Реферат Капітал і виробничі фонди
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Реферат
На тему: «Капітал і виробничі фонди»
1. Сутність капіталу, його класифікація
Під капіталом розуміють суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення будь-якої підприємницької діяльності (бізнес-процесів).
Частина капіталу, яка витрачається на придбання засобів виробництва, утворює постійний капітал, інша частина, яка спрямовується на залучення робочої сили, утворює змінний капітал.
В залежності від мети використання та характеру кругообігу капіталу постійний капітал розподіляється на:
1. Основний капітал – частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва.
2. Оборотний капітал – частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання предметів праці та оплату праці найманої робочої сили.
За джерелами формування капітал підприємства поділяється на:
1. Власний капітал – капітал, створюваний переважно за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку за відрахуванням сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів, який зазвичай включає статутний, пайовий та резервний фонди підприємства.
2. Позиковий (залучений) капітал – капітал, сформований на тимчасовій основі у вигляді довгострокової та (або) короткострокової позики, яка залучається у формі банківського кредиту.
Класифікацію капіталу представлено у вигляді структурної схеми (рис. 6.1).
Матеріально-речовинне відтворення праці людей та певних засобів виробництва в процесі їх взаємодії утворює виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні.
Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку.
Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу підприємства.
2.
Поняття і класифікація основних фондів
Основні фонди підприємства – це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (понад один рік), не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, мають вартість, не меншу від встановленої державою межі, і переносять її на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.
Основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.
Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, задовольняючи соціальні (побутові, житлові, культурні, медичні) потреби працівників підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади громадського харчування, спортивні установи та ін.
За своїм речовим складом, термінами служби, функціональною роллю в процесі виробництва основні фонди є неоднорідні.
3. Класифікація основних фондів за виробничим призначенням
Залежно від функцій, що виконують засоби праці у виробничому процесі, вони класифікуються за виробничим призначенням і поділяються на такі групи:
1. Будівлі – корпуси цехів, адміністративно-господарські побудови, склади, кладові тощо.
2. Споруди – інженерно-технічні об'єкти: нафтові і газові свердловини, насосні станції, тунелі, очисні споруди, мости, стволи шахт, водонапірні башти та ін.
3. Передавальні пристрої – засоби, за допомогою яких передаються всі види енергії (електричної, механічної, теплової) від машин-двигунів до робочих машин: електромережі, паро-, водо-, газо-, нафтопроводи.
4. Машини і обладнання поділяються на:
– силові машини і обладнання (котли, дизелі);
– робочі машини і обладнання (верстати, преси, агрегати);
– вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання;
– обчислювальна техніка.
Найважливіша складова – робочі машини і обладнання; вони безпосередньо впливають на предмети праці, змінюючи їх.
5. Транспортні засоби – враховуються засоби внутріце-хового, міжцехового, міжзаводського транспорту: тепловози, вагони, автомобілі, тягачі, електрокари, автонавантажувачі тощо.
6. Інструмент – механізовані та ручні інструменти всіх видів, вимірювальні, ріжучі, а також різного роду пристосування – лещата, патрони, кондуктори та ін.
7. Виробничий інвентар – інвентарна тара, контейнери, загорожі машин, стелажі, робочі столи.
8. Господарський інвентар – предмети канцелярського і господарського призначення – канцтовари, меблі, предмети протипожежного призначення, засоби забезпечення санітарного стану тощо.
Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні, зокрема Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» для цілей бухгалтерського обліку, основні засобі класифікуються за такими групами:
| 10 | Основні засоби | 101 | Земельні ділянки | Усі види діяльності |
| | | 102 | Капітальні витрати на поліпшення земель | |
| | | 103 | Будинки та споруди | |
| | | 104 | Машини та обладнання | |
| | | 105 | Транспортні засоби | |
| | | 106 | Інструменти, прилади та інвентар | |
| | | 107 | Робоча і продуктивна худоба | |
| | | 108 | Багаторічні насадження | |
| | | | | |
основний фонд виробничий потужність
4. Виробнича структура основних фондів, чинники, що впливають на неї
Виробнича (технологічна) структура основних фондів – це співвідношення різних груп основних фондів у їх загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної \ пасивної частини основних фондів.
До активної частини належать основні фонди, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (машини, устаткування, інструменти, прилади, пристрої вимірювання тощо).
До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальні умови для здійснення процесу виробництва.
Прогресивною є така структура основних фондів, де частка активної частини зростає.
Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.
Вікова структура основних фондів – це співвідношення основних фондів різних вікових груп у їх загальній вартості.
Найчастіше виділяють такі вікові групи основних фондів:
1) нові основні фонди, терміном експлуатації до 5 років;
2) 5–10 років;
3) 10–15 років;
4) 15–20 років;
5) старі основні фонди, терміном експлуатації понад 20 років.
У високотехнологічних галузях, де темпи оновлення основних фондів досить високі, можуть бути прийняті інші, «вужчі» вікові інтервали.
Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формах.
Натуральні показники (площа, об'єм, потужність, продуктивність обладнання, кількість одиниць обладнання тощо) використовуються при визначенні виробничої потужності, розробці балансів обладнання, для удосконалення складу основних фондів і т.д.
5.
Облік і оцінка основних фондів
Вартісна форма обліку необхідна для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції.
Оцінку основних фондів здійснюють залежно від:
– моменту проведення оцінки;
– стану основних фондів.
Залежно від моменту проведення оцінки вартість основних фондів визначається як:
1. Первісна вартість – це фактична вартість основних фондів на момент їх придбання і взяття на баланс.
Первісна вартість складається з таких витрат (згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7):
– суми, що сплачуються постачальникам засобів праці (це фактично ціна придбання основних фондів);
– реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкти основних фондів;
– суми ввізного мита;
– суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);
– витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів;
– витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів;
– інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.
Первісна балансова вартість об'єкта основних фондів (Вп) може бути в загальному вигляді представлена формулою:
Вп = Ц+З+С+М, грн.,
де Ц – ціна обладнання, грн.;
З – збори, мита, непрямі податки, грн.,
С – витрати на страхування ризиків, грн.;
М – витрати на установку, монтаж і доведення до необхідного стану основних фондів, грн.
2. Відновна вартість – це вартість відтворення основних фондів у сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що і первісна вартість, але за сучасними цінами і включає результати переоцінки основних фондів (індексацію первісної вартості), що проводиться за рішенням уряду.
Відновну вартість основних фондів (Вв) можна представити:
Вв =
де
t – кількість років експлуатації основних фондів до моменту визначення відновної вартості.
У Національних стандартах бухгалтерського обліку в Україні виділений ще один вид оцінки основних фондів – справедлива вартість. Це – первісна вартість основних фондів, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений в разі здійснення угоди між заінтересованими і компетентними незалежними сторонами.
Справедливою вартістю в більшості випадків вважається ринкова вартість основних фондів, яка визначається професійними оцінювачами-експертами. В разі неможливості такої оцінки основні фонди переоцінюються за відновною вартістю або за відновною вартістю з врахуванням зношення. Справедливу вартість ще називають реальною вартістю основних фондів.
Залежно від стану основних фондів вони оцінюються за:
1) Повною вартістю (первісною або відновною балансовою вартістю).
2) Залишковою вартістю, яка визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був взятий на баланс підприємства, повною вартістю та сумою зношення.
3) Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням, називається ліквідаційною вартістю. За цією вартістю підприємства можуть реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс іншому підприємству.
Залишкову вартість основних фондів можна представити формулами:
В'п=Вп-t*А, грн.,
В'в =Вп – t*А, грн.,
де Вп Вв – відповідно, початкова первісна і відновна вартості, грн.
6. Види і показники зношування основних фондів
У процесі експлуатації основні фонди піддаються зношуванню.
Зношування – це втрата основними фондами своєї вартості. Розрізняють два види зношування – фізичне і моральне.
Фізичне зношування – це втрата основними фондами своїх споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться.
Фізичне зношування може мати місце внаслідок експлуатації основних фондів у результаті спрацювання деталей, вузлів, блоків, а також у процесі їх бездіяльності і тривалого зберігання в результаті дії зовнішнього середовища (атмосферні впливи, корозія).
На фізичне зношування впливають дві групи чинників:
1) якість самих основних фондів (визначається досконалістю конструкції виробу, дотриманням технологічної дисципліни у процесі його виготовлення, якістю комплектуючих та матеріалів);
2) умови експлуатації основних фондів (ступінь завантаження, якість і своєчасність технічного догляду та ремонтів, режим роботи, захищеність від впливу вологості, тиску тощо).
Фізичне зношування основних фондів може бути усувне, яке ліквідовується шляхом проведення ремонтів різної складності, аж до капітальних, та неусувне, яке призводить до повного руйнування основних фондів та їх ліквідації.
Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношування основних фондів (Кф знош), який можна обчислити:
Кф знош =
де Вкапрем – вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;
Асум – сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зношування), грн.;
0 < Кф знош
Фізичне зношування у відсотках можна обчислити за формулою:
Кф знош =
де Тф, Тн – відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання, роки.
Моральне зношування – це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фондів (моральне зношування першого роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне зношування другого роду).
Моральне зношування І роду викликане підвищенням продуктивності праці у тих галузях, які виготовляють засоби праці; виробництво у них відбувається з меншими затратами і вони дешевшають.
Мірилом морального зношування І^оду є коефіцієнт морального зношування І роду (Кмор знош 1). Його можна обчислити:
Кмор знош 1 =
Моральне зношування II роду – це часткова втрата основними фондами своєї вартості в результаті появи нових, більш досконалих і продуктивних засобів праці. В такому випадку старі основні фонди перестають задовольняти потреби споживачів, їх використання стає економічно невигідним. Величина цього зношування буде різною у різних споживачів даного виду основних фондів і тому немає можливості врахувати величину морального зношування II роду. Цей вид зношування можна частково усунути шляхом модернізації основних фондів.
Загальний коефіцієнт зношування основних фондів (Кзнош заг) визначається:
Кзнош заг = 1 – (1-Кф знош) * (1 – Кмор знош 1)
7.
Поняття амортизації основних, норми амортизації
Процес відшкодовування зношування основних фондів здійснюється шляхом амортизації.
Амортизація – це перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Фактично амортизація означає списання протягом кількох років експлуатації балансової вартості основних фондів. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва і з них формується амортизаційний фонд підприємства, який і використовується для відновлення основних фондів.
Для здійснення процесу амортизації, встановлення норм амортизації і розрахунку амортизаційних сум основні фонди поділяються на чотири групи:
група 1 – будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої (в тому числі квартири, міста загального користування); норма амортизації її – 2%
група 2 – транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, офісне обладнання, пристрої, які належать до них; норма амортизації її – 10%
група 3 – інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1,2,4. При віднесенні фондів до яких-небудь з цих груп, необхідно керуватися державним класифікатором України «Класифікація основних фондів», затверджений 14.08.97 Державним комітетом України по стандартизації і метрології з наступними змінами та доповненнями. норма амортизації її – 6%
група 4 – виникла з 1.01.2003. ЕОМ, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними ср-ва зчитування або печаті інформації, інші ІС, телефони, мікрофони, рації, які перевищують вартість 1000 грн. норма амортизації її – 15%
Механізм амортизації передбачає застосування передбачених законодавством України норм амортизаційних відрахувань.
Норма амортизації – це річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.
Норма амортизації (На) визначається із залежності:
На=
де Вл – ліквідаційна вартість основних фондів, грн.;
Тсл – термін служби основних фондів (амортизаційний період), років.
Норми амортизації повинні бути економічно обґрунтованими і при їх розрахунку має бути правильно визначений термін корисної експлуатації основних фондів. Він встановлюється підприємством при зарахуванні засобів праці на баланс і призупиняється на період реконструкції, модернізації, добудови, консервації.
При визначенні строку корисного використання (експлуатації) основних фондів слід враховувати:
• очікуване використання об'єкта підприємством із врахуванням його потужності або продуктивності;
• фізичне та моральне зношування, що передбачається;
• правові або подібні обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.
8. Методи амортизації основних фондів.
Терміни корисного використання основних фондів можуть змінюватися в разі зміни очікуваних економічних вигід від їх використання. В цьому випадку амортизація нараховується, виходячи з нового терміну корисного використання основних фондів.
Для здійснення економічно вигідного процесу нарахування амортизації важливо правильно вибрати метод амортизації.
| | прямолінійний | __ Методи прискореної амортизації |
| | (рівномірний) | |
| | зменшення залишкової | |
| | вартості | |
| | прискореного зменшення залишкової вартості - | |
| | кумулятивний | |
| > | | |
| | виробничий |
Прямолінійний (рівномірний) метод передбачає щорічне перенесення на собівартість продукції однакової частини вартості основних фондів протягом усього терміну їх служби.
Сума амортизації (А) визначається як добуток первісної балансової вартості об'єкта основних фондів та норми амортизації (На):
А =
Цей метод має той недолік, що перенесення вартості основних фондів здійснюється рівномірно, а використовуються вони нерівномірно (поломки, простої, неповне завантаження тощо).
З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію основних фондів. Ці методи дають змогу протягом першої половини терміну корисного використання основних фондів відшкодувати 60–70% їх вартості в результаті застосування підвищених норм амортизації.
Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення амортизації, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості основних фондів на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка визначається за формулою:
На = 1-
де п – термін корисного використання основних фондів (Тот), років.
Суть методу прискореного зменшення залишкової вартості полягає в тому, що річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні амортизації, і подвоюється (На пілв).
Для визначення норми амортизації для будь-якого t-го року (На t) служби устаткування за цим методом можна скористатися формулою:
На t = На пілв * (
де Напідв. – підвищена (подвоєна) норма амортизації, %;
І – рік служби устаткування, за який нараховується амортизація.
Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням у другій половині. Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:
1. Додаються числові значення років служби об'єкта основних фондів; наприклад, при шестирічному терміні служби:
1+2 + 3+4 + 5 + 6 = 21 – кумулятивне число.
і розміщуються у зворотному порядку:
3. Обчислюються річні суми амортизації як добуток вартості, яка амортизується, і кумулятивного коефіцієнта.
При використанні цього методу за першу половину терміну експлуатації основних фондів замортизовується більш як 65% їх вартості.
Виробничий метод амортизації передбачає, що річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу продукції (робіт, послуг) (Qфакт) та виробничої ставки амортизації (СА):
А = Qфакт * СА, грн.,
СА =
де Qплан – загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити із використанням об'єкта основних засобів, грн.
Підприємства в Україні можуть застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних фондів, передбачені податковим законодавством. Згідно з чинним законодавством амортизаційні відрахування обчислюються окремо за кожною із трьох згаданих груп основних фондів. Суми амортизації звітного періоду визначаються множенням балансової вартості групи основних фондів на початок звітного періоду (Ба) на відповідну норму амортизації:
А =
Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) – В(а-1) – А(а-1)
де Б(а) – балансова вартість групи основних фондів на початок періоду, що передував звітному, грн.;
П(а-1) – сума витрат на придбання основних фондів, їх капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшень протягом періоду, що передував звітному, грн.;
В(а-1) – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному, грн.;
А(а-1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному, грн.
Річні і відповідно квартальні норми амортизації законодавством установлені такі:
група 1 -10%; 2%
група 2 – 40%; 10%
група 3 – 24%; 6%
група 4 – 60%; 15%
Метод амортизації обирається підприємством самостійно із врахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання, він може переглядатись у разі зміни очікувань від використання основних фондів.
Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації. Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.
Місячна сума амортизації (крім виробничого методу) визначається діленням річної суми амортизації на 12.
Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних фондів став придатним для корисного використання.
У процесі експлуатації основні фонди піддаються фізичному зношуванню. Це зношування відбувається нерівномірно, оскільки основні фонди складаються зі значної кількості елементів, виготовлених з різних за якістю матеріалів.
9.
Ремонт основних фондів, види ремонтів та їх фінансування
Ремонт основних фондів – це відновлення фізичного зношування окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.
За економічним змістом ремонти поділяються на:
• поточний;
• капітальний;
• відновний.
Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Він має характер дрібних налагоджувальних робіт, не відновлює основних фондів, а лише підтримує в робочому стані, тому не є формою їх відтворення.
Капітальний ремонт породжується закономірним зношуванням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Він є однією із форм відтворення основних фондів. Під час капітального ремонту основні фонди демонтують, замінюють або відновлюють вузли, конструктивні елементи. Цей вид ремонту доволі складний, потребує значних коштів і трудових затрат; здійснюється через порівняно великі проміжки часу.
Відновний ремонт – особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності.
На практиці розмежувати ремонтні роботи за економічними ознаками досить важко, оскільки неможливо знайти чітку межу між самим ремонтом і відтворенням, затратами на збереження і затратами на відновлення. Тому в основу поділу ремонтів на види кладуть організаційно-технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце проведення ремонту тощо.
За цими ознаками ремонти поділяються на:
• капітальний (повна розбірність агрегатів, заміна певних вузлів, проводиться у спеціалізованих цехах, часто супроводжується модернізацією);
• середній (проміжний між капітальним і малим, розбірність основних фондів сягає близько третини, проводиться частіше, ніж капітальний);
•малий (часткова розбірність, виконується на місці основними робітниками, або робітниками ремонтних служб, заміні підлягають не більше 15% деталей, найменший за обсягом і складністю).
Загальна вартість ремонтів (Врем) певного виду обладнання за рік обчислюється за формулою:
Врем = Взам елем +В зар плат, грн.,
де Взам елем – вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;
Взар плат – витрати на заробітню плату при проведенні ремонтів, грн./рік;
Взам.елем = В1елем * Крем * Y, грн./рік,
де В 1 елем – вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн.;
Крем – кількість ремонтів протягом року;
Y – коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.
Крем =
,
де Ф'д – дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.;
t напр – час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до наступної), год.
t напр. =
, год.,
де I – середня частота відмов у рік.
Взар плат = t рем * Сгод рем * Крем * (1+
), грн./рік,
де t рем – витрати часу на один ремонт, год.;
Сгод рем – середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.;
ПСЗ – процент відрахувань на соціальні заходи.
Витрати на проведення різних видів ремонтів по-різному відносяться на витрати виробництва.
Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом всього періоду експлуатації основних фондів. їх відносять до поточних витрат і включають у собівартість продукції.
Витрати на капітальний ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздалегідь і відносяться на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжують термін служби, підвищують продуктивність), збільшують балансову вартість основних фондів.
Витрати на відновний ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду і за характером та обсягом робіт його відносять до капітального будівництва.
Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене – шляхом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівництва.
Технічне переоснащення передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і технології на окремих дільницях, механізації і автоматизації виробництва, заміни застарілого обладнання, які здійснюються згідно з планом технічного розвитку підприємства без розширення виробничих площ.
Реконструкція – це суттєве технічне вдосконалення і оновлення основних фондів, перевлаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5–10 років.
Розширення підприємства – це спорудження других і наступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства.
10.
Показники використання основних фондів
Нове будівництво – будівництво підприємства, цеху, корпусу на нових будівельних майданчиках за окремим затвердженим проектом; передбачає розширення виробничих площ, значне збільшення потужності.
Ефективність використання основних фондів характеризується рядом показників, які поділяються на загальні і часткові.
Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача (Фв):
Фв =
, грн.,
де Q – обсяг товарної (валової, чистої») продукції підприємства за рік, грн.;
Sс – середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.
Оберненим показником до фондовіддачі є фондоємкість (Фм), грн.
Фм =
, грн.
Фондоозброєність праці (Фо) обчислюється за формулою:
Фо =
, грн.,
де Ч – середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.
Середньорічна вартість основних фондів (Sс) обчислюється за формулою:
Sс = Sпоч. + Sвв *
– Sвив *
, грн.,
де Sпоч. – вартість основних фондів на початок року, грн.;
Sвв – вартість введених протягом року основних фондів, грн.;
Твв – кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;
Sвив – вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн.;
Твив – кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.
Частковими показниками використання основних фондів є:
– коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування (Кекст);
– коефіцієнт інтенсивного завантаження (Кінт);
– коефіцієнт інтегрального використання основних фондів (К1нтегр);
– кефіцієнт змінності роботи обладнання (Кзм).
Кекст по групі обладнання цеху визначають:
Кекст =
,
де Фд, Фн – дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період, відповідно, год.
Фн = (Фк – (В + С)) * tзм * Ззм, год.,
де Фк – календарний фонд часу, дні;
В, С – вихідні і святкові дні;
tзм – тривалість зміни, год.;
Ззм – кількість змін роботи обладнання на добу. Кекст на робочому місці обчислюється:
Кекст =
,
де m – кількість видів деталей, що обробляються на робочому місці;
t шт. і – норма часу на одну деталь і – го виду, н-год.;
Nі – обсяг випуску деталей /-го виду, шт.
Кінт по групі обладнання обчислюється:
Кінт = tфакт/ t норм,
де tфакт – фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції, н-год.;
tнорм – технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.
Кінт на робочому місці визначають:
Кінт =
,
де (tмаш.і – машинний час обробки однієї деталі і-го виду, н-год.;
Кінтегр = Кекст*Кінт.
Коефіцієнт змінності обчислюється:
Кзм =
або Кзм = 
де Взм – кількість відпрацьованих верстато-змін;
Вд – кількість відпрацьованих верстато-днів;
Фд – дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год.;
Фд1 – дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.
Крім показників екстенсивного та інтенсивного використання устаткування важливе значення мають показники використання виробничих площ і споруд, коефіцієнти оновлення та вибуття основних фондів.
Найважливішими серед них є:
– коефіцієнт завантаження виробничих площ цеху;
– показник зняття продукції з 1 м2 виробничої площі;
– пропускна здатність резервуарів, водонапірних башт тощо.
11. Показники руху основних фондів підприємства
Для характеристики руху основних фондів на підприємстві використовуються показники:
a. коефіцієнт оновлення (Конов):
Конов = Sвв/Sк
де SК – вартість основних фондів на кінець року, грн.;
b. коефіцієнт вибуття (Квиб):
Квиб =Sвив/Sпоч
12. Виробнича потужність підприємства та методика її визначення
Виробнича потужність – це максимально можливий обсяг випуску продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.
Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.
Чинники впливу на величину виробничої потужності підприємства:
кількість обладнання; продуктивність обладнання; режим роботи підприємства; кваліфікаційний рівень робітників; структура основних фондів.
Розрахунок виробничої потужності є найважливішим етапом обґрунтування виробничої програми підприємства. На його основі плануються обсяги випуску продукції, складаються баланси потужностей, визначаються обсяги необхідних капіталовкладень.
Виробнича потужність підприємства визначається за всією номенклатурою продукції за показниками потужності ведучих цехів основного виробництва, а потужність ведучих цехів – за показниками потужності ведучих дільниць; потужність останніх – за даними пропускної здатності ведучих груп обладнання.
Ведучими є ті цехи, дільниці, в яких виконуються головні і найбільш трудомісткі технологічні процеси.
При розрахунку виробничої потужності слід звертати увагу на виявлення і усунення 35 так званих «вузьких місць», тобто відставання пропускної здатності окремих груп обладнання від пропускної здатності ведучої групи обладнання.
Виробнича потужність верстата, обладнання, агрегата (ВПВ) обчислюється:
ВПв = Фд / Тшт
де Фд – дійсним ефективний фонд робочого часу обладнання, год.;
Тщт – прогресивна норма часу на одиницю продукції, год./од.
Фд = (Фк – В-С) nзм* tзм* Квтрат, год.,
де Фк – число календарних днів у періоді;
В, С – число вихідних і святкових днів у періоді;
nзм – кількість змін роботи одиниці устаткування;
tзм – тривалість зміни, год.;
Квтрат – коефіцієнт втрат робочого часу через простої, непродуктивні витрати робочого часу, ремонти, скорочення тривалості зміни в передсвяткові дні та ін.
Виробнича потужність потокової лінії (ВПпл):
ВПпл = Фд/r
де r – такт потокової лінії, годУодиниць.
Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (ВПвих), обчислюється:
Вивих = ВПвх +ВПвв – ВПвив, грн.,
де ВПвх – виробнича потужність на початок періоду, грн.;
ВПвв – введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;
ВПвив – виведена за плановий період виробнича потужність, грн.
Середньорічна виробнича потужність (ВГЦерр) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:
ВПсер р=ВПвх + ВПвив*
– ВПвив *
грн.,
де к – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.
Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має важливе значення для підприємства, оскільки їх повніше використання сприяє зменшенню потреб у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, веде до збільшення обсягів випуску продукції.
Основними напрямами поліпшення використання основних фондів підприємств є:
– зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування;
скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва, підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання;
– підвищення якості ремонтного обслуговування основних фондів;
– удосконалення виробничої структури основних фондів;
– модернізація діючого устаткування, машин і механізмів;
– швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування;
– економічне стимулювання раціонального використання основних фондів.
Література
1. Бойчик І.М. Економіка підприємства. – К.:Атака, 2002. – 480 с.
2. Покропивний С.П. Економіка підприємства. – К.:КНЕУ, 2001. – 528 с.
Размещено на Allbest.ru
Врем = Взам елем +В зар плат, грн.,
де Взам елем – вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;
Взар плат – витрати на заробітню плату при проведенні ремонтів, грн./рік;
Взам.елем = В1елем * Крем * Y, грн./рік,
де В 1 елем – вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн.;
Крем – кількість ремонтів протягом року;
Y – коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.
Крем =
де Ф'д – дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.;
t напр – час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до наступної), год.
t напр. =
де I – середня частота відмов у рік.
Взар плат = t рем * Сгод рем * Крем * (1+
де t рем – витрати часу на один ремонт, год.;
Сгод рем – середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.;
ПСЗ – процент відрахувань на соціальні заходи.
Витрати на проведення різних видів ремонтів по-різному відносяться на витрати виробництва.
Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом всього періоду експлуатації основних фондів. їх відносять до поточних витрат і включають у собівартість продукції.
Витрати на капітальний ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздалегідь і відносяться на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжують термін служби, підвищують продуктивність), збільшують балансову вартість основних фондів.
Витрати на відновний ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду і за характером та обсягом робіт його відносять до капітального будівництва.
Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене – шляхом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівництва.
Технічне переоснащення передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і технології на окремих дільницях, механізації і автоматизації виробництва, заміни застарілого обладнання, які здійснюються згідно з планом технічного розвитку підприємства без розширення виробничих площ.
Реконструкція – це суттєве технічне вдосконалення і оновлення основних фондів, перевлаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5–10 років.
Розширення підприємства – це спорудження других і наступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства.
10.
Показники використання основних фондів
Ефективність використання основних фондів характеризується рядом показників, які поділяються на загальні і часткові.
Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача (Фв):
Фв =
Sс – середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.
Оберненим показником до фондовіддачі є фондоємкість (Фм), грн.
Фм =
Фондоозброєність праці (Фо) обчислюється за формулою:
Фо =
де Ч – середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.
Середньорічна вартість основних фондів (Sс) обчислюється за формулою:
Sс = Sпоч. + Sвв *
де Sпоч. – вартість основних фондів на початок року, грн.;
Sвв – вартість введених протягом року основних фондів, грн.;
Твв – кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;
Sвив – вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн.;
Твив – кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.
Частковими показниками використання основних фондів є:
– коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування (Кекст);
– коефіцієнт інтенсивного завантаження (Кінт);
– коефіцієнт інтегрального використання основних фондів (К1нтегр);
– кефіцієнт змінності роботи обладнання (Кзм).
Кекст по групі обладнання цеху визначають:
Кекст =
де Фд, Фн – дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період, відповідно, год.
Фн = (Фк – (В + С)) * tзм * Ззм, год.,
де Фк – календарний фонд часу, дні;
В, С – вихідні і святкові дні;
tзм – тривалість зміни, год.;
Ззм – кількість змін роботи обладнання на добу. Кекст на робочому місці обчислюється:
Кекст =
де m – кількість видів деталей, що обробляються на робочому місці;
t шт. і – норма часу на одну деталь і – го виду, н-год.;
Nі – обсяг випуску деталей /-го виду, шт.
Кінт по групі обладнання обчислюється:
Кінт = tфакт/ t норм,
де tфакт – фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції, н-год.;
tнорм – технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.
Кінт на робочому місці визначають:
Кінт =
де (tмаш.і – машинний час обробки однієї деталі і-го виду, н-год.;
Кінтегр = Кекст*Кінт.
Коефіцієнт змінності обчислюється:
Кзм =
де Взм – кількість відпрацьованих верстато-змін;
Вд – кількість відпрацьованих верстато-днів;
Фд – дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год.;
Фд1 – дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.
Крім показників екстенсивного та інтенсивного використання устаткування важливе значення мають показники використання виробничих площ і споруд, коефіцієнти оновлення та вибуття основних фондів.
Найважливішими серед них є:
– коефіцієнт завантаження виробничих площ цеху;
– показник зняття продукції з 1 м2 виробничої площі;
– пропускна здатність резервуарів, водонапірних башт тощо.
11. Показники руху основних фондів підприємства
Для характеристики руху основних фондів на підприємстві використовуються показники:
a. коефіцієнт оновлення (Конов):
Конов = Sвв/Sк
де SК – вартість основних фондів на кінець року, грн.;
b. коефіцієнт вибуття (Квиб):
Квиб =Sвив/Sпоч
12. Виробнича потужність підприємства та методика її визначення
Виробнича потужність – це максимально можливий обсяг випуску продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.
Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.
Чинники впливу на величину виробничої потужності підприємства:
кількість обладнання; продуктивність обладнання; режим роботи підприємства; кваліфікаційний рівень робітників; структура основних фондів.
Розрахунок виробничої потужності є найважливішим етапом обґрунтування виробничої програми підприємства. На його основі плануються обсяги випуску продукції, складаються баланси потужностей, визначаються обсяги необхідних капіталовкладень.
Виробнича потужність підприємства визначається за всією номенклатурою продукції за показниками потужності ведучих цехів основного виробництва, а потужність ведучих цехів – за показниками потужності ведучих дільниць; потужність останніх – за даними пропускної здатності ведучих груп обладнання.
Ведучими є ті цехи, дільниці, в яких виконуються головні і найбільш трудомісткі технологічні процеси.
При розрахунку виробничої потужності слід звертати увагу на виявлення і усунення 35 так званих «вузьких місць», тобто відставання пропускної здатності окремих груп обладнання від пропускної здатності ведучої групи обладнання.
Виробнича потужність верстата, обладнання, агрегата (ВПВ) обчислюється:
ВПв = Фд / Тшт
де Фд – дійсним ефективний фонд робочого часу обладнання, год.;
Тщт – прогресивна норма часу на одиницю продукції, год./од.
Фд = (Фк – В-С) nзм* tзм* Квтрат, год.,
де Фк – число календарних днів у періоді;
В, С – число вихідних і святкових днів у періоді;
nзм – кількість змін роботи одиниці устаткування;
tзм – тривалість зміни, год.;
Квтрат – коефіцієнт втрат робочого часу через простої, непродуктивні витрати робочого часу, ремонти, скорочення тривалості зміни в передсвяткові дні та ін.
Виробнича потужність потокової лінії (ВПпл):
ВПпл = Фд/r
де r – такт потокової лінії, годУодиниць.
Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (ВПвих), обчислюється:
Вивих = ВПвх +ВПвв – ВПвив, грн.,
де ВПвх – виробнича потужність на початок періоду, грн.;
ВПвв – введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;
ВПвив – виведена за плановий період виробнича потужність, грн.
Середньорічна виробнича потужність (ВГЦерр) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:
ВПсер р=ВПвх + ВПвив*
де к – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.
Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має важливе значення для підприємства, оскільки їх повніше використання сприяє зменшенню потреб у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, веде до збільшення обсягів випуску продукції.
Основними напрямами поліпшення використання основних фондів підприємств є:
– зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування;
скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва, підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання;
– підвищення якості ремонтного обслуговування основних фондів;
– удосконалення виробничої структури основних фондів;
– модернізація діючого устаткування, машин і механізмів;
– швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування;
– економічне стимулювання раціонального використання основних фондів.
Література
1. Бойчик І.М. Економіка підприємства. – К.:Атака, 2002. – 480 с.
2. Покропивний С.П. Економіка підприємства. – К.:КНЕУ, 2001. – 528 с.
Размещено на Allbest.ru
