це головні проблеми, від вирішення яких залежить саме існування, збереження і розвиток цивілізації. Умовно їх можливо об’єднати в декілька основних груп:
1. Група проблем переважно соціально-політичного характеру:
- запобігання ядерної війни;
- зниження рівня гонки озброювання,роззброювання;
- формування антинасильницького світу на підставі затвердження довіри між народами, зміцнення системи спільної безпеки.
2. Група соціально-економічних проблем:
- подолання слабкорозвинутості і пов’язаної з нею злидності та культурної відсталості;
- пошук шляхів вирішення світового енергетичного, сировинного і продовольчого кризу;
- оптимізація демографічної ситуації, особливо у країнах, які розвиваються;
- освоєння в мирних цілях космічного простору і Світового океану.
3. Група соціально-екологічних проблем:
- поліпшення складу газової оболонки атмосфери;
- гармонічний розвиток живої і неживої природи;
- раціональне використання природнього потенціалу планети;
- -запобігання шкідливого впливу на природу військової діяльності.
4. Група проблем, яка відноситься до людини:
- -дотримання соціальних, економічних, політичних, індивідуальних прав і свобод;
- ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неосвіченості;
- духовний розвиток людини;
- подолання відчуження людини від природи суспільства, держави, інших людей і результатів власної діяльності;
- подолання відчуження людини від політики і міжнародних відносин.
При всіх своїх розбіжностях ГПС мають спільні характерні ознаки, які виділяють їх серед інших проблем сучасності. Вони мають планетарний, всесвітній характер, займають інтереси усіх народів і держав; погрожують усьому людству у випадку, якщо вони не будуть своєчасно вирішуватись; потребують для свого вирішення об’єднаних і невідкладних зусиль усіх держав і народу.
Головною ГПС є проблема запобігання ядерної війни. Хоча в останнє десятиріччя ця проблема стала менш актуальною, небезпека ядерної війни остаточно не вирішена і буде залишатися до тих часів, доки на озброєнні держави залишається ядерна зброя масового знищення. За підсумками вчених, у сучасному світі /переважно у США і Росії/ накопичена така кількість ядерної зброї, що його застосування зможе призвести не тільки до знищення усього людства, але й біологічного життя на нашій планеті. У перерахунок на тринітротолуол на кожного мешканця Землі тільки ядерної зброї припадає приблизно по 10 тон.
Однак ця проблема має і інший аспект – колосальні витрати на гонку ракетно-ядерного озброєння як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів. У теперішній час на озброєння витрачається 1/10 цінних видів сировини, більш ніж 5% нафти, яка використовується, більш 1 трл. дол. США. Це знищує людство, гальмує вирішення багатьох економічних та соціальних проблем.
Гострою вважається проблема подолання відсталості “третього світу”. Відстала у своєму розвитку велика група країн, на території яких знаходиться більша половина населення планети. Майже з двохсот держав приблизно стільки ж придатних для сільського господарства земель і 2/3 самодіяльного населення світу. У цих країнах приблизно міліард людей живе у страшній злидності, приблизно 800 млн. постійно не доїдають, 850 млн. – не вміють читати і писати, 1 млрд. не забезпечені належною домівкою. /Докладніше див. Решетняк Б.К., Розенфельд Ю.М. Глобальні проблеми сучасності і шляхи їх вирішення // Київ,”Знання”,1988, С.16-19/. На фоні цієї злидності транснаціональні кампанії, які розробляють у країнах “третього світу” їх природні багатства і які використовують дешеву робочу силу, отримують величезні прибутки – приблизно 100 млрд. дол. щороку. На кожний долар інвестицій в економіку “третього світу” американські та західноєвропейські кампанії отримують 4-5 доларів. Країни, які знаходяться на етапі розвитку, отримують за свої природні ресурси від 1/6 до 1/10 їх вартості.
Все більш гострого характеру набуває екологічна проблема. Остання третина ХХ століття відзначалась різким погіршенням якості навколишнього середовища, забрудненням атмосфери, зростанням шумових навантажень, особливо у місті, деградацією грунтів та інших форм порушення цілісності природи. Забруднення навколишнього середовища досягло загрозливих розмірів, до того ж не тільки у відсталих, але й у високорозвинутих країнах. Так, наприклад, приблизно 140 млн. американців мешкають у районах, де якість повітря не відповідає медичним нормам.
Викид до атмосфери шкідливих продуктів промислового виробництва у великих містах виріс у десятки разів. Накопичення вуглекислоти в атмосфері створює реальну загрозу зміни звичайного клімату та порушення енергетичного балансу з поступовим підвищенням температури.
Велику загрозу природі та людині завдають так звані “кислотні дощі”, які виникають як наслідок викиду до атмосфери різних хімічних речовин, особливо двоокисі сірки.
Головною причиною “кислотних дощів” у Європі є Великобританія, її промислове виробництво. Характерний факт: 70% усіх викидів двоокисі сірки не затримуються над Великобританією, а західними вітрами розповсюджуються над багатьма європейськими країнами. Завдяки таким “кислотним дощам”, наприклад, у Швеції з 18 тисяч водойомів у 9 тис. риба частково вимирає. Такий факт свідчить про те, що проблеми екології неможливо вирішити окремими країнами: вони потребують об’єднання зусиль усіх держав.
Все гостріше постають такі проблеми, як забезпечення людства мінеральною сировиною і енергоресурсами, тому що більшість видів природних ресурсів не поповнюються /залізо, алюміній, магній, цинк, нікель, срібло, золото, платина та ін./. Їх запаси швидко зменшуються, а по деяким видам – практично вичерпались.
Сучасна демографічна ситуація також являє собою глобальну проблему, тому що в багатьох /відсталих/ країнах подвоєння населення через кожні 20-30 років не забезпечується відповідним зростанням матеріальних ресурсів. З цією проблемою пов’язана продовольча проблема, коли на межі голодної смерті постійно знаходиться 600-700 млн. мешканців планети; проблема “водного голоду”, коли 1,3 млрд. людей не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд. не мають навіть примітивного очищення води. За даними ВООЗ 80% інфекційних захворювань у країнах “третього світу” /малярія, тахома та ін./, на які хворіють понад 1 млрд. людей, пов’язані з невирішенням проблеми води.
До глобальних проблем сучасності відносять також проблеми освоєння космосу і світового океану. Використовування космосу допоможе людству у майбутньому активно боротися проти поводи, посухи та інших стихійних лих. Використовування космосу вже сьогодні грає рішучу роль у створенні і функціонуванні глобальної системи зв’язку, у відкритті нових покладів природних багатств та енергетичних ресурсів. За допомогою космосу у теперішній час вирішується багато “земних” проблем.
Велике значення у житті людства має також освоєння світового океану – сховище колосальних корисних копалин, біологічних, топлівних та енергетичних ресурсів та енергетичних ресурсів, яке з часом може замінити швидко вичерпані запаси на суходолі. За підрахунками спеціалістів, один кубометр морської води містить
Складність глобальних проблем, їх масштабність і взаємозв’язок свідчать про те, що вирішити або хоча б послабити їх можливо тільки спільними зусиллями більшості країн світу. Задля такого об’єднання, особливо великих держав, необхідна реалізація декількох фундаментальних умов.
По-перше, це масове усвідомлення і чітке розуміння усієї серйозності даних проблем для майбутнього усього людства і на цій основі – розробка стратегії дії для подолання їх подальшого катастрофічного розвитку. Члени Римського клубу одні з перших звернули увагу на необхідність дослідження глобальних проблем з застосуванням системного модулювання /1968 р./. Вони висунули ідею про те, що національні уряди, діяльність яких обмежена строком від виборів до виборів, не спроможні вирішувати довгострокові фундаментальні проблеми, які потребують нового глобального мислення. У першій доповіді Римського клубу "Межі зростання” /1972 р./, який був підготовлений науково-дослідницькою групою Масачусетського технологічного інституту /США/ були не тільки сформульовані основні глобальні проблеми і безпеки, але й запрограмована концепція органічного зростання і розвитку /Див. Медоуз Д. та ін. “пределы роста», М.,1991/. У 70-90 рр. було надрукована велика кількість наукових праць, автори яких висували різні моделі соціально-політичного розвитку людства на визначену перспективу.
По-друге, відмова від вживання сили і забезпечення безпеки держав виключно політичними засобами, виходячи з принципу рівної, спільної і неподільної безпеки для усіх, на основі створення системи міжнародної безпеки. На цьому шляху можливо різке скорочення військових витрат і використання великих ресурсів в інтересах людства, які звільняться таким чином.
По-третє, неухильне поглиблення співпраці країн і регіонів світу у вирішенні задач збереження нашої цивілізації. Така співпраця повинна бути взаємовигідна, спільна і на різних рівнях /двосторонні, багатосторонні, регіональні, всесвітні/. Вона передбачає відмову від ідеологізації міжнародних відносин і готовність до діалогу та компромісів.
Межі сучасного світопорядку, який тільки формується, позначені або відображені у важливих міжнародних політико-правових документах. Сформована у функціонує система переговорів про скорочення ядерного озброєння, ліквідацію хімічного, бактеріологічного та інших видів зброї масового знищення. Працюють регіональні механізми безпеки і співпраці в Європі /СБСЄ/, в Азії, Африці та Латинській Америці. Розроблена кодифікація нормативних актів про права людини. Розвивається народна дипломатія та ін.
Разом з тим стає очевидним, що становлення і зміцнення нового демократичного світового порядку – складна задача, яка потребує не тільки координації окремих дій суб’єктів політики, але й досягнення постійного зваженого балансу їх інтересів і сил в інтересах усього світового суспільства і за широким спектром проблем.
В цих умовах важливе значення набуває удосконалення механізму введення в практику принципів, які сприяють формуванню міжнародної співпраці і взаємодії в інтересах зміцнення миру, безпеки, поглиблення і розширення всебічних зв’язків між суб’єктами світової політики.
3. Україна в сучасних міжнародних відносинах
Основні цілі, напрямки і пріоритети зовнішньої політики України сформульовані в Акті незалежності України 24 серпня 1991 р. і в Зверненні Верховної Ради України “До парламентів і народів світу”, який був прийнятий 5 грудня 1991 р., в якому вказується: що Україна будує демократичну, правову державу, першочерговою задачею є забезпечення прав і свобод людини. Україна буде неухильно додержуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими відповідними міжнародними документами. Україна, як одна з держав-засновників Організації Об’єднаних Націй, у повній відповідності з метою і принципами Статуту ООН буде спрямовувати свою зовнішню політику на зміцнення світу і безпеки у світі, на активізацію міжнародної співпраці у вирішенні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України буде базуватись на принципах міжнародного права /Див. Відомості Верховної Ради України, 1992, № 8. С.199-200/.
Минуле десятиріччя показало, що проголошені у початку придбання незалежності принципи зовнішньої політики послідовно реалізовувались у практичній діяльності: Україна стала важливим суб’єктом світової політики, на якого не можуть не зважати навіть сучасні великі держави. Один з відомих американських політологів Бжезинський, розглядаючи “ геостратегічні діючі особи і геополітичні центри” наступним чином оцінює місце України в сучасному світі: “Україна, новий і важливий простір на європейській шаховій дошці, є геополітичним центром, тому що саме її існування як незалежної держави допомагає трансформувати Росію. Без України Росія все ще може боротися за імперський статус, але тоді б вона стала в основному азіатською імперською державою і була в залучена в виснажувальні конфлікти з Середньою Азією…” /З. Бжезинський. Велика шахова дошка. М., ”Міжнародні відносини”,1998,С.61/. Очевидно, З. Бжезинський відкрито і сумлінно вказував на дійсну причину особливих, бажаних відносин США до України. Але це не знижує дійсно важливу роль, яку грає Україна на міжнародній арені.
Сьогодні можливо констатувати, що, не взираючи на надзвичайну складність внутрішнього становища, багатьох прогалин у сфері зовнішньої політики, Україна досягла певних результатів на міжнародній арені. Як незалежну державу Україну визнали більш 150 країн, з них 141 установили дипломатичні відносини. У Києві відкрито 42 іноземних посольств, діють декілька консульських установ. Україна є членом багатьох міждержавних, міжнародних недержавних, регіональних та інших організацій. Вона приймає участь у роботі ООН, ЮНЕСКО, Раді Європи, Парламентській Асамблеї ОБСЄ, Міжнародній організації праці, Міжнародного валютного фонду, Міжнародній організації інтелектуальної власності та ін.
У Конституції України 1996 року відзначається “Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом мирної і взаємовигідної співпраці з членами міжнародного суспільства на підставі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права”. /Конституція України, Ст.18, С./.
Згідно Конституції України, інших офіційних міжнародно-правових документів, Україна в своїй зовнішньополітичній діяльності вирішує наступні основні задачі:
- підтримка і затвердження суверенітету, державної незалежності, самостійності України;
- -збереження територіальної цілісності і непорушності кордонів;
- -забезпечення економічної та інформаційної безпеки України;
- -налагодження і розвиток всебічної взаємовигідної співпраці з усіма країнами світу;
- -активна участь у різних міжнародних організаціях, виходячи зі своїх національних інтересів і для вирішення складних міжнародних проблем;
- -пріоритетний розвиток взаємовигідної співпраці з країнами-сусідами і, насамперед, з Росією;
- -захист прав і інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном;
- -створення вигідних умов для підтримки контактів з українською діаспорою за кордоном, керуючись при цьому міжнародним правом;
- -діяльність на міжнародній арені, як надійний і передбачений партнер.
Між зовнішньою та внутрішньою політикою будь-якої держави, враховуючи і Україну, існує тісний зв’язок, взаємообумовленість і взаємозалежність. З одного боку, зовнішня політика, її напрямок і ефективність, визначається у значній мірі внутрішнім станом і внутрішньою політикою держави: її економічним і військовим потенціалом, масштабами території, кількістю населення, а також політичним режимом, державною ідеологією та інше. З іншого – внутрішня політика і внутрішнє становище держави в значній мірі залежить від її місця і ролі у системі міжнародних відносин, участі у міжнародному розподілі праці, ступені участі у вирішенні складних міжнародних проблем та інше.
Особливе значення зв’язку зовнішньої і внутрішньої політики набуває держава, яка знаходиться в умовах глибокої соціально-економічної кризи. Для вирішення багатьох внутрішніх економічних проблем в Україні надзвичайно важлива зовнішньополітична діяльність з такими напрямками, як експорт та імпорт товарів, послуг, іноземних інвестицій, валютної політики, науково-технічних відносин, міжнародної промислової кооперації, міжнародної трудової міграції та ін.
Як одна з великих країн, яка розташована у центрі європейського континенту, Україна може і повинна грати роль важливого фактора миру і стабільності в Європі. У цьому напрямку Україна досягла значних успіхів: вона є членом ОБСЄ, Ради Європи, приймає активну участь у роботі Парламентської асамблеї Ради Європи та інших організацій. Але для того, щоб дійсно стати повноправним учасником інтеграційних процесів в Європі, Україні необхідно досягти стабільності і соціально-економічного процвітання.
Особливе місце у зовнішньополітичній діяльності України займають країни ”близького” зарубіжжя – з республіками колишнього Радянського Союзу, особливо з Росією, Білорусією та ін. Необхідно пам’ятати, що протягом багатьох десятиріч Україна знаходилась з незалежними державами в одній державі, та їх економіки являли собою єдиний народно-хазяйський комплекс. До розпаду СРСР підприємства України мали постійний зв’язок з 33000 підприємств інших республік, для забезпечення роботи яких в Україну ввозилися 25 млн.т вугілля /17,8% від потреб/, 52 млн.т нафти /46,8%/ газового конденсату /85,5%/, приблизно 100 млрд. кубометрів природнього газу /80%/, 205000 т бавовни-волокна /100%/ та ін. /Див. Голос України, 28 листопада 1991р./
Пріоритетність відносин з Росією визначається не тільки тісними і багаторічними економічними зв’язками, спільною культурою, духовністю та т.п. Неможливо не звертати уваги на той факт, що на Україні проживають та є її громадянами приблизно 12 млн. росіян, а в Росії – приблизно 5 млн. українців. Протягом сторіч українці та росіяни проживали разом, поділяли радість і горе, укладали між собою браки та ростили дітей, національність яких була змішана російсько-українська та ін. Тому ті державні, політичні діячі, націоналісти як в Україні, так і в Росії, які намагаються посварити ці два народи, вбити клин у взаємовідносини між Україною та Росією, є ворогами як українського, так і російського народів. Нема сумніву у тому, що усі виникаючі проблеми у взаємовідносинах між нашими державами можливо і необхідно вирішувати на підставі рівності, взаємовигідності за столом переговорів.
Складною і невід’ємною частиною політичної діяльності будь-якої держави є зовнішня політика, яка спрямована регулювати взаємовідносини між державами на міжнародній арені. Зміст і спрямованість зовнішньої політики будь-якої держави обумовлена природою її суспільного строю та існуючим політичним режимом. Інтернаціоналізація сучасних міжнародних відносин потребує збереження і зміцнення миру, безпеки і справедливості заради життя теперішнього і наступного поколінь. Головними цілями зовнішньої політики України є: забезпечення найбільш сприятливих умов для подальшої трансформації суспільства, його соціально-політичного, економічного і духовного розвитку, а також досягнення всеспільної безпеки, розвитку дружніх відносин і всебічної співпраці з іншими країнами світу, сприяння зміцненню і прогресу світового суспільства.
Література
1. Бодуен Ж. Вступ до політології. – К.,Основа, 2008.
2. Бодуен Жан. Вступ до політології. – Київ: “Основи”, 2007.
3. В.А.Мельник. Политология, Учебник. 3-е изд. – Минск, ВШ, 2009.
4. Василенко И.А. Политическая глобалистика : Уч.пос. – М.: «Логос», 2008.
5. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. – М.: «Логос», 2007.
6. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. – Изд.2-е. М.: “Логос”, 2008.
7. Гаджиев К.С. Политическая философия. – М.: «экономика», 2009.
8. Ильин В.В. Политология. 2-е изд. – М.: Кн.Дом “Ун-т”, 2009.
9. Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. Политология. – М., Юрист, 2009.
10. Мухаев Р.Т. Политология: учеб.для вузов.-М.:»Приор», 2007.
11. Нартов Н.А. Геополитика: Учеб. Для вузов. – М. Юнити, 2007.
12. Общая и прикладная политология. Под ред. Жукова В.И. и Краснова Б.И. – М., МГСУ, Союз, 2007.
13. Основи політології. – К., Либідь, 2008.
14. Политологический словарь /Под ред. В.Ф. Халипова. – М.: «Высшая школа», 2005.
15. Политологический словарь. /Под общ. ред.В.И.Астаховой и Н.И. Панова.- Харьков: «Прапор», 2007.
Размещено на Allbest.ru
