Реферат Промульгація поняття та особливості
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
промульгація санкція законодавчий парламент
Реферат
«Промульгація : поняття та особливості»
Промульгація закону (лат. рromulgatio - оголошення, обнародування, від рromulgare - робити відомим, оголошувати, обнародувати) - дії звичайно глави держави з метою визнання та офіційного оприлюднення прийнятого парламентом закону для забезпечення його чинності й реалізації. У більшості європейських монархій парламентарних це поняття асоціюється з так званою королівською санкцією.
Остання полягає у схваленні монархом законопроекту (закону), прийнятого парламентом, і здійснюється у вигляді підписання відповідного акта, який звичайно має урочисту словесну форму. Це право монарха випливає з визнання його участі у законотворчості. В деяких країнах на конституційному рівні вживаються формули «парламент— це король і палати» (Великобританія), «законодавча влада здійснюється монархом і парламентом» (Бельгія, Данія). Такий підхід виник за феодальних часів, коли монарх був єдиним реальним законодавцем, а представницька установа виконувала лише дорадчі функції. Сьогодні глава держави у переважній більшості парламентських монархій, по суті, не має альтернативи щодо підписання закону. Більше того, санкціонування монархом закону, як і підписання закону президентом за парламентарно - республіканської форми державного правління звичайно потребує контрасигнування з боку уряду.
Промульгацію часто ототожнюють з усіма офіційними діями стосовно закону, які вчиняються після його прийняття парламентом і до набуття ним чинності. Нерідко промульгацію закону визначають як прийняття рішення про офіційне опублікування або саме офіційне опублікування чи оголошення закону в інший спосіб. У французькій літературі промульгація закону розглядається як акт (дія) глави держави, котрий засвідчує відповідність прийнятого парламентом закону конституційним вимогам і офіційно оприлюднює закон з метою забезпечити йому юридичну чинність і практичну реалізацію. У деяких латиноамериканських країнах (Болівія, Колумбія, Перу) в разі, якщо президент протягом визначеного строку не підписав і не оприлюднив закон, відповідні дії вчиняє голова парламенту. Подібний порядок конституційно передбачений і в Литві. У Грузії він застосовується лише після повторного розгляду і прийняття закону парламентом. У Швеції прийнятий парламентом закон підписує його голова, після чого закон офіційно публікує уряд.
За будь-яких умов промульгація закону — формальний акт, призначення якого - зробити можливою практичну реалізацію прийнятого парламентом закону. Промульгацію можна вважати своєрідним післяпарламентським визнанням закону з боку глави держави чи іншої уповноваженої особи та офіційне повідомленням ним же про факт прийняття і зміст закону всім, хто повинен його додержувати, виконувати, використовувати і застосовувати. Промульгація закону по суті є завершальною стадією законодавчого процесу, яка має позапарламентський характер. Вона забезпечує закону гласність, з нею практично завжди пов'язане набуття ним чинності. В країнах, де промульгацію здійснює монарх або президент, вона є його правом (повноваженням) саме як глави держави, що зумовлено історією розвитку інститутів законотворчості. Певною альтернативою промульгації з боку глави держави є вимога повторного розгляду закону в парламенті або застосування вето. Так само можна сприймати передбачене основними законами ряду країн право глави держави звертатися до органу конституційного контролю з метою встановлення відповідності закону конституції.
Конституція України не містить терміна «промульгація». Однак відповідним терміном можна позначити дії Президента України щодо офіційного оприлюднення закону, передбачені ч. 2, З, 4 ст. 94 Основного Закону.
Промульгація в Україні – це одна із стадій законодавчого процесу, і для того щоб розглянути місце цього інституту, потрібно охарактеризувати й інші етапи цього процесу.
Законодавчий процес має низку стадій:
І. Передпроектна стадія.
1. Законодавча ініціатива — внесення проекту закону в офіційному порядку до законодавчого органу певними органами й особами. Це власне стадія законодавчого процесу. Відповідно до Конституції України, право законодавчої ініціативи в парламенті належить Президенту як главі держави та гаранта дотримання Конституції, Верховній Раді України як єдиному органу законодавчої влади, Кабінету Міністрів як вищому органу у системі органів виконавчої влади. Президент має право вносити законопроект позачергово.
Проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності їх розробки або ухвалення.
II. Проектна стадія.
2. Ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції до плану законопроектних робіт.
3. Доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді; створення для цих цілей комісій, робочих груп у складі депутатів, представників зацікавлених громадських організацій, вчених-юристів та ін. Початкова розробка проекту провадиться фахівцями за конкурсом, дорученням або договором.
4. Розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням зацікавлених організацій, дороблення і редагування проекту.
5. Внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження:
Ø розгляд поправок;
Ø виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту;
Ø ухвалення в порядку першого, другого, третього читання;
Ø розгляд альтернативних проектів.
У необхідних випадках — винесення проекту:
а) на обговорення широкого кола кваліфікованих спеціалістів шляхом проведення парламентських слухань, конференцій, «круглих столів» та ін.;
б) на всенародне обговорення.
III. Стадія ухвалення законопроекту.
6. Ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Україні звичайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні — 2/3 від конституційного складу Верховної Ради) і підготування відповідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів, ухвалені Верховної Радою, у 5-денний строк підписуються Головою Верховної Ради і невідкладно передаються на підпис Президентові України.
IV. Засвідчувальна стадія.
7. Санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) в установлені конституцією строки - протягом 15 днів після отримання закону, беручи його до уваги. Разом з тим глава держави має право вето.
Вето ( від. лат. veto – забороняю) – акт, що зупиняє набрання чинності рішенням будь – якого органу, зокрема відхилення главою держави прийнятого парламентом закону. Розрізняють абсолютне вето – остаточне відхилення закону, та відкладне вето, за яким Президент України за ст.94 Конституції України наділений правом повернення закону зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
У разі накладення Президентом України вето на прийнятий закон виникає потреба у додатковій стадії законодавчого процесу – розгляді президентського вето. Якщо на цій стадії закон буде прийнято кваліфікованою більшістю голосів (не менше ніж дві третини від конституційного складу парламенту), глава держави повинен його підписати і обнародувати.
Слід підкреслити, що в Україні зазначена ситуація складається таким чином : кожні п’ять років, тобто за період скликання Верховної Ради, Президентом накладається вето на декілька десятків прийнятих законів і в більшості випадків парламенту не вдається подолати його (вето). І навіть у разі подолання парламентом вето Президент, як правило, не підписує закон, якщо він суперечить Конституції України.
У разі, якщо Президент України протягом встановленого строку (15 днів) не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.
V. Інформаційна стадія.
8. Промульгація закону — це не лише підписання його главою держави, а й видання спеціального акта, який містить, зокрема, розпорядження про офіційне опублікування закону. Промульгація закону здійснюється зазвичай актом глави держави — указом, наказом та іншими подібними документами, текст якого в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульгується.
В Україні — це підписання закону Президентом, підготовка постанови Верховної Ради про порядок введення в дію даного закону і офіційне його опублікування. Текст постанови Верховної Ради в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульгується.
9. Включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.
10. Опублікування закону — друк його тексту з усіма реквізитами в офіційних друкарських виданнях (в Україні — «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Урядовий кур’єр»).
На всіх стадіях законодавчої діяльності необхідним є вивчення і використання громадської думки, врахування рівня правосвідомості громадян.
Для докладного вивчення законодавчої процедури в Україні необхідно звертатися до Регламенту Верховної Ради України - нормативного акта, що містить систему правил, які визначають процедуру діяльності українського парламенту. Але при цьому необхідно звернути увагу на деякі особливості Регламенту від 27 липня 1994 року. Оскільки цей акт не приймався за встановленою конституційною процедурою прийняття законів, не надсилався на підпис Президенту України, набув чинності на підставі Постанови Верховної Ради України, зміни до нього вносилися також постановами парламенту, слід визнати, що Регламент за своїм юридичним статусом не є законом, хоча у ньому (ст.1.0.2.) й зазначено, що акт має силу закону. Дослідники цього документа підкреслюють : «Регламент Верховної Ради України мав, таким чином, із самого початку форму своєрідного «парламентського закону», що за юридичним статусом був вищим від звичайної постанови Верховної Ради, але не був законом у конституційному значенні».
Література
1. Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. – К.: Преса України, 1997 р.;
2. ЗУ «Про внесення змін до Конституції України» №2222–VI від 8 грудня 2004 р.;
3. Постанова Верховної Ради України «Про затвердження Регламенту Верховної Ради України» від 16.03.2006;
4. Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно – правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. №503/97
5. Гончаренко В.Г. Юридичні терміни. Тлумачний словник. – К.:Либідь, 2003
6. Ковальський В.С., Козінцев І.П. Правотворчість : теоретичні та логічні засади. – К. : Юрінком Інтер, 2005;
7. Лисенков С.Л. Теорія держави і права. – К.: Хрінком Інтер, 2002;
8. Опришко В.Ф. Правознавство. – К.: КНЕУ, 2003
9. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Х.: Ескада 2001;
10. Скакун О.Ф. Терміни і поняття в законодавстві України : науково – практичний словник – довідник. – Х.: Ескада, 2003;
Размещено на Allbest.ru
